Рішення від 24 червня 2026 р. у справі №576/2736/25 — Глухівський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 576/2736/25

Провадження № 2/576/72/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2026 року м. Глухів

Глухівський міськрайонний суд Сумської області у складі:

головуючого судді Сапона О.В.,

з участю секретаря Самойленко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Глухові справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – ОСОБА_3 , про припинення права на частку у спільному майні, визнання права власності та стягнення суми фактично сплачених витрат на комунальні послуги,-

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила припинити право спільної часткової власності відповідача ОСОБА_2 на частину житлового будинку загальною площею 75,1 кв.м, житловою площею 55,2 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , визнати за нею право власності на належну відповідачу частку у житловому будинку, а також стягнути з відповідача на її користь суму фактично сплачених нею витрат на комунальні послуги, а саме: електроенергію – у розмірі 17 599, 40 грн.; постачання газу, води, вивіз побутових відходів – у розмірі 3079,15 грн.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що відповідач ОСОБА_2 є її колишнім чоловіком, шлюб з яким було розірвано 09 вересня 2005 року. 07 вересня 1998 року, у період перебування у шлюбі, на підставі договору купівлі продажу житлового будинку вони придбали житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на який зареєстровано за нею та їх з відповідачем спільною донькою ОСОБА_4 по частці за кожною. Таким чином їм з відповідачем на праві спільної сумісної власності подружжя належить по вказаного будинку. У зв`язку зі збройною агресією рф та тим, що будинок розташований у безпосередній близкості до районів інтенсивних бойових дій, з метою забезпечення власної безпеки вона має намір відчужити будинок, проте відповідач як співвласник відмовляється підписувати будь які угоди, що унеможливлює укладення правочину та підтверджує відсутність реальної можливості спільного володіння, користування й розпорядження спільним майном. Також посилається на те, що понад 20 років вони з відповідачем не проживають однією сім`єю, спільного господарства не ведуть. Відповідач упродовж зазначеного періоду не сплачував належної до його частини витрат на житлово-комунальні послуги та утримання будинку, не організовував ремонтів і догляду, не вчиняв дії для збереження об`єкта. Увесь обсяг витрат фактично покривали інші співвласники з метою збереження майна та недопущення припинення надання послуг. Таким чином відповідач не виконував покладеного на нього законом обов`язку брати участь у витратах на утримання спільного майна, чим порушив баланс прав та обов`язків співвласників. 28.08.2025 вона звернулася до ТОВ «Тригла-Центр» із заявою щодо визначення технічної можливості поділу будинку / виділу частки в натурі, однак за результатами розгляду її заяви ТОВ «Тригла-Центр» відмовило їй в оформленні поділу / виділу, зазначивши про неможливість сформувати два самостійні об`єкти без порушення будівельних норм та заборону виділяти лише допоміжні приміщення. За таких умов об`єкт набуває ознак неподільного, а виділ частки в натурі не проводиться. Відповідно до Звіту про оцінку майна, виконаного ТОВ «БАЗИС-Центр», дата складання висновку 26.08.2025, ринкова вартість об`єкта оцінки (житловий будинок, АДРЕСА_1 ) – 481 075 грн. (без ПДВ); ринкова вартість частки кожного зі співвласників – 240 537, 50 грн.; відтак вартість частки – становить 120 268, 75 грн.

З огляду на неможливість спільного володіння і користування майном, відсутність участі відповідача у його утриманні та неподільність об`єкта нерухомості за технічними характеристиками, просила позов задовольнити.

Ухвалою суду від 27.10.2025 дану позовну заяву було залишено без руху, оскільки вона була подана без дотримання вимог, передбачених ст. 177 ЦПК України, а також не внесено вартості частки у спільному майні на депозитний рахунок суду, позивачці надано час для усунення недоліків.

10.11.2025 позивачка усунула недоліки, доплативши судовий збір та зарахувавши на депозитний рахунок суду суму вартості частки у спільному майні, про що надала до суду відповідні підтверджуючі документи.

18.11.2025 суд відкрив провадження у справі та з урахування обставин справи вирішив її розглядати у порядку загального позовного провадження.

04.12.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву відповідача ОСОБА_2 , в якому останній надав заперечення щодо позову, в яких зазначає, що він не проживає у спірному будинку, також, як йому відомо, у вказаному будинку не проживає і позивачка, а з її дозволу мешкають квартиранти, які користуються комунальними послугами, в тому числі електроенергією, газом, водою, послугами з вивозу побутових відходів, тому він не розуміє, чому він має платити за спожиті цими особами послуги. Позивачем не доведено, що всі вказані комунальні послуги є необхідними для утримання майна. Крім того, до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України, застосовується загальна позовна даність тривалістю в три роки. Також вказував на те, що зазначена позивачкою вартість спірного будинку у розмірі 481 075,00 грн. не відповідає ринковій вартості вказаного житла і явно занижена суб`єктом оцінки. Крім того зазначає, що у нього, так само як і у позивачки частка спірного будинку, а відтак він має такі ж права на будинок, як і у позивачки, тому він категорично проти, щоб його позбавляли його майна. До того ж, позивачка хоче припинити його право на частку у спільній частковій власності, однак питання про сплату компенсації взагалі не ставить.

Просив врахувати його аргументи та відмовити у задоволенні позовних вимог, а також стягнути з позивачки понесені ним витрати на правову допомогу у розмірі 10000 грн.

28.01.2026 до суду надійшла відповідь представника позивачки ОСОБА_1 – адвоката Кацинського О.В. на відзив відповідача ОСОБА_2 , в якій він зазначає, що доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, є необгрунтованими. У своєму відзиві відповідач не спростував твердження та аргументи позивача стосовно суті позовних вимог.

27.02.2026 до суду надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив представника позивачки ОСОБА_1 – адвоката Кацинського О.В. суть яких зводиться до того, що вона є необгрунтованою, містить вибіркове тлумачення норм матеріального права, а також ігнорує ключові фактичні обставини справи, які підтверджують відсутність правових підстав для застосування ст. 365 ЦК України. Відповідь на відзив зводиться переважно до формальних підстав для позбавлення мене власності, без надання до суду будь-яких доказів неможливості реального спільного володіння, користування та розпорядження спірним майном.

Ухвалою суду від 27.02.2026 підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду.

15.06.2026 від представника позивачки ОСОБА_1 – адвоката Кацинського О.В. до суду надійшла заява про відмову позивачки від позову в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача на її користь суми фактично сплачених нею витрат на комунальні послуги, а саме: електроенергію – у розмірі 17 599, 40 грн.; постачання газу, води, вивіз побутових відходів – у розмірі 3079,15 грн.

Ухвалою суду від 15.06.2026 провадження у даній справі в частині вимог стягнення суми фактично сплачених витрат на комунальні послуги, було закрито.

У судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 – адвокат Кацинський О.В. позов підтримав в повному обсязі з підстав, що в ньому викладені. Просив вимоги позивачки задовольнити, припинити право спільної часткової власності відповідача ОСОБА_2 на частину спірного житлового будинку загальною площею 75,1 кв.м, житловою площею 55,2 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , з виплатою йому грошової компенсації у розмірі 120 268, 75 грн., яка була попередньо внесена стороною позивачки на депозитний рахунок суду та визнати за позивачкою право власності на належну відповідачу частку у житловому будинку.

Представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Рубан О.М. у задоволенні позову просив відмовити за його безпідставністю та необгрунтованістю.

Третя особа – ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилася, хоча про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, пояснень щодо позову не надала.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд приходить до наступних висновків.

Так, судом встановлено, підтверджується наявними у справі доказами, що з 29 серпня 1992 року по вересень 2005 року сторони перебували у зареєстрованому, який було розірвано 09 вересня 2005 року (а.с.17)

Від шлюбу сторони мають повнолітню доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В період шлюбу, 07 вересня 1998 року на підставі Договору купівлі продажу від 07 вересня 1998 року, посвідченого державним нотаріусом Глухівської міської державної нотаріальної контори Сіманенко Т.П. за р.р. 1-1651, позивачка ОСОБА_1 , яка діяла від свого імені та від імені своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_7 , придбали житловий будинок загальною жилою площею 55,2 кв.м з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці Глухівської міської Ради народних депутатів, в рівних частках кожній (а.с.15).

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав № 434788356 від 09.07.2025, за позивачкою ОСОБА_1 зареєстровано право власності на частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 75,1 кв.м, житловою площею 55,2 кв.м. (а.с.14)

Власником іншої частки будинку являється донька сторін – ОСОБА_5 .

За даними довідки на нерухоме майно КП «Глухівське бюро технічної інвентаризації» Глухівської міської ради від 03.07.2025 № 489, житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 в КП Глухівське БТІ, станом на 31.12.2012 зареєстровано за ОСОБА_1 (підстава виникнення права власності Договір купівлі-продажу посвідчений Глухівською міською державною нотаріальною конторою 07.09.1998 року, р-р. № 1-1651) частка та ОСОБА_7 (підстава виникнення права власності Договір купівлі-продажу посвідчений Глухівською міською державною нотаріальною конторою 07.09.1998 року, р-р. № 1-1651) частка . Опис об`єкту: Загальна площа будинку 75,1 кв.м., житлова – 55,2 кв.м.; Найменування об`єкту: А - Житловий будинок (цегляний), Б - сарай (цегляний), б - сарай (дерев`яний), ПГ - погріб (шлакобетонні конструкції), №1-4 огорожа (металеві/бетонні плити). Примітка: сарай «Б» збудовано до 1992 р., відповідно до постанови КМУ № 406 від 07.06.2017 № 406 (редакція від 15.04.2025 № 415-2025-п) не є самовільним та не потребує введення в експлуатацію. Гараж – В, знесено (а.с.16)

Відповідно до наданого позивачкою звіту про оцінку майна № АЕ00-250826-004 житлового будинку загальною площею 75,1 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , висновок про вартість майна складений суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «БАЗІС-ЦЕНТР», станом на 26.08.2025 ринкова вартість об`єкта оцінки складає – 481 075 грн. (без ПДВ); ринкова вартість частки кожного зі співвласників – 240 537, 50 грн. (а.с.22-31)

Згідно з висновком ТОВ «Тригла-Центр» від 29.08.2025 щодо визначення технічної можливості поділу будинку / виділу частки в натурі за адресою: АДРЕСА_1 , поділити житловий будинок за вказаною адресою на два самостійні об`єкти з присвоєнням окремих адрес є неможливим з огляду на: вимоги Прорядку проведення технічної інвентаризації, затвердженого постановою КМУ № 488 від 12.05.2023, який не допускає оформлення поділу всупереч будівельним нормам і земельному законодавству; відсутність нормативно достатнього під`їзду до кожної частини – мінімум 3,5 м для проїзду спецтранспорту за ДБН; порушення мінімальних відступів житлового будинку від межі суміжної земельної ділянки – не менше 3 м (ДБН Б.2.2-12:2019, п 6.1.41); невирішеність земельних передумов (поділ земельної ділянки / формування окремих кадастрових номерів або встановлення сервітутів на проїзд) відповідно до ст. 79, 79-1, 98,99 ЗК України; неможливість присвоєння окремих адрес без утворення самостійних об`єктів права та внесення відомостей до Реєтру будівельної діяльності (Постанова КМУ №690 від 07.07.2021). за таких умов об`єкт слід вважати неподільним у розумінні ст. 183 ЦК України ( а.с. 18 - 21)

07.11.2025 стороною позивачки на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України у Сумській області внесено 120 268, 75 грн. вартості частки у спірному майні, згідно висновку про вартість майна від 26.08.2025, що підтверджується квитанцією№ 2760216419 (а.с.89)

Відповідно до Конституції України засади регулювання шлюбу і сім`ї визначаються виключно законами України; шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка, кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї (частина перша статті 51, пункт 6 частини першої статті 92). У статті 3 СК України встановлено, що сім`я створюється на підставі шлюбу та на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, серед яких визначено проживання жінки та чоловіка однією сім`єю.

Рівність прав і обов`язків у шлюбі та сім`ї включає в себе також їх рівність у майнових відносинах, які регулюються положеннями СК України та ЦК України.

Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Тобто, статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц, провадження № 61-15462св18, а також у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2022 року у справі № 676/4308/21 (провадження № 61-7301св22).

Подібні правила викладені також у частині першій статті 57 СК України, відповідно до якої особистою приватною власністю дружини, чоловіка є зокрема майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

У разі, якщо спірне майно учасниками справи набуто в період перебування в шлюбі, той факт, що воно зареєстровано на одного з подружжя, не позбавляє іншого права на частку в такому майні.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2022 року у справі № 330/1569/19.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 Кодексу).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Частиною третьою статті 368 ЦК України визначено, що майно набуте подружжям за час шлюбу є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із статтею 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

В силу положень статтей 21, 24, 41 Конституції України, статтей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Згідно із статтею 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

При цьому право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року № 6-68цс12.

Подібні за змістом правові висновки Верховний Суд навів у постановах від 18 липня 2019 року у справі № 210/2236/15-ц, 19 жовтня 2019 року у справі № 750/11178/17, 26 грудня 2019 року у справі № 303/4849/16-ц, 02 листопада 2021 року у справі № 263/13236/16-ц.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном.

У частині першій статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частині четвертій статті 10 ЦПК України передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно зі статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Конвенція в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.

ЄСПЛ у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення

Судом встановлено, що спірний житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , титульним власником якого значиться позивачка, придбаний під час перебування позивачки та відповідача в шлюбі та являється їх спільною сумісною власністю подружжя, частки дружини та чоловіка є рівними, що визнається сторонами у справі. У спірному будинку ні позивачка, ні відповідач не проживають.

Таким чином, зважаючи на те, що відповідачу ОСОБА_2 належить частка спірного будинку, вказана частка у порівнянні з часткою співвласника – позивачки ОСОБА_1 , якій також належить 1/4 частка будинку, не може бути визначена як незначна. Виходячи з належної йому частки, відповідач як співвласник будинку, має рівні з іншим співвласником – позивачкою по справі ОСОБА_1 права щодо об`єкта спільної часткової власності, відтак припинення права на частку в спільному майні завдасть відповідачу істотної шкоди, оскільки в даному випадку буде порушений принцип рівності прав співвласників, а правовий режим спільної часткової власності враховує інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших, тим більше, що відповідач категорично проти припинення його права на це нерухоме майно. Також суд враховує і позицію відповідача щодо незгоди отримати компенсацію вартості його частки в сумі, яка визначена позивачем - 120 268, 75 грн., та внесена на депозитний рахунок суду.

Непорозуміння між співвласниками будинку, які взагалі в ньому не мешкають, щодо володіння і користування ним, само по собі не є підставою для висновку про те, що право співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, оскільки доказами по справі підтверджено, що таке припинення завдасть істотної шкоди його інтересам.

Інші зазначені стороною позивача обставини є недоведеними, та не є підставами для припинення права особи на частку у спільному майні в розумінні ст. 365 ЦК України.

При зверненні з позовом до суду позивачкою долучено звіт про оцінку спірного майна - житлового будинку загальною площею 75,1 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з яким висновок про вартість майна складений суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «БАЗІС-ЦЕНТР».

Також долучено висновок ТОВ «Тригла-Центр» від 29.08.2025 щодо визначення технічної можливості поділу будинку / виділу частки в натурі за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно із положеннями ч. 1 ст. 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Проте, вказані вище висновки не відповідають вимогам ст. 102 ЦПК України, особи, які їх склади не внесені до відповідного реєстру.

Згідно роз`яснень, які містяться в п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22.12.1995 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України №15 від 25.05.1998 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», вирішуючи питання про грошові стягнення у справах за позовами про захист права приватної власності на майно, суди мають виходити з того, що вартість спірного майна визначається за погодженням сторін, а за його відсутністю - за дійсною вартістю майна на час розгляду спору. Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза.

Клопотання про призначення судової експертизи в судовому засіданні сторонами не заявлялось.

З наведених підстав суд надає критичну оцінку вказаним документам, як доказам вартості спірного об`єкта нерухомості та вважає обґрунтованим посилання відповідача про те, що оцінка майна, про яку зазначено у позовних вимогах не є належно визначеною.

Крім того, за встановлених судом обставин, стороною позивача не доведено і неподільності належного сторонам на праві спільної часткової власності будинку, а також неможливості спільного проживання у ньому.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні вимог позивачки про припинення права на частку у спільному майні відповідача. Вимога позивачки щодо визнання права власності на вказану частку відповідача безпосередньо пов`язана з вимогою про припинення права на частку у спільному майні, а тому у її задоволенні також слід відмовити.

Враховуючи, що судом відмовлено в задоволенні позову, внесена стороною позивачки на депозит суду сума в розмірі 120 268, 75 грн., на підставі квитанції № 2760216419 від 07 листопада 2025 року, підлягає поверненню.

Вимогами статті 141 ЦПК України передбачено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею документально підтверджені судові витрати.

Таким чином із позивачки на користь відповідача підлягають стягненню 10000 грн. понесених ним витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 247-279, 263-265 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – ОСОБА_3 , про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності, відмовити.

Повернути ОСОБА_1 (паспорт серія НОМЕР_1 , виданий Глухівським МРВ УМВС України в Сумській області 24 січня 1997 року) грошові кошти внесені на депозитний рахунок суду (отримувач: ТУ ДCА України у Сумській області) в сумі 120 268, 75 грн. (сто двадцять тисяч двісті шістдесят вісім) грн. 75 коп., які внесені на підставі квитанції № 2760216419 від 07.11.2025 за наступними банківськими реквізитами - код отримувача: 26270240, Банк отримувача: ДКСУ м.Київ, код банку отримувача (МФО) 820172, рахунок отримувача: UA558201720355249001000008869, призначення платежу: «вартості частки у спільному майні, що згідно висновку про вартість майна від 26.08.2025, становить 120 268, 75 грн., позивач ОСОБА_1 ».

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати, а саме 10000 витрат на правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Сумського апеляційного суду Сумської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Суддя Глухівського міськрайонного суду О.В. Сапон