Постанова від 23 червня 2026 р. у справі №483/1643/23 — Миколаївський апеляційний суд

24.06.26

22-ц/812/1172/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2026 року м. Миколаїв

справа №483/1643/23

провадження №22-ц/812/1172/26

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Локтіонової О. В.,

суддів: Крамаренко Т. В., Ямкової О. О.,

із секретарем судового засідання – Богуславською О. М.,

за участі представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана її представником ОСОБА_2 , на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 березня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Рак Л. М. у приміщенні суду у м. Очакові Миколаївської області, за позовом ОСОБА_3 до Очаківської міської територіальної громади, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – приватний нотаріус Миколаївського районного нотаріального округу Миколаївської області Остащенко Наталя Олександрівна, про встановлення факту проживання однією сім`єю та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Очаківської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – приватний нотаріус Миколаївського районного нотаріального округу Миколаївської області Остащенко Наталя Олександрівна, про встановлення факту проживання однією сім`єю,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2023 року ОСОБА_3 через представника ОСОБА_4 звернулася до суду із вказаним вище позовом, який обґрунтовувала наступним.

Позивачка зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , який проживав з її матір`ю ОСОБА_6 однією сім`єю як чоловік та жінка без шлюбу.

Після його смерті відкрилася спадщина у вигляді будинку АДРЕСА_1 , який належав померлому на праві приватної власності.

Вона як єдина спадкоємиця четвертої черги за законом, оскільки проживала із спадкодавцем однією сім`єю не менше ніж п`ять років до часу відкриття спадщини, звернулася із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Миколаївського районного нотаріального округу Миколаївської області Остащенко Н. О. Нотаріусом заведена спадкова справа №4/2023.

02 серпня 2023 року нотаріус їй письмово роз`яснив, що відсутні підстави для оформлення спадкових прав, оскільки відсутні документи, які підтверджують факт родинних відносин із спадкодавцем.

Посилаючись на вказані обставини, позивачка просила встановити факт її проживання із спадкодавцем ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю з 01 грудня 2014 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

09 листопада 2023 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подала зустрічний позов про встановлення факту її проживання однією сім`єю з ОСОБА_5 не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 .

Позов обґрунтовувала тим, що ОСОБА_5 був чоловіком її рідної бабусі, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вона завжди вважала його своїм дідусем та членом родини. Вона та її матір допомагали йому. З березня 2017 року вона та її мати проживали разом із ОСОБА_5 , допомагали йому по господарству як фізично, так і матеріально. В цей період ОСОБА_3 не проживала з померлим та не вела з ним спільного господарства.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 березня 2026 року у задоволені первісного позову ОСОБА_3 та зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд виходив з того, що ні ОСОБА_3 , ні ОСОБА_1 не надали достатніх доказів на підтвердження факту проживання їх однією сім`єю з ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а надані ними докази не містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують юридичні факти проживання однією сім`єю з спадкодавцем не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, а тому в задоволенні позовів відмовив.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення суду в частині вирішення зустрічного позову скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення зустрічного позову.

Скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, не в повній мірі з`ясував обставини справи та неправильно оцінив досліджені докази. Суд фактично ототожнив місце реєстрації та місце проживання. Хоча апелянтка і була зареєстрована у м.Києві, однак вона фактично проживала у м.Очакові у будинку ОСОБА_7 .

ОСОБА_1 наполягала, що вона довела сукупністю доказів факт проживання з ОСОБА_7 протягом 5 років до його смерті як одна сім`я.

Також вона звертала увагу на те, що суд не врахував, що вона є єдиним та найближчим членом родини померлого, яка підтримувала з ним сталий сімейний зв`язок, здійснювала догляд, піклування та брала участь у вирішенні його життєвих потреб, у тому числі через свою матір у період її тимчасової відсутності. Суд не надав належної правової оцінки змісту сімейного зв`язку та фактично звузив це поняття до фізичної присутності. Її зв`язок із спадкодавцем не був випадковим, формальним чи штучно створеним виключно для цілей спадкування. Вона є рідною онукою ОСОБА_8 , яка перебувала у шлюбі з ОСОБА_5 . Отже, її зв`язок із спадкодавцем сформувався в межах реально існуючої сім`ї, мав природний характер та підтримувався протягом тривалого часу. Після смерті її бабусі, а згодом і її батька ОСОБА_9 , її сімейний зв`язок із спадкодавцем не припинився, а продовжувався через особисті сімейні відносини її та її матері – ОСОБА_10 . Зазначені обставини, у сукупності з іншими доказами по справі, підтверджують, що її відносини із спадкодавцем були реальними, тривалими та сімейними за своїм змістом. Проживання її на день смерті ОСОБА_7 за кордоном не свідчить про припинення факту її проживання з ним однією сім`єю, бо вона виїхала через воєнний стан в Україні, але зберігала сталий сімейний зв`язок з ним, висловлювала турботу та участь у житті спадкодавця. У її відсутність ОСОБА_7 опікувалася її мати.

Крім того, суд не врахував, що саме вона разом із матір`ю ОСОБА_10 займались похованням ОСОБА_5 , викликали поліцію та швидку в день його смерті. Тобто, були поряд з померлим на день його смерті, що напряму підтверджує факт близьких сімейних відносин з померлим.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Відповідно до договору купівлі-продажу будинку від 13 грудня 1979 року, посвідченого державним нотаріусом Очаківської державної нотаріального контори Сибіряковою Л. О., зареєстрованому в реєстрі за №920 та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №343664123 від 22 серпня 2023 року, ОСОБА_5 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , де проживав та був зареєстрований з 17 грудня 1979 року, що підтверджується копією будинкової книги та копією паспорту.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер у м.Очакові Миколаївської області.

ОСОБА_5 перебував у шлюбі з ОСОБА_11 з 16 липня 1986 року по день смерті останньої – ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка була зареєстрована з ним за однією адресою проживання.

Згідно з довідкою ЦНАП Очаківської міської ради №5516 від 31 березня 2023 року на момент смерті ОСОБА_5 ніхто не був зареєстрований за його місцем проживання, крім нього.

Відповідно до копії свідоцтва про народження матір`ю ОСОБА_9 є ОСОБА_12 .

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_9 помер.

ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 у м.Очакові Миколаївської області. Її батьками є: батько – ОСОБА_9 , мати – ОСОБА_10 , що підтверджується копією повторного свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 13.08.2014.

Відповідно до копії паспорту серії НОМЕР_2 та витягу з Єдиного державного демографічного реєстру зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 з 17 липня 2020 року є квартира АДРЕСА_2 . До вказаної дати з 21 вересня 2009 року зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 була квартира АДРЕСА_3 .

Із роз`яснень приватного нотаріуса Миколаївського районного нотаріального округу Миколаївської області Остащенко Н. О. №112/02-14 від 14 серпня 2023 року вбачається, що ОСОБА_1 було відмовлено у оформленні спадкових прав через відсутність документів, які підтверджують родинні відносини зі спадкодавцем ОСОБА_5 , або рішення суду про встановлення факту проживання однією сім`єю.

З копії спадкової справи №4/2023 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , заведеної приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Миколаївської області Остащенко Н. О., вбачається, що з заявами про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_13 (особисто) та ОСОБА_1 (через представника ОСОБА_10 ).

Відповідно до листа Міністерства закордонних справ № 71/36-500-13545 від 31 січня 2024 року інформація щодо перебування на консульському обліку в закордонних дипломатичних установах України ОСОБА_1 відсутня.

З наданої Адміністрацією Державної прикордонної служби України інформації щодо перетинання державного кордону України ОСОБА_1 за період з 08 листопада 2017 року по 31 грудня 2022 року та з 24 березня 2022 року по 31 грудня 2023 року, вбачається, що в зазначені періоди ОСОБА_1 неодноразово, а саме, 184 рази перетинала державний кордон України, виїжджала на короткий період часу за кордон та поверталася до країни. Проте, перетнувши 24 березня 2022 року державний кордон України на виїзд, ОСОБА_1 в`їхала до України 11 серпня 2023 року.

На підтвердження того, що ОСОБА_1 займалася похованням ОСОБА_5 , вона надала: рапорт чергового ВП №7 МРУП ГУНП в Миколаївській області про заяву матері ОСОБА_1 – ОСОБА_10 про смерть ОСОБА_5 ; лист начальника поліції ВП №7 МРУП ГУНП в Миколаївській області на ім`я матері ОСОБА_1 – ОСОБА_10 щодо повідомлення нею (матір`ю) про смерть ОСОБА_5 ; довідку про проведення поховання №256 від 19.12.2022, відповідно до якої замовник ОСОБА_1 проводила поховання діда ОСОБА_5 ; накладну №61 від 14.12.2022 про сплату ритуальних послуг ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_14 в розмірі 21 200,00 грн; свідоцтво платника єдиного податку ФОП ОСОБА_14 .

В судовому засіданні свідок ОСОБА_14 підтвердив, що саме його служба на прохання ОСОБА_15 займалась похованням ОСОБА_5 та його працівницею було отримано свідоцтво про смерть померлого.

Свідки ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_10 не підтвердили факту проживання ОСОБА_1 однією сім`єю з ОСОБА_5 не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Вони пояснили, що ОСОБА_1 періодично проживала з ним, коли приїздила до м.Очакова.

Позиція апеляційного суду та нормативно-правове обґрунтування

Згідно з вимогами статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Юридичні факти – це життєві обставини чи факти, з якими норми права пов`язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.

У частинах першій, другій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб в судовому порядку можливо лише тоді, коли чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Суд вправі розглядати справи про встановлення факту, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року у справі №5-рп/99 членами сім`ї є, зокрема, особи, які постійно мешкають і ведуть спільне господарство. Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

Згідно з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України у пункті 21 постанови від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.

Отже для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів, а саме: 1) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; 2) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Про проживання однією сім`єю можуть свідчити, у сукупності, наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 21 березня 2019 року у справі №461/4689/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі №520/8495/17, від 17 жовтня 2019 року у справі №712/1294/17, від 31 березня 2022 року у справі №461/4532/20, від 12 січня 2023 року у справі №754/6012/21, від 20 лютого 2023 року у справі №520/11160/18, від 08 серпня 2023 року у справі №752/13615/20-ц, від 25 вересня 2024 року у справі №645/4104/21.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги також можуть братися показання свідків про спільне проживання та ведення спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фото/відео матеріали, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі.

Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах від 12 грудня 2019 року у справі №466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі №522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року в справі №712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року в справі №490/10757/16-ц, від 08 грудня 2021 року у справі №531/295/19.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду, наголошуючи на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування, зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).

Звертаючись до суду з позовною вимогою про встановлення факту проживання однією сім`єю, ОСОБА_18 зазначала, що вона з ОСОБА_5 не є кровними родичами, проте вони спільно проживали як одна сім`я з 2017 року і до дня смерті останнього.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні вказаної позовної вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою наданими доказами вказаного факту не доведено.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні зазначеної позовної вимоги, правильно оцінив надані сторонами докази в їх сукупності та врахувавши, що позивачка не надала доказів спільного проживання її з ОСОБА_5 однією сім`єю з 2017 року, наявності спільного бюджету, ведення спільного господарства, участі у витратах, пов`язаних із спільним проживанням, на думку колегії суддів, дійшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлених обставин справи та переоцінки доказів, їх належності та допустимості.

Інші доводи скарги на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає недоцільним повторне наведення обґрунтувань на спростування доводів апеляційної скарги, які вже були оцінені судом. Судом враховано, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував, що хоча пункт перший статті 6 Конвенції і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент. Відхиляючи скаргу, апеляційний суд, має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення ЄСПЛ від 21 січня 1999 року у справі «Гарсіа Руїз проти Іспанії»).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції зміні або скасуванню не підлягає, бо є законним та обґрунтованим.

Керуючись ст.374, 375, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення, а рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 березня 2026 року в оскаржуваній частині – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. В. Локтіонова

Судді Т. В. Крамаренко

О. О. Ямкова

Повне судове рішення складено 25 червня 2026 року.