Постанова від 23 червня 2026 р. у справі №201/9881/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4939/26 Справа № 201/9881/25 Суддя у 1-й інстанції - Наумова О.С Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Свистунової О.В, Пищиди М.М.,

за участю секретаря – Триполець В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал»

на заочне рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 05 лютого 2026 року, -

В С Т А Н О В И В:

11 серпня 2025 року ТОВ «Юніт Капітал» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позову зазначено, що 25.07.2023 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем був укладений кредитний договір № 477434363, за умовами якого Товариство зобов`язалось надати позичальникові кредит на суму 25 000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку і на умовах, визначених цим договором (п.2.1. договору). 28.11.2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 477434363 від 25.07.2023 року. 31.07.2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу № 31/0724-01, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 477434363 від 25.07.2023 року. В подальшому, 04.06.2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» було укладено договір факторингу № 04/06/25-Ю. Відповідно до Реєстру боржників за договором факторингу № 04/06/25-Ю від 04.06.2025 року, до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 477434363 від 25.07.2023 року в сумі 121 475 грн. Загальна сума заборгованості, на момент подання позовної заяви, за кредитним договором № 477434363 від 25.07.2023 року становить 121 475 грн., яка складається з наступного: 25 000 грн. - заборгованість по кредиту; 96 475 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом. Враховуючи вищевикладене, просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором № 477434363 від 25.07.2023 року у розмірі 121 475 грн., та судові витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн. (том 1 а.с. 1-15).

Заочним рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 05 лютого 2026 року у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено ( том 1 а.с.233-236).

В апеляційній скарзі ТОВ «Юніт Капітал» просять рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права (том 2 а.с.1-14).

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом першої інстанції встановлено, що 25.07.2023 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір № 477434363 у формі електронного документу з використанням електронного підпису, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 25 000 грн. на свою банківську картку на умовах строковості, зворотності, платності, а також відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику (том 1 а.с. 70-88).

Кредитний договір № 477434363 від 25.07.2023 року був підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором WAUR.

Згідно платіжного доручення від 25.07.2023 року на рахунок ОСОБА_1 були перераховані грошові кошти у розмірі 25 000 грн. (том 1а.с. 16).

Згідно з умовами кредитного договору, позичальник зобов`язався вчасно повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом в порядку, визначеному договором. Проте, незважаючи на це, відповідач не виконав свого обов`язку, не повернув наданий кредит у строки, передбачені кредитним договором та не сплатив відсотки.

28.11.2018 року між TOB «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, строк дії якого встановлений до 28.11.2019 року (том 1 а.с. 148-154).

28.11.2019 року TOB «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду № 19, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31.12.2020р. При цьому інші умови договору залишилися без змін (том 1 а.с. 159).

31.12.2020 року між клієнтом та фактором укладено додаткову угоду № 26 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, продовжила строк договору до 31.12.2021 року (том 1 а.с. 160-166).

31.12.2021 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду № 27, яка продовжила строк дії договору до 31.12.2022 року включно (том 1 а.с. 170).

31.12.2022 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду № 31, яка продовжила строк дії договору до 31.12.2023 року включно (том 1 а.с. 171).

31.12.2023 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду № 32, яка продовжила строк дії договору до 31.12.2024 року включно, а також доповнили договір п. 11.10, та викласти розділ 3 договору в новій редакції (том 1 а.с. 172).

31.07.2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу № 31/0724-01 (том 1 а.с. 133-139).

04.06.2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» було укладено договір факторингу № 04/06/25-Ю (том1 а.с. 119-125).

Відповідно до Реєстру боржників за договором факторингу № 04/06/25-Ю від 04.06.2025 року перейшло право вимоги до відповідача (том 1 а.с. 116-118).

Відповідно до Акту прийому-передачі Реєстру Боржників за договором факторингу № 04/06/25-Ю від 04.06.2025 року від ТОВ «ФК Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до боржників (том 1 а.с. 127).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суду 1 інстанції, виходив з того, що ТОВ «Юніт Капітал» не було набуто у передбачений законом спосіб право вимоги за Кредитним договором, укладеним з відповідачкою, не підтвердило наявності у нього права на звернення в суд до ОСОБА_1 з позовом про стягнення заборгованості за Кредитним договором, так як не підтверджено що ТОВ «Таліон Плюс» купило право вимоги у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», оскільки на час укладення цього договору факторингу право вимоги ще не існувало і не могло виникнути в майбутньому через те, що не було визначене; з огляду на що суд виснував, що ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» не мали права на подальше відступлення права вимоги ТОВ «Юніт Капітал», яким вони не володіли.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, частиною першою статті 627 ЦК України задекларовано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Та статті 626, 628 ЦК України містять визначення за яким – договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди /частина перша статті 638 ЦК України/.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти /частина перша статті 1048 ЦК України/.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася /частина друга статті 639 ЦК України/.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним /стаття 1055 ЦК України/.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України “Про електронну комерцію” за умовами якого електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Та за встановлених обставин Товариством зроблена пропозиція шляхом розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах, а ОСОБА_1 ідентифікувалась в такій системі та прийняла пропозицію шляхом надсилання електронного повідомлення і заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, а також підписала Кредитний договір, використавши електронний підпис одноразовим ідентифікатором, що повністю узгоджується із положеннями статей 6, 8, 11, 12 цього Закону.

Встановивши зазначені обставини у справі, можна дійти висновку, що між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір, за умовами якого відповідач зобов`язався прийняти грошові кошти та повернути їх частинами у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами. Доказів повернення вказаних грошових сум кредитору у вигляді кредиту чи відсотків матеріали справи не містять.

Одночасно, відмовляючи ТОВ «Юніт Капітал» в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції діяв в межах закону.

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом /стаття 514 ЦК України/; згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором /частина перша статті 519 ЦК України/.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017року у справі № 752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018року у справі №914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.

У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023року у справі № 755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022року у справі № 910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається.

Так, з матеріалів справи вбачається, що Кредитний договір був укладений між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 25 липня 2023 року, натомість договір факторингу № 28/1118-01, за яким ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило право вимоги ТОВ «Таліон Плюс», був укладений 28 листопада 2018 року. Тобто враховуючи наявні в справі матеріали беззаперечними є обставини з приводу того, що на момент укладення договору факторингу ще не виникло зобов`язання між первісним кредитором та боржником ОСОБА_1 також ніщо не вказує на те, що станом на 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 існували будь-які правовідносини.

Позивач предмет Договору факторингу, станом на 28 листопада 2018року, вбачав у наявності в цьому договорі домовленості клієнта та фактора про передачу права грошової вимоги того, яке зазначене у відповідних Реєстрах прав вимоги.

За конкретних обставин цієї справи на дату укладення Договору факторингу від 28 листопада 2018 року не існувало Реєстру прав вимоги № 255 від 24.10.2023 року.

Аналізуючи зміст Договору факторингу від 28 листопада 2018року колегія суддів приходить до висновку, що фактично в ньому йдеться про те, що фактору відступаються всі можливі майбутні вимоги, які можуть виникнути у клієнта ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», які на момент укладення цього договору факторингу не має змоги ідентифікувати жодним чином – що не ґрунтується на положеннях чинного законодавства України.

В розуміння положень частини першої статті 1077 ЦК України поняттям договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) охоплюється те, що одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Із наведеного визначення випливає, що мова йде про надання факторингової операції між банком або іншою фінансовою установою та фізичною або юридичною особою, яка є суб`єктом підприємницької діяльності щодо предмету договору факторингу, який визначено статтею 1078 ЦК України, за змістом частини першої якої предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

На думку апеляційного суду статті 1077 та 1078 ЦК України вважаються застосованими правильно, якщо на момент факторингу існували правовідношення, які були визначеними та мала місце грошова вимога.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з тим, що предметом відступлення за договором факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018року, на чому наполягав заявник апеляційної скарги, є вимоги, які виникнуть у клієнта в майбутньому (майбутня вимога), а не тільки ті вимоги, які існували на момент укладення договору, при цьому суд виходить з конструкції згаданих правових норм, та відповідно до означення в них факторингу як відступлення грошової вимоги, яка існує або виникне з визначеного правовідношення.

Договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року укладено за період більш ніж чотири роки до укладення 25.07.2023 року Кредитного договору між позичальником ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і на момент підписання цього договору не існувало жодного зобов`язання позичальника яке могло би бути ідентифіковано хоча б в майбутньому, та грошова вимога не існувала ані юридично, ані фактично.

Розглядаючи обставини цієї справи в контексті вказаних норм права відступлення права вимоги можливе лише щодо визначеної вимоги або такої, що може бути визначена.

Наведені норми допускають «майбутню вимогу» та закон пов`язує це з тим, що така вимога має виникати з вже існуючого зобов`язального правовідношення.

Та зважаючи на конструкцію згаданої правової норми /статті 1078 ЦК/, де наведено означення предмету договору факторингу як право грошової вимоги строк платежу за якою настав (наявна вимога) можна виснувати, що до права вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) також застосовним буде означення про строк платежу за якою виникне в майбутньому – тобто на переконання колегії суддів в даній нормі в означенні майбутньої вимоги йдеться виключно про строк платежу який ще не виник, та аж ніяк не про саме зобов`язання яке ще не виникло, не має передумов до його виникнення в майбутньому, і яке в жодний спосіб не може бути ідентифіковане.

Одночасно не можна розцінювати як індивідуалізацію вимоги у відповідному Реєстрі, оскільки в даному випадку йшла би мова про нове зобов`язання, яке ніяким чином не пов`язане із предметом договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018року предметом якого є відступлення в тому числі вимог, які виникнуть у клієнта в майбутньому (майбутня вимога), а не тільки тих вимог, які існували на момент укладення договору – на чому наполягав заявник.

Тому, оскільки клієнт сам не був кредитором, на момент факторингу не існувало жодного правового зв`язку між учасниками спірних правовідносин – боржник ще не існував як сторона зобов`язання; був відсутній жодний зв`язок з конкретним зобов`язанням, та у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов`язанням, яке він міг би передати ТОВ «Таліон Плюс» на підставі договору факторингу від 28 листопада 2018 року.

Більш того, договір факторингу № 31/0724-01 від 31.07.2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» також укладений ще до укладення між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 . Кредитного договору та до підписання між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» реєстру прав вимоги № 2 від 31.07.2024 року.

Тож за встановлених обставин, оскільки ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги відносно ОСОБА_1 , як боржника у зобов`язанні, не набуло, таке право не було передане цим товариством на підставі договору факторингу № 31/0724-01 від 31.07.2024 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», яке в свою чергу не передало таке право позивачу ТОВ «Юніт Капітал» за договором факторингу №04/06/25-Ю від 04.06.2025 року.

Отже, ТОВ «Юніт Капітал» є неналежним позивачем, оскільки не має права вимагати від ОСОБА_1 сплати заборгованості за кредитним договором, укладеним 25.07.2023 року між позичальником та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».

Суд першої інстанції, встановивши, що на момент укладення договору про відступлення права вимоги від 28 листопада 2018 року боргові зобов`язання за кредитним договором від 25.07.2023 року ще не існували, а тому не могли бути передані новому кредитору, на час укладення договору відступлення права вимоги від 28 листопада 2018 року, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Враховуючи, що позивачем не доведено факту переходу права вимоги до відповідача за кредитним договором на першому етапі – від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», та на другому етапі - від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», наступний перехід права вимоги, який є похідним, не може підтвердити передання вказаного права вимоги до останнього кредитора – ТОВ «Юніт Капітал».

Згідно сталої практики Верховного Суду доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Тож, встановивши, що кредитним договором № 477434363, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 25.07.2023 року, не порушуються права і законні інтереси ТОВ «Юніт Капітал», суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що останнє не має права вимагати від ОСОБА_1 сплати заборгованості за вказаним вище кредитним договором.

За викладених вище мотивів доводи апеляційної скарги про те, що позивач є належним кредитором та отримав дійсне право вимоги за кредитним договором від 25.07.2023 року – апеляційний суд вважає необґрунтованими та безпідставними.

Твердження позивача в апеляційній скарзі про неврахування судом першої інстанції передання прав вимоги відповідно до реєстрів боржників та укладення додаткових угод, якими неодноразово продовжувався строк дії договорів факторингу, апеляційний суд вважає безпідставним, оскільки реєстри боржників та додаткові угоди самі по собі не свідчать про набуття позивачем прав кредитора по відношенню до позичальника ОСОБА_1 , а є додатками до договору та їх невід`ємними частинами.

Водночас справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Та за наведених обставин, позивачем фактично створені умови за яких позичальник ОСОБА_1 буде обмежений в захисті своїх прав за формальної наявності низки договорів факторингу.

При цьому суд враховує, що в самому кредитному договорі не було жодного згадки про Договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року чи будь-якого посилання на цей договір, та за таких умов договір факторингу не створює переходу прав за майбутнім кредитним договором.

Фактично, за наведених умов, хоч заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом, однак боржник не може бути штучно позбавлений можливості оспорити договори факторингу на предмет наявності у факторів права здійснювати фінансові операції через значний проміжок часу між датою підписання договору факторингу 28 листопада 2018 року /його укладення/ та датою фактичного погодження сторонами істотних умов такого договору 25.07.2023 року.

Одночасно занепокоєння викликає те що за встановлених обставин, не йде мова про надання факторингової операції між фінансовою установою та іншою юридичною особою, яка не може здійснювати фінансові операції з метою надання фінансової послуги, а фактично за символічну оплату створюються штучні перешкоди для боржника з метою завадити останньому в реалізації ним своїх прав.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.

За конкретних обставин цієї справи вбачається, що суд першої інстанції розглянув ключові аргументи висунуті заявником в позові, тому доводи висунуті ТОВ «Юніт Капітал» в апеляційній скарзі не є сумісними із принципом верховенства права і не вважаються такими що позбавлені свавілля.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Решта доводів, приведених в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32).

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Суд апеляційної інстанції вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду.

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» - залишити без задоволення.

Рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 05 лютого 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 25 червня 2026 року.

Судді: