Постанова від 04 червня 2026 р. у справі №761/4219/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2026 року

м. Київ

провадження № 33/824/2931/2026

Київський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Євграфової Є. П.,

при секретарі Мудрак Р. Р.

за участі: ОСОБА_1 та її захисника Яковенко І. М.,

потерпілого ОСОБА_2

розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Шевченківського районного суду міста Києва у складі судді Фролової І. В.

від 22 квітня 2026 року

у справі №761/4219/26 Шевченківського районного суду міста Києва

про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП

громадянки України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1

У С Т А Н О В И В :

Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 22 квітня 2026 року ОСОБА_1 визнано винною за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу в розмірі двадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 340 грн на користь держави.

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 655 грн 60 коп. судового збору.

Не погоджуючись із вказаною постановою суду, 30 квітня 2026 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати, та прийняти нову постанову, якою провадження відносно ОСОБА_1 закрити у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції припустився невідповідності висновків фактичним обставинам справи, оскільки послався виключно на протокол та зацікавлені пояснення потерпілого ОСОБА_2 , які повністю суперечать рапорту інспектора СПДН Шевченківського УП ГУНП у м. Києві капітана поліції Андрія Васильченка. Звертає увагу на те, що згаданий рапорт чітко фіксує обопільний характер конфлікту, під час якого саме ОСОБА_2 вчиняв насильницькі дії щодо неї та її матері, зокрема штовхав, хапав за шию та руки, словесно ображав та погрожував фізичною розправою. Скаржниця наголошує, що мала всі підстави обґрунтовано побоюватися потерпілого, який є фізично значно сильнішим чоловіком, через що її дії (удар долонею по обличчю) носили виключно характер самозахисту та були спрямовані на припинення протиправного посягання. Крім того, апелянт зауважує, що ні в протоколі про адміністративне правопорушення, ні в оскаржуваній постановах не розкрито та не доведено за стандартом «поза розумним сумнівом» факт заподіяння ОСОБА_2 реальної фізичної чи психологічної шкоди, а у графі протоколу щодо шкоди міститься відмітка «не визначено», що повністю виключає матеріальний склад проступку.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 та її захисник Яковенко І. М. підтримали подану апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній, просили її задовольнити в повному обсязі.

Потерпілий ОСОБА_2 у судовому засіданні апеляційну скаргу просив залишити без задоволення, посилаючись на безпідставність її доводів, а постанову суду першої інстанції - залишити без змін, вважаючи її законною та обґрунтованою.

Дослідивши матеріали адміністративного провадження та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до наступних висновків.

У відповідності до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно диспозиції ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, відповідальність настає за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю.

З аналізу вищевказаних норм вбачається, що домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, за своєю юридичною конструкцією має матеріальний склад, оскільки обов`язковим елементом його об`єктивної сторони є настання наслідків у виді заподіяння або реальної загрози заподіяння шкоди фізичному чи психічному здоров`ю особи, за умови, що такі дії не спричинили тілесних ушкоджень.

За змістом протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 634611 від 27.01.2026, слідує, що 27.01.2026 о 08 год 50 хв. в АДРЕСА_1 ОСОБА_1 вчинила домашнє насильство психологічного та фізичного характеру відносно колишнього співмешканця ОСОБА_2 , а саме завдала фізичного болю, вдаривши долонею по обличчю.

Визнаючи особу винною, суд першої інстанції виходив із того, що вина ОСОБА_1 повністю підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення, рапортом працівника поліції та поясненнями потерпілого. Встановивши факт конфлікту, суд дійшов висновку про доведеність у діях особи умислу на вчинення домашнього насильства.

Проте, апеляційний суд не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він є передчасним і зробленим без належної оцінки всіх обставин справи в їх сукупності.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини, тобто самостійно не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. The United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25). Зазначений стандарт вимагає, щоб докази випливали зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

Суд першої інстанції, обмежившись формальним дослідженням протоколу, не перевірив належним чином реальні обставини події.

Як слідує з матеріалів справи, у протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАД № 634611 від 27.01.2026 в графі «правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду» зазначено «не визначено». Матеріали провадження не містять жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про реальне погіршення психічного чи фізичного стану ОСОБА_2 , виникнення у нього тривалих депресивних розладів чи емоційної невпевненості, що є обов`язковим для констатації матеріальних наслідків шкоди здоров`ю в розумінні ст. 173-2 КУпАП та спеціального законодавства.

Апеляційний суд зауважує, що при правовій кваліфікації дій за статтею 173-2 КУпАП слід чітко диференціювати сутність явища домашнього насильства від звичайного міжособистісного чи побутового конфлікту, адже домашнє насильство характеризується наявністю умисного тиску, вираженої асиметрії сил, домінування та контролю з боку кривдника, спрямованих на підкорення та обмеження волевиявлення потерпілої особи. Натомість, у ситуації раптового обопільного зіткнення, коли поведінка особи є виключно реакцією відсічі на первинну агресію та спрямована на припинення протиправного посягання щодо себе чи близьких родичів, ознаки умисного домашнього насильства відсутні, оскільки дії обумовлені мотивом захисту, а не протиправного тиску.

Як вбачається з наявного у матеріалах справи рапорту інспектора СПДН Шевченківського УП ГУНП у м. Києві капітана поліції Андрія Васильченка, а також рапорту оперативного чергового, 27.01.2026 за наслідками однієї й тієї ж події працівниками поліції було складено два окремі адміністративні протоколи за статтею 173-2 КУпАП: один відносно ОСОБА_2 (серії ВАД № 634609), а інший - відносно ОСОБА_1 (серії ВАД № 634611).

Судом апеляційної інстанції достеменно встановлено, що постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 03 квітня 2026 року ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу за фактом вчинення ним домашнього насильства щодо ОСОБА_1 під час конфлікту 27.01.2026. Вказане судове рішення за наслідками апеляційного перегляду постановою Київського апеляційного суду від 19 травня 2026 року залишено без змін і набрало законної сили. При ухваленні зазначеної постанови судом було покладено в основу вини ОСОБА_2 медичну довідку № 791 від 27.01.2026, згідно з якою ОСОБА_1 зверталася до приймального відділення Київської міської клінічної лікарні №12, де у неї було діагностовано забій м`яких тканин голови, отриманий внаслідок протиправних фізичних дій ОСОБА_2 (утримання, штовхання, хватання за шию).

Зазначені обставини мають преюдиційне значення для розгляду даної справи та повністю спростовують висновки суду першої інстанції про наявність у діях апелянтки умислу на вчинення домашнього насильства. Оскільки судовим рішенням, що набрало законної сили, ОСОБА_2 визнано кривдником, а ОСОБА_1 - постраждалою особою в межах одного і того самого часового та просторового інциденту, констатація протилежного процесуального статусу ОСОБА_1 як самостійного ініціатора насилля (кривдника) є юридично неможливою та взаємовиключною.

З огляду на встановлені фактичні дані, дії ОСОБА_1 , які полягали в одноразовому ударі долонею по обличчю ОСОБА_2 , були захисною реакцією на застосування до неї та її матері реального фізичного насильства і погроз з боку ОСОБА_2 , спрямованою суто на вивільнення від протиправного утримання. Дослідження динаміки конфлікту за правилами доказування у справах про домашнє насильство підтверджує відсутність у діях ОСОБА_1 суб`єктивної сторони адміністративного правопорушення - умислу на заподіяння тиску чи шкоди колишньому співмешканцю, що повністю охоплюється поняттям необхідної оборони та виключає протиправність діяння.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

З огляду на обставини, встановлені під час апеляційного перегляду, апеляційний суд доходить висновку, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Керуючись ст. 294 КУпАП апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 22 квітня 2026 року скасувати.

Провадження у справі закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Постанова апеляційного суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. П. Євграфова