Рішення від 25 травня 2026 р. у справі №510/1341/25 — Ренійський районний суд Одеської області

Справа № 510/1341/25

Провадження 2/510/1097/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.05.2026 р. Ренійський районний суд Одеської області

у складі: головуючого судді - Сорокіна К.В.,

при секретарі – Лабанової С.І.

розглянувши у підготовчому судовому засіданні у залі суду в місті Рені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, -

в с т а н о в и в:

Позивачка, звернулася до суду із позовом до відповідачки про визнання права власності на житловий будинок із надвірними спорудами АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,25 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5124182900:02:001:0196, цільове призначення – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд(присадибна ділянка). Позовні вимоги мотивує тим, що 15.09.2022 р. між нею та відповідачкою, у простій письмовій формі, було укладено договір купівлі – продажу вищевказаного житлового будинку з земельною ділянкою, який не був посвідчений нотаріально, але було виконано усі суттєві умови договору. Згодом з`ясувалось, що відповідачка ОСОБА_2 не зареєструвала своє право власності на житловий будинок у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яке виникло у неї на підставі рішення Ренійського районного суду Одеської області від 09.06.2022 р. Таким чином, придбане позивачкою майно, було відчужено особою, яка не мала на це право, але у зв`язку з тим, що позивач є добросовісним набувачем, та відсутні підстави для витребування в нього майна, передбачені ст. 388 ЦК України, вона просить задовольнити позовні вимоги.

Позивачка у підготовче судове засідання не з`явилась, представник позивача адвокат Златі Д.С. направив до суду заяву про розгляд справи у їх відсутності, позовні вимоги підтримують в повному обсязі.

Відповідачка у підготовче судове засідання не з`явилася, направила до суду заяву з проханням розглянути справу без її участі, позовні вимоги визнає.

Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Згідно ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Судом встановлено, що визнання відповідачем позову не порушує права, свободи та інтереси інших осіб та не суперечить закону.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити при проведенні підготовчого судового засідання.

Дослідивши надані докази, судом було встановлено, що у 15.09.2022 р. позивачка домовилась із відповідачкою про купівлю житлового будинку із надвірними спорудами АДРЕСА_1 : земельної ділянки площею 0,25 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5124182900:02:001:0196, цільове призначення – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд(присадибна ділянка).

15.09.2022 р. було укладено відповідний договір купівлі-продажу, який не було посвідчено у нотаріальному порядку. Проте позивачка передала відповідачу обумовлену суму грошей, а відповідачка надала об`єкт нерухомості для вільного користування і володіння.

Так як, згідно законодавства подібні договори підлягають нотаріальному посвідченню, позивач через деякий час запропонувала відповідачці привести їх домовленість у відповідності до вимог закону.

На вимогу позивачки відповідачка повідомила їй, що поки не може цього зробити, так як на момент укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна, вона не зареєструвала своє право власності на житловий будинок у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яке виникло у неї на підставі рішення Ренійського районного суду Одеської області від 09.06.2022 р. Про існування цих обставин, позивачу до укладення договору не було відомо.

Таким чином, на момент укладання договору, тобто на 15.09.2022 р. відповідачка не мала право відчужувати даний об`єкт нерухомості, тому придбане майно було відчужено особою, яка не мала на це право.

Вивчивши матеріали справи та надані документи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані і підлягають задоволенню, оскільки надані суду докази в повному обсязі підтверджують обставини викладені у позовній заяві.

Відповідно до ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.. Разом з тим, між сторонами була досягнута взаємозгода відносно всіх істотних умов договору, оскільки позивачка передала відповідачці обумовлену суму коштів, що підтверджується договором купівлі-продажу від 15.09.2022 р., а відповідачка передала позивачці нерухоме майно.

Згідно матеріалів справи, сторонами, при укладанні договору купівлі-продажу була досягнута угода по всіх істотних умовах: відповідачці була передана обумовлена сума грошей, а позивачці – об`єкт нерухомості. Відповідачка жодного разу не висувала вимоги щодо повернення нерухомого майна, не заперечував проти визнання права власності за позивачкою, про що свідчить заява, яка міститься в матеріалах справи.

Відповідно ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

На підставі ч.1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Частиною 1 ст. 397 ЦК України, передбачено, що володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Згідно ч. 3 ст. 397 ЦК України, фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Так, позивачка набула право власності на житловий будинок із надвірними спорудами АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,25 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5124182900:02:001:0196, цільове призначення – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд(присадибна ділянка), в порядку ст. 330 ЦК України, як добросовісний набувач, придбавши їх у відповідача, який фактично не мав права їх відчужувати на той період, оскільки не зареєстрував своє право власності на житловий будинок та земельну ділянку державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яке виникло у неї на підставі рішення Ренійського районного суду Одеської області від 09.06.2022 р.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Оскільки щодо позовних вимог, обставин справи сторони не заперечують, визнають їх, суд вважає, що факти, які обґрунтовують заявлені вимоги і мають значення для справи встановлені, у зв`язку із чим немає необхідності у підтвердженні їх доказами засобом дослідження показань свідків.

Підстав, які не дозволяють визнання права власності за позивачкою, судом не встановлено. Таким чином, суд вважає за можливе визнати за позивачкою, як за добросовісним набувачем, право власності на житловий будинок із надвірними спорудами АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,25 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5124182900:02:001:0196, цільове призначення – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд(присадибна ділянка).

Виходячи з вищевикладеного, керуючись ст.ст. 4, 7, 10, 12, 13, 18, 50, 58, 81, 89, 133, 141, 200, 206, 223, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 328, 330, 388, 397 ЦК України, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) право власності на житловий будинок із надвірними спорудами АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) право власності на земельну ділянку площею 0,25 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5124182900:02:001:0196, цільове призначення – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд(присадибна ділянка).

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя К.В. Сорокін