Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №522/24309/25-Е — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/5852/26

Справа № 522/24309/25-Е

Головуючий у першій інстанції Куриленко О. М.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.06.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Громіка Р.Д., Сегеди С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 02 березня 2026 року, постановленого під головуванням судді Куриленко О.М., у цивільній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасний Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в:

У листопаді 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «Сучасний Факторинг» (далі ТОВ «Сучасний Факторинг») звернулось до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Сучасний Факторинг» заборгованість за кредитним договором № 20220049452 від 14.02.2022 року в розмірі 16 603,98 грн. та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14.02.2022 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Сучасний Факторинг» був укладений кредитний договір № 20220049452 по продукту «Кошти в кредит», згідно з умовами якого сума кредиту за даним договором складає 10 425 грн.

Оскільки, відповідач належним чином не виконав своїх зобов`язань щодо повернення кредитних коштів, за ним утворилася заборгованість перед позивачем за кредитним договором № 20220049452 від 14.02.2022 року, яка станом на 13.10.2025 року включно складає загальний розмір – 16 603,98 грн., та складається із: загальної заборгованості за тілом кредиту у розмірі 10 425 грн. та загальної заборгованості за сумою комісії у розмірі 6 178,98 грн.

У зв`язку з викладеним вище, позивач просив стягнути з відповідача вказану суму заборгованості разом із понесеними судовими витратами, в тому числі і на професійну правову допомогу у розмірі 10 000 грн.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2025 року справа передана за підсудністю до Київського районного суду м. Одеси.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 02 березня 2026 року позов ТОВ «Сучасний Факторинг» задоволений.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Сучасний Факторинг» заборгованість за кредитним договором № 20220049452 від 14.02.2022 року в розмірі 16 603,98 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Сучасний Факторинг» витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 5000 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким у задоволені позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

У обґрунтування своєї апеляційної скарги, апелянтзазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що позивач не довів та не надав жодних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, а за відсутності первинних бухгалтерських документів факт виникнення заборгованості не може вважатися доведеним.

Крім того, апелянт вважає, що позивачем пропущений строк позовної давності.

Також ОСОБА_1 подав до суду клопотання про витребування доказів, в якому просив витребувати у ТОВ «Сучасний Факторинг» платіжні документи, що підтверджують перерахування кредитних коштів, документи, що підтверджують оплату товару, договір купівлі-продажу товару або інші документи, що підтверджують придбання товару відповідачем, документи, що підтверджують передачу товару відповідачу, банківськи виписки по рахунках позивача.

ТОВ «Сучасний Факторинг», в інтересах якого діє адвокат Юхименко Ю.Ю. подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому також просив поновити строк, у зв`язку з тим, що представнику не був наданий доступ до електронної справи в суді апеляційної інстанції, а про ухвалу суду від 20.04.2026 року позивачу та представнику стало відомо лише 22.04.2026 року з Єдиного державного реєстру судових рішень, у зв`язку з чим відзив був поданий 07 травня 2026 року.

З урахуванням зазначених обставин, колегія суддів вважає, що поновлення строку в даному випадку буде сприяти виконанню завдання цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі, і однією з основних засад (принципів) якого є змагальність сторін, для забезпечення права ТОВ «Сучасний Факторинг» на користування правничою допомогою, з метою всебічного, об`єктивного та повного встановлення всіх обставин справи, суд вважає за необхідне, поновити представнику ТОВ «Сучасний Факторинг» пропущений ним строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

В своєму відзиві ТОВ «Сучасний Факторинг», в особі представника – Юхименка Ю.Ю. просить у задоволені апеляційної скарги відмовити в повному обсязі, рішення залишити без змін, посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги та вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Також ТОВ «Сучасний Факторинг», в інтересах якого діє адвокат Юхименко Ю.Ю. подав до суду клопотання про витребування доказів, в якому просило витребувати у АТ «А-Банк» інформацію щодо операції по зарахуванню коштів на суму 7500 грн., а також виписку по рахунку, з урахуванням операції по зарахуванню коштів.

За положеннями ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

В силу вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (з 1 січня 2024 року це 90 840 грн., відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3 028 грн. (3028 грн. х 30 = 90 840 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, зокрема, малозначні справи.

Відповідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України, малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Апеляційний суд враховуючи, що ціна позову в даній справі становить 16 603,98 грн., що не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, дійшов висновку, що зазначена справа відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України, може розглядатися в порядку спрощеного провадження та не належить до виключень із цієї категорії відповідно до ч. 4 ст. 274 ЦПК України.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Колегія суддів залишає без задоволення клопотання ОСОБА_1 та ТОВ «Сучасний Факторинг» про витребування доказів, за наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Сучасний Факторинг», звертаючись до суду з позовом, на підтвердження заявлених позовних вимог надало до суду кредитний договір, виписку з особового рахунку за кредитним договором, таблицю обчислення загальної вартості кредиту, паспорт споживчого кредиту, підтвердження про здійснення переказу грошових коштів, довідку про ідентифікацію, які колегія суддів вважає належними та достатніми доказами в обґрунтування заявленого позивачем позову, а тому колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення клопотань з урахуванням того, що суд розглядає справу за наявними у матеріалах справи доказами в межах заявлених позовних вимог, в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що сторони до суду першої інстанції з відповідними клопотаннями не зверталися, однак отримували повідомлення про розгляд справи, також ОСОБА_1 звертався до суду з заявою про застосування строку позовної давності, а також надавши відзив (а.с. 38- 39).

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, за наступних підстав.

У відповідності до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

У відповідності до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Сучасний Факторинг», та стягуючи з ОСОБА_1 16 603,98 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту – 10 425 грн., заборгованість за комісією – 6 178,98 грн., суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив графік погашення заборгованості, кредит вчасно не сплачував, внаслідок чого у нього виникла заборгованість, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Однак, з таким висновком суду колегія суддів не погоджується, за наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 14.02.2022 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Сучасний Факторинг» був укладений кредитний договір № 20220049452 по продукту «Кошти в кредит».

Відповідно до п. 2.1 кредитного договору укладення цього договору здійснюється сторонами за допомогою ІТС кредитора (інформаційно-телекомунікаційна система), доступ до якої забезпечується позичальнику через Веб-сайт. Електронна ідентифікація позичальника в ІТС кредитора здійснюється при вході позичальник в особистий кабінет в порядку визначеному ЗУ «Про електронну комерцію». При цьому, позичальник самостійно і за свій рахунок забезпечує і оплачує технічні, програмні і комунікаційні ресурси, необхідні для організації каналів доступу і підключення до Веб-сайту/ІТС кредитора.

П. 2.2 договору передбачає, що кредитор надає позичальнику кредит у гривні у сумі та на умовах, передбачених договором, далі – кредит), а позичальник зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним, комісії, інші супутні платежі та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Відповідно до п. 2.5 цільове призначення кредиту: на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою діяльністю, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Згідно з п. 2.9 договору загальна сума кредиту складає – 10 425 грн., на строк 12 місяців, з кінцевим терміном повернення 14.02.2023 року (включно), процентна ставка – 5,5% в місяць, перелік супровідних послуг - комісія за надання кредиту (15% від чистої суми кредиту) – 1 125 грн., комісія за управління (обслуговування) кредиту (4% від загальної суми кредиту) – 417 грн. Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору – 472,91%.

Відповідно до п. 3.2 надання кредиту здійснюється відповідно до його цільового призначення шляхом перерахування/утримання кредитних коштів у розмірі 7 500 грн. на поточний рахунок позичальника, уключаючи використання реквізитів платіжної картки 5375ХХХХХХХХ1036;

- у розмірі 1 125 грн. на свою користь в оплату зобов`язань позичальника зі сплати комісії за надання кредиту, передбаченої договором;

- у розмірі 1 800 грн. на користь ТДВ СК «ЕКТА» за послуги страхування, згідно договору страхування.

Сума кредиту (його частина) перераховується кредитором протягом трьох календарних днів з дати укладення цього договору (п. 3.3).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положення ч. 1 ст. 205 ЦК України визначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту)другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Положення ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», передбачають відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт)може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до ЗУ «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З матеріалів справи вбачається, що 14.02.2022 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Сучасний Факторинг» був укладений кредитний договір № 20220049452 по продукту «Кошти в кредит».

Пунктом 2.1 кредитного договору визначено, що укладення цього договору здійснюється сторонами за допомогою ІТС кредитора (інформаційно-телекомунікаційна система), доступ до якої забезпечується позичальнику через Веб-сайт. Електронна ідентифікація позичальника в ІТС кредитора здійснюється при вході позичальник в особистий кабінет в порядку визначеному ЗУ «Про електронну комерцію». При цьому, позичальник самостійно і за свій рахунок забезпечує і оплачує технічні, програмні і комунікаційні ресурси, необхідні для організації каналів доступу і підключення до Веб-сайту/ІТС кредитора.

Тобто, вказаний кредитний договір підписано позичальником шляхом використання електронного підпису – одноразового ідентифікатора для підписання кредитного договору – G-G-2489 о 13 год. 34 хв. 14 лютого 2022 року, про що зазначено безпосередньо в кредитному договорі.

Що також підтверджується паспортом споживчого кредиту по продукту «Кошти в кредит», який також був підписаний шляхом використання електронного підпису – одноразового ідентифікатора для підписання кредитного договору – G-G-2489 о 13 год. 34 хв. 14 лютого 2022 року.

Крім того, переказ кредитних коштів у розмірі 7 500 грн. на платіжну карту ОСОБА_1 підтверджується листом ТОВ «Профітгід», який є надавачем платіжних послуг на підставі ліцензії на переказ коштів без відкриття рахунку НБУ №21/991-рк від 29.05.2023 року, номер транзакції 34484-18487-34193, 14.02.2022 року о 14:30:53, номер платіжної картки отримувача НОМЕР_1 .

З наведеного вбачається, що вказані грошові кошти у розмірі 7 500 грн. були перераховані на підставі укладеного між сторонами кредитного договору, який підписаний відповідачем по справі – ОСОБА_1 .

При цьому, в матеріалах справи відсутні відомості про те, що відповідач оскаржував недійсність даного договору в судовому порядку.

Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.

Документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань (пункт 4 розділу VII Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705).

Тобто, враховуючи вищевикладене, зважаючи на наявну в листі інформацію щодо номеру кредитного договору, розміру кредитних коштів, а також зазначення реквізитів платіжного засобу позичальника, колегія суддів дійшла висновку про доведеність факту здійснення перерахування кредитних коштів на рахунок відповідача – ОСОБА_1 у розмірі 7 500 грн.

Проте, позивачем на підтвердження розміру наявної заборгованості відповідача – ОСОБА_1 до суду надана виписка з особового рахунку за кредитним договором № 20220049452 від 14.02.2022 року, згідно якої загальна заборгованість за кредитом становить – 10 425 грн.

При цьому, доказів на підтвердження повного або часткового погашення наявної заборгованості позичальником ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

Таким чином, зважаючи на викладене в своїй сукупності, оскільки наявними матеріалами справи підтверджується факт отримання відповідачем кредитних коштів, обумовлення сторонами умов кредитного договору, строк надання, відсутність в матеріалах справи відомостей про повернення позичальником отриманих в кредит грошових коштів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 10 425 грн., оскільки відповідно до укладеного кредитного договору тіло кредиту становило – 7 500 грн. (п. 3.2).

Також, колегія суддів не може погодитися з висновком суду про стягнення з ОСОБА_1 комісій у розмірі 6 178,98 грн., з огляду на наступне.

Відповідно до п. 3.2 передбачена комісія у розмірі 1 125 грн. в оплату зобов`язань позичальника зі сплати комісії за надання кредиту.

Натомість, положеннями ч. 3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (п. 3 ч. 3 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), зокрема надання споживчого кредиту.

Відповідно, банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо).

Інакше кажучи, банк неуповноважений стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Згідно з пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15 зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Верховний Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 640/14229/15, від 21 квітня 2021 року у справі № 677/1535/15, від 15 грудня 2021 року у справі № 209/789/15.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

За наведених обставин справи в своїй сукупності, заявлені вимоги позивача про стягнення комісій у розмірі 6 178,98 грн. задоволенню не підлягають, приймаючи до уваги, що в договорі передбачений розмір комісії 1 125 грн., однак позивачем були заявлені вимоги щодо стягнення комісії у розмірі 6 178,98 грн.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини справи, з наявних матеріалів справи вбачається укладення між сторонами кредитного договору, обумовлення сторонами всіх істотних умов кредитування, натомість з огляду на відсутність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за комісією, колегія суддів вважає за необхідне зауважити про помилковість висновку суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення заборгованості за комісією.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість за тілом кредиту у розмірі 7 500 грн.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що позивачем пропущений строк позовної давності, оскільки погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з 12.03.2020 року по 01.07.2023 року перебіг строків позовної давності продовжено, а з 24.02.2022 року перебіг строків позовної давності зупинено, а отже, строки позовної давності не були пропущені позивачем, у зв`язку з чим підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності у суду відсутні, з урахуванням того, що перебіг таких строків було зупинено у зв`язку з введенням карантину, а в подальшому – воєнного стану.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Оскільки, апеляційним судом встановлена невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

З огляду на те, що рішення суду підлягає скасуванню, з частковим задоволенням позовних вимог ТОВ «Сучасний Факторинг» (45,16%), з урахуванням сплаченого позивачем судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції (2422,40 грн.), сплаченого апелянтом судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції (3633,60 грн.), відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України на користь відповідача підлягає стягненню з позивача судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 1093,95 грн. (45,16%), а на користь відповідача за розгляд справи у суді апеляційної інстанції підлягає стягненню з позивача судовий збір у розмірі 1992,66 грн. (54,84%), та з урахування взаємних розрахунків остаточно підлягає стягненню з позивача на користь відповідача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 898,71 грн. (1992,66-1093,95).

З огляду на положення ст. 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно ст. 389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 02 березня 2026 року – скасувати.

Ухвалити постанову.

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасний Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасний Факторинг» (ЄДРПОУ 35310044, місцезнаходження: 01024, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 39-А) заборгованість за кредитним договором у розмірі 7 500 (сім тисяч п`ятсот) гривень.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасний Факторинг» (ЄДРПОУ 35310044, місцезнаходження: 01024, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 39-А) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 898 гривень 71 копійку.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 25 червня 2026 року.

Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева

Судді ______________________________________ Р.Д. Громік

______________________________________ С.М. Сегеда