Рішення від 24 червня 2026 р. у справі №644/3667/25 — Індустріальний районний суд міста Харкова

Суддя Паляничко Д. Г.

Справа № 644/3667/25

Провадження № 2/644/96/26

25.06.2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2026 року м. Харків

Індустріальний районний суд м. Харкова`у складі:

головуючої судді - Паляничко Д.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Книшенко А.С.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Кіншова Д.С.,

представника КП «Благоустрій «м. Харкова» - Виноградова В.О.,

одноособово, розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань № 4 приміщення Індустріального районного суду м. Харкова» в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Комунального підприємства «Благоустрій» м. Харкова» (юридична адреса: 61161, м. Харків, вул. Ковалівська, б. 42, ЄДРПОУ 32444596) про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

1.Стислий виклад:

1.1. позиції позивача

24 квітня 2025 року ОСОБА_1 (надалі за текстом - ОСОБА_1 /позивач), в особі представника - адвоката Кіншова Дмитра Сергійовича, який діє на підставі ордеру серії АХ № 1252700 від 11.04.2025, через систему «Електронний суд» звернувся до Індустріального районного суду м. Харкова`з позовною заявою до Комунального підприємства «Благоустрій» м. Харкова» (надалі за текстом - КП «Благоустрій» м. Харкова»/відповідач), предметом якої є:

-визнання дій КП «Благоустрій» м. Харкова» щодо не допуску до роботи ОСОБА_1 , на посаді заступника директора з загальних питань, у зв`язку з виходом з відпустки без збереження заробітної плати незаконними;

-зобов`язання КП «Благоустрій» м. Харкова» допустити ОСОБА_1 до роботи на посаді заступника директора з загальних питань КП «Благоустрій» м. Харкова», шляхом видання наказу про переривання відпустки без збереження заробітної плати;

-стягнення з КП «Благоустрій» м. Харкова» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час його вимушеного прогулу за період з 08.02.2025 по день ухвалення рішення суду, визначений без утримання податків, зборів інших обов`язкових платежів.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що починаючи з 07.07.2021 позивач був прийнятий на посаду заступника директора з загальних питань у КП «Благоустрій» м. Харкова» відповідно до наказу №165/к від 06.07.2021, що підтверджується записом №26 трудової книжки серія НОМЕР_2 .

31.01.2023 ОСОБА_1 , на прохання роботодавця, подав заяву від 31.01.2023 про надання відпустки без збереження заробітної плати на час воєнного стану, наказом № 3/1 в (розпорядження) про надання відпустки від 31.01.2023, заступник директора з загальних питань, відправлений у відпустку без збереження заробітної плати з 01.02.2023 на період воєнного стану на території України.

Позивач неодноразово звертався до КП «Благоустрій» м. Харкова» з заявами про заявою про припинення відпустки без збереження зарплати на час воєнного стану, проте відповідач відмовляв, обґрунтовуючи, що підстав для припинення відпустки ОСОБА_1 без збереження заробітної плати не вбачається, оскільки сторонами було досягнуто згоди щодо факту надання позивачу відпустки та її тривалості до кінця воєнного стану .

10.02.2025 ОСОБА_1 прибув до КП «Благоустрій» м. Харкова» для продовження трудових відносин на своє робоче місце, однак директором підприємства не був допущений на робоче місце та не був допущений до виконання своїх трудових обов`язків, зповідомленням про те, що указ Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.01.2025 № 26/2025 набрав чинності 06.02.2025, а відтак надана відпустка без збереження заробітної плати не була завершена 08.02.2025.

Позивач вказує, що у разі продовження дії військового стану, яка затверджується новим нормативним актом, змінюється як підстава надання відпустки, так і її можлива тривалість, що потребує видання нового наказу, а відповідно і написання нової заяви, тому не допущення до роботи ОСОБА_1 є втручанням у право на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, що не ґрунтується на законі та порушує конституційні права Позивача. Позивач був фактично не допущений до роботи з 08.02.2025 року (враховуючи останній день воєнного стану 07.02.2025), що також є підставою для Відповідача виплатити Позивачу середній заробіток за весь період вимушеного прогулу з 08.02.2025.

02.06.2025 на адресу суду через систему «Електронний суд» від представника ОСОБА_1 - адвоката Кіншова Дмитра Сергійовича, який діє на підставі ордеру серії АХ № 1252700 від 11.04.2025, надійшла відповідь на відзив. В обгрунтування якої зазначено, відзив на позовну заяву КП «Благоустрій» м. Харкова» поданий з порушенням процесуального строку для вчинення вказаної дії. Заява про поновлення пропущеного процесуального строку подана відповідачем до суду не була, тому поданий відзив не у межах процесуального строку, а отже не підлягає долученню до матеріалів справи та врахуванню викладених у ньому обставин під час ухвалення остаточного рішення по справі.

У разі продовження дії військового стану, яка затверджується новим нормативним актом, змінюється як підстава надання відпустки, так і її можлива тривалість, що потребує видання нового наказу, а відповідно і написання нової заяви». Отже, зі змісту роз`яснення Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці не вбачаються ті твердження, про які повідомляє Відповідач у відзиві, а саме: працівник в заяві про надання відпустки вказав дату закінчення відпустки з прив`язкою до конкретної дати закінчення воєнного стану, у наказі про надання відпустки також зазначено конкретну дату закінчення відпустки, тому, така позиція Відповідача є помилковою.

Оскільки воєнний стан в Україні, відповідно до нормативних актів, діяв саме до 07.02.2025 (включно), а тому внаслідок отриманої КП «Благоустрій» м. Харкова» заяви від 29.01.2025 про переривання відпустки та відсутності нової заяви від ОСОБА_1 щодо надання йому нової відпустки без збереження заробітної плати на час дії воєнного стану, законним результатом розгляду даної заяви відповідачем, відповідно до кадрового діловодства, був би виданий наказ про припинення відпустки без збереження заробітної плати позивача з 08.02.2025 та допуск його до роботи. Вказане також узгоджується з роз`ясненням Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці.

Питання вирішення сплати з суми обов`язкових платежів у вигляді податку, зборів та інших обов`язкових платежів є обов`язком сторін при виплаті вказаної суми. Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 справляння та сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

1.2.заперечень відповідача

29 травня 2025 року на адресу суду через систему «Електронний суд» від представника КП «Благоустрій» м. Харкова» - адвоката Виноградова Володимира Олексійовича, який діє на підставі ордеру серії АХ № 1252700 від 11.04.2025, надійшов відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обгрунтування заперечень зазначено, що 31.01.2023 ОСОБА_1 подав на ім`я директора КП «Благоустрій» м. Харкова» заяву, у якій просив надати йому відпустку без збереження заробітної плати з 01.02.2023 на час воєнного стану на території України. Наказом від 31.01.2023 № 3/1в, надано відпустку без збереження заробітної плати з 01.02.2023 на період воєнного стану на території України.

29.01.2025 ОСОБА_1. звернувся до КП «Благоустрій» м. Харкова» з заявою, у якій повідомив про переривання відпустки без збереження заробітної плати з 08.02.2025, у відповідь КП «Благоустрій» м. Харкова» листом від 04.02.2025 повідомило, що відповідно до Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.01.2025 № 26/2025 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 08 лютого 2025 року на 90 діб, у зв`язку з чим надана відпустка без збереження заробітної плати не буде завершена 08.02.2025.

Відпустка без збереження заробітної плати, яку було надано ОСОБА_1 на його прохання до закінчення воєнного стану, тривала, та жодного факту переривання такої відпустки не було, заразом, КП «Благоустрій» м. Харкова» вважає нерелевантним посилання позивача на роз`яснення Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці, оскільки у ньому йдеться про ситуацію, коли, по-перше, працівник в заяві про надання відпустки вказав дату закінчення відпустки з прив`язкою до конкретної дати закінчення воєнного стану, по-друге, в наказі про надання відпустки також зазначено конкретну дату закінчення відпустки.

Позивач та відповідач за взаємною згодою пов`язали дату закінчення відпустки без збереження заробітної плати з датою настання конкретного юридичного факту - закінчення воєнного стану на території України, який, очевидно, так і не настав, ані на дату зазначену позивачем (08.02.2025), ані на сьогодні, що виключає наявність підстав для визнання протиправними дій КП «Благоустрій» м. Харкова.

Щодо позовних вимог про стягнення з КП «Благоустрій» м. Харкова» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час його вимушеного прогулу за період з 08.02.2025 по день ухвалення рішення суду, визначений без утримання податків, зборів , інших обов`язкових платежів, то зазначена вимога прямо суперечить висновкам Верховного Суду, які мстяться, зокрема, у постанові від 05.07.2020 у справі № 817/893/17, відповідно до яких, податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

16.06.2026 на адресу суду через систему «Електронний суд» від представника відповідача - адвоката Виноградова В.О., надійшли заперечення (на відповідь на відзив), у яких зазначено, що збереження заробітної плати з 01.02.2023 (до цієї дати строк дії воєнного стану продовжувався вже 5 разів) на час воєнного стану на території України. Тобто, враховуючи доктрину заборони суперечливої поведінки, слід констатувати, що Позивач, усвідомлюючи факт неодноразового продовження строку дії воєнного стану та не маючи жодних об`єктивних даних, які б свідчили про імовірне не продовження воєнного стану у найближчому майбутньому, подаючи заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати з 01.02.2023 на час воєнного стану, мав намір отримати відпустку не до 19.02.2023 (дата, до якої було продовжено дію воєнного стану у той період), а саме до дати припинення воєнного стану або його скасування. Саме таку тривалість відпустки і було погоджено КП «Благоустрій» м. Харкова», про що свідчить зміст наказу про надання відпустки від 31.01.2023 № 3/1в.

За протилежного підходу, Позивач мав би, або вказати конкретну дату, на яку він просить надати йому відпустку без збереження заробітної плати, або хоча б зробити посилання на конкретний нормативний акт, яким продовжено строк дії воєнного стану, однак заява від 31.01.2023 такої інформації не містить. У заяві Позивача від 31.01.2023 містилось прохання надати відпустку без збереження заробітної плати з 07.02.2023 «на час воєнного стану на території України», а не до якоїсь конкретної дати, зазначеної у відповідному указі Президента України про продовження строк дії воєнного стану. Аналогічно у наказі № 3/1 від 31.01.2023 про надання відпустки також не зазначено конкретної дати закінчення відпустки, а відтак, сторони узгодили, що відпустка без збереження заробітної плати буде завершена лише після закінчення воєнного стану на території України.

Отже, у межах спірних правовідносин Позивач та Відповідач за взаємною згодою прив`язали дату закінчення відпустки без збереження заробітної плати до дати настання конкретного юридичного факту - закінчення воєнного стану на території України, який, очевидно, так і не настав, ані на дату зазначену Позивачем (08.02.2025), ані на сьогодні, що виключає наявність підстав для визнання протиправними дій КП «Благоустрій» м. Харкова».

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначений без утримання податків, зборів та інших обов`язкових платежів, то актуальний підхід Верховного Суду полягає у тому, що податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів (постанови ВС від 05.07.2020 у справі № 817/893/17, від 18.07.2018 у справі № 359/10023/16-ц, тощо). У свою чергу, задоволення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку саме із зазначенням, що таке стягнення здійснюється без урахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, призведе до неможливості утримання з таких сум податку на доходи фізичних осіб та військового збору, що є порушенням правил нарахування та виплати доходів податковим агентом, що регламентовано Податковим кодексом України.

2. заяви, клопотання

02.05.2025 через систему «Електронний суд» надійшла заява від представника позивача - Кіншова Дмитра Сергійовича, який діє на підставі ордеру серії АХ № 1252700 від 11.04.2025, про усунення недоліків, зазначених в ухвалі Індустріального районного суду м. Харкова» від 29.04.2025, та долучено необхідні докази надсилання відповідачу копій поданих до суду документів з урахуванням положень ст. 43 ЦПК України.

29.05.2025 на адресу суду через систему «Електронний суд» від представника КП «Благоустрій» м. Харкова» - адвоката Виноградова Володимира Олексійовича, який діє на підставі ордеру серії АХ № 1252700 від 11.04.2025, надійшов відзив на позовну заяву.

02.06.2025 на адресу суду через систему «Електронний суд» від представника ОСОБА_1 - адвоката Кіншова Дмитра Сергійовича, який діє на підставі ордеру серії АХ № 1252700 від 11.04.2025, надійшла відповідь на відзив.

10.06.2026 на адресу суду через систему «Електронний суд» від представника КП «Благоустрій» м. Харкова»- адвоката Виноградова Володимира Олексійовича, надійшло клопотання про поновлення процесуального строку.

10.06.2026 через канцелярію суду від представника відповідача - адвоката Виноградова В.О. надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи. Цього ж дня, матеріли справи були надані для ознайомлення, про що свідчить розписка.

16.06.2026 на адресу суду через систему «Електронний суд» від представника відповідача - адвоката Виноградова В.О., надійшли заперечення (на відповідь на відзив) та клопотання про долучення доказів.

26.11.2025 на адресу суду через систему «Електронний суд» від представника позивача - адвоката Кіншова Д.. надійшла заява про визнання поважними причини неподання доказу у встановлений законом строк, поновлення процесуального строку для подання доказу до суду та долучення до матеріалів справи доказів.

19.02.2026 на адресу суду через систему «Електронний суд» від представника КП «Благоустрій» м. Харкова», в особі керівника Бондаренка Петра Івановича, згідно витягу з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, надійшли додаткові пояснення по справі.

26.03.2026 на адресу суду через систему «Електронний суд» від представника ОСОБА_1 - адвоката Кіншова Дмитра Сергійовича, який діє на підставі ордеру серії АХ № 1252700 від 11.04.2025, надійшло клопотання про витребування доказів у Комунального підприємства «Благоустрій» м. Харкова».

23.04.2026 на адресу суду через систему «Електронний суд» від представника КП «Благоустрій» м. Харкова» - адвоката Виноградова В.О., надійшло клопотання про долучення доказів.

11.05.2026 на адресу суду через систему «Електронний суд» від представника ОСОБА_1 - адвоката Кіншова Дмитра Сергійовича, надійшли письмові докази.

13.05.2026 на адресу суду через систему «Електронний суд» від представника КП «Благоустрій» м. Харкова» - адвоката Виноградова В.О. надійшли додаткові пояснення.

Інших заяв та клопотань, пов`язаних з розглядом справи, від учасників справи до суду не надходило.

3.інші процесуальні дії у справі

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу справ між суддями від 24.04.2025 справа № 644/3667/25 визначена на розгляд судді Паляничко Д.Г.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова» від 29.04.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до КП «Благоустрій «м. Харкова» було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання даної ухвали.

Відповідно до Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів», найменування Орджонікідзевського районного суду міста Харкова змінено на Індустріальний районний суд міста Харкова.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Харкова» від 05.05.2025 позов прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі № 644/3667/25 призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Харкова» від 03.07.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Благоустрій» м. Харкова» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу до судового розгляду по суті та визнано поважними причини пропуску строків представником відповідача на подання відзиву на позов та заперечення на відповідь на відзив та прийнято відзив на позовну заяву та заперечення на відповідь на відзив до розгляду по суті справи.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Харкова» від 27.03.2026 витребувано докази уКомунального підприємства «Благоустрій «м. Харкова».

Представник позивача - адвокат Кіншов Д.С. у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, обгрунтовуючи їх незаконними діями КП «Благоустрій» м. Харкова» щодо недопуску до роботи ОСОБА_1 , на посаді заступника директора з загальних питань, у зв`язку з його виходом з відпустки без збереження заробітної плати, оскільки у разі продовження дії військового стану, яка затверджується новим нормативним актом, змінюється як підстава надання відпустки, так і її можлива тривалість, що потребує видання нового наказу, а відповідно і написання нової заяви, тому не допущення до роботи ОСОБА_1 є втручанням у право на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, що не ґрунтується на законі та порушує конституційні права позивача. Оскільки позивач був фактично не допущений до роботи з 08.02.2025 року (враховуючи останній день воєнного стану 07.02.2025), що також є підставою для відповідача виплатити позивачу середній заробіток за весь період вимушеного прогулу з 08.02.2025. З урахуванням викладеного, представник позивача просив визнання дій КП «Благоустрій» м. Харкова» щодо не допуску до роботи ОСОБА_1 , на посаді заступника директора з загальних питань, у зв`язку з виходом з відпустки без збереження заробітної плати незаконними; зобов`язання КП «Благоустрій» м. Харкова» допустити ОСОБА_1 до роботи на посаді заступника директора з загальних питань КП «Благоустрій» м. Харкова», шляхом видання наказу про переривання відпустки без збереження заробітної плати; стягнення з КП «Благоустрій» м. Харкова» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час його вимушеного прогулу за період з 08.02.2025 по день ухвалення рішення суду, визначений без утримання податків, зборів інших обов`язкових платежів. Також адвокатом Кіншовим Д.С. зазначено, оскільки ОСОБА_1 , до зміни штатного розпису з 01.01.2026, займав посаду- заступник директора з загальних питань, позивач, у випадку якщо суд дійде до висновку про задоволення позовної заяви, повинен бути допущений до роботи у КП «Благоустрій» м. Харкова`саме на посаді заступника директора з загальних питань, а вже обрання подальшого способу відновлення порушених прав ОСОБА_1 буде залежати від роботодавця.

ОСОБА_1 у судовому засіданні повністю підтримав висловлену правову позицію свого представника та просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник КП «Благоустрій» м. Харкова» - адвокат Виноградов В.О. у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог посилаючись на відсутність підстав для переривання наданої позивачу відпустки без збереження заробітної плати узгодженої між ОСОБА_1 та КП «Благоустрій» м. Харкова» на період дії воєнного стану в Україні на підставі наказу про надання відпустки від 31.01.2023 № 3/1в, оскільки відповідно до Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.01.2025 № 26/2025 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 08 лютого 2025 року на 90 діб, що свідчить про його дію, та виключає наявність підстав для визнання протиправними дій КП «Благоустрій» м. Харкова» з відмови у допуску до роботи ОСОБА_1 .

Окрім цього, представник КП «Благоустрій» м. Харкова» пояснив у судовому засіданні, що попри листування та окремі відвідування КП «Благоустрій» м. Харкова», ОСОБА_1 не вчинив дій, які б свідчили про фактичну готовність приступити до виконання посадових обов`язків у встановленому порядку, а саме не узгодив із роботодавцем дату виходу та порядок допуску до роботи і не ініціював належного кадрового оформлення припинення відпустки з визначенням підстав для видання відповідного наказу. Після настання календарних дат, які він у своїх зверненнях пов`язував із можливим завершенням (непродовженням) воєнного стану, а також у подальші періоди його продовження, станом саме на дати завершення відповідних строків дії воєнного стану ОСОБА_1 до КП «Благоустрій» м. Харкова» для фактичного приступання до роботи не з`являвся та заяв про припинення (переривання) відпустки без збереження заробітної плати з таких дат не подавав. За відсутності звернення працівника на конкретну дату виходу та за відсутності розпорядчого документа про припинення/переривання відпустки кадровий статус працівника в обліку КП «Благоустрій» м. Харкова» не змінювався. Також, адвокат додатково повідомив суд, що відповідно до наказу КП «Благоустрій» м. Харкова» від 31.12.2025 № 34 «Про введення в дію штатного розпису» посаду ОСОБА_1 (заступник директора з загальних питань) виведено зі штатного розпису (скорочено), у зв`язку з чим зазначена посада у штатному розписі підприємства відсутня, про надав відповідні письмові докази.

З урахуванням викладеного адвокат Виноградов В.О. просив суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

4. Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, докази, мотиви їх відхилення та врахування, мотивована оцінка суду аргументів сторін, порушені чи оспорені права, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Спірні правовідносин між сторонами склалися у сфері трудових відносин в умовах дії воєнного стану на території України, зокрема особливості їх організації з приводу непогодження між роботодавцем та працівником дострокового припинення відпустки без збереження заробітної плати.

Судом установлено, що 07.07.2021 ОСОБА_1 прийнятий на посаду заступника директора з загальних питань у КП «Благоустрій» м. Харкова» на підставі наказу № 165/к від 06.07.2021, що підтверджується записом № 26 у трудовій книжці НОМЕР_2 від 01.04.1986.

Згідно з заявою ОСОБА_1 від 31.01.2023, останній просив надати йому відпустку без збереження заробітної плати з 01.02.2023 на період військового стану на території України.

Наказом № 3/1в (розпорядження) про надання відпустки ОСОБА_1 заступнику директора з загальних питань надано відпустку без збереження заробітної плати на період військового стану на території України з 01.02.2023. ОСОБА_1 з наказом (розпорядженням) ознайомлений 31.01.2023.

Судом убачається, що 05.02.2024 за вхідним № 08101 КП «Благоустрій» м. Харкова» зареєстровано заяву ОСОБА_1 про припинення відпустки без збереження зарплати на час воєнного стану від 02.02.2024

14.02.2024 за вих. № 07/39 директором КП «Благоустрій» м. Харкова» на адресу ОСОБА_1 направлено лист, згідно якого сторонами досягнуто згоди щодо факту надання йому відпуски та її тривалості до кінця воєнного стану, а тому підстав для її припинення не вбачається. Завершення відпустки слугуватиме підставою для початку виконання безпосередніх посадових та функціональних обов`язків.

Суд установив, що 27.02.2024 за вх. № 06/16 КП «Благоустрій» м. Харкова» зареєстровано заяву ОСОБА_1 від 27.02.2024. з якої вбачається, що 05.02.2024 ним подано заяву до КП «Благоустрій» м. Харкова» про припинення відпустки, на момент подання цієї заяви згідно з Указом Президента № 734/2023 від 06.11.2023 строк дії воєнного стану в Україні був продовжений з 05 год 30 хв 16.11.2023 строком на 90 діб, тобто до 05 год 30 хв 14.02.2024. Таким чином, за наявності його заяви про припинення відпустки без збереження заробітної плати від 02.02.2024, дія наказу № 3/1в від 31.01.2023 про надання йому відпустки без збереження заробітної плати повинна була сплину о 05 год 30 хв 14.02.2024.

26.03.2024 за вих. № 07/93 директором КП «Благоустрій» м. Харкова» на адресу ОСОБА_1 направлено лист, згідно якого відповідно до Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні затвердженого Законом № 3564-ІХ від 06.04.2024, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 год 30 хв 14.02.2024 строком на 90 діб. Відтак, надана відпустка без збереження заробітної плати не була завершена.

Також, 12.12.2024 КП «Благоустрій» м. Харкова» надано листа №24 та повідомлено, що ОСОБА_3 знаходиться у відпустці без збереження заробітної плати з 01.02.2023 і до кінця воєнного часу (наказ №3/1в від 31.01.2023). На додаток до вказаного листа ОСОБА_1 надано розрахунковий листок по заробітній платі за січень 2023 року.

На адресу КП «Благоустрій» м. Харкова» направлено адвокатський запит щодо отримання інформації про стан розгляду заяви від 06.02.2024 № 0801 про припинення відпустки без збереження заробітної плати на час воєнного стану ОСОБА_1 , який отримано 07.02.2024 та зареєстровано за вх. № 06/07.

У відповідь на адвокатський запит 14.02.2024 за № 07/40 направлено відповідь, з якої вбачається, що заяву ОСОБА_1 від 05.02.2024 за № 0801 розглянуто та надано відповідь, яку направлено на адресу ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку 14.02.2024.

29.01.2025 на адресу КП «Благоустрій» м. Харкова» за вх. № 06/01 надійшла заява ОСОБА_1 від 29.01.2025, з якої судом вбачається, що ОСОБА_1 просить про переривання відпустки через сімейні обставини, у якій зазначено, що строк дії воєнного стану закінчується 08.02.2025, наголошує, що у нього відсутнє бажання продовжувати відпустку без збереження заробітної плати через поважні причини: погіршення стану здоров`я, яке потребує лікуванню, а отже постійного та стабільного заробітку, просить надати йому доступ до робочого місця. Заразом, звертає увагу, що у разі продовження дії військового стану, яка затверджується новим нормативним актом, змінюється к підстава надання відпустки, так і її можлива тривалість, що потребує видання нового наказу, а відповідно і написання нової заяви.

Директором КП «Благоустрій» м. Харкова»04.02.2025 за № 07/40 направлено лист на адресу ОСОБА_1 , яким повідомило про обставини продовження дії воєнного стану та зазначило, що станом на 10.02.2025 ОСОБА_1 перебував у відпустці, по закінченню якою він можете приступити до виконання своїх посадових обов`язків.

10.02.2025 за № 06/03 до КП «Благоустрій» м. Харкова» надійшло звернення ОСОБА_1 , згідно якого 10.02.2025 о 08 год 00 хв від прибув для продовження трудових відносин на своє робоче місце згідно з правил трудового розпорядку, однак директором підприємства не був допущений до виконання своїх трудових обов`язків, причина пояснена не була. У зв`язку з чим, просить надати письмові пояснення.

10.02.2025 за № 07/49/1 надано відповідь на звернення ОСОБА_1 від 10.02.2025, у якій зазначено, що після закінчення дії воєнного стану на території України, ОСОБА_1 може приступити до виконання своїх посадових обов`язків.

Згідно з довідкою для пред`явлення за місцем вимоги від 12.12.2024 № 24, ОСОБА_1 дійсно знаходиться у відпустці без збереження заробітної плати з 01.02.2023 і до кінця військово часу (наказ №3/1в від 31.01.2023).

Розрахунковий листок по заробітній платі за січень 2023 ОСОБА_1 заступника директора з загальних питань.

ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи довічно, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 , виданим 04.05.2023 Пенсійним фондом України серія НОМЕР_3 .

Судом також установлено, що ОСОБА_1 перебував на госпіталізації в стаціонарі у 2023 році: з 23 січня по 09 лютого відповідно до виписки № 554 від 09.02.2023; з 26 квітня по 10 травня, що підтверджується випискою № 3036 від 10.05.2023; з 20 червня по 11 липня згідно з виписки № 2361 від 11.07.2023; з 24 липня по 03 серпня, що підтверджується випискою із історії хвороби № 89416 від 03.08.2023; з 03 серпня по 14 серпня за інформацією з виписки № 5739 від 14.08.2023; з 28 серпня по 11 вересня згідно з випискою № IX-2308282905 від 11.09.2023. У 2024 році: з 14 по 26 березня, що відповідає відомостям виписки з медичної карти стаціонарного хворого № IX-2303141238; з 29 квітня по 13 травня, що підтверджується випискою № 89416; з 11 червня по 19 червня відповідно до виписки № 6066 від 19.06.2024; з 28 листопада по 12 грудня згідно з випискою № 10116, та проходив обстеження 22 липня відповідно.

Судом установлено, що 12.02.2026 за вих 07/57 на адресу ОСОБА_1 направлено повідомлення про наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням штату, про що надані опис вкладення до листа та рекомендоване повідомлення укрпошти про особисте вручення поштового повідомлення адресатом.

З наказу КП «Благоустрій» м. Харкова» № 34 від 31.12.2025 вбачається внесення змін до штатного розпису керівників КП «Благоустрій» м. Харкова» та виведення зі штатного розпису адміністративного персоналу - «заступник директора з загальних питань», новий штатний розпис ввести в дію з 01.01.2026. Зазначене також підтверджується штатним розписом керівників, спеціалістів та фахівців КП «Благоустрій» м. Харкова» з 01.01.2025 та з 01.01.2026, затвердженими директором КП «Благоустрій» м. Харкова» та журналом реєстрації наказів КП «Благоустрій» м. Харкова».

5.Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Суд під час розгляду справи керується принципом верховенства права та розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд бере до уваги, що між сторонами виникли трудові відносини в умовах дії воєнного стану на території України, зокрема особливості їх організації з приводу непогодження між роботодавцем та працівником дострокового припинення відпустки без збереження заробітної плати.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України, Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-ІХ, Законом України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР.

У статтях 43-46 Конституції України передбачено основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Зі змісту ст. 45 Конституції України, кожен, хто працює, має право на відпочинок.

Питання щодо надання відпустки без збереження заробітної плати визначено у статті 84 Кодексу законів про працю України, за приписами якої у випадках, передбачених статтею 25 Закону України «Про відпустки», працівнику за його бажанням надається в обов`язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати.

За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та роботодавцем, але не більше 15 календарних днів на рік (у редакції, чинній станом на час видачі наказу про відпустку).

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України 24 лютого 2022 року № 2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на території України введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строк дії якого продовжено: з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента № 133/2022 від 14.03.2022; з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента № 259/2022 від 18.04.2022 ; з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 341/2022 від 17.05.2022 ; з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 573/2022 від 12.08.2022 ; з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 757/2022 від 07.11.2022 ; з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 58/2023 від 06.02.2023 ; з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 254/2023 від 01.05.2023 ; з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 451/2023 від 26.07.2023 ; з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 734/2023 від 06.11.2023 ; з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 49/2024 від 05.02.2024 ; з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 271/2024 від 06.05.2024 ; з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 469/2024 від 23.07.2024 ; з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 740/2024 від 28.10.2024 ; з 05 години 30 хвилин 08 лютого 2025 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 26/2025 від 14.01.2025, з 05 години 30 хвилин 09 травня 2025 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 235/2025 від 15.04.2025; з 05 години 30 хвилин 07 серпня 2025 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 478/2025 від 14.07.2025; з 05 години 30 хвилин 05 листопада 2025 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 793/2025 від 20.10.2025; з 05 години 30 хвилин 03 лютого 2026 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 40/2026 від 12.01.2026; з 05 години 30 хвилин 04 травня 2026 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 342/2026 від 27.04.2026, тобто до 05 години 30 хвилин 02.08.2026.

Згідно з пунктом 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

В указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (пункт 5 частини першої статті 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

15 березня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Відповідно до пункту 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» главу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: «2. Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Отже, норми Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю - мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. При цьому інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.

Частиною третьою статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакціях, чинних станом на час видачі наказу про відпустку) визначено, що протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про відпустки».

Аналогічні за змістом норми містяться у ст. 26 Закону України «Про відпустки», яка регламентує надання відпустки без збереження заробітної плати за згодою сторін.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.12, ч.1 ст.13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. При цьому, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.5, 6 ст.81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). (ч. 1, 2, 3 ст.89 ЦПК України).

6.Висновки суду.

Суд ставиться критично до тверджень позивача, що зазначений трудовий спір має своїм предметом розгляду поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, оскільки поновлення на роботі можливе виключно після незаконного звільнення особи, що відповідає приписами ст. 235 КУпАП.

Окрім того, дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи учасників процесу, проаналізувавши усі заяви по суті справ, суд дійшов переконання, що між сторонами виникли трудові відносини в умовах дії воєнного стану на території України, зокрема особливості їх організації з приводу непогодження між роботодавцем та працівником дострокового припинення відпустки без збереження заробітної плати.

Всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Суд бере до уваги, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 07 липня 2021 року прийнятий на посаду заступника директора з загальних питань Комунального підприємства «Благоустрій» м. Харкова» наказом № 165/к від 06.07.2021, про що свідчить запис № 26 з трудової книжки позивача серії НОМЕР_4 .

24 лютого 2022 року Російська Федерація здійснила збройну агресію проти України. Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24лютого 2022року №64 на території України з 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року строком на 30 діб запроваджено воєнний стан, який у подальшому неодноразово продовжувався та триває і нині.

Відповідно до частини 3 статті 82 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Суд зауважує, що ч. 3 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакціях, чинних станом на час видачі наказу КП «Благоустрій» м. Харкова»№ 3/1в від 31 січня 2023 року про відпустку) визначено, що протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про відпустки».

Статтею 25 Закону України «Про відпустки» врегульовано питання щодо надання працівникові відпустки без збереження заробітної плати в обов`язковому порядку.

Також, статтею 26 Закону України «Про відпустки» унормовано питання надання відпустки без збереження заробітної плати за згодою сторін.

Так, за змістом статті 26 Закону України «Про відпустки» за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що законодавством визначено такі види неоплачуваної відпустки за заявою працівника:

- обов`язкова - за зверненням працівника, яке роботодавець має задовольнити в обов`язковому порядку;

- за угодою сторін - за зверненням працівника та узгодженням з роботодавцем строків, тривалості відпустки без збереження заробітної плати або відмовою роботодавця надавати працівнику цю відпустку.

Суд бере до уваги твердження сторін, які не заперечуються сторонами, що між роботодавцем - Комунальним підприємством «Благоустрій» м. Харкова» та працівником - ОСОБА_1., узгоджено умови надання останньому відпустки без збереження заробітної плати на період військового стану в Україні, та надано ОСОБА_1. заступнику директора з загальних питань АУП відпустку з 01.02.2023 без збереження заробітної плати на час воєнного стану, що підтверджується наказом (розпорядження) Комунального підприємства «Благоустрій» м. Харкова»№ 3/1в від 31 січня 2023 «Про надання відпустки».

Судом враховано, що підставою для надання вище вказаної відпустки є заява позивача від 31.01.2023 про надання відпустки без збереження заробітної плати з 01.02.2023 на час воєнного стану на території України, що реалізована шляхом видання відповідачем наказу № 3/1в від 31 січня 2023 «Про надання відпустки» про надання позивачу відпустки без збереження заробітної плати на період військового стану на території України.

Отже, позивач скористався правом на надання йому відпустки без збереження заробітної плати на період дії воєнного стану шляхом подання відповідної заяви.

Також, судом враховано, що в межах спірних правовідносин позивачу надано відпустку без збереження заробітної плати за згодою сторін на період військового стану на території України, що підтверджено матеріалами справи, та не спростовано сторонами, що в силу ч. 1 ст. 82 ЦПК України не не підлягають доказуванню, оскільки визнаються учасниками справи.

Аналіз положень статті 26 Закону України «Про відпустки» вказує на те, що така відпустка надається за заявою працівника за погодженим з роботодавцем терміном початку відпустки та її тривалістю.

Водночас Законом України «Про відпустки» не врегульовано питання щодо дострокового припинення відпустки без збереження заробітної плати.

Проте стаття 26 Закону України «Про відпустки» визначає, що таку відпустку надають на строк, обумовлений угодою між працівником та роботодавцем, а отже, є підстави вважати, що умови з дострокового припинення такої відпустки є аналогічними умовам її надання.

Отже, суд дійшов висновку, що дострокове припинення неоплачуваної відпустки також має бути обумовлено угодою між працівником та власником, що відповідає висновку висловленому у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.05.2024 у справі № 340/3612/22, провадження № К/990/12709/23.

Заразом, суд зауважує, що оскільки відпустка, передбачена статтею 26 Закону України «Про відпустки», надається за згодою сторін, відповідно у наказі (розпорядженні) про надання такої відпустки має бути обумовлено підстава відпустки, термін її початку та тривалість.

Як зазначалося вище, згідно з наказом КП «Благоустрій» м. Харкова»№ 3/1в (розпорядження) про надання відпустки ОСОБА_1 заступнику директора з загальних питань без збереження заробітної плати на період військового стану на території України з 01.02.2023, тобто зі змісту вказаного наказу випливає, що конкретний термін відпустки позивача сторонами не визначено.

Так, доводи представника позивача - адвоката Кіншова Д.С. щодо встановлення строків відпустки без збереження заробітної плати позивача, які мали бути додатково узгоджені після кожного продовження дії воєнного стану в Україні згідно з указами Президента України, а ОСОБА_1. мав би звертатися до керівництва КП «Благоустрій» м. Харкова» із новою заявою про надання відпустки без збереження заробітної плати відповідно до строків продовження дії воєнного стану, суд відхиляє як такі, що не передбачені нормами чинного законодавства, оскільки воєнний стан в Україні триває і нині та не припинявся, що узгоджується з позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду викладеній у постанові від 09 липня 2025 рокуу справі № 635/12429/23, провадження № 61-1854св25, та відповідає терміну наданої позивачу відпустки «на період військового стану на території України».

Посилання ж позивача на роз`яснення надане Східним міжрегіональним управлінням Державної служби України з питань праці за посиланням https://smu.dsp.gov.ua/forpeople/recomendwartime/chy-potribno-dlia-prodovzhennia vidpustky-bez-zberezhennia-zarobitnoi-platy-nadanoi-vidpovidno-do-p-3-st-12-zakonu ukrainy-2136-shchorazu-pislia-prodovzhennia-dii-voiennoho-stanu-pysaty-novu-zaiavu-na/, згідно з яким у разі продовження дії військового стану, яка затверджується новим нормативним актом, змінюється як підстава надання відпустки, так і її можлива тривалість, що потребує видання нового наказу, а відповідно і написання нової заяви, є безпідставними, оскільки спірні правовідносини регулюються спеціальними нормативно-правовими актами, зокрема, КЗпП України, Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», Законом України «Про відпустки», які не передбачають обов`язку працівника звертатися до роботодавця із заявою про надання вказаної відпустки, після кожного продовження дії воєнного стану в Україні.

Окрім іншого, суд наголошує, що роз`яснення Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці щодо надання відпусток без збереження заробітної плати за сімейними обставинами та з інших причин та документальне оформлення надання таких відпусток, на які посилається відповідач, не є нормативно-правовим актом, та носять рекомендаційний характер, а отже не є обов`язковими для виконання ні працівником, ні роботодавцем.

Заразом, суд бере до уваги, що 05.02.2024 ОСОБА_1 звернувся до Комунального підприємства «Благоустрій» м. Харкова» зі заявою від 02.02.2024 про припинення відпустки без збереження заробітної плати, наданої на підставі наказу КП «Благоустрій» м. Харкова»№ 3/1в від 31 січня 2023 року «Про надання відпустки», та просив роботодавця допустити його до виконання своїх посадових та функціональних обов`язків припинивши відпустки без збереження заробітної плати узгоджену на період військового стану на території України з 01.02.2023. Аналогічні за змістом заяви позивачем направлялись відповідачу 27.02.2024 за вх. № 06/16, 29.01.2025 за вх. № 06/01, 10.02.2025 за № 06/03.

З листа-відповіді № 07/39 КП «Благоустрій» м. Харкова» від 14.02.2024 судом установлено, що відповідач відмовив у припиненні відпустки без збереження заробітної плати на час воєнного стану ОСОБА_1 , мотивуючи це тим, що між ОСОБА_1 та КП «Благоустрій» м. Харкова» щодо досягнуто згоди щодо факту надання відпустки та її тривалості до кінця воєнного стану, а тому підстав для її припинення не вбачається. Подібні за змістом листи-відповіді відповідачем направлялись позивачу за вих. № 07/93 від 26.03.2024, № 07/40 від 04.02.2025, № 07/49/1 від 10.02.2025, згідно з якими КП «Благоустрій» м. Харкова» повідомило позивача, що після закінчення дії воєнного стану на території України ОСОБА_1 може приступити до виконання своїх посадових обов`язків.

З урахуванням викладеного, суд дійшов переконання, що відповідачем, окрім тверджень про погодження умов відпустки без обмеження строку на період військового стану, суду не наведено жодних мотивів непогодження заяви позивача про припинення відпустки, як і не доведено, що достроковий вихід позивача з відпустки без збереження заробітної плати, який по своїй суті є реалізацією права позивача на працю, передбаченого ст. 43 Конституції України, може якимось чином вплинути на права відповідача або ж інших осіб.

Окрім цього, суд ставиться критично до аргументів директора КП «Благоустрій» м. Харкова» у своїх поясненнях від 12.05.2026, у яких зазначено, що: «візити ОСОБА_1 до підприємства не супроводжувалися діями, спрямованими на фактичне врегулювання питання виходу на роботу у встановленому порядку (узгодження дати виходу, процедури оформлення, організації допуску до виконання обов`язків), натомість супроводжувалися конфліктною комунікацією, що створювало напруження в роботі підрозділів». Так, суд зауважує, що відповідачем не наведено жодних пояснень щодо того, які саме дії мав би вчинити позивач, на думку відповідача, для можливості дострокового виходу з відпустки без збереження заробітної плати та її припинення.

З огляду на вищезазначене суд дійшов висновку, що починаючи з 05.02.2024 угода між позивачем та відповідачем щодо перебування позивача у відпустці без збереження заробітної плати відсутня, тому, суд дійшов переконання, що ОСОБА_1 , з метою реалізації свого права на працю здійснив всі необхідні та залежні від нього дії, надавши відповідні заяви відповідачу, відвідуючи КП «Благоустрій» м. Харкова, про що свідчать обставини справи, заразом сторони угоди щодо погодження припинення відпустки не досягли, у зв`язку з чим, позивач і звернувся за захистом свого права до суду у квітні 2025 року.

Окрім того, судом ураховано, що КП «Благоустрій» м. Харкова, достовірно знаючи про трудовий спір, що перебуває на розгляді у суді першої інстанції стосовно визнання незаконними дій КП «Благоустрій» м. Харкова» щодо недопуску до роботи ОСОБА_1 на посаді «Заступник директора з загальних питань», та зобов`язання допустити до роботи позивача на вказаній посаді, наказом № 34 від 31 грудня 2025 року «Про введення в дію штатного розпису» скоротило посаду «Заступник директора з загальних питань», яку позивач займав з 07 липня 2021 року, що підтверджується наданим до суду наказом «Про введення в дію штатного розпису» № 34 від 31 грудня 2025 року, штатним розписом керівників, спеціалістів та фахівців КП «Благоустрій» з 01.01.2025 та з 01.01.2026 тощо.

Як наслідок, вище зазначені дії відповідача, зокрема й щодо відмови позивачу у припиненні відпустки за його заявою від 29.01.2025 за вх. № 06/01 з 08.02.2025, скорочення посади «Заступник директора з загальних питань КП «Благоустрій» м. Харкова», призвели до ситуації правової невизначеності, тому суд розцінює їх як такі, що суперечать принципу доброї совісті та гарантії збереження на період відпустки місця (посади), визначеної ч. 3 ст. 2 Закону України «Про відпустки»,а недопущення позивача до роботи без визначення будь-яких підстав та конкретиних дій, які саме повинен був зробити ОСОБА_1 задля припинення відпустки, такими що не узгоджуються з конституційним принципом, закріпленим у статті 43 Основного Закону, яким встановлено гарантії права на працю.

Суд зауважує, що право на працю є невідчужуваним і передбачає забезпечення рівних можливостей для його реалізації. Особа не може бути позбавлена заробітної плати, а також можливості виконувати роботу, без своєї вини, оскільки за умови такого позбавлення вона не зможе заробляти собі на життя і, таким чином, її буде позбавлено фундаментального права, що забезпечує її існування, що узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.05.2024 у справі № 340/3612/22, провадження № К/990/12709/23.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 № 14-рп/2004, від 16.10.2007 № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 № 2-рп/2008 вказав, що право на працю (стаття 43 Конституції України) є природною потребою людини своїми фізичними та розумовими здібностями забезпечувати власне життя та передбачає можливість як самостійно займатися трудовою діяльністю, так і працювати за трудовим договором (контрактом).

Європейський суд з прав людини, аналізуючи поняття «приватного життя» за пунктом першим статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вказав, що приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру». Стаття 8 Конвенції «захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом». Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей значно можуть розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11).

З урахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відповідачем порушено право позивача щодо реалізації права на працю.

Отже, оскільки бездіяльність КП «Благоустрій» м. Харкова» щодо непогодження з ОСОБА_1 припинення відпустки без збереження заробітної плати та недопуску останнього до роботи на посаді заступника директора з загальних питань є також, що порушує право на працю позивача, отже незаконною, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання відповідача вчинити дії, зокрема допустити ОСОБА_1 до роботи на посаді заступника директора з загальних питань КП «Благоустрій» м. Харкова.

Заразом, суд дійшов переконання, що спосіб виконання, яким відповідач зобов`язаний допустити ОСОБА_1 до роботи на посаді заступника директора з загальних питань КП «Благоустрій» м. Харкова`є компетенцією відповідача щодо визначення виду офіційних розпорядчих документів підприємства, які є юридичною підставою для вирішення кадрових питань.

Однак, суд вважає за необхідне наголосити, що виконання рішення вважається закінченим із моменту фактичного допуску працівника до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта (наказ/розпорядження) підприємства, тобто КП «Благоустрій» м. Харкова, яким раніше, прийнято рішення (наказ/розпорядження) про надання відпустки без збереження заробітної плати на період військового стану на території України з 01.02.2023 ОСОБА_1 , та допущено протиправну бездіяльність щодо непогодження позивачу припинення відпустки без збереження заробітної плати та незаконні дії відносно недопуску позивача до роботи, зобов`язане видати відповідний розпорядчий документ (наказ/розпорядження) щодо припинення, переривання тощо на підставі якого позивача буде допущено до робити на посаді заступника директора з загальних питань КП «Благоустрій» м. Харкова.

Отже, рішення про допуск ОСОБА_1 до виконання своїх трудових обов`язків на посаді заступника директора з загальних питань КП «Благоустрій» м. Харкова, вважатиметься виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено ОСОБА_1 до виконання обсягів та переліку функціональних завдань та обов`язків працівника, його повноважень та відповідальності за відповідною посадою. При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, включається допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконних дій відповідача, зокрема щодо недопуску позивача до роботи та непогодження припинення відпустки без збереження заробітної плати.

Виконання рішення про допуск до роботи вважатиметься закінченим із моменту видачі відповідного наказу про припинення (переривання, дострокове закінчення тощо) відпустки без збереження заробітної плати, та фактичного допуску працівника до виконання попередніх обов`язків на посаді заступника директора з загальних питань КП «Благоустрій» м. Харкова» на підставі відповідного акта КП «Благоустрій» м. Харкова. При цьому, працівник повинен бути обізнаним про наявність відповідного наказу про припинення відпустки без збереження заробітної плати/ її переривання тощо, та допуск його до роботи, і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків.

Окрім зазначеного, суд вважає за необхідне наголосити, що враховуючи фактичне скорочення посади, на якій працював ОСОБА_1 , про що свідчать надані відповідачем матеріали справи, для виконання рішення суду роботодавець повинен внести відповідні зміни до штатного розпису, ввівши скорочену посаду. Відтак, ОСОБА_1 має бути допущено до виконання функціональних завдань та обов`язків, його повноважень на попередній роботі, а не на іншій рівнозначній посаді. При цьому сам по собі факт виконання працівником трудових обов`язків на нерівнозначній посаді, незалежно від наявності чи відсутності згоди цього працівника з наказом роботодавця про його призначення на таку посаду, буде неправомірним, що є втручанням у права позивача, та не є належним виконанням з боку роботодавця рішення суду про допуск працівника на роботу. Водночас допустити позивача на раніше займану посаду є виправданим і обґрунтованим способом захисту порушеного права позивача, що відповідає загальними приписам норм чинного законодавства.

Заразом, варто наголосити, що у справі, яка розглядається, предметом спору є не наказ про звільнення, а протиправна бездіяльність та незаконні дії відповідача щодо непогодження позивачу припинення відпустки без збереження заробітної плати позивача та недопуску його до роботи, чим порушено реалізацію права ОСОБА_1 на працю.

Отже враховуючи вищенаведені фактичні обставини справи, які були встановлені судом під час розгляду цієї справи, суд вважає, що відповідач у справі своєю відмовою позивачу щодо дострокового виходу з відпустки за заявою позивача від 08.02.2025 порушив право позивача щодо реалізації права на працю, яке відображено у конституційному принципі, закріпленому у статті 43 Основного Закону, яким встановлено гарантії права на працю.

На переконання суду, під протиправною бездіяльністю КП «Благоустрій» м. Харкова» слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього підприємства, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь позивача, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції відповідача, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Відтак суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відповідач допустив протиправну бездіяльність, оскільки не погодив позивачу строк припинення відпустки без збереження заробітної плати, та незаконні дії, що виразились у тому, що відповідач недопустив останнього до роботи, внаслідок чого порушено право позивача на працю та можливість заробляти собі на життя працею, що передбачено Конституцією України.

Що стосується позовної вимоги в частині стягнути з Комунального підприємства «Благоустрій» м. Харкова» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час його вимушеного прогулу за період з 08.02.2025 по день ухвалення рішення суду, суд зауважує, що положення ст. 235 КЗпП України в цьому випадку не застосовуються, оскільки позивач перебував у відпустці без збереження заробітної плати, навіть переривання відпустки та його допуск до роботи не змінює його статусу як особи, яка перебуває у відпустці без збереження заробітної плати, тому у цій частині позов задоволенню не підлягає.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Отже, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Ухвалюючи судове рішення, суд керується ст. 265 ЦПК України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, суд дійшов переконання про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття судового рішення, інші твердження та докази судом не брались до уваги як такі, що не стосуються предмету доказування в межах цієї справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

7. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

За приписами ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Частинами 1, 2 ст. 246 ЦПК України визначено, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

За таких обставин, на дату ухвалення рішення у справі розподіл витрат на правничу допомогу не здійснюється.

Згідно з вимогами ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд ставиться критично до доводів представника позивача, що ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI від 8 липня 2011 року (далі за текстом - Закон № 3674-VI), оскільки від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновленні на роботі.

За приписами ч. 3 ст. 6 Закону № 3674-VI за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Суд зауважує, що позивачем заявлено три позовні вимоги, зокрема: визнати дії Комунального підприємства «Благоустрій» м. Харкова» щодо не допуску до роботи ОСОБА_1 на посаді заступника директора з загальних питань у зв`язку з виходом з відпустки без збереження заробітної плати незаконними; зобов`язати Комунальне підприємство «Благоустрій» м. Харкова» допустити ОСОБА_1 до роботи на посаді заступника директора з загальних питань Комунального підприємства «Благоустрій» м. Харкова» шляхом видання наказу про переривання відпустки без збереження заробітної плати; стягнути з Комунального підприємства «Благоустрій» м. Харкова» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час його вимушеного прогулу за період з 08.02.2025 року по день ухвалення рішення суду, визначений без утримання податків, зборів інших обов`язкових платежів.

З урахуванням наведеного, судом установлено, що позовна вимога про стягнення з Комунального підприємства «Благоустрій» м. Харкова» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час його вимушеного прогулу за період з 08.02.2025 року по день ухвалення рішення суду, визначений без утримання податків, зборів інших обов`язкових платежів, відповідає п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», інші немайнові вимоги не відносяться до позовних вимог, стосовно яких позивачі підлягають звільненню від судового збору.

З урахуванням викладеного, позивач зобов`язаний був сплатити судовий збір за подання позову за вимогами немайнового характеру, зокрема про визнання дій КП «Благоустрій» м. Харкова» незаконними та зобов`язати вчинити певні дії, за ставкою 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який становить 3028,00 грн на 01.01.2025 згідно з приписами Закону України «Про державний бюджет на 2025 рік», з урахуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору при поданні до суду процесуальних документів в електронній форм, що становить загальна сума судового збору 1 937 (одна тисяча дев`ятсот тридцять сім) 92 грн, з якої 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок за кожну немайнову вимогу.

Заразом, ОСОБА_1 при зверненні до суду не сплатив судовий збір, так, судом установлено, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.9. ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», оскільки є особою з інвалідністю другої групи довічно, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 серії НОМЕР_5 від 04.05.2023.

Отже, з урахуванням викладеного, беручи до уваги, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за вимогами немайнового характеру, зокрема про визнання дій відповідача незаконними та зобов`язати КП «Благоустрій» м. Харкова» вчинити певні дії у загальному розмірі 1 937 (одна тисяча дев`ятсот тридцять сім) 92 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 7, 12, 13, 81, 141, 206, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Благоустрій «м. Харкова» задовольнити частково.

Визнати дії Комунального підприємства «Благоустрій» м. Харкова» щодо недопуску до роботи ОСОБА_1 на посаді заступника директора з загальних питань, у зв`язку з виходом з відпустки без збереження заробітної плати незаконними.

Зобов`язати Комунальне підприємство «Благоустрій» м. Харкова» допустити ОСОБА_1 до роботи на посаді заступника директора з загальних питань Комунального підприємства «Благоустрій «м. Харкова».

Стягнути з Комунального підприємства «Благоустрій» м. Харкова» в дохід держави (держава в особі Державної судової адміністрації України, отримувач коштів - ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783; банк отримувача- Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО) - 899998; рахунок отримувача - UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету - 22030106) судовий збір у сумі 1 937 (одна тисяча дев`ятсот тридцять сім) 92 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354, ст.355 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч. 1, 2 ст. 273 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу (ст.354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч.3 ст.354 ЦПК України).

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (ч.4 ст.268 ЦПК України).

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки: http://og.hr.court.gov.ua /sud2029/.

Повний текст рішення складено 25 червня 2026 року.

Повне ім`я/найменування сторін:

Позивач - ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , тел. НОМЕР_6 .

Відповідач - Комунальне підприємство «Благоустрій «м. Харкова», юридична адреса: 61161, м. Харків, вул. Ковалівська (ст. наз. Бестужева), б. 42, ЄДРПОУ 32444596, ел. пошта: kpblago@khmr.gov.ua. тел. 7253349.

Суддя Д.Г. Паляничко