Рішення від 05 травня 2026 р. у справі №761/2896/24 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/2896/24

Провадження № 2/761/927/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2026 року Шевченківськийрайонний суд м. Києва в складі:

головуючогосудді Сіромашенко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання Голуб О.А.,

відповідачки ОСОБА_1 ,

представника відповідачки ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , 3-я особа: приватний нотарфус Київського міського нотаріального округу Горбуров Кирил Євгенович про визнання недійсним договору довічного утримання,-

В С Т А Н О В И В:

У січні 2024 року, через систему «Електронний суд», до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла дана позовна заява, в якій позивачка просить визнати недійсним договір довічного утримання (догляду) від 02 жовтня 2023 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горбуровим К.Є., зареєстрований в реєстрі за № 713.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла рідна тітка позивачки ОСОБА_4 . Відповідно до заповіту, померла ОСОБА_4 заповіла все належне їй на день смерті майно позивачці, яка є її рідною племінецею; спадкове майно складалось із квартири АДРЕСА_1 . Зазначено, що вона постійно допомагала ОСОБА_4 в догляді. В подальшому, а саме: 21 жовтня 2023 року матері позивачки зателефонувала відповідачка та повідомила, що ОСОБА_4 померла. Крім того, відповідачка повідомила, що ОСОБА_4 померла від онкологічного захворювання, поховання відбудеться 27.10.2023, а до квартири покійної ні позивачка, ні її родичі жодного відношення вже не мають, оскільки відповідачка ОСОБА_1 є єдиним власником квартири, яка на праві власності належала померлій ОСОБА_4 . Зазначено, що згодом позивачці вдалося з`ясувати, що 02.10.2023 між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено договір довічного утримання (догляду), посвідчений приватним нотаріусом КМНО Горбуровим К.Є., зареєстрований в реєстрі за №713. Відповідно до умов цього договору ОСОБА_4 передала у власність ОСОБА_1 належну їй на праві особистої приватної власності квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , взамін чого відповідачка зобов`язується забезпечувати ОСОБА_4 утриманням та доглядом довічно на умовах, визначених договором.

Позивачка вважає, що укладений договір довічного утримання (догляду) від 02.10.2023 є недійсним, оскільки підпис на договорі виконано не ОСОБА_4 , а іншими особами, тому укладення вказаного договору не відповідає її власному волевиявленню. За таких обставин наявні підстави для визнання такого договору недійсним відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, що є підставою звернення позивачки з даним позовом до суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.01.2024 вищевказана позовна заява надійшла в провадження судді Сіромашенко Н.В.

Ухвалою суду від 31.01.2024 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.

09.02.2024 представником позивача усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 14.02.2024 відкрито провадження у вказаній справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження.

28.03.2024 представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, в якій сторона відповідача просила відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що 10.09.1990 відповідачка була працевлаштована до Київської фабрики пошиву та ремонту одягу та прийнята на посаду комірника в ательє № 3 , що знаходиться на бул. Шевченко. Зазначено, що покійна ОСОБА_4 з 1967 року також праювала на вказаній фабриці та у лютому 1992 року була переведена до ательє № 3 , де і працювала відповідачка. Тобто, спілкування відповідачки з ОСОБА_4 почалося на початку 90-х років та продовжувалось на протязі всього часу, а саме до моменту смерті останньої. Вказано, що з розмови відповідачки з ОСОБА_4 вона дізналась, що остання доглядає за своїм молодшим братом ОСОБА_5 , який внаслідок отриманої травми голови став інвалідом. Крім того, під час телефонної розмови ОСОБА_4 повідомила відповідачку, що іноді їй доводиться збирати та здавати пляшки для того, щоб вижити, на що відповідачка запропонувала їй зайнятися нерухомістю, зокрема орендою. Після цього, відповідачка навчила ОСОБА_4 специфіки роботи з орендою нерухомості, надала їй договори та вона дуже успішно почала працювати. Вказано, що ОСОБА_4 неодноразово наголошувала на тому, що від старшого брата та його родини ніколи не було ніякої допомоги ні їй, ні молодшому брату ОСОБА_5 , а також те, що ОСОБА_3 не дуже хотіли з ними спілкуватися. Також ОСОБА_4 розповіла, що у 2018 році зробила заповіт на ім`я ОСОБА_3 , так як інших спадкоємців вона не мала, і сподівалась, що племінниця буде її доглядати в старості. З початком військової агресії племінниця ОСОБА_4 - ОСОБА_3 разом з донькою виїхала до Німечинни, залишивши тітку на призволяще. 07.08.2023 ОСОБА_4 зателефонувала відповідачці та повідомила, що впала в квартирі і не може забратися на диван, так як у неї гострий біль у нозі. Зазначено, що вранці відповідачка приїхала до ОСОБА_4 та викликала службу з платного перевезення лежачих хворих і лише тоді вони змогли дістатися до лікарні. Від часу коли ОСОБА_4 зламала шийку стегна, вона стала повністю лежачою та потребувала сторонньої допомоги і цілодобового догляду. Вказано, що у жовтні 2023 року, ОСОБА_4 помістили до терапевтичного відділення, де вона була під цілодобовим доглядом. Відповідачка приходила до лікарні та провідувала ОСОБА_4 . У середині жовтня за результатами обстеження у ОСОБА_4 виявили онкологію та перевели до паліативного відділення. Мати позивачки іноді телефонувала ОСОБА_4 і, навіть, один раз приїздила до неї в лікарню. В подальшому, ОСОБА_4 повідомила відповідачку, що хоче оформити квартиру на її ім`я, оскільки позивачка відмовилась їй допомагати, а навпаки просила знайомих знайти їй соціального працівника, бо немає змоги їй допомагати ні матеріально, ні фізично. Так, відповідачка та ОСОБА_4 дійшли згоди, що це буде договір довічного утримання, який було укладено 02.10.2023. Приблизно з 11-12 жовтня 2023 року ОСОБА_4 почали мучити сильні болі, почали збільшувати кількість знеболюючих препаратів. Зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 о 05.20 год. ОСОБА_4 померла, а 26.10.2023 відповідачкою було здійснено її поховання. Зазначено, що договір довічного утримання містить власноручно виконані підписи сторін договору, а саме: відчужувача ОСОБА_4 та набувача ОСОБА_1 , а також підпис та печатку нотаріуса, яким вчинено нотаріальну дію щодо посвідчення договору. Посилання позивачки на те, що підпис в договорі виконано не ОСОБА_4 , а іншими особами, а тому укладення цього договору не відповідає її власному волевиявленню, є надуманими.

04.04.2024 представником позивачки подано відповідь на відзив.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 19.09.2024 за клопотання представника позивачки призначено у справі судову почеркознавчу експертизу.

Ухвалою суду від 25.12.2024 року відновлено провадження по справі.

Ухвалою суду від 30.01.2025 року направлено матеріали вказаної справи в розпорядження експертів КНДІСЕ для проведення судової почеркознавчої експертизи.

Ухвалою суду від 11.03.2025 року відновлено провадження по справі.

01.05.2025 на адресу суду від КНДІС надійшло повідомлення за №10194/24-32 про неможливість надання висновку судової почеркознавчої експертизи.

Протокольною ухвалою суду від 07.07.2025 року закрито підготовче судове засідання та призначено розгляд справи по суті.

В судове засідання позивачка та її представник не з`явилися, про розгляд справи повідомлялися належним чином, причину неявки до суду не повідомив.

Відповідачка та її представник в судовому засіданні заперечили проти позову, просили відмовити в його задоволенні з підстав, зазначених у відзиві, та ухвалити відповідне рішення.

Третя особа - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Горбуров К.Є., в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, подав заяву, в якій просив розгляд справи прводити за його відсутністю.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що відповідачка інколи просила його щось відремонтувати в квартирі ОСОБА_4 . Інколи відповідачка просила його відвезти ОСОБА_4 продукти, засоби гігієни. Зазначає, що ОСОБА_4 неодноразово йому говорила про те, що ОСОБА_1 їй в усьому допомагає. В період перебування ОСОБА_4 в лікарні відповідачка все купувала та оплачувала. Крім того, ОСОБА_4 говорила про те, що оформить свою квартиру саме на ОСОБА_1 .

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що з покійною ОСОБА_4 була знайома давно. З телефонної розмови з останньою вона дізналась, що племінниця ОСОБА_3 поїхала за кордон і їй немає кому, навіть, продукти привезти. За рік племінниця ОСОБА_3 ні разу не згадала про тітку. Зазначає, що вони всі збирали гроші на операцію ОСОБА_4 , оскільки вона залишилась без допомоги. Вказує, що коли ОСОБА_4 потрапила до лікарні, всі зобов`язання по її догляду взяла на себе ОСОБА_1 .. Крім того, похованням також займалась ОСОБА_1 .

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснив, що покійну ОСОБА_4 знав особисто з 2019 року. Неодноразово привозив її з ОСОБА_1 до лікарні, додому привозив ліки. Зазначає, що ОСОБА_4 розповідала йому все, також повідомила що буде робити щось з заповітом, оскільки її родичі не цікалися нею. В квартирі ОСОБА_4 було брудно та недоглянуто, племінниця нічого не роюбла та не цікавилась тіткою. Всіма питаннями займалась ОСОБА_1 . Родичів ОСОБА_4 не бачив ніколи. Зазначає, що ОСОБА_4 була адекватною в спілкуванні, розуміла абсолютно все, підпис фізично могла ставити самостійно.

Заслухавши пояснення відповідачки та її представника, допитавши свідків, дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до пункту другого частини першої ст. 3 Цивільного кодексу України визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. (ч.1 та 2 ст. 321 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного Кодексу України, право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені Законом.

Судом встановлено, що на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 14.09.1994, виданого Фондом комунального майна Радянського району на підставі розпорядження (наказом) від 13 вересня 1994 року № 9571, ОСОБА_4 , є власником однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 27,5 кв.м.

05.06.2018 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , складено заповіт, посвідчений державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Губко Ю.В., реєстровий номер № 18-415, яким спадкодавець на випадок своєї смерті заповіла все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідно до ч. 1 ст. 749 Цивільного кодексу України, у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.

02.10.2023 між ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , укладено Договір довічного утримання (догляду), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горбуровим К.Є., реєстровий номер № 713, за яким відчужувач передала набувачу у власність належну їй на праві власності квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 27,5 кв.м., житлова площа 14,9 кв.м., взамін чого набувач зобов`язалась забезпечувати відчужувача утриманням та доглядом довічно на умовах відповідно до цього Договору.

Згідно із п. 2.1. Договору сторони домовились, що утримання, у тому числі забезпечення харчуванням, одягом, необхідною допомогою, включаючи і медицину, має грошовий еквівалент і оцінюється Сторонами за спільною згодою у розмірі 5 000,00 грн. на місцяь.

Відповідно до п. 7.6. Договору Набувач з моменту підписання цього договору не має права до смерті Відчужувача продавати, дарувати, передавати в оренду, міняти квартиру, передану за цим договором, укладати щодо неї договори застави, передавати її у власність, користування іншій особі на підставі іншого правочину до кінця дії цього договору.

Відповідно до п. 7.11. Договору, цей договір прочитано уголос Сторонами, ніяких зауважень, доповнень до цього договору вони не мають.

За даними свідоцтва про смерть, виданого Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 27.10.2023 року, актовий запис № 18214, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 82 років.

Відповідно до статі 744 Цивільного кодексу України, за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Договір довічного утримання (догляду), за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації (стаття 745 Цивільного кодексу України). У випадку недодержання встановленої форми укладення договору довічного утримання (догляду) він вважається недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 748 Цивільного кодексу України набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до статті 334 цього Кодексу.

Момент виникнення прав та обов`язків між сторонами, передбачених договором утримання (догляду), настає з нотаріального посвідчення договору. У цей момент також виникає i право власності у набувача щодо майна, яке йому передасться за договором, окрім нерухомого майна, виникнення права власності щодо якого чинне законодавство пов`язує з державною реєстрацією правочину (ст. 334 Цивільного кодексу України). право власності на майно, яке підлягає державній реєстрації, повинно бути зареєстровано у відповідних державних органах, про що у договорі здійснюється відповідний запис.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України. Тобто, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати його волі.

Договір довічного утримання є правочином, тому його чинність пов`язується з вимогами, встановленими для чинності будь-якого правочину (ст. 203 ЦК Цивільного кодексу України). Так, в ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Вказані правові висновки узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18).

У постанові Верховного Суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 міститься висновок про те, що «недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 41 Закону України «Про нотаріат», у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, нотаріальні дії вчиняються в приміщенні державної нотаріальної контори, в державному нотаріальному архіві, приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, чи приміщенні органів місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли громадянин не може з`явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчуваної угоди, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями.

При вчиненні нотаріальної дії нотаріуси встановлюють особу учасників цивільних відносин, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії. Встановлення особи здійснюється за паспортом громадянина України або за іншими документами, які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії. (ч. 2, 3 ст. 43 Закону України «Про нотаріат»)

Відповідно до статті 44 Закону України «Про нотаріат», під час посвідчення правочинів визначається обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які беруть у них участь. У разі наявності сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, нотаріус зобов`язаний звернутися до органу опіки та піклування за місцем проживання відповідної фізичної особи для встановлення факту відсутності опіки або піклування над такою фізичною особою.

Дієздатність громадянина, що звернувся за вчиненням нотаріальної дії, перевіряється нотаріусом на підставі наданих документів, передбачених статтею 43 Закону, що підтверджують його вік, а також на підставі переконаності нотаріуса в результаті проведеної розмови та роз`яснення наслідків вчинення нотаріальної дії у здатності цієї особи усвідомлювати значення цієї нотаріальної дії, її наслідків та змісту роз`яснень нотаріуса, а також відповідності волі і волевиявлення особи щодо вчинення нотаріальної дії. (п. 1 Глава 4 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України)

Якщо фізична особа внаслідок фізичної вади або хвороби не може власноручно підписати документ, то за її дорученням у її присутності та в присутності нотаріуса цей документ може підписати інша особа. Про причини, з яких фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не могла підписати документ, зазначається у посвідчувальному написі. (ч. 3 ст. 45 Закону України «Про нотаріат»)

Згідно з пунктом 16 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5 (у редакції, чинній на час посвідчення як оспорюваної довіреності, так і оспорюваного договору) нотаріально посвідчувані правочини, а також заяви та інші документи підписуються у присутності нотаріуса. Якщо фізична особа внаслідок фізичної вади або хвороби не може власноручно підписати документ, то за її дорученням у її присутності та в присутності нотаріуса цей документ може підписати інша особа. Про причини, з яких фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не могла підписати документ, зазначається у посвідчувальному написі. Правочин за особу, яка не може підписати його, не може підписувати особа, на користь або за участю якої його посвідчено. Якщо фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії є сліпою, нотаріус, крім того, прочитує їй текст документа, про що на документі робиться відповідна відмітка. Якщо сліпа особа письменна, вона сама підписує документ.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) вказано, що «правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію».

Якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа (абзац 1 частини четвертої статті 207 ЦК України).

Аналіз абзацу 1 частини четвертої статті 207 ЦК України свідчить, що у певних випадках допускається підписання правочину іншою особою, якщо сторона правочину має різного роду вади, що заважають їй це зробити. У цьому разі порядок підписання іншою особою правочину регламентується частиною четвертою статті 207 ЦК України. Особа, яка підписує правочин (рукоприкладник), сама не є стороною правочину. Жодних прав і обов`язків щодо правочину, який нею підписується, в неї не виникає. Її роль зводиться виключно до заповнення певної вади особи, яка є стороною правочину.

Як убачається з матеріалів справи, предмет спору становить вимога позивача, як потенційного спадкоємця після смерті ОСОБА_4 , про визнання недійсним Договору довічного утримання (догляду), посвідченого 02.10.2023 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горбуровим К.Є., з підстав того, що підпис на вказаному договорі виконано не ОСОБА_4 , а іншими особами, а тому укладення цього договору не відповідає власному волевиявленню ОСОБА_4 .

Згідно із ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи. (ч. 1 ст. 69, ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України)

Згідно роз`яснень, наведених у в п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.Відповідно до частини першої статті 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним Договору довічного утримання (догляду) від 02.10.2023, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горбуровим К.Є., оскільки судом встановлено, що волевиявлення ОСОБА_4 щодо відчуження квартири АДРЕСА_1 було вільним, та підписання Договору відповідало її волевиявленню. Спірний правочин в присутності сторін договору та нотаріуса неодноразово та в голос було прочитано в присутності відчужувача ОСОБА_4 , будь-яких заперечень щодо суті правочину, його природи та правових наслідків від відчужувача не надходило, договір підписано сторонами, його укладення/посвідчення, будь-яких порушень укладення Договору, процедури посвідчення судом не встановлено.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначено: "стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, - у зв`язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню".

Таким чином, з`ясувавши характер спірних правовідносин сторін (предмет та підстави пред`явлених позову), можливості порушення прав позивача та їх захисту в обраний спосіб; чи існує у зазначених осіб обґрунтований цивільний інтерес до об`єкта цивільного права; чи є цивільний інтерес особи порушеним фактом учинення правочину та в чому відповідне порушення полягає; чи є відновлення становища, що існувало до можливого порушення права, тим правовим способом, що ефективно захистить цивільний інтерес особи позивача, - суд приходить до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання недійсним досліджуваного Договору довічного утримання (догляду), положення якого відповідають законодавчо визначеним засадам вчинення правочинів, за відсутності факту порушення прав позивача за наслідками укладення спірного Договору довічного утримання.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , 3-я особа: приватний нотарфус Київського міського нотаріального округу Горбуров К.Є. про визнання недійсним договору довічного утримання, є необґрунтованим та не підлягає до задоволення в повному обсязі.

В порядку ч. 2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, з огляду на повну відмову у задоволенні позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 77-81, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 352, 355 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , 3-я особа: приватний нотарфус Київського міського нотаріального округу Горбуров Кирил Євгенович про визнання недійсним договору довічного утримання відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.В. Сіромашенко