Постанова від 23 червня 2026 р. у справі №204/10798/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3606/26 Справа № 204/10798/25 Суддя у 1-й інстанції - Книш А. В. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді – Свистунової О.В.,

суддів: Ткаченко І.Ю., Пищиди М.М.,

за участю секретаря – Паромової О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро

апеляційну скаргу Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України

на ухвалу Чечелівського районного суду міста Дніпра від 25 листопада 2025 року

у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», –

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на бездіяльність Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» (далі – ПАТ «Родовід Банк»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (далі – ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»).

Скарга обґрунтовувалась тим, що у квітні 2025 року у зв`язку з прийняттям спадщини після смерті матері їй стало відомо, що постановою державного виконавця Красногвардійського ВДВС Дніпропетровського МУЮ Макушевим Є.П. від 17 липня 2015 року в рамках виконавчого провадження № 48164301, відкритого 17 липня 2015 року, було накладено арешт на все належне їй нерухоме майно та оголошена заборона на його відчуження.

28 квітня 2025 року вона звернулася до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою про скасування накладеного арешту.

Листом від 30 квітня 2025 року їй було повідомлено, що на примусовому виконанні у Красногвардійському ВДВС ГТУЮ в Дніпропетровській області перебувало виконавче провадження № 48164301 з примусового виконання виконавчого листа № 204/7284/13, виданого 17 листопада 2014 року Красногвардійським районним судом міста Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» боргу в розмірі 194 884,67 грн. У зв`язку з тим, що при проведенні виконавчих дій майно, на яке можливо звернути стягнення, не було виявлено, державним виконавцем 28 вересня 2015 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. У зв`язку з фактичним знищенням матеріалів виконавчого провадження № 48164301 державним виконавцем фактично припинено будь-які дії щодо примусового виконання судового рішення.

Скаржниця вказувала, що накладений арешт на майно боржника у встановленому законом порядку скасовано не було, що створює правову невизначеність та порушує права скаржника як власника майна. Вважала, що відмова задовольнити вимогу про зняття арешту є необґрунтованою, оскільки виконавче провадження закінчено ще 28 вересня 2015 року і строки для пред`явлення виконавчого документа про примусове виконання рішення давно сплинули.

Зазначала, що застосування арешту майна (коштів) боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених Законом.

Вважала, що норми законодавства визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Скаржниця зазначала, що наявність протягом тривалого часу нескасованих арештів на майно (кошти) боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувачів, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Також стверджувала, що зазнає значної шкоди в зв`язку із тим, що практично позбавлена можливості реалізовувати права володіння, користування та розпоряджатися майном (коштами), з огляду на що просила вимоги скарги задовольнити.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд: визнати протиправною бездіяльність Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо відмови у скасуванні арешту на майно боржника, накладеного у виконавчому провадженні № 48164301, яке було відкрите на підставі виконавчого листа щодо виконання рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 17 листопада 2014 року № 204/7284/13; зобов`язати Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вчинити дії щодо скасування арешту на все нерухоме майно та грошові кошти скаржника, накладеного у вищезазначеному виконавчому провадженні.

Ухвалою Чечелівського районного суду міста Дніпра від 25 листопада 2025 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано неправомірною бездіяльність Другого правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо відмови у скасуванні арешту та зобов`язано Другий правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт з усього нерухомого майна ОСОБА_1 , який накладений постановою Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер – 48164301, виданою 17 липня 2015 року, номер запису про обтяження – 11396908 (спеціальний розділ), у виконавчому провадженні № 48164301 з примусового виконання виконавчого листа № 204/7284/13, виданого 17 листопада 2014 року Красногвардійським районним судом міста Дніпропетровська.

У задоволенні іншої частини вимог скарги відмовлено.

У поданій 06 січня 2026 року апеляційній скарзі Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду та ухвалити нове судове рішення, яким скаргу залишити без розгляду.

Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що за виконавчим провадженням № 48164301 були відсутні підстави для зняття арешту, передбачені статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час винесення постанов про повернення виконавчого документа стягувачу). Також апелянт зазначав, що скаржниця пропустила встановлений законом процесуальний строк для звернення до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця.

Відзив на апеляційну скаргу учасниками справи подано не було.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2014 року у цивільній справі № 204/7284/13-ц, що набрало законної сили 04 листопада 2014 року, позовні вимоги ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 191 443,67 грн., з яких: прострочена заборгованість за сумою основного боргу кредиту – 102 382,98 грн.; пеня – 80 000,00 грн.; 3 % річних від суми простроченого кредиту – 8 735,46 грн.; 3 % річних від суми прострочених процентів по кредиту – 325,23 грн.; а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 441,00 грн., а всього – 194 884,67 грн. В решті заявлених позовних вимог відмовлено (а.с.28-30).

На примусове виконання зазначеного рішення суду були видані виконавчі листи.

12 лютого 2019 року між ПАТ «Родовід Банк» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було укладено договір про відступлення прав вимоги № 5, відповідно до умов якого ПАТ «Родовід Банк» відступає, а ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуває права вимоги банку до позичальників, зазначених у додатку № 1 до цього договору (а.с.63-64).

Відповідно до додатку № 1 до договору про відступлення прав вимоги № 5 від 12 лютого 2019 року боржником за кредитним договором № 35/АА-00038.08.2 від 27 травня 2008 року зазначено ОСОБА_2 (а.с.60-61).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 12 травня 2025 року спадкоємцем майна ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її донька ОСОБА_1 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з житлового будинку АДРЕСА_1 , розташованого на приватизованій земельній ділянці площею 0,25 га, та земельної ділянки загальною площею 0,25 га, що розташована на території: АДРЕСА_1 , призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (а.с.21).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, в реєстрі міститься обтяження у виді арешту на все нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_1 , на підставі постанови Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 48164301, виданої 17 липня 2015 року, номер запису про обтяження – 11396908 (спеціальний розділ) (а.с.12-14).

Відповідно до відповіді Другого правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 30 квітня 2025 року, перевіркою Автоматизованої системи виконавчого провадження, спецрозділу та архівних виконавчих проваджень встановлено, що на примусовому виконанні у Красногвардійському відділі державної виконавчої служби ГТУЮ в Дніпропетровській області перебувало виконавче провадження № 48164301 з примусового виконання виконавчого листа № 204/7284/13, виданого 17 листопада 2014 року Красногвардійським районним судом міста Дніпропетровська, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» боргу в розмірі 194 884,67 грн. При проведенні виконавчих дій майно, на яке можливо звернути стягнення, не було виявлено, державним виконавцем 28 вересня 2015 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, керуючись п.2 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження». Матеріали виконавчого провадження № 48164301 були передані до архіву відділу. Виконавчі провадження, які було завершено по 2021 рік включно, а виконавчі провадження за постановами про накладення адміністративного стягнення по 2023 рік, були знищені на підставі Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями. На підставі вищевикладеного у державного виконавця відсутні законні підстави для зняття арешту з вищевказаного майна (а.с.11).

Згідно відомостей з ВП-спецрозділ від 03 листопада 2025 року виконавче провадження № 48164301 з виконання виконавчого листа № 204/7284/13, виданого 17 листопада 2014 року Красногвардійським районним судом міста Дніпропетровська, завершено (а.с.80-81).

Відповідно до інформації з Автоматизованої системи виконавчих проваджень, записів щодо виконавчих проваджень, у яких боржником є ОСОБА_1 , не знайдено (а.с.99).

Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції виходив з того, що не зняття ДВС арешту з майна боржника у виконавчому провадженні саме за обставинами цієї справи є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби, і порушене право ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом зобов`язання ДВС зняти арешт з майна боржника.

Однак, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Визначальним для правильного вирішення даної справи є з`ясування питання про те, чи є повернення виконавчого документа стягувачу підставою для зняття арешту з майна боржника.

Так, відповідно до частини першої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції 1999 року), який втратив чинність 05 жовтня 2016 року, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Аналогічна за змістом норма закріплена у частині першій статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року.

Отже, арешт є початковою стадією виконавчого провадження щодо звернення стягнення на майно боржника.

Відповідно до частини другої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції 1999 року) арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Схожі за змістом приписи містяться у статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції 2016 року).

Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом.

Отже, правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

Термін «завершення виконавчого провадження» застосовувався у нормі статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції 1999 року) як узагальнююче поняття процесуальної стадії виконавчого провадження.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції 1999 року) державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження – згідно з статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу – згідно з статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, – згідно з статтею 48 цього Закону.

У Законі України «Про виконавче провадження» (чинний на момент розгляду цієї справи) відсутня норма, аналогічна нормі частини першої статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції 1999 року). Закон України «Про виконавче провадження» (чинний на момент розгляду цієї справи) не містить такого поняття, як «завершення виконавчого провадження», водночас окремо врегульовує виконавчі дії щодо закінчення виконавчого провадження у статті 39 та щодо повернення виконавчого документа стягувачу в статті 37.

У пункті 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції 1999 року) зазначено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуте стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Аналогічні підстави для повернення виконавчого документа стягувачу визначені і у подальшому у частині першій статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (чинний на момент розгляду цієї справи).

Підстави для закінчення виконавчого провадження визначені у частині першій статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» (чинний на момент розгляду цієї справи).

Як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та відповідно різні правові наслідки.

Закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження. Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених частиною першою статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції 1999 року) (частиною першою статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» (чинний на момент розгляду цієї справи), свідчить про об`єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку. На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому.

З наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків передбачених законом (частина перша статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинний на момент розгляду цієї справи)).

У частині п`ятій статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції 1999 року) визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (аналогічна норма міститься в частині п`ятій статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинний на момент розгляду цієї справи).

Повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Водночас повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:

– у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);

– у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.

Законодавець передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (частина третя статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (чинний на момент розгляду цієї справи)).

Враховуючи наведене, повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за винятком випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (чинний на момент розгляду цієї справи)).

Зазначені висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у справі № 2/1522/11652/11.

У даній справі встановлено, що державним виконавцем було накладено арешт на майно боржника ОСОБА_1 на підставі постанови про арешт майна боржника № 48164301 від 17 липня 2015 року.

Та в подальшому державним виконавцем 28 вересня 2015 року було винесено постанову про повернення виконавчого документа № 204/7284/13 стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуте стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними).

Отже, враховуючи підставу повернення виконавчого документа стягувачу, він має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків, а тому вказані обставини не є підставою для зняття арешту з майна боржника, а відповідно і для задоволення скарги ОСОБА_1 .

Оскільки в конструкції згаданої правової норми повернення виконавчого документа стягувачу з огляду на його означення не свідчить про закінчення виконавчого провадження, можна виснувати, що відсутні правові передумови для зняття арешту. Та вказана норма вважається застосованою правильно, з огляду на те, що рішення суду, яке набрало законної сили боржником не виконується та жодного погашення за цим рішенням скаржниця ОСОБА_1 на користь стягувача не здійснила – уникала виконання рішення.

Колегія суддів наголошує, що в Україні з 12 березня 2020 року було введено карантин через COVID-19 і його неодноразово продовжували. Скасували карантин на всій території України з 01 липня 2023 року.

Відповідно до Указу Президента України № 64/2022, з 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, який наразі продовжується.

Тож законодавцем здійснено внормування тієї ситуації, коли боржник рішення суду не виконує та не вчиняє жодних дій направлених на виконання взятого на себе зобов`язання. В межах предмету спору в цьому провадженні ніщо не вказує на те, що стягувач остаточно втратив можливість реалізувати своє право на виконання рішення і отримання стягнення за ним. Закон гарантує стягувачу право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення.

Визначальним у даній справі є те, що зняття арешту з майна боржника не може бути дозволено без детальної оцінки його індивідуальної ситуації та положень наведених норм права України.

Скаржниця ОСОБА_1 порушення свого права власності в скарзі обґрунтовувала тим, що її майно наразі залишається під арештом на підставі постанови державного виконавця від 17 липня 2015 року, та посилалась при цьому на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція).

Водночас стверджуючи про покладення на неї індивідуального та надмірного тягарю остання не навела в своїй скарзі жодного факту щодо конкретного порушення її права чи щодо якої її власності таке порушення здійснено.

Дійсно, застосування арешту майна боржника як обмежувального заходу не повинно призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (зокрема приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

У численних постановах Верховного Суду сформульовано правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Одночасно, щоб захід, який становить втручання, відповідав статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має бути доведено, що він був законним, здійсненим «відповідно до загальних інтересів» і існував розумний зв`язок пропорційності між застосовними засобами та метою, якої прагнули досягти.

За недоведеності заявлених в скарзі фактів щодо порушеного права, дії скаржниці ОСОБА_1 не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Тож за умов що склалися чинне законодавство України та положення Конвенції вимагають від національних органів влади забезпечення справедливого балансу між інтересами стягувача, який домігся в суді відновлення його порушеного права і ухвалення рішення, яке набрало законної сили і не виконано зовсім, та боржника який ухиляється від виконання такого рішення суду і стверджуючи про покладення на нього індивідуального та надмірного тягарю жодних фактів цього не навів, а обмежився тільки підставами або аргументами на які робиться посилання в скарзі – без встановлення відповідних фактів.

Колегія суддів не знаходить нічого свавільного чи явно нерозумного в тому що зберігаються негативні наслідки для боржника, який порушив взяті на себе зобов`язання і відмовляється виконувати рішення суду, та виходить з того, що за обставин, які встановлені в ході цього судового розгляду втручання в право власності було «передбачено законом» у розумінні Конвенції.

Тож колегія суддів вважає, що за встановлених обставин у справі відсутні підстави вважати, що існування впродовж тривалого часу після завершення у вересні 2015 року виконавчого провадження та повернення стягувачу виконавчого документа обтяження у вигляді арешту є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном, а у державного виконавця були відсутні законодавчі підстави для зняття накладеного у виконавчому провадженні арешту на майно боржника.

За наведених підстав, колегія суддів дійшла висновку, що скарга ОСОБА_1 на бездіяльність Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у виконавчому провадженні № 48164301 є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що частково задовольняючи скаргу ОСОБА_1 суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що державний виконавець відмовляючи у знятті арешту з майна боржника діяв не у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження», оскільки виконавче провадження не є закінченим, а рішення суду є невиконаним, що заявником не оспорюється.

Оскільки арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню, то у випадку невиконання виконавчого документа про стягнення з боржника коштів, немає підстав для зняття арешту з майна боржника.

У разі повного виконання виконавчого документа та сплати витрат, пов`язаних з його примусовим виконанням, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.

Разом з тим, у справі, що переглядається, відсутні будь-які належні та допустимі докази повного виконання зобов`язань за кредитним договором, тоді як виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції».

Також колегія суддів враховує, що матеріали виконавчого провадження № 48164301 з примусового виконання виконавчого листа № 204/7284/13, виданого 17 листопада 2014 року Красногвардійським районним судом міста Дніпропетровська, знищені, оскільки їх строк зберігання закінчено.

ОСОБА_1 звернулася до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою про скасування вказаних арештів.

Листом Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 30 квітня 2025 року ОСОБА_1 повідомлено, що стаття, на підставі якої завершено виконавчі провадження, не передбачає зняття арешту з майна відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Разом із тим нормою пункту 16 розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень (в редакції від 01 листопада 2022 року) визначено, що у разі якщо виконавче провадження, за яким подано заяву про зняття арешту з майна боржника або скасування інших заходів примусового виконання рішення, знищено у зв`язку із закінченням строку його зберігання, виконавець вживає заходів щодо відновлення матеріалів виконавчого провадження за допомогою відомостей автоматизованої системи та інших документів, інформації, одержаних ним, у тому числі від сторін виконавчого провадження.

Отже, отримавши заяву ОСОБА_1 про скасування арештів, накладених у межах знищеного виконавчого провадження, Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повинен був вжити заходів з відновлення матеріалів виконавчого провадження, за результатами їх розгляду встановити конкретні підстави завершення цього провадження (проваджень) та після цього прийняти рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 .

У свою чергу, місцевий суд, розглядаючи скаргу ОСОБА_1 , мав зобов`язати Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надати матеріали відновленого виконавчого провадження № 48164301, встановити підставу завершення цього виконавчого провадження та в залежності від цього прийняти рішення за скаргою ОСОБА_1 .

На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив, тому колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Чечелівського районного суду міста Дніпра від 25 листопада 2025 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), заінтересовані особи: ПАТ «Родовід Банк», ТОВ «ФК «Кредит-Капітал».

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункти 1, 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України).

Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, –

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України – задовольнити.

Ухвалу Чечелівського районного суду міста Дніпра від 25 листопада 2025 року – скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» – відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 24 червня 2026 року.

Повний текст судового рішення складено 25 червня 2026 року.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: І.Ю. Ткаченко

М.М. Пищида