Постанова від 23 червня 2026 р. у справі №120/512/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/512/26

Головуючий у 1-й інстанції: Воробйова Інна Анатоліївна

Суддя-доповідач: Гнап Д.Д.

24 червня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючої судді: Гнап Д.Д.

суддів: Яремчукa К.О. Сушка О.О.

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, яким просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії за віком із заниженням пенсійного віку № НОМЕР_1 від 23.12.2025 р.;

- зобов`язати призначити та виплатити з 28.12.2025 р. пенсію за віком із заниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відмову в призначенні ОСОБА_1 за віком із заниженням пенсійного віку № НОМЕР_1 від 23.12.2025 р.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.12.2025 р. в частині зарахування до відповідного стажу періоди навчання з 01.09.1986 по 22.06.1988 р. (як періоди проживання позивачки у зоні посиленого радіологічного контролю) і прийняти відповідне рішення з урахуванням висновку суду.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір 887,46 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.

В решті позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що факт навчання в іншому населеному пункті автоматично не спростовує факту постійного проживання особи за місцем її реєстрації в зоні забруднення, а відповідач не надав доказів того, що позивачка дійсно змінила місце проживання на період навчання.

ІІ. УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову

Апелянт стверджує, що судове рішення прийнято при неповному з`ясуванні обставин справи та з порушенням норм матеріального права

Скаржник наполягає, що період навчання позивачки у Професійному технічному училищі № 11 м. Вінниці не може бути зарахований до терміну проживання в зоні радіоактивного забруднення, оскільки м. Вінниця не віднесено до відповідних зон, а отже, позивачка фізично не перебувала в зоні посиленого радіологічного контролю протягом необхідних чотирьох років станом на 1 січня 1993 року

На думку апелянта, загальний підтверджений період проживання ОСОБА_1 становить лише 2 роки 11 місяців 3 дні, що є недостатнім для зниження пенсійного віку на 5 років

Позивачка правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.

ІІІ. ВСТАНОВЛЕНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 та має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи 4 категорії.

Судом встановлено, що позивачка була зареєстрована та постійно проживала в м. Ладижині Вінницької області, яке віднесене до зони посиленого радіоекологічного контролю, у період з 17 березня 1981 року по 20 вересня 1988 року, що підтверджується довідкою Ладижинської територіальної громади від 27 червня 2025 року. У цей же період, з 1 вересня 1986 року по 22 червня 1988 року, вона навчалася в училищі у м. Вінниці.

18 грудня 2025 року вона звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком із заниженням пенсійного віку згідно зі статтею 55 Закону № 796-XII.

За принципом екстериторіальності розгляд заяви було доручено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Житомирській області.

Рішенням від 23 грудня 2025 року № 025350014537 відповідач відмовив у призначенні пенсії через відсутність необхідного стажу проживання в зоні посиленого радіологічного контролю.

Вказано, що період проживання у зоні посиленого радіологічного контролю до 1 січня 1993 р. становить 2 роки 11 місяців 3 дні. Зазначено, що не зараховано до періоду проживання , який дає право на зниження пенсійного віку навчання з 01.09.1986 по 22.06.1988 р., оскільки місцем навчання є м. Вінниця, яке не відноситься до зони радіологічного контролю.

Не погоджуючись з таким рішенням суб`єкта владних повноважень позивачка звернулася з цим позовом до суду.

ІV. ОЦІНКА ВИСНОВКІВ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з такого.

Згідно вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (частина друга статті 46 Конституції України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-ІV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Згідно зі статтею 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

В ухваленому на виконання статті 16 Конституції України Законі № 796-ХІІ, який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, передбачено додаткові гарантії соціального захисту для вказаних осіб комплекс заходів у вигляді пільг, компенсацій і гарантій.

Фактично ці заходи є компенсацією особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров`я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, а також основним засобом реалізації державою конституційного обов`язку щодо забезпечення соціального захисту таких осіб.

Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, визначені у статті 55 Закону № 796-XII, частиною першою якої перебачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-ІV), за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Пунктом 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII встановлено, зокрема, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зменшення пенсійного віку 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

При цьому початкова величина зниження пенсійного віку (на 3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Відповідно до частини третьої статті 55 Закону № 796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону №1058-ІV і цього Закону.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що умовами для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 4 пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII є:

1) наявність відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу;

2) факт проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01.01.1993;

3) досягнення необхідного віку для призначення пенсії, зменшеного на відповідну кількість років відповідно до статті 55 Закону № 796-XII.

На виконання положень Закону № 1058-ІV постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Порядок №22-1).

Абзацом 2 підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку. Для потерпілих від Чорнобильської катастрофи такими документами є:

документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями;

посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи.

Таким чином, підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіаційного забруднення.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 29.01.2020 у справі № 572/245/17 та від 17.06.2020 у справі № 572/456/17.

Крім того, у постановах від 19.09.2019 у справі № 556/1172/17, від 11.03.2024 у справі № 500/2422/23, від 19.09.2024 року у справі № 460/23707/22, від 02.10.2024 у справі №500/551/23 Верховний Суд також зазначив про те, що виникнення права на зменшення пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням, або у зв`язку з роботою в такій місцевості. При цьому зменшення пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

На підставі викладеного Суд, враховуючи наведені висновки та встановлений абзацом 2 підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 перелік документів, що подається особою для призначення йому пенсії зі зменшенням пенсійного віку, зауважує, що наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абзацу п`ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII.

Вказаний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 11.11.2024 у справі №460/19947/23 та від 25 березня 2026 року у справі № 240/322/25.

Суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що період навчання позивачки у місті Вінниця має бути зарахований до стажу проживання в зоні забруднення лише на підставі довідки про реєстрацію її місця проживання у місті Ладижин.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 29.01.2020 у справі № 572/245/17 та від 25.03.2026 у справі № 240/322/25, визначальним критерієм для виникнення права на пільгову пенсію є саме факт фізичного перебування (проживання або роботи) особи на території радіоактивного забруднення, а не факт реєстрації місця проживання.

Матеріалами справи підтверджено, що у період з 01.09.1986 по 22.06.1988 позивачка навчалася у Професійному технічному училищі № 11 у місті Вінниця.

Місто Вінниця не віднесене до зон радіоактивного забруднення згідно з Постановою Кабінету Міністрів УРСР № 106.

Відповідно до пункту 2.1 Порядку № 22-1, документами, що підтверджують право на пільгову пенсію, є довідки про період проживання або роботи на територіях забруднення, видані органами місцевого самоврядування.

Позивачкою не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про її фактичне постійне проживання у місті Ладижин саме у період навчання на денній формі в іншому населеному пункті.

Верховний Суд у справі № 240/322/25 чітко зазначив, що факт навчання на денній формі у місті, що не входить до зони забруднення, спростовує твердження про постійне проживання у зоні, якщо особа не надала наказів навчального закладу про тривалість канікул або інших документів, що підтверджують повернення до зони проживання.

Разом з тим, колегія суддів вважає помилковими посилання позивачки на посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_2 , виданого 20.10.1995 Вінницькою облдержадміністрацією 4 категорії, як на достатній та самостійний доказ проживання чи роботи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років.

Дійсно, відповідно до положень Закону України №796-ХІІ, посвідчення підтверджує статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право на користування передбаченими законом пільгами. Водночас саме по собі таке посвідчення не є безумовною підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, оскільки для цього необхідним є також підтвердження передбачених законом умов, зокрема факту постійного проживання або роботи у відповідній зоні.

Так, у постанові від 11 листопада 2024 року у справі № 460/19947/23 Верховний Суд звернув увагу, що наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною та єдиною підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII. Вирішальним у таких правовідносинах є підтвердження факту фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням, роботою або навчанням на цій території.

У зазначеній постанові Верховний Суд також зауважив, що періоди навчання чи проходження військової служби можуть бути враховані як періоди проживання у зоні радіоактивного забруднення лише за умови, якщо такі періоди фактично проходили на території відповідної забрудненої зони та підтверджені належними доказами.

Подібний правовий висновок викладено й у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2025 року у справі № 460/6098/24, у якій Суд погодився з правомірністю незарахування до відповідного періоду часу навчання особи у місті Брянську Російської Федерації, оскільки таке місто не належить до територій радіоактивного забруднення.

Доводи окружного суду про те, що пенсійний орган мав самостійно перевіряти місце проживання позивачки під час навчання, суперечать вимогам статей 77 та 90 КАС України

Обов`язок доказування наявності підстав для призначення пенсії покладено і на заявника, який має подати необхідний пакет документів.

Оскільки без періоду навчання стаж проживання позивачки у зоні станом на 01.01.1993 року становить менше 4 років, вона не набула права на зниження пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону № 796-XII.

Також колегія суддів погоджується з аргументами апелянта щодо неможливості зарахування до страхового стажу періодів роботи з 01.09.2002 по 30.09.2002 за відсутності даних про сплату страхових внесків у системі персоніфікованого обліку.

Згідно зі статтею 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж — це період, протягом якого особа підлягає страхуванню та за який сплачені страхові внески.

Відсутність наказів про призначення виплат допомоги по безробіттю також унеможливлює зарахування відповідного періоду до стажу.

Таким чином, на момент звернення у позивачки був відсутній як необхідний стаж проживання для зниження віку, так і загальний страховий стаж (32 роки), необхідний для призначення пенсії у 2025 році за загальними правилами статті 26 Закону № 1058-IV.

Суд першої інстанції надав неправильну юридичну оцінку встановленим фактам, що призвело до ухвалення незаконного рішення про часткове задоволення позову.

V. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про неправомірність рішення пенсійного органу, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції — скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області задовольнити повністю.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуюча Гнап Д.Д.

Судді Яремчук К.О. Сушко О.О.