Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №480/10212/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2026 р. Справа № 480/10212/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Мінаєвої К.В.,

Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 04.05.2026 (головуючий суддя І інстанції: І.Г. Шевченко, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022) по справі № 480/10212/24

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі – відповідач-1, ГУ ПФУ в Сумській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі – відповідач-2, ГУ ПФУ в Запорізькій області), якій просила:

1) визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області №183450032433 від 19.07.2024 щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах як водію міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв),

2) зобов`язати ГУ ПФУ в Сумській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах як водію міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) з 12.07.2024 (з дати звернення із заявою про призначення пенсії).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що після досягнення 52 років та маючи 21 рік 01 місяць 25 днів пільгового стажу (що відповідач визнає у рішенні), вона звернулася до територіального органу ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно п. «з» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Позивачу було відмовлено у призначення пенсії у зв`язку з недосягнення пенсійного віку в 55 років згідно п.8 ч.2 ст.114 Закону України Закону №1058-IV. Позивач вважає вказане рішення таким, що суперечить рішенню Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі 1-5/2018(746/15), яким визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII та відновлено дію цією статті в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII. Водночас, стаття 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV передбачає умови виходу на пенсію, що є тотожними статті 13 Закону №1788-XII в редакції до ухвалення рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 по справі 1-5/2018(746/15). За такої невідповідності діючих норм законодавства необхідним є застосування тих правових положень, що є більш сприятливими для особи, тобто ст. 13 Закону №1788-ХІІ в редакції рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 по справі 1-5/2018(746/15), згідно з яким вихід на пенсію для категорії працівників, до якої належить позивач, допускається з 50 років (на противагу 55 років у ст. 114 Закону №1058-IV). За наведеного просить суд позовні вимоги задовольнити повністю.

ІІ. Зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 04.05.2026 позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 19.07.2024 №183450032433 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах як водію міського пасажирського транспорту.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах як водію міського пасажирського транспорту з 12.07.2024 на підставі пункту «з» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення”.

Вирішено питання розподілу судових витрат шляхом стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області в рахунок повернення сплачений при подачі позову до суду судовий збір у розмірі 1211грн.20коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача достатньо пільгового стажу для призначення пенсії за віком як водію міського пасажирського транспорту (повних 21 рік з необхідних 10 років), а також страхового стажу (повних 34 роки з необхідних 20 років), позивач досягла необхідного 50-річного віку для призначення пенсії (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020), подані позивачем документи у повному обсязі станом на момент прийняття оскаржуваного рішення надавали змогу відповідачу-2 встановити цей факт та призначити пенсію за віком як водію міського пасажирського транспорту відповідно до пункту "з" статті 13 Закону №1788-XII від 05.11.1991 у редакції до внесення змін Законом №213-VIII від 02.03.2015, а отже, рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області від 19.07.2024 щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах як водію міського пасажирського транспорту відповідно до п.8 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV не відповідають критеріям правомірності, передбаченим ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України та є протиправним, у зв`язку з чим суд, з урахуванням ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає необхідним визнати таке рішення протиправним і скасувати його, та зобов`язати ГУ ПФУ в Запорізькій області призначити пенсію за віком на пільгових умовах як водію міського пасажирського транспорту з 12.07.2024 на підставі пункту “з” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення”.

ІІІ. Підстави апеляційного оскарження та їх обґрунтування.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ в Запорізькій області звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що призначення пенсії за віком на пільгових умовах за пенсією відповідно до п. «з» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суперечить чинному законодавству України оскільки рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 № 1- р/2020, на яке посилається позивач, не може бути застосоване для вирішення питання призначення пенсії позивачу, з підстав того, що норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» не підлягають застосуванню при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, починаючи з 11.10.2017 року. Відповідно до п. 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058 до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. Норми статті 114, п. 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058 є чинними, неконституційними не визнані, а тому підлягають до застосування всіма юридичними та фізичними особами.

ІV. Провадження в суді апеляційної інстанції та виклад позиції інших учасників справи.

Позивач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу, що в силу положень частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Учасники справи повідомлені про перегляд рішення Сумського окружного адміністративного суду від 04.05.2026 судом апеляційної інстанції належним чином шляхом направлення ним копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження засобами поштового зв`язку та в електронній формі до електронного кабінету учасника справи.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розглядає справу без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. З урахуванням вимог частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

V. Обставини, встановлені судом.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач 12.07.2024 звернулася до територіального органу ПФУ із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах відповідно п. «з» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

З урахуванням принципу екстериторіальності, заява позивача була опрацьована ГУ ПФУ в Запорізькій області, рішенням якого від 19.07.2024 №183450032433 відповідач-2 відмовив позивачу у призначенні пенсій за віком на пільгових умовах відповідно до п.8 ч.2 ст.114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” у зв`язку з недосягненням необхідного пенсійного віку, передбаченого статтею 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Також у рішенні вказано, що відповідно до наданих документів страховий стаж особи - 34 роки 04 місяці 05 днів. Пільговий стаж особи — 21 рік 01 місяць 05 днів.

Наявність вказаного у рішенні страхового стажу у позивача підтверджується також розрахунком РС-право до заяви позивача про призначення пенсії від 12.07.2024 та не заперечувалося ГУ ПФУ в Запорізькій області у відзиві.

Не погодившись з вказаним рішенням відповідача-2, позивач звернулася до суду з цим позовом.

VІ. Нормативне регулювання та оцінка суду апеляційної інстанції.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України встановлено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Частиною першою статті 9 Закону України № 1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

За частиною першою статті 44 Закону України № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

У відповідності до пункту «з» частини першої статті 13 Закону України № 1788-XII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

Відповідна редакція статті 13 Закону України № 1788-XII викладена на підставі Закону України від 02 березня 2025 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».

До вказаних змін пункт «з» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» було викладено у такій редакції: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

Законом України №213-VIII раніше передбачений пунктом «з» частини першої статті 13 Закону України № 1788-XII віковий ценз для жінок у 50 років було збільшено до 55 років. Закон України №213-VIII набув чинності з 01 квітня 2025 року.

Згідно з пунктом 2 розділу XV Закону України № 1058-IV (у редакції до 03 жовтня 2017 року) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Після набуття чинності нормами Закону України №1058-IV правила призначення пенсій на пільгових умовах регламентувались частиною першою статті 13 Закону України № 1788-XII.

Такий стан правового регулювання існував до 11 жовтня 2017 року (дата набрання чинності нормами Закону України №2148-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій»), яким текст Закону України №1058-IV був доповнений, зокрема, статті 114, згідно з частиною першою якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Законом України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII у новій редакції був викладений пункт 2 розділу XV Закону України №1058-IV, де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Згідно з пунктом 8 частини другої статті 114 Закону України №1058-IV у редакції Закону України № 2148-VIII, на пільгових умовах пенсія за віком призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

В силу спеціальної вказівки у Законі України № 2148-VIII, наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01 жовтня 2017 року.

З 01 жовтня 2017 року правила призначення пенсій водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме пунктом «з» частини першої статті 13 Закону України № 1788-XII у редакції Закону України № 213-VIII та пунктом 8 частини другої статті 114 Закону України №1058-IV у редакції Закону України №2148-VIII. Правила вказаних законів були повністю уніфікованими (ідентичними).

Конституційним Судом України було прийнято рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2025 року № 213-VIII.

Пунктом 1 резолютивної частини вказаного рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2025 року № 213-VIII.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2025 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Конституційний Суд України в пункті 4.4 Рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15) зазначив, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Окрім цього, слід звернути увагу на те, що у справах «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14 жовтня 2010 року) та «Серков проти України» (заява №39766/05, рішення від 07 липня 2011 року) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

Колегія суддів також враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03 листопада 2021 року у зразковій справі №360/3611/20, відповідно до яких: «…на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років. Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»). Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV…».

За вказаних обставин, такі обов`язкові умови для призначення пенсії на пільгових умовах як досягнення певного віку та наявність стажу роботи, мають застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15), виходячи з принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Судовим розглядом встановлено, що зі змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області від 19.07.2024 № 183450032433 слідує, що відповідач підтвердив наявність у позивача страхового стажу 34 роки 4 місяці 5 днів, в тому числі пільгового стажу роботи 21 рік 1 місяць 05 днів.

Вказане свідчить про відсутність спору між позивачем та відповідачем щодо достатності у позивача загального і пільгового стажу для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

З огляду на встановлені обставини в їх сукупності колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач не може бути позбавленою гарантованого Державою Україна пенсійного забезпечення.

На переконання колегії суддів, за наявності формальної підстави для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, законної мети такої відмови, яка спрямована на те, щоб відповідна пенсія була призначена тим особам, які мають на це законне право, в той же час позбавлення позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за встановлених судом вище обставин, буде не пропорційним втручанням в її право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантоване статтею 1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Викладене свідчить про те, що позивач, досягнувши станом на час звернення з заявою 52 років, та маючи, як вказано в оскаржуваному рішення достатній страховий та пільговий стаж набула право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, у зв`язку із чим рішення про відмову у призначенні пенсії є протиправним.

Як зазначено в пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року, засіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави. Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 04 жовтня 2023 року у справі № 446/1/22, що під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект щодо відновлення відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 227/3208/16-а.

Оскільки підставою для відмови у призначенні позивачу пенсії було саме відсутність у позивача певного віку, що є помилковим з огляду на наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відновлення порушених прав позивача саме шляхом зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII в редакції згідно із рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року.

Згідно з приписами частини першої статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог у спосіб зобов`язання ГУ ПФУ в Запорізькій області призначити пенсію за віком на пільгових умовах з урахуванням рішення Конституційного Суду від 23 січня 2020 року №1-р/2020 є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Виходячи з того, що в частині відмови у задоволенні позову рішення суду першої інстанції не оскаржувалося, то в цій частині апеляційний перегляд не здійснювався.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову.

В аспекті оцінки інших аргументів учасників справи колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Відповідно до положень статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, повно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316 , 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 04.05.2026 по справі №480/10212/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя К.В. Мінаєва

Судді І.М. Ральченко В.В. Катунов