Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №756/607/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Унікальний номер справи № 756/607/26 Головуючий у суді першої інстанції - Диба О.В.

Апеляційне провадження № 22-ц/824/10494/2026 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2026 року Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Нежура В.А.,

судді Верланов С.М., Невідома Т.О.,

секретар Цуран С.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргуОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 09 березня 2026 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на утримання дитини,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі в період з 19.04.2007 по 12.01.2010.

За час перебування у шлюбі у них народилася донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом із позивачкою та перебуває на її утриманні.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 05.12.2008, зміненим рішенням Апеляційного суду м. Києва від 25.03.2009. з відповідача на користь позивачки стягнуто аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частини усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 27.08.2008 і до досягнення дитиною повноліття.

У серпні 2025 року доньку сторін було зараховано до Київського національного університету імені Тараса Шевченка, у зв`язку з чим позивачка понесла та продовжує нести додаткові витрати у вигляді оплати за навчання дитини у розмірі 76 600 грн, сплачених за перший рік навчання та необхідність сплати в подальшому по 76 600 грн ще за три роки навчання.

Крім того, позивачка для забезпечення потреб дитини придбала мобільний телефон та аксесуари до нього на загальну суму 37407 грн.

Посилаючись на те, що відповідач не виконує своїх батьківських обов`язків в добровільному порядку, не бере участі в оплаті за навчання та забезпечення потреб дитини, а дитина потребує такої допомоги, просила суд стягнути з нього на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , понесені додаткові витрати у розмірі 57 003,50 грн одноразово за навчання та придбання телефону, а також стягувати по 38 300 грн на наступні періоди навчання до 28.08.2028 до закінчення дитиною навчання у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 09 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, позивачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невстановлення усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, просить рішення Оболонського районного суду міста Києва від 09 березня 2026 року скасувати, увалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції з самих лише формальних підстав відмовив позивачу у стягненні з відповідача конкретних цільових коштів на придбання телефону та гаджетів для забезпечення навчального процесу та навчання дитини - ОСОБА_3 у державному навчальному закладі України, чим порушив принцип рівності обов`язків батьків щодо дітей та поклав виключно на позивачку обов`язок з фінансування придбання телефону та гаджетів для забезпечення навчального процесу (в тому числі - дистанційного навчання в осінньо-зимовий період у 2025-2026 роках) та оплату першого року навчання дитини, яке було здійснено позивачкою до досягнення ОСОБА_3 повноліття ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

Крім того, в результаті ухвалення судом такого рішення обов`язки з утримання дитини покладено виключно на її матір, що суперечить принципам рівності таких обов`язків, які закладені у Конституції України та Сімейному кодексі України.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача до суду не надходив.

У судовому засіданні в апеляційному суді взяли участь позивачка ОСОБА_1 та її представниця - адвокат Шоха С.І., які підтримали апеляційну скаргу, просили задовольнити її з викладених підстав. Представниця відповідача - адвокат Присенко О.Г. у судовому засіданні просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі в період з 19.04.2007 по 12.01.2010.

Під час перебування у шлюбі у них народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом із позивачкою та перебуває на її утриманні.

Вказані обставини не заперечуються сторонами.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 05.12.2008, зміненим рішенням Апеляційного суду м. Києва від 25.03.2009. з відповідача на користь позивачки стягнуто аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частини усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 27.08.2008 і до досягнення дитиною повноліття (а.с.17-20).

Як убачається із матеріалів справи, з серпня 2025 року доньку сторін ОСОБА_3 було зараховано до Київського національного університету імені Тараса Шевченка для здобуття ступеня вищої освіти «бакалавр» строком на 4 роки, вартість навчання складає 76 600 грн на рік (а.с. 25-29).

Позивачка оплатила перший рік навчання, на підтвердження чого була надана квитанція від 15.08.2025 на суму 76 600 грн (а.с.25-30).

Крім того, позивачка вказувала, що нею для забезпечення потреб дитини придбано мобільний телефон та аксесуари до нього на загальну суму 37 407 грн, що підтверджується відповідними фіскальними чеками від 20.10.2025 та від 23.12.2025 (а.с.24).

Згідно ч. 2 ст. 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20.11.1989 батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ст. 141 Сімейного Кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Частинами 1-3 ст. 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Положеннями статей 180, 183, 185, 193, 198, 199 СК України визначаються декілька видів виконання цього обов`язку, зокрема утримання неповнолітньої дитини, що стягується у частках або твердій грошовій сумі (ст. 180, 183); участь батьків у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом, тощо) (ст. 185); утримання дитини, яка перебуває в закладі охорони здоров`я, навчальному або іншому закладі, у разі якщо батьки не беруть участі в утриманні дитини, влаштованої до державного або комунального або іншого закладу, аліменти можуть бути стягнуті з них на загальних підставах (ст. 193); батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх працездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, а також якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і потребують матеріальної допомоги до досягнення ними двадцяти трьох років, за умови якщо батьки можуть надавати таку допомогу (ст. 198).

Отже, виходячи з аналізу ст. 185 СК України додаткові витрати присуджуються на дитину за наявності в одного з батьків, з яким проживає дитина, додаткових витрат, викликаних особливими обставинами, зокрема необхідністю в розвитку дитини за наявності в неї здібностей, талантів, у зв`язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Наявність таких витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про стягнення додаткових витрат. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.

Аналіз відповідних норм Закону вказує на те, що в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину.

Дане положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається зазначеною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв`язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку хворобу. Особливі обставини можуть бути зумовлені як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Наявність таких особливих обставин підлягають доведенню в судовому засіданні особою, яка пред`явила такий позов.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №761/6933/17.

У справі, що переглядається, додатковими витратами на дитину позивачка вважає оплату навчання дитини у вищому навчальному закладі та купівлю мобільного телефона з аксесуарами.

Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи позивачки про понесення нею додаткових витрат на навчання дитини, оскільки вона не довела належними та допустимими доказами необхідність влаштування дитини до конкретного начального закладу та придбання мобільного телефону з аксесуарами в силу особливих обставин, зокрема, для розвитку певних здібностей.

Крім того, позивачка не надала доказів на підтвердження отримання згоди відповідача чи існування будь-яких домовленостей з ним щодо влаштування дитини саме до обумовленого навчального закладу, як і придбання певного мобільного телефону з аксесуарами.

Здобуття вищої освіти дитиною в обраному матір`ю навчальному закладі входить до загального розвитку, і є не обов`язковим, а добровільним волевиявленням одного із батьків, у даному випадку - матері. Позивачка самостійно, на власний розсуд, обрала заклад, у якому навчається дочка сторін та не надала належних та достатніх доказів, що таке навчання стосується саме розвитку особливих здібностей дитини. А тому відсутні підстави для стягнення зазначених витрат із батька дитини у судовому порядку.

При цьому, суд першої інстанції правильно зауважив, що, відповідно до пояснень сторони позивача, фактичними підставами для звернення до суду із вказаним позовом стала недостатність сплачених відповідачем на користь позивачки в якості аліментів коштів на утримання спільної дитини для належного утримання та забезпечення її потреб, у зв`язку з чим судом було роз`яснено право позивача звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів.

Натомість, у межах даної справи позивачка заявила вимоги про стягнення додаткових витрат на утримання дитини.

Отже, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, дослідивши всебічно, повно та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у зв`язку із необґрунтованістю її вимог.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що внаслідок відмови у задоволенні позову обов`язки з утримання дитини покладено виключно на її матір, оскільки, як встановлено судом, з батька дитини на користь матері стягнуто аліменти рішенням суду, яке набрало законної сили та підлягає виконанню.

Інші доводи апеляційної скарги позивачки повторюють доводи її позовної заяви, належна оцінка яким надана судом першої інстанції, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди позивачки з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам та обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 09 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст складено 24 червня 2026 року.

Суддя-доповідач В.А. Нежура

Судді С.М. Верланов

Т.О. Невідома