Вирок від 24 червня 2026 р. у справі №127/25481/25 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №127/25481/25

Провадження №1-кп/127/872/25

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря ОСОБА_2 ,

сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,

сторони захисту: захисника ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №13 в м. Вінниці в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) кримінальне провадження за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Київ, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, відомості про яке внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №22024020000000224 від 18.11.2024, –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 будучи громадянином України, діючи умисно, розуміючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, не раніше 09 травня 2014 року, більш точний час в ході досудового розслідування не встановлено, вступив на військову службу до збройного формування «Донецької народної республіки» батальйону « ІНФОРМАЦІЯ_2 », яке в подальшому переформовано в ІНФОРМАЦІЯ_3 » (військова частина № НОМЕР_1 ), тобто перейшов на бік ворога в умовах збройного конфлікту.

У подальшому, ОСОБА_5 діючи умисно, розуміючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, не пізніше 17 серпня 2014 року, будучи у складі збройного формування «Донецької народної республіки» батальйону « ІНФОРМАЦІЯ_2 », брав участь у бойових діях проти військовослужбовців Збройних Сил України, що відбувалися поблизу населеного пункту Ясинувата Донецької області, в результаті яких його було захоплено та підпорядковано батальйону « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

У подальшому, продовжуючи свою протиправну діяльність та на виконання єдиного злочинного умислу, спрямованого на заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній безпеці України, громадянин України ОСОБА_5 не пізніше травня 2017 року, приймаючи участь у бойових діях у складі батальйону « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (в/ч НОМЕР_2 ) на території Донецької області (точне місце не встановлено) проти військовослужбовців Збройних Сил України, отримав вогневе поранення (грудної клітки, обличчя, шиї), в результаті чого його було госпіталізовано до так званого «республіканського травматологічного центра» м. Донецьк, де тривалий час проходив лікування та реабілітацію.

Судовий розгляд кримінального провадження стосовно обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia).

Так, відповідно до ч. 5 ст. 374 КПК України у разі ухвалення вироку за наслідками кримінального провадження, у якому здійснювалося спеціальне досудове розслідування або спеціальне судове провадження (in absentia), суд окремо обґрунтовує, чи були здійснені стороною обвинувачення всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав підозрюваного чи обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя з урахуванням встановлених законом особливостей такого провадження.

Згідно з ч. 2 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом.

Приймаючи рішення щодо проведення спеціального досудового розслідування та проведення розгляду за процедурою in absentia, слідчий суддя виходив із того, що інкримінований обвинуваченому злочин та його поведінка підпадали під вимоги, зазначені у ч. 2 ст. 297-1 КПК України. Положення закону щодо здійснення спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження не визнані неконституційними і є такими, що узгоджуються зі стандартами, визначеними у Резолюції (75) 11 Комітету Міністрів Ради Європи щодо критеріїв, які регламентують провадження, що здійснюється за відсутності обвинуваченого. Так відповідно до рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи важливою умовою застосування спеціального досудового розслідування та спеціального судового розгляду є те, щоб під час спеціального досудового розслідування або спеціального судового провадження було забезпечено процесуальні права та гарантії осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, зокрема, право обвинуваченого бути поінформованим належним чином про дату слухання справи та про своє право на законне чи інше представництво в суді.

Враховуючи положення КПК України та Резолюції (75) 11 Комітету Міністрів Ради Європи суд зазначає наступне.

З 24 лютого 2022 року АТ «Укрпошта» припинено приймання всіх видів міжнародних поштових відправлень призначенням до російської федерації та тимчасово окупованих територій.

Відповідно до ч. 4 ст. 548 КПК України оригінал запиту про міжнародно-правову допомогу надсилається за кордон поштою, то в умовах припинення АТ «Укрпошта» приймання всіх видів міжнародних поштових відправлень призначенням до російської федерації, виконати вимоги КПК України та міжнародних договорів щодо вжиття необхідних заходів з метою отримання правової допомоги у кримінальному провадженні на території російської федерації немає можливості.

Повістки про виклик ОСОБА_5 , повідомлення йому про підозру, повідомлення про початок здійснення спеціального досудового розслідування надсилались та публікувались відповідно до вимог КПК України шляхом публікування на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора та на стадії судового розгляду на офіційному веб-сайті Вінницького міського суду Вінницької області, а також у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження – у газеті «Урядовий кур`єр» в рубриці «Оголошення», а копію процесуальних документів, що підлягали врученню ОСОБА_5 на виконання вимог ч. 2 ст. 297-5 КПК України направлялись захиснику. Будь-які клопотання від обвинуваченого на адресу суду не надходили.

Дорученням Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Вінницькій області адвоката ОСОБА_4 , уповноважено у межах процесуальних прав і обов`язків, визначених ст.ст. 46, 47 КПК України, забезпечити безоплатну вторинну правову допомогу ОСОБА_5 .

Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 28.07.2025 року надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування стосовно обвинуваченого.

Отже, орган досудового розслідування вживав всіх можливих передбачених КПК України заходів для виклику ОСОБА_5 , щоб забезпечити останньому можливість безпосередньо та через обраного захисника реалізовувати права підозрюваного на стадії досудового розслідування.

Після постановлення ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 28.07.2025 року, якою надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування стосовно ОСОБА_5 , відповідно до вимог ч. 4 ст. 46, ст. 42, п. 8 ч. 2 ст. 51 та ч. 2 ст. 297-5 КПК України реалізацію прав підозрюваного (обвинуваченого) здійснював його захисник, який отримував необхідні процесуальні документи, знайомився з матеріалами кримінального провадження.

Крім цього, згідно з ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 13.02.2026 року відносно ОСОБА_5 здійснювалось спеціальне судове провадження.

В судовому засіданні приймав участь адвокат ОСОБА_4 , яка була захисником на стадії досудового розслідування і обізнана з матеріалами кримінального провадження від початку здійснення спеціального досудового розслідування.

Судом, також, вживалися заходи про виклик обвинуваченого для забезпечення доступу до правосуддя, у зв`язку із чим на кожне судове засідання останній викликався у порядку ст. 323 КПК України. Повістки про виклик опубліковані у газеті «Урядовий кур`єр», а також на офіційному сайті Вінницького міського суду Вінницької області.

Захисник обвинуваченого поклалась на розсуд суду щодо розгляду даного кримінального провадження в порядку спеціального судового провадження, а також, здійснювала активні дії, спрямовані на захист обвинуваченого: приймав участь у дослідженні доказів, виступала у дебатах та просила ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Враховуючи наведене та з урахуванням здійснення у даному кримінальному провадженні спеціального досудового розслідування і спеціального судового провадження, суд вважає, що стороною обвинувачення та судом, вжито достатніх заходів щодо дотримання прав підозрюваного та обвинуваченого ОСОБА_5 на захист та доступ до правосуддя.

Всі наведені вжиті заходи вказують на те, що обвинувачений був поінформований належним чином про дати та час розгляду кримінального провадження, а також дотримані його права на належне представництво у суді.

Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого, як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом.

Судом ретельно та безпосередньо були досліджені наступні докази надані сторонами кримінального провадження, а саме:

- протокол огляду від 03.03.2023, відповідно до якого було зібрано інформацію в Інтернет-ресурсах стосовно ОСОБА_5 , зокрема на сторінці «Миротворець», з якого вбачається, що ОСОБА_5 – бойовик НВФ, в/ч НОМЕР_1 , в 2017 отримав порання та перебував в травмпункті та «Вконтакте» (т.1 а.с. 128-150);

- протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 14.11.2023, відповідно до якого свідок ОСОБА_6 , за сукупністю зовнішніх ознак, а саме, формою носа, впізнав ОСОБА_5 , вказавши, що він зображений на фото №3, зазначив, що зовнішність ОСОБА_5 йому відома та він може впізнати його, він коренастий, високого зросту, волосся темного кольору, віком близько 40 років (т.1 а.с. 151-154);

- протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 14.11.2023, відповідно до якого свідок ОСОБА_7 , за сукупністю зовнішніх ознак, а саме, формою носа, а саме прямий та гострий, впізнав ОСОБА_5 , вказавши, що він зображений на фото №3 (т.1 а.с. 157-159);

- протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 14.11.2023, відповідно до якого свідок ОСОБА_8 , за сукупністю зовнішніх ознак, а саме за розрізом очей, зачіскою та формою обличчя, впізнав ОСОБА_5 (позивний « ОСОБА_9 »), вказавши, що він зображений на фото №3 (т.1 а.с. 162-164);

- протокол огляду від 06.12.2023, відповідно до якого було оглянуто відомості розміщені у Інтернет-мережі щодо діяльності представників НЗФ т.зв. «ДНР» - « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (в/ч НОМЕР_1 ), а саме в інтернет-ресурсах «Википедия», «nina.az» та « ІНФОРМАЦІЯ_5 » (т.1 а.с. 169-248);

- протокол огляду від 06.12.2023, відповідно до якого об`єктом огляду є Інтернет-ресурс, де розміщенні відомості стосовно особи на ім`я – ОСОБА_5 , а саме в Інтернет-ресурс під назвою «Однокласники» (т.2 а.с. 1-51);

- протокол допиту свідка ОСОБА_8 від 14.11.2023 (т.2 а.с. 186-189);

- стенограма до протоколу допиту свідку ОСОБА_8 від 14.11.2023 час 16:37-17:00, відповідно до якої останній повідомив, що служив в армії днр та у 2014 році він зустрічався з ОСОБА_5 з позивним «Колобок», який на той час служив у військовій частині НОМЕР_1 (т.2 а.с. 190-195).

Одночасно слід зазначити, що суд не покладає в обґрунтування даного вироку в якості доказів вини ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. ст. 111 КК України, наступні матеріали та процесуальні документи, що надані стороною обвинувачення, а саме:

- витяг з кримінального провадження №22024020000000224 від 18.11.2024, №22024020000000184 від 27.08.2024 (т.1 а.с. 95, 96);

- постанова про визначення групи прокурорів від 13.03.2025, від 28.08.2024, від 06.12.2024, від 18.11.2024 (т.1 а.с. 101-102, 103-105, 107-108, 112-113, 118-119);

- постанова про визначення групи слідчих, яка здійснюватиме досудове розслідування, та старшого слідчої групи від 08.04.2025, від 16.02.2023 (т.1 а.с. 99-100, а.с. 116-117);

- витяг з кримінального провадження №22024020000000224 від 18.11.2024, №22024020000000184 від 27.08.2024 (т.1 а.с. 95, 96);

- постанова про визначення прокурорів від 13.03.2025, від 28.08.2024, від 06.12.2024 (т.1 а.с. 101-102, 103-105, 107-108);

- повідомлення про початок досудового розслідування (т.1 а.с. 105, 120-121);

- постанова про визначення слідчого (групи слідчих) та доручення проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні від 18.12.2024 (т.1 а.с.109);

- постанова про здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування від 03.03.2025 (т.1 а.с. 110-111);

- постанова про виділення матеріалів досудового розслідування з кримінального провадження, визначення територіальної підслідності та доручення здійснення досудового розслідування від 18.11.2024 (т.1 а.с. 114-115);

- доручення оперативному підрозділу на проведення слідчих (розшукових) дій у порядку ст. 40, 41 КПК України (т.1 а.с. 126);

- стенограма до протоколу пред`явлення свідку ОСОБА_6 особи для впізнання за фото від 14.11.2023 час 15:10-15:20 (т.1 а.с. 154-156);

- стенограма до протоколу пред`явлення свідку ОСОБА_7 особи для впізнання за фото від 14.11.2023 час 15:57-16:06 (т.1 а.с. 160-161);

- стенограма до протоколу пред`явлення свідку ОСОБА_8 особи для впізнання за фото від 14.11.2023 час 17:03-17:11 (т.1 а.с. 165-167);

- окрема справа військовополоненого ОСОБА_8 (т.2 а.с. 54-67);

- окрема справа військовополоненого ОСОБА_7 (т.2 а.с. 68-76);

- окрема справа військовополоненого ОСОБА_6 (т.2 а.с. 77-92);

- копія актового запису №3760 про народження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Київ (т.2 а.с. 93-94);

- повідомлення УДМС у Вінницькій області про те, що громадянин ОСОБА_5 документований Дарницьким РВ ГУМВС України у м. Київ паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 (т.2 а.с.98);

- повідомлення заступника директора Департаменту консульської служби – начальника Управління консульських послуг про те, що відсутня інформація про звернення громадянина ОСОБА_5 з клопотанням про вихід з громадянства України та з питання оформлення подання про втрату ним громадянства України (т. 2 а.с. 99);

- повідомлення про підозру (т.2 а.с. 100-106);

- пам`ятка про процесуальні права та обов`язки підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.2 а.с. 107-113);

- доручення оперативному підрозділу на проведення слідчих (розшукових) дій у порядку ст. 40,41 КПК України (т.2 а.с. 123-124);

- постанова про оголошення розшуку підозрюваного від 06.05.2025 (т. 2 а.с. 125-126);

- постанова про доручення призначити адвоката для здійснення захисту за призначенням від 24.07.2025 (т. 2 а.с. 127-128);

- постанова про зупинення досудового розслідування від 06.05.2025 (т.2 а.с. 130-131);

- постанова про відновлення досудового розслідування від 24.07.2025 (т.2 а.с. 132-133);

- клопотання про здійснення спеціального досудового розслідування від 24.07.2025 (т.2 а.с. 134-136);

- клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (у порядку ч. 6 ст. 193 КПК України) від 24.07.2025 (т.142-147);

- копія ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 28.07.2025 про обрання підозрюваному ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою (т.2 а.с. 148-153), оскільки за своїм змістом вказані документи не містять ознак доказів, що мають значення для вирішення кримінального провадження, а лише засвідчують відповідність окремих проведених слідчих та процесуальних дій вимогам закону та належними особами.

Крім того, судом було допитано свідка ОСОБА_10 , який повідомив, що з 2014 року служив у військах днр. ОСОБА_5 він не знає та на позивний « ОСОБА_9 » нікого не пам`ятає. У 2015 році його було поранено та він близько трьох місяців лікувався в травматичному центрі міста Донецьк. В палаті з ним було ще троє чоловіків, хто саме він не пам`ятає.

Крім того, судом було допитано свідка ОСОБА_7 , який повідомив, що з 2014 року служив у військах днр. В 2016 році він видавав бронежилети та пам`ятає, що приїжджав військовий на позивний « ОСОБА_9 » з яким у нього виник конфлікт.

Вищевказані показання свідків та дані досліджених у судовому засіданні доказів узгоджуються між собою, не містять суперечностей, які б могли поставити під сумнів їх правдивість та достовірність.

Дослідивши та проаналізувавши всі докази в їх сукупності, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення приходить до наступного висновку.

24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй.

До складу ООН входять Україна, російська федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.

Відповідно до ч. 4 ст. 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об`єднаних Націй.

Декларацією Генеральної Асамблеї ООН №36/103 від 09 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями – №2131 (XX) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; №2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; №2734 (XXV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки та №3314 (XXIX) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії – установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.

Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року №3314 (XXIX) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:

- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;

- застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.

Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:

- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;

- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;

- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;

- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;

- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;

- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;

- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.

Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.

Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є російська федерація.

Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, яка вступила в дію 26 січня 1910 року та 07 березня 1955 року визнана СРСР, правонаступником якого є російська федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути без зволікання оповіщено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання оповіщення.

У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.

24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави – України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.

Незалежність України визнали держави світу, серед яких і російська федерація.

Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.

Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, що укладений між державами СНД, серед яких є Україна та російська федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів один одного та зобов`язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їхню непорушність, а також вирішувати усі суперечки, що виникають з питань кордонів і територій, тільки мирними засобами. Держави також зобов`язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть; не встановлювати з ними політичних, економічних та інших зв`язків; не допускати використання ними територій і комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічної, фінансової, військової та іншої допомоги.

31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та російська федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року №13/98-ВР та Федеральним Законом російської федерації від 02 березня 1999 року №42-ФЗ).

Відповідно до статей 2-3 зазначеного Договору, російська федерація зобов`язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов`язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.

Згідно опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та російською федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований російською федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.

Статтями 1, 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Згідно зі ст. 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.

Відповідно до ст. ст. 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.

З метою зміни меж території та державного кордону України під безпосереднім керівництвом та контролем невстановлених на цей час представників влади та зс рф, 18 березня 2014 року в односторонньому порядку незаконно включено до складу РФ території АР Крим та м. Севастополя, 7 квітня 2014 року на території України в межах Донецької області створено терористичну організацію «донецька народна республіка» (далі - «днр»), а 27 квітня 2014 року в межах Луганської області- терористичну організацію «луганська народна республіка» (далі - «лнр»), у складі яких утворені незаконні збройні формування.

Контроль та координація діяльності цих терористичних організацій, як і їх фінансове та матеріальне забезпечення, у тому числі зброєю, боєприпасами, військовою технікою, здійснюється представниками влади та зс рф.

Так звані «донецька народна республіка» і «луганська народна республіка» є стійкими об?єднаннями невизначеної кількості осіб (більше трьох), створені з метою здійснення терористичної діяльності, у межах яких здійснено розподіл функцій, встановлено правила поведінки, обов?язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів, а тому у відповіді до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» терористичними організаціями.

Відтак, всупереч положенням ст. 17 та ст. 65 Конституції України, якими визначено обов?язок здійснювати захист суверенітету і територіальної цілісності України, громадянин України ОСОБА_5 діючи умисно, розуміючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, не раніше 09 травня 2014 року, більш точний час в ході досудового розслідування не встановлено, вступив на військову службу до збройного формування «Донецької народної республіки» батальйону « ІНФОРМАЦІЯ_2 », яке в подальшому переформовано в ІНФОРМАЦІЯ_3 » (військова частина № НОМЕР_1 ), тобто перейшов на бік ворога в умовах збройного конфлікту.

Так, вина ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення доводиться дослідженими в судовому засіданні доказами.

Згідно наданих суду документів ОСОБА_5 будучи у складі збройного формування «донецької народної республіки» батальйону « ІНФОРМАЦІЯ_2 », брав участь у бойових діях проти військовослужбовців Збройних Сил України, що відбувалися поблизу населеного пункту Ясинувата Донецької області, в результаті яких його було захоплено та підпорядковано батальйону « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

Дані обставини підтверджуються протокол огляду від 03.03.2023, відповідно до якого на сторінці «Миротворець», зазначено, що ОСОБА_5 – бойовик НЗФ, в/ч НОМЕР_1 та стенограмою до протоколу допиту свідку ОСОБА_8 , відповідно до якої останній повідомив, що служив в армії днр та у 2014 році він зустрічався з ОСОБА_5 з позивним « ОСОБА_9 », який на той час служив у військовій частині НОМЕР_1 .

Також, допитаний свідок ОСОБА_7 повідомив, що з 2014 року служив у військах днр та в 2016 році він зустрічав військового на позивний « ОСОБА_9 » з яким у нього виник конфлікт.

Також протоколами пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за сукупністю зовнішніх ознак, впізнали ОСОБА_5 , вказавши, що він зображений на фото №3.

За правилами, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Будь-яких доказів, що спростовують вищевказані обставини, в ході судового розгляду сторонами, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, визначених КПК України, надано не було.

Таким чином, розглянувши кримінальне провадження з дотриманням положень ч. 1 ст. 337 КПК України, в межах висунутого обвинувачення, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ, наданий стороною обвинувачення, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку, вважає зазначені докази належними, допустимими, достовірними та в сукупності достатніми для прийняття рішення про винуватість обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні ним інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, поза розумним сумнівом, та кваліфікує його дії за ч. 1 ст. 111 КК України, як державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту.

Згідно зі ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Особі, яка вчинила кримінальні правопорушення, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нового кримінального правопорушення.

Обираючи обвинуваченому ОСОБА_5 вид та розмір покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке у відповідності до ст. 12 КК України, відноситься до особливо тяжких злочинів проти основ національної безпеки України, обставини його вчинення, характер діяння, форму й ступінь вини, мотив вчинення кримінальних правопорушень, дані про особу обвинуваченого, а також те, що обставин, які відповідно до ст. 66 КК України пом`якшують покарання та обставин, що відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого судом не встановлено.

Виходячи із загальних засад призначення покарання, відповідно до положень ст. 65 КК України, з урахуванням вимог закону та передбачених цим законом санкцій, враховуючи особу обвинуваченого, приймаючи до уваги характер, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку скоєних ОСОБА_5 кримінальних правопорушень, особу обвинуваченого, відсутність пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, суд вважає, що обвинуваченому необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі, в межах санкції ч. 1 ст. 111 КК України, з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна в дохід держави.

Також, призначаючи покарання суд враховує, що згідно ч. 1 ст. 59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого і що згідно ч. 2 ст. 52 КК України конфіскація майна відноситься до додаткових видів покарання.

Таке покарання, на переконання суду, є необхідним та достатнім для виправлення і попередження вчинення ОСОБА_5 та іншими особами кримінальних правопорушень.

Запобіжний захід застосований до обвинуваченого ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою, в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України – залишити без змін до моменту його затримання на виконання вироку суду.

Початок строку відбування покарання обвинуваченому слід обраховувати з дня його затримання на виконання вироку суду.

Відповідно до вимог ст. ст. 124, 126 КПК України, суд вважає за необхідне стягнути з обвинуваченого процесуальні витрати у відшкодування вартості проведеної судової експертизи (т.2 а.с. 2), оскільки їх проведення було зумовлено розслідуванням вчинених обвинуваченим кримінальних правопорушень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 7, 124, 126, 193, 297-1, 297-5, 323, 337, 368-371, 374, 548, 615 КПК України, ст. ст. 12, 52, 59, 65-67, 70, 111, 408 КК України, суд–

УХВАЛИВ:

ОСОБА_5 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України та призначити йому покарання у вигляді п`ятнадцяти років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна в дохід держави.

Початок строку відбування основного покарання рахувати з дня затримання на виконання вироку.

Запобіжний захід застосований до обвинуваченого ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою, в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України - залишити без змін до моменту його затримання на виконання вироку суду.

Вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Інформацію про ухвалений вирок, буде опубліковано у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями статті 297-5 КПК України та на офіційному веб-сайті суду.

Суддя: