Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №754/10148/26 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 3/754/2098/26

Справа №754/10148/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 червня 2026 року суддя Деснянського районного суду м. Києва Скляренко У.В., розглянувши матеріали, які надійшли з Деснянського УП ГУНП в м. Києві про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 .

за ч. 1 ст. 187 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -

ВСТАНОВИВ:

Відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД №884148 про те, що 23.04.2026 року ОСОБА_1 не прибула на реєстраційну відмітку до Деснянського УП ГУНП, чим порушила умови адміністративного нагляду та вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 187 КУпАП.

Крім того, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 884151 ОСОБА_1 14.05.2026 року ОСОБА_1 не прибула на реєстраційну відмітку до Деснянського УП ГУНП, чим порушила умови адміністративного нагляду та вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 187 КУпАП.

Крім того, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 884150 ОСОБА_1 07.05.2026 року ОСОБА_1 не прибула на реєстраційну відмітку до Деснянського УП ГУНП, чим порушила умови адміністративного нагляду та вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 187 КУпАП.

Крім того, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 884242 ОСОБА_1 30.04.2026 року ОСОБА_1 не прибула на реєстраційну відмітку до Деснянського УП ГУНП, чим порушила умови адміністративного нагляду та вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 187 КУпАП.

У судовому засіданні ОСОБА_1 вину у вчиненому адміністративному правопорушенні не визнала, пояснила, що перебувала на лікуванні та не могла з`явитись до Деснянського УП ГУ НП у м. Києві.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення йде своїм корінням у більш загальний принцип, втілений у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Втім, це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.

Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КпАП України відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.

Згідно з вимогами ст. 251 КпАП України доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь - які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

А відповідно до положень ст. 252 КпАП України орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, що сформульовані у п. 43 рішення від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччин»), згідно яких «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпції, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом».

Вина ОСОБА_1 підтверджується матеріалами адміністративної справи: рапортами працівників поліції, постановою суду про встановлення адміністративного нагляду, постановами суду про притягнення до відповідальності за ч.1 ст. 187 КпАП України тощо.

Згідно ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17 липня 1997 року, набула чинності для України 11 вересня 1997 року) та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Бендерський проти України (заява № 22750/ 2 параграф 42) - відповідно до практики, яка відображає принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлині обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

Зміст принципу «поза розумним сумнівом» сформульований у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України», відповідно до якого доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає із зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення. Отже, докази повинні бути настільки переконливими, що сумнівів при розгляді справи не повинно бути, а якщо вони є, то повинні тлумачитись тільки на користь особи, відносно якої вирішується питання щодо притягнення до відповідальності.

Суд вважає, що надані суду докази є належними та допустимими, оскільки зібрані в установленому законом порядку, і в своїй сукупності, взаємозв`язку, достатності та достовірності повністю підтверджують фактичні обставини вчинення даних адміністративних правопорушень, та винуватість в них ОСОБА_1 .

Дослідивши матеріали справи, враховуючи особу правопорушника, наслідки вчиненого правопорушення, сукупності ознак та неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою ознак, за якими можна констатувати винуватість правопорушника доведеною, суддя вважає за необхідне застосувати до такого правопорушника адміністративне стягнення, як це передбачено диспозицією та санкцією ч.1 ст. 187 КпАП України.

Санкцією частини 1 статті 187 КпАП України встановлено накладання на особу, якою вчинено таке правопорушення адміністративне стягнення у вигляді накладення штрафу від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Так, порушення правил адміністративного нагляду особами, щодо яких встановлено такий нагляд, а саме: 1) неявка за викликом органу Національної поліції у вказаний термін і ненадання усних або письмових пояснень з питань, пов`язаних з виконанням правил адміністративного нагляду; 2) неповідомлення працівників Національної поліції, які здійснюють адміністративний нагляд, про зміну місця роботи чи проживання або про виїзд за межі району (міста) у службових справах; 3) порушення заборони виходу з будинку (квартири) у визначений час, який не може перевищувати восьми годин на добу; 4) порушення заборони перебування у визначених місцях району (міста); 5) нереєстрація в органі Національної поліції - тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ст. 40-1 КУпАП України судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.

На підставі викладеного та керуючись ч.1 ст. 187, ст.ст. 283 - 285 КУпАП України, Закону України "Про судовий збір", суддя -

ПОСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 визнати винуватою у вчиненні правопорушення за ч. 1 ст. 187 КУпАП України та накласти на неї адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян 85 (вісімдесят п`ять) гривень 00 (нуль) копійок на користь держави.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 (шістдесят) копійок.

Роз`яснити, що згідно зі ст. 307 КУпАП штраф має бути сплачений не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

У разі несплати штрафу в установлений законом строк постанова про адміністративне стягнення згідно із ст. 308 КУпАП буде надіслана для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцем знаходження його майна в порядку, встановленому законом.

У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується: подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу; витрати на облік зазначених правопорушень. Розмір витрат на облік правопорушень визначається Кабінетом Міністрів України.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя У.В. Скляренко