Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №512/284/26 — Савранський районний суд Одеської області

Є.у.н.с.512/284/26

Провадження № 3/512/166/26

с-ще Саврань

"25" червня 2026 р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Суддя Савранського районного суду Одеської області Брюховецький О.Ю., за участю захисника адвоката Савченка Сергія Миколайовича, особи яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , розглядаючи матеріали справи про притягнення до адміністративної відповідальності, яка надійшла від Сектору поліцейської діяльності № 2 Відділу поліції № 1 Подільського РУП ГУНП в Одеській області стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , офіційно не працюючої, яка зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 та проживає за адресою: АДРЕСА_2 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 184 КУпАП, -

ВСТАНОВИВ:

16.04.2026 до Савранського районного суду Одеської області від Сектору поліцейської діяльності № 2 Відділу поліції № 1 Подільського РУП ГУНП в Одеській області надійшли матеріали справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за частиною 2 статті 184 КУпАП (невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов`язків щодо виховання дітей, вчинено повторно протягом року).

В протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАД № 762197 від 15.04.2026 зазначено, що ОСОБА_1 12.04.2026 біля 13 години 25 хвилин за адресою АДРЕСА_3 не належним чином виконувала свої батьківські обов`язки, внаслідок чого допустила керування дитиною мотоцикла без відповідного права та досягнення встановленого віку, чиим порушено вимоги п.2.1 а Правил дорожнього руху України. Своїми діями ОСОБА_1 вчинила адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною 2 статті 184 КУпАП, оскільки вона 26.03.2026 вже притягалася до адміністративної відповідальності за статтею 184 КУпАП.

Слухання справи призначено на 07.05.2026.

20.04.2026 до суду надійшла захисника ОСОБА_1 - адвоката Савченка СМ., який діє на підставі ордеру про надання правової допомоги серія ВН №1695109 від 20.04.2026, про ознайомлення з матеріалами справи (а.с.18).

07.05.2026 до суду надійшла заява ОСОБА_1 про відкладення слухання справи на іншу дату, у зв`язку з відсутністю адвоката (а.с.22).

Слухання справи відкладено на 04.06.2026.

02.06.2026 до суду надійшла заява захисника ОСОБА_1 - адвоката Савченка С.М. про відкладення слухання справи на іншу дату (а.с.25).

Слухання справи відкладено на 25.06.2026.

У судовому засіданні 25.06.2026 ОСОБА_1 та її захисник Савченко С. М. вину у вчиненні вказаного в протоколі правопорушення не визнали. Під час дослідження відеозапису у судовому засіданні ОСОБА_1 запевнила суд, що мотоциклом керує не її син. Вона пояснила, що її син дійсно має мотоцикл марки «Ліфан SR 150» темно-синього кольору, проте на відеозаписі зафіксовано іншу особу. Протокол про адміністративне правопорушення вона підписала через хвилювання. Також ОСОБА_1 стверджувала, що працівники поліції не показували їй відеозапис, який досліджувався в судовому засіданні, а про саму подію вона дізналася безпосередньо від поліцейських.

Крім того, ОСОБА_1 надала пояснення щодо заяви ОСОБА_2 про вжиття заходів щодо її сина, ОСОБА_3 . Вона зазначила, що наприкінці 2018 року або на початку 2019 року, точно не пам`ятає, між нею та ОСОБА_2 виник конфлікт. Причиною стало те, що ОСОБА_1 прийняли на роботу в місцеву бібліотеку - на посаду, яку раніше обіймала ОСОБА_2

ОСОБА_1 та її захисник просили закрити провадження по справі за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

В силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

В матеріалах справи міститься: протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД № 762197 від 15.04.2026 (а.с.1); заява ОСОБА_2 від 04.2026 про прийняття мір до ОСОБА_3 (а.с.3); копія пенсійного посвідчення серія НОМЕР_1 виданого на ім`я ОСОБА_2 (а.с.5); письмові пояснення ОСОБА_4 від 15.04.2026 (а.с.6); письмові пояснення ОСОБА_1 (а.с.9); копію паспорта громадянина України та відомостей з Єдиного державного демографічного реєстру на ім`я ОСОБА_1 та актового запису про народження дитини - ОСОБА_3 (а.с.10-12); копія постанови Савранського районного суду Одеської області від 26.03.2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 184 КУпАП (а.с.14-15); відеодиск з відеозаписами (а.с.16); характеристику Концебівського ліцею на учня 8 класу - ОСОБА_5 (а.с.28); довідку характеристику Савранської селищної ради Одеської області від 06.05.2026 на ОСОБА_3 (а.с.29).

Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності до закону. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують та обтяжують відповідальність, чи заподіяно матеріальну шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Диспозиція частини 2 статті 184 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей, вчинене повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.1998 р. у справі про тлумачення терміну «законодавство» визначено, що під законодавством слід розуміти (охоплюється) закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. Тобто, якщо вказані акти передбачають обов`язки батьків відносно дітей, які стосуються забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання останніх, то за порушення таких батьків мають притягувати до відповідальності згідно диспозицій норм статті 184 КУпАП. Таким чином, ухиленням від виконання батьківських обов`язків не повинна вважатися будь-яка дія, а вважатиметься невиконання обов`язків, чітко передбачених законодавством і лише тих, які стосуються забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання дітей.

При складанні протоколу про адміністративні правопорушення не було конкретизовано, у який спосіб особа, що притягається до адміністративної відповідальності, ухилилася від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання своєї неповнолітньої дитини та яких саме обов`язків така особа не виконала, що прямо суперечить принципу правової визначеності, закріпленому у рішеннях ЄСПЛ (п.31 по справі «Ракевич проти Росії» та п.109 по справі «Церква Бесарабської Митрополії проти Молдови»), згідно якого «закон має бути доступним та передбачуваним, що стосується його наслідків, тобто вираженим із достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку».

Ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей, вчинене повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення - тягне за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян ( ст. 184 ч.2 КУпАП).

Про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності (ст. 254 КУпАП).

Так, частиною 2 статті 184 КУпАП передбачає відповідальність за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей, вчинене повторно протягом року.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про охорону дитинства», батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її стан здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

В свою чергу, відповідно до роз`яснень, викладених в пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

З огляду на практику судів та за результатами аналізу законодавства стає очевидним, що саме по собі керування дитиною мотоциклом без права на керування транспортними засобами не є проявом ухилення матері від виконання передбаченого законодавством обов`язку щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання дитини. Батьки такої дитини мають нести відповідальність у зв`язку з керуванням дитиною транспортним засобом лише в тому випадку, якщо такі дії були зумовлені прямим дозволом, сприянням чи бездіяльністю батьків (зокрема, незабезпеченням належного зберігання ключів чи доступу до мотоцикла), або якщо батьки достеменно знали про такі факти й могли запобігти правопорушенню, але не зробили цього.

У протоколі про адміністративне правопорушення не вказано, які саме протиправні дії або бездіяльність матері призвели до вчинення правопорушення.

ОСОБА_1 в судовому засіданні категорично заперечила вчинення нею адміністративного правопорушення, а саме - ухилення від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей. Відповідно до змісту статті 251 КУпАП, особисті пояснення особи, яка притягається до відповідальності, розглядаються як один із самостійних видів доказів.

У поясненнях, наданих у судовому засіданні ОСОБА_1 зазначила, що її син, ОСОБА_3 , дійсно має у власності мотоцикл марки «Ліфан SR 150» темно-синього кольору. Проте, під час безпосереднього дослідження відеодоказу в судовому засіданні було встановлено, що якість та ракурс відеозапису не дозволяють ідентифікувати особу водія.

Разом з тим, при дослідженні у судовому засіданні наданого працівниками поліції відеоматеріалу (WhatsApp Video 2026-04-16 at 12.57.41) достеменно неможливо встановити особу водія та будь-які індивідуальні ознаки особи, які б беззаперечно вказували на те, що за кермом перебував саме ОСОБА_3 . Щонайменше, на відео зафіксовано особу, яка лише візуально керує транспортним засобом, що не може слугувати беззаперечним доказом вини.

Крім того, сама ОСОБА_1 дізналася про факт нібито вчиненого правопорушення її сином ОСОБА_3 виключно від працівників поліції, які запросили її до відділку поліції для надання пояснень. Сам по собі факт підписання протоколу ОСОБА_1 обумовлений виключно її сильним емоційним хвилюванням під час розмови з правоохоронцями.

Більше того, матеріали справи не містять жодних прямих свідчень очевидців чи свідків, які б особисто бачили ОСОБА_3 за кермом у момент фіксації правопорушення. Рапорт працівника поліції ґрунтується виключно на припущеннях та неналежно дослідженому відеозаписі, який навіть не був продемонстрований ОСОБА_1 під час досудового оформлення матеріалів.

Обов`язок органу (особи), яка склала протокол про адміністративне правопорушення, нести тягар доказування, що є складовою презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини в сенсі статті 62 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, та звільняє особу від обов`язку доводити свою непричетність до вчинення порушення.

Склад правопорушення - сукупність передбачених законом об`єктивних і суб`єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення і є підставою для притягнення суб`єкта правопорушення до юридичної відповідальності.

Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу.

Вчинення діяння за ознаками частини 2 статті 184 КУпАП через необережність виключає притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Диспозиція статті 184 КУпАП передбачає саме ухилення від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей, вчинене протягом року.

Слід зазначити, що частина 1 статті 184 КУпАП є бланкетною нормою, тобто у ній закріплюються лише загальні ознаки правила поведінки, тому, викладаючи суть правопорушення, слід посилатися на конкретні норми спеціального Закону, які порушила особа, що відповідно до статті 256 КУпАП має відображатися у протоколі про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Тому, для притягнення особи до відповідальності за частиною 2 статті 184 КУпАП слід встановити, які саме обов`язки особа, як мати неповнолітньої дитини, не виконала.

Протокол серії ВАД №762197 від 15.04.2026 не зазначає у який спосіб ОСОБА_1 ухилилася від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання своєї неповнолітньої дитини та яких саме обов`язків така особа не виконала, що прямо суперечить принципу правової визначеності.

Законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, міжнародних договорах, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і складається з цього Закону, а також інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.

Завданням законодавства про охорону дитинства є розширення соціально-правових гарантій дітей, забезпечення фізичного, інтелектуального, культурного розвитку молодого покоління, створення соціально-економічних і правових інститутів з метою захисту прав та законних інтересів дитини в Україні.

Статтею 4 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що система заходів щодо охорони дитинства в Україні, включає, зокрема забезпечення належних умов для гарантування безпеки, охорони здоров`я, навчання, виховання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку дітей, їх соціально-психологічної адаптації та активної життєдіяльності, зростання в сімейному оточенні в атмосфері миру, гідності, взаємоповаги, свободи та рівності; встановлення відповідальності юридичних і фізичних осіб (посадових осіб і громадян) за порушення прав і законних інтересів дитини, заподіяння їй шкоди.

Відповідно до статті 12 Закону на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Невиконання батьками або особами які їх заміняють обов`язків щодо виховання дітей мають містити систематичний та триваючий характер, що не відповідає даному випадку.

Відповідно до частини 2 пункту 16 Постанови Пленуму Верховного Суду від 30.03.2007 N 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" передбачено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Крім того, статтею 150 Сімейного кодексу України визначено обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини: Батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.

Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. (стаття 155 Сімейного кодексу України).

Так, ухиленням від виконання батьківських обов`язків вважається не будь-яка дія, невиконанням батьківських обов`язків, а вважаються конкретні дії, передбачені чинним законодавством, які стосуються забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.

Об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 184 КУпАП полягає в ухиленні батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо стосуються забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей, а саме: залишення впродовж тривалого строку дитини без будь-якого нагляду; ухилення від виховання дітей; незабезпечення безпечних умов перебування за місцем проживання чи в іншому місці; невжиття заходів щодо їх лікування; безпідставне обмеження в харчуванні, одязі, інших предметах першої необхідності; штучне створення незадовільних побутових умов тощо.

Неналежне виконання обов`язків щодо виховання дітей полягає у бездіяльності, внаслідок якої обов`язки по вихованню виконуються неякісно і у неповному обсязі. Таке ухилення може бути у формі бездіяльності, пов`язаної із незабезпеченням необхідних умов життя, належного виховання, навчання неповнолітніх дітей.

Отже, суд повинен обґрунтувати свої висновки лише доказами, які є достатньо переконливими, чітко сформульованими, тобто такими, які не залишають місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується зі стандартом доведення «поза розумним сумнівом».

Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом» (п.43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» від 14.02.2008 року), доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційному принципі: презумпції невинуватості (ст. 62 Конституції України).

Тягар доведення складу адміністративного правопорушення покладається на адміністративний орган, разом з тим, особа, яка притягається до відповідальності, звільняється від обов`язку доводити свою причетність до скоєння правопорушення.

Адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень (п.110 рішення ЕСПЛ у справі «Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97).

ЄСПЛ, серед іншого, зазначив, що «…суд не може відшуковувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом)» (справи «Малофєєв проти Росії», рішення від 30.05.2013 року та «Карелін проти Росії», заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 року).

Отже, суд погоджується зі свідченнями ОСОБА_1 наданими в судовому засіданні та стороною захисту, що матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів, які б поза розумним сумнівом вказували на винні дії ОСОБА_1 щодо її ухилення від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітньої доньки, тому з урахуванням положень статті 62 Конституції України, суд приходить до переконання про відсутність в діях останньої складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 184 КУпАП.

Провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, за відсутності складу адміністративного правопорушення (ст. 247 ч.1 п.1 КУпАП).

Приймаючи до уваги, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і усі сумніви щодо доведеності вини особи слід тлумачити на її користь, у протоколі про адміністративне правопорушення фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу адміністративного правопорушення, відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили про винуватість особи поза розумним сумнівом, тобто не доведено вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення за частиною 1 статті 184 КУпАП, провадження в адміністративній справі підлягає закриттю з підстав пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП.

Керуючись статтями 9, 13, 23, 33, 184, 283-285, 294 КУпАП, суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , офіційно не працюючої, яка зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 та проживає за адресою АДРЕСА_2 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 184 КУпАП, закрити на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП, у зв?язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова судді набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова судді може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником.

Суддя: О.Ю. Брюховецький