Постанова від 15 квітня 2026 р. у справі №753/21843/24 — Київський апеляційний суд

Єдиний унікальний номер справи № 753/21843/24

Провадження №22-ц/824/4008/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

за участю секретаря Павлової В.В.,

розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 20 жовтня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: військова частина НОМЕР_1 , Міністерство оборони України, ОСОБА_2 в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу,

В С Т А Н О В И В :

06 листопада 2024 заявник звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з заявою про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

На обґрунтування вимог заявник зазначив, що з 01 січня 2021 року вона спільно проживала з ОСОБА_6 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вела з ним спільне господарство, підтримувала сталі особисті відносини, притаманні подружжю, а також мала намір укласти шлюб у майбутньому. Зазначає, що під час проходження останнім військової служби сторони підтримували постійний зв`язок, здійснювали спільні витрати, а також були взаємно пов`язані спільним побутом і взаємними правами та обов`язками.

Заявник посилається на те, що ОСОБА_6 проходив військову службу у складі Збройних Сил України та у липні 2023 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Макіївка Донецької області загинув внаслідок мінометного обстрілу, що підтверджується відповідними службовими документами та матеріалами розслідування. При цьому тіло загиблого не було евакуйовано у зв`язку з бойовою обстановкою, а факт загибелі підтверджується офіційними повідомленнями та листом уповноваженого органу.

Крім того, заявник зазначає, що вона зверталася до військової частини з питань сприяння у поверненні тіла загиблого та виплати одноразової грошової допомоги, однак отримала відмову у зв`язку з відсутністю судового рішення про встановлення факту проживання однією сім`єю без шлюбу.

Як підставу для встановлення відповідного юридичного факту заявник вказує необхідність реалізації прав, передбачених законодавством України, зокрема щодо отримання інформації про зниклу безвісти особу, здійснення поховання, а також набуття статусу члена сім`ї загиблого військовослужбовця з метою отримання соціальних гарантій і виплат.

На підтвердження викладених обставин заявник посилається на докази спільного проживання, зокрема договір найму житла, докази особистого спілкування та грошових переказів, документи військової частини, у яких вона зазначена як близька особа, а також на вжиття нею заходів щодо розшуку зниклого, включаючи звернення до правоохоронних органів та інших державних установ, і показання свідків, які можуть підтвердити факт спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Враховуючи викладене, заявник просив суд встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 однією сім`єю без укладення шлюбу з 1 січня 2021 року по 14 серпня 2023 року.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 20 жовтня 2025 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу залишено без розгляду.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, 30 жовтня 2025 року апелянт подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Станом на день розгляду справи відзивів на апеляційну скаргу до суду не надходило.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судове засідання, призначене на 16 квітня 2026 року, з`явилася заінтересована особа ОСОБА_2 , яка просила апеляційний суд залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про розгляд справи належним чином повідомлялися, про причини неявки суд не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надавали.

На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, що не з`явились, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення та відсутність підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції перевіряє законність судових рішень виключно в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, та розглядає лише ті доводи, які викладені в апеляційній скарзі, не виходячи за їх межі та не бере до уваги інші доводи, які не були належно відображені у відповідному процесуальному зверненні.

Основними доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про наявність спору про право, оскільки ОСОБА_6 має статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, а тому спір щодо спадкових прав є передчасним та фактично відсутнім; заявниця не може набути права на спадкування після ОСОБА_6 , оскільки не належить до спадкоємців першої черги та не проживала зі спадкодавцем однією сім`єю протягом строку, необхідного для спадкування у четверту чергу, а відтак встановлення відповідного факту не впливатиме на спадкові права його доньки та батьків; саме по собі заперечення заінтересованої особи проти заяви не свідчить про наявність реального спору про право; суд не зазначив, який саме спір підлягає вирішенню в порядку позовного провадження, які позовні вимоги мають бути заявлені та до кого вони повинні бути пред`явлені; справа відповідає критеріям розгляду в порядку окремого провадження, оскільки встановлення факту має самостійне юридичне значення та не пов`язане з необхідністю вирішення спору про право. У зв`язку з наведеним апелянт вважає ухвалу незаконною та просить її скасувати, а справу - направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Як убачається з апеляційної скарги, переважна більшість її доводів вже була належним чином досліджена судом першої інстанції, за результатами чого їм була дана належна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини.

В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:

«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»

З огляду на зазначене апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи, і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Суд першої інстанції, залишаючи заяву ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу без розгляду, зазначив, що встановлення такого юридичного факту не є безспірним та безпосередньо пов`язане з вирішенням спору про право; із поданої заяви та наявних у справі доказів убачається, що заявниця пов`язує встановлення відповідного факту з реалізацією прав члена сім`ї загиблого військовослужбовця, зокрема щодо отримання одноразової грошової допомоги; у разі задоволення заяви вона набуде права на відповідні соціальні виплати, що вплине на коло осіб, які мають право на їх отримання, та на розмір частки кожного з одержувачів, у тому числі малолітньої доньки військовослужбовця; крім того, встановлення факту проживання однією сім`єю може вплинути на майнові та спадкові права спадкоємців померлого, оскільки надає заявниці можливість заявляти вимоги щодо частки у спільному сумісному майні, що, своєю чергою, позначиться на обсязі спадкового майна та правах інших осіб; за таких обставин суд дійшов висновку про наявність спору про право, який підлягає вирішенню в порядку позовного, а не окремого провадження, у зв`язку з чим залишив заяву без розгляду.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні обставин справи, належній оцінці поданих сторонами доказів та правильному застосуванні норм процесуального права. Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що заявлені вимоги не є безспірними та їх вирішення безпосередньо пов`язане з можливим виникненням і реалізацією прав та обов`язків інших осіб, а тому дійшов правильного висновку про наявність спору про право, що виключає можливість розгляду справи в порядку окремого провадження. Підстав не погодитися з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

Окремо колегія суддів звертає увагу на доводи апеляційної скарги щодо необхідності встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу для отримання заявницею можливості звернення до державних органів та інших установ з питань розшуку ОСОБА_6 як особи, зниклої безвісти за особливих обставин.

Апеляційний суд виходить із того, що в судовому порядку підлягають встановленню не будь-які обставини, а лише ті факти, які мають юридичне значення, тобто породжують, змінюють або припиняють права чи обов`язки особи відповідно до чинного законодавства України. Водночас апелянтом не наведено належного обґрунтування того, що чинне законодавство пов`язує можливість отримання інформації про особу, зниклу безвісти за особливих обставин, із наявністю судового рішення про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Матеріали справи також не містять відомостей про існування нормативно визначеної залежності між встановленням такого факту та набуттям права на отримання відповідної інформації від уповноважених органів. За таких обставин сама по собі вказана заявницею мета не може розглядатися як самостійна та достатня підстава для встановлення юридичного факту в порядку окремого провадження.

Крім того, зі змісту поданої заяви вбачається, що заявниця пов`язує встановлення факту проживання однією сім`єю також із набуттям статусу члена сім`ї військовослужбовця та реалізацією передбачених законом соціальних гарантій і виплат. Саме на ці обставини вона посилалася як на підставу звернення до суду та як на юридичні наслідки, які має спричинити встановлення відповідного факту.

З огляду на те, що встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу може вплинути на обсяг прав інших осіб, які відповідно до закону претендують або можуть претендувати на відповідні соціальні виплати та гарантії, зокрема малолітньої доньки військовослужбовця та інших членів його сім`ї, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність спору про право, який виключає можливість розгляду справи в порядку окремого провадження.

При цьому залишення заяви без розгляду не позбавляє заявницю права на судовий захист та не перешкоджає встановленню відповідних обставин у судовому порядку. Такий висновок означає лише те, що спірні правовідносини мають вирішуватися в порядку позовного провадження із забезпеченням участі всіх заінтересованих осіб та наданням оцінки їхнім доводам і запереченням, а факт проживання однією сім`єю може бути предметом доказування як одна з підстав заявлених вимог щодо захисту цивільних прав та інтересів.

З огляду на викладене, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та дав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні апелянтом норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновки суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 263, 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 20 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді Т.О. Писана

К.П. Приходько