Постанова від 21 червня 2026 р. у справі №309/1658/26 — Хустський районний суд Закарпатської області

Справа № 309/1658/26

Провадження № 3/309/412/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2026 року м. Хуст

Суддя Хустського районного суду Закарпатської області Кемінь В.Д., вивчивши матеріали, які надійшли з Управління державного нагляду (контролю) в Закарпатській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою АДРЕСА_1 , безробітного,

за ч.1 ст. 164 Кодексу України про Адміністративні Правопорушення,

В С Т А Н О В И В:

З протоколу про адміністративне правопорушення №ПП015119 від 28.04.2026 р. вбачається, що громадянин ОСОБА_1 28.04.2026 р. о 08 год. 30 хв. в м. Хуст, на транспортному засобі марки «VOLKSWAGEN», д.н.з. НОМЕР_1 , надавав послуги з перевезення пасажирів у кількості 8 чоловік по маршруту с. Березово - м. Хуст легковим автомобілем на замовлення без одержання ліцензії, яка передбачена п. 24 ст. 7 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Своїми діями ОСОБА_1 вчинив правопорушення передбачене ч. 1 ст. 164 КУпАП.

В судове засідання ОСОБА_1 та його представник не з`явилися, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.

10.06.2026 від представника ОСОБА_1 , адвоката Жупана А.Ю., надійшли письмові пояснення, в яких він пояснює про те, що інспектором було грубо порушено права та свободи ОСОБА_1 , а протокол складено безпідставно та з порушенням норм чинного законодавства й міжнародного права. ОСОБА_1 будучи пенсіонером та особою похилого віку не займається та не здійснює перевезення пасажирів з метою отримання прибутку, як і не здійснював таких дій 28 квітня 2026 року, позаяк того дня він їхав із с. Березово в м. Хуст по особистих справах до медичного закладу разом з дружиною, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, родичами та односельчанами, керуючи власним транспортним засобом. Перевезення відбувалося виключно на безоплатній основі, і про вказані обставини того дня, ОСОБА_1 повідомив інспектора, який зупинив його транспортний засіб та здійснив візуальний огляд. Окрім того, копію протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 не отримував та зі змістом такого ознайомлений належним чином не був. Також, в матеріалах адміністративної справи відсутні докази щодо систематичного надання ОСОБА_1 послуг з перевезення пасажирів, при цьому важливою ознакою господарської діяльності є її систематичність. Просить взяти до уваги подані ним письмові пояснення та закрити провадження в справі у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

Дослідивши та перевіривши докази, надані по справі на їх належність, допустимість й достатність у їх логічному взаємозв`язку, дослідивши письмові пояснення ОСОБА_1 , суд прийшов до висновку про недоведеність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КУпАП, а тому провадження по справі слід закрити, виходячи із наступного.

Статтею 7 КУпАП передбачено, що провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Частиною першою ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст. 164 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб`єкта господарювання або без подання повідомлення про початок здійснення господарської діяльності, якщо обов`язковість подання такого повідомлення передбачена законом, або без отримання ліцензії на провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, або у період зупинення дії ліцензії, у разі якщо законодавством не передбачені умови провадження ліцензійної діяльності у період зупинення дії ліцензії, або без одержання документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом (крім випадків застосування принципу мовчазної згоди).

Відповідно до ч.2 статті 2 Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» від 9 січня 2025 року № 4196-IX (далі – Закон № 4196-IX) суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з ч.3 ст. 2 Закону № 4196-IX суб`єктами господарювання є, зокрема, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Відповідно до ст. 7 п. 24 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності, зокрема, перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів річковим, морським, автомобільним, залізничним та повітряним транспортом, міжнародні перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом.

Статтею 1 п. 5 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» встановлено, що ліцензія - право суб`єкта господарювання на провадження виду господарської діяльності або частини виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.

Разом з тим, ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення. Документи для регулярних пасажирських перевезень: для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 4196-IX під господарською діяльністю розуміється діяльність у сфері суспільного виробництва, спрямована на виробництво та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. При цьому, господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

Відповідно до абз.3 п.21 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України комерційною господарською діяльністю (підприємництвом) є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється юридичними особами та фізичними особами - підприємцями з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Тобто, істотною ознакою адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КУпАП, є не тільки факт надання послуг, а систематичний характер таких дій, що і становить суть господарської діяльності.

Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року за № 3 «Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності», під здійсненням особою, не зареєстрованою як суб`єкт підприємництва, будь-якого виду підприємницької діяльності з числа тих, що підлягають ліцензуванню, слід розуміти діяльність фізичної особи, пов`язану із виробництвом чи реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг з метою отримання прибутку, яка містить ознаки підприємницької, тобто провадиться зазначеною особою безпосередньо самостійно, систематично (не менше ніж три рази протягом одного календарного року) і на власний ризик.

У такому разі громадяни зобов`язані зареєструватись як суб`єкти підприємництва. І лише при невиконанні останньої вимоги настає відповідальність за ст. 164 КУпАП, зокрема, провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб`єкта господарювання.

Згідно ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

У відповідності до ст.252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

У відповідності до ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У якості доказів наявності в діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 164 КУпАП, старшим державним інспектором надано суду: протокол про адміністративне правопорушення №ПП015119 від 28.04.2026 р., копію направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) № ЕНР000612 від 24.04.2026 р., копії фотознімків транспортного засобу (в кількості 2-х одиниць) та посвідчення водія ОСОБА_1 , додаткові обґрунтування до матеріалів справи про адміністративне правопорушення.

В письмовому поясненні ОСОБА_1 заперечував свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КУпАП, пояснюючи, що підприємницькою діяльністю по перевезенню пасажирів він не займається, тому враховуючи наявні пояснення, подані суду особою щодо якої був складений адміністративний протокол, суд при прийнятті рішення по справі звертає увагу на те, що в протоколі про адміністративне правопорушення №ПП015119 від 28.04.2026 р. складеному ОСОБА_1 при викладі обставин вчинення правопорушення не відображено період часу, протягом якого він здійснював господарську діяльність, тоді як саме в протоколі мають бути зазначені всі істотні обставини справи, які мають відображати всі елементи складу правопорушення.

Зокрема, за ч. 1 ст. 164 КУпАП необхідно зазначати наступні обставини:

- протягом якого часу особа здійснювала відповідну діяльність (у даному випадку це має бути проміжок часу, а не конкретна дата й час, адже господарська діяльність обов`язково має тривалий, а не одноразовий характер);

- всі задокументовані окремі факти такої діяльності, які в своїй сукупності підтверджують самостійний, ініціативний і систематичний характер діяльності, яку здійснює особа, адже ці ознаки є обов`язковими для господарської діяльності.

При цьому всі викладені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини повинні бути належним чином перевірені та доводитися сукупністю належних і допустимих доказів.

Суд не може взяти до уваги долучені до матеріалів адміністративної справи фотознімки (в кількості 2-х одиниць), оскільки у складеному протоколі відсутня інформація про те, що факт вчинення адміністративного правопорушення фіксувався за допомогою технічних засобів фіксації, тобто суд вважає, що долучені до матеріалів справи фото не є належним та допустимим доказом, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Така постанова повинна містити найменування органу (посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити, крім іншого, відомості про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року в рамках справи № 524/5536/17, адміністративне провадження № К/9901/1403/17 зроблено правовий висновок, що відеозапис, поданий поліцією на підтвердження факту порушення водієм Правил дорожнього руху, не може вважатися належним доказом у зв`язку з тим, що оскаржувана постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено даний відеозапис.

А так як у протоколі про адміністративне правопорушення №ПП015119 від 28.04.2026 р. не зазначено, що до нього у якості доказу долучаються фотознімки та у ньому відповідно і не зазначено відомостей про технічний засіб, яким зафіксовано вказане правопорушення: номер та серію фотокамери, дату її виробництва та назви камери, на яку здійснювався запис, а тому суд не може розглядати вказані фото як належний і допустимий доказ. Ці обставини в свою чергу позбавляють можливості перевірити та зробити висновок про те, чи були інспектором під час складання даного протоколу дотримані вимоги законодавства щодо оформлення протоколу про адміністративне правопорушення, та чи не було порушено прав особи, яка притягується до адміністративної відповідальності під час його складання.

Наявні в матеріалах справи фотоматеріали не підтверджують інкриміноване ОСОБА_1 , оскільки зображення автомобіля із особами не доводять факту провадження особою господарської діяльності з перевезення пасажирів.

Суд звертає увагу на те, що матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять доказів на підтвердження факту здійснення ОСОБА_1 самостійної, ініціативної, зокрема, систематичної на власний ризик господарської діяльності, а також того, що ОСОБА_1 є суб`єктом господарювання у розумінні п. 5 ст. 1 ЗУ «Про ліцензування видів господарської діяльності».

Крім цього, не зважаючи на вказане, у протоколі про адміністративне правопорушення від 28.04.2026 р. відсутні відомості про те, що ОСОБА_1 , як особа, яка здійснює господарську діяльність, за надані послуги від іншої особи отримав (планував отримати) гроші, товар (роботи, послуги).

В свою чергу особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, надала заперечувальні пояснення, що відповідно до статті 251 КУпАП може бути доказом у справі про адміністративне правопорушення.

Суд також зазначає, що Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності» передбачено 34 види діяльності, що підлягають ліцензуванню, однак не зважаючи на вказане, старшим державним інспектором не зазначено, якою нормою вказаного закону передбачено ліцензування діяльності (таксі).

Згідно ч.3 ст. 9 Закону України «Про автомобільний транспорт» ліцензія на господарську діяльність з надання послуг з внутрішніх перевезень видається на такі види робіт: надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів на таксі; надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів легковими автомобілями на замовлення. Однак, посилання на вказану норму Закону у протоколі про адміністративне правопорушення, що складений 28 квітня 2026 року відносно ОСОБА_1 , відсутнє.

Виходячи з наявних матеріалів справи про адміністративне правопорушення автомобіль, яким керував ОСОБА_1 , є автомобілем загального призначення. Надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів легковим автомобілем на автомобілі загального призначення підлягає ліцензуванню у разі надання послуг з перевезення пасажирів легковим автомобілем на замовлення, яким відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», - є перевезення пасажирів легковим автомобілем загального призначення, замовленим юридичною або фізичною особою з укладанням письмового договору на кожну послугу чи на обумовлений термін обслуговування, у якому визначають умови обслуговування, вартість послуги, термін її виконання та інші положення за домовленістю сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення серед іншого зазначаються: час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення.

У справі «Малофєєва проти росії» («Malofeyeva v. Russia», рішення від 30 травня 2013 року, заява № 36673/04) Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) встановив, серед іншого, порушення ч.3 ст.6 Конвенції у зв`язку з тим, що в протоколі про адміністративне правопорушення фабула правопорушення була сформульована лише в загальних рисах без конкретизації обставин вчинення правопорушення («проведення несанкціонованого пікету»), але національні суди, розглянувши справу без участі сторони обвинувачення (згідно законодавства РФ така участь не передбачена), відредагували фабулу правопорушення, зазначивши в постанові суду конкретні обставини правопорушення. У зв`язку з цим, на думку ЄСПЛ, заявниці була відома лише кваліфікація діяння, але не фактичні обставини обвинувачення. Таким чином, вона була позбавлена можливості належної підготовки до захисту.

У справі «Карелін проти росії» («Каrеlіn v. Russia», заява № 926/08, рішення від 20 вересня 2016 року) ЄСПЛ розглянув ситуацію, коли національний суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення без участі сторони обвинувачення, що цілком відповідало нормам російського законодавства, ініціював дослідження доказів обвинувачення та за результатами дослідження доказів притягнув особу до відповідальності, уточнивши в судовому рішенні фабулу правопорушення, усунувши певні розбіжності та неточності, які мали місце в протоколі про адміністративне правопорушення. При цьому, ЄСПЛ зазначив, що за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення частини 1 статті 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти неї обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).

З огляду на зазначене, ЄСПЛ дійшов висновку, що суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді, а також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки, діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції.

Виходячи із викладеного, суд вважає, що одиночний випадок здійснення перевезення громадян не дає підстав для оцінки діяльності ОСОБА_1 як систематичної, з метою одержання прибутку, тобто господарської діяльності в розумінні ч. 1 ст. 2 Закону № 4196-IX, оскільки належних та допустимих доказів цих обставин суду не надано.

Відповідно до ст. 62 Конституції України вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на вказане, в діях в діях особи, яка притягається до відповідальності відсутній склад адміністративного правопорушення, передбачений ч. 1 ст. 164 КУпАП, а саме об`єктивна сторона діяння, а також суб`єкт.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Тому, враховуючи відсутність в діях особи, яка притягається до відповідальності складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КУпАП, суд приходить до висновку, що провадження в розглядуваній справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП (за відсутності події та складу адміністративного правопорушення).

Так як суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження по справі, судовий збір на підставі ст. 40-1 КУпАП стягненню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 164, 247, 251, 252, 280, 282, 289 КУпАП, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративну справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 164 КУпАП – закрити, у зв`язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення до Закарпатського апеляційного суду.

Суддя: Кемінь В. Д.