Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №677/264/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 677/264/25

Провадження № 22-ц/820/1040/26

Хмельницький апеляційний суд

в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Костенка А.М. (суддя-доповідач), Янчук Т.О., Ярмолюка О.І.,

секретар судового засідання Плінська І.П.

з участю представників сторін

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 677/264/25 за апеляційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Довіра» на рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 10 лютого 2026 року у складі судді Шовкуна В.О. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Довіра» про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд

в с т а н о в и в :

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила скасувати державну реєстрацію права оренди СТОВ «Довіра» на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Антонінської територіальної громади Хмельницького району Хмельницької області площею 3,8762 га., із кадастровим № 6822788800:05:007:0015, яка проведена реєстраційною службою Красилівського районного управління юстиції у Хмельницькій області 01.09.2013 року, номер запису про інше речове право 3725909.

В обґрунтування позову зазначала, що згідно Державного акта на право приватної власності на землю серії ІІ-ХМ № 022231від 30.12.2002 року вона є власником земельної ділянки площею 3,88 га., із кадастровим № 6822788800:05:007:0015 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Антонінської територіальної громади. Маючи у власності зазначену земельну ділянку вона особисто нею не користувалася та в оренду, в тому числі СТОВ «Довіра», не передавала, будь-яких документів з цього приводу, в тому числі договору її оренди не укладала та не підписувала, довіреностей на їх складення нікому не надавала та взагалі будь-яких розмов з нею щодо укладення із відповідачем договору її оренди не було. Дана земельна ділянка, разом із суміжними із нею землями, одним масивом фактично використовувалась відповідачем. Вона не заперечувала щодо такого її використання, оскільки на той час не мала можливості самостійно обробляти її та не бажала передавати її в оренду, вважала, що відповідач звільнить та поверне її для неї на першу вимогу про це, так як він користувався нею фактично без укладення будь-яких договорів.

Позивачка вказувала, що з метою документального підтвердження її матеріального стану та належності їй нерухомого майна, що було необхідно їй для оформлення її сім`ї державної соціальної допомоги, вона отримала інформаційну довідку з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку із якої дізналась, що вищезазначена належна їй земельна ділянка з 01.09.2013 року перебуває в оренді відповідача на підставі договору оренди та реєстраційною службою Красилівського РУЮ за відповідачем зареєстровано право її оренди під № 3725909. Такого договору оренди з товариством СТОВ «Довіра» вона не укладала та не підписувала.

Тому вона звернулася до представників відповідача з приводу надання їй примірника такого договору оренди та скасування державної реєстрації його права оренди на дану земельну ділянку у чому їй відмовлено та примірник договору не наданий, що свідчить про те, що його не існувало та не існує.

Позивачка вважала, що державна реєстрація права оренди відповідача на вищезазначену належну позивачці земельну ділянку проведена безпідставно. При цьому, відповідач відмовляється звільнити її земельну ділянку під приводом існування державної реєстрації його права оренди відносно неї, тому вона вимушена звертатись із даним позовом до суду для захисту свого порушеного права.

Рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 10 лютого 2026 року позов задоволено, скасовано державну реєстрацію права оренди СТОВ «Довіра» на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Антонінської територіальної громади Хмельницького району Хмельницької області площею 3,8762 га., із кадастровим номером 6822788800:05:007:0015, яка проведена реєстраційною службою Красилівського районного управління юстиції у Хмельницькій області 01.09.2013 року, номер запису про інше речове право 3725909.

Стягнуто з СТОВ «Довіра» на користь ОСОБА_1 понесені витрати за сплату судового збору в сумі 1211,20 грн.

СТОВ «Довіра» не погодилося з таким судовим рішенням, подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 10 лютого 2026 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник СТОВ «Довіра» посилається, що при укладенні договору оренди були наявні всі необхідні для укладення договору документи, це копії сторінок паспорта ОСОБА_1 , картки платника податку, Державний акт на право власності на землю. Наявність у відповідача копій цих документів, які є особистими та не передбачають доступу до них сторонніх осіб, свідчить про добровільність укладення договору зі сторони позивача. Також у СТОВ «Довіра» наявна заява від ОСОБА_1 датована 17.05.2013 року, в якій остання просить здійснити оплату послуг, пов`язаних із реєстрацією права власності на земельну ділянку в сумі 53120 грн. від її імені. Відповідний договір оренди по даній земельній ділянці позивач зобов`язалась укласти з підприємством терміном на 10 років. Підписанням вказаної заяви ОСОБА_1 підтверджує, що вказана сума витрат є орієнтовною та погоджується із фактичними витратами, що будуть пов`язані із здійсненням реєстрації. Таким чином, позивач зобов`язалась укласти Договір оренди землі, а отримання орендної плати та відсутності з боку позивача будь-яких дій, спрямованих на припинення цього договору оренди, це фактично наступне схвалення укладення договору оренди. Цивільні права та обов`язки позивача за вищевказаним договором оренди створені з моменту вчинення правочину 01 вересня 2013 року. Окремо СТОВ «Довіра» звертає увагу суду, що відповідно до квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки № 71793180 від 30 грудня 2024 року судовий збір було сплачено за подання позову ОСОБА_1 . Водночас у позовній заяві зазначено, що про укладення Договору оренди землі позивач дізналася лише 06.02.2025 року. За таких обставин виникає обґрунтований сумнів щодо достовірності зазначених позивачем відомостей, оскільки сплата судового збору відбулася ще 30 грудня 2024 року, тобто до моменту, коли позивач, за її твердженням, дізналася про спірний договір.

Відтак позивач, пред`явивши позов про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки діяла недобросовісно, зазначивши, що 06.02.2025 року дізналась, що належна їй земельна ділянка з 01 вересня 2013 року перебуває в оренді відповідача на підставі Договору оренди та самого Договору оренди з відповідачем не укладала та не підписувала, а також оскільки отримувала орендну плату за користування земельною ділянкою та дозволяла фактичне використання земельної ділянки орендарем, право якого було зареєстроване у відкритому реєстрі.

Фактично суд першої інстанції встановив обставини, які суперечать первісним твердженням позивача, однак не зробив жодного висновку щодо недоведеності відповідної частини позовних вимог та не надав оцінки доказам їх спростування. Суд першої інстанції встановив факт укладення договору оренди землі від 01.09.2013 року та визначив, що строк його дії сплив у 2023 році. Разом з тим, зазначені обставини не узгоджуються з первісними доводами позову про відсутність самого договору оренди та не отримали належної правової оцінки в контексті заявлених позовних вимог. Суд першої інстанції, приймаючи висновок експерта як безумовну підставу для задоволення позову, не надав належної оцінки іншим доказам у їх сукупності, зокрема доказам, які підтверджують обізнаність позивача про існування договору оренди від 01.09.2013 року.

Отже, державна реєстрація речового права, а саме права оренди земельної ділянки від 01.09.2013 року була законною.

Згідно висновку експерта від 08.05.2025, встановлено, що підпис у додатковій угоді від 15.03.2021 року до договору оренди землі від 01.09.2013, виконаний не позивачкою, а іншою особою, тобто цей висновок стосується виключно додаткової угоди, а не договору оренди землі від 01.09.2013 року та реєстрації права оренди 2013 року. Навіть у разі встановлення факту неукладеності додаткової угоди від 15.03.2021 року, такі обставини жодним чином не впливає на законність державної реєстрації права оренди, проведеної 01.09.2013 року на підставі договру оренди землі від 01.09.2013 року. Крім того, позивач просила скасувати державну реєстрацію права оренди СТОВ «Довіра» на земельну ділянку із кадастровим номером 6822788800:05:007:0015, яка проведена реєстраційною службою 01.09.2013 року, номер запису про інше речове право 3725909, при цьому суд встановив існування договору оренди землі від 01.09.2013 року та припинення його дії у 2023 році, отже фактично визнав неукладеною додаткову угоду від 15.03.2021 року, але скасував реєстрацію права оренди 2013 року, яка не була предметом спору.

Представника ОСОБА_1 - адвокат Сидорук Д.В. подав відзив на апеляційну скаргу, вважає її безпідставною, а оскаржуване рішення суду першої інстанції законним та обгрунтованим. Позивачка звертаючись до суду із позовом вказувала на не укладення нею з відповідачем договору оренди належної їй земельної ділянки, при цьому мала на увазі, що вона не укладала такого договору оренди строком до 31.12.2033 року, а також не укладала додаткових договорів про продовження або збільшення строку дії права відповідача на оренду її земельної ділянки. За таких обставин позивач вважала, що на час пред`явлення нею позову по даній справі право оренди її земельної ділянки у відповідача припинилось, у зв`язку із чим державна реєстрація такого права підлягає скасуванню. Аналогічні пояснення по суті даної справи були надані в суді першої інстанції, а саме що строк дії укладеного між позивачем та відповідачем 01.09.2013 року договору оренди земельної ділянки завершився 01.09.2023 року, у встановленому законом порядку, в тому числі шляхом укладення додаткових договорів до нього строк його дії не продовжувався, а тому право оренди відповідача припинилось і державна реєстрація такого права підлягає скасуванню. Однак, не зважаючи на викладене та будучи обізнаним про не укладення додаткової угоди до вищезазначеного договору оренди землі щодо збільшення строку його дії, відповідач під приводом наявності реєстрації його права оренди щодо цієї земельної ділянки строком до 31.12.2033 року відмовлявся припинити її використання та повернути її позивачу, у зв`язку із чим останньою було пред`явлено вимогу про скасування такої державної реєстрації права оренди відповідача. Таким чином, позивач звертаючись до суду із позовом у даній справі діяла добросовісно, а саме захищала свої права щодо спірної земельної ділянки шляхом скасування державної реєстрації права оренди відповідача щодо неї яке припинилось.

Також, представник позивачки вважає, що дата з якої позивач дізналась про існування спірної додаткової угоди від 15.03.2021 року до договору оренди землі від 13.09.2013 року, а саме з 2024 чи 2025 року не має будь-якого правового значення у даній справі, так як строк позовної давності звернення до суду позивачем не пропущений. Така додаткова угода позивачем не підписана, тому в правовому розумінні вважається не укладеною та не створює правових наслідків і саме встановлення цієї обставини має значення для правильного вирішення даної справи. Суд першої інстанції зробив вірний та обгрунтований висновок про те, що строк дії укладеного між строками даної справи договору оренди земельної ділянки у встановленому законом порядку не продовжувався та додатковї угоди про його продовження позивач не підписувала, тому він завершився 01.09.2023 року, а тому право оренди відповідача відносно спірної земельної ділянки припинилось з 01.09.2023 року. За таких обставин, зважаючи на припинення права відповідача на оренду спірної земельної ділянки позивача за відповідачем не може залишатись державна реєстрація права оренди яке припинилось, у зв`язку із чим така державна реєстрація підлягає скасуванню.

Заслухавши учасників справи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Так судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право власності на землю серії ІІ-ХМ № 022231 від 30.12.2002 року є власником земельної ділянки з кадастровим номером 6822788800:05:007:0015, площею 3.88 га, яка розташована на час видачі акту на території Терешківської сільської ради, на даний час на території Антонінської територіальної громади, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

01 вересня 2013 року між ОСОБА_1 як орендодавцем та ПАТ «Антонінське» як орендарем було укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6822788800:05:007:0015, площею 3.88 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком 10 років, право оренди на яку згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права зареєстровано державним реєстратором Корній О.С. в даному реєстрі 05.12.2013 року.

Проте як вбачається з наданого суду додаткової угоди до договору оренди землі від 01.09.2013 року до закінченню строку дії цього договору 15 березня 2021 року між сторонами було укладено дану додаткову угоду, за умовами якої визначено строк договору оренди землі 20 років 4 місяці до 31 грудня 2033 року.

На підставі даної додаткової угоди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Державним реєстратором в 2021 році було внесено зміни щодо зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6822788800:05:007:0015, площею 3.88 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і зазначено строк дії договору – 20 років 3 місяці 30 днів , дата закінчення дії – 31.12.2033 року.

Позивач категорично заперечує підписання ним даної додаткової угоди і в підтвердження своїх пояснень надав суду висновок почеркознавчої експертиз, проведеної в межах кримінального провадження № 12023243060000145 від 09.03.2023 року.

З даного висновку вбачається, що 08.03.2023 року ОСОБА_1 звернулась до ВПД № « ІНФОРМАЦІЯ_1 з завою про те, що невідома особа у 2021 році підробила додаткову угоду до договору оренди від 15.12.2021 року.

За висновком експерта Хмельницького НДЕКЦ МВС України від 08.05.2025 року № СЕ-19/123-25/5133-ПЧ підпис від імені ОСОБА_1 в графі «ОРЕНДОДАВЕЦЬ Ф.ос.» «у додатковій угоді від 15.03.2021 року до договору оренди землі від 01.09.2013 року, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

СТОВ «Довіра» є правонаступником ПАТ «Антонівське».

Дані обставини підтверджуються матеріалами справи.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Якщо сторона не виявила свою волю до вчинення правочину й до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 2 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Із положень частини першої статті 627 ЦК України слідує, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як передбачено частиною першою статті 638 ЦК України , договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною першою статті 93 ЗК України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до частини другої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

За змістом статей 125 і 126 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

В силу частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Порядок укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі визначається Законом «Про оренду землі» №161-ХІV.

За умовами ст. 1 Закону України «Про оренду землі» далі Закону №161-ХІV, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно з частиною першою статті 13 Закону №161-ХІV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Із положень частини 1 статті 14 Закону №161-ХІV слідує, що договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Як передбачено статтею 15 Закону №161-ХІV (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та

розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

За нормами ст.ст. 2, 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державній реєстрації прав підлягають: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), інші речові права відповідно до закону.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

За змістом статті 15 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до частини першої статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, які не пов`язані з позбавленням володіння.

Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Схожі висновки викладені, зокрема, у пункті 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17.

Згідно із частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За статтею 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 грудня 2025 року у справі № 908/2388/21 зазначила, що негаторний позов пред`являється у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьою особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.

Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпоряджання річчю.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 травня 2026 року в справі № 456/252/22 зазначила: «Оскільки предметом негаторного позову є вимога позивача про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, а підставою негаторного позову є обставини, що підтверджують вчинення відповідачем дій, що перешкоджають власнику майна використовувати належні йому права, позивач, з огляду на характер порушень, самостійно визначає спосіб, у який він вбачає можливим їх усунути.

Така особа може вимагати, щоб суд надав захист її праву на землю, заявляючи вимоги про усунення існуючих перешкод шляхом припинення дій, що порушують право або відновлюють становище, яке існувало до порушення права (вимоги про повернення землі, визнання відсутнім права оренди, скасування державної реєстрації речового права тощо), залежно від того, у який спосіб чиняться перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження належним їй майном.

Невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можна витлумачити відповідно до належного способу захисту прав. Протилежний підхід не відповідав би завданням цивільного судочинства (стаття 2 ЦПК України).

Коли власник землі обґрунтовує позовні вимоги наявністю перешкод у користуванні чи розпорядженні земельною ділянкою (безпідставним фактичним користуванням майном або реєстрацією речового права іншої особи), то залежно від позовних вимог, характеру порушених прав та фактичних обставин справи суд, якщо негаторний позов визнано обґрунтованим, може захистити права такого власника в незаборонений законом спосіб, спрямований на усунення порушень (у тому числі й шляхом повернення землі, визнання відсутнім права оренди, скасування державної реєстрації речового права).

Для ефективного захисту прав власника нерухомого майна, щодо якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно незаконно внесено запис про право користування іншої особи, з якою власник не перебував у зобов`язальних відносинах, власник може звернутись з негаторним позовом, зокрема, але не виключно, шляхом пред`явлення вимоги про повернення майна, визнання відсутнім права оренди чи скасування державної реєстрації права користування іншої особи, залежно від обставин кожної конкретної справи» (п.п. 110, 111, 113, 115, 116 Постанови).

Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Заперечуючи проти факту укладення з відповідачем додаткової угоди до договору оренд землі, позивач послалась на письмовий доказ – висновок експерта в кримінальному провадженні, згідно якого підпис від імені ОСОБА_1 в графі «ОРЕНДОДАВЕЦЬ Ф.ос.» у додатковій угоді від 15.03.2021 року до договору оренди землі від 01.09.2013 року, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Даний письмовий доказ відповідач жодним чином не спростував, не заявляв суду клопотань про призначення судової експертизи в суді під час розгляду даної справи, інших висновків експерта на спростування, наданого письмового доказу, суду не надав.

Отже з врахуванням принципу змагальності цивільного процесу слід дійти висновку, що строк договору оренди землі від 01.09.2013 року, укладеного між ОСОБА_1 як орендодавцем та ПАТ «Антонінське» як орендарем, та відповідно право оренди відповідача на спірну земельну ділянку припинився у вересні 2023 року, додаткову угоду про продовження строку дії даного договору сторони не укладали та відповідно відсутнє волевиявлення позивача на продовження дії даного договору і правовідносин між сторонами щодо оренди землі, а відтак відповідач неправомірно не повертає позивачу належну їй земельну ділянку.

При цьому суд звертає увагу, що позивач ОСОБА_1 08.03.2023 року звернулась до ВПД Хмельницького РУП з заявою про те, що невідома особа у 2021 році підробила додаткову угоду до договору оренди від 15.12.2021 року, тобто підтвердила відсутність свого волевиявлення на продовження дії договору оренди.

Також відповідачем не надано достатніх та переконливих доказів, що позивачка в 2024 році отримувала орендну плату, що свідчить про її волевиявлення на укладення додаткової угоди до договору оренди,

Посилання суду на відомості про суми нарахованого доходу, утриманого та сплаченого податку на доходи фізичних осіб та військового збору за 2024 роки як доказ того, що відповідачем СТОВ «Довіра» здійснювались відрахування на користь держави за Позивача в цей період не підтверджують з усію очевидністю, що позивач отримувала від відповідача орендну плату за 2024 рік, так як інших доказів в підтвердження даної обставини (видаткові та платіжні відомості, касові чеки, поштові перекази, які б містили підпис позивачки про отримання орендної плати) суду надано не було..

З цих підстав висновки суду про задоволення позову з врахуванням обрання позивачем належного способу захисту порушеного права, висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13 травня 2026 року в справі № 456/252/22 є законними та обґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги, що судом встановлено обставини, що суперечать підставам позову, не узгоджуються з первісними доводами позову, позивач добровільно уклала договір оренди землі, пред`явивши позов про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки діяла недобросовісно, отримувала орендну плату за користування земельною ділянкою та дозволяла фактичне використання земельної ділянки орендарем слід відхилити.

Так представник позивачки вказує, що позивачка, звертаючись до суду із позовом вказувала що не укладала договору оренди землі строком до 31.12.2033 року.

При цьому, за змістом позовних вимог та обставин справи, позивач, вважала, що станом на 2023 рік договір оренди землі припинив свою дію, а додаткову угоду про продовження дії цього договору вона не підписувала.

Крім того, вже 08.03.2023 року позивач подала заяву до поліції, про підробку договору і 09.03.2023 року до ЄДРДР було за даною заявою зареєстровано кримінальне провадження № 12023243060000145, тобто саме з 2023 року цього часу позивач вважала, що порушено її право володіння земельною ділянкою

Також як зазначено вище в мотивувальній частині постанови відповідачем не надано достатніх та переконливих доказів, що позивачка в 2024 році після укладення додаткової угоди отримувала орендну плату.

Отже державна реєстрація права оренди земельної ділянки підлягає скасуванню саме з підстав не укладення позивачкою додаткової угоди на продовження дії строку договору оренди, а не з підставі не укладення договору оренди землі в 2013 році, так як така реєстрація продовження дії договору, проведена на підставі додаткової угоди, яку позивач не підписувала, право оренди відповідача відносно спірної земельної ділянки припинилось з 01.09.2023 року, а тому порушує права позивача на вільне володіння своєю власністю.

Таким чином твердження апелянта, що реєстрація права оренди 2013 року не була предметом спору є хибними, адже таке право оренди було продовжено на підставі фіктивної додаткової угоди.

Рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права, з додержанням норм процесуального права і підстав для його скасування у межах доводів апеляційної скарги немає.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Довіра» залишити без задоволення.

Рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 10 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 25 червня 2026 року.

Суддя А.М. Костенко

Т.О. Янчук

О.І. Ярмолюк