Рішення від 03 червня 2026 р. у справі №161/21806/25 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/21806/25

Провадження № 2/161/493/26

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області у складі:

головуючого - судді Смоковича М.В.,

при секретарі судового засідання – Хилько О.В.,

за участі:

позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – ОСОБА_2 ,

представника відповідача – ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики, -

ВСТАНОВИВ:

23.10.2025 року позивач, ОСОБА_1 , звернулася до суду із вказаною позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача, ОСОБА_4 , на її користь заборгованість за договором позики у розмірі 30000 доларів США за курсом Національного банку України на момент виплати, 3% річних в розмірі 1860 доларів США, моральну шкоду в розмірі 15000 грн. та понесені судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог, що за попередньою домовленістю між сторонами було укладено договір позики, за яким вона передала на умовах позики, а ОСОБА_4 отримав грошові кошти у сумі еквівалентній 30 000 (тридцять тисяч) доларів США про що останній 30 жовтня 2023 року, на підтвердження цього факту, після отримання коштів у борг, власноруч написав розписку на її ім?я та розписався. Упродовж тривалого часу між сторонами були дружні стосунки, до того моменту коли не прийшов час віддавати кошти. На даний час можливість комунікувати з відповідачем втрачена, що власне стало підставою для звернення до суду про захист порушеного права.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03.11.2025 року справу прийнято до розгляду та визначено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження.

04.12.2025 року відповідач, ОСОБА_4 , через свого представника, адвоката Ходачинську Ю.Ю., подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позовних вимог відмовити. В обгрунтування своїх заперечень зазначає, що ним зобов`язання за договором позики виконано у повному обсязі шляхом передачі позивачу автомобіля марки Lexus, модель ES 250, 2012 року випуску, вартістю 20000 доларів США та напівпричіпа Stokota Fluid, 2008 року випуску, вартістю 18050 доларів США.

02.02.2026 року позивач, ОСОБА_1 , подала до суду відповідь на відзив, в якій просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Доводи позивача, які зазначені у відповіді на відзив, фактично збігаються з доводами, які остання вказує у позовній заяві.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17.03.2026 року закрито підготовче провадження у вказаній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Відповідач, ОСОБА_4 , у судовому засіданні, яке відбувалося 20.04.2026 року, просив у задоволенні позовних вимог відмовити, так як зобов`язання за договором позики ним виконано у повному обсязі.

В судовому засіданні позивач, ОСОБА_1 , та її представник, адвокат Нестерук О.В., підтримали позовні вимоги та просили суд їх задовольнити з підстав, які зазначені у позовній заяві.

Представник відповідача, ОСОБА_4 , адвокат Ходачинська Ю.Ю., в задоволенні позовних вимог просила відмовити з підстав, які зазначені у відзиві на позовну заяву.

Допитана у судовому засідання, яке відбувалося 25.05.2026 року, свідок, ОСОБА_5 , суду пояснила, що відповідач, ОСОБА_4 , є її чоловіком. Зазначила, що на виконання зобов`язань чоловіка перед позивачем нею було передано останній автомобіль марки Lexus та напівпричіп Stokota Fluid та все це було оформленою шляхом укладення договорів купівлі-продажу. Також пояснила, що жодних коштів за укладеними договорами купівлі-продажу від позивача не отримувала, а дане майно було передано позивачу у такий спосіб на прохання чоловіка. Крім цього зазначила, що нею договори купівлі-продажу автомобіля марки Lexus та напівпричіпа Stokota Fluid не оскаржувалися та є чинними на момент надання показів.

Заслухавши пояснення учасників справи, допитавши свідка, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до наступного.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 12 та частиною 1статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за договором позики у розмірі 30000 доларів США, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1)договори та інші правочини; 2)створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3)завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4)інші юридичні факти.

Виходячи з положень ч. ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі, якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1 передала на умовах позики, а ОСОБА_4 отримав грошові кошти у сумі 30 000 (тридцять тисяч) доларів США, про що 30 жовтня 2023 року власноруч написав розписку на ім?я ОСОБА_1 . В даній розписці вказано, що ОСОБА_4 отримав у борг кошти в сумі 30000 доларів США під 5% в місяць, строк повернення позики – 01.12.2023 року. Факт отримання грошових коштів у позику та факт написання розписки після їх отримання стороною відповідача не заперечується.

Частиною 1 ст. 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що в порушення умов договору відповідач не виконав належним чином взяті на себе боргові зобов`язання та в строк до 01.12.2023 року суму позики не повернув.

За змістом ст.ст. 526, 530 ЦК України, зобов`язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а якщо у зобов`язанні встановлений термін його виконання, то воно підлягає виконанню у цей термін.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Разом з тим, на момент звернення позивача в суд та розгляду справи по суті, відповідач, в порушення вимог ст. 1046 ЦК України, грошові кошти за договором позики не повернув.

Як встановлено судом, ОСОБА_4 не виконав своїх зобов`язань за умовами договору позики, у зв`язку з чим у нього існує заборгованість перед ОСОБА_1 в загальному розмірі 30 000 доларів США.

Будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували наявність у відповідача заборгованості за вказаним договором позики, останнім суду надано не було.

Судом не приймаються твердження сторони відповідача про те, що зобов`язання за договором позики останнім було виконано шляхом передачі автомобіля марки Lexus та напівпричіпа Stokota Fluid, так як жодних належних та допустимих доказів на підтвердження цього суду надано не було. Самі по собі пояснення свідка ОСОБА_5 , яка є дружиною відповідача та в тій чи іншій мірі зацікавлена у розгляді даної справи, без підтвердження даних пояснень іншими доказами, на переконання суду, не доводять факту виконання відповідачем зобов`язання перед позивачем за договором позики. Більш того суд зазначає, що договори купівлі-продажу, на підставі яких були передані у власність позивача автомобіль марки Lexus, модель ES 250, 2012 року випуску, та напівпричіп Stokota Fluid, 2008 року випуску, є діючими та судом нечинними не визнавалися, що також, на переконання суду, спростовує твердження сторони відповідача про передання даного майна в рахунок погашення заборгованості за договором позики.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем були порушені умови договору позики, позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині є обґрунтованими, а тому із відповідача ОСОБА_4 слід стягнути на користь позивача заборгованість за договором позики в загальному розмірі 30000,00 даларів США (відповідно до офіційного курсу НБУ, станом на день ухвалення рішення, 04.06.2026 року, еквівалент 1330482,00 грн.).

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 1860 доларів США, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, в подальшому його дія неодноразово продовжувалася.

Оскільки 3% річних нараховані у період дії в Україні воєнного стану, то відповідач на підставі п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України звільняється від обов`язку їх сплати на користь позивача, як позикодавця.

Отже, в задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних слід відмовити.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі 15000,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка завдала, за наявності її вини.

Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Моральна шкода відшкодовується незалежно від матеріальної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. А згідно з ч. 3 цієї статті розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також із врахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до положень п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду Українивід 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. в п. 5 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов`язковому з`ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду ті з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. За загальними правилами відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії певних осіб чи органів завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов`язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч. 3 ст. 12, та ст. 81 ЦПК України.

Однак, позивачем жодним чином не обгрунтовано у своїй позовній заяві завдання їй моральної шкоди відповідачем. Більш того, суду й не надано жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт завдання моральної шкоди позивачу відповідачем. Сам по собі факт не виконання відповідачем своїх зобов`язань перед позивачем за договором позики не може слугувати підставою для задоволення позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди.

Таким чином, суд, оцінивши докази в їх сукупності, приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди слід відмовити, у зв`язку з недоведеністю її понесення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом при розгляді справи встановлено, що позивачем при зверненні до суду з позовом було понесено та документально підтверджено судові витрати по сплаті судового збору в сумі 15 140,00 грн.

Враховуючи результат вирішення спору, керуючись ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 14013,20 грн. (1330482,00 (розмір задоволених судом позовних вимог):1427971,89 (ціна позову)*15140,00).

На підставі ст.ст. 509, 526, 527, 530, 1048, 1050, 1054 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 77-81, 141, 247, 259, 263-268, 280, 352, 354 ЦПК України, суд, –

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 30.10.2023 року у розмірі 30000 (тридцять тисяч) доларів США, що еквівалентно 1330482 (одному мільйону триста тридцять тисяч чотириста вісімдесят дві) грн. 00 коп.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 14013 (чотирнадцять тисяч тринадцять) грн. 20 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складено 24.06.2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області М.В. Смокович