Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №367/5696/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №367/5696/25 Головуючий у І інстанції - Одарюк М.П.

апеляційне провадження №22-ц/824/8472/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 26 січня 2026 року

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

установив:

У травні 2025року ТОВ «Цикл Фінанс» звернулось до Ірпінського міського суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивувало тим, що 10.07.2019 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №22039000135772, у відповідності до якого останній отримав кредитні кошти із нарахуванням процентів за користування кредитними коштами зі строком кредитування до 10.07.2021 року (п. 1.2 Кредитного договору).

Після підписання Кредитного договору відповідач власним підписом засвідчив факт взяття на себе відповідного зобов`язання, а саме: повернути надані в тимчасове користування кредитні кошти, сплатити відсотки за користування кредитними коштами та комісію, що передбачена Кредитним договором.

Відповідно до виписки по особистому рахунку відповідача, вбачається, що АТ «Банк Кредит Дніпро» було перераховано кредитні кошти на особистий рахунок боржника як це передбачено умовами Кредитного договору.

15.12.2021 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ним, ТОВ «Цикл Фінанс» було укладено Договір факторингу №15/12/2021, відповідно до якого воно набуло право Нового кредитора до відповідача за Кредитним договором.

Вказувало, що заборгованість відповідача за Кредитним договором враховуючи санкції ст. 625 ЦК України становить 38102,64 грн., яка складається із: заборгованості по тілу кредиту 24109,52 грн.; простроченої заборгованості по відсоткам 1593,34 грн.; простроченої заборгованості по комісії 11408 грн.; інфляційних втрат 853,07 грн.; 3% річних 138,71 грн.

Просило суд, стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором №22039000135772 від 10.07.2019 року у розмірі 38102,64 грн., судовий збір у розмірі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 26 січня 2026 року зазначений вище позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Цикл Фінанс» заборгованість за кредитним договором №22039000135772 від 10.07.2019 року в розмірі 24954,74 грн., яка складається із: заборгованості по кредиту у розмірі 23966,74 грн., інфляційних втрат в розмірі 848,03 грн. за період з 15.12.2021 року по 23.02.2022 рік, 3% річних від простроченої суми в розмірі 139,86 грн. за період з 15.12.2021 року по 23.02.2022 рік, витрати по сплаті судового збору в сумі 1588,41 грн. та витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 2500 грн.

В іншій частині позовних вимог ТОВ «Цикл Фінанс» відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій вказує на порушення судом норм процесуального права та невірне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що наданого позивачем розрахунку заборгованості недостатньо для висновку щодо отримання кредитних коштів, наявності заборгованості саме у зазначеному розмірі та порушення ним обов`язку щодо їх повернення у такому розмірі.

Розрахунок заборгованості є одностороннім документом позивача ТОВ «Цикл фінанс», сам по собі не є належним доказом з огляду на вимоги ч. 1 ст. 77 ЦПК України.

Інші будь-які підтверджуючі документи в матеріалах справи відсутні, в тому числі первинні документи, які є підставою для бухгалтерського обліку операцій банку, касові документи, меморіальні ордери тощо, визначені ЗУ «Про бухгалтерський облік» та Постановою правління НБУ від 04.07.2018 №75 «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України».

Вказує, що якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про недоведеність. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд має право винести рішення у справі на користь протилежної сторони.

Таким чином, вважає, що суд першої інстанції передчасно прийшов до висновку про доведеність позовних вимог у задоволеному розмірі, що підтверджується матеріалами справи.

Просив суд, скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 26 січня 2026 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч.1. ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується апеляційним судом з огляду на наявність необхідності у таких поясненнях.

Згідно ч.13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що10 липня 2019 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №22039000135772, за умовами якого останній отримав у розпорядження кредитні кошти на споживчі потреби в розмірі 24800 грн., строк кредитування 24 місяці; кінцева дата повернення кредиту 10 липня 2021 року, цільове призначення - на споживчі потреби; щомісячна комісія за обслуговування кредиту: з 10.07.2019 року по 09.02.2020 року 7% від суми кредиту; з 10.02.2020 року по 09.08.2020 року 5,5% від суми кредиту; з 10.08.2020 року по 09.02.2021 року -4 % від суми кредиту; з 10.02.2021 року по 10.07.2021 року 2,25% від суми кредиту.

Процентна ставка за користування кредитом є фіксованою та нараховується у наступному розмірі: на строкову заборгованість за кредитом 0,001 % річних; на прострочену заборгованість за кредитом 56,00% річних.

Банк формує графік платежів, який викладено у розділі 4 цього договору, із зазначенням сум погашення основного боргу за кредитом, сплати процентів за користування кредитом, щомісячної комісії, вартості всіх супутніх послуг, реальної процентної ставки та ін.

Кредит надається шляхом зарахування суми кредиту на поточний рахунок клієнта № НОМЕР_1 , відкритий у АТ «Банк Кредит Дніпро».

Датою видачі кредиту вважається день зарахування суми кредиту на рахунок клієнта. Якщо банк не надав кредит протягом 7 операційних днів, цей договір вважається неукладеним.

Клієнт в порядку договірного списання, на підставі ст. 1071 ЦК України та ст. 26 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», доручає банку в дату видачі кредиту, здійснити перерахування з рахунку клієнта на користь страховика ПрАТ СК «УНІКА ЖИТТЯ суму страхового платежу 4800 грн. за весь період страхування, згідно договору страхування № ВР-22039000135772 від 10 липня 2019 року .

Отже, з підписанням договору №22039000135772 від 10 липня 2019 року сторони в письмовій формі досягли згоди щодо істотних умов кредитування поточного рахунку.

З наданої виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 вбачається, що кредит банком надавався шляхом зарахування кредитних коштів на рахунок клієнта, отже банк зобов`язання за договором №22039000135772 виконав.

Також, з наданої виписки по особовому рахунку убачається, що ОСОБА_1 користувався кредитними коштами, здійснював періодичні часткові погашення заборгованості.

Крім того, ОСОБА_1 не заперечував факту укладання кредитного договору та отримання кредиту.

Станом на 14.12.2021 року прострочена заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №22039000135772 від 10.07.2019 року становить 37110,86 грн., яка складається з: заборгованості по тілу кредиту 24109,52 грн.; простроченої заборгованості по відсоткам 1593,347 грн.; простроченої заборгованості по комісії 11408 грн.

Позивачем відповідачу були нараховані в порядку ст. 625 ЦК України інфляційні втрати за період з 15.12.2021 року по 23.02.2022 року у розмірі 853,07 грн.; 3% річних за період з 15.12.2021 року по 23.02.2022 року у розмірі 138,71 грн.

15 грудня 2021 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Цикл Фінанс» укладено договір факторингу №15/12/21, відповідно до умов якого право грошової вимоги за кредитним договором №22039000135772 від 10.07.2019 року, укладеним між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «Цикл Фінанс».

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №15/12/21 від 15.12.2021, ОСОБА_1 є боржником за кредитним договором №22039000135772 від 10.07.2019 із загальною сумою заборгованості 37110,86 грн.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано суду належні, достатні, достовірні та допустимі докази видачі ОСОБА_1 кредитних коштів за договором №22039000135772 від 10.07.2019 року, а тому, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позову в частині стягнення суми непогашеного тіла кредиту, інфляційних втрат, 3% річних від простроченої суми за період з 15.12.2021 по 23.02.2022 є доведеними та обґрунтованими.

Разом з тим, суд першої інстанції зазначив, що розмір комісійної винагороди, з огляду на обставини справи (зокрема, розмір кредиту та процентів), вносить істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу, що в сукупності свідчить про те, що оспорювані умови кредитного договору є несправедливими, а тому, суд першої інстанції дійшов до висновку, що вимоги банку у частині стягнення заборгованості за комісією є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Частинами 1, 3 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом ч. 1 ст. 525 ЦК України, не припустима одностороння відмова від зобов`язання.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч.1 ст. 1055 ЦК України).

Перевіряючи правильність висновків суду першої інстанції в сукупності з доводами апеляційної скарги, апеляційний суд враховує, що кредитний договір має консенсуальний характер, оскільки на відміну від договору позики набирає чинності з моменту, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Це, в свою чергу, надає сторонам кредитного договору право на відмову від надання або одержання кредиту за вже укладеним договором. Таким чином, укладення кредитного договору підтверджує наявність правовідносин, що наділяє сторін певними правами і обов`язками, однак сам факт укладення договору не є беззаперечним доказом наявності заборгованості.

Виходячи із правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19), згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України, з урахуванням положень статей 526, 527, 530 ЦК України, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.

У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов`язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку на пред`явлення будь-якої вимоги. Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого ст. 12 ЦПК України.

У свою чергу, позичальник наділений правом заперечувати як укладення кредитного договору, так і факт отримання коштів. Проте, у разі твердження про повне чи часткове виконання зобов`язання, позичальник повинен підтвердити це належними доказами, які свідчать про своєчасне повернення суми кредиту та сплату нарахованих відсотків.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом із тим відповідно до п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що виписки за картковими рахунками (за кредитним договором) можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18 (провадження №61-9618св19), від 28 жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц (провадження №61-16754св19), від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15-ц (провадження №61-22158св19), від 22 квітня 2024 року у справі №559/1622/19 (провадження №61-12049св23), від 15 травня 2025 року у справі №488/3972/23 (провадження №61-1680св25), що свідчить про усталеність правової позиції Верховного Суду з даного питання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції встановив, що надані позивачем докази у їх сукупності підтверджують факт виникнення кредитних зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором №22039000135772 від 10.07.2019 року, наявність у нього заборгованості у визначеному розмірі. Суд послався не лише на розрахунок заборгованості, наданий позивачем, а й на виписку з особового рахунку відповідача.

З виписки про рух коштів по банківському рахунку вбачається, що відповідач, як позичальник отримав доступ до кредитних коштів, періодично користувався ними та погашав заборгованість, однак не в повному обсязі.

Вказане підтверджує факт видачі ОСОБА_1 кредитних коштів.

У постанові Верховного Суду від 06 листопада 2018 року в справі №910/1580/18 зазначено, що банківські виписки з рахунків є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних операцій за день.

Таким чином, позивачем надано суду належні та допустимі докази видачі ОСОБА_1 кредитних коштів за договором №22039000135772 від 10.07.2019 року.

При цьому, стороною відповідача не надано доказів на спростування вищезазначеного.

А відтак, посилання в апеляційній скарзі на те, що у матеріалах справи відсутні підтверджувальні факти перерахування коштів або користування ОСОБА_1 цими коштами в межах кредитного ліміту, а саме виписок по рахунку є необґрунтованими та спростовуються доказами, які наявні в матеріалах справи.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач свої зобов`язання за вказаним договором у строки, передбачені договором щодо повернення суми позики та процентів за користування позикою не виконав, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість за тілом кредиту та процентами

Оскільки матеріали справи не міститься доказів повернення відповідачем в повному обсязі заборгованості по тілу кредиту та процентам, а відтак, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача ТОВ «Цикл Фінанс» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту, інфляційних втрат та 3% річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню, що вірно було враховано судом першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги про те, що відсутні докази належного укладення кредитного договору та погодження його умов відповідачем колегія суддів відхиляє, оскільки як вбачається з матеріалів справи кредитний договір №22039000135772 від 10.07.2019 року складається з публічної частини договору, яким є Універсальний договір банківського обслуговування клієнтів фізичних осіб у АТ «Банк Кредит Дніпро» із змінами і доповненнями, затверджений банком та розміщений на офіційному сайті банку www.creditdnepr.com.ua та індивідуальної частини, якою є цей кредитний договір. Підписанням цього кредитного договору клієнт підтвердив, що він акцептував УДБО і згоден з усіма умовами УДБО в повному обсязі, зокрема щодо порядку укладання договорів та умов надання всіх послуг, в тому числі, що можуть бути надані йому в майбутньому (з урахуванням всіх змін та доповнень); умови договору йому зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення.

У вказаному договорі міститься власноручний підпис відповідача та зазначено, що підписуючи цей договір ОСОБА_1 підтверджує, що свій примірник цього договору отримав.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів та відхиляються апеляційним судом.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 26 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба