Вирок від 24 червня 2026 р. у справі №591/2270/26 — Зарічний районний суд м. Сум

Справа № 591/2270/26

Провадження № 1-кп/591/106/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2026 року м. Суми

Зарічний районний суд м. Суми у складі: головуючого – судді ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , розглянувши в відкритому судовому засіданні в порядку ч. 3 ст. 323 КПК України кримінальне провадження № 22026200000000065 за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , гр-на України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , не судимого,

в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України,

В С Т А Н О В И В :

Ст.ст. 1, 2 розділу III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, яка вступила в дію 26 січня 1910 року та 7 березня 1955 року визнана СРСР, правонаступником якого є РФ, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути без зволікання оповіщено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання оповіщення.

У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі – Декларація) вказано, що Верховна Рада УРСР проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.

24 серпня 1991 року Верховною Радою УРСР схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави – України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.

Незалежність України визнали держави світу, серед яких і РФ.

Згідно з п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року РФ, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і США підтвердили Україні своє зобов`язання згідно з принципами Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.

Відповідно до п.п. 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в СНД від 10 лютого 1995 року, що укладений між державами СНД, серед яких є Україна та РФ, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів один одного та зобов`язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їхню непорушність, а також вирішувати усі суперечки, що виникають з питань кордонів і територій, тільки мирними засобами. Держави також зобов`язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть; не встановлювати з ними політичних, економічних та інших зв`язків; не допускати використання ними територій і комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічної, фінансової, військової та іншої допомоги.

31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та РФ уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року №13/98-ВР та Федеральним Законом РФ від 2 березня 1999 року № 42–ФЗ). Відповідно до статей 2 – 3 зазначеного Договору, РФ зобов`язалась поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов`язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.

Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та РФ про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований РФ 22 квітня 2004 року), територія АР Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.

Рішенням Конституційного Суду України № 3-зп від 11.07.1997 зазначено, що засади конституційного ладу в Україні закріплені у розділах І, ІІІ та ХІІІ Основного Закону України - Конституції України.

Ст.ст. 1, 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Згідно зі ст. 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Ст. 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.

Відповідно до ст.ст. 132–134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: АР Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, АР Крим є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.

Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаагською конвенцією 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, Договору про дружбу, співробітництво та партнерство між Україною та РФ 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами є окупацією частини території суверенної держави та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

В порушення норм міжнародного гуманітарного права, президент РФ, а також інші представники військово-політичного керівництва РФ, всупереч вимогам п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципів Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимог ч. 4 ст. 2 Статуту ООН та Декларацій Генеральної Асамблеї ООН від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV) від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), підготували та розв`язали із залученням підрозділів ЗС РФ агресивну війну та військовий конфлікт на території України.

В результаті вчинення вказаних дій військовими формуванням держави-агресора РФ було тимчасово окуповано частину територій України, перелік яких затверджено Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22.12.2022 № 309 (із змінами), який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 року за № 1668/39004.

Так, 21 лютого 2022 року президент РФ підписав указ про визнання незалежності «ДНР» та «ЛНР», а також підписав з «республіками» договори про дружбу, співпрацю та допомогу.

22 лютого 2022 року президент РФ, реалізуючи злочинний план, направив до ради федерації звернення про використання ЗС РФ за межами РФ, яке було задоволено.

24 лютого 2022 року о 5 годині президент РФ оголосив про рішення розпочати військову операцію в Україні.

В подальшому ЗС РФ, які діяли за наказом керівництва РФ і ЗС РФ, здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромах, військовим штабам і складам ЗС України, а також підрозділами ЗС та інших військових формувань РФ здійснено вторгнення на територію суверенної держави Україна.

Так, одним із першочергових етапів реалізації злочинного умислу щодо збройного нападу на державу Україна передбачалося здійснення вторгнення найбільш підготовлених та мобільних підрозділів ЗС РФ, в тому числі спеціального призначення, на територію держави Україна для організації силових захоплень та взяття під контроль будівель і споруд, що забезпечують діяльність органів державної влади України з метою перешкоджання їх нормальній роботі та здійснення силового впливу на їх діяльність; блокування та взяття під контроль військових частин ЗС України, ДПС України, підрозділів ВВ МВС України для перешкоджання їх законній діяльності щодо відсічі збройної агресії РФ, оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості; перекриття та блокування авіаційного, транспортного та морського сполучення по території держави Україна з метою недопущення пересування військових підрозділів ЗС України та представників правоохоронних органів для протидії збройній агресії ЗС РФ; пошкодження військових об`єктів ЗС України, які мають важливе оборонне значення та об`єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення.

24 лютого 2022 року, на виконання вищевказаного наказу, військовослужбовці ЗС РФ, шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно вторглись на територію Україну через державний кордон України, який проходить територіями АР Крим, Донецької, Луганської, Харківської, Херсонської, Миколаївської, Сумської, Чернігівської, та інших областях, і здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, окупували частин вказаної території, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час і призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.

Відповідно до Концепції (основ державної політики) національної безпеки України національна (у тому числі державна) безпека України передбачає відсутність загрози у сферах: політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній, і полягає зокрема: у безпеці конституційного ладу і державного суверенітету України, невтручанні у внутрішні справи України з боку інших держав, відсутності сепаратистських тенденцій в окремих регіонах та у певних політичних сил в Україні, непорушення принципу розподілу влади, злагодженості механізмів забезпечення законності і правопорядку (в політичній сфері); у відсутності проблем ресурсної, фінансової та технологічної залежності національної економіки від інших країн, невідпливі за межі України інтелектуальних, матеріальних і фінансових ресурсів (в економічній); у відсутності посягань на державний суверенітет України та її територіальну цілісність (у воєнній); у відсутності науково-технологічного відставання від розвинутих країн (у науково-технологічній); у невитоку інформації, яка становить державну та іншу передбачену законом таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави (в інформаційній сфері).

Державна безпека - це відсутність загрози, стан захищеності життєво-важливих інтересів держави від внутрішніх і зовнішніх загроз в усіх вказаних вище сферах життєдіяльності держави.

Суверенітет держави означає верховенство державної влади, її самостійність усередині країни та незалежність у міжнародних відносинах, яка може бути обмежена лише необхідністю виконувати договори і зобов`язання в галузі міжнародних відносин.

Територіальна цілісність держави передбачає, що всі складові території держави (адміністративно-територіальні одиниці) перебувають в нерозривному взаємозв`язку, характеризуються єдністю і не мають власного суверенітету.

Територіальна недоторканність - це захищеність території країни в існуючих кордонах від будь-яких посягань, що можуть стосуватися незаконної зміни території України, визначеної рішеннями Верховної Ради України і міжнародними договорами України.

Обороноздатність означає підготовленість держави до захисту від зовнішньої збройної агресії або збройного конфлікту. Складовими такої підготовленості є сукупність економічного, політичного, соціального, наукового, морально-психологічного і суто військового потенціалів. Стан обороноздатності України відображають її мобілізаційні можливості, кількість і якість Збройних Сил, їх здатність швидко переходити на військовий стан, організовано вступати у воєнні дії та успішно виконувати завдання по обороні від агресії.

Інформаційна безпека України – складова частина національної безпеки України, стан захищеності державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу, інших життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави, за якого належним чином забезпечуються конституційні права і свободи людини на збирання, зберігання, використання та поширення інформації, доступ до достовірної та об`єктивної інформації, існує ефективна система захисту і протидії нанесенню шкоди через поширення негативних інформаційних впливів, у тому числі скоординоване поширення недостовірної інформації, деструктивної пропаганди, інших інформаційних операцій, несанкціоноване розповсюдження, використання й порушення цілісності інформаціі? з обмеженим доступом.

Загрози національній безпеці України та відповідні пріоритети державної політики у сферах національної безпеки і оборони визначаються у Стратегії національної безпеки України, Стратегії воєнної безпеки України, Стратегії кібербезпеки України, інших документах з питань національної безпеки і оборони, які схвалюються РНБО України і затверджуються указами Президента України.

Згідно стратегії національної безпеки України, затвердженої Указом Президента України від 14 вересня 2020 року № 392/2020, спеціальні служби іноземних держав, насамперед РФ, продовжують розвідувально - підривну діяльність проти України, намагаються підживлювати сепаратистські настрої, використовують організовані злочинні угруповання і корумпованих посадових осіб, прагнуть зміцнити інфраструктуру впливу.

Указом Президента України № 64 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною Радою України, у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції РНБО України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб та у подальшому неодноразово продовжено по теперішній час.

Слідством встановлено, що у громадянина України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Шахтарськ Донецької області, у точно невстановлений слідством час, однак не пізніше 24.02.2022 року, виник злочинний умисел на вчинення державної зради, тобто діяння, умисно вчиненого громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України у формі переходу на бік ворога в період збройного конфлікту.

Так, ОСОБА_5 , не будучи прихильником української державності, самостійності та незалежності України, перебуваючи під інтелектуальним впливом виховання в дусі комуністичних ідей та імперської російської ідеології, після подій 2014 року вирішив, перебуваючи в умовах політичних подій в Україні з початку 2014 року, будучи достовірно обізнаним щодо анексії РФ АР Криму, силового захоплення частини території Донецької та Луганської областей незаконними збройними формуваннями за підтримки ЗС РФ, будучи проросійськи налаштованим, підтримуючи неспровоковану збройну агресію РФ проти України, підтримуючи активні бойові дії, розпочаті РФ на території України, усвідомлюючи, що він, як громадянин України, який згідно із ст. 65 Конституції України має обов`язок здійснювати захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який у відповідності до частин 2, 3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» може бути реалізований шляхом проходження військової служби виключно у ЗС України, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, а також правоохоронних органах спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями, свідомо порушуючи свій конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, діючи в період збройного конфлікту, умисно, з метою заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України, добровільно, у точно не встановлений досудовим розслідуванням час та дату, однак не пізніше 24.02.2022 вирішив прийняти участь у бойових діях на боці ворога (країни-агресора) – РФ.

Встановлено, що ОСОБА_5 , реалізуючи свій умисел, спрямований на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, передбачаючи та бажаючи настання негативних наслідків, будучи проросійськи налаштованим, підтримуючи неспровоковану збройну агресію РФ проти України, підтримуючи активні бойові дії, розпочаті РФ на території України з початком повномасштабного вторгнення 24.02.2022 року, в період збройного конфлікту перейшов на бік ворога, а саме: у точно невстановлений слідством час, однак не пізніше 24.02.2022 року вступив на військову службу до НОМЕР_1 стрілецького полку мобілізаційного резерву (далі – сп мр) 1 армійського корпусу 8 армії південного військового округу ЗС РФ.

Перебуваючи у складі 119 стрілецького полку мобілізаційного резерву 1 армійського корпусу 8 армії південного військового округу ЗС РФ, як військовослужбовець ЗС РФ, ОСОБА_5 брав безпосередню участь у збройній агресії РФ проти України, виконуючи бойові завдання у якості снайпера та виконуючи завдання на незаконно встановлених блок-постах. Зокрема встановлено, що у період лютий-березень 2022 року 119 сп мр було придано до підрозділів ІНФОРМАЦІЯ_3 , які у складі військ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » діяли на території Сумської області, а саме в районі населених пунктів с. Боромля та с. Рясне.

Таким чином, ОСОБА_5 вчинив кримінально карані дії, пов`язані з державною зрадою, вчиненою в період збройного конфлікту, основними складовими взаємозв`язаними ознаками та мотивами якого є:

- спеціальний антидержавницький мотив - вчинення діяння на шкоду інтересам України;

- мета - заподіяння шкоди національній безпеці України;

- перехід на бік ворога та здійснення ним підривної діяльності проти України у вигляді участі в бойових діях на боці ворога у лавах ЗС РФ;

- добровільний характер його протиправної, злочинної діяльності, здійснений з власного бажання, без фізичного та психічного примусу.

В зв`язку з перебуванням ОСОБА_5 в країні агресорі, на ТОТ України та введеним в країні воєнним станом, а також враховуючи, що обвинувачений, будучи сповіщеним в передбаченому законом порядку в судове засідання не з`явився, слухання справи здійснювалось в порядку ч. 3 ст. 323 КПК України.

Сторона захисту вважає, що в діях ОСОБА_5 не доведено складу інкримінованого кримінального правопорушення, оскільки не доведено його участі в бойових діях на боці ворога, добровільності таких дій, просила виправдати обвинуваченого.

Проте, вина ОСОБА_5 в скоєнні інкримінованого кримінального правопорушення підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами, переконливих підстав для недовіри яким, чи щодо неналежності та недопустимості яких суду не було наведено, які є послідовними та узгоджуються між собою, зокрема:

-матеріалами доручення, протоколом огляду сторінок в соціальних мережах, інформацією СБ України, які містять дані про службу обвинуваченого в складі ЗС РФ (т. 1 а.с. 79-147, 183-184), а також якими встановлені певні персональні дані та інформація щодо особи обвинуваченого;

-матеріалами доручення, показаннями свідка ОСОБА_6 , отриманими в порядку ч. 11 ст. 615 КПК України (допит цієї особи в суді неможливий, з огляду на її обмін як військовополоненого), протоколами їх огляду, пред`явлення для впізнання, якими підтверджується участь ОСОБА_5 в складі ЗС РФ проти України (т. 1 а.с. 148-165);

-протоколами пред`явлення для впізнання свідкам ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (т. 1 а.с. 166-173), які впізнали в обвинуваченому особу, яка, перебуваючи в складі ЗС РФ, була на тимчасово окупованій частині території Сумської області в 2022 році, які узгоджуються з показаннями цих осіб, наданими суду;

-протоколом огляду мобільного телефону, виданого свідком ОСОБА_8 , в якому міститься інформація про службу обвинуваченого в складі ЗС РФ (т. 1 а.с. 174-182);

-матеріалами НСРД, в яких міститься інформація про участь обвинуваченого в війні в складі ЗС РФ, тобто на боці ворога (т. 1 а.с. 191-200);

-матеріалами тимчасового доступу до інформації по телефонним з`єднанням по виданому ОСОБА_8 мобільному телефону, який перебував в зоні дії базових станцій на території тимчасово окупованої частини Сумської області в 2022 році (т. 1 а.с. 201-231) та протоколом огляду;

- матеріалами тимчасового доступу до інформації по банківській установі, де були отримані копії документів обвинуваченого, як гр-на України (т. 1 а.с. 232-241) та протоколом огляду;

-матеріалами тимчасового доступу до інформації стосовно розташування в 2022 році в період окупації частини Сумської області блокпостів ворога (т. 1 а.с. 242-245);

-інформацією з уповноважених державних органів, якими встановлені та уточнені анкетні дані обвинуваченого, наявність у нього документів, як у гр-на України, а також те, що гр-во України обвинуваченим не припинялось, до уповноважених органів України з приводу цього питання він не звертався (т. 1 а.с. 246-251).

Подані стороною обвинувачення докази узгоджуються між собою та з наданими показами свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , є логічними, послідовними та такими, що цілком переконливо та беззаперечно підтверджують добровільну, тривалу участь в війні ОСОБА_9 в складі ЗС РФ проти України, тобто на боці ворога, що посягає на територіальну цілісність, суверенітет, безпеку України, наявністю при цьому у нього об`єктивної можливості для того щоб не вчиняти таких дій, відмовитись від участі в війні тощо.

При цьому, ОСОБА_5 залишається громадянином України, не відмовився, не залишив та не припинив в передбаченому законом порядку громадянства нашої країни, не здійснив жодних дієвих заходів для цього, в тому числі шляхом офіційного звернення до уповноважених в вирішенні питання громадянства державних органів України.

До того ж, з урахуванням характеру диспозиції ч. 1 ст. 111 КК України, достатнім є сам факт долучення обвинуваченого до лав ЗС РФ та виконання будь-яких функцій в їх складі, що вже шкодить інтересам України.

Таким чином, факт скоєння ОСОБА_5 наведеного кримінального правопорушення суд вважає доведеним, зазначені обставини встановленими, а його дії кваліфікує за ч. 1 ст. 111 КК України, оскільки він, як гр-н України, в період збройного конфлікту, вчинив умисні дії на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, що полягало у переході на бік ворога, тобто скоїв державну зраду.

Крім цього, суд вважає за необхідне зауважити про те, що з наданих матеріалів, зокрема, з судових рішень, доручень та копій документів, вбачається, що були здійснені всі можливі передбачені законом заходи стосовно дотримання прав підозрюваного та обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя з урахуванням встановлених законом особливостей такого провадження, зокрема, здійснювались його виклики, вживались заходи для встановлення його місцезнаходження та сповіщення, він був забезпечений захисником.

Пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин ОСОБА_5 суду не наведено.

Дослідженням особи обвинуваченого встановлено, що він є не судимою особою.

При призначенні виду та міри покарання суд враховує особу обвинуваченого, характер та ступінь суспільної небезпечності скоєного ним кримінального правопорушення.

Враховуючи викладене та дані щодо особи обвинуваченого, характер та значний ступінь суспільної небезпечності скоєного кримінального правопорушення, який підсилюється в умовах війни, відсутність пом`якшуючих покарання обставин, вік обвинуваченого, суд вважає, що виправлення ОСОБА_5 можливе лише з призначенням покарання у виді позбавлення волі з конфіскацією майна, оскільки саме ці покарання сприятимуть досягненню мети провадження та попередженню вчинення інших кримінальних правопорушень.

Підтвердження наявності в справі процесуальних витрат суду не наведено.

На підставі ч. 1 ст. 111 КК України, керуючись ст.ст. 323, 368, 374, 375 КПК України, суд

У Х В А Л И В :

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 111 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років з конфіскацією майна.

Строк відбування покарання ОСОБА_5 обраховувати з моменту його затримання.

На вирок може бути подана апеляція до Сумського апеляційного суду через Зарічний районний суд м. Суми протягом 30 днів з моменту його проголошення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити (надіслати) захиснику та прокурору.

Опублікувати інформацію про цей вирок в засобах масової інформації: в газеті "Урядовий кур`єр" та на офіційних веб-сайтах суду та органів прокуратури.

Виконання вироку в частині здійснення публікації на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора покласти на прокурора.

Суддя ОСОБА_1