Постанова від 29 квітня 2026 р. у справі №757/33150/25-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.

№ 22-ц/824/6731/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа №757/33150/25-ц

30 квітня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Кирилюк Г.М.

- Ящук Т.І.

при секретарі - Уляницькій М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 адвоката Брижатого Сергія Вікторовича на рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Остапчук Т.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» про визнання договору недійсним,-

в с т а н о в и в:

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» про визнання договору недійсним.

Позовні вимоги обгрунтовував тим, що 10 липня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (кредитодавцем) та ним, ОСОБА_1 , (позичальником) через веб-сайт (https://creditkasa.com.ua), укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії №1236-8538. Зазначений кредитний договір разом із Правилами надання споживчих кредитів складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови.

Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати позичальинку споживчий кредит на наступних умовах: сума кредиту 15 000,00 грн.; строк кредитування - 300 днів, знижена % ставка 2,50 % в день, стандартна % ставка 3,00 % в день.

Додатковою угодою №1 від 15.07.2023 року до Договору про відкриття кредитної лінії №1236-8538 від 10.07.2023 року сторони домовились про надання додаткових коштів у кредит у сумі 5900,00 грн.

Також, Додатковою угодою №2 від 29.08.2023 до Договору про відкриття кредитної лінії №1236-8538 від 10.07.2023 року сторони домовились про надання додаткових коштів у кредит у сумі 5200,00 грн.

Відповідно до п. 4.10 кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з дня видачі кредиту до дати фактичного повернення всієї суми кредиту, за наступною ставкою: стандартна процентна ставка становить 3,00% за кожен день користування кредитом (вказана процентна ставка застосовується протягом всього строку дії цього договору, за виключенням строку використання позичальником права користування кредитом за промо-ставкою та/або зниженою, та/або пільговою процентною ставкою).

Кредит надано на споживчі цілі, а саме, на задоволення власних потреб позичальника, а тому особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

Позивач зазначав, що 22 листопада 2023 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ (набрав чинності 24 грудня 2023 року, яким внесено зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Товариство, як надавач фінансових послуг та особа, яка обізнана в законодавстві щодо надання фінансових послуг, всупереч чинному законодавству не звернулося до нього (позичальника) із пропозицією внесення змін в умови кредитного договору, а також при зверненні до суду з позовом про стягнення заборгованості здійснилорозрахунок заборгованості за нарахованими процентами за ставкою 3% в день.

Позивач вказував, що за положеннями частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про розмір процентів, що не відповідає вимогам законодавства та є підставою для визнання таких положень недійсними.

Крім того, відповідач (кредитодавець) у чіткій та зрозумілій формі не надав йому інформацію щодо інших умов кредитного договору, які вже після підписання позивачем кредитного договору йому стали відомі, а саме, щодо реальної річної процентної ставки по кредитному договору, яка становить 1 139 965,00% (один мільйон сто тридцять дев`ять тисяч дев`ятсот шістдесят п`ять відсотків), пункт 4.13. кредитного договору. Дана умова кредитного договору є очевидно несправедливою.

Посилаючись на те, що умови кредитного договору є такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, принципу добросовісності, є несправедливими та створюють істотний дисбаланс на шкоду позивачу, ОСОБА_1 просив суд:

визнати договір про відкриття кредитної лінії №1236-8538 від 10 липня 2023 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 , у частині встановлення зниженої процентної ставки за користування кредитом у розмірі 2,50 % в день, та стандартної процентної ставки за користування кредитом у розмірі 3,00 % в день, недійсними з 24.12.2023 року та до закінчення дії кредитного договору;

визнати договір про відкриття кредитної лінії №1236-8538 від 10 липня 2023 року та додаткову угоду №1 від 15.07.2023 року до Договору про відкриття кредитної лінії №1236-8538 від 10.07.2023 року, додаткову угоду №2 від 29.08.2023 року до Договору про відкриття кредитної лінії №1236-8538 від 10.07.2023 року, укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 , недійсними з 24.12.2023року.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» з огляду на недійсність пунктів договору про відкриття кредитної лінії №1236-8538 від 10 липня 2023 року щодо встановлення процентної ставки за користування кредитом перерахувати заборгованість ОСОБА_1 станом на 24.12.2023 року.

Вирішити питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Печерського районного суду міста Києвавід 15 жовтня 2025 року у позові ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» про визнання договору недійсним,відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Брижатий Сергій Вікторович подав апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києвавід 15 жовтня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс», а саме:

визнати Договір про відкриття кредитної лінії №1236-8538 від 10 липня 2023 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 , у частині встановлення зниженої процентної ставки за користування кредитом у розмірі 2,50 % в день, та стандартної процентної ставки за користування кредитом у розмірі 3,00 % в день, недійсними з 24.12.2023 року та до закінчення дії кредитного договору;

визнати Договір про відкриття кредитної лінії №1236-8538 від 10 липня 2023 року та додаткову угоду №1 від 15.07.2023 року до Договору про відкриття кредитної лінії №1236-8538 від 10.07.2023 року, додаткову угоду №2 від 29.08.2023 року до Договору про відкриття кредитної лінії №1236-8538 від 10.07.2023 року, укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс»та ОСОБА_1 ем, недійсними з 24.12.2023 року;

зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» з огляду на недійсність пунктів Договору про відкриття кредитної лінії №1236-8538 від 10 липня 2023 року щодо встановлення процентної ставки за користування кредитом перерахувати заборгованість ОСОБА_1 станом на 24.12.2023 року.

В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не враховано, що зміни до ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» внесені під час виконання кредитного договору згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ, від 22.11.2023року, які набрали законної сили 24.12.2023 року.

Таким чином, на переконання сторони позивача, з метою приведення у відповідність чинному законодавству умов кредитного договору, сторони повинні були укласти додаткову угоду про внесення змін у визначенні розміру процентної ставки за користування кредитом у розмірі 1% з початком дії таких змін з 24.12.2023 року, однак зміни в умови кредитного договорувнесені не були і при зверненні до суду з позовом про стягнення заборгованості кредитодавець здійснив розрахунок заборгованості за нарахованими процентами за ставкою 3% в день.

Позивач вважає, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання договору недійсним, зробив висновки щодо відсутності підстав для задоволення позову на підставі дослідження матеріалів іншої справи, без урахування вимог чинного законодавства до споживчого кредитування.

Вказує, що позивач в обгрунтування позовних вимог не зазначав, що на дату укладання договору встановлена договором процентна ставка у розмірі 3,00% в день не відповідала вимогам закону та не просив суд визнати договір недійсним з дати укладання договору.

Не зазначав позивач і про те, що пункт «4.11. договору визначає нарахування неправомірно великої суми...», оскільки п. 4.11. містить інший зміст, який жодним чином не пов`язаний з нарахуванням компенсацій.

Також в рамках цієї справине було подано зустрічного позову, однак у рішенні суду першої інстанції містяться висновки про зустрічні вимоги сторони відповідача за первісним позовом.

Дані обставини підтверджують, що судом першої інстанції не досліджувалися матеріали справи за позовом ОСОБА_1 , а висновки зроблені судом першої інстанції на підставі матеріалів іншої справи та безпідставно відмовлено судом у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

В судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_1 , його представник адвокат Брижатий Сергій Вікторович та представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» не з?явились, про день та час слухання справи апеляційним судом повідомлені у встановленому законом порядку, будь-яких заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи не подавали, а тому суд вважає можливим розгляд справи за відсутності сторін.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 10 липня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (кредитодавцем) та ОСОБА_1 , (позичальником) укладено Договір про відкриття кредитної лінії №1236-8538 продукту «Credit Kasa» (далі кредитний договір), який було підписано одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем) (номер пароля) А7391, на підставі якого відповідачем був отриманий кредит шляхом відкриття кредитної лінії у розмірі 15 000 грн, строк кредитування 300 календарних днів.

Відповідно до п. 4.10 кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з дня видачі кредиту до дати фактичного повернення всієї суми кредиту, за наступною ставкою: стандартна процентна ставка становить 3,00% за кожен день користування кредитом (вказана процентна ставка застосовується протягом всього строку дії цього договору, за виключенням строку використання позичальником права користування кредитом за промо-ставкою та/або зниженою, та/або пільговою процентною ставкою).

Згідно п. 4.14. орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору (за весь строк кредитування) складає 150 000 грн та включає в себе: суму кредиту та проценти за користуванням кредитом.

У зазначеному договорі сторони погодили всі його істотні умови, зокрема те, що невід`ємною частиною цього договору є Правила відкриття кредитної лінії продукту, затверджені наказом ТОВ «Укр Кредит Фінанс» № 40-П від 15 червня 2023 року.

ОСОБА_1 підписав договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором А7391 10 липня 2023 року, паспорт споживчого кредиту, Інформацію, яка видається споживачу до укладення договору про споживчий кредит відповідач підписав за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором А9844 10 липня 2023 року.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» про визнання договору недійсним, суд першої інстанції вказав на те, що твердження Позивача, що п. 4.10 та п. 4.11 договору визначають нарахування неправомірно великої суми компенсації та/або пені у разі невиконання зобов`язань за договором відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» не відповідає дійсності та є помилковим зі сторони позивача за зустрічним позовом (відповідача за первісним позовом), оскільки п. 4.10 та 4.11 договору не є компенсацією та/або пенею та в свою чергу дані пункти договору (реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту) визначенi (розраховані) відповідно до Постанови Правління Національного Банку України № 16 від 11.02.2021 pоку «Про затвердження Правил розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит», а відтак і відсутні підстави щодо їх недійсності, оскільки їх розрахунок передбачений прямо законом, що виключає підстави для визнання їх недійсними.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2025 року в повній мірі не відповідає, так як ухвалено не на підставі доказів, які були досліджені в судовому засіданні, а саме, в мотивувальній частині рішення суду першої інстанції міститься посилання на те, що п. 4.10 та 4.11 договору визначають нарахування неправомірно великої суми компенсації та/або пені, проте пункт п. 4.11. містить інший зміст, який жодним чином не пов`язаний з нарахуванням компенсацій, а також врамках цієї справи не було поданого зустрічного позову.

Вирішуючи спір по суті у даній справі, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносинза кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це данів електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі,що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Дослідивши надані позивачем та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів вважає, що оспорюваний позивачем кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України«Про захист прав споживачів».

Вимоги законодавства про надання споживачу інформації перед укладенням кредитного договору відповідачем належно виконані, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Доказів зворотнього позивачем ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надано.

Позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов договору, сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов кредитування, при цьому ознак для кваліфікації умов договору несправедливими колегією суддів також не встановлено.

Оскільки при укладенні договору позивач діяв свідомо і повністю розумів природу кредитного договору, свої зобов`язання за ним та обсяг своєї відповідальності, то колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» про визнання договору недійсним, як недоведеного та необґрунтованого.

Доводи позивача про те, що 22 листопада 2023 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ (набрав чинності 24 грудня 2023 року, яким внесено зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» та передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %, проте відповідач, як надавач фінансових послуг, всупереч чинному законодавству не звернувся до нього (позичальника) із пропозицією внесення змін в умови кредитного договору, не є підставою для визнання договору недійсним, з огляду на наступне.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року, ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою наступного змісту: «максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%».

Пунктом 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія п. 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Разом з цим, п. 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Отже, на підставі ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», починаючи з 241 дня з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», тобто, з 20 серпня 2024 року максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини 4 ст. 8 цього Закону не може перевищувати 1%.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в п. 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року у справі № 1-7/99, в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

Отже, в даному випадку законодавцем використана ультраактивна форма регулювання суспільно-правових відносин та визначений перехідний період, який передує безпосередньому застосуванню нової правової норми.

Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року та застосовано визначений законодавством перехідний період до запровадження обмеження максимального розміру денної процентної ставки.

При цьому, згідно з п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», дія пункту 5 розділу I цього Закону (яким власне і запроваджено обмеження максимального розміру денної процентної ставки) поширюється, в тому числі, і на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що умови щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки застосовуються автоматично і не вимагають внесення змін до договору, так як характер цих правових норм є імперативним і не передбачає можливості відхилення від них при укладенні чи зміні договорів про надання споживчого кредиту.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.

В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Отже, вирішуючи спір у справі, яка переглядається, суд першої інстанції дійшов в цілому правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» про визнання договору недійсним, проте, необгрунтовано в описовій частині рішення керувався доказами, які не були досліджені в судовому засіданні та відсутні в матерілах справи.

Відповідно до статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Брижатого Сергія Вікторовича задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити в частині обгрунтування мотивів вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» про визнання договору недійсним, виклавши мотивувальну частину оскаржуваного судового рішення в редакції даної постанови.

Згідно вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат

Оскільки судове рішення змінено тільки в частині мотивів прийняття оскаржуваного рішення, то розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 6, 626-628, 638, 639, 1048, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст. 3, 11, 12 Закону України « Про електронну комерцію», ст.ст. 2, 6, 11 Закону України «Про захист персональних даних», ст.ст. 81, 89, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Брижатого Сергія Вікторовича задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2025 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: Судді: