Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №440/2490/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2026 р. Справа № 440/2490/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Мінаєвої К.В.,

Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 (головуючий суддя І інстанції: А.О. Чеснокова, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039) по справі № 440/2490/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі відповідач, ГУ ПФУ в Полтавській області), в якій просив:

визнати протиправною бездіяльність (дії) Головного Управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку пенсії та в не зарахуванні заробітної плати періодів роботи з 23.05.2000 по 27.11.2000 у АТ "Полтавський ГЗК" та з 10.06.2004 по 04.03.2022 у росії в ЗАТ "Золотовидобувна компанія "Полюс" та зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Полтавській області;

здійснити перерахунок розміру пенсії ОСОБА_1 з врахуванням заробітної плати періодів роботи з 23.05.2000 по 27.11.2000 у АТ "Полтавський ГЗК" та з 10.06.2004 по 04.03.2022 у росії в ЗАТ "Золотовидобувна компанія "Полюс".

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУПФУ в Полтавській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". 10.02.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок та виплату пенсії з дати призначення з урахуванням заробітної плати за періоди його роботи у АТ "Полтавський ГЗК" з 23.05.2000 по 27.11.2000 та у росії в ЗАТ "Золотовидобувна компанія "Полюс"" з 10.06.2004 по 04.03.2022. Однак, відповідач безпідставно відмовив у перерахунку пенсії, посилаючись на те, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.08.2025 у справі №440/9643/25 лише зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до пільгового стажу позивача період роботи з 23.05.2000 по 27.11.2000 у АТ "Полтавський ГЗК" та період роботи з 10.06.2004 по 04.03.2022 у росії в ЗАТ "Золотовидобувна компанія "Полюс", та повторно розглянути заяву позивача від 30.06.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду, у зв`язку із чим підстави для врахування сум заробітку за період з 10.06.2004 по 04.03.2022 для обчислення пенсії відсутні. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки факт роботи позивача у АТ "Полтавський ГЗК" з 23.05.2000 по 27.11.2000 та у росії в ЗАТ "Золотовидобувна компанія "Полюс"" з 10.06.2004 по 04.03.2022 підтверджено записами в його трудовій книжці, а також позивачем до пенсійного органу надані відомості про стан індивідуального рахунку застрахованої особи, довідки уточнюючі характер праці та результати атестації робочих місць, зі змісту яких вбачається, що позивачу за спірний період нараховувалася заробітна плата, з якої відраховувалися страхові внески..

ІІ. Зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 частково задоволено адміністративний позов.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо неврахування при розрахунку пенсії ОСОБА_1 заробітної плати за періоди його роботи на ЗАТ "Золотодобувна компанія "Полюс" з червня 2004 року по березень 2005 року, з травня 2005 року по січень 2006 року, з березня 2006 року по липень 2007 року, з вересня 2007 року по квітень 2008 року, з червня 2008 року по серпень 2008 року, з жовтня 2008 року по січень 2009 року, з березня 2009 року по жовтень 2009 року, з грудня 2009 року по лютий 2010 року, з квітня 2010 року по травень 2011 року, з червня 2011 року по червень 2020 року, з вересня 2020 року по січень 2022 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити з 29.04.2025 перерахунок пенсії ОСОБА_1 з врахуванням заробітної плати згідно довідок ЗАТ "Золотодобувна компанія "Полюс" №710 від 01.03.2021, №711 від 01.03.2021, №712 від 01.03.2021, №713 від 01.03.2021, №1239 від 02.03.2022 за періоди роботи ОСОБА_1 на ЗАТ "Золотодобувна компанія "Полюс" з червня 2004 року по березень 2005 року, з травня 2005 року по січень 2006 року, з березня 2006 року по липень 2007 року, з вересня 2007 року по квітень 2008 року, з червня 2008 року по серпень 2008 року, з жовтня 2008 року по січень 2009 року, з березня 2009 року по жовтень 2009 року, з грудня 2009 року по лютий 2010 року, з квітня 2010 року по травень 2011 року, з червня 2011 року по червень 2020 року, з вересня 2020 року по січень 2022 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат шляхом стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області судові витрати, що пов`язані зі сплатою судового збору, у розмірі 532,48 грн.

Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що нарахована заробітна плата позивача, підтверджується довідками ЗАТ "Золотодобувна компанія "Полюс" №710 від 01.03.2021, №711 від 01.03.2021, №712 від 01.03.2021, №713 від 01.03.2021 та №1239 від 02.03.2022, копії яких наявні у матеріалах адміністративної справи та які в силу постанови Кабінету Міністрів України №107 "Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав" підлягають прийняттю на території України без спеціального посвідчення (проставлення апостиля), оскільки станом на 24.02.2022 спірні довідки, видані на території РФ, приймалися на території України без спеціального посвідчення в силу Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, дія якої була зупинена лише Законом №2783-IX від 01.12.2022.

ІІІ. Підстави апеляційного оскарження та їх обґрунтування.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 по справі № 440/2490/26 та ухвалити нове рішення у цій справі, яким відмовити в задоволенні позовної заяви в повному обсязі.

В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на те, що ГУПФУ в Полтавській області не є належним відповідачем по даній справі оскільки рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.08.2025 по справі Nє440/9643/25 за позовом ОСОБА_1 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до пільгового стажу позивача період роботи з 23.05.2000 по 27.11.2000 у АТ "Полтавський ГЗК" та період роботи з 10.06.2004 по 04.03.2022 у росії в ЗАТ "Золотовидобувна компанія "Полюс" та повторно розглянути заяву позивача від 30.06.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду. Рішення суду виконано Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області в межах покладених зобов`язань.

Згідно Закону України Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993, вчиненого від імені України у м. Москві 28.03.1997 і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 № 140/98-ВР. Сторони Україна та росія вийшли з угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Тобто, угода про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 не діє на території України та росії.

ІV. Провадження в суді апеляційної інстанції та виклад позиції інших учасників справи.

Позивач реалізувавши своє право визначене ст. 304 КАС України подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважаючи рішення суду обґрунтованим, вмотивованим та таким, що винесено згідно вимог чинного законодавства просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Учасники справи повідомлені про перегляд рішення Полтавського окружного адміністративного суду судом апеляційної інстанції належним чином шляхом отримання ними копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розглядає справу без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. З урахуванням вимог частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

V. Обставини, встановлені судом.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , перебуває на обліку у ГУПФУ в Полтавській області, де з 29.04.2025 отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

30.06.2025 ОСОБА_1 звертався до територіального органу ПФУ із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах, однак рішенням ГУ ПФУ у Львівській області №163950034639 від 08.07.2025 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах (згідно поданих документів право на пенсію за віком на пільгових умовах згідно п. 2 ч. 2 ст. 114 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" відсутнє). У рішенні зазначено наступне: Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 30.06.2025. Дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вік заявника 50 років 02 місяці 02 дні. Страховий стаж особи - 18 р. 01 м. 11 дн. (в т.ч. додаткові роки за роботи за списком №1 - 06 років). Пільговий стаж за списком № 1 становить 06 років 08 місяців 07 днів.

Також зазначено, що наданими документами до страхового стажу позивача не зараховано: 1) період роботи в росії з 10.06.2004 року, згідно Трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки відповідно до Закону України від 23.12.2022 "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993" до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на РРФСР по 31.12.1991; 2) до пільгового стажу не зараховано період роботи з 23.05.2000 по 27.11.2000,згідно Довідки від 23.05.2025 року № 113, оскільки в даний період відсутня атестація робочого місця. Висновок: згідно поданих документів право на пенсію за віком на пільгових умовах згідно п.2 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" відсутнє.

ОСОБА_1 , вважаючи рішення ГУ ПФУ у Львівській області №163950034639 від 08.07.2025 про відмову у призначенні пенсії протиправним та таким, що не відповідає чинному законодавству, звернувся до суду з відповідним позовом.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.08.2025 у справі №440/9643/25, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 08.12.2025, суд визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 163950034639 від 08.07.2025 року щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, а також зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до пільгового стажу позивача період роботи з 23.05.2000 по 27.11.2000 у АТ "Полтавський ГЗК" та період роботи з 10.06.2004 по 04.03.2022 у росії в ЗАТ "Золотовидобувна компанія "Полюс", та повторно розглянути заяву позивача від 30.06.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду.

Зазначене вище рішення суду виконано Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області шляхом повторного розгляду заяви позивача від 30.06.2025 про призначення пенсії та з 29.04.2025 призначено пенсію за віком на пільгових умовах із зарахуванням до пільгового стажу періоду роботи з 23.05.2000 по 27.11.2000 у АТ "Полтавський ГЗК" та періоду роботи з 10.06.2004 по 04.03.2022 у росії в ЗАТ "Золотовидобувна компанія "Полюс", що учасниками справи не заперечується.

10.02.2026 позивач звернувся до ГУПФУ в Полтавській області із заявою, в якій, зокрема, просив провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) з врахуванням страхового стажу та заробітної плати періоди роботи з 23.05.2000 по 27.11.2000 у АТ "Полтавський ГЗК" та з 10.06.2004 по 04.03.2022 у росії в ЗАТ "Золотовидобувна компанія "Полюс" та зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) до страхового стажу та заробітної плати періоди роботи з 23.05.2000 по 27.11.2000 у АТ "Полтавський ГЗК" та з 10.06.2004 по 04.03.2022 у росії в ЗАТ "Золотовидобувна компанія "Полюс" та провести перерахунок пенсії.

05.03.2026 позивачем було отримано відповідь ГУПФУ в Полтавській області за №1600-0202-8/18327 від 05.03.2026, в якій управління повідомило, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.08.2025 по справі №440/9643/25 за позовом ОСОБА_1 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до пільгового стажу позивача період роботи з 23.05.2000 по 27.11.2000 у АТ "Полтавський ГЗК" та період роботи з 10.06.2004 по 04.03.2022 у росії в ЗАТ "Золотовидобувна компанія "Полюс", та повторно розглянути заяву позивача від 30.06.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду. Рішення суду виконано Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області в межах покладених зобов`язань: повторно розглянуто заяву позивача від 30.06.2025 про призначення пенсії та з 29.04.2025 призначено пенсію за віком на пільгових умовах із зарахуванням до пільгового стажу періоду роботи з 23.05.2000 по 27.11.2000 у АТ "Полтавський ГЗК" та періоду роботи з 10.06.2004 по 04.03.2022 у росії в ЗАТ "Золотовидобувна компанія "Полюс". Оскільки резолютивна частина рішення суду містить лише зобов`язання щодо зарахування періодів пільгового стажу, підстави для врахуванням сум заробітку за період 10.06.2004 по 04.03.2022 для обчислення пенсії відсутні.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність (дії) Головного Управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку пенсії та в не зарахуванні заробітної плати періодів роботи з 23.05.2000 по 27.11.2000 у АТ "Полтавський ГЗК" та з 10.06.2004 по 04.03.2022 у росії в ЗАТ "Золотовидобувна компанія "Полюс" та зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, звернувся до суду з цим позовом.

VІ. Нормативне регулювання та оцінка суду апеляційної інстанції.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян врегульовує Закон України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (надалі Закон №1058-IV).

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону №1058-IV, для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

Згідно з п. 1 ст. 41 Закону №1058-IV, до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески в межах встановленої законодавством максимальної величини заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, а після набрання чинності Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" - максимальної величини бази нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначеної відповідно до закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону №1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Як передбачено частиною другою статті 4 Закону №1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода).

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).

Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москва.

Згідно з ч. 3 ст. 6 Угоди, обчислення пенсій відбувається із заробітку (доходів) за періоди роботи, які зараховуються в трудовий стаж. У тому випадку якщо у державах-учасницях Угоди введено національну валюту, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.

Відповідно до абз. 5 пп. 3 п. 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", що затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (надалі - Порядок № 22-1), особи, яким пенсія відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення призначається з урахуванням заробітної плати, отриманої за періоди роботи на територіях держав-учасниць міжнародних договорів (угод), надають довідки про заробітну плату для призначення пенсії (з розбивкою по місяцях), видані підприємствами, установами чи організаціями (їх правонаступниками), де працювала особа, або архівними установами.

Аналіз наведених вище правових норм дозволяє зробити висновок про те, що заробіток (дохід) за періоди роботи на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховується при обчисленні розміру пенсії за умови надання особою довідки про заробітну плату для призначення пенсії (з розбивкою по місяцях).

Судовим розглядом встановлено, що у періоди з червня 2004 року по березень 2005 року, з травня 2005 року по січень 2006 року, з березня 2006 року по липень 2007 року, з вересня 2007 року по квітень 2008 року, з червня 2008 року по серпень 2008 року, з жовтня 2008 року по січень 2009 року, з березня 2009 року по жовтень 2009 року, з грудня 2009 року по лютий 2010 року, з квітня 2010 року по травень 2011 року, з червня 2011 року по червень 2020 року, з вересня 2020 року по січень 2022 року ОСОБА_1 нараховувалася заробітна плата, факт чого підтверджується довідками ЗАТ "Золотодобувна компанія "Полюс" №710 від 01.03.2021, №711 від 01.03.2021, №712 від 01.03.2021, №713 від 01.03.2021 та №1239 від 02.03.2022, копії яких наявні у матеріалах адміністративної справи та в електронній пенсійній справі позивача.

Окрім цього, у вказаних довідках зазначено про здійснення відрахувань до пенсійного фонду рф.

А отже суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вищезазначені довідки підтверджують факт нарахування позивачу заробітної плати за періоди з червня 2004 року по березень 2005 року, з травня 2005 року по січень 2006 року, з березня 2006 року по липень 2007 року, з вересня 2007 року по квітень 2008 року, з червня 2008 року по серпень 2008 року, з жовтня 2008 року по січень 2009 року, з березня 2009 року по жовтень 2009 року, з грудня 2009 року по лютий 2010 року, з квітня 2010 року по травень 2011 року, з червня 2011 року по червень 2020 року, з вересня 2020 року по січень 2022 року, а тому заробіток позивача у вказані періоди підлягає врахуванню при обчисленні розміру пенсії.

Щодо вимог апеляційної скарги про зупинення дії Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, підписаної від імені України у м. Мінську 22.01.1993 у відносинах з РФ та Республікою Білорусь, згідно якої при призначенні пенсії заробітна плата враховується на території російської федерації за період по 31.12.1991 за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

01.12.2022 прийнято Закон України "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" №2783-ІХ (надалі - Закон №2783-IX), яким керуючись положеннями статті 62 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України", зупинено у відносинах з РФ та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 №240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993, вчиненого від імені України у м. Москві 28.03.1997 і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 №140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162). Вирішено, керуючись положеннями статті 54 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 84 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України", вийти з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 №240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993, вчиненого від імені України у м. Москві 28.03.1997 і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 №140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162).

Отже, Законом №2783-IX зупинено дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчинену від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифіковану Законом України від 10.11.1994 №240/94-ВР, тому до документів, виданих на території РФ, при їх пред`явленні на території України застосовуванню підлягала вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 1961 року, яка є чинною у відносинах України з РФ.

Водночас 04.02.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №107 "Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав", якою установлено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 р. такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Законом №2102-IX від 24.02.2022 затверджено Указ Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, яким введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, що триває і дотепер.

Враховуючи наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірні довідки підлягають прийняттю на території України без спеціального посвідчення (проставлення апостиля) оскільки станом на 24.02.2022 довідки, видані на території РФ, приймалися на території України без спеціального посвідчення в силу Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, дія якої була зупинена лише Законом №2783-IX від 01.12.2022.

Щодо доводів апеляційної скарги про втручання судом першої інстанції в дискреційні повноваження відповідача.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи №R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.

Дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах.

Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.

Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до абзацу 3 пункту 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду "Про судове рішення в адміністративній справі" від 20.05.2013 № 7, суд може ухвалити постанову про зобов`язання відповідача прийняти рішення певного змісту за винятком випадків, коли суб`єкт владних повноважень відповідно до закону приймає рішення на власний розсуд.

Суд не може підміняти державний орган і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Слід зазначити, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (стаття 2 КАС України). Відтак, обираючи спосіб захисту прав позивача, суди мали б зважати на ефективність такого захисту.

Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту, згідно з якою засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути ефективним як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13 Конвенції, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).

Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі "Джорджевич проти Хорватії", п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин кожної конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь особи, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Оскільки позивачем виконано всі умови, визначені законом для підтвердження доходу за період роботи в рф, прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

За таких обставин суд апеляційної інстанції підтримує висновок суду першої інстанції про те, що належним способом відновлення порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності ГУПФУ в Полтавській області щодо неврахування при розрахунку пенсії ОСОБА_1 заробітної плати за періоди його роботи на ЗАТ "Золотодобувна компанія "Полюс" з червня 2004 року по березень 2005 року, з травня 2005 року по січень 2006 року, з березня 2006 року по липень 2007 року, з вересня 2007 року по квітень 2008 року, з червня 2008 року по серпень 2008 року, з жовтня 2008 року по січень 2009 року, з березня 2009 року по жовтень 2009 року, з грудня 2009 року по лютий 2010 року, з квітня 2010 року по травень 2011 року, з червня 2011 року по червень 2020 року, з вересня 2020 року по січень 2022 року, а також зобов`язання ГУПФУ в Полтавській області здійснити з 29.04.2025 перерахунок пенсії ОСОБА_1 з врахуванням заробітної плати згідно довідок ЗАТ "Золотодобувна компанія "Полюс" №710 від 01.03.2021, №711 від 01.03.2021, №712 від 01.03.2021, №713 від 01.03.2021, №1239 від 02.03.2022 за періоди роботи ОСОБА_1 на ЗАТ "Золотодобувна компанія "Полюс" з червня 2004 року по березень 2005 року, з травня 2005 року по січень 2006 року, з березня 2006 року по липень 2007 року, з вересня 2007 року по квітень 2008 року, з червня 2008 року по серпень 2008 року, з жовтня 2008 року по січень 2009 року, з березня 2009 року по жовтень 2009 року, з грудня 2009 року по лютий 2010 року, з квітня 2010 року по травень 2011 року, з червня 2011 року по червень 2020 року, з вересня 2020 року по січень 2022 року.

Виходячи з того, що в частині відмови у задоволенні позову рішення суду першої інстанції не оскаржувалося, то в цій частині апеляційний перегляд не здійснювався.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову.

В аспекті оцінки інших аргументів учасників справи колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, пункт 29; рішення від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, пункт 23; рішення від 28.01.2011 (остаточне) у справі «Трофимчук проти України», заява № 4241/03, пункт 54; рішення від 21.01.1999 у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, пункт 26). Хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, але орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення від 01.07.2003 у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36).

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Відповідно до положень статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, повно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 по справі №440/2490/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя К.В. Мінаєва

Судді В.В. Катунов І.М. Ральченко