Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №420/5595/20 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/5595/20

Категорія: 106030000Головуючий у суді І інстанції: Потоцька Н. В. час і місце ухвалення: спрощене провадження, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідачаСеменюка Г.В.

суддів: Федусика А.Г.

Шляхтицького О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання утриматись від вчинення дій

в с т а н о в и В:

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому, з урахуванням заяви про зміну підстав позову та зменшення позовних вимог (т.1 а.с.57-61), просив:

- визнати, що не підлягає виконанню накладене дисциплінарне стягнення у виді «звільнення з військової служби за службовою невідповідністю» на ОСОБА_1 , оголошеного наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 11 серпня 2017 року №78 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», у зв`язку із закінченням строку виконання;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 утриматися від вчинення певних дій, пов`язаних з виконанням накладеного дисциплінарного стягнення у виді «звільнення з військової служби за службовою невідповідністю», оголошеного наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 11 серпня 2017 року №78 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» на ОСОБА_1 , відповідно до частини першої статті 96 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, у зв`язку із закінченням строку виконання.

В обґрунтування позовних вимог позивач пояснив, що наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 11.08.2017 №78 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» на нього накладено стягнення – звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, який ним оскаржено у судовому порядку. Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.06.2020 №122 позивача виключено зі списків особового складу військової частини на виконання дисциплінарного стягнення у незаконний спосіб.

Тобто, позивач вважає, що з 27.06.2020 відбулось закінчення проходження військової служби і припинення (розірвання) контракту про проходження служби. Водночас, стягнення накладено 11.08.2017, а виконано 27.06.2020, тобто закінчення проходження військової служби і припинення (розірвання) контракту про проходження служби відбулось з порушенням статті 96 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №551-XIV (далі – Дисциплінарний статут Збройних Сил України, у редакції, який діяв на час виникнення спірних правовідносин), а саме: поза межами тримісячного строку з дня прийняття ІНФОРМАЦІЯ_1 наказу від 11.08.2017 №78 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності».

Позивач також спирається на вимоги статті 95 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, яка регламентує, що старший командир зобов`язаний не менш як один раз на три місяці контролювати стан дисциплінарної практики та вживати заходів щодо запобігання порушенням військової дисципліни.

Однак, на думку ОСОБА_1 , командувач Військово-Морських Сил Збройних Сил України, як прямий старший командир (начальник) станом на 26.06.2020 та в подальшому не контролював стан дисциплінарної практики, зокрема щодо невиконання стягнення після закінчення строку стягнення та заходів щодо запобігання порушенням військової дисципліни до підпорядкованої Військової частини НОМЕР_1 не вживав, що призвело до закінчення проходження військової служби і припинення (розірвання) контракту в незаконний спосіб.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року, ухваленого за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове судове рішення про задоволення позову.

Мотиви апеляційної скарги складаються з такого.

По-перше, скаржник вважає, що завдання та основні засади адміністративного судочинства, як це передбачено статтею 2 КАС України, ухваленим рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15.11.2023 в адміністративній справі № 815/5620/17 не виконані, оскільки не перевірено чи прийнятий (вчинений) пункт 28 параграфу 6 наказу начальника Генерального штабу-Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 16.09.2017 № 418 про звільнення з військової служби у запас ОСОБА_1 через службову невідповідність на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією України та законами України, чи обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) тощо.

По-друге, на думку апелянта, суд першої інстанції не перевірив виконання обов`язку старшим командиром (командувачем Військово-Морських Сил Збройних Сил України) по здійсненню контролю стану дисциплінарної практики та вжиття щодо запобігання порушення військової дисципліни, відповідно до статті 95 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Скаржник вважає, що суд першої інстанції не застосував статтю 95 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, як джерело права на яку посилався позивач та не надав мотиви її незастосування. Суд не з`ясував здійснення контролю командувачем Військово-Морських Сил Збройних Сил України стану дисциплінарної практики у тримісячний термін від дня його накладення, відповідно до статті 95 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Також суд не з`ясував вжиті заходи командувачем Військово-Морських Сил Збройних Сил України щодо запобігання порушення військової дисципліни, відповідно до статті 95 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

По-третє, судом першої інстанції недотримано контролю командувачем Військово-Морських Сил Збройних Сил України порядку виконання дисциплінарного стягнення, не пізніше ніж за три місяці від дня його накладення, відповідно до статті 96 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Суд не встановив осіб, з вини яких не було виконане стягнення та чи були вони притягненні до дисциплінарної відповідальності.

На думку скаржника, саме контроль дисциплінарної практики та контроль порядку виконання дисциплінарного стягнення командувачем Військово-Морських Сил Збройних Сил України, притягнення осіб з вини яких не було виконане стягнення виключають ту тривалу протиправну бездіяльність, яка ним оскаржується.

Скаржник продовжує наполягати на тому, що стягнення накладено 11.08.2017, а виконано з 27.06.2020. З 11.08.2017 до 27.06.2020 минуло більше трьох місяців з дня накладення стягнення, тобто закінчення проходження військової служби і припинення (розірвання) Контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України відбулося через більше трьох місяців з дня накладення стягнення.

Отже, на думку позивача, закінчення проходження військової служби і припинення (розірвання) контракту відбулося з порушенням порядку встановленого законодавством, адже виконання дисциплінарного стягнення пізніше ніж за три місяці від дня його накладення є порушенням статті 96 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції не застосував статтю 96 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, як джерело права на яку посилався позивач та не надав мотиви її незастосування.

На думку скаржника, тільки в поєднанні щодо застосування статей 96 та 95 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, суддя безапеляційно усвідомила б бездіяльність відповідача, що є предметом даного позову.

По-четверте, скаржник указує, що Законом України від 17.03.2014 №1126-VII затверджений Указ Президента України від 17.03.2014 №303 «Про часткову мобілізацію», який набрав чинності з дня його опублікування в газеті «Голос України» від 18.03.2014 №49.

Таким чином, з 18.03.2014 по теперішній час в Україні діє особливий період. Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу, як це установлено постановою Верховного Суду від 23.07.2020 по справі № 582/650/18.

На думку скаржника, очевидним фактом є порушення військовою частиною пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції станом на 26.06.2020, як дату подання позову та дату видання пункту 3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.06.2020 № 122, яким позивача виключено зі списків військової частини) та абзацу четвертого пункту 228 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі – Положення) щодо не проведення з 03.05.2019 звільнення з військової служби через службову невідповідність до оголошення демобілізації.

Відповідно до чинного з 03.05.2019 абзацу четвертого пункту 228 Положення (в редакції Указу Президента України № 171/2019 від 26.04.2019) звільнення з військової служби через службову невідповідність не проводиться з моменту оголошення мобілізації протягом строку її проведення та з моменту введення воєнного стану – до оголошення демобілізації.

По-п`яте, ОСОБА_1 указує, що раніше вже заявляв в адміністративних справах №815/4872/17 та №815/5620/17 під час судових процесів, що службове становище позивача з 02 липня 2016 року не визначено, попри судові рішення по ним.

На нього накладено дисциплінарне стягнення наказом командування від 11.08.2017 №78 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», порушуючи порядок накладення дисциплінарних стягнень та порядок виконання дисциплінарних стягнень, це легко довести навіть на підставах встановлених цим судом, а саме їх розбіжностей, що в кінцевому рахунку впливає на його виконання, точніше унеможливлює його правового виконання.

ІНФОРМАЦІЯ_1 , в особі Військової частини НОМЕР_2 , скориставшись правом подання відзиву на апеляційну скаргу, вважає її необґрунтованою та просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Мотиви відзиву відтворюють позицію суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.

Також суд апеляційної інстанції вважає можливим поновити відповідачу строк на подання даного відзиву з таких підстав.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2026 відкрито апеляційне провадження у даній справі та надано відповідачу п`ятнадцять днів для подання відзиву на апеляційну скаргу з дня одержання даної ухвали.

Дана ухвала доставлена до електронного кабінету відповідача в підсистему «Електронний суд» 27.04.2026 о 17:54 год.

Отже, останнім, п`ятнадцятим, днем для подання відзиву було 13.05.2026, однак відзив надійшов 18.05.2026, тобто з пропуском строку.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції ураховує пояснення представниці відповідача про те, що, у зв`язку з тим, що Військовій частині НОМЕР_2 рішення суду першої інстанції не надсилалось, представником було подано заяву 05.05.2026 до Одеського окружного адміністративного суду для ознайомлення з матеріалами справи, в тому числі і рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.03.2026.

Рішення суду першої інстанції надійшло до електронного кабінету Військової частини НОМЕР_2 в підсистемі «Електронний суд» лише 13.05.2026 о 21:22 год.

Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач має право на поновлення строку на подання відзиву, у зв`язку з несвоєчасним отриманням рішення суду першої інстанції.

Доводи ОСОБА_1 про те, що відповідач отримував рішення суду першої інстанції в електронному кабінеті після його ухвалення не засновані на матеріалах справи, оскільки не підтверджуються жодними доказами.

Крім того, ОСОБА_1 не указує, коли саме відповідач отримав рішення суду першої інстанції.

Також суд апеляційної інстанції вважає, що представниця Військової частини НОМЕР_2 Абросимова Ю. Г. надала належні документи щодо представництва суб`єкта владних повноважень, а саме: довіреність у порядку передоручення.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, справа судом апеляційної інстанції розглянута в порядку письмового провадження, оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, з наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 11.08.2017 №78 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» за порушення вимог ст. ст. 11, 12, 37, 49 Статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 2, 4, 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, невихід на службу без поважних причин з 06.06.2017 і дотепер, на капітана 3 рангу ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення «звільнення з військової служби за службовою невідповідністю».

Пунктом 28 параграфу 6 наказу начальника Генерального штабу-Головнокомандувача Збройних Сил України від 16.09.2017 №418 капітана 3 рангу ОСОБА_1 , колишнього заступника командира батальйону управління по роботі з особовим складом ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідно до частини 6 статі 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» з урахуванням вимог пункту 1 частини восьмої цієї самої статті звільнено з військової служби у запас за пунктом «е» (через службову невідповідність).

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.06.2020 №122, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.01.2020 по справі №420/5350/19 про визнання протиправним та скасування пункту 3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.09.2019 №169 та визнання протиправним та скасування припису військової частини НОМЕР_1 від 09.08.2019 №1034, капітана 3 рангу ОСОБА_1 колишнього заступника командира батальйону управління по роботі з особовим складом військової частини НОМЕР_1 , звільненого відповідно до частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з урахуванням вимог пункту 1 частини 8 цієї самої статті за пунктом «е» (через службову невідповідність) з військової служби в запас, вважати таким, що вибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 для зарахування на військовий облік.

З 26 червня 2020 року виключити зі списків особового складу частини та зняти з усіх видів забезпечення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13.09.2021 у справі №815/4872/17, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.02.2022, в задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: Військова частина НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу від 11.08.2017 №78 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», з дати його видання – відмовлено повністю.

Ухвалою Верховного Суду від 06.07.2022 касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.09.2021 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.02.2022 у справі №815/4872/17 повернуто скаржнику.

Також, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15.11.2023 у справі №815/5620/17 у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування пункт 28 параграфу 6 наказу начальника Генерального штабу-Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 16.09.2017 №418 про звільнення з військової служби у запас ОСОБА_1 через службову невідповідність; поновлення ОСОБА_1 на військовій службі у Збройних Силах України з 16.09.2017; зобов`язання Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 16.09.2017 по день поновлення на військовій службі у Збройних Силах України та стягнення з Генерального штабу Збройних Сил України на користь позивача моральної шкоди в розмірі 20 000 грн відмовлено повністю.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.03.2024 у справі №815/5620/17 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 22.07.2024 відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про поновлення строку на касаційне оскарження.

Відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2024 року у справі №815/5620/17.

Крім того, з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що ухвалою суду від 11.11.2021 зупинено провадження у справі №420/7396/20 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування пункту 3 наказу (по стройовій частині) від 26.06.2020 №122, поновлення в списках особового складу, та всіх видах забезпечення, - до набрання законної сили рішенням у справі №815/5620/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, моральної шкоди.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.03.2024 по справі №815/5620/17 встановлені преюдиційні обставини для даної справи №420/5595/20, які полягають у тому, що дисциплінарне стягнення, накладене на ОСОБА_1 наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 11.08.2017 №78 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», у виді звільнення з військової служби за службовою невідповідністю виконаний 16.09.2017, у зв`язку з прийняттям наказу №418 про звільнення капітана 3 рангу ОСОБА_1 відповідно до частини 6 статі 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» з урахуванням вимог пункту 1 частини восьмої цієї самої статті з військової служби у запас за пунктом «е» (через службову невідповідність)…».

Тобто, суд першої інстанції констатував, що наказ №78 прийнятий 11.08.2017, а наказ №418 – 16.09.2017, тобто протягом трьох місяців, як передбачено статтею 96 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Так, узагальнюючи доводи позовної заяви та апеляційної скарги ОСОБА_1 , прослідковується те, що головним спірним питанням у межах даної справи №420/5595/20 є наявність або відсутність порушення строку виконання дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 96 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, які зводяться до того, що стягнення накладено 11.08.2017, а виконано з 27.06.2020, тобто з наступного дня після прийняття наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.06.2020 №122, яким ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини, колегія суддів виходить з такого.

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який застосовується судом апеляційної інстанції, як було указано вище, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин.

Усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту.

Положення Статуту поширюються на громадян, звільнених з військової служби у відставку або у запас з правом носіння військової форми одягу, під час носіння ними військової форми одягу.

Дія Дисциплінарного статуту Збройних Сил України поширюється на Державну прикордонну службу України, Службу безпеки України, Національну гвардію України та інші військові формування, створені відповідно до законів України, Державну спеціальну службу транспорту, Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації України.

За правилами статей 1, 2, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, військова дисципліна – це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.

Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби.

Частини 1-3 статті 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України передбачають, що за стан дисципліни у військовому з`єднанні, частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення.

Стан військової дисципліни у військовій частині (підрозділі), закладі, установі та організації визначається здатністю особового складу виконувати в повному обсязі та в строк поставлені завдання, морально-психологічним станом особового складу, спроможністю командирів (начальників) підтримувати на належному рівні військову дисципліну.

Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків.

Частина 1 статті 45 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України передбачає, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності – накласти дисциплінарне стягнення.

Стаття 68 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України передбачає, що на молодших та старших офіцерів можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення, зокрема: звільнення з військової служби за службовою невідповідністю.

Відповідно до статті 95 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України старший командир зобов`язаний не менш як один раз на три місяці контролювати стан дисциплінарної практики та вживати заходів щодо запобігання порушенням військової дисципліни.

За правилами частин 1, 2 статті 96 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України дисциплінарне стягнення виконується, як правило, негайно, а у виняткових випадках – не пізніше ніж за три місяці від дня його накладення. Після закінчення зазначеного строку стягнення не виконується, а лише заноситься до службової картки військовослужбовця.

Особи, з вини яких не було виконане стягнення, несуть дисциплінарну відповідальність.

Отже, аналіз викладених норм Дисциплінарного статуту Збройних Сил України дає підстави дійти висновку, що на старших офіцерів може бути накладене таке дисциплінарне стягнення, як звільнення з військової служби за службовою невідповідністю.

Таке дисциплінарне стягнення має бути виконано не пізніше ніж за три місяці від дня його накладення.

Указане твердження також не заперечується ОСОБА_1 .

Досліджуючи обставини даної справи, колегія суддів установила, що дисциплінарне стягнення у виді звільнення з військової служби за службовою невідповідністю накладено на ОСОБА_1 наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 №78 11.08.2017.

Виконання даного наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 №78 від 11.08.2017 відбулось шляхом прийняття 16.09.2017 наказу начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України №418 про звільнення капітана 3 рангу ОСОБА_1 відповідно до частини 6 статі 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» з урахуванням вимог пункту 1 частини восьмої цієї самої статті з військової служби у запас за пунктом «е» (через службову невідповідність)…».

Тобто, дисциплінарне стягнення виконано не пізніше ніж за три місяці від дня його накладення, як передбачено частиною 1 статті 96 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Є правильними висновки суду першої інстанції, що указані обставини були встановлені у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.03.2024 по справі №815/5620/17, де ОСОБА_1 оскаржував пункт 28 параграфу 6 наказу начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 16.09.2017 № 418 про звільнення з військової служби у запас через службову невідповідність; поновлення на військовій службі у Збройних Силах України з 16.09.2017; зобов`язання Генеральний штаб Збройних Сил України нарахувати та виплатити грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 16.09.2017 по день поновлення на військовій службі у Збройних Силах України.

Сьомий апеляційний адміністративний суд залишив без змін рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року, яким у задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 було відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2024 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2024 року по справі №815/5620/17.

Частина четверта статті 78 КАС України передбачає, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що преюдиційні обставини щодо виконання наказу №78 шляхом прийняття наказу №418 встановлено у мотивувальній частині постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду у справі №815/5620/17 та доказуванню не підлягають.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає, що скаржник плутає поняття звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини.

Так, звільнення з військової служби та подальше виключення зі списків особового складу є фінальними етапами припинення військових відносин. Однак, звільнення завжди передує виключенню зі списків особового складу. Після звільнення з військової служби здійснюється здача посади, здача майна (речового та інвентарного), а також повний розрахунок (грошове, продовольче та речове забезпечення). Далі, на підставі наказу про звільнення та завершення всіх розрахунків видається наказ про виключення зі списків особового складу частини.

Як вже було зазначено вище, у межах даної справи, звільнення ОСОБА_1 з військової служби відбулось 16.09.2017 наказом начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України №418, а виключення його зі списків особового складу військової частини – 26.06.2020.

Разом з цим, реалізація наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 №78 від 11.08.2017 відбулась шляхом прийняття 16.09.2017 наказу начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України №418 про звільнення ОСОБА_1 з військової служби, а не шляхом виключення його у червні 2020 року зі списків особового складу військової частини.

Також колегія суддів вважає помилковими доводи апелянта щодо застосування у межах даної справи абзацу четвертого пункту 228 Положення (в редакції Указу Президента України № 171/2019 від 26.04.2019), який передбачає, що звільнення з військової служби через службову невідповідність не проводиться з моменту оголошення мобілізації протягом строку її проведення та з моменту введення воєнного стану – до оголошення демобілізації.

Так, відповідні зміни набули чинності з 03.05.2019, а звільнення позивача відбулось 16.09.2017.

Отже, на момент прийняття начальником Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України наказу від 16.09.2017 №418 про звільнення ОСОБА_1 з військової служби, не було заборони щодо звільнення з військової служби через службову невідповідність.

Крім того, заявлені ОСОБА_1 вимоги позову у червні 2020 року свідчать про те, що він просить зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 утриматися від виконанням накладеного дисциплінарного стягнення у виді «звільнення з військової служби за службовою невідповідністю».

Однак, відповідні дії, на момент подання даного позову, вже були вчинені, шляхом прийняття начальником Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України наказу №418 від 16.09.2017 про звільнення ОСОБА_1 з військової служби.

У зв`язку з цим, суд апеляційної інстанції вважає, що ОСОБА_1 обрав неналежний спосіб захисту у межах даної справи №420/5595/20.

Також слід відзначити, що колегією суддів проведений ретельний аналіз доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , який свідчить про те, що така скарга побудована, у зв`язку з незгодою з прийнятим Вінницьким окружним адміністративним судом рішенням від 15.11.2023 у справі №815/5620/17, яке набрало законної сили на підставі постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.03.2024.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Також, 27.05.2026 від ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання про постановлення окремої ухвали (т.2 а.с.2-4).

У даному клопотанні ОСОБА_1 просить постановити окрему ухвалу у справі №420/5595/20 щодо виявлених під час судового розгляду грубих та системних порушень закону з боку посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 та командира Військової частини НОМЕР_1 .

Також просить направити окрему ухвалу до Територіального управління Державного бюро розслідувань (ДБР) для проведення досудового розслідування та надання правової оцінки діям зазначених службових осіб на предмет наявності в їхніх діях ознак кримінальних правопорушень, передбачених статтями 366 (службове підроблення) та 426-1 (перевищення військовою службовою особою влади або службових повноважень) Кримінального кодексу України.

Мотиви даного клопотання полягають у тому, що, відповідно до частини 1 та частини 5 статті 249 КАС України, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, постановляє окрему ухвалу, яка надсилається суб`єкту владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. Якщо суд виявить у діях осіб ознаки кримінального правопорушення, він надсилає окрему ухвалу органам досудового розслідування.

Під час дослідження матеріалів цієї справи, а також судових рішень, що набрали законної сили, виявлено факти систематичного, умисного та грубого порушення законодавства України, які містять явні ознаки кримінальних правопорушень у діях посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 та командира Військової частини НОМЕР_1 .

Розглянувши дане клопотання, колегія суддів зазначає наступне.

Порядок та спосіб постановлення окремих ухвал суду передбачено статтею 249 КАС України.

Так, за приписами частини першої вказаної статті, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Відповідно до частини 2 статті 249 КАС України у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення (частина 4 статті 249 КАС України).

Частина 6 статті 249 КАС України передбачає, що окрему ухвалу може бути винесено судом першої інстанції, судами апеляційної чи касаційної інстанцій.

Отже, положеннями КАС України передбачений вичерпний перелік підстав для постановлення окремої ухвали та є правом суду при наявності очевидно протиправних дій відповідних осіб.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції, розглянувши заяву ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали щодо посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 та командира Військової частини НОМЕР_1 , не знайшла підстав для такого реагування, оскільки суд апеляційної інстанції під час розгляду справи не виявив порушення закону з боку відповідних посадових осіб суб`єкта владних повноважень.

Отже, підсумовуючи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Згідно з частиною 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстави для розподілу судових витрат за результатом розгляду апеляційної скарги, відповідно до статті 139 КАС України, відсутні.

Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Водночас пункт 2 частини 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, відсутні підстави для його оскарження в касаційному порядку.

Керуючись статтями 243, 249, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання утриматись від вчинення дій – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач Г.В. Семенюк

Судді А.Г. Федусик О.І. Шляхтицький