Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №752/5544/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110

e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Унікальний номер справи № 752/5544/26 Апеляційне провадження № 22-ц/824/10345/2026Головуючий у суді першої інстанції - Мазур Ю.Ю. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд в складі:

суддя-доповідач Оніщук М.І.,

судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В.,

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», поданою від його імені та в його інтересах адвокатом Коцюбою Владиславом Олексійовичем, на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 18 березня 2026 року про повернення позовної заяви у цивільній справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - «Київтеплоенерго») звернулося до Голосіївського районного суду м. Києва із позовною заявою про стягнення заборгованості із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 18.03.2026 позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу (а.с. 27).

В апеляційній скарзі, позивач, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху було надано для суду уточнену інформацію, що стосується реєстрації місця проживання відповідачів.

Зокрема, як вказує апелянт, було звернено увагу суду на постанову Кабінету Міністрів України № 265 від 07.02.2022 «Про деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад», яким передбачено, що належним доказом зареєстрованого місця проживання фізичної особи є витяг з реєстрів територіальних громад, що передбачені Порядком створення, ведення та адміністрування реєстрів територіальних громад, затверджених цією постановою.

Посилається на те, що до позовної заяви було долучено витяг з реєстру територіальної громади міста Києва, в якому міститься інформація про зареєстроване місце проживання відповідачів (а.с. 34-38).

Ухвалами Київського апеляційного суду від 19.05.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно приписів ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявникові) (п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається, що в березні 2026 року КП «Київтеплоенерго» звернулось до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом про стягнення заборгованості, у якому просило стягнути зі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 194586,51 грн.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 09.03.2026 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви.

Підставами для залишення позовної заяви без руху слугувало те, що у Єдиному державному демографічному реєстрі відсутня інформація про зареєстроване місце проживання відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Також зазначено, що позивачем не було надано правовстановлюючих документів, на підставі яких відповідач на час подання даного позову має право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

При цьому вказано, що недоліки позовної заяви необхідно усунути шляхом надання доказів про те, що фактичне постійне місце проживання відповідачів знаходиться за адресою вказаною в позовній заяві або подання до суду, правовстановлюючих документів (витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) на підставі яких відповідачі на момент подання до суду позову мають право власності на вказане нерухоме майно.

17.03.2026 КП «Київтеплоенерго» подало до суду першої інстанції заяву про усунення недоліків.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 18.03.2026 позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що 17.03.2026 до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків, однак, позивачем не було повністю усунуто недоліки, які слід було виправити шляхом надання доказів про те, що фактичне постійне місце проживання відповідачів знаходиться за адресою вказаною в позовній заяві або подання до суду правовстановлюючих документів (витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно), на підставі яких відповідачі на момент подання до суду позову мають право власності на вказане нерухоме майно.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду (рішення ЄСПЛ у справах: «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року, заява № 39843/98; «Беллет проти Франції» від 04 грудня 1995 року, заява № 23805/94).

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

У ст. 187 ЦПК України визначено, що якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача. У разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру. Якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

01.12.2021 набрав чинності Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні». Цей Закон регулює відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, встановлює порядок надання таких послуг та порядок внесення, обробки, обміну відповідними відомостями в електронних реєстрах, базах даних для надання таких послуг.

Для обробки, використання визначеної цим Законом інформації для обліку осіб, які проживають на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, надання адміністративних послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) осіб, здійснення у порядку міжвідомчої електронної взаємодії внесення інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) особи, а також обміну інформацією між реєстрами територіальних громад, Єдиним державним демографічним реєстром та іншими інформаційно-комунікаційними системами, забезпечення органів державної влади та органів місцевого самоврядування знеособленою інформацією з реєстрів територіальних громад, пов`язаною з місцем проживання (перебування) особи, для здійснення ними своїх повноважень, створюється та ведеться Реєстр територіальної громади (ст. 20 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні»).

Витяг із реєстру територіальної громади - це документ у паперовій або електронній формі, що підтверджує відомості про місце проживання (перебування) особи або інформацію про відсутність таких відомостей на дату та час формування витягу. Порядок формування витягу з реєстру територіальної громади встановлюється Кабінетом Міністрів України (ч. 3 ст. 26 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні»).

Разом з цим, в Україні функціонує Єдиний державний демографічний реєстр, який ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про зареєстроване або задеклароване місце проживання (перебування) особи (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус»).

Таким чином, відомості про зареєстроване місце проживання зокрема, але не виключно, підтверджуються витягом із реєстру територіальної громади. Водночас, такі відомості можуть підтверджуватися також інформацією з Єдиного державного демографічного реєстру.

З матеріалів справи убачається, що звертаючись до суду із позовною заявою, позивачем було долучено витяг з реєстру територіальної громади м. Києва в 1 примірнику (пункт 2 переліку документів, що додаються до позовної заяви).

Водночас, з метою визначення підсудності Голосіївським районним судом м. Києва було направлено запити щодо зареєстрованого місця проживання відповідачів до Єдиного державного демографічного реєстру (а.с. 12, 13).

При цьому, судом першої інстанції, при вирішенні питання про відкриття провадження у справі, не було надано належної оцінки витягу з реєстру територіальної громади м. Києва, який позивачем було долучено до позовної заяви.

Разом з цим, встановивши відсутність інформації у Єдиному державному демографічному реєстрі, для отримання відомостей про зареєстроване місце проживання відповідачів, з метою визначення підсудності, суд першої інстанції повинен був звернутися також до відповідного органу реєстрації місця проживання та отримати витяг з реєстру територіальної громади, що є обов`язком суду в силу вимог ст. 187 ЦПК України.

Верховний Суд у постанові від 15.04.2020 у справі № 569/2295/19 вказав, що у разі встановлення того, що справа не підсудна суду, суд надсилає її за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 ЦПК України, а у разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі.

Судом першої інстанції також залишено поза увагою те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Верховний Суд у своїх постановах, зокрема від 06.12.2023 у справі № 337/804/23 та від 25.01.2021 у справі № 308/13063/19 зазначав, що на стадії вирішення питання щодо відкриття провадження у справі суддя не вправі вирішувати питання достатності доказів, поданих позивачем на обґрунтування своїх вимог, а кожна сторона може розпоряджатися своїми процесуальними правами на власний розсуд та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, відсутність певних доказів не перешкоджає розгляду справи, за результатами якого вирішується питання про доведеність чи недоведеність пред`явлених позовних вимог, оцінка доказів є можливою виключно на стадії розгляду справи по суті.

Європейський суд з прав людини, рішення якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ як джерело права, притримується позиції, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (до прикладу, рішення у справі «Шишков проти Росії» (Shishkov v. Russia), № 26746/05, параграф 110, від 20.02.2014).

Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.

З огляду на викладене у сукупності, беручи до уваги доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку щодо наявності підстав для повернення позовної заяви, залишивши поза увагою вимоги ст. 187 ЦПК України, а також те, що на стадії вирішення питання щодо відкриття провадження у справі суддя не вправі вирішувати питання достатності доказів, поданих позивачем на обґрунтування своїх вимог. Повернення позовної заяви із підстав, наведених судом першої інстанції, є формальним та сумнівним з точки зору дотримання права позивача на доступ до правосуддя, гарантованого йому національним та європейським законодавством.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Підставами для скасування ухвалу суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали (ст. 379 ЦПК України).

З огляду на викладене, ухвала суду першої інстанції, постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 371, 374, 379, 381- 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», подану від його імені та в його інтересах адвокатом Коцюбою Владиславом Олексійовичем - задовольнити.

Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 18 березня 2026 року про повернення позовної заяви у цивільній справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М.І. Оніщук

Судді В.А. Шебуєва

О.В. Кафідова