Постанова від 15 червня 2026 р. у справі №522/24144/23 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/440/26

Справа № 522/24144/23

Головуючий у першій інстанції Павлик І.А.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.06.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Громіка Р.Д.,

Комлевої О.С.,

за участю секретаря Козлової В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 липня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Павлик І.А., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення боргу,

встановив:

21.12.2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу у розмірі 6 801,00 доларів США.

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що 07.05.2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого останній отримав від позивача кошти у розмірі 18 200,00 грн, що еквівалентно 700 доларам США, зі сплатою 120% річних.

Поручителями за вказаним договором позики були ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що встановлено рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30.05.2019 року у справі № 521/19760/18, яким солідарно стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 22 222,20 грн. (а.с.2-4).

У даному позові позивач просить стягнути з відповідачів відсотки за користування грошима, що передбачено п.8.2 договору, за період з 18.08.2018 року по 08.08.2022 року, у загальному розмірі 6 801,00 доларів США.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30.07.2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено з тих підстав, що питання про стягнення з відповідачів боргу вже вирішено вищевказаним судовим рішенням, а відсотки за користування грошовими коштами після закінчення строку договору можливо лише на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України (а.с.25-27).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30.07.2025 року, ухвалення нового судового рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.35-36).

Вирішуючи питання про слухання справи у відкритому судовому засіданні, у відсутність учасників справи, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи належним чином були повідомлені про час і місце судового засідання (а.с.85).

Колегією суддів також було враховувано, що коштова кореспонденція направлялася на адресу проживання відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (а.с.9, 14-15). Проте, кореспонденція повернулася із відмітками, що адресати «відсутні за адресою», що в сенсі ч.1 ст. 131 ЦПК України вважається їх належним сповіщенням (а.с.90-97).

У зв`язку з цим, колегія суддів зазначає, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі – Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п. 1 ст. 6 Конвенції.

Також слід зазначити, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні.

На підставі викладеного, а також враховуючи, що в своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, колегія суддів вирішила слухати справу на підставі наявних доказів.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Як було вказано вище, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що питання про стягнення відсотків за користування коштами було вирішено рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30.05.2019 року у справі № 521/19760/18 та ОСОБА_1 має право виключно на нарахування штрафних санкцій, що передбачено ч.2 ст. 625 ЦК України (а.с.25-27).

Проте, із позовом про стягнення заборгованості на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України позивач не звертався, про що буде вказано нижче.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступних підстав.

За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до положень ст.ст. 610, 611, 625 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник не звільняється від відповідальності у разі неможливості виконання ним грошових зобов`язань.

Згідно ч.1 ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно матеріалів справи, 07.05.2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за яким позикодавець зобов`язався передати ОСОБА_2 грошову суму у розмірі 18 200,00 грн. в еквіваленті 700,00 доларів США, на строк 3 місяці, до 07.08.2018 року.

Згідно п. 4.1. Договору, плата за використання позики становить 120 % річних, які позичальник оплачує щомісячно до 07 числа кожного місяця (сума процентів в розмірі 1 820,00 грн).

У п. 4.2. Договору вказано, що в разі, якщо позичальник не здійснив плановий щомісячний платіж за користування кредитом повністю до дати, вказаної в п. 4.1. Договору, процентна оплата буде складати 2 % в день (732 % річних) від суми позики, тобто, 364,00 грн в день.

Відповідно до п. 8.2. Договору, якщо залишається заборгованість, по всій сумі заборгованості буде діяти ставка в розмірі 240 % річних до її погашення.

Поручителями за договором були ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с.3).

Також зі справи вбачається, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30.05.2019 року у справі № 521/19760/18 було частково задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та солідарно стягнуто з відповідачів заборгованість за договором займу від 07.05.2018 року у розмірі 22 222,20 грн. (а.с.2-4).

У позовній заяві даної справи ОСОБА_1 просить стягнути з відповідачів відсотки за користування позикою в період з 18.08.2018 по 07.08.2019 у розмірі 127 400,00 грн на підставі п. 4.2 Договору, а також у період з 08.08.2019 по 08.08.2022 у розмірі 131 040,00 грн на підставі п. 8.2 Договору, що разом складає 258 440,00 грн (127 400,00 грн + 131 040,00 грн) та еквівалентно 6 801,00 доларів США (а.с.1).

Отже, позивач – апелянт у справі в даному випадку просить стягнути відсотки з відповідачів за користування позикою на підставі договору від 07.05.2018 року, строк дії якого закінчився 07.08.2018 року, тобто поза межами строку кредитування, що є неприпустимим.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, після 07.08.2018 року ОСОБА_1 має право лише на нарахування штрафних санкцій (індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми), визначених ч. 2 ст. 625 ЦК України. Однак, з такими вимогами позивач до суду не звертався.

Посилання в позовній заяві і апеляційній скарзі на ст. 625 ЦК України жодним чином не свідчить про намір позивача стягнути з відповідачів процентів за користування грошовими коштами на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України, про що було вказано вище, і розмір процентів, який позивач бажає стягнути з відповідачів, значно вищий, ніж розмір процентів, передбачений ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка між тим могла бути застосована лише до 11.03.2020 року.

Таким чином, зважаючи на те, що питання про стягнення відсотків за користування кредитом було вирішення судовим рішенням, яке набрало чинності, а також враховуючи, що позивач просив стягнути відсотки за користування позикою поза межами строку кредитування, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність відмови у позові.

Інші наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо встановлення обставин справи та тлумачення норм матеріального й процесуального права на свій розсуд, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом попередньої інстанцій.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів також зазначає, що ЄСПЛ вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 – 384, 389 - 391 ЦПК України, апеляційний суд,

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 липня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 25.06.2026 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Р.Д. Громік

О.С. Комлева