Рішення від 23 червня 2026 р. у справі №523/11911/25 — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 523/11911/25

Провадження № 2/522/3771/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 року Приморський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Чорнухи Ю.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

До Пересипського районного суду м. Одеси 26.08.2025 надійшли матеріали цивільної справи за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у якій представник позивача просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 488619284 від 16.09.2021 у розмірі 46080,89 гривень, судовий збір у розмірі 2422,40 гривень, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 гривень.

Позовна вимога про стягнення заборгованості обґрунтована тим, що 16.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладено договір № 488619284. Кредитний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір підписаний Відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора «MNVSR9W7». Отже, саме відповідач ініціював укладення кредитного договору, оформивши заявку на сайті первісного кредитора, підписавши кредитний договір з використанням одноразового ідентифікатора. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення на мобільний телефон, без здійснення входу на сайт первісного кредитора за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісним кредитором не був би укладений. Згідно умов кредитного договору, первісний кредитор виконав свій обов?язок та перерахував відповідачу, шляхом ініціювання через банк провайдер, грошові кошти у розмірі: - 11 250,00 гривень 16.09.2021 на банківську карту № 5375-41XХ-ХХХХ-5876 відповідача, яку відповідач вказав у заявці при укладенні кредитного договору. Право вимоги по кредитному договору було відступлено первісним кредитором на користь ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» на користь ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС», а в подальшому позивачу на підставі реєстрів прав вимоги, які оформлені належним чином та саме з дати підписання реєстрів прав вимоги, тобто вже після укладення кредитного договору. Станом на дату подання позовної заяви на рахунки позивача не надходило жодного платежу на погашення заборгованості Відповідача за кредитним договорам. Враховуючи вищезазначене, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем, на момент подання позовної заяви, за кредитним договором, становить - 46 080,89 грн. Разом із позовом позивач подав до суду заяву про витребування доказів.

Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 14.07.2025 цивільна справа передана за територіальною юрисдикцією до Приморського районного суду м. Одеси.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали позовної заяви передані для розгляду судді Чорнусі Ю.В.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 19.09.2025 відкрито провадження та призначений розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 19.09.2025 задоволено клопотання позивача про витребування доказів.

25.09.2025 на електронну адресу суду в електронній формі без накладення електронного цифрового підпису надійшла заява про долучення до матеріалів справи документів, зокрема відзиву на позовну заяву та клопотань по справі.

26.09.2025 представником АТ «Універсал Банк» надано до суду витребувану інформацію.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 09.12.2025 заяву про долучення до матеріалів справи відзиву на позовну заяву та клопотань по цивільній справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, що надійшла на електронну адресу суду 25.09.2025, разом із доданими до неї матеріалами, повернено без розгляду.

17.12.2025 надійшла заява від відповідачки, яка була належним чином підписана електронним цифровим підписом, про долучення до матеріалів справи документів, зокрема відзиву на позовну заяву та клопотань по справі. У своємі відзиві відповідачка просить суд застосувати строки позовної давності та вказує, що тіло кредиту є значно меншим ніж відсотки та штрафи, що застосовані до неї, що є несправедливим.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України).

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (ч. 5 ст. 279 ЦПК України).

Сторони із відповідним клопотанням про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не звертались.

З огляду на положення ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Повно і всебічно з`ясувавши обставини, дослідивши докази, наявні у справі, суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ч. 1 ст. 527 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).

Приписами ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Положеннями ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Стаття 1055 ЦК України встановлює вимоги до форми кредитного договору, зокрема кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором (ч. 1 ст. 1077 ЦК України).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 ЦК України).

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч. ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України).

Згідно з п. п. 6, 7 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію" (далі - Закону України № 675-VIII) електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-комунікаційних систем.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (ч. 1 ст. 11 Закону України № 675-VIII).

Згідно з ч. ч. 3, 12 ст. 11 Закону України № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом (абз. 3 ч. 1 ст. 12 Закону України № 675-VIII).

Суд встановив, що 16.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладено договір № 488619284. Кредитний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір підписаний Відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора «MNVSR9W7».

Сторони погодили такі умови кредитування: сума кредиту - 11250,00 грн строк кредитування 30 днів, дата повернення кредиту – 16.10.2021, дисконтна процента ставка – 182,50% річних, що становить 0,50 процентів від суми кредиту за кожний день користування кредитом, індивідуальна процентна ставка722,70% річних, що становить 1,98% в день від суми кредиту за кожний день користування ним.

У матеріалах справи наявна копія платіжного доручення про перерахування первісним кредитором на рахунок відповідача 11250,00 гривень, довідка первісного кредитора від 23.05.2025, якою підтверджено, що на виконання кредитного договору № 488619284 від 16.09.2021 відповідачу були перераховані кошти у сумі 11250,00 гривень.

Згідно наданої АТ «Універсал Банк» від 24.09.2025 інформації банківська картка № НОМЕР_1 була емітована на ім`я відповідача. 16.09.2021 на картковий рахунок відповідача була зарахована сума коштів у розмірі 11250,00 гривень. На підтвердження вказаної обставини надана банківська виписка по рахунку відповідача.

Отже, наявні у справі докази у сукупності свідчать про перерахування первісним кредитором відповідачу грошових коштів у сумі 11250,00,00 гривень на виконання умов договору про надання кредиту.

Наявні у матеріалах справи докази: копія договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, копія кредитного договору №488619284 від 16.09.2021; копія заявки на отримання грошових коштів в кредит; копія платіжного доручення про перерахування коштів відповідачу; копія витягу з Реєстру прав вимоги №160 від 16.11.2021; копія договору факторингу №23/0224-01 від 23.02.2024; копія договору факторингу №29/05/25-Е від 29.05.2025; копія акту прийому-передачі реєстру боржників; копія розрахунку заборгованості.

Щодо строків позовної давності, суд роз`яснює наступне.

Згідно ст. 256 ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Так, 02.04.2020 набув чинності Закон України від 30.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби», яким розділ 12 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України був доповнений п.12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Карантин на підставі коронавірусної хвороби (COVID-19), діяв на території України з 11.03.2020 до 30.06.2023 на підставі відповідних постанов Кабінету Міністрів України без перерв.

Крім цього, 17.03.2022 набув чинності Закон України від 15.03.2022 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», відповідно до якого розділ 12 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України був доповнений п.19, відповідно до якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Поряд з цим, Законом України від 14.05.2025 №4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» передбачено відновлення строків позовної давності.

Закон України від 14.05.2025 №4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», передбачає виключення з Цивільного кодексу України, пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення». Саме цей пункт передбачає зупинення перебігу позовної давності, передбаченої ЦКУ, на період дії воєнного стану.

Закон України від 14.05.2025 №4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування. Закон був надрукований в офіційному виданні «Голос України» від 03.06.2025 №108. Отже, він набрав чинності 04.09.2025, саме із цієї дати відновлено обчислення строків позовної давності.

Отже, строки позовної давності були зупинені у період з 02.04.2020 до 03.09.2025.

Як вбачається із матеріалів справи, 16.09.2021 ТОВ «Манівео швидка фінсова допомога» та ОСОБА_2 уклали Договір про надання фінансового кредиту № 488619284, який підписаний електронним підписом відповідача.

Згідно з умами кредитного договору, строк кредитування був визначений до 16.10.2021.

Відповідно до ст. 253 та ч. 5 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності за цим зобов`язанням мав розпочатися наступного дня - 17.10.2021.

Однак, станом на 17.10.2021 на території України діяв карантин, запроваджений з 12.03.2020, під час якого строки позовної давності були продовжені на строк дії такого карантину на підставі п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України. Надалі, до завершення карантину, з 24.02.2022, також, було введено воєнний стан, який додатково зупинив перебіг позовної давності (п. 19 того ж розділу).

Позивач звернувся до суду 19.06.2025. Тобто строк позовної давності позивачем не пропущений.

Щодо вимоги про стягнення процентів, суд дійшов наступного висновку.

Верховний Суд у постанові від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23 зазначив: "Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах".

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

У постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18З Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

З огляду на викладене , суд вважає, що стягнення з відповідача заборгованості за відсотками, яка більше ніж у три рази перевищує суму основного боргу, не відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності, відтак, наявні підстави для зменшення розмір заборгованості за процентами до 11250,00 гривень.

Враховуючи досліджені під час розгляду справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню в частині стягнення заборгованості за договором № 488619284 від 16.09.2021 у розмірі 22499,50 гривень, яка складається з: 11249,50 гривень - заборгованість по тілу кредиту, 11250,00 гривень - заборгованість по процентам, у задоволенні іншої частини позовних вимог слід відмовити.

Щодо вимог про стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу та витрат зі сплати судового збору.

Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно з ч. 3-4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вонибули фактичнимиі неминучими,а їхнійрозмір -обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)). Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

Тобто у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4статті 137 ЦПК України.

Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 22 листопада 2023 року у справі № 591/2393/18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23 сформульовано такий висновок: «Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи».

Враховуючи, що справа є малозначною, розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження, учасники справи у судове засідання не з`являлись, з урахуванням ціни та предмету позову, суд вважає, що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним та підлягає зменшенню. З огляду на викладене, та враховуючи часткове задоволення позовних вимог суд вважає за необхідне тсягнути витрати на правничу допомогу у у розмірі 2000,00 гривень.

Згідно із ч. ч. 1-2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

До матеріалів справи долучена копія платіжної інструкції від 16.06.2025 про сплату позивачем суми судового збору в розмірі 2422,40 гривень. Факт надходження та зарахування сплачених коштів до спеціального фонду Державного бюджету України суд встановив при відкритті провадження у справі. З урахуванням того, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати зі сплати судового збору в розмірі 1182,76 гривень, пропорційно розміру задоволеним позовним вимогам.

Відповідач надала копію актового запису про шлюб, з якої вбачається, що після реєстрацію шлюбу прізвище відповідача змінено на - ОСОБА_3 .

Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 7, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 279, 352, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, ст. ст. 11, 509, 525, 526, 527, 530, 599, 610, 611, 625, 626, 629, 1048, 1049, 1054, 1055, 1077, 1078 Цивільного кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (ЄДРПОУ: 42986956, місцезнаходження: 02090, м. Київ, вул. Алматинська, буд. 8, офіс 310а) заборгованість за договором № 488619284 про надання споживчого кредиту від 16.09.2021 у розмірі 22 499,50 гривень (двадцять дві тисячі чотириста дев`яносто дев`ять гривень 50 коп.), а саме: суми заборгованості за основним боргом – 11249,50 гривень (одинадцять тисяч двісті сорок дев`ять гривень 50 коп.), суми заборгованості за процентами – 11250,00 гривень (одинадцять тисяч двісті п`ятдесят гривень 00 коп.).

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (ЄДРПОУ: 42986956, місцезнаходження: 02090, м. Київ, вул. Алматинська, буд. 8, офіс 310а) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1182,76 гривень (одна тисяча сто вісімдесят дві гривні 76 коп.).

Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (ЄДРПОУ: 42986956, місцезнаходження: 02090, м. Київ, вул. Алматинська, буд. 8, офіс 310а) витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 гривень (дві тисячі гривень 00 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Юлія ЧОРНУХА

24 червня 2026 року