Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №192/3024/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4440/26 Справа № 192/3024/25 Суддя у 1-й інстанції - Стрельников О.О. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого – Ткаченко І.Ю.,

суддів: Пищиди М.М., Свистунової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу судді Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2026 року,-

В С Т А Н О В И В:

14 листопада 2025 року до Солонянського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав (а.с.1-2).

Ухвалою судді Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 15 грудня 2025 року вказана позовна заява залишена без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків не більше десяти днів з дня отримання копії такої ухвали (а.с.9).

Ухвалою судді Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав - визнано неподаною та повернуто позивачу (а.с.17).

Не погодившись із вказаною ухвалою судді, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на її незаконність та необґрунтованість, постановлену з порушенням норм процесуального права, просив скасувати оскаржувану ухвалу, та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду (а.с.37-41).

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву (заяву) подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Згідно з ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою судді Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 15 грудня 2025 року позовна заява ОСОБА_1 була залишена без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків не більше десяти днів з дня отримання копії ухвали судді.

Представник позивача отримав копію ухвали судді про залишення позовної заяви без руху – 16 грудня 2025 року, що підтверджується довідкою про отримання документів в електронному суді (ЕС).

Таким чином, останнім днем усунення недоліків позовної заяви для позивача було 26 грудня 2025 року.

У встановлений суддею строк недоліки визначені в ухвалі судді від 15 грудня 2025 року позивачем не усунено.

Надана представником позивача 29 грудня 2025 року на адресу суду позовна заява в новій редакції подана за межами встановленого суддею строку при цьому будь-яких клопотань про продовження строку на усунення недоліків представником позивача на адресу суду до його закінчення не надходило.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини гарантії регламентовані статтею 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують, апеляційні або касаційні суди, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення ЄСПЛ у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року).

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (Белле проти Франції, § 38). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (Белле проти Франції, § 36; Нун`єш Діаш проти Португалії).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України та ст. 15 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Відповідно до статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Так, матеріалами справи підтверджено, що згідно довідки про отримання документів в електронному суді (ЕС), ухвала Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 15 грудня 2025 року про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без руху отримана представником позивача - адвокатом Мулько А.В. у підсистемі “Електронний суд” 16.12.2025 року о 23:44:35 (а.с.10).

Відповідно до картки руху документу із підсистеми “Електронний суд”, представник позивача - адвокат Мулько А.В. був повідомлений про доставку ухвали про залишення позовної заяви без руху від 15 грудня 2025 року в електронний кабінет - 17 грудня 2025 року о 00:35 (а.с.46).

У відповідності до строків, визначених суддею в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, позивачу надавалося не більше десяти днів від дня отримання ухвали на усунення недоліків.

У зв`язку з тим, що представник позивача - адвокат Мулько А.В. отримав повідомлення про ухвалу про залишення позовної заяви без руху від 15 грудня 2025 року, тобто отримав таку ухвалу - 17 грудня 2025 року о 00:35, тому останній день усунення недоліків припав на 27 грудня 2025 року, суботу, та у відповідності до приписів ч. 3 ст. 124 ЦПК України, якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день, відтак представник позивача - адвокат Мулько А.В. подав позовну заяву у новій редакції своєчасно, а саме: 29 грудня 2025 року, у перший після вихідного робочий день, тобто, понеділок.

Колегія суддів зауважує, що вимоги ухвали суду від 15 грудня 2025 року представником позивача було виконано.

Так, положення ст. 185 ЦПК України щодо повернення заяви застосовуються в тому випадку, коли особа в установлений строк не виконає вимоги ухвали суду про залишення заяви без руху.

За змістом вище наведених норм процесуального закону повернення заяви з тих підстав, що особа не виконала вимоги ухвали про залишення заяви без руху, можливе лише в тому випадку, коли особа отримала копію відповідної ухвали, але ухилилась від виконання вимог, зазначених в ній.

З огляду на вищевикладене не можна вважати, що позивач, отримавши копію ухвали про залишення позовної заяви без руху, ухилився від виконання зазначених в ній вимог, оскільки на її виконання, фактично у межах встановленого судом строку для усунення недоліків, ОСОБА_1 , направив до суду першої інстанції позовну заяву у новій редакції, однак, суд своєю ухвалою від 20 січня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 визнав не поданою та повернув йому.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що повернення позовної заяви із підстав, наведених судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, є формальним та сумнівним з точки зору дотримання вимог процесуального права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) при розгляді справ виходить із того, що, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.

Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Відповідно до п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, висновок суду першої інстанції про повернення заяви є помилковим, таким, що не відповідає процесуальним вимогам та суперечить принципу доступу особи на справедливий суд, тому згідно з вимогами ст. 379 ЦПК України, ухвалу судді Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2026 року, слід скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, –

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу судді Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2026 року - скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 25 червня 2026 року.

Судді: