Постанова від 23 червня 2026 р. у справі №480/9531/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 р. Справа № 480/9531/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.03.2026, головуючий суддя І інстанції: М.М. Шаповал, повний текст складено 25.03.26 по справі № 480/9531/25

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:

- визнати рішення Військової частини НОМЕР_1 незаконним щодо не видання наказу командувачем Військової частини НОМЕР_1 про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставах, визначених підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за результатами розгляду рапорту від 28.08.2025;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 28.08.2025 про звільнення з військової служби на підставах, визначених підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з урахуванням висновків суду.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 25.03.2026 в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.03.2026 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що позивачем до позовної заяви долучено копію витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 25.08.2025 №77/25/2906/В, відповідно до п.17.1.7 якого дружині позивача встановлено діагноз С73 – злоякісне новоутворення щитоподібної залози, набута відсутність частини голови або шиї та післяпроцедурний гіпотиреоз. Вказує, що позивачем надано витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, що є підставою для звільнення позивача з військової служби у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України №413. Стверджує, що відповідно до довідки від 02.09.2025, виданої Ірпінським центром медико-санітарної допомоги ІМР в Київській області, ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду. Звертає увагу, що відповідно до відомостей про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб за адресою: АДРЕСА_1 ., проживають разом: ОСОБА_2 (встановлена інвалідність ІІ групи), ОСОБА_3 (встановлена інвалідність ІІ групи), ОСОБА_4 (неповнолітній), ОСОБА_1 . При цьому, ОСОБА_5 , відповідно до акту №б/н від 11.11.2024, за адресою: АДРЕСА_1 , не проживає. Батьки ОСОБА_2 , а саме ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є пенсіонерами та здійснювати догляд за донькою не мають змоги. Зауважує, що відсутні особи, які могли б здійснювати догляд за ОСОБА_2 , окрім ОСОБА_1 . Вважає, що позивачем надано усі підтверджуючі документи щодо необхідності догляду позивача за хворою дружиною.

Військова частина НОМЕР_1 подала до суду відзив на апеляційну скаргу позивача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.03.2026 без змін.

Зазначає, що позивачем до рапорту про звільнення не було надано висновку медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу ОСОБА_2 у постійному догляді. Названі документи не надані позивачем і до суду разом із позовною заявою. Тобто, позивачем не підтверджено одну з умов для звільнення з військової служби, передбачену абз.7 пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Вказує, що витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 25.08.2025 №77/25/2906/Р не містить інформації про потребу ОСОБА_2 , дружини позивача, у постійному догляді. Стверджує, що висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу ОСОБА_2 у постійному догляді позивачем разом з рапортом не подавалися. Зауважує, що долучена до позовної заяви довідка сімейного лікаря від 02.09.2025 (Ірпінського ЦМСД) не може слугувати доказом потреби ОСОБА_2 у постійному догляді, оскільки така потреба має визначатися висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько- консультативної комісії закладу охорони здоров`я. При цьому, навіть названа довідка не містить висновку про потребу ОСОБА_2 у постійному догляді, оскільки з її тексту вбачається, що ОСОБА_2 02.09.2025 перебувала на обстеженні та консультації у лікаря з приводу потреби у постійному догляду, проте, яку консультацію з цього приводу дав лікар, зазначена довідка не містить. Вважає, що відсутні правові підстави для визнання незаконною відмови командира Військової частини НОМЕР_1 у звільненні позивача на підставі його рапорту від 28.08.2025 та зобов`язання повторно розглянути вказаний рапорт.

Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем НОМЕР_2 окремої мотопіхотної бригади Військової частини НОМЕР_1 , розвідник 3 розвідувального відділення 1 розвідувального взводу розвідувальної роти.

Відповідно до п.17.1.7 витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 25.08.2025 №77/25/2906/В дружині позивача – ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності. Основний діагноз – злоякісне новоутворення щитоподібної залози. Ускладнення основного діагнозу – післяпроцедурний гіпотиреоз та набута відсутність частини голови або шиї.

Згідно з довідкою КНП «Ірпінський центр медико-санітарної допомоги» ІМР в Київській області від 02.09.2025 ОСОБА_2 02.09.2025 о 10:30 відвідувала КНП «Ірпінський центр медико-санітарної допомоги» ІМР в Київській області, проходила обстеження та знаходилась на консультації в лікаря загальної практики – сімейного лікаря, в тому, потребує постійного стороннього догляду.

Відповідно до відомостей про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, виданих Виконавчим комітетом Ірпінської міської ради, за адресою: АДРЕСА_1 , проживають:

- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (встановлена інвалідність ІІ групи);

- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (встановлена інвалідність ІІ групи);

- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ;

- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ;

- ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Зі змісту акту Ірпінської міської ради Київської області б/н від 11.11.2024 ОСОБА_5 за місцем реєстрації: АДРЕСА_1 , не проживає.

Батьки ОСОБА_2 : ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є пенсіонерами, що підтверджується пенсійними посвідченнями № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 відповідно.

28.08.2025 ОСОБА_1 подав рапорт до командира розвідувальної роти Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив клопотати перед вищим командуванням про звільнення з військової служби згідно з п. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та або одного зі своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи. Вказав, що його дружина, ОСОБА_2 , є особою з інвалідністю II групи, що підтверджується витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 25.08.2025 №77/25/2906/В.

Листом командира Військової частини від 11.12.2025 №2/1/3/10113 позивачу відмовлено у задоволенні рапорту від 28.08.2025 про звільнення з військової служби.

В обґрунтування підстав для відмови у задоволенні рапорту від 28.08.2025 про звільнення з військової служби зазначено, що Військовою частиною НОМЕР_1 розглянуто рапорт позивача від 28.08.2025 (вх. №3805/2/1 від 10.12.2025) про наявність правових підстав для звільнення з військової служби відповідно до пп. «г» п.2 ч.4 та п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із необхідністю здійснювати догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, або за наявності у дружини з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання. Вказано, що відповідно до пп. «г» п.2 ч.4 та п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці під час дії воєнного стану мають право на звільнення з військової служби у зв`язку, зокрема, з необхідністю здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання. Звернуто увагу, що з наданих до рапорту позивача документів вбачається, що ОСОБА_2 внаслідок онкологічного захворювання встановлено II групу інвалідності. При цьому, надані документи не містять інформації про те, що ОСОБА_2 потребує догляду.

Не погодившись із рішенням Військової частини НОМЕР_1 щодо не видання наказу про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставах, визначених підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», за результатами розгляду рапорту від 28.08.2025, позивач ініціював даний спір.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав суду достатніх та беззаперечних доказів про потребу дружини позивача у постійному догляді, тому відповідач правомірно відмовив в задоволенні його рапорту про звільнення з військової служби.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст.17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Згідно зі ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до ст.106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє станом на сьогоднішній день.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі по тексту – Закон №2232-XII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За змістом ч.ч. 1, 3 ст.1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною 6 ст.2 Закону №2232-XII визначені види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч.5 ст.1 Закону №2232-XII).

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.

За змістом пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

У силу положень абз. 11-13 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану:

- необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи;

- необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів;

- необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Частиною 7 ст.26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі по тексту – Положення №1153/2008; у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі – громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі (пункт 1).

Згідно з п.3 Указу Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 поширено дію Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого цим Указом, та статті 2 цього Указу на військовослужбовців Національної гвардії України та Державної спеціальної служби транспорту.

Відповідно до п.233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Спір у цій справі виник у зв`язку з відмовою відповідача у звільненні позивача з військової служби через сімейні обставини на підставі пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Підставою для такої відмови стало те, що з наданих до рапорту позивача документів вбачається, що ОСОБА_2 (дружині позивача) внаслідок онкологічного захворювання встановлено II групу інвалідності. При цьому, надані документи не містять інформації про те, що ОСОБА_2 потребує догляду.

У контексті спірних правовідносин колегія суддів враховує, що на час встановлення дружині позивача – ОСОБА_2 ІІ групи інвалідності (10.07.2025) процедуру проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, а саме повнолітніх громадян України, іноземців або осіб без громадянства, які проживають в Україні на законних підставах, з обмеженнями повсякденного функціонування або з інвалідністю з метою встановлення причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, соціальній та психологічній реабілітації, а також складення та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю на основі комплексного реабілітаційного обстеження особи та індивідуального реабілітаційного плану (за наявності) визначав Порядок проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 №1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» (далі по тексту – Порядок №1338).

Вказаною постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 №1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» затверджено також Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, яке визначає основні організаційні засади формування та функціонування експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування особи (далі - експертні команди) (далі по тексту – Положення №1338).

У пункті 2 Постанови №1338 зазначено, що з 1 січня 2025 р. експертиза щодо встановлення інвалідності відповідно до законодавства для повнолітніх осіб проводиться експертними командами з оцінювання повсякденного функціонування особи, сформованими відповідно до Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою (далі - експертні команди), до складу яких можуть входити лікарі, які мають право проводити оцінювання повсякденного функціонування особи відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою, а також Центром оцінювання функціонального стану осіб відповідно до Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою; проведення оцінювання повсякденного функціонування особи організовується в кластерних та надкластерних закладах охорони здоров`я відповідно до Положення про експертну команду з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою.

Відповідно до пп.9 п.9 Положення №1338 експертні команди зокрема: встановлюють потребу в постійному сторонньому догляді.

У пункті 40 Порядку №1338 зазначено, що за результатами проведення оцінювання експертна команда приймає рішення щодо встановлення чи невстановлення (або визначення) відповідно до законодавства зокрема: потреби у постійному сторонньому догляді.

Форму рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи затверджено наказом Міністерства охорони здоров`я від 10.12.2024 №2067.

З аналізу вищенаведеного судом встановлено, що з 01.01.2025 проведення оцінювання повсякденного функціонування повнолітньої особи щодо потреби у постійному сторонньому догляді здійснюється експертними командами, які сформовані та функціонують у кластерних та/або надкластерних закладах охорони здоров`я та за результатами проведення оцінювання експертна команда приймає рішення щодо встановлення чи невстановлення потреби у постійному сторонньому догляді.

Водночас, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.04.2008 №189 (далі по тексту – Порядок №189; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункт 1 розділу III).

За приписами п.3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб`єкта господарювання, що були виявлені за результатом перевірки уповноваженими лікарями, перелік яких затверджується правлінням Пенсійного фонду України, обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб`єкта господарювання).

Пунктом 4 розділу ІV Порядку №189 передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв`язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року №337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»; висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі».

Згідно з п.п. 3, 4 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації № 027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.02.2012 №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за № 661/20974.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі».

Згідно з п.п. 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації № 025/о «Медична карта амбулаторного хворого №__», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.02.2012 №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.

Також повноваження ЛЛК визначені в наказі Міністерства охорони здоров`я України 31.07.2013 №667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання». Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров`я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 №667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров`я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).

З викладеного слідує, що ЛКК закладу охорони здоров`я мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 №667.

Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2024 у справі №120/1909/23.

Отже, з вищенаведеного судом вбачається, що саме рішення експертної команди про встановлення потреби у постійному сторонньому догляді є основним та легітимним документом, який підтверджує потребу особи у постійному сторонньому догляді.

З долученого позивачем до рапорту про звільнення з військової служби від 28.08.2025 витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 25.08.2025 №77/25/2906/В встановлено, що дружині позивача – встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок загального захворювання. Основний діагноз – злоякісне новоутворення щитоподібної залози. Ускладнення основного діагнозу – післяпроцедурний гіпотиреоз та набута відсутність частини голови або шиї. Рішення щодо визначення потреби в постійному сторонньому догляді не застосовується.

Зважаючи, що дружині позивача встановлена інвалідність ІІ групи у зв`язку з загальним захворюванням, то повноваження з надання висновку про необхідність здійснення постійного догляду належали саме експертній команді з оцінювання повсякденного функціонування особи.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що довідка КНП «Ірпінський центр медико-санітарної допомоги» ІМР в Київській області від 02.09.2025, яка не є рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, а також не є висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, згідно з якою ОСОБА_2 02.09.2025 о 10:30 відвідувала КНП «Ірпінський центр медико-санітарної допомоги» ІМР в Київській області, проходила обстеження та знаходилась на консультації в лікаря загальної практики – сімейного лікаря, потребує постійного стороннього догляду, не є належним документом для можливості звільнення позивача із військової служби за сімейними обставинами.

Колегія суддів звертає увагу, що документ, який підтверджує відомості, що необхідні для застосування положень щодо звільнення з військової служби, повинен відповідати встановленій формі, має бути виданий уповноваженим органом, до компетенції якого належить це чинним законодавством, та містити інформацію про строк, на який він виданий, оскільки військовослужбовець ініціює остаточне звільнення з військової служби.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що відповідач, відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби на підставі пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, що правомірно враховано судом першої інстанції.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що позивач не позбавлений права на звернення із рапортом про звільнення з військової служби за наявності належних доказів, що підтверджують підстави для такого звільнення.

Інші доводи і заперечення сторін, з урахуванням наведеного, на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги позивача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.03.2026 по справі № 480/9531/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло