Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №759/19219/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №759/19219/25 Головуючий у І інстанції - Горбенко Н.О.

апеляційне провадження №22-ц/824/10010/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08 грудня 2025 року

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

установив:

У серпні2025 року ТОВ«ФК «Фінтраст Капітал» звернулося до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що09.05.2024 року між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 укладено Договір №1599218 про надання споживчого кредиту.

За взаємною згодою, сторони погодили наступні умови договору: відповідно до п. 1.3. тип кредиту - кредит, сума кредиту складає 5000 грн. Згідно із п. 1.4. Договору строк кредиту 357 днів: з 09.05.2024 року по 01.05.2025 року. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 17 днів. На підставі погоджених умов, викладених в п. 2.1. Договору ТОВ «Слон Кредит» надає кредит у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок Споживача, включаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 , яку відповідачем вказано особисто під час укладання Договору.

Зазначало, що ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» свої зобов`язання перед ОСОБА_1 виконало та надало йому кредит в сумі 5000 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 .

Враховуючи невиконання відповідачем своїх боргових зобов`язань перед Первісним кредитором, 24 грудня 2024 року ТОВ «Слон Кредит» на підставі Договору факторингу №24122024 за плату відступило, а воно, ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал», набуло право грошової вимоги до відповідача.

Враховуючи зазначене, відповідно до укладеного Договору факторингу №24122024 від 24 грудня 2024 року до нього перейшло право грошової вимоги до відповідача за Договором №1599218 від 09.05.2024 року загальна сума заборгованості склала 24675 грн., з якої заборгованість з тіла кредиту - 5000 грн., заборгованість за процентами - 17175 грн., штрафні санкції 2500 грн.

Крім того, ним, в межах строку дії Договору, укладеного між Первісним кредитором та відповідачем у період з 25.12.2024 року по 01.05.2025 року (128 календарних днів) здійснено нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, у сумі 9600 грн.: 5000 грн. * 1,5% = 75 грн. * 128 календарних дні = 9600 грн.

Просило суд, стягнути з ОСОБА_1 на свою користь суму заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 31775 грн. та вирішити питання судових витрат.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 08 грудня 2025 року зазначений вище позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» суму заборгованості за договором №1599218 про надання споживчого кредиту по продукту «Комфортний» від 09.05.2024 року у загальному розмірі 31775 грн., з яких: сума кредиту 5000 грн., сума відсотків за користування кредитом 17175 грн., а нараховані відсотки за 128 календарних днів - 9600 грн., судові витрати у межах сплаченого судового збору у розмірі 2422,40 грн. та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6720 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вказує на порушення судом норм процесуального права та невірне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що він є військовослужбовцем та відповідно до ч. 15 ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» ані первісний кредитор, ані позивач не мали права нараховувати штрафні санкції, пеню, а також проценти за користування кредитом.

Вказує, що позивачем не доведено наявність у нього заборгованості перед позивачем, не надано первинних бухгалтерських документів на підтвердження заборгованості та її розміру, не надано належних доказів на підтвердження перерахування йому кредитних коштів.

Крім того, зазначає, що стягнення з нього витратна правову допомогу у розмірі 6720 грн. є завищеним, необґрунтованим та неспівмірною зі складністю справи, а тому співмірним в даному випадку є витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 грн.

Просив суд, скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08 грудня 2025 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1. ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується апеляційним судом з огляду на наявність необхідності у таких поясненнях.

Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що між первісним кредитором та відповідачем було укладено договір про надання споживчого кредиту у спосіб, передбачений Законом України «Про електронну комерцію». Встановивши, що відповідач пройшов процедуру ідентифікації в системі та підписав договір одноразовим ідентифікатором, суд визнав правочин укладеним у письмовій формі. Суд дійшов висновку, що позивач довів факт передачі коштів позичальнику шляхом надання довідки платіжного оператора про безготівковий переказ на вказану в договорі картку. Судом встановлено, що право грошової вимоги перейшло до ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» на підставі належно оформленого договору факторингу та відступлення прав вимоги. Враховуючи відсутність доказів погашення заборгованості з боку відповідача, суд визнав вимоги про стягнення тіла кредиту та відсотків обґрунтованими. Суд також виходив із того, що відповідач не надав власного контррозрахунку та не спростував обставини, на які посилався позивач.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положення ч. 1 ст. 205 ЦК України визначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів (ч. 3 ст. 207 ЦК України).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Частиною 1 ст. 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Положення ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», передбачають відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Так, відповідно до п. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

З матеріалів справи вбачається, що 09.05.2024 року ОСОБА_1 ознайомився із умовами кредитування кредитодавця ТОВ «Слон Кредит» та за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «В873» підписав Паспорт споживчого кредиту - Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (Стандартизована форма).

За умовами розділу 7 вказаного Паспорту споживчого кредиту інформація, викладена в ньому, зберігає чинність та є актуальною до 10.05.2024 року.

09.05.2024 року між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 було укладено договір №1599218 про надання споживчого кредиту по продукту «Комфортний», відповідно до умов якого Товариство надає Споживачу кредит у гривні, а Споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором (п. 1.2 Договору).

П.п. 1.3, 1.4 Договору сторони узгодили, що сума кредиту (загальний розмір) складає: 5000,00 гривень. Тип кредиту - кредит. Строк кредиту 357 дні (в)(день). Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 17 дні (в).

Крім того, сторони дійшли згоди про те, що тип процентної ставки - фіксована. За користування кредитом нараховуються проценти відповідно до наступних умов: Стандартна процентна ставка становить 1,50 % в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.4 цього Договору. Знижена процентна ставка 0,015 % в день та застосовується відповідно до визначених умов (п. 1.5 Договору).

П. 1.7 Договору врегульовано, що денна процентна ставка на дату укладення Договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 1,50% в день. За стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 1,43% в день.

У відповідності до п. 2.1 Договору кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок Споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 .

Порядок обчислення (нарахування), економічна сутність та база розрахунку процентів, порядок зміни процентів узгоджені сторонами у розділі 3 Кредитного договору.

Договір про надання споживчого кредиту №1599218 від 09.05.2024 року та Додаток 1 до нього - Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит підписані ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором «А740», який відправлено 09.05.2024 року на номер телефону відповідача.

Первісний кредитор ТОВ «Слон Кредит» свої зобов`язання перед ОСОБА_1 виконало та надало йому кредит в сумі 5000 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , відповідно до п. 2.1 Договору, що підтверджується листом директора ТОВ «Пейтек» за вих. № 20250116-1212 від 16.01.2025 року, у відповідності до якого відповідно до Договору про організацію переказу грошових коштів №06062022-1 від 2022-06-06, укладеного між ТОВ «Пейтек» та ТОВ «Слон Кредит», було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта від ТОВ «Слон Кредит»: 09.05.2024 10:09:32 на суму 5000,00 грн., призначення платежу «зарахування на картку, маска картки НОМЕР_1 ».

Таким чином, судова колегія вважає, що позивачем доведено, що відповідач укладав кредитний договір та отримав від ТОВ «Слон Кредит» кредитні кошти.

За відсутності вагомих доказів протилежного, судова колегія вважає, що кредитний договір був укладений саме відповідачем.

У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №191/5077/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010).

Наведеними доводами позовної заяви підтверджено укладення між первісним кредитором та відповідачем кредитного договору №1599218 від 09.05.2024 року.

Також відповідачем не надано належних доказів укладення кредитного договору від його імені іншою особою за відсутності його волевиявлення.

Зазначене також узгоджується із висновками Верховного Суду, наведених у постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 (провадження № 61-6066 св 23).

З наявного в матеріалах розрахунку заборгованості вбачається, що у зв`язку з порушенням умов договору у ОСОБА_1 виникла заборгованість, яка станом на 24.12.2024 року становить 24675 грн., з яких: 5000 грн. - заборгованість за кредитом, 17175 грн. - заборгованість по відсоткам, а 2500 грн. - заборгованість по штрафам.

Доказів на спростування наведених позивачем розрахунків відповідач не надав, як і не надав власних контррозрахунків.

24 грудня 2024 року ТОВ «Слон Кредит» на підставі Договору факторингу №24122024 за плату відступило, а ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» набуло право грошової вимоги до відповідача за Договором №1599218 загальна сума заборгованості склала 24675грн.

Звертаючись до суду позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором №1599218 від 09.05.2024 року у розмірі 31775 грн., яка складається з суми заборгованості за основним боргом (сумою тіла кредиту та процентів) в розмірі 24675 грн. та суми заборгованості за процентами нарахованих ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» за 128 календарних днів за період з 25.12.2024 року по 01.05.2025 року в сумі 9600 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за 128 календарних днів судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про їх обґрунтованість, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України та ч. 1 ст. 1054 ЦК України, кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Встановлення строку дії кредитного договору має важливе значення для правильного вирішення справи з огляду на те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18)).

Можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом») (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16).

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав)».

Пунктом 1.1. договору факторингу №24122024 від 24 грудня 2024 року передбачено, що за даним договором фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.

За умовами договору про надання споживчого кредиту від 09.05.2024 року строк кредиту визначено 357 днів, із терміном повернення кредиту та нарахованих процентів до 01.05.2025 року, як зазначено в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту, яка є додатком №1 до вказаного договору.

Користування кредитом - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору.

Станом на дату укладання Договору факторингу №24122024, строк дії Договору №1599218 не закінчився.

А тому, в межах строку дії Договору, укладеного між первісним кредитором та відповідачем, ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» у період з 25.12.2024 року по 01.05.2025 року (128 календарних днів) здійснено нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, в сумі 9600 грн. про що позивачем надано розрахунок: 5000 грн. * 1,5% = 75 грн. * 128 календарних дні = 9600 грн.

У даному випадку проценти нараховано у межах погодженого строку надання кредиту, а тому судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заборгованість з нарахованих процентів за користування грошовими коштами підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що належними та допустимими доказами підтверджено укладання договору та наявності заборгованості перед позивачем.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач не надав доказів перерахування коштів відповідачу, не заслуговують на увагу та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, зокрема: листом платіжного провайдера - ТОВ «Пейтек» №20250116-1212 від 16.01.2025 року, в якому зазначено про успішність перерахування коштів на платіжну картку клієнта від ТОВ «Слон Кредит»: 09.05.2024 10:09:32 на суму 5000,00 грн., призначення платежу «зарахування на картку, маска картки НОМЕР_1 .

Крім того, на виконання ухвали від 28 серпня 2025 року, на адресу суду першої інстанції надійшли документи, з яких вбачається, що на ім`я ) ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), була емітована банком платіжна картка № НОМЕР_1 (IBAN № НОМЕР_4 ). На вказану платіжну картку 09.05.2024 року був зарахований платіж у сумі 5000 грн.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що платіжна банківська картка містить захищені та притаманні лише конкретній особі обов`язкові реквізити, які дають змогу ідентифікувати платіжну систему та емітента. Надання Кредитору відомостей щодо захищеного номера банківської карти для здійснення переказу грошових коштів, які відомі лише відповідачу, свідчить що попередньо (до зарахування коштів), сторонами були узгоджені всі істотні умови договору, в тому числі і спосіб здійснення перерахування кредитних коштів відповідно до умов кредитного договору.

Відповідачем не спростовано, що банківська картка з відповідним номером, яка вказана ним в договорі, йому не належить.

Крім цього, колегія суддів враховує, що відповідно до п. 10 постанови Правління НБУ «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)» від 03 листопада 2021 року № 113, передбачено, що договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог п. 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача у форматі № перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу.

Тобто, зазначення повного номеру платіжної картки відповідача в кредитному договорі є неможливим.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п. 62 Постанови «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України» визначено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із клієнтських рахунків обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

Ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк є банківською таємницею.

Згідно п. 2 ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківською таємницею, зокрема, є інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, вчинені ним правочини.

Відповідно до ст. 62 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» визначено порядок розкриття банками банківської таємниці, зокрема, за рішенням суду.

Отже, виписка по рахунку клієнта, належить до інформації, що є банківською таємницею, порядок розкриття якої визначений Законом.

Водночас, згідно п. 5 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про платіжні послуги» до надавачів платіжних послуг належать фінансові установи, що мають право на надання платіжних послуг.

Частиною 3 ст. 10 Закону України «Про платіжні послуги» встановлено, що фінансові установи мають право на провадження діяльності з надання фінансових платіжних послуг лише після отримання ними ліцензії відповідно до цього Закону (крім банків) та за умови включення до Реєстру, якщо інше не передбачено цим Законом.

Оскільки ТОВ «Слон Кредит» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак надані суду розрахунки ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал», колегія суддів вважає належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі.

Отже, доводи апеляційної скарги щодо не отримання кредитних коштів не знайшли свого підтвердження.

Без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора без здійснення входу відповідача на веб-сайт за допомогою логіна і пароля особистого кабінету укладання договору між сторонами є технічно не можливим. Належних доказів на спростування тверджень позивача щодо наявності на договорах електронного цифрового підпису одноразового ідентифікатора відповідачем не надано.

Доказів того, що персональні дані відповідача (копія паспорта громадянина України, картка фізичної особи-платника податків, реквізити банківської картки) були використані Товариством для укладення кредитних договорів від його імені, відповідачем не надані. До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій ОСОБА_1 не звертався.

Належними та допустимими доказами розміри заборгованості по тілу кредиту та відсотках, нарахованих відповідно до умов договору, апелянтом не спростовано.

Таким чином, твердження ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про не надання позивачем доказів отримання кредитних коштів, не надання доказів наявності заборгованості спростовується вищевикладеним.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 звільнений від нарахування і сплати процентів за споживчим кредитом відповідно до вимог ч. 15 ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» апеляційний суд зазначає наступне.

Ст. 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з п. 15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції Закону від 30 березня 2021 року №1357-ІХ, який набрав чинності з 23 квітня 2021 року, та яка діяла зі змінами, внесеними згідно із Законом №2459-IX від 27 липня 2022 року до 04 травня 2024 року) військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Аналіз змісту цієї норми, якою доповнено Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» згідно із Законом України від 20 травня 2014 року №1275-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації», проте у згаданій вище редакції свідчить, що вона поширюється на дві категорії військовослужбовців: (1) військовослужбовці, призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; (2) інші військовослужбовці, до яких належать військовослужбовці, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, під час дії особливого періоду.

Для першої категорії військовослужбовців щоб скористатися пільгою необхідно надати докази їх призову на військову службу саме за призовом під час мобілізації, на особливий період. При цьому, вказана пільга надається їм на весь час їх призову. Щодо надання пільги другій категорії військовослужбовців, тобто військовослужбовцям, які перебувають на інших видах військової служби, окрім військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, така надається їм у період перебування безпосередньо в районах та у період здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення. При цьому, вказана пільга надається їм під час дії особливого періоду. Вказані обставини мають бути підтверджені відповідними документами, визначеними Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №413 (із відповідними змінами).

Законом України від 21 березня 2024 року №3621-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», який набрав чинності 04 травня 2024 року, п. 15 ст. 14 викладено в такій редакції: «Військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля».

Аналіз змісту цієї норми дає підстави для висновку, що законодавець розширив категорію «інших» військовослужбовців, віднісши до неї військовослужбовців, які брали або беруть участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України, проте виключив із Закону положення про те, що надання цієї пільги такій категорії військовослужбовців обумовлюється їх перебуванням безпосередньо в таких районах та у період здійснення зазначених заходів.

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі №199/3051/14 (провадження №61-10861св18) викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року №322/2/7142.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.

У відповідності до п. 5 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України. Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.

Таким чином, статус військовослужбовця надається громадянину, який проходить військову службу відповідно до чинного законодавства України. Такого статусу особа набуває з часу початку проходження нею військової служби, визначеного законодавством.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 4 вересня 2024 року у справі №426/4264/19.

На підтвердження обставин поширення на відповідача положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» ОСОБА_1 долучив до апеляційної скарги копію Довідки від 25 червня 2025 року №1312, з якої вбачається, що молодший сержант ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за призовом по мобілізації у військовій частині НОМЕР_5 з 17.05.2024 року по теперішній час.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, що відповідач у відповідності до положень ч. 15 ст. 14 Закону №2011-XII та порядку визначеному листом Національного банк України від 02 вересня 2014 року № 18-112/48620 надавав/надсилав первісному кредитору чи його правонаступнику перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року №322/2/7142.

Тому з урахуванням викладеного, колегія суддів доходить висновку, що у позивача у справі - ТОВ «ФК «Фінтраст капітал» станом на час здійснення нарахування процентів за Договором споживчого кредитування і до дати закінчення терміну користування кредитом до 01.05.2025 року не було відповідних визначених ч. 15 ст. 14 Закону № 2011-XII підстав для не застосування умов визначених п. 1.2, 1.4, 1.5.1 Договору в частині нарахування процентів для користування кредитними коштами.

Отже, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, від яких залежить вирішення спору, перевірив доводи та надані позивачем докази та дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором в розмірі 31775 грн.

В частині оскарження апелянтом суми стягнутих витрат на правничу допомогу, то апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що сума в розмірі 6720 грн. відповідає обґрунтованості, пропорційності та реальності наданих адвокатом послуг та підлягає стягненню з відповідача на відшкодування витрат на професійну правову допомогу на користь позивача.

Розмір такого стягнення судових витрат на правничу допомогу є розумним та справедливим, відповідає принципу співмірності із складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт, при цьому захищає права позивача на отримання коштів, які він був змушений реально затратити з метою захисту своїх прав та інтересів в місцевому суді, а також відповідає завданню цивільного судочинства, проголошеному у ст. 2 ЦПК України.

Інші доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди відповідача з висновками суду.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, §23).

Тому, враховуючи те, що інші доводи апеляційної скарги є суб`єктивним тлумаченням відповідача, як обставин справи, так і норм діючого законодавства, та направлені на переоцінку доказів, яким районний суд дав належну правову оцінку, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були належним чином оцінені надані докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Додаткових доказів, які б спростували правильність висновків суду першої інстанції, суду апеляційної інстанції також не надано. Справа судом розглянута повно та об`єктивно. Норми матеріального і процесуального права застосовано вірно.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки дія оскаржуваного рішення була зупинена ухвалою Київського апеляційного суду від 15 квітня 2026 року та у зв`язку із залишенням рішення суду першої інстанції без змін, необхідно поновити його дію.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08 грудня 2025 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08 грудня 2025 року.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба