Постанова від 23 червня 2026 р. у справі №300/8352/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/8352/24 пров. № А/857/11291/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача: Судової-Хомюк Н.М.,

суддів: Глушка І.В., Затолочного В.С.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Долинської міської ради Калуського району Івано-Франківської області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року у справі № 300/8352/24 за адміністративним позовом керівника Калуської окружної прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства до Долинської міської ради Калуського району Івано-Франківської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій

суддя в 1-й інстанції – Микитюк Р.В.

час ухвалення рішення – не визначено,

місце ухвалення рішення – м. Івано-Франківськ,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Калуської окружної прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (далі – позивач) звернувся до суду із позовом до Долинської міської ради Калуського району Івано-Франківської області (далі – відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Долинської міської ради, що полягає у не розгляді на сесії міської ради подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 01.12.2023 № 09/2000-23 та листа № 09/1182-23 від 28.07.2023 щодо віднесення земельних ділянок площею 33,7358 га до самозалісених;

- зобов`язати Долинську міську раду розглянути на засіданні сесії міської ради подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 01.12.2023 № 09/2000-23 та лист № 09/1182-23 від 28.07.2023 в частині віднесення земельних ділянок комунальної власності площею 33,7358 га до самозалісених.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року у справі № 300/8352/24 адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Долинської міської ради, що полягає у не розгляді на сесії міської ради подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 01.12.2023 № 09/2000-23 та листа за № 09/1182-23 від 28.07.2023 щодо віднесення земельних ділянок площею 33,7358 га до самозалісених.

Зобов`язано Долинську міську раду розглянути на засіданні сесії міської ради подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 01.12.2023 № 09/2000-23 та листа № 09/1182-23 від 28.07.2023 в частині віднесення земельних ділянок комунальної власності площею 33,7358 га до самозалісених.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що, відповідно до норм ч. 5 ст. 57-1 ЗК України, віднесення земельної ділянки, несформованої як об`єкт цивільних прав до самозалісеної ділянки здійснюється відповідно до документації із землеустрою, на підставі якої відомості про земельну ділянку вносяться до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка про яку зазначено у поданні Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства не сформована, як об`єкт цивільних прав, а тому відсутні передумови для її віднесення до самозалісених на підставі рішення органу місцевого самоврядування.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження згідно положень статті 311 КАС України.

Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів виходить з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що всупереч нормам статті 57-1 ЗК України, на сесію Долинської міської ради не виносилось питання про віднесення земельних ділянок про які йде мова у поданні Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства до самозалісених та внесення даних до Державного земельного кадастру як про самозалісені ділянки.

Суд уважає, що така поведінка відповідача є зовнішньою формою прояву протиправної бездіяльності органу місцевого самоврядування, яку останній мотивує неможливістю встановити та ідентифікувати земельні ділянки, які відносяться до самозалісених через відсутність даних про її заліснення незважаючи на те, що до клопотання додано саме картографічне викопіювання (зображення), що надає можливість чітко встановити місце знаходження самозалісеної земельної ділянки, її координати та площі.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що з метою збереження самосійних лісів та подальшого ведення лісового господарства на території Долинської міської ради Івано-Франківської області, Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства звернулось до Долинської міської ради з листом від 28.07.2023 № 09/1182-23 та поданням № 09/2000-23 від 01.12.2023 щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених та внесення даних до Державного земельного кадастру як про самозалісені ділянки, з подальшим їх закріпленням за постійним лісокористувачем відповідно до вимог ст. 17 Лісового кодексу України.

11 серпні 2023 року Долинська міська рада надала відповідь на лист Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 28.07.2023 № 09/1182-23 про те, що для встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їх меж, розмірів та виявлення, в тому числі заліснених земель територіальної громади необхідно провести їх інвентаризацію на що в міському бюджеті не передбачені кошти.

Відповіді на подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства № 09/2000-23 від 01.12.2023 відповідач не надав.

У матеріалах справи відсутні відомості про те, що на сесію Долинської міської ради виносилось питання про віднесення земельних ділянок про які йде мова у поданні до самозалісених та внесення даних до Державного земельного кадастру як про самозалісені ділянки.

У зв`язку з цим, з метою захисту інтересів держави, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, апеляційний суд зазначає наступне.

Стаття 16 Конституції України декларує, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

Орхуська конвенція від 25 червня 1998 року, ратифікована Законом України від 06 липня 1999 року № 832-XIV, у статті 9 встановлює обов`язок держав забезпечити ефективний доступ до правосуддя для "оскарження дій або бездіяльності приватних осіб і громадських органів, які порушують положення національного законодавства, що стосується навколишнього середовища.".

Вимога ефективності такого доступу передбачає, що формальне застосування процесуальних норм, за загальним правилом, не може створювати перешкод у реалізації завдань охорони довкілля.

Паризька угода 2015 року (ратифікована Законом України від 14 липня 2016 року № 1469-VIII) у статті 5 визначає серед міжнародних зобов`язань України необхідність вживання дій для збереження та збільшення лісів як поглиначів і накопичувачів парникових газів та одного з ключових механізмів протидії зміні клімату.

Отже, віднесення земель до категорії самозалісених безпосередньо пов`язане з виконанням Україною міжнародних зобов`язань у сфері охорони довкілля.

За визначенням, наведеним у частинах першій та другій статті 1 ЛК України, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Закон України від 20 червня 2022 року № 2321-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів" (далі - Закон № 2321-IX) доповнив статтю 1 ЛК України частиною дванадцятою (набрала чинності 10 липня 2022 року), якою у законодавство запроваджено поняття "самозалісена ділянка" - земельна ділянка будь-якої категорії земель (крім земель лісогосподарського призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) площею понад 0,5 гектара, вкрита частково чи повністю лісовою рослинністю, залісення якої відбулося природним шляхом.

Зазначеним Законом також визначено механізм збереження самосійних лісів з подальшим веденням лісового господарства на цих територіях, порядок ідентифікації та користування такими земельних ділянками, доповнено ЗК України статтею 57-1 "Самозалісені землі".

Відповідно до частин другої-п`ятої статті 57-1 ЗК України віднесення земельної ділянки приватної власності до самозалісеної ділянки здійснюється її власником, а щодо земельних ділянок державної та комунальної власності - органом, який здійснює розпорядження нею.

Віднесення земельної ділянки, що перебуває у користуванні, заставі, до самозалісеної ділянки здійснюється за погодженням із землекористувачем, заставодержателем.

Рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

Віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки здійснюється шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про належність всіх її угідь до угідь самозалісеної ділянки. Земельна ділянка вважається самозалісеною ділянкою з дня внесення зазначених відомостей до Державного земельного кадастру.

Віднесення земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється без розроблення документації із землеустрою.

Віднесення земельної ділянки, несформованої як об`єкт цивільних прав, а також земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав, але відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється відповідно до документації із землеустрою, на підставі якої відомості про земельну ділянку вносяться до Державного земельного кадастру.

Стаття 36 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV «Про землеустрій» з 10 липня 2022 року передбачає проведення ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень земель при здійсненні землеустрою для виявлення самозалісених ділянок та використання цієї інформації для прийняття органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування рішень про передачу в постійне користування державним та комунальним лісогосподарським підприємствам самозалісених ділянок.

Водночас Кабінету Міністрів України надається розпорядження "провести інвентаризацію самозалісених ділянок та вжити заходів щодо забезпечення ведення лісового господарства на цих ділянках" (абзац 2 підпункту 2 пункту 4 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону № 2321-IX).

Зазначене свідчить про те, що законодавець на рівні ЛК України, ЗК України, встановив комплексний механізм ідентифікації та віднесення земельних ділянок до самозалісених, який передбачає:

- обов`язковість реагування органів місцевого самоврядування на подання територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства;

- здійснення землеустрою та обстежень для підтвердження наявності ознак самозалісення;

- відсутність в органу місцевого самоврядування дискреції щодо відмови у віднесенні ділянки до самозалісненої у разі наявності передбачених законом умов.

Держлісагентство є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства (пункт 1 Положення № 521), здійснює державне управління в галузі ведення лісового і мисливського господарства, а також державного контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів щодо ведення лісового господарства (крім державного контролю з карантину рослин та у сфері захисту рослин) (підпункт 4 пункту 4 Положення № 521); здійснює моніторинг лісів та приймає рішення про віднесення лісів до відповідної категорії (підпункт 8- 9 пункту 4 Положення № 521).

Держлісагентство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення № 521).

Завданням Міжрегіональних управлінь лісового та мисливського господарства є реалізація повноважень Держлісагентства у сфері лісового та мисливського господарства на території декількох адміністративно-територіальних одиниць, визначених Держлісагентством (пункт 3 Положення № 404), організація ведення лісовпорядкування, забезпечення ведення державного лісового кадастру та облік лісів, здійснює моніторинг лісів, підготовка та подання матеріалів до Держлісагентства для прийняття рішень у межах його компетенції (пункт 4 Положення № 404).

Водночас частина третя статті 57-1 ЗК України передбачає, що рішення про віднесення земельної ділянки до самозалісеної приймається органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування на підставі подання територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, яким є відповідне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства.

Таким чином, саме на міжрегіональні управління покладено обов`язок ініціювати процедуру віднесення земельних ділянок до самозалісених шляхом підготовки та направлення матеріалів (подань), що є обов`язковою передумовою для прийняття рішення органом місцевого самоврядування.

ЛК України, ЗК України, Положення № 521 та № 404 прямо не визначають повноваження Держлісагентства чи Міжрегіональних управлінь лісового та мисливського господарства звертатися до суду з позовами до органу місцевого самоврядування у разі неприйняття рішення про віднесення земельних ділянок до категорії самозалісених.

Проте Верховний Суд неодноразово звертав увагу судів на те, що положеннями нормативно-правових актів, які визначають організацію та діяльність центральних органів виконавчої влади, не можуть встановлюватися конкретні предмети і підстави позовів, з якими відповідний уповноважений орган має право звертатися до суду. Визначення у таких підзаконних актах вичерпного переліку позовних вимог об`єктивно призвело б до неправомірного обмеження повноважень органу у виборі належного способу захисту та фактичного унеможливлення реалізації покладеного на нього обов`язку щодо забезпечення судового захисту інтересів держави. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 923/449/18, від 25 лютого 2021 року у справі № 912/9/20 та від 18 червня 2021 року у справі № 927/491/19.

До цього Велика Палата Верховного Суду висловлювала правову позицію про те, що центральні органи виконавчої влади можуть звертатися до суду щодо зобов`язання особи виконати їх рішення, ураховуючи публічний інтерес у розгляді таких спорів (постанови від 30 січня 2019 року у справі № 826/2793/18, від 06 лютого 2019 року у справі № 810/3046/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 810/2763/17).

Держлісагентство як центральний орган виконавчої влади реалізує державну політику у сфері лісового господарства, а Міжрегіональні управління лісового та мисливського господарства як територіальні органи Держлісагентства діють від його імені та в межах наданих повноважень, безпосередньо реалізуючи державну політику на місцях.

Територіальні органи Держлісагентства формують подання, яке, відповідно до частини третьої статті 57-1 ЗК України, є підставою для ухвалення органом місцевого самоврядування рішення про віднесення земельної ділянки до самозалісеної.

У сфері збереження лісового фонду та самозалісених земель право Держлісагентства та його міжрегіональних управлінь на звернення до адміністративного суду випливає з їхніх публічно-владних (контрольних) повноважень і є належним способом захисту суспільного інтересу.

Така можливість кореспондується з вимогами частини третьої статті 57-1 ЗК України, яка покладає на органи місцевого самоврядування обов`язок приймати рішення на підставі подання відповідного територіального органу у сфері лісового господарства.

Контроль за виконанням зазначених повноважень органів місцевого самоврядування здійснюється у межах компетенції Держлісагентством та його територіальними органами, які, діючи від імені держави, можуть ініціювати звернення до суду з позовом до органу місцевого самоврядування з метою забезпечення реалізації вимог частини третьої статті 57-1 ЗК України.

Апеляційний суд встановив, що Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства 01.12.2023 направило до відповідача подання № 09/2000-23 щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених та внесення даних до Державного земельного кадастру як про самозалісені ділянки, з подальшим їх закріпленням за постійним лісокористувачем відповідно до вимог ст. 17 Лісового кодексу України.

Водночас, відповідач не розглянув це подання на сесії ради та не прийняв з цього приводу жодного рішення, що є порушенням порядку визначеного у статті 57-1 ЗК України.

При цьому, обов`язок органу місцевого самоврядування полягає не у вирішенні питання "доцільності" віднесення земельної ділянки до самозалісеної, а у виконанні передбаченої законом процедури віднесення таких земель, що слідує зі статті 57-1 ЗК України та статті 1 ЛК України.

Такий правовий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 20 жовтня 2025 року у справі № 440/1326/25.

Відповідач не оспорює право органу прокуратури звертатися з відповідним позовом до суду, тому апеляційний суд оцінку цим правовідносинам не надає.

Тому, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позову.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення, вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не встановлено.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Долинської міської ради Калуського району Івано-Франківської області залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року у справі № 300/8352/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк

судді І. В. Глушко

В. С. Затолочний