Постанова від 16 червня 2026 р. у справі №335/108/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 17.06.2026 Справа № 335/108/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 335/108/25 Головуючий у 1-й інстанції: Воробйов А.В

Провадження № 22-ц/807/1382/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Гончар М.С.,

Кочеткової І.В.

при секретарі: Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 06 квітня 2026 року за заявою ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення недоотриманої пенсії в порядку спадкування за законом,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення недоотриманої пенсії в порядку спадкування за законом, просила суд стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на її користь грошові кошти, набуті нею в порядку спадкування за законом у вигляді недоотриманої пенсії у разі втрати годувальника за життя її матері ОСОБА_2 , уродженки села Топли Орловської області та жительки села Кохане Василівського району Запорізької області, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Кохане Василівського району Запорізької області, Україна, у розмірі 58 436,23 грн., а також стягнути з відповідача на її користь судовий збір в сумі 1 211,20 грн.

Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 20 червня 2025 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення недоотриманої пенсії в порядку спадкування за законом задоволено.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом недоотриману пенсію, яка була нарахована ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , у сумі 58 436,23 грн.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 211,20 грн.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 08 січня 2026 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишено без задоволення.

Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 20 червня 2025 року у цій справі залишено без змін.

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення судового контролю за виконанням вищевказаного рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 20 червня 2025 року.

В обґрунтування заяви зазначала, 04.02.2026 року вона звернулась до відповідача за виконанням судового рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 20 червня 2025 року в добровільному порядку. Відповідач листом від 11.03.2026 року відмовив у виконанні цього судового рішення і запропонував їй звернутись до ДКСУ в Запорізькій області, але відповідачем по справі є ГУ ПФУ в Запорізькій області, тому не має правових підстав направляти на виконання виконавчі листи до ДКСУ в Запорізькій області.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд зобов`язати ГУ ПФУ в Запорізькій області подати до суду звіт про виконання рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 20 червня 2025 року у справі № 335/108/25.

Ухвалою Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 06 квітня 2026 року заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення недоотриманої пенсії в порядку спадкування за законом залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу,в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить ухвалу суду скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду .

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судовий контроль в категорії справ щодо стягнення коштів з пенсійного фонду встановлюється без ідентифікатора для повного доступу до інформації про виконавче провадження.

Учасники справи наданим процесуальним законом правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористались.

Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, до апеляційного суду не з`явилися. Від ОСОБА_1 та від представника Головного управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області Литвинець Ю.С. надійшли заяви з проханням розглянути справу у їх відсутності. ОСОБА_1 також просить апеляційну скаргу задовольнити, а представник Головного управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області – у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Частиною першою статті 182 ЦПК України передбачено, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Окрім того, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними (частина перша статті 372 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року по справі № 361/8331/18 зазначено, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд виходить з того, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Оскільки учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, скаржник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні.

Зважаючи на вказане, колегія суддів у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності учасників справи. Неявка зазначених осіб в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В силу вимог ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам закону повною мірою не відповідає.

Конституція України гарантує обов`язковість судового рішення, що є однією з основних засад судочинства (пункт 9 частини другої статті 129 Основного Закону); держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Основного Закону).

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Згідно з положеннями ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а судовий захист неможливо повноцінно здійснити без обов`язковості виконання судових рішень.

Стаття 9 Конституції України визначає, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конституційний Суд України у Рішенні від 30.06.2009 № 16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини). Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004 зазначив, що право на судовий захист, передбачене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, що остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося. Одним з механізмів, спрямованих на забезпечення ефективності судового рішення, тобто на його виконання, є судовий контроль.

Неможливість суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі № 36655/02 «Смірнова проти України», рішення ЄСПЛ від 27 квітня 2000 року у справі № 30979/96 «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. France)). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30 листопада 2006 року у справі «Красношапка проти України»).

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), № 29439/02, від 26 квітня 2005 року, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), № 1811/06, від 19 лютого 2009 року). Невиконанням рішення суду, яке набуло законної сили, підривається як авторитет судової гілки влади, так і авторитет демократичної держави в цілому. Виконання рішення суду забезпечує довіру суспільства до суду, оскільки довіра людини до суду формується не тільки через призму справедливого судового рішення, а й зокрема через виконання цього рішення.

Невиконання рішення суду формує недовіру людини до суду, що недопустимо в демократичній державі. Водночас, суб`єкт владних повноважень, який є стороною у справі, має бути зразком для громадськості щодо належного виконання рішення суду, не чекаючи при цьому примусового виконання такого рішення суду або встановлення судового контролю щодо виконання рішення суду.

Європейський Суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 за заявою № 31443/96 у справі "Броньовський проти Польщі" зазначив, що принцип верховенства права зобов`язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя.

Ухвалюючи рішення, суд керується усталеною практикою Європейського суду з прав людини, право на виконання рішення, яке виніс суд, є невід`ємною частиною «права на суд», а ефективний захист сторони у справі, а отже, і відновлення справедливості, передбачає зобов`язання адміністративних органів виконувати рішення (наприклад, пункт 40 рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції»).

Судовий контроль є одним з найефективніших способів забезпечення виконання судових рішень, оскільки є гарантією дотримання закону та прав інших суб`єктів; дозволяє мінімізувати можливість зловживань; стимулює зобов`язану особу виконувати судові рішення добровільно та без застосування до неї відповідних санкцій; передбачає можливість застосування додаткових заходів для виявлення реальних перешкод у виконанні судового рішення, зокрема шляхом реагування на це окремими судовими рішеннями; сприяє підвищенню рівня довіри суспільства до судової системи.

Схожі праві висновки зроблені Конституційним Судом України у рішенні у справі за конституційною скаргою Приватного підприємства «Генеральний будівельний менеджмент» про відповідність Конституції України (конституційність) пункту 2 частини другої, частини третьої статті 321 Господарського процесуального кодексу України (щодо гарантування захисту прав і свобод особи за рішенням Європейського суду з прав людини) від 14 лютого 2024 року № 1-р(ІІ)/2024.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому цим розділом.

За положеннями ч. 1 ст. 453-1 ЦПК України суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, за письмовою заявою стягувача може зобов`язати боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення в цивільних справах: 1) що виникають із трудових правовідносин; 2) що виникають із сімейних правовідносин; 3) щодо відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, чи шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення; 4) щодо відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду; 5) щодо відшкодування моральної шкоди; 6) щодо захисту прав споживачів; 7) щодо захисту честі, гідності та ділової репутації; 8) в інших спорах немайнового характеру.

Згідно з ч. 5 ст. 453-1 ЦПК України, якщо відповідачем є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, суб`єкт господарювання державного або комунального сектору економіки, суд під час ухвалення рішення суду за письмовою заявою позивача може зобов`язати такого відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання такого рішення незалежно від характеру спору. Перебіг строку для подання звіту починається з дня набрання законної сили рішенням суду. Такий звіт розглядається за правилами статей 453-3 і 453-4 цього Кодексу.

Судом встановлено, що рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 20 червня 2025 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення недоотриманої пенсії в порядку спадкування за законом задоволено. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом недоотриману пенсію, яка була нарахована ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , у сумі 58 436,23 грн. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 211,20 грн.

За положеннями ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» № 4901-VI від 05.06.2012 виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду.

Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

У разі якщо стягувач подав не всі необхідні для перерахування коштів документи та відомості, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом п`яти днів з дня надходження заяви повідомляє в установленому порядку про це стягувача.

У разі неподання стягувачем документів та відомостей у місячний строк з дня отримання ним повідомлення центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, повертає заяву стягувачу.

Стягувач має право повторно звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для виконання рішення суду у визначені частиною другою цієї статті строки, перебіг яких починається з дня отримання стягувачем повідомлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив із того, що подана заява не відповідає вимогам статті 453-1 ЦПК України, оскільки до заяви не надано докази невиконання боржником судового рішення та відкриття виконавчого провадження, не вказано ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження, що передбачено ч. 2 та ч. 3 вказаної статті, та є підставою для відмови у задоволенні заяви.

Проте, колегія суддів звертає увагу на те, що у цій справі виконання судового рішення здійснює Державна казначейська служба України, тобто виконавче провадження не відкривається, тому висновок суду про відмову в задоволенні заяви з наведених підстав є помилковим.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що відмовивши в задоволенні заяви ОСОБА_1 про зобов`язання боржника подати звіт про виконання судового рішення у справі № 335/108/25, суд першої інстанції порушив положення ч. 5 ст. 453-1 ЦПК України, адже її положення не вимагає відкриття виконавчого провадження для подання заяви про зобов`язання боржника подати звіт про виконання судового рішення, якщо відповідачем є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, суб`єкт господарювання державного або комунального сектору економіки, тому оскаржувану ухвалу не можна вважати законною та обґрунтованою, та, оскільки процесуальний закон покладає питання про зобов`язання боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення саме на суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувану ухвалу слід скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 06 квітня 2026 року у цій справі скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 24 червня 2026 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: М.С. Гончар

І.В. Кочеткова