Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №947/13422/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/3405/26

Справа № 947/13422/25

Головуючий у першій інстанції Цирфа К. А.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.2026 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Таварткіладзе О.М., Сєвєрової Є.С.

за участю секретаря: Турик А.Ф.к.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, на рішення Київського районного суду м. Одеси, постановлене під головуванням судді Цирфа К.А. 17 листопада 2025 року у м. Одеса, -

встановила:

У квітні 2025 року до Київського районного суду м. Одеси із позовом звернулося АТ «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № АВН0СТ155101708940922133 від 26.02.2024 року у розмірі 122801,33 грн., з яких: 74341,55 грн. за тілом кредиту, 44658,27 грн. за процентами, 3801,51 грн. за пенею.

Свої позовні вимоги Банк обґрунтовував тим, що між позивачем та відповідачкою було укладено кредитний договір, відповідно до якого відповідачці надано кредит (встановлено кредитний ліміт) на платіжну карту зі сплатою процентів за користування останнім.

Позивач зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, а саме надав ОСОБА_1 кошти (кредит) на її платіжну картку. У свою чергу, відповідачка зобов`язання належним чином не виконала, заборгованість зі сплати тіла кредиту та процентів за користування ним не повернула, що і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17.11.2025 року позовні вимоги АТ «Акцент-Банк» було задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором № АВН0СТ155101708940922133 від 26.02.2024 року у розмірі 118999,82 грн., з яких: 74341,55 грн. за тілом кредиту, 44658,27 грн. за процентами, а також стягнуто витрати зі сплати судового збору в розмірі 2347,41 грн.

В іншій частині позовних вимог – відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що доданий до позовної заяви розрахунок заборгованості не є належним і допустимим доказом у розумінні ЦПК України, оскільки такий розрахунок є внутрішнім документом Банку, який не містить відомостей, який б дозволили суду правильність нарахування відсотків позивачем, а відтак, вказаний документ не міг братися судом до уваги під час ухвалення оскаржуваного судового рішення.

Крім того, на думку апелянта, Анкета-заява не містить даних про отримання відповідачем кредиту в тих розмірах, про які заявляє Банк, у ній не визначено кредитний ліміт, відсоткову ставку, не визначено порядок та строки нарахування штрафів та пені.

Сторони про розгляд справи на 02.06.2026 року були сповіщені належним чином, у судове засідання не з`явились.

Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.02.2024 року ОСОБА_1 , шляхом підписання анкети-заяви та заяви про надання послуг № АВН0СТ155101708940922133, приєдналася до умов та правил надання банківських послуг в А-Банку. Істотні умови договору викладені в заяві про надання послуги «Швидка готівка» № АВН0СТ155101708940922133 від 26.02.2024 року. У такий спосіб між сторонами укладено кредитний договір, згідно якого відповідачці надано кредит в розмірі 75000 грн. на її платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 75% річних, строком на 60 місяців.

Факт зарахування кредитних коштів в розмірі 75000 грн. на платіжну карту ОСОБА_1 підтверджено меморіальним ордером № TR.35523201.35024.65455 від 26.02.2024 року.

Рух коштів за карткою, оплату за кредитом та погашення процентів та тіла кредиту у відповідному співвідношенні, підтверджено випискою руху коштів за рахунком від 14.04.2025 року.

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість за кредитним договором № АВН0СТ155101708940922133 від 26.02.2024 року станом на 13.04.2025 року становить 122801,33 грн., з яких: 74341,55 грн. за тілом кредиту, 44658,27 грн. за процентами, 3801,51 грн. за пенею.

Відповідач не надала власного розрахунку заборгованості з обґрунтуванням його правильності та повноти на спростування розрахунку, наданого банком.

Доказів погашення відповідачем кредитної заборгованості матеріали справи не містять.

Згідно ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст.і 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 2 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, а відтак, колегія суддів доходить висновку про те, що ОСОБА_1 , акцептуючи пропозицію АТ «Акцент-Банк» власним підписом у Анкеті-заяві та заяви про надання послуг № АВН0СТ155101708940922133, визнала, що ця Заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, що розміщені на сайті банку: www.a-bank.com.ua (у редакції, що діяла станом на дату укладення договору), Таблицею обчислення загальної вартості кредиту, становлять Договір кредиту. Вказані документи позичальник отримала та засвідчила, що вони їй зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення, чим підтвердила свою обізнаність про Умови та Тарифи Банку.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про електронну комерцію», електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (ст. 11 Закону).

Згідно положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Частина 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Договір, укладений між сторонами в електронній формі, має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем ОСОБА_1 та кредитором не було б укладено.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 року у справі №757/40395/20-ц, від 12.01.2021 року у справі №524/5556/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18 та інших.

Таким чином, відповідач розуміла, що підписує та укладає кредитний договір на вказаних вище умовах, у зв`язку з чим колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про непогодження із ОСОБА_1 відсотків та інших платежів у визначеному договором розмірі.

Договір кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; відповідач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору; не оспорювала кредитний договір в частині або в цілому, первісний кредитор надав відповідачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; кредитний договір містить інформацію щодо загальної вартості кредиту та графік погашення кредиту.

На підставі вищенаведених правових норм, беручи до уваги те, що зазначений вище кредитний договір підписаний відповідачем власним підписом, наявність якого разом із підписом кредитора підтверджує волю сторін, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх, є доведеним факт укладення між сторонами кредитного договору, та про те, що позичальник ОСОБА_1 всі умови договору цілком розуміла та своїм підписом письмово підтвердила та погодилась із тим, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні такого договору та його умов, вільні у виборі контрагента.

Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

За таких обставин, на підставі вищевикладеного, проаналізувавши та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 118999,82 грн., з яких: 74341,55 грн. - за тілом кредиту, 44658,27 грн. - за процентами, підлягали задоволенню, так як обґрунтовані та доведені.

Одночасно, суд першої інстанції не погодився зі стягненням з відповідача пені, оскільки період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (п. 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України).

На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженого Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 року, розпочав діяти воєнний стан. Строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та дії наразі.

Отже, суд вважав, що підстав для стягнення пені з відповідачки не має, і рішення суду в цій частині не оскаржується сторонами.

Безпідставними при цьому є доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 про те, що розрахунок заборгованості, на якій посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, сплату тіла кредиту, відсотків, та не є належним доказом наявності заборгованості.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту, про що вказано у п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2017 року № 75.

У даному випадку суд першої інстанції, встановивши факт існування між сторонами кредитних зобов`язань та неналежне виконання позичальником умов кредитного договору, що призвело до виникнення заборгованості, дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, якою передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Так, позивач у цій справі довів належними і допустимими доказами факт укладення АТ «Акцент-Банк» з ОСОБА_1 кредитного договору, надання позичальнику кредитних коштів, тобто виконання належним чином обов`язків кредитодавця, та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов`язань, що підтверджується сукупністю таких доказів: кредитними договором, паспортом споживчого кредиту, довідкою про перерахування суми кредиту, розрахунком заборгованості, з яких вбачається сума кредиту, нарахована заборгованість, сплачені відповідачем на виконання договору платежі, та відсутністю контррозрахунку заборгованості зі сторони відповідача.

Прийняті на себе зобов`язання за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 26.02.2024 року, АТ «Акцент-Банк» виконало своєчасно і повністю, надавши відповідачу кредитні кошти, відповідно до умов укладеного договору.

ОСОБА_1 не спростовано факт отримання кредитних коштів, а також факт неналежного виконання зобов`язань перед АТ «Акцент-Банк», в тому числі не спростовано розмір заборгованості, заявленої до стягнення.

Більш того, апелянт користувалась кредитними коштами, періодично погашаючи заборгованість за договором, однак не у повному обсязі.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що за встановленими у цій справі обставинами неналежне виконання грошових зобов`язань призвело до виникнення заборгованості за кредитним договором, тому вимоги АТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості за договором 26.02.2024 року у розмірі у розмірі 118999,82 грн., є обґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 про те, що АТ «Акцент-Банк» при укладенні договору з відповідачем не дотримано вимог, передбачених діючим законодавством, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які він вважав узгодженими, колегія суддів до уваги не приймає, виходячи з наступного.

Так, згідно ст.15 Закону України «Про споживче кредитування», клієнт має право протягом 14 календарних днів з дня укладення договору про споживчий кредит відмовитися від договору про споживчий кредит без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів. Про намір відмовитися від договору про споживчий кредит споживач повідомляє банк у письмовій формі до закінчення вказаного вище строку.

Протягом семи календарних днів з дати подання письмового повідомлення про відмову від договору про споживчий кредит клієнт зобов`язаний повернути банку грошові кошти, одержані згідно з договором, та сплатити проценти за період з дня одержання коштів до дня їх повернення за ставкою, встановленою договором про споживчий кредит.

Згідно ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування», клієнт має право в будь-який час повністю або частково достроково повернути споживчий кредит, у тому числі шляхом збільшення суми періодичних платежів.

Колегія суддів зазначає, що апелянт з власної ініціативи звернулась до відповідача за отриманням кредиту, отримавши від АТ «Акцент-Банк» всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору, а після укладення такого договору, у разі незгоди із його умовами, не здійснила дій щодо відмови від договору про споживчий кредит, і вказані обставини у повному обсязі спростовують доводи апеляційної скарги.

Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.

При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 17.11.2025 року постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2025 року -залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 24 червня 2026 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді Є.С. Сєвєрова

О.М. Таварткіладзе