Постанова від 16 червня 2026 р. у справі №211/14666/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 33/803/1727/26 Справа № 211/14666/25 Суддя у 1-й інстанції - Рагозіна С. О. Суддя у 2-й інстанції - Свіягіна І. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 року м. Кривий Ріг

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду Свіягіна І.М.,

при секретарі судового засідання Примак Н.М.,

за участю:

захисника адвоката Полянчука В.Б.,

особи, яка притягається

до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника адвоката Полянчука В.Б., який діє в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , на постанову Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 травня 2026 року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000,00 гривень (сімнадцять тисяч гривень 00 копійок), з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, стягнуто судовий збір,

в с т а н о в и л а:

постановою Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 травня 2026 року ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 28 листопада 2025 року о 07 годині 37 хвилин керував транспортним засобом SEAT ALHAMRA, реєстраційний номер НОМЕР_2 , по вулиці Машинобудівників, біля будинку № 58, в м. Дружківці, з ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: звужені зіниці, які не реагують на світло, неприродна блідість обличчя. Від проходження огляду на встановлення стану наркотичного сп`яніння в закладі охорони здоров`я ОСОБА_1 відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР, відповідно до якого водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

На зазначену постанову захисник, адвокат Полянчук В.Б., який діє в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та провадження закрити у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

На обґрунтування своїх вимог вказує, що діяння, передбачені ч. 1 ст. 130 КУпАП, крім передачі керування транспортним засобом, охоплюються об`єктивною стороною правопорушення, передбаченого ст. 172-20 цього Кодексу, у формах виконання військовослужбовцями обов`язків військової служби в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп`яніння та відмови від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, за умови, якщо такі діяння вчинені військовослужбовцем безпосередньо під час виконання обов`язків військової служби.

Вказує, що суб`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, є будь-яка осудна особа, яка керує транспортним засобом у віці, з якого настає адміністративна відповідальність, а передбаченого ст. 172-20 КУпАП - військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст під час проходження зборів на території військових частин, військових об`єктів та під час виконання ними обов`язків військової служби. Наявність у цій категорії адміністративних правопорушень спеціального суб`єкта - військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби - зумовлює застосування спеціального порядку його огляду на стан алкогольного сп`яніння, встановленого ст. 266-1 КУпАП та Порядком направлення військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил для огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їхню увагу та швидкість реакції, та проведення такого огляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 2024 року № 32.

Наголошує, що з пояснень ОСОБА_1 , які підтверджуються відеозаписами з нагрудної камери працівників поліції, вбачається, що під час спілкування з працівником поліції останній спровокував його до відмови від проходження огляду на стан сп`яніння шляхом висловлення погроз настання несприятливих наслідків для ОСОБА_1 у вигляді передачі матеріалів справи до підрозділу. А після роз`яснив, що останній має право відмовитись, оскільки поспішає виконувати розпорядження командира, і роз`яснив відсутність відповідальності у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом у випадку відмови. Таким чином, за обставин, що працівники поліції фактично здійснили провокацію ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , керуючись такими роз`ясненнями, відмовився від огляду, що тягне за собою недопустимість як протоколу, так і всіх похідних доказів за принципом «плодів отруйного дерева».

Зауважує, що направлення на огляд є законним виключно за наявності у водія визначених Інструкцією ознак сп`яніння. Твердження інспектора патрульної поліції про наявність у ОСОБА_1 таких ознак є надуманим та таким, що не відповідає дійсності, оскільки з пояснень ОСОБА_1 та наявного в матеріалах справи відеозапису вбачається, що він протягом усього часу спілкування з працівником патрульної поліції поводить себе спокійно, координація рухів та мови у нього не порушена, пальці його рук не тремтять та він має цілком природне забарвлення шкірного покриву. Окрім того, така ознака, як зіниці очей, які не реагують на світло, працівниками поліції не перевірялась та не встановлювалась, що в сукупності з поясненнями ОСОБА_1 та проходженням ним огляду перед виїздом на КСП батальйону свідчить про відсутність у нього будь-яких ознак сп`яніння та незаконність вимоги.

Вказує, що чинним законодавством України не передбачено можливості складення протоколу про адміністративне правопорушення без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, оскільки безсумнівно її права будуть порушені. ОСОБА_1 повідомлено, що стосовно нього буде складено постанову за незастібнутий пасок безпеки, яку він отримав та підписав. Жодних протоколів за ст. 130 КУпАП стосовно нього на місці зупинки не складалось. ОСОБА_1 у підрозділ поліції для складання протоколу не запрошувався. Також на долученому до протоколу відеозаписі не зафіксовано складання цього протоколу та ознайомлення ОСОБА_1 з його змістом. Також інспектор поліції вніс неправдиві відомості в протокол, зазначивши, що ОСОБА_1 відмовився від підпису.

Стверджує, що працівники поліції під час виконання своїх службових обов`язків порушили вимоги Інструкції № 1026, оскільки примусово вимикали нагрудні відеореєстратори та не зафіксували всі обставини події, зокрема: факт керування транспортним засобом, весь процес спілкування співробітників поліції зі ОСОБА_1 та весь процес оформлення адміністративних матеріалів. Таким чином, вказані вище обставини свідчать про істотне порушення вимог Інструкції від 18 грудня 2018 року № 1026 та недопустимість відеофайлів з нагрудних камер працівників поліції як доказу.

Звертає увагу, що в разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини. З пояснень ОСОБА_1 вбачається, що 28 листопада 2025 року в момент зупинки транспортного засобу він виконував обов`язки військової служби, оскільки отримав наказ від свого військового командування з`явитись на КСП батальйону. ОСОБА_1 діяв у стані крайньої необхідності, а саме виконував наказ щодо забезпечення оборони України, що виключає можливість притягнення його до адміністративної відповідальності.

Вказує, що у разі направлення водія на огляд до закладу охорони здоров`я складається направлення суворої форми. Разом з тим, з вищевикладеного вбачається, що особа, яка направляється на огляд, має бути ознайомлена зі змістом вказаного направлення, оскільки вказаний документ є документом суворої форми і, зокрема, містить інформацію про заклад охорони здоров`я, куди особу направляють на огляд, дані такої особи та підстави направлення такої особи на огляд. Проте, на порушення вказаних вище вимог Інструкції № 1452/735, співробітники поліції не ознайомлювали ОСОБА_1 зі змістом направлення на огляд у закладі охорони здоров`я та не пропонували йому пройти огляд на стан сп`яніння.

Стверджує, що з пояснень ОСОБА_1 вбачається, що протокол про адміністративне правопорушення був складений за його відсутності, жодних запрошень в управління поліції ані на адресу ОСОБА_1 , ані на військову частину не надходило. Окрім того, йому, як особі, яка притягується до адміністративної відповідальності, не були роз`яснені його права та обов`язки, у тому числі право на захист. Окрім цього, слід також звернути увагу суду і на те, що на долученому до матеріалів справи відеозаписі також не зафіксовано жодних відомостей про роз`яснення ОСОБА_1 його прав та обов`язків.

Зауважує, що, враховуючи індивідуалізацію призначення покарання, ОСОБА_1 можливо призначити стягнення з урахуванням вимог ст. 69 КК України без позбавлення права керування транспортним засобом, оскільки ОСОБА_1 є військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Крім того, останній брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах і в період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України. Окрему увагу звертає на той факт, що командиром військової частини НОМЕР_1 було направлено клопотання про непозбавлення молодшого сержанта ОСОБА_1 права керування.

Заслухавши особу, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисника адвоката Полянчука В.Б., які підтримали доводи апеляційної скарги; вивчивши, перевіривши та оцінивши матеріали адміністративної справи, обміркувавши наведені доводи захисту, викладені ним в апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

За змістом ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

Доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винуватість цієї особи в його вчиненні та інші обставини справи, що мають значення для її правильного вирішення.

Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

При розгляді справи про адміністративне правопорушення необхідно з`ясовувати питання: чи було вчинено таке правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Також при розгляді справ про адміністративні правопорушення необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у ст. 247, 280 КУпАП, а зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст. 283 і 284 цього Кодексу. У ній, зокрема, потрібно наводити докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначати мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно з приписами ст. 8 КУпАП, особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону.

Згідно з положеннями ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, рішення ЄСПЛ є джерелом права в Україні.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та правових позицій, викладених у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» (заява № 22150/02, параграф 2), у якому відображений принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

Ці вимоги закону при розгляді суддею місцевого суду адміністративної справи щодо ОСОБА_1 належно виконані.

Як вбачається з матеріалів справи про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за керування транспортним засобом з ознаками наркотичного сп`яніння та відмову від проходження відповідного огляду.

Відповідно до п. 2.5 ПДР, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП, адміністративна відповідальність передбачена за керування транспортними засобами особами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їхню увагу та швидкість реакції, а також передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває у стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Отже, доказуванню в цьому випадку підлягає факт керування транспортним засобом, виявлення ознак сп`яніння та факт відмови водія від проходження огляду на вимогу поліцейського.

Судом першої інстанції встановлено, що факт вчинення адміністративного правопорушення та вина ОСОБА_1 у його вчиненні підтверджується направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, від 28 листопада 2025 року, яке підтверджує факт направлення ОСОБА_1 до закладу охорони здоров`я з метою проходження огляду на стан сп`яніння із зазначенням виявлених у ОСОБА_1 зазначених вище ознак наркотичного сп`яніння, а також містить відомості щодо відмови останнього від проходження такого огляду.

Відеозаписом з нагрудних камер поліцейських зафіксовано факт зупинки транспортного засобу SEAT ALHAMRA, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . Під час перевірки документів поліцейськими було виявлено у ОСОБА_1 ознаки наркотичного сп`яніння. На питання поліцейських, чи вживав ОСОБА_1 наркотичні засоби, останній повідомив, що днів п`ять тому вживав марихуану. Це стало підставою для пропозиції працівниками поліції ОСОБА_1 пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння. Від проходження огляду ОСОБА_1 відмовився.

Вказані докази досліджені судом апеляційної інстанції, є належними і допустимими, якими беззаперечно підтверджено наявність обов`язкових ознак інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, зокрема факт керування транспортним засобом з ознаками наркотичного сп`яніння та відмова від проходження відповідного огляду. Вказані обставини не заперечуються в апеляційній скарзі, а зазначається про порушення низки вимог порядку проведення огляду та складання матеріалів, що не знайшло свого підтвердження при апеляційному перегляді.

Так, дослідженими матеріалами встановлено факт зупинки транспортного засобу та керування ним саме ОСОБА_1 , який перебував за кермом, за відсутності будь-яких інших осіб. При цьому поліцейським наголошено підставу зупинки транспортного засобу - порушення п. 2.3в ПДР. Під час спілкування поліцейськими виявлені ознаки наркотичного сп`яніння та запропоновано ОСОБА_1 пройти огляд у закладі охорони здоров`я, від чого останній відмовився, при цьому поліцейським наголошено, що відмова від проходження огляду на стан сп`яніння є порушенням п. 2.5 ПДР та буде складений протокол. ОСОБА_1 відмовився ознайомлюватись із протоколом та проставляти свій підпис.

Апеляційний суд вважає відеозапис поліцейських належним та допустимим доказом, який беззаперечно підтверджує події, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення. На відеозаписі логічно та послідовно зафіксований весь перебіг подій, який стосується саме адміністративного правопорушення, підстав для сумніву щодо достовірності в апеляційного суду не виникає.

Посилання захисника на провокацію до відмови від проходження огляду не узгоджується з матеріалами справи, оскільки ОСОБА_1 відповідав на питання інспектора поліції без вагань та сумнівів, ознак тиску та провокації судом апеляційної інстанції не виявлено. При цьому відеокамерами поліцейських зафіксований рух автомобіля та одразу, без переривання відео, відбувається спілкування з водієм ОСОБА_1 та вимога пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння, від якої він відмовився. Отже, спілкування з працівниками поліції до проведення огляду, яке не зафіксоване на відеокамеру, є неможливим, що виключає ймовірність провокації або тиску.

Також апеляційний суд зауважує, що, перевіряючи доводи апеляційної скарги, враховує принцип змагальності сторін, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Рівність прав передбачає, що учасники процесу мають однакові можливості щодо подання доказів, заявлення клопотань, висловлення своєї позиції та спростування аргументів опонента.

Разом із цим ОСОБА_1 не надав жодних доказів щодо наявності провокації, не оскаржив дії поліцейських. Жодних даних на спростування обставин, наведених у протоколі, матеріали справи не містять та не надані на підтвердження доводів апеляційної скарги.

Апеляційний суд зауважує, що встановлення ознак сп`яніння є суб`єктивним судженням поліцейського та не потребує проведення окремого огляду. Поліцейський за своїм внутрішнім переконанням під час спілкування з водієм може вбачати ознаки сп`яніння, що є безумовною підставою для вимоги пройти відповідний огляд. Виявлення та оголошення ознак сп`яніння не є твердженням про стан сп`яніння водія, а вказує на необхідність проходження огляду на спростування або доведення перебування у стані сп`яніння.

Заперечення наявності ознак сп`яніння не є підставою для визнання огляду таким, що не відповідає встановленому порядку. Норми чинного КУпАП та відповідної Інструкції не встановлюють окремих критеріїв та вимог щодо виявлення ознак сп`яніння, а тому їх спростування можливе лише шляхом проходження водієм огляду. Крім того, під час спілкування з поліцейськими ОСОБА_1 жодних заперечень або зауважень з цього приводу не висловив, а тому таку позицію апеляційний суд вважає способом захисту.

Твердження, що направлення на проведення огляду не видане ОСОБА_1 , на думку апеляційного суду, не впливає на доведеність вини останнього та є формальним. З поведінки ОСОБА_1 вбачається, що останній не мав бажання їхати до медичного закладу для проведення огляду, його рішення було виваженим та безсумнівним, а тому вручення йому направлення не могло вплинути та змінити його волевиявлення. Крім того, огляд у закладі охорони здоров`я та складення висновку за результатами огляду проводиться в присутності поліцейського, яким водій доставляється до закладу охорони здоров`я, а тому ненадання направлення особисто ОСОБА_1 у цьому випадку не вказує на порушення порядку проведення огляду та не виключає факт непогодження та небажання водія проходити відповідний огляд.

Отже, дослідивши матеріали справи, з урахуванням доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає їх належними та допустимими доказами, якими беззаперечно підтверджено наявність обов`язкових ознак інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, зокрема факт керування ним транспортним засобом з ознаками наркотичного сп`яніння та відмова від проходження такого огляду.

Твердження в апеляційній скарзі про те, що ОСОБА_1 діяв у стані крайньої необхідності, є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до ст. 17 КУпАП, особа, яка діяла у стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була у стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.

Згідно зі ст. 18 КУпАП, не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за цих обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Крайня необхідність - це випадок зіткнення двох інтересів, які рівною мірою охороняються законом, і при якій заради збереження більш важливого інтересу заподіюється шкода меншому інтересові.

Крайню необхідність можна визнати правомірною лише за таких обставин (ознак): небезпека не може бути усунена іншим шляхом, окрім як заподіянням шкоди, тобто крайня необхідність є єдиним засобом захисту від небезпечних дій; при крайній необхідності шкода завдається не джерелу небезпеки, а інтересам третіх осіб; шкода, яка заподіюється при крайній необхідності, повинна бути меншою, ніж та, якій запобігли.

Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеці, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна у стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої не може бути виправдане станом крайньої необхідності. Зокрема, не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку меншою, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій.

Так, захисником Полянчуком В.Б. не надано до апеляційної скарги даних, що правопорушення, вчинене ОСОБА_1 , здійснене у стані крайньої необхідності. Більше того, сам ОСОБА_1 під час спілкування з поліцейськими та проведення процедури огляду на стан сп`яніння жодного разу не навів, що здійснює виконання невідкладного бойового або іншого завдання, тобто перебуває у стані крайньої необхідності.

Сторона захисту посилається на порушення порядку проведення огляду, оскільки ОСОБА_1 є військовослужбовцем, тобто спеціальним суб`єктом, та його огляд на стан сп`яніння повинен проводитись у спеціальному порядку, однак вказані доводи не ґрунтуються на вимогах закону.

Так, відповідно до ст. 266 КУпАП, особи, які керують транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їхню увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їхню увагу та швидкість реакції.

Відповідно до ч. 3 ст. 266-1 КУпАП, огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані сп`яніння перебувають на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в заборонених законом інших місцях, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.

Статтею 172-20 КУпАП передбачено відповідальність за розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів військовослужбовцями, військовозобов`язаними та резервістами під час проходження зборів на території військових частин, військових об`єктів або появу таких осіб на території військової частини в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп`яніння, або виконання ними обов`язків військової служби в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп`яніння, а також відмову таких осіб від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння.

Виходячи з аналізу вказаних норм, огляд на стан сп`яніння в порядку, передбаченому ст. 266-1 КУпАП, проводиться щодо тих військовослужбовців, щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у заборонених місцях у стані сп`яніння.

При цьому огляд саме водія, який керував транспортним засобом з явними ознаками сп`яніння, проводиться на підставі ст. 266 КУпАП незалежно від його статусу та місця роботи, оскільки суб`єктом правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, є саме водій.

Факт перебування ОСОБА_1 у статусі військовослужбовця не впливає на кваліфікацію правопорушення та необхідність проведення огляду в особливому порядку.

Отже, у цьому випадку ОСОБА_1 як суб`єкт правопорушення є саме водієм, а тому огляд на стан сп`яніння обґрунтовано проведений відповідно до вимог ст. 266 КУпАП та, відповідно, протокол складено саме за ст. 130 КУпАП як щодо водія, який керував транспортним засобом у стані наркотичного сп`яніння.

Крім того, вимоги ч. 1 ст. 15 КУпАП, окрім іншого, передбачають, що військовослужбовці несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами. За порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, вони несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах.

Оскільки правопорушення, передбачене ст. 130 КУпАП, віднесено до правопорушень на транспорті, то військовослужбовець, винний у його вчиненні, повинен нести адміністративну відповідальність на загальних засадах.

Отже, проведення огляду водія-військовослужбовця на стан алкогольного сп`яніння та складання протоколу про керування транспортним засобом у стані сп`яніння відповідно до приписів ст. 255, 266 КУпАП віднесено до повноважень органів Національної поліції.

Отже, проведення огляду виключно працівниками поліції у цьому випадку відповідає вимогам Закону.

Протокол про адміністративне правопорушення відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, оформлення матеріалів справи про адміністративне правопорушення не містить порушень, які б давали суду підстави для визнання доказів недопустимими або неналежними.

Апеляційний суд також враховує те, що у своєму рішенні від 29 червня 2007 року у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (O’Halloran and Francis v. the United Kingdom), заяви № 15809/02 і № 25624/02, ЄСПЛ наголосив, що «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі».

У процесі доказування вини доцільно керуватись принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282). Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для її виправдання.

Отже, на підставі сукупності доказів поза розумним сумнівом встановлено, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом з ознаками наркотичного сп`яніння та відмовився від проходження такого огляду, що є обов`язковими складовими інкримінованого йому адміністративного правопорушення.

Складання протоколу про адміністративне правопорушення за відсутності ОСОБА_1 не є таким суттєвим порушенням, яке тягне за собою визнання його недопустимим доказом. Більше того, з відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 не мав бажання як знайомитись зі змістом протоколу, так і отримувати його копію, при цьому про факт складання такого протоколу через порушення ним п. 2.5 ПДР він повідомлений.

Вивчивши доводи апеляційної скарги щодо застосування адміністративного стягнення, яке є більш м`яким, ніж передбачено санкцією статті, апеляційний суд зазначає, що санкцією ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

При цьому чинними нормами КУпАП не передбачено можливості накладення адміністративного стягнення нижче від найнижчої межі, визначеної в санкції статті, або ненакладення одного з видів стягнень, передбаченого санкцією відповідної статті як обов`язкове.

Можливість застосування ст. 69 КК України за аналогією закону суперечить положенням ч. 4 ст. 3 КК України, відповідно до якої законодавцем чітко передбачено, що застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено.

Наведені апелянтом позитивні відомості, що характеризують особу ОСОБА_1 , який є військовослужбовцем ЗСУ, не є беззаперечною підставою для задоволення апеляційних вимог за відсутності такої правової можливості.

Апеляційний суд зауважує, що вчинене ОСОБА_1 адміністративне правопорушення віднесено до категорії правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, з використанням засобів підвищеної небезпеки.

Більше того, накладене на ОСОБА_1 адміністративне стягнення за ч. 1 ст. 130 КУпАП як за своїм видом, так і розміром є безальтернативним, відповідно до санкції вказаної вище частини статті КУпАП.

Відтак суд апеляційної інстанції не має правових підстав для пом`якшення накладеного на ОСОБА_1 адміністративного стягнення в частині невизначення останньому такого виду стягнення, як позбавлення права керування транспортними засобами, з урахуванням підстав, на які посилається захисник.

Інші доводи сторони захисту не вказують на порушення вимог закону, що, у свою чергу, потягло б визнання доказів недопустимими або вказувало б на відсутність у діях ОСОБА_1 складу інкримінованого адміністративного правопорушення.

На підставі викладеного апеляційним судом не встановлено порушень порядку проходження огляду на стан сп`яніння ОСОБА_1 відповідно до ст. 266 КУпАП та Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» від 11 листопада 2015 року.

Відповідно до положень ч. 7 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги, будь-яких інших доводів щодо відсутності вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення апеляційному суду не надано.

Отже, переконливих доводів, які б вказували на істотні порушення, що могли вплинути на правильність і обґрунтованість постановленого у справі судового рішення та є безумовною підставою для його скасування, а також які б спростовували висновки суду про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, апеляційний суд не вбачає.

Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги захисника, адвоката Полянчука В.Б., апеляційний суд доходить висновку, що судом першої інстанції постанову винесено з дотриманням вимог ст. 245, 251, 252, 280, 283 КУпАП, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

апеляційну скаргу захисника адвоката Полянчука В.Б., який діє в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Постанову Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 травня 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Дніпровського

апеляційного суду Ірина СВІЯГІНА