Постанова від 03 червня 2026 р. у справі №759/11568/25 — Київський апеляційний суд

Справа № 759/11568/25 Головуючий в суді І інстанції Проскурня О.І.

Провадження № 33/824/2873/2026 Доповідач в суді ІІ інстанції Писана Т.О.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі судді-доповідача Писаної Т.О.,

за участі секретаря судового засідання Івкової Д.Л.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Святошинського районного суду міста Києва від 19 червня 2025 року у адміністративній справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ; проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , за фактом вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 51 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

Постановою судді Святошинського районного суду міста Києва від 23.09.2024 ОСОБА_1 було піддано адміністративному стягненню за ч. 2 ст. 51 КУпАП.

10.05.2025 о 14 год. 38 хв., перебуваючи в магазині «Аврора», розташованому за адресою: м. Київ, вул. Підлісна, 1, ОСОБА_1 викрав продукти харчування загальною вартістю 1586 грн. 67 коп. без ПДВ.

Своїми діями ОСОБА_1 повторно протягом року скоїв дрібне викрадення чужого майна, будучи особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за ч. 2 ст. 51 КУпАП, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 51 КУпАП.

Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 19 червня 2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення (протокол серії ВАД № 628981 від 24.05.2025), та накладено на нього адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту на строк 10 (десять) діб.

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 605 (шістсот п`ять) гривень 60 копійок.

Не погоджуючись з постановою Святошинського районного суду міста Києва від 19 червня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кормушин Юрій Олександрович звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови Святошинського районного суду м. Києва від 19 червня 2025 року, постанову суду скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, не дослідив належним чином усі наявні докази та дійшов помилкового висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 51 КУпАП.

Апелянт вказує, що оскаржувану постанову ухвалено за відсутності особи, яка притягувалася до адміністративної відповідальності, а її копію захисник отримав лише 07 травня 2026 року, у зв`язку з чим просить поновити строк на апеляційне оскарження.

На думку захисника, протокол про адміністративне правопорушення не відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, оскільки не містить належного викладу всіх істотних ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 51 КУпАП, а саме відомостей про повторне протягом року вчинення особою правопорушення, за яке її вже було піддано адміністративному стягненню.

Крім того, захисник зазначає, що наявна в матеріалах справи копія постанови Святошинського районного суду м. Києва, на яку послався суд першої інстанції як на доказ повторності, належним чином не засвідчена, не містить підпису уповноваженої особи та відмітки про набрання законної сили, а тому, на його переконання, є недопустимим доказом.

Посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Малофєєва проти Росії», апелянт вважає, що суд не мав права самостійно усувати недоліки фабули адміністративного правопорушення чи фактично доповнювати обвинувачення відомостями, які не були відображені у протоколі.

Також у скарзі зазначається, що суд першої інстанції лише формально перелічив наявні у справі докази без належного аналізу їх допустимості, належності та достатності, а висновок про винуватість особи не відповідає стандарту доведення «поза розумним сумнівом».

На переконання апелянта, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження кваліфікуючої ознаки повторності, а тому вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 51 КУпАП, не доведена.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його адвокат Кормушин Ю.О. апеляційну скаргу підтримали, підтвердили її доводи та просили задовольнити.

Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, заслухавши апелянта та його захисника, перевіривши доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності із законом.

Відповідно до вимог ст.252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Висновок суду першої інстанції про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.51 КУпАП вищезазначеним вимогам відповідає.

Так, положеннями статті 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Конституційний Суд України у пункті 4.1. рішення від 22.12.2010 року №23-рп/2010 дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

За змістом завдань Кодексу України про адміністративні правопорушення та загальних норм Конституції України (ст.62) та Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, вина особи у вчиненні адміністративного правопорушення має бути доведена належними доказами, а будь-які сумніви і протиріччя повинні трактуватися на користь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачиться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом».

Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як ті, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і ті, що визначають його суб`єктивну сторону.

Єдиною і достатньою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність в діянні такої особи складу відповідного адміністративного правопорушення.

Обов`язковим елементом складу адміністративного правопорушення є, зокрема, його суб`єктивна сторона, обов`язковою ознакою якої є вина.

Суд зазначає, що наявність суб`єктивної сторони правопорушення, зокрема, такої її обов`язкової ознаки як вина, підлягає обов`язковому доказуванню поряд з іншими елементами правопорушення і не може припускатись.

Правопорушення, передбачене ч.3 ст.51 КУпАП є умисним.

Згідно ст.10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції дотримався наведених вимог закону та на підставі належних і допустимих доказів дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 51 КУпАП.

Винуватість ОСОБА_1 підтверджується сукупністю досліджених судом доказів, зокрема протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД № 628981 від 24.05.2025 року, письмовими поясненнями самого ОСОБА_1 , в яких він фактично визнав обставини вчинення дрібного викрадення товару з магазину, письмовими поясненнями представника потерпілої сторони, заявою про вчинення правопорушення, довідкою про вартість викраденого майна, фотоматеріалами, на яких зафіксовано дії особи щодо приховування товару у рюкзаку, а також іншими матеріалами справи.

Доводи апеляційної скарги про те, що протокол не містить відомостей щодо кваліфікуючої ознаки повторності, апеляційний суд вважає безпідставними.

Із змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що в ньому викладено обставини вчиненого діяння, час, місце, спосіб його вчинення та правову кваліфікацію за ч. 3 ст. 51 КУпАП. Особі було зрозуміло, у вчиненні якого правопорушення вона обвинувачується, що підтверджується її письмовими поясненнями. При цьому матеріали справи містять відомості про те, що ОСОБА_1 раніше був підданий адміністративному стягненню за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 51 КУпАП, що і стало підставою для кваліфікації його дій за частиною третьою зазначеної статті.

Посилання захисника на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Малофєєва проти Росії» не спростовують законності оскаржуваної постанови, оскільки суд першої інстанції не змінював фабулу адміністративного правопорушення, не виходив за межі пред`явленого обвинувачення та не здійснював самостійного пошуку доказів винуватості особи. Оцінка доказів була здійснена виключно в межах матеріалів, наданих органом, який склав протокол про адміністративне правопорушення.

Також апеляційний суд відхиляє доводи скарги щодо недопустимості копії постанови Святошинського районного суду м. Києва від 23.09.2024 року, яка підтверджує факт попереднього притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.

Сам по собі факт подання до матеріалів справи копії судового рішення не свідчить про її недопустимість як доказу. Судом було перевірено наявність відповідної постанови у ЄДРСР. Захисником не надано жодних відомостей про скасування відповідної постанови чи відсутність факту притягнення особи до адміністративної відповідальності. Крім того, матеріали справи не містять даних, які б ставили під сумнів достовірність зазначеного документа або обставини, що ним підтверджуються.

Апеляційний суд враховує, що повторність як кваліфікуюча ознака адміністративного правопорушення підтверджується не лише зазначеною постановою, а й усією сукупністю матеріалів справи, досліджених судом першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги щодо недоведеності вини ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду. Навпаки, наявні у справі докази є взаємоузгодженими, послідовними та достатніми для висновку про вчинення ним адміністративного правопорушення. Підстав вважати, що висновки суду першої інстанції ґрунтуються на припущеннях, апеляційним судом не встановлено.

Посилання захисника на принцип презумпції невинуватості також не можуть бути підставою для скасування постанови, оскільки вина ОСОБА_1 встановлена на підставі належних доказів, оцінених судом відповідно до вимог закону. Будь-яких істотних суперечностей між доказами, які б породжували розумний сумнів щодо доведеності вини особи, матеріали справи не містять.

Крім того, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо виду та розміру адміністративного стягнення. При його призначенні було враховано характер вчиненого правопорушення, дані про особу правопорушника, який раніше притягувався до адміністративної відповідальності за аналогічне правопорушення, відсутність належних висновків з попереднього стягнення та необхідність досягнення мети адміністративного покарання, визначеної ст. 23 КУпАП.

Істотних порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б бути підставою для скасування або зміни постанови суду першої інстанції, під час апеляційного розгляду не встановлено.

Таким чином, постанова Святошинського районного суду м. Києва від 19 червня 2025 року є законною, обґрунтованою та такою, що відповідає фактичним обставинам справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтею 294 КУпАП, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Святошинського районного суду міста Києва від 19 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Т.О. Писана