Вирок від 22 червня 2026 р. у справі №752/20812/21 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 752/20812/21 Головуючий І-ї інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/824/926/2026 Доповідач: ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з секретарем - ОСОБА_5 ,

за участю: прокурора - ОСОБА_6 ,

обвинуваченого - ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві кримінальне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_8 на вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 29 січня 2024 року щодо ОСОБА_7 ,

В С Т А Н О В И Л А:

Цим вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Миколаєва, громадянина України, одруженого, маючого на утриманні неповнолітню дитину 2011 р.н., працюючого електриком у ТОВ «Миколаївський глиноземний завод», проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого в силу ст.89 КК України,

визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 263 КК України та призначено йому покарання у виді 200 (двохсот) годин громадських робіт.

Вирішено питання щодо речових доказів та стягнення процесуальних витрат.

Згідно вироку,ОСОБА_7 , маючи умисел на незаконне носіння холодної зброї, у невстановлені досудовим розслідуванням день, час та місці, але не пізніше 01.06.2021 року у невстановлених осіб через мережу Інтернет придбав ніж та, не маючи відповідного дозволу, став його зберігати при собі до 01.06.2021 року, коли о 11 год. 20 хв. був із ним затриманий у вестибюлі станції метро «Деміївська» КП «Київський метрополітен». За результатами експертного дослідження, викладеними у висновку експерта №СЕ-19/111-21/26087-ХЗ від 07.06.2021 року, виявлений у ОСОБА_7 ніж відноситься до холодної збої, виготовлений заводським способом по типу ножів мисливських загального призначення.

Таким чином, суд визнав винуватим ОСОБА_7 у незаконному носінні холодної зброї без передбаченого законом дозволу, тобто у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.263 КК України.

Прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок скасувати в частині визнання обвинуваченого не судимим в силу ст.89 КК України та в частині призначеного покарання у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість та невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Виключити з мотивувальної частини вироку посилання на те, що ОСОБА_7 не має судимості згідно вимог ст.89 КК України.

Ухвалити новий вирок, яким визнати винуватим ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.263 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. В решті вирок залишити без змін. Дослідити матеріали, що характеризують особу обвинуваченого.

На обґрунтування своїх апеляційних вимог прокурор зазначає про те, що місцевий суд неправильно встановив дані про особу обвинуваченого, а саме врахував хибні дані вимоги про судимість ОСОБА_7 , відповідно до яких він не має судимості в силу ст.89 КК України та помилково застосував ст.89 КК України, яка не підлягала застосуванню.

Прокурор зазначає про те, що суд врахував пояснення обвинуваченого щодо відбуття ним в повному обсязі покарання за вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23.01.2003 року, призначеного у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна, яке 30.08.2012 року місцевим судом було замінено на покарання у виді обмеження волі та ОСОБА_7 був звільнений з Алчевської виправної колонії, розташованої на території, що перебувала під тимчасовою окупацією.

Проте, на думку прокурора, суд не врахував того, що у вимозі про судимість зазначена інформація про те, що ОСОБА_7 засуджений 23.01.2003 року вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва за п.4,6 ч.2 ст.115, ч.3 ст.289, ст.70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна, та 30.08.2012 року Казанківським районним судом Миколаївської області замінено невідбуту частину покарання більш м`яким у виді обмеження волі на строк 4 роки 10 місяців 29 днів та 10.09.2012 року ОСОБА_7 направлено для відбуття покарання у Новобузьку виправну колонію №103 Миколаївської області.

Крім того, згідно даних вимоги, ОСОБА_7 засуджений 25.11.2013 року Долинським районним судом Кіровоградської області за ч.2 ст.263 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки та на підставі статей 71,72, ч.6 ст.82 КК України за сукупністю вироків, до покарання, призначеного за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за постановою Казанківського районного суду Миколаївської області від 30.08.2012 року та остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, строк відбування покарання обчислюється з 10.04.2013 року.

З урахуванням зазначених обставин та вимог ст.89, ч.1 ст.90 КК України, на переконання прокурора, восьмирічний строк погашення судимості слід відраховувати з 10.04.2013 року, а тому кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.263 КК України, що вчинене не пізніше 01.06.2021 року, ОСОБА_7 вчинив будучи раніше судимим.

Посилаючись на п.2 і п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення кримінального покарання» та вимоги ст.65 КК України, прокурор вважає, що суд дійшов помилкового висновку про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства та не врахував дані, які вказують на підвищену суспільну небезпечність кримінального правопорушення та особи обвинуваченого, який вчинив злочин, будучи раніше неодноразово судимим, тому є підстави для призначення обвинуваченому покарання у виді реального позбавлення волі.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав вимоги апеляційної скарги, пояснення обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного.

Згідно ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.263 КК України за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам провадження і підтверджуються наявними доказами, в їх сукупності, які за згодою учасників судового провадження досліджувались у порядку ч.3 ст.349 КПК України, а тому, згідно з ч.2 ст.394 КПК України апеляційному оскарженню і перегляду не підлягають та учасниками судового провадження не оспорюються.

За встановлених судом фактичних обставин, кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч.2 ст.263 КК України, як незаконне носіння холодної зброї без передбаченого законом дозволу, є правильною.

Разом з тим, заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги прокурора про те, що суд першої інстанції неправильно встановив дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , а саме при призначенні покарання помилково застосував положення ст.89 КК України.

Так, в оскаржуваному вироку зазначено, що суд першої інстанції вважає ОСОБА_7 таким, що судимості не має відповідно до вимог ст.89 КК України. Зокрема, суд врахував пояснення обвинуваченого який зазначив, що повністю відбув покарання, яке йому призначено вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23.01.2003 року у виді позбавлення волі строком на 15 років з конфіскацією майна та постановою Казанковського районного суду Миколаївської області від 30.08.2012 йому було замінено невідбуту частину покарання у виді 4 років 10 місяців 10 днів позбавлення волі на покарання у виді обмеження волі та він був звільнений з Алчевської виправної колонії, яка знаходилася на території, що перебувала під тимчасовою окупацією. Дату, коли його звільнили не пригадує, але він одразу після повернення на підконтрольну територію, став на облік.

Так, з наявної в матеріалах кримінального провадження вимоги про судимість ОСОБА_7 від 03.06.2021 року вбачається, що дійсно останньому вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23.01.2003 року було призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 15 років з конфіскацією майна. Постановою Казанківського районного суду Миколаївської області від 30.08.2012 року невідбуту частину покарання замінено більш м`яким - у виді 4 років 10 місяців 29 днів обмеження волі та 10.09.2012 року ОСОБА_7 направлено для відбуття покарання у Новобузьку виправну колонію Миколаївської області (№103).

Разом з тим, місцевим судом не було враховано того, що згідно з даними вимоги про судимість, ОСОБА_7 був засуджений 25.11.2013 року Долинським районним судом Кіровоградської області за ч.2 ст.263 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки та на підставі статті 71 КК України за сукупністю вироків, до покарання, призначеного за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за постановою Казанківського районного суду Миколаївської області від 30.08.2012 року та остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. Вироком Долинського районного суду Кіровоградської області від 25.11.2013 року постановлено строк відбування покарання ОСОБА_7 обчислювати з 10.04.2013 року.

Відповідно до вимог п.9 ч.1 ст.89 КК України такими, що не мають судимості визнаються особи, засуджені, крім іншого, до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення.

Згідно з ч.1 ст.90 КК України, строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття основного і додаткового покарання.

Зважаючи на викладене, та беручи до уваги вимоги ст.89, ч.1 ст.90 КК України, восьмирічний строк погашення судимості, зважаючи на вирок Долинського районного суду Кіровоградської області від 25.11.2013 року, слід відраховувати з 10.04.2013 року.

Таким чином, кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.263 КК України, за яким ОСОБА_7 визнано винним оскаржуваним вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 29.01.2024, та яке вчинене не пізніше 01.06.2021 року, ОСОБА_7 вчинив будучи раніше судимим, у зв`язку з чим, з оскаржуваного вироку необхідно виключити посилання суду на те, що ОСОБА_7 не має судимості в силу ст.89 КК України.

За змістом положень ст.50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаною винною у вчиненні кримінального правопорушення. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Як вбачається з оскаржуваного вироку, суд першої інстанції, вирішуючи питання про призначення ОСОБА_7 покарання, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відповідно до вимог ч.4 ст.12 КК України є нетяжким злочином, дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , згідно яких обвинувачений одружений, має на утриманні неповнолітню дитину 2011 р.н., зі слів працює електриком у ТОВ «Миколаївський глиноземний завод», перебуває на обліку у лікаря нарколога. Обставин, що пом`якшують або обтяжують покарання ОСОБА_7 , судом не встановлено.

Враховуючи відсутність тяжких наслідків від вчиненого кримінального правопорушення, обставини за яких він був вчинений, ставлення обвинуваченого до вчиненого, який визнав вину та запевнив, що зробив для себе відповідні висновки, суд дійшов висновку про необхідність призначити ОСОБА_7 покарання у виді громадських робіт у межах санкції ч.2 ст.263 КК України.

На думку суду, таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальний правопорушень.

З таким висновком судді місцевого суду колегія суддів не погоджується та вважає, що такий висновок суду не в повній мірі відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України.

З урахуванням викладеного вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині призначення покарання, з ухваленням в цій частині нового вироку.

При ухваленні вироку в цій частині колегія суддів відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії нетяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який одружений, має на утриманні неповнолітню дитину 2011 р.н., зі слів працює електриком у ТОВ «Миколаївський глиноземний завод», перебуває на обліку у лікаря нарколога. Разом з тим, колегія суддів бере до уваги наявні в матеріалах кримінального провадження відомості про те, що ОСОБА_7 на момент вчинення кримінального правопорушення мав непогашену судимість.

Обставин, що пом`якшують або обтяжують покарання обвинуваченого, згідно зі ст.ст. 66, 67 КК України, колегією суддів не встановлено.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про призначення ОСОБА_7 остаточного покарання, в межах санкції ч.2 ст.263 КК України, а саме у виді 2 років позбавлення волі, яке належить відбувати реально.

Саме таке покарання, відповідатиме вимогам ст.65 КК України та принципу невідворотності покарання, а також буде необхідним для досягнення його мети, тобто необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити апеляційну скаргу прокурора, а вирок суду першої інстанції скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 405,407, 409, 413, 420, 615 КПК України, колегія суддів,-

З А С У Д И Л А:

Апеляційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_8 - задовольнити

Вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 29 січня 2024 року щодо ОСОБА_7 - скасувати в частині призначеного покарання.

Постановити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити за ч.2 ст.263 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.

Строк відбування покарання ОСОБА_7 обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.

Виключити з вироку посилання суду на те, що ОСОБА_7 не має судимості в силу ст.89 КК України.

В іншій частині вирок суду залишити без змін.

Вирок набирає чинності з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.

Судді:

_________________ _________________ _________________

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4