Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №759/10692/25 — Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року міста Київ

Справа № 759/10692/25

Апеляційне провадження № 33/824/171/2026

Київський апеляційний суд у складі судді Желепи О.В. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Святошинського районного суду міста Києва від 10 червня 2025 року (суддя Проскурня О.І.)

у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення

ВСТАНОВИВ

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 320751, 16.04.2025 о 22 год. 35 хв. у м. Києві по проспекту Берестейському, 108/1, ОСОБА_1 керував автомобілем «Volkswagen Golf», номерний знак НОМЕР_2 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння. У встановленому законодавством порядку зі згоди водія огляд на стан сп`яніння проводився у лікаря-нарколога КНП КМНКЛ «Соціотерапія», стан алкогольного сп`яніння підтверджується висновком від 16.04.2025 № 001679.

Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Святошинський районний суд м. Києва постановою від 10 червня 2025 року ОСОБА_1 визнав винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та наклав адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1 000 н.м.д.г., що становить 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік, стягнув з судовий збір у розмірі 605,60 грн.

Не погодившись з такою постановою, ОСОБА_1 17 червня 2025 року подав апеляційну скаргу, у якій просить оскаржувану постанову скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП або змінити постанову, призначивши штраф без позбавлення права керування.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що огляд проводився без залучення понятих, без належного вручення копії висновку та без роз`яснення прав.

Вказує, що висновок лікаря базується лише на аналізі сечі (3,43 %) без лабораторного підтвердження чи забору крові.

Посилається на те, що перебував у стані втоми після понаднормової зміни на об`єкті критичної інфраструктури, що є пом`якшуючою обставиною, проте не врахована судом.

Звертає увагу, що він не міг чітко передбачити наслідки застосування максимальної санкції в умовах фізичної виснаженості, йому не було роз`яснено чому суд не застосував індивідуалізацію, а також не було проведено тесту на пропорційність втручання у право керування транспортним засобом.

Апеляційна скарга разом із матеріалами справи надійшла на адресу Київського апеляційного суду 19 червня 2025 року (а. с. 34).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 червня 2025 року визначено головуючого суддю Балацьку Г.О. (а. с. 35).

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 травня 2026 року, проведеного на підставі розпорядження керівника апарату Київського апеляційного суду, суддя Балацька Г.О. у зв`язку із припиненням повноважень замінена на суддю Желепу О.В. (а. с. 50-51).

У судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, про дату, час та місце судового був повідомлений належним чином, 14 червня 2026 року на електронну пошту суду надіслав повідомлення із проханням перенести судове засідання.

Врахувавши тривалий час перебування матеріалів апеляційного провадження в суді (більше року), відсутність в заяві про відкладення посилань на поважні причин неявки особи в судове засідання, а також достатність зібраних у справі доказів для правильного перегляду постанови суду першої інстанції, суд дійшов висновку про відхилення клопотання ОСОБА_1 про перенесення судового засідання та проведення розгляду справи за його відсутності.

За приписами ч. 6 ст. 294 КУпАП неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та вмотивованість постанови суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваної постанови з огляду на таке.

У рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007, Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Відповідно до приписів ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин. Учасники дорожнього руху зобов`язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.

Згідно з ч. 2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов`язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.

Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими (п. 1.3); особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (п. 1.9); водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (п. 2.9. «а»).

Статтею 130 КУпАП передбачено відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до вимог статей 245, 280 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, а орган чи посадова особа при розгляді справи про адміністративне правопорушення, з урахуванням положень, викладених у статтях 251, 252 КУпАП, зобов`язаний з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи і, керуючись законом та правосвідомістю, оцінити докази за своїм внутрішнім переконанням в їх сукупності.

Суд, у відповідності з приписами ст. 252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Визнаючи ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд першої інстанції виходив з того, що його вина підтверджується сукупністю наявних у справі доказів, зокрема:

- протоколом про адміністративне правопорушення, в якому зафіксовані обставини вчинення адміністративного правопорушення;

- відеозаписом, де зафіксовано спілкування ОСОБА_1 з працівниками поліції, в ході якого працівниками поліції було повідомлено ознаки алкогольного сп`яніння, які вбачаються у нього (диск1 06 хв. 15 сек.), висловлено пропозицію пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці та подальшу відмову ОСОБА_1 (диск1 06 хв. 28 сек.), пропозицію пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння у лікаря-нарколога та згоду ОСОБА_1 на проходження огляду (диск1 06 хв. 35 сек.), роз`яснення прав працівниками поліції (диск-1 07 хв. 10 сек.) та подальший огляд на стан сп`яніння, в ході якого ОСОБА_1 не висловлює зауважень, щодо порядку проходження огляду;

- висновком лікаря-нарколога КНП КМНКЛ «Соціотерапія» від 17.04.2025 № 001679;

- усними поясненнями ОСОБА_1 , даними в судовому засіданні.

Окрім цього, клопотання ОСОБА_1 про накладення стягнення, не пов`язаного з позбавленням права керування транспортними засобами, суд відхилив з огляду на те, що законодавець у санкції не передбачив можливість альтернативи основного та додаткового стягнення, тому дискреційні повноваження судді обмежені імперативно встановленими нормами. Тому у разі накладення стягнення без позбавлення права керування транспортними засобами порушуватиметься принцип правової визначеності, який є невід`ємною складовою верховенства права, та гарантує, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями.

Апеляційний суд повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи, підтверджуються належними та допустимими доказами, що містяться у матеріалах справи, а також приписам матеріального й процесуального права, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.

Статтею 294 КУпАП визначено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги про те, що огляд проводився без залучення понятих, без належного вручення копії висновку та без роз`яснення прав, апеляційний суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 266 КУпАП під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Отже, залучення двох свідків є обов`язковим не в кожному випадку проведення огляду, а лише за умови неможливості застосування технічних засобів відеозапису.

У цій справі огляд ОСОБА_1 супроводжувався відеофіксацією, що виключає обґрунтованість доводів апеляційної скарги про обов`язковість залучення понятих.

Зокрема із відеозапису вбачається, що працівниками поліції було зафіксовано наявність у ОСОБА_1 ознак алкогольного сп`яніння о 22:40:50, після чого останній висловив бажання проходити огляд саме у лікаря, що зафіксовано о 22:41:20 та 22:50:10. Надалі на відеозаписі зафіксовано проведення огляду в закладі охорони здоров`я, зокрема замірювання тиску о 23:11:30, проведення координаційної проби «пальцевого тесту», а також процес відбору сечі о 23:29:20.

Таким чином, обставини виявлення у ОСОБА_1 ознак сп`яніння, його волевиявлення щодо проходження огляду в закладі охорони здоров`я та сам порядок проведення медичного огляду були зафіксовані технічним засобом відеозапису, а тому доводи апеляційної скарги про недопустимість доказів через відсутність понятих є безпідставними.

Посилання на невручення ОСОБА_1 копії висновку щодо результатів медичного огляду саме по собі не є підставою для закриття провадження у справі та не спростовує факту керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, оскільки з матеріалів справи та відеозапису вбачається, що під час зустрічі 05 травня 2025 року біля поліцейського відділення ОСОБА_1. було пред`явлено та роз`яснено зміст висновку щодо результатів медичного огляду, однак він не заявляв клопотань про надання йому копії такого висновку, не висловлював незгоди з його змістом та фактично погоджувався з результатами огляду, що зафіксовано на відеозаписі на 1 год. 37 хв.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про не роз`яснення ОСОБА_1 його прав, оскільки з відеозапису вбачається, що права йому роз`яснювалися як 16 квітня 2025 року під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення працівниками поліції, так і в подальшому під час ознайомлення з висновком щодо результатів медичного огляду. При цьому він не навів, яке саме право йому не було роз`яснено, яким чином це обмежило можливість реалізації ним права на захист, та які докази чи пояснення він не зміг подати внаслідок такого нібито порушення.

З урахуванням цього наведені доводи апеляційної скарги мають формальний характер, не підтверджені матеріалами справи та не свідчать про порушення порядку проведення огляду, яке могло б призвести до недійсності його результатів.

Доводи апеляційної скарги про те, що висновок лікаря ґрунтується лише на аналізі сечі без лабораторного підтвердження чи забору крові, також є безпідставними.

Порядок проведення огляду на стан сп`яніння в закладах охорони здоров`я визначений розділом III Інструкції № 1452/735 від 09 листопада 2015 року. Предметом дослідження біологічного середовища відповідно до цієї Інструкції можуть бути, зокрема, слина, сеча та змиви з поверхні губ, шкірного покриву обличчя і рук. Використання крові для дослідження допускається у разі неможливості відібрання в обстежуваної особи зазначених зразків біологічного середовища.

Крім того, твердження про відсутність лабораторного підтвердження результатів огляду спростовується матеріалами справи, оскільки висновок лікаря-нарколога КНП КМНКЛ «Соціотерапія» від 17 квітня 2025 року № 001679 складений саме за результатами проведеного медичного огляду та лабораторного дослідження відібраного біологічного середовища.

За таких обставин посилання на те, що огляд мав проводитися виключно шляхом забору крові, ґрунтуються на помилковому тлумаченні вимог Інструкції та не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про доведеність перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння.

Доводи про те, що ОСОБА_1 перебував у стані втоми після понаднормової зміни на об`єкті критичної інфраструктури, що нібито є пом`якшуючою обставиною, також не можуть бути підставою для скасування чи зміни постанови суду першої інстанції.

Сам по собі стан втоми після роботи не виключає обов`язку водія неухильно дотримуватися Правил дорожнього руху та не керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння. ОСОБА_1 , маючи право керування транспортними засобами, повинен був усвідомлювати підвищену небезпеку такого джерела та власний обов`язок утриматися від керування у разі вживання алкоголю або перебування в стані, який впливає на увагу, координацію та швидкість реакції.

Крім того, наведені обставини не впливають на кваліфікацію його дій і не усувають складу адміністративного правопорушення, а також не можуть бути підставою для призначення іншого виду стягнення, ніж той, який прямо передбачений санкцією ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Необґрунтованими є і доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не міг чітко передбачити наслідки застосування максимальної санкції в умовах фізичної виснаженості, а суд першої інстанції не пояснив причин незастосування індивідуалізації та не провів тесту на пропорційність втручання у право керування транспортним засобом, оскільки ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає санкцію у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Така санкція для водіїв є безальтернативною, а тому суд, установивши наявність у діях особи складу адміністративного правопорушення, не має процесуальної можливості замінити її іншим, м`якшим стягненням або застосувати лише штраф без позбавлення права керування транспортними засобами.

Посилання на непередбачуваність наслідків притягнення до відповідальності також не приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки заборона керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння є однією з базових вимог Правил дорожнього руху, а відповідальність за її порушення прямо передбачена законом. Тому особа, яка отримала право керування транспортними засобами та реалізує його, повинна знати і виконувати відповідні правила, а незнання закону чи небажання передбачати правові наслідки власної поведінки не звільняє від адміністративної відповідальності (ч. 2 ст. 68 Конституції України).

Суворість та безальтернативність санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП обумовлена підвищеною суспільною небезпекою керування транспортними засобами у стані алкогольного сп`яніння, оскільки такі дії створюють реальну загрозу життю і здоров`ю інших учасників дорожнього руху. З огляду на встановлений у цій справі стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 , а також характер вчиненого правопорушення, застосоване судом першої інстанції стягнення відповідає меті адміністративної відповідальності, є передбаченим законом, необхідним для забезпечення безпеки дорожнього руху та пропорційним установленим обставинам.

За таких обставин доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, не свідчать про істотне порушення порядку проведення огляду на стан сп`яніння та не дають підстав для скасування чи зміни оскаржуваної постанови.

Інших доводів апеляційна скарга не містить, законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовує, розумних сумнів щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП не викликають, порушень щодо порядку отримання доказів, що містяться в матеріалах справи не наводять, що в сукупності свідчить про формальність доводів апеляційної скарги, спрямованих на уникнення адміністративної відповідальності при змістовній згоді із результатами провадження у справі.

Згідно з положеннями статті 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право:

1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін;

2) скасувати постанову та закрити провадження у справі;

3) скасувати постанову та прийняти нову постанову;

4) змінити постанову.

За таких обставин апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувана постанова залишається без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП, Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Святошинського районного суду міста Києва від 10 червня 2025 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя О. В. Желепа