Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №213/1712/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 33/803/1738/26 Справа № 213/1712/26 Суддя у 1-й інстанції - Мазуренко В. В. Суддя у 2-й інстанції - Сєдих А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року м.Кривий Ріг

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду Сєдих А.В., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову судді Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 травня 2026 року, щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, РНОКПП НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ст. 122-4 КУпАП,-

ВСТАНОВИВ:

Згідно постанови суду ОСОБА_1 , 15.04.2026 о 13:10 годині, по вул. Подлєпи біля буд.8 в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, керуючи транспортним засобом Hyundai, державний номерний знак НОМЕР_2 , скоївши дорожньо-транспортну пригоду, а саме здійснив зіткнення з транспортним засобом Volkswagen, державний номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_2 , що рухався у попутному напрямку, залишив місце пригоди.

Постановою судді Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 травня 2026 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту на строк 10 діб. Стягнуто судовий збір 665,60 грн.

З таким судовим рішенням не погодився захисник Лялюк Д.В. та оскаржив його в апеляційному порядку.

В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що постанова суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи. Вважає, що суд першої інстанції при призначенні адміністративного арешту не врахував його реальний стан здоров`я та обставини, які мають істотне значення для правильного і справедливого вирішення справи. Зазначає, що відповідно до ст. 32 КУпАП адміністративний арешт є винятковим та найбільш суворим видом адміністративного стягнення, який застосовується лише у випадках, коли інші заходи впливу є недостатніми. Вказує, що з 2023 року перебуває на диспансерному обліку у лікаря-психіатра з діагнозом «Розлад адаптації», а згідно з консультативними висновками від 04.05.2026 та 07.05.2026 його психоемоційний стан істотно погіршився, у зв`язку з чим йому рекомендована невідкладна госпіталізація до психоневрологічного стаціонару. Вказує, що його психічний стан супроводжується стійким емоційним напруженням, підвищеною тривожністю, пригніченим психоемоційним станом, порушенням сну та здатності адекватно переносити стресові ситуації. Вважає, що перебування в умовах ізоляції та адміністративного арешту строком 10 діб без належного спеціалізованого медичного нагляду та лікування може спричинити різке погіршення його психічного стану, посилення симптомів захворювання та створює реальну загрозу його життю і здоров`ю. Зазначає, що призначення адміністративного арешту фактично унеможливлює виконання рекомендацій лікарів щодо невідкладної госпіталізації та отримання необхідної психіатричної допомоги, що, на його переконання, суперечить принципам гуманності та індивідуалізації адміністративного стягнення. Вважає, що ці обставини судом першої інстанції не були досліджені та не отримали належної оцінки. Крім того, вказує, що суд розглянув справу за його відсутності, хоча він був об`єктивно позбавлений можливості взяти участь у судовому засіданні та надати суду документи, що підтверджують його стан здоров`я. Зазначає, що у день розгляду справи перебував у спеціалізованому медичному закладі у зв`язку із загостренням психічного стану, що підтверджується довідкою від 06.05.2026 про перебування на прийомі з 08:00 до 16:00. Вважає, що у зв`язку із різким погіршенням стану здоров`я та необхідністю отримання спеціалізованої психіатричної допомоги він об`єктивно не мав можливості прибути до суду, особисто надати пояснення по справі, подати медичні документи та висловити свою позицію щодо обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи. Вказує, що фактично розгляд справи відбувся без можливості бути почутим судом та реалізувати право на захист. Також зазначає, що на момент події проходив службу у ТЦК та СП і фактично перебував при виконанні службових обов`язків. Вказує, що саме з огляду на службову необхідність та тяжкий психоемоційний стан після події він не мав можливості тривалий час залишатися на місці складення адміністративних матеріалів. Вважає, що його дії не були спрямовані на ухилення від відповідальності чи перешкоджання працівникам поліції, однак суд першої інстанції безпідставно розцінив такі обставини виключно як негативну характеристику його особи, не з`ясувавши причин та умов такої поведінки. Вказує на необхідність дотримання положень ст. 1, 7, 245, 251, 252, 280 КУпАП, ст. 62 Конституції України, а також застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини як джерела права. Зазначає, що судовий розгляд повинен відповідати загальним принципам судочинства, зокрема верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпеченню права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості, змагальності сторін та доведеності вини. Вважає, що при визначенні виду адміністративного стягнення суд першої інстанції не врахував принцип пропорційності, зокрема з урахуванням практики Європейського суду з прав людини у справі «Швидка проти України». Вказує, що санкція ст. 122-4 КУпАП передбачає альтернативні види адміністративного стягнення, однак суд першої інстанції належним чином не мотивував підстави для обрання найбільш суворого виду стягнення адміністративного арешту, а також не навів мотивів, з яких застосування більш м`яких видів адміністративного стягнення було визнано недостатнім. Окрім цього, вказує, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували факт механічного контакту між транспортним засобом Hyundai, державний номерний знак НОМЕР_2 , та транспортним засобом Volkswagen, державний номерний знак НОМЕР_3 . Зазначає, що сама лише заява водія ОСОБА_2 про те, що його автомобіль «вдарили», за відсутності акту огляду транспортних засобів, фотофіксації ідентичних пошкоджень на обох автомобілях або експертного висновку, не може бути беззаперечним доказом наявності матеріальних наслідків. Вважає, що оскільки факт зіткнення та заподіяння пошкоджень не доведений об`єктивними технічними засобами контролю, відсутня подія дорожньо-транспортної пригоди як така. У зв`язку з цим зазначає, що за відсутності факту ДТП у його діях відсутній склад правопорушення, передбачений як ст. 124 КУпАП, так і ст. 122-4 КУпАП, оскільки обов`язок водія залишатися на місці пригоди виникає лише у разі його реальної причетності до події, що потягла за собою пошкодження майна. Просить оскаржувану постанову змінити в частині призначеного адміністративного стягнення, скасувавши застосоване до ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту строком на 10 діб, та застосувати до нього більш м`який вид адміністративного стягнення, передбачений санкцією ст. 122-4 КУпАП, у виді штрафу в межах, визначених законом.

Сторони про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.

Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду без змін за таких підстав.

Статтею 294 КУпАП визначено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративне правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

Як регламентують приписи ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення, зобов`язаний, зокрема, з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність особи, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами, як наголошується в ст. 251 КУпАП.

Суд, у відповідності з приписами ст. 252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Дані вимоги закону при розгляді матеріалів за протоколом про адміністративне правопорушення судом першої інстанції дотримані і висновок суду про визнання ОСОБА_1 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП, є правильним, а зміст постанови відповідає вимогам, передбаченим ст. 283 КУпАП, оскільки в ній наведені докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення ОСОБА_1 вказаного адміністративного правопорушення.

Відповідно до диспозиції ст. 122-4 КУпАП адміністративна відповідальність настає за залишення водіями транспортних засобів, іншими учасниками дорожнього руху на порушення встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, до якої вони причетні.

Відповідно до п. 2.10 «а» ПДР України у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов`язаний негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди.

Так, факт вчинення адміністративного правопорушення та винність ОСОБА_1 у його вчиненні підтверджується письмовими матеріалами справи, які узгоджуються між собою, є достатніми та допустимими, в тому числі: протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №641693 від 15.04.2026, рапортом поліцейського ППП, письмовими поясненнями потерпілого ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , свідка ОСОБА_3 , із змісту яких вбачається, що ОСОБА_1 після зіткнення транспортних засобів автомобіль не зупинив, місце ДТП покинув.

Із рапорту поліцейського ППП вбачається, що 15.04.2026 екіпажем Буран 303 було отримано виклик на службовий планшет «ДТП без травмованих», прибувши за вказаною адресою було виявлено т/з Volkswagen, д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який повідомив, що його т/з вдарив т/з Hyundai, д.н.з. НОМЕР_2 , та залишив місце ДТП. Було встановлено, що інший учасник події це ОСОБА_1 , який є службовцем ІНФОРМАЦІЯ_2 , та який після вчинення ДТП поїхав за місцем базування. Даного водія було виявлено за адресою АДРЕСА_2 , на території ІНФОРМАЦІЯ_2 та складено протокол за ст. 124, ст. 122-4 КУпАП. Під час складання адміністративних матеріалів водій поводив себе агресивно та покинув місце складання, повідомивши, що в нього служба.

Також встановлено, що ОСОБА_1 отримував посвідчення водія на право керування транспортним засобом серії НОМЕР_4 .

Проаналізувавши докази по справі, суд апеляційної інстанції вважає, що в діях ОСОБА_1 міститься склад правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП. Дії ОСОБА_1 правильно кваліфіковані за ст. 122-4 КУпАП.

Доводи апеляційної скарги про відсутність належних та допустимих доказів факту дорожньо-транспортної пригоди, механічного контакту між транспортним засобом Hyundai, державний номерний знак НОМЕР_2 , та транспортним засобом Volkswagen, державний номерний знак НОМЕР_3 , а також про відсутність причетності ОСОБА_1 до вказаної події, є необґрунтованими та безпідставними.

З матеріалів справи вбачається, що 15.04.2026 о 13:10 годині по вул. Подлєпи біля буд. 8 у м. Кривий Ріг мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу Hyundai, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , та транспортного засобу Volkswagen, державний номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_2 . Після зіткнення транспортних засобів ОСОБА_1 транспортний засіб не зупинив та місце пригоди залишив, що підтверджується сукупністю досліджених доказів.

Керуючись ч. 5ст. 4 ЗУ «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005р. № 3262, відповідно до якого суди мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів ЄДРСР.

Крім того, факт дорожньо-транспортної пригоди, її наслідки у вигляді механічного пошкодження транспортних засобів та причетність ОСОБА_1 до зазначеної події встановлені постановою Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 травня 2026 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП. Зазначена постанова стосується тієї ж події від 15.04.2026, тих самих транспортних засобів та тих самих учасників дорожнього руху, а викладені в ній обставини узгоджуються з доказами, дослідженими у цій справі.

За таких обставин твердження апелянта про відсутність події ДТП та, як наслідок, відсутність у нього обов`язку залишатися на місці пригоди, спростовується матеріалами справи.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не мав можливості залишатися на місці пригоди та місці складання адміністративних матеріалів у зв`язку з проходженням служби у ТЦК та СП, також є необґрунтованими.

Обов`язок водія, причетного до дорожньо-транспортної пригоди, негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди прямо передбачений п. 2.10 «а» ПДР України. Вказаний обов`язок є загальним для водіїв транспортних засобів та не ставиться у залежність від місця роботи особи, виконання нею службових завдань чи суб`єктивної оцінки необхідності залишити місце події. Наявність службових обов`язків не звільняла ОСОБА_1 від виконання вимог Правил дорожнього руху та не надавала йому права залишити місце дорожньо-транспортної пригоди.

Обставини наведені ОСОБА_1 не можуть бути визнані такими що відносяться до ст.17 КУпАП.

Посилання апелянта на те, що його дії не були спрямовані на ухилення від відповідальності або перешкоджання працівникам поліції, не спростовують складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП, оскільки об`єктивна сторона вказаного правопорушення полягає саме у залишенні місця дорожньо-транспортної пригоди особою, яка до неї причетна, на порушення встановлених правил.

Доводи апеляційної скарги щодо розгляду справи судом першої інстанції за відсутності ОСОБА_1 та порушення його права на захист є безпідставними.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 був обізнаний про складення щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення, повідомлений про день, час та місце розгляду справи. До суду першої інстанції заяв, заперечень, клопотань про відкладення розгляду справи або документів на підтвердження неможливості участі у судовому засіданні ним не подано.

Надані в апеляційній скарзі посилання на перебування ОСОБА_1 06.05.2026 у спеціалізованому медичному закладі з 08:00 до 16:00 не спростовують висновку про належне повідомлення особи про розгляд справи та не свідчать про те, що він був позбавлений можливості завчасно повідомити суд про причини неявки, подати відповідне клопотання або забезпечити реалізацію свого права на захист іншим передбаченим законом способом. Сам по собі факт звернення до медичного закладу, без підтвердження неможливості повідомити суд або подати клопотання про відкладення, не є безумовною підставою для визнання постанови незаконною.

Доводи апеляційної скарги щодо стану здоров`я ОСОБА_1 , перебування на диспансерному обліку у лікаря-психіатра з діагнозом «Розлад адаптації», погіршення психоемоційного стану та рекомендацій щодо госпіталізації, суд апеляційної інстанції перевірив, однак вважає їх такими, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо виду адміністративного стягнення.

Відповідно до ст. 32 КУпАП адміністративний арешт установлюється і застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до п`ятнадцяти діб. Адміністративний арешт не може застосовуватись до вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до дванадцяти років, до осіб, які не досягли вісімнадцяти років, до осіб з інвалідністю першої і другої груп.

Матеріали справи не містять належних даних про те, що ОСОБА_1 належить до кола осіб, до яких адміністративний арешт не може бути застосований відповідно до прямої заборони, передбаченої ст. 32 КУпАП. Надані медичні документи свідчать про наявність певних проблем зі станом здоров`я, однак не підтверджують наявності встановленої законом заборони для застосування адміністративного арешту та не спростовують факту вчинення адміністративного правопорушення.

Суд апеляційної інстанції враховує, що ОСОБА_1 , будучи водієм транспортного засобу, після дорожньо-транспортної пригоди не виконав передбачений Правилами дорожнього руху обов`язок негайно зупинитися і залишатися на місці пригоди, поїхав за місцем базування, а під час складання адміністративних матеріалів поводив себе агресивно та покинув місце їх складання, повідомивши, що в нього служба. Така поведінка свідчить про свідоме невиконання встановлених правил поведінки водія після дорожньо-транспортної пригоди та істотно ускладнює належне фіксування обставин події.

Стягнення суддею накладене відповідно до вимог ст. 33 КУпАП, з урахуванням характеру вчиненого правопорушення, даних про особу, поведінки ОСОБА_1 після ДТП та під час складання адміністративних матеріалів, а також у межах санкції ст. 122-4 КУпАП.

Застосування адміністративного арешту строком 10 діб відповідає мінімальній межі цього виду стягнення, передбаченій санкцією ст. 122-4 КУпАП, та з огляду на конкретні обставини справи є пропорційним, необхідним і достатнім для досягнення мети адміністративного стягнення, визначеної ст. 23 КУпАП.

Посилання апелянта на принцип пропорційності та практику Європейського суду з прав людини не свідчать про незаконність постанови суду першої інстанції, оскільки втручання у права особи у цій справі здійснено на підставі закону, у межах передбаченої законом санкції, з урахуванням характеру правопорушення та поведінки особи після його вчинення.

Дії, вчинені ОСОБА_1 , є умисними, становлять підвищену суспільну небезпеку, створюють реальну загрозу безпеці дорожнього руху та учасникам цього руху, що обґрунтовує необхідність застосування передбаченого законом стягнення у виді адміністративного арешту.

Доводи апеляційної скарги про те, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, а постанова є незаконною та необґрунтованою, не знайшли свого підтвердження. Такі твердження апелянта суд розцінює як спробу уникнути адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ст. 122-4 КУпАП, у вчиненні якого встановлена вина ОСОБА_1 .

Суддя апеляційного суду приходить до висновку, що підстави для скасування або зміни постанови судді Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 травня 2026 року відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. 294 КУпАП, суддя,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову судді Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 травня 2026 року, у справі про адміністративне правопорушення передбачене за ст. 122-4 КУпАП, щодо ОСОБА_1 , залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя