Постанова від 23 червня 2026 р. у справі №461/9299/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 461/9299/25 пров. № А/857/53734/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гудима Л.Я., Мандзія О.П.,

розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Галицького районного суду м. Львова від 14 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

суддя (судді) в суді першої інстанції – Волоско І.Р.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення – м. Львів,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

10 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Галицького районного суду м. Львова з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області. в якому просив: визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої пенсії за період з 01.12.2019 по 07.10.2025, згідно довідки про розмір грошового забезпечення №22/6-2864 від 24.06.2021 та за період з 01.07.2021 по 07.10.2025 через невиплачену доплату у розмірі 2000,00 грн на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 713; зобов`язати нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої пенсії за період з 01.12.2019 по 07.10.2025 та за період з 01.07.2021 по 07.10.2025 через невиплачену доплату у розмірі 2000,00 грн на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 713.

Ухвалою судді Галицького районного суду м. Львова від 14 листопада 2025 року матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії передано на розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

Приймаючи оскаржувану ухвалу, суддя суду першої інстанції виходила з того, що позовна заява ОСОБА_1 згідно з вимогами ч. 1 ст. 20 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не підсудна Галицькому районному суду м. Львова як адміністративному суду.

Не погодившись з прийнятою ухвалою судді, Самардак М.М. подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану ухвалу та повернути справу на продовження розгляду в суд першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм процесуального права, які призвели до порушення захисту прав позивача у суді. Зокрема, зазначає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, а також зроблено помилковий висновок щодо територіальної юрисдикції (підсудності) спору. Вказує на правову позицію, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі №?757/63985/16, в якій зазначено, що слід розрізняти вимоги щодо стягнення недоотриманих пенсійних виплат та вимоги про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Таким чином, вважає, що суд першої інстанції неправильно визначив предметну юрисдикцію, що є істотним порушенням норм процесуального права.

Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про передачу справи на розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

У разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів (п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції прийшов до висновку про передачу матеріалів адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії на розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Разом з тим, згідно з вимогами ч. 1 ст.20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні: 1) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності; 2) адміністративні справи, пов`язані з виборчим процесом чи процесом референдуму, щодо: оскарження рішень, дій чи бездіяльності дільничних виборчих комісій, дільничних комісій з референдуму, членів цих комісій; уточнення списку виборців; оскарження дій чи бездіяльності суб`єктів у сфері медіа, підприємств, установ, організацій, їх посадових та службових осіб, творчих працівників суб`єктів у сфері медіа, що порушують законодавство про вибори та референдум; оскарження дій чи бездіяльності кандидата у депутати сільської, селищної ради, кандидатів на посаду сільського, селищного голови, їх довірених осіб; 3) адміністративні справи, пов`язані з перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, щодо: примусового повернення в країну походження або третю країну іноземців та осіб без громадянства; примусового видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України; затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України; продовження строку затримання іноземців або осіб без громадянства з метою їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України; затримання іноземців або осіб без громадянства до вирішення питання про визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту в Україні, або особами без громадянства; затримання іноземців або осіб без громадянства з метою забезпечення їх передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 4) адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, визначених пунктами 1-3 частини першої цієї статті; 5) адміністративні справи щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) адміністративні справи за позовними заявами територіального центру комплектування та соціальної підтримки з приводу тимчасового обмеження громадян України у праві керування транспортним засобом під час мобілізації.

При цьому, відповідно до ч.2 ст.20 КАС України окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частиною першою цієї статті.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем у позовній заяві заявлено наступні позовні вимоги: визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої пенсії за період з 01.12.2019 по 07.10.2025, згідно довідки про розмір грошового забезпечення №22/6-2864 від 24.06.2021 та за період з 01.07.2021 по 07.10.2025 через невиплачену доплату у розмірі 2000,00 грн на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 713; зобов`язати нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої пенсії за період з 01.12.2019 по 07.10.2025 та за період з 01.07.2021 по 07.10.2025 через невиплачену доплату у розмірі 2000,00 грн на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 713.

Стосовно подібних правовідносин Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 травня 2019 року у справі № 759/9631/17 сформулювала правовий висновок про юрисдикційну належність спору, що виникає з таких правовідносин.

Зокрема, у цій справі було встановлено, що в червні 2017 року фізична особа звернулася до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до Головного управління (далі - ГУ) ПФУ в м. Києві, у якому просила зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону № 2050-ІІІ.

Вимоги мотивувала тим, що ГУ ПФУ в м. Києві неправомірно відмовилося нарахувати їй компенсацію втрати частини доходів (пенсії) у зв`язку з порушенням строків їх виплати, які управління на виконання постанови Святошинського районного суду м. Києва від 14 березня 2011 року перерахувало, але не виплатило і останній її не отримав.

Святошинський районний суд м. Києва рішенням від 17 липня 2018 року зобов`язав ГУ ПФУ в м. Києві нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати, передбачену Законом № 2050-ІІІ.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 01 листопада 2018 року скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду цей спір кваліфікувала як спір щодо захисту прав та інтересів позивача у зв`язку з невиконанням з боку суб`єкта владних повноважень своїх публічно-владних управлінських функцій.

Далі зазначила, що питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).

Згідно зі статтями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

У статті 2 Закону № 2050-ІІІ прямо передбачено, що під доходами, на які поширюються правила щодо компенсації втрат, у цьому Законі слід розуміти, зокрема, пенсії.

З наведеного регулювання слідує, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 55 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XIІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - органом ПФУ) добровільно чи на виконання судового рішення.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 159 компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, а саме пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

З викладеного Велика Палата підсумувала, що спір, який виник у справі між позивачем та органом ПФУ як органом виконавчої влади, який у спірних правовідносинах безпосередньо реалізує надані законодавством владні управлінські функції, про зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати, відповідно до Закону № 2050-ІІІ є публічно-правовим.

Суть та суб`єктний склад спірних правовідносин вказують на те, що заявлений у цій справі спір належить до юрисдикції адміністративних судів.

З огляду на це Велика Палата Верховного Суду визнала помилковим висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження в цій справі з підстав, передбачених пунктом 1 частиною першою статті 238 КАС України.

Висновки Великої Палати Верховного Суду у згаданій щойно справі є однаковою мірою застосовними до фактичних обставин цієї справи.

За своїм змістом, суттю та обов`язковістю ці висновки є достатніми, щоб визнати помилковими доводи апеляційної скарги про те, що до юрисдикції цивільного суду слід відносити спір про право позивача на компенсацію за втрату частини пенсії через порушення строків її виплат у зв`язку з невиконанням з боку суб`єкта владних повноважень своїх публічно-владних управлінських функцій.

Посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі №?757/63985/16 є нерелевантним до спірних правовідносин, оскільки позовні вимоги у справі, що розглядається не пов`язані з відшкодуванням шкоди та заявлені з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для передачі матеріалів адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії на розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану ухвалу слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу судді Галицького районного суду м. Львова від 14 листопада 2025 року у справі № 461/9299/25 – без змін.

Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха

судді Л. Я. Гудим

О. П. Мандзій