Вирок від 23 червня 2026 р. у справі №461/7173/14-к — Галицький районний суд м. Львова

461/7173/14-к

1-кп/461/2/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.06.2026 р. м.Львів

Галицькийрайонний суд м. Львова

в складі: головуючої судді ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

секретар судового засідання ОСОБА_4 , ОСОБА_5

з участю: прокурора ОСОБА_6

обвинуваченого ОСОБА_7

захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань №41013150030000054 від 29.03.2013, відносно:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Львова, українця, гром.України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , непрацюючого, раніше не судимого,-

- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190, ч.3 ст.209, ч.5 ст.27, ч.2 ст.375, ч.5 ст.27 та ч.2 ст.364 КК України (в редакції Закону України № 3207-V1 від 07.04.2011 Кримінального кодексу України),

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця міста Львова,українця, гром. України, зареєстрованогоза адресою: АДРЕСА_2 , непрацюючого, раніше не судимого, щодо якого ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 15.05.2019 року здійснюється спеціальне судове провадження-

- у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого, ч. 4 ст.190, ч.3 ст.209, ч.3 ст.27, ч.2 ст.375, ч.3 ст.27 та ч.2 ст. 364 КК України (в редакції Закону України № 3207-V1 від 07.04.2011 Кримінального кодексу України), -

ВСТАНОВИВ:

Органом досудового розслідування, ОСОБА_7 , обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених:

- ч.4 ст.190 КК України, тобто у заволодінні чужим майном та правом на це майно шляхом обману та зловживання довірою, в особливо великих розмірах, вчиненому організованою групою;

-ч.3 ст.209 КК України, тобто у легалізації (відмиванні) доходів, одержаних злочинним шляхом, а саме вчиненні правочинів з майном, одержаним внаслідок вчинення суспільно-небезпечного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також вчиненні дій, спрямованих на приховання та маскування незаконного походження такого майна та права на нього, а так само набутті майна та права на нього, одержаним внаслідок вчинення суспільно-небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, у великому розмірі, вчиненій організованою групою;

-ч.5 ст.27, ч.2 ст.375 КК України, тобто у пособництві в постановленні суддею завідомо неправосудних ухвал, що спричинило тяжкі наслідки, вчиненому в особистих інтересах;

-ч.5 ст.27 та ч.2 ст.364 КК України, тобто у пособництві у зловживанні владою та службовим становищем, тобто, умисному, з корисливих мотивів, в особистих інтересах та в інтересах третіх осіб використанні службовою особою влади та службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки (в редакції Закону України № 3207-V1 від 07.04.2011 р. Кримінального кодексу України).

Органом досудовогорозслідування, ОСОБА_11 у даному кримінальному провадженні обвинувачувався у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених:

- ч.4 ст.190 КК України, тобто у заволодінні чужим майном та правом на це майно шляхом обману та зловживання довірою, в особливо великих розмірах, вчиненому організованою групою;

- ч.3 ст.209 КК України, тобто у легалізації (відмиванні) доходів, одержаних злочинним шляхом, а саме вчиненні правочинів з майном, одержаним внаслідок вчинення суспільно-небезпечного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також вчиненні дій, спрямованих на приховання та маскування незаконного походження такого майна та права на нього, а так само набутті майна та права на нього, одержаним внаслідок вчинення суспільно-небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, у великому розмірі, вчиненій організованою групою;

-ч.5 ст.27, ч.2 ст.375 КК України, тобто у пособництві в постановленні суддею завідомо неправосудних ухвал, що спричинило тяжкі наслідки, вчиненому в особистих інтересах;

-ч.5 ст.27 та ч.2 ст.364 КК України, тобто, у пособництві у зловживанні владою та службовим становищем, тобто, умисному, з корисливих мотивів, в особистих інтересах та в інтересах третіх осіб використанні службовою особою влади та службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки (в редакції Закону України № 3207-V1 від 07.04.2011 Кримінального кодексу України).

Ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 04.07.2017 року кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушент, передбачених ч. 4 ст.190, ч.3 ст.209, ч.5 ст.27, ч .2 ст.375, ч.5 ст.27 та ч.2 ст. 364 КК України ( в редакції Закону України № 3207-V1 від 07.04.2011 Кримінального кодексу України) – закрито у зв`язку із смертю останнього.

Органом досудовогорозслідування, ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених:

- ч.4 ст.190 КК України, тобто у заволодінні чужим майном та правом на цемайно шляхом обману та зловживання довірою, в особливо великих розмірах, вчиненому організованою групою;

-ч.З ст.209 КК України, тобто у легалізації (відмиванні) доходів, одержаних злочинним шляхом, а саме вчиненні правочинів з майном, одержаним внаслідок вчинення суспільно-небезпечного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також вчиненні дій, спрямованих на приховання та маскування незаконного походження такого майна та права на нього, а так само набутті майна та права на нього, одержаним внаслідок вчинення суспільно-небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, у великому розмірі, вчиненій організованою групою;

-ч.3 ст.27, ч.2 ст.375 КК України, тобто в організації постановлення суддею завідомо неправосудних ухвал, що спричинило тяжкі наслідки, вчиненому в особистих інтересах;

-ч.3 ст.27 та ч.2 ст.364 КК України, тобто, в організації зловживання владою та службовим становищем, тобто, умисному, з корисливих мотивів, в особистих інтересах та в інтересах третіх осіб використанні службовою особою влади та службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки (в редакції Закону України № 3207-V1 від 07.04.2011 р. Кримінального кодексу України).

Ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 15.05.2019 року щодо ОСОБА_10 здійснюється спеціальне судове провадження відповідно до ч.2 ст.297-1, ч.3 ст.323 КПК України, оскільки обвинувачений оголошений у міждержавний /міжнародний розшук.

Досудове слідство, кваліфікуючи дії обвинувачних за вказаними статтями покликається на наступні обставини справи.

Зокрема, що ОСОБА_10 , будучи дипломованим і практикуючим юристом, володіючи достатніми практичними та теоретичними знаннями у різних галузях права, набувши особистих зв`язків, у тому числі корупційного характеру, з посадовими особами Львівської міської ради, судів області та реєстраційних органів, з корисливою метою протиправного заволодіння нерухомим майном територіальної громади міста Львова, його подальшої реалізації та отримання неправомірної вигоди, влітку 2011 року, залучивши колишніх посадових осіб Львівської міської ради ОСОБА_7 та ОСОБА_11 , утворив організовану групу, розробив злочинний план, визначив способи його виконання, розподілив обов`язки учасників групи з його реалізації, керував підготовкою і вчиненням злочинів, одночасно, будучи їх спів виконавцем.

Розроблений ОСОБА_10 план полягав у виготовленні та поданні до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області завідомо підроблених фіктивних позовних заяв про виконання неіснуючих договірних зобов`язань, в яких зазначались завідомо недостовірні відомості про предмет спору, що виник між фізичними особами, подальшому укладенні між сторонами цивільної справи мирової угоди, згідно якої сторони в проваджені погоджувалися на визнання права власності на об`єкти нерухомості за одним із сторін, хоча фактично позивач та відповідач не мали жодного законного права на визнання права власності на об`єкти нерухомості. В подальшому, за наслідком укладання мирових угод, суддею ОСОБА_12 виносилися завідомо неправосудні ухвали про закриття провадження у справі у зв`язку із визнанням мирової угоди та визнавалося право власності за однією із сторін на об`єкти нерухомості, що знаходяться на території м. Львова та належать територіальній громаді м. Львова, а також в окремих випадках зобов`язувалося ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» зареєструвати за фізичною особою право власності на об`єкт нерухомості. В подальшому, на підставі вказаних ухвал суду про закриття провадження у справі та визнання права власності за фізичними особами об`єктів нерухомості, реєстратори ОКП «ЛОР БТІ та ЕО» та реєстраційної служби проводили реєстрацію об`єктів нерухомості та незаконно набуте майно легалізувалось.

При цьому, ОСОБА_7 та ОСОБА_11 , будучи обізнаними із всіма елементами розробленого ОСОБА_10 злочинного плану, виконуючи відведені у його реалізації обов`язки, забезпечували пошук та надання ОСОБА_10 копій офіційних документів фізичнихосіб для подальшого виготовлення та підписання від їх імені фіктивних позовних заяв, мирових угод та інших документів цивільної справи. При цьому, ОСОБА_7 особисто у деяких випадках підробляв підписи від імені сторін у цивільних справах.

Надалі ОСОБА_10 , використовуючи корумповані зв`язки із посадовими особами Дрогобицького міськрайонного суду Львівськоїобласті, організував подання фіктивних позовних заяв, забезпечив їх розгляд та ухвалення суддею ОСОБА_12 завідомо неправосудних рішень, якими, в порушення норм матеріального та процесуального права, незаконно визнано права власності на нерухоме майно територіальної громади м. Львова за фізичними особами.

В подальшому, з метою реалізації злочинного плану щодо легалізації незаконно набутого нерухомого майна територіальної громадим.Львова, ОСОБА_7 та ОСОБА_11 , забезпечуючи явку осіб, які виступали фіктивними сторонами у цивільних справах та підписання ними відповідних заяв, сприяли ОСОБА_10 у здійсненні незаконної реєстрації в ОКП «ЛОР БТІ та ЕО» та реєстраційній службі права власності, згідно завідомо неправосудних рішень судді ОСОБА_12 , а також, здійснювали подальшу перереєстрацію права власності частини з них на третіх осіб на підставі фіктивних угод та підшукання покупців на вказані приміщення для їхвідчуження та отримання неправомірної вигоди.

З метою приховування своєї злочинної діяльності і намірів на заволодіння майном територіальної громади м.Львова, ОСОБА_7 , ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , починаючи з грудня 2011 року залучили та використали офіційні документи ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 та іншихосіб, які не були обізнані про їх злочинні наміри.

Зокрема, в грудні 2011 року ОСОБА_10 , ОСОБА_7 та ОСОБА_11 , діючи в складі організованої групи, у чіткій відповідності із зазначеним злочинним планом, шляхом обману та зловживання довірою, заволоділи об`єктами нерухомості, що знаходяться в АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 .

Так, ОСОБА_11 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_7 , на виконання розробленого ОСОБА_10 плану, з метою пошуку осіб, особисті дані яких можна використати для підготовки позовних заяв до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області та в подальшому зареєструвати за ними право власності на об`єкти нерухомості в м.Львові, звернувся до свого брата ОСОБА_17 та односельчанина ОСОБА_14 , з проханням надати йому свої особисті документи, зокрема паспорт та ідентифікаційний код, мотивуючи необхідність тимчасово зареєструвати за ними право власності на майно. Останні, перебуваючи в довірливих відносинах, передали ОСОБА_11 свої вищезазначені документи. В подальшому ОСОБА_11 передав паспортні дані ОСОБА_17 та ОСОБА_14 ОСОБА_7 для передачі їх ОСОБА_10 , який, використавши паспортні дані останніх, підготував позовну заяву від імені ОСОБА_17 до ОСОБА_14 про виконання договірних зобов`язань, адресовану до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області, а також договір про надання послуг від 05.01.2011 р., укладений між ОСОБА_17 та ОСОБА_14 , згідно якого ОСОБА_14 повинен виготовити та передати технічну документацію, експертний висновок на шість об`єктів, розташованих в м. Львові на вул.Личаківській, Зеленій, Городоцькій, Замарстинівській, Простій, а ОСОБА_17 , оплатити вказані послуги. Вищезазначені документи від імені ОСОБА_14 та ОСОБА_17 підписали невстановлені слідством особи.

В подальшому, вказаною організованою групою 08.12.2011 р. до Дрогобицького міськрайонного суду Львівськоїобласті за вх.№25321 подано фіктивну позовну заяву від імені ОСОБА_17 до ОСОБА_14 про виконання завідомо неіснуючих договірних зобов`язань щодо виготовлення технічної документації та експертних висновків на шість об`єктів нерухомості, розташованих у м.Львові на вулицях Личаківській, Зеленій, Городоцькій, Замарстинівській та Простій. 08.12.2011 р. у вказаній цивільній справі присвоєно №2- 2899/11. Визначений в порядку ст. 11-1 ЦПК України для розгляду цієї справи суддя ОСОБА_12 08.12.2011 р. виніс ухвалу про відкриття провадження у справі та призначив її розгляд на 12.12.2011.

В подальшому, член організованоїгрупи ОСОБА_10 , виконуючи свою роль у вчиненні злочину по заволодінню нерухомим майном територіальної громади м.Львова, використовуючи корумповані зв`язки із суддею ОСОБА_12 , організував підроблення та подачу пакету необхідних для укладення мирової угоди в Дрогобицькому міськрайонному суді документів, які містили завідомо недостовірні відомості, а саме: зустрічний позов ОСОБА_14 до ОСОБА_17 , клопотання від імені ОСОБА_14 про заперечення використання звукозапису під час слухання цивільної справи, мирову угоду, укладену між ОСОБА_17 та ОСОБА_14 , згідно якої ОСОБА_17 та ОСОБА_14 погоджуються про визнання за ОСОБА_14 права власності на нежитлові приміщення в АДРЕСА_5 , загальною площею 369,2 м2, АДРЕСА_6 , загальною площею 79,1м2, АДРЕСА_4 , загальною площею 54,1 м2, які підписані невстановленими особами від імені ОСОБА_17 та ОСОБА_14 12.12.2011 зазначені вище документи були подані невстановленими слідством особами, оскільки ОСОБА_14 та ОСОБА_17 в судовому засіданні Дрогобицького міськрайонного суду під час розгляду цивільної справи №2-2899/11 не перебували.

Надалі, суддя ОСОБА_12 , будучи обізнаним з вимогами чинного законодавства України, умисно, в інтересах ОСОБА_10 та з метою постановлення завідомо неправосудного судового рішення, грубо порушуючи передбачені ч.І ст.114 та ст.115 ЦПК України правила підсудності щодо нерухомого майна, позови з приводу якого подаються та розглядаються виключно за місцем його знаходження, 12.12.2011 р. у приміщенні Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області, що знаходиться по вул.Війтівська Гора, 39 у м.Дрогобичі Львівської області, за відсутності позивача або його представника, прийняв до розгляду зустрічний позов про визнання права власності на нерухоме майно територіальної громади м.Львова, та з грубим порушенням вимог ст.ст.213, 214, 210 та 215 ЦПК України щодо законності, обґрунтованості та змісту судового рішення, а також всупереч вимог ст.175 ЦПК України у зв`язку з наявністю перешкод для визнання мирової угоди через порушення інтересів третіх осіб, за відсутності в матеріалах справи доказів та правовстановлюючих документів про право власності на нерухоме майно, виніс ухвалу від 12.12.2011 р., якою закрив провадження у справі №2-2899/11 у зв`язку з визнанням мирової угоди та визнав за ОСОБА_14 право власності на нежитлові приміщення в АДРЕСА_5 , загальною площею 369,2 м2, вартістю 1 млн. 10 тис. грн., вул.Замарстинівська, 20, загальною площею 79,4 м2, вартістю 316 тис. 632 грн., вул.Городоцька, 89, загальною площею 54,1 м2, вартістю 78 тис. 53 грн.

Постановлена ухвала підписана суддею ОСОБА_12 , скріплена печаткою суду та видана невставленій слідством особі для пред`явлення в органи реєстрації, чим створено передумови до вибуття зазначеного нерухомого майна з права комунальної власності.

Продовжуючи свій злочинний умисел, з метою приховання та маскування майна та права на нього, одержаного злочинним шляхом, ОСОБА_10 , ОСОБА_21 та ОСОБА_11 , використовуючи корумповані зв`язки в ОКП «ЛОР БТІ та ЕО», впродовж грудня 2011 року - жовтня 2012 року організували звернення з метою реєстрації права власності на об`єкти нерухомості за адресами: АДРЕСА_4 та АДРЕСА_6 за ОСОБА_14 , попри те, що право власності на вказані об`єкти вже було зареєстровано за територіальною громадою м.Львова. Після проведення реєстрації права власності на вищевказані об`єкти в ОКП «ЛОР БТІ та ЕО», ОСОБА_7 та ОСОБА_11 з метою привласнення об`єкту нерухомості в м. Львові по вул.Городоцькій, 89, унеможливлення повернення його у власність територіальної громади м.Львова, також діючи з корисливою метою, у власних інтересах на отримання неправомірної вигоди, шляхом зміни правового статусу через цивільно-правову угоду, уклали договір купівлі-продажу № 4963 від 18.12.2012 р. об`єкту-нерухомості за адресою: АДРЕСА_4 між ОСОБА_14 та ТОВ «ІПК Партнер», посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_22 , що за адресою: АДРЕСА_7 .

Одночасно, діючи у відповідності до попередньо домовленої схеми щодо привласнення та легалізації об`єкту нерухомості у АДРЕСА_6 , а також з метою унеможливлення повернення вказаного об`єкту нерухомості у комунальну власність, ОСОБА_7 та ОСОБА_11 залучили до своїх злочинних дій ОСОБА_13 та ОСОБА_23 , без відома останніх щодо злочинного характеру своїх дій. Використовуючи ОСОБА_13 , 28.11.2012 р. було укладено договір купівлі-продажу № 4639 між нею та ОСОБА_14 , згідно якого вона набула права власності на об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_22 , що за адресою АДРЕСА_7 . В подальшому, 05.12.2012 р. право власності на об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_6 зареєстровано в ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» за ОСОБА_13 згідно витягу про реєстрацію права власності за №36559144. Продовжуючи свої злочинні дії по привласненню об`єкта нерухомості за адресою: АДРЕСА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_11 організовано укладення договору купівлі-продажу вказаного об`єкту між ОСОБА_13 та ОСОБА_23 №5220 від 28.12.2012 р., посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_22 , що за АДРЕСА_7 , згідно якого право власності на вказаний об`єкт переходить до ОСОБА_23 . На підставі вказаного договору 07.03.2013 р. державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на зазначений об`єкт нерухомості.

Крім того, в квітні 2012 року ОСОБА_10 , ОСОБА_7 та ОСОБА_11 , діючи в складі організованої групи, у чіткій відповідності із зазначеним злочинним планом, шляхом обману та зловживання довірою, заволоділи об`єктом нерухомості, що знаходиться в АДРЕСА_8 .

Зокрема, указаною організованою групою 28.03.2012 р., використовуючи отримані шляхом зловживання довірою копії особистих документів ОСОБА_19 та ОСОБА_16 , до Дрогобицького міськрайонного суду Львівськоїобласті за вх. №5449 подано фіктивну позовну заяву від імені ОСОБА_19 до ОСОБА_16 про виконання завідомо неіснуючих договірних зобов`язань щодо оренди нерухомого майна – нежитлового приміщення, розташованого у АДРЕСА_8 . 28.03.2012 р. у вказаній цивільній справі присвоєно №1306/3038/2012. та визначений в порядку ст. 11-1 ЦПК України для розгляду цієї справи суддя ОСОБА_12 28.03.2012 р. виніс ухвалу про відкриття провадження у справі та призначив її розгляд на 02.04.2012 р.

В подальшому, член організованої групи ОСОБА_10 , виконуючи свою роль у вчиненні злочину по заволодінню нерухомим майном територіальної громади м.Львова, використовуючи корумповані зв`язки із представниками судової влади, організував підроблення та подачу пакету необхідних для укладання мирової угоди в Дрогобицькому міськрайонному суді документів, які містили завідомо недостовірні відомості, а саме: зустрічний позов ОСОБА_16 до ОСОБА_19 , договір оренди з правом викупу від 01.03.2010 р., згідно якого ОСОБА_16 передає в строкове платне користування ОСОБА_19 приміщення по АДРЕСА_8 , повідомлення від ОСОБА_16 про розірвання договору, заяву від ОСОБА_19 та ОСОБА_16 про укладення мирової угоди, мирову угоду укладену між ОСОБА_24 та ОСОБА_16 , згідно якої останні погоджуються про визнання за ОСОБА_16 права власності на нежитлове приміщення площею 766 м2 на вул. Коновальця, 4 у м.Львові, які підписані від імені ОСОБА_19 та ОСОБА_16 02.04.2012 зазначені вище документи були подані невстановленими слідством особами, оскільки ОСОБА_19 та ОСОБА_16 в судовому засіданні Дрогобицького міськрайонного суду під час розгляду цивільної справи №1306/3038/2012 не перебували.

Надалі, суддя ОСОБА_12 , будучи обізнаним з вимогами чинного законодавстваУкраїни, умисно, в інтересах ОСОБА_10 та з метою постановлення завідомо неправосудного судового рішення, грубо порушуючи передбачені ч.1 ст.114 та ст.115 ЦПК України правила підсудності щодо нерухомого майна, позови з приводу якого подаються та розглядаються виключно за місцем його знаходження, 02.04.2012 р. у приміщенні Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області, що знаходиться по вул. Війтівська Гора, 39 у м.Дрогобичі Львівської області, за відсутності позивача або його представника прийняв до розгляду зустрічний позов, та з грубим порушенням вимог ст.ст.213, 214, 210 та 215 ЦПК України щодо законності, обґрунтованості та змісту судового рішення, а також всупереч вимог ст.175 ЦПК України у зв`язку з наявністю перешкод для визнання мирової угоди через порушення інтересів третіх осіб, за відсутності в матеріалах справи доказів та правовстановлюючих документів про право власності на нерухоме майно, виніс ухвалу від 02.04.2012 р., якою закрив провадження у справі №1306/3038/2012 у зв`язку з визнанням мирової угоди та визнав за ОСОБА_16 право власності на нежитлові приміщення в АДРЕСА_8 , загальною площею 767,4 м2, вартістю 170 тис. 394 грн., та одночасно зобов`язав ОПК ЛОР «БТІ та ЕО», яке не було стороною по справі, зареєструвати право власності за вказане приміщення за ОСОБА_16 .

Постановлена ухвала підписана суддею ОСОБА_12 , скріплена печаткою суду та видана невставленій слідством особі для пред`явлення в органи реєстрації, чим створено передумови до вибуття зазначеного нерухомого майна з права комунальної власності.

В подальшому, продовжуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_10 , ОСОБА_7 та ОСОБА_11 , використовуючи корумповані зв`язки в ОКП «ЛОР БТІ та ЕО», в грудні 2012 року організували звернення з метою незаконної реєстрації права власності на вказаний об`єкт нерухомості за ОСОБА_16 , попри те, що право власності на вказаний об`єкт вже було зареєстровано за територіальною громадою м.Львова.

Крім того, в серпні 2012 року ОСОБА_10 , ОСОБА_7 та ОСОБА_11 , діючи в складі організованої групи, у чіткій відповідності із зазначеним злочинним планом, шляхом обману та зловживання довірою, заволоділи об`єктами нерухомості, що знаходяться в АДРЕСА_9 та АДРЕСА_10 .

Зокрема, указаною організованою групою 13.08.2012 р., використовуючи отримані шляхом зловживання довірою копії особистих документів ОСОБА_18 та ОСОБА_15 , до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області за вх№12373 подано фіктивну позовну заяву від імені ОСОБА_18 , підписи якого підробив особисто ОСОБА_7 , до ОСОБА_15 про виконання завідомо неіснуючих договірних зобов`язань щодо оренди нерухомого майна - нежитлових приміщень, розташованих у м. Львові за адресами: АДРЕСА_11 , АДРЕСА_12 та АДРЕСА_10 . 13.08.2012 р. указаній цивільній справі присвоєно №1306/6653/2012. Визначений в порядку ст. 11-1 ЦПК України для розгляду цієї справи суддя ОСОБА_12 13.08.2012 р. виніс ухвалу про відкриття провадження у справі та призначив її розгляд на 18.08.2012 р., а згідно ухвали від 09.10.2012 р. про виправлення описки - на 17.08.2012 р..

В подальшому, член організованої групи ОСОБА_10 , виконуючи свою роль у вчиненні злочину по заволодінню нерухомим майном територіальної громади м.Львова, використовуючи корумповані зв`язки із представниками судової влади, організував підроблення та подачу пакету необхідних для укладання мирової угоди в Дрогобицькому міськрайонному суді документів, які містили завідомо недостовірні відомості, а саме: клопотання від імені ОСОБА_18 та ОСОБА_15 про заперечення використання звукозапису під час слухання цивільної справи, зустрічний позов ОСОБА_15 до ОСОБА_18 , договір оренди з правом викупу від 01.08.2011 р., згідно якого ОСОБА_15 передає в строкове платне користування ОСОБА_18 приміщення по АДРЕСА_12 , АДРЕСА_12 та по АДРЕСА_10 , повідомлення від ОСОБА_15 про розірвання договору, заяву від ОСОБА_18 та ОСОБА_15 про укладання мирової угоди, мирову угоду укладену між ОСОБА_18 та ОСОБА_15 , згідно якої останні погоджуються про визнання за ОСОБА_15 права власності на нежитлові приміщення по АДРЕСА_13 та АДРЕСА_12 , які підписані невстановленими особами від імені ОСОБА_18 та ОСОБА_15 17.08.2012 р. зазначені вище документи були подані невстановленими слідством особами, оскільки ОСОБА_18 та ОСОБА_15 в судовому засіданні Дрогобицького міськрайонного суду під час розгляду цивільної справи №1306/6653/2012 не перебували.

Надалі, суддя ОСОБА_12 , будучи обізнаним з вимогами чинного законодавства України, умисно, в інтересах ОСОБА_10 та з метою постановлення завідомо неправосудного судового рішення, грубо порушуючи передбачені ч.І ст.114 та ст.115 ЦПК України правила підсудності щодо нерухомого майна, позови з приводу якого подаються та розглядаються виключно за місцем його знаходження, 17.08.2012 р. у приміщенні Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області, що знаходиться по вул.Війтівська Гора, 39 у м.Дрогобичі Львівської області, за відсутності позивача або його представника прийняв до розгляду зустрічний позов, та з грубим порушенням вимог ст.ст.213, 214, 210 та 215 ЦПК України щодо законності, обґрунтованості та змісту судового рішення, а також всупереч вимог ст.175 ЦПК України у зв`язку з наявністю перешкод для визнання мирової угоди через порушення інтересів третіх осіб, за відсутності в матеріалах справи доказів та правовстановлюючихдокументів про право власності на нерухоме майно, виніс ухвалу від 17.08.2012 р., якою закрив провадження у справі №1306/6653/2012 у зв`язку з визнанням мирової угоди та визнав за ОСОБА_15 право власності на нежитлові приміщення в АДРЕСА_14 , загальною площею 150,6 м2, вартістю 233 тис. 686 грн., АДРЕСА_10 , загальною площею 47,5 м2, вартістю 52 тис. 153 грн., та вул.Мазепи, 46, загальною площею 382,6 м2, вартістю 575 тис. 583 грн.

Постановлена ухвала підписана суддею ОСОБА_12 , скріплена печаткою суду та видана невставленій слідством особі для пред`явлення в органи реєстрації, чим створено передумови до вибуття зазначеного нерухомого майна з права комунальної власності.

В подальшому, продовжуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_10 , ОСОБА_7 та ОСОБА_11 , використовуючи корумповані зв`язки в ОКП «ЛОР БТІ та ЕО», в серпні 2012 року організували звернення з метою незаконної реєстрації права власності на вказані об`єкти нерухомості за ОСОБА_15 , попри те, що право власності на вказані об`єкти вже було зареєстровано за територіальною громадою м.Львова.

Крім того, в серпні 2012 року ОСОБА_10 , ОСОБА_7 та ОСОБА_11 , діючи в складі організованої групи, у чіткій відповідності із зазначеним злочинним планом, шляхом обману та зловживання довірою, заволоділи об`єктом нерухомості, що знаходиться в АДРЕСА_15 .

Зокрема, вказаною організованою групою 22.08.2012 р., використовуючи отримані шляхом зловживання довірою копії особистих документів ОСОБА_20 та ОСОБА_14 , до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області за вх. №12674 подано фіктивну позовну заяву від імені ОСОБА_20 до ОСОБА_14 про виконання завідомо неіснуючих договірних зобов`язань щодо виготовлення технічної документації та експертних висновків на об`єкт нерухомості, розташований у АДРЕСА_15 . 22.08.2012 р. у вказаній цивільній справі присвоєно №1306/6380/2012. Визначений в порядку ст.11-1 ЦПК України для розгляду цієї справи суддя ОСОБА_12 22.08.2012 р. виніс ухвалу про відкриття провадження у справі та призначив її розгляд на 29.08.2012 р..

В подальшому, член організованої групи ОСОБА_10 , виконуючи свою роль у вчиненні злочину по заволодінню нерухомим майном територіальної громади м.Львова, використовуючи корумповані зв`язки із представниками судової влади, організував підроблення та подачу пакету необхідних для укладення мирової угоди в Дрогобицькому міськрайонному суді документів, які містили завідомо недостовірні відомості, а саме: зустрічний позов ОСОБА_14 до ОСОБА_20 , клопотання від імені ОСОБА_14 про заперечення використання звукозапису під час слухання цивільноїсправи, заяву про укладення мирової угоди, мирову угоду, укладену між ОСОБА_14 та ОСОБА_20 , згідно якої останні погоджуються про визнання за ОСОБА_14 права власності на приміщення по АДРЕСА_15 , загальною площею 15,2 м.2, які підписані невстановленими особами від імені ОСОБА_20 та ОСОБА_14 29.08.2012 р. зазначені вище документи були подані невстановленими слідством особами, оскільки ОСОБА_14 та ОСОБА_20 в судовому засіданні Дрогобицького міськрайонного суду під час розгляду цивільної справи №1306/6830/2012 не перебували.

Надалі, суддя ОСОБА_12 , будучи обізнаним з вимогами чинного законодавстваУкраїни, умисно, в інтересах ОСОБА_10 та з метою постановлення завідомо неправосудного судового рішення, грубо порушуючи передбачені ч.1 ст.114 та ст.115 ЦПК України правила підсудності щодо нерухомого майна, позови з приводу якого подаються та розглядаються виключно за місцем його знаходження, 29.18.2012 р. у приміщенні Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області, що знаходиться по вул.Війтівська Гора, 39 у м.Дрогобичі Львівської області, за відсутності позивача або його представника прийняв до розгляду зустрічний позов про визнання права власності на нерухоме майно територіальної громади м.Львова, та з грубим порушенням вимог ст.ст.213, 214, 210 та 215 ЦПК України щодо законності, обґрунтованості та змісту судового рішення, а також всупереч вимог ст.175 ЦПК України у зв`язку з наявністю перешкод для визнання мирової угоди через порушення інтересів третіх осіб, за відсутності в матеріалах справи доказів та правовстановлюючих документів про право власності на нерухоме майно, виніс ухвалу від 29.08.2012 р., якою закрив провадження у справі №1306/6830/2012 у зв`язку з визнанням мирової угоди та визнав за ОСОБА_14 право власності на приміщення по АДРЕСА_15 , загальною площею 156,2 м2, вартістю 175 тис. 639 грн.

Постановлена ухвала підписана суддею ОСОБА_12 , скріплена печаткою суду та видана невставленій слідством особі для пред`явлення в органи реєстрації, чим створено передумови до вибуття зазначеного нерухомого майна з права комунальної власності.

В подальшому, продовжуючи свій злочинний умисел, з метою легалізації майна та права на нього, ОСОБА_10 , ОСОБА_7 та ОСОБА_11 , використовуючи корумповані зв`язки в ОКП «ЛОР БТІ та ЕО», в жовтні 2012 року організували звернення з метою реєстрації права власності на вказаний об`єкт нерухомості за ОСОБА_14 , попри те, що право власності на вказаний об`єкт вже було зареєстровано за територіальною громадою м.Львова. Після проведення реєстрації права власності на вищевказаний об`єкт в ОКП «ЛОР БТІ та ЕО», ОСОБА_10 , ОСОБА_7 та ОСОБА_11 з метою його привласнення, унеможливлення повернення його у власність територіальної громади м.Львова, також діючи з корисливою метою, у власних інтересах та заволодіння грошовими коштами шляхом обману та зловживання довірою, через продаж об`єкту нерухомості, організували укладення договору купівлі-продажу №5981 від 19.13.2012 р. об`єкту нерухомості у м.Львові на вул.Збоїща, 3 між ОСОБА_13 та ОСОБА_25 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_26 .

Крім того, в грудні 2012 року ОСОБА_10 , ОСОБА_7 та ОСОБА_11 , діючи в складі організованої групи, у чіткій відповідності із зазначеним злочинним планом, шляхом обману та зловживання довірою, заволоділи об`єктами нерухомості, що знаходяться в АДРЕСА_16 та АДРЕСА_17 .

Зокрема, вказаною організованою групою 28.11.2012 р., використовуючи отримані шляхом зловживання довірою копії особистих документів ОСОБА_18 та ОСОБА_13 , до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області за вх.№ 17114 подано фіктивну позовну заяву від імені ОСОБА_18 до ОСОБА_13 про виконання завідомо неіснуючих договірних зобов`язань щодо оренди нерухомого майна – нежитлових приміщень, розташованого у АДРЕСА_18 , АДРЕСА_19 та АДРЕСА_17 . 28.11.2012 р. у вказаній цивільній справі присвоєно №1306/9103/2012. Визначений в порядку ст. 11-1 ЦПК України для розгляду цієї прави суддя ОСОБА_12 28.11.2012 р. виніс ухвалу про відкриття провадження у справі та призначив її розгляд на 04.12.2012 р..

В подальшому, член організованої групи ОСОБА_10 , виконуючи свою роль у вчиненні злочину по заволодінню нерухомим майном територіальної громади м.Львова, використовуючи корумповані зв`язки із представниками судової влади, організував підроблення та подачу пакету необхідних для укладення мирової угоди в Дрогобицькому міськрайонному суді документів, які містили завідомо недостовірні відомості, а саме: зустрічний позов ОСОБА_13 до ОСОБА_18 , заяву від ОСОБА_18 та ОСОБА_13 про укладення мирової угоди, мирову угоду укладену між ОСОБА_18 та ОСОБА_13 , згідно якої ОСОБА_18 та ОСОБА_13 погоджуються про визнання за ОСОБА_13 права власності на нежитлові приміщення в м. Львові за адресами: АДРЕСА_6 , АДРЕСА_12 , АДРЕСА_19 та АДРЕСА_17 , які підписані невстановленими особами від імені ОСОБА_18 та ОСОБА_13 04.12.2012 р. зазначені вище документи були подані невстановленими слідством особами, оскільки ОСОБА_18 та ОСОБА_13 в судовому засіданні Дрогобицького міськрайонного суду під час розгляду цивільної справи №1306/9103/2012 не перебували.

Надалі, суддя ОСОБА_12 , будучи обізнаним з вимогами чинного законодавства України, умисно, в інтересах ОСОБА_10 та з метою постановлення завідомо неправосудного судового рішення, грубо порушуючи передбачені ч.1 ст.114 та ст.115 ЦПК України правила підсудності щодо нерухомого майна, позови з приводу якого подаються та розглядаються виключно за місцем його знаходження, 04.12.2012 р. у приміщенні Дрогобицького міськрайонного суду Львівськоїобласті, що знаходиться по вул.Війтівська Гора, 39 у м.Дрогобичі Львівської області, за відсутності позивача або його представника прийняв до розгляду зустрічний позов, та з грубим порушенням вимог ст.ст.213, 214, 210 та 215 ЦПК України щодо законності, обґрунтованості та змісту судового рішення, а також всупереч вимог ст.175 ЦПК України у зв`язку з наявністю перешкод для визнання мирової угоди через порушення інтересів третіх осіб, за відсутності в матеріалах справи доказів та правовстановлюючих документів про право власності на нерухоме майно, виніс ухвалу від 04.12.2012 р., якою закрив провадження у справі №1306/9103/2012 у зв`язку з визнанням мирової угоди та визнав за ОСОБА_13 право власності на нежитлові приміщення в АДРЕСА_6 , загальною площею 131,2 м2, вартістю 250 тис. 898 грн., вул.Донцова, 2, загальною площею 147,5 м2, вартістю 290 тис. 855 грн., вул.Грінченка, 4, загальною площею 53,5 м2, вартістю 176 тис. 74 грн., вул.Ген. Юнаківа, 14, загальною площею 113,2 м2., вартістю 172 тис. 895 грн.

Постановлена ухвала підписана суддею ОСОБА_12 , скріплена печаткою суду та видана невставленій слідством особі для пред`явлення в органи реєстрації, чим створено передумови до вибуття зазначеного нерухомого майна з права комунальної власності.

В подальшому, продовжуючи свій злочинний умисел, з метою легалізації майна та права на нього, ОСОБА_10 , ОСОБА_7 та ОСОБА_11 , використовуючи корумпованізв`язки в ОКП «ЛОР БТІ та ЕО», в грудні 2012 року організували звернення з метою реєстрації права власності на вказані об`єкти нерухомості за ОСОБА_13 , попри те, що право власності на вказані об`єкти вже було зареєстровано за територіальною громадою м.Львова. Після проведення реєстрації права власності на вищевказані об`єкти в ОКП «ЛОР БТІ та ЕО», ОСОБА_10 , ОСОБА_7 та ОСОБА_11 з метою привласнення об`єкту нерухомості в м.Львові на вул.Грінченка, 4, унеможливлення повернення його у власність територіальної громади м.Львова, також діючи з корисливою метою, у власних інтересах та заволодіння грошовими коштами шляхом обману та зловживання довірою, через продаж об`єкту нерухомості, організували укладення договору купівлі-продажу №1934 від 22.05.2013 р. об`єкту нерухомості за адресою: м.Львів, вул.Грінченка, 4 між ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_22 , що за адресою: м.Львів, вул.Героїв УПА, 73.

У зазначений злочинний спосіб ОСОБА_10 , ОСОБА_7 та ОСОБА_11 , діючи в складі організованої групи, впродовж 2011-2012 років незаконно заволоділи нерухомим майном територіальної громади м.Львова, а саме: 12 об`єктами нерухомості, загальною площею 2 тис. 452,4 м2 та загальною вартістю 3 млн. 502 тис. 862 грн., що становить особливо великий розмір, а також правом на цемайно, та зареєструвавши за фізичними особами право власності на вказані об`єкти в ОПК ЛОР «БТІ та ЕО» і вчинивши правочини щодо частини приміщень, здійснили їх легалізацію.

Відповідно ст. 129 Конституції України, норм КПК України, основними засадами судочинства в Україні – є верховенство права, законність, рівність усіх учасників судового розгляду перед законом і судом; повага до людської гідності.

Ухвалення судом вироку Іменеми України є свідченням того, що саме держава Україна в особі суду надає правову оцінку особі та вчиненому нею діянню.

Вирок суду повинен бути ухвалений судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими та оціненими під час судового розгляду з точки зору їх належності, допустимості і достовірності; сукупність доказів повинна бути достатньою та взаємозв`язаною для прийняття законного, обґрунтованого вмотивованого судового рішення.

При цьому, суд виходить із положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом Українивід 17 липня 1997 року, норм Конституції України, КПК України, які визначають права і свободи кожного, хто перебуває під юрисдикцією членів Ради Європи, які підписали означену конвенцію держави, яка ратифікувала її у встановленому Законом порядку та гарантують кожному права і свободи, визначені в розділі 1 Конвенції та розділу VIII Конституції України.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Згідно статті 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавствомУкраїни.

Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Згідно ч. 1 ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Згідно частин 1, 2 статті 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом; підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом ; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

На підставі ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків. Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Стаття 25 КПК України зобов`язує прокурора, слідчого в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення або в разі надходження заяви про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінальногоправопорушення та особи, яка його вчинила.

Крім того, саме на ці органи законом покладається обов`язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень, відповідно до ст. 91 КПК України.

За правилами ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини, вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Таким чином, обов`язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, покладається на сторону обвинувачення.

Під час судового розгляду судом створені всі необхідні умови для реалізації сторонами процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, що, зокрема, підтверджується тим, що в жодного з учасників процесу (сторони кримінального провадження) зауважень з цього приводу не виникло.

З врахуванням правових норм, статей 368, 370 КПК України, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом, суд прийшов до висновку про невинуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст.190, ч.3 ст.209, ч.5 ст.27 та ч. 2 ст. 364 КК України ( в редакції Закону України № 3207-V1 від 07.04.2011 р. Кримінального кодексу України) та ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст.190, ч.3 ст.209, ч.3 ст.27 та ч. 2 ст. 364 КК України ( в редакції Закону України № 3207-V1 від 07.04.2011 р. Кримінального кодексу України).

Кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 по ч.5 ст.27, ч.2 ст.375 КК України підлягає закриттю у зв`язку із декриміналізацією злочину на підставі Закону України №3233-1Х від 13.07.2023 р..

Кримінальне провадження щодо ОСОБА_10 по ч.3 ст.27 ч.2 ст.375 КК України підлягає закриттю у зв`язку із декриміналізацією злочину на підставі Закону України №3233-1Х від 13.07.2023 р.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 пояснив, що у період 2010-2012 років працював землевпорядником у ПП «ГеоТопоКадастр», де ОСОБА_11 займав посаду директора. В його обов`язки землевпорядника входило оформлення технічної документації на МАФ на замовлення клієнтів підприємства, з якими безпосередньо укладав угоди на виконання робіт ОСОБА_11 , як керівник. ОСОБА_10 , як клієнт фірми замовляв у них технічну документацію на малі архітектурні форми. Працюючи у вказаному підприємстві він займався лише земельними питаннями, в тому числі щодо виготовлення технічної документації для присвоєння кадастрових номерів на земельні ділянки. ОСОБА_10 та ОСОБА_27 були клієнтами підриємства, тому і він з ними знайомий, вони спілкувались, періодично зустрічались, однак, дружнього чи товариського спілкування між ними не було. Із клієнтами безпосередньо спілкувався ОСОБА_11 . По об`єктах, які вказані в обвинувальному акті – вул.Замарстинівська, він не пам`ятає чи ОСОБА_27 був замовником проекту землеустрою для кадастрового номеру; по вул.Мазепи, могли робити лише документи щодо присвоєння кадастрового номеру земельної ділянки. Про справи в Дрогобицькому міськрайонному суді взнав лише тоді, коли до нього звернувся за консультаціями ОСОБА_11 і він заносив до ОСОБА_28 документи для надання правової допомоги, проте вона сказала що їй потрібно доручення на представлення інтересів. ОСОБА_27 він грошей винен не був, продажем приміщень не займався, за продаж приміщення по вул.Замарстинівській грошей не отримував; ні покупців, ні власників не знає.

Щодо пояснень ОСОБА_10 , то такі останнім не надані, оскільки кримінальне провадження щодо нього здійснювалось за відсутності обвинуваченого (in absentia) у спеціальному судовому провадженні.

Представник потерпілого юридичної особи Львівської міської ради ОСОБА_29 пояснила суду, що з ОСОБА_30 , ОСОБА_31 та ОСОБА_32 не знайома. Повідомила, що в період 2012-2013 роках із комунальної власності міста Львова вибуло 12 об`єктів нерухомості. На даний час ці об`єкти нерухомості витребувані із чужого незаконного володіння у комунальну власність, відтак, притензій матеріального характеру до обвинувачених немає.

Відповідно до ч.2 ст.2 КК України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вина не будже доведена у законному порядку і встановлена обвинувальним вироком суду, де сполучаються в бінарному нерозривному зв`язку матеріальна ( склад злочину) і процесуальна підстави кримінальної відповідальності.У межах єдиної підстави кримінальної відповідальності вирок суду з`єднує її фактичну та юридичну сторони, встановлює повну відповідність фактичної та юридичної сторін вчиненого.

Водночас ніхто не зобов язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину згідно ч.2 ст.62 Конституції України.Вирішення питання про те, чи має місце підстава кримінальної відповідальності є правом і обовязком суду. Згідно з Основним Законом України лише суд уповноважений покладати кримінальну відповідальність на кримінального правопорушника. Остання настає лише з моменту набрання законеної сили обвинувальним вироком суду, який розглядається у цьому аспекті як процесуальна правова підстава кримінальної відповідальності.

За своїм змістом кримінально-правові відносини є окремим видом правовідносин, де з іншого боку виступає особа, яка притягується до відповідальності. Сторони кримінально-правових відносин мають взаємозалежні права і обов`язки, обовязку особи піддатися державному примусу та осуду з боку держави при притягненні до кримінальної відповідальності і її праву вимагати такого притягнення віджповідно до вимог закону, кореспондує право держави притягти до відповідальності і обов`язок уповноважених органів, суду здійснити притягнення до відповідальності з суворим дотриманням матеріального і процесуального закону.

Згідно концепції судової істини, впровадженої в чинному кримінальному процесуальному законі, доведення винуватості особи покладається на органи досудового розслідування та прокурора, твердження яких в обвинувальному акті чи повідомленні про підозру є суб?єктивним припущенням сторони обвинувачення про наявність підстави для кримінальної відповідальності особи.

Кваліфікуючи дії обвинувачених за ч.4 ст.190 КК України сторона обвинувачення зазначає, що ОСОБА_10 та ОСОБА_7 заволоділи чужим майном та правом на це майно шляхом обману та зловживання довірою, в особливо великих розмірах, вчиненому організованою групою.

Однак, з таким висновком погодитись суд не може, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 190 КК України шахрайство – це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. Злочин вважається закінченим з моменту можливості особи, яка заволодіває майном розпоряджатись ним. Якщо йде мова про нерухоме майно, то відповідно таким моментом є не набрання судовим рішенням про визнання права власності законної сили, адже на підставі такого рішення особа не зможе розпоряджатись майном. Шахрайство, вчинене щодо нерухомого майна є закінченим з моменту проведення державної реєстрації права власності на таке нерухоме майно. Як наслідок, всі дії, які вчинені після проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, набуте внаслідок шахрайських дій не можуть становити склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 КК України та не можуть вважатись готуванням до такого злочину.

З об`єктивної сторони шахрайство може бути вчинене шляхом обману або зловживання довірою.

Обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов`язковості передачі їй майна або права на нього. Обов`язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього.

Із обвинувального акту не вбачається, в який спосіб у даному випадку ОСОБА_7 та ОСОБА_10 було вчинене шахрайство: чи шляхом обману, зловживання довірою чи одночасно двома і в чому вони полягають. При цьому, слід зазначити, що виходячи з фабули обвинувачення потерпілий взагалі не брав участь в вчиненні кримінального правопорушення.

У постанові Верховного Суду від 7 лютого 2019 року ( № 489/4597/14-к ) до суб`єктів обману при вчиненні шахрайства належать не лише власники, а й інші особи, уповноважені на вчинення юридично значущих дій стосовно майна. Введення таких осіб в оману дає підстави говорити про опосередковане вчинення шахрайства. Оскільки ст. 190 КК України не вимагає, щоб особа, яка вводиться в оману при вчиненні шахрайства, і потерпілий від цього злочину (тобто той, кому заподіюється майнова шкода) збігались. Таким чином, з врахуванням наведеного, в оману може бути введена й інша особа. Зокрема, як у вищенаведеній справі - державний реєстратор, шляхом подання особою, яка вчиняє шахрайство підробленого документу. Однак, у випадку даного кримінального провадження жодного підробленого документу державному реєстратору не подавалось. Державному реєстратору було надане судове рішення, яке вступило в законну силу та підлягало обов`язковому виконанню. Стороною обвинувачення зазначається, що таке рішення було завідомо неправосудним. Однак, прокурор формулюючи об`єктивну сторону кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 190 КК України, не включає в неї дії щодо проведення державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, які вилучались з комунальної власності. На думку сторони обвинувачення, склад шахрайства з об`єктивної сторони полягає у зверненні до суду і отриманні судового рішення. Однак, на переконання суду, заволодіння чужим майном шляхом обману або зловживання довірою у спосіб офіційного звернення до суду є неможливим, адже судове рішення, навіть й завідомо неправосудне, у будь-якому випадку має силу закону і підлягає виконанню.

Як зазначає обвинувачення, з об`єктивної сторони дії організованої групи полягали у залученні фіктивних осіб, які виступали фіктивними сторонами у цивільних спорах, що передавались на вирішення Дрогобицькогоміськрайонного суду - судді ОСОБА_12 , який в подальшому в інтересах ОСОБА_10 здійснював розгляд таких спорів, за наслідками якого постановляв ухвали про затвердження мирових угод між сторонами, відповідно до яких право власності на вищевказані об`єкти нерухомого майна визнавалось за сторонами таких угод. В подальшому, ОСОБА_10 , ОСОБА_7 та ОСОБА_11 , використовуючи свої корумповані зв`язки з посадовими особами ОКП «ЛОР БТІ та ЕО» організували звернення до даної установи для проведення державної реєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна.

Відповідно до ч.3 ст. 28 КК України, кримінальне правопорушення визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об`єднання для вчинення цього та іншого (інших) кримінальних правопорушень, об`єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

Відповідно до висновків Верховного суду у справі № 263/4688/15-к від 31 травня 2018 року, для визначення вчинення злочину організованою групою як окремою (складною) формою співучасті необхідно обов`язково встановити факт існування такого об`єднання та визначити його вид як організованого. Суб`єкт кваліфікації повинен виходити за межі події злочину, поглиблюючись в юридичну природу розвитку та злочинної діяльності відповідного об`єднання.

Утворення (створення) організованої групи чи злочинної організації слід розуміти як сукупність дій з організації (формування, заснування) стійкого злочинного об`єднання для зайняття злочинною діяльністю. Зазначені дії за своїм змістом близькі до дій з організації злочину і включають підшукування співучасників, об`єднання їхніх зусиль, детальний розподіл між ними обов`язків, складання плану, визначення способів його виконання. Проте основною метою організатора такої групи (організації) є утворення стійкого об`єднання осіб для зайняття злочинною діяльністю, забезпечення взаємозв`язку між діями всіх учасників останнього, упорядкування взаємодії його структурних частин.

Організована група, на відміну від групи з попередньою змовою (без попередньої змови), утворюється не одномоментно, а впродовж тривалого часу.

Слід врахувати, що співучасть у злочині не є тотожним поняттям співучасті в злочинній діяльності, оскільки співучасть у злочині полягає у взаємодії співучасників, спрямованій лише на забезпечення злочинного результату, співучасть же у злочинній діяльності передбачає забезпечення не тільки злочинного результату, але й збереження самого об`єднання на майбутнє (як цілісного суб`єкта злочинної діяльності).

У судовому рішенні має бути наведено не тільки докази щодо конкретного злочину, вчиненого злочинним об`єднанням, але й стосовно діяльності винних, безпосередньо пов`язаної з утворенням такого об`єднання (від ситуативних дій осіб, які мали наміри поєднати свої умисли щодо утворення злочинного об`єднання з метою вчинення конкретних злочинів, до цілком змістовних зв`язків цих осіб, які набувають по суті статусу учасників такого об`єднання, яке за своїми видовими характеристиками точно відповідає законодавчо визначеному його змісту).

Визначення вчинення злочину організованою групою як окремою (складною) формою співучасті (сумісної злочинної діяльності), полягає у тому, що для визнання групи організованою недостатньо встановлення наміру одного (декількох) осіб займатися злочинною діяльністю, якими б широкомасштабними не були їх плани. Самі по собі наміри можуть свідчити лише про можливу перспективу розвитку групи, але не про рівень цього розвитку.

За змістом ч. 3 ст. 28 КК України злочин може бути справою організованого об`єднання лише в тому випадку, коли таке об`єднання утворено попередньо, звідси, має бути доведено, що вчиненню злочину організованою групою передували дії щодо її утворення.

Конструктивною ознакою організованої групи, яка виділяє цю форму співучасті, є не попередня змова, а стійкість групи, тобто набуття нею таких внутрішніх механізмів, які убезпечують її існування, і спроможність протидіяти дезорганізуючим факторам (зовнішнім чи внутрішнім).

Стійкість злочинного об`єднання (організованої групи) не можна розуміти тільки як ступінь деталізації злочинного плану і розподілу обов`язків між учасниками об`єднання. Ці критерії не є свідченням стійкості, а, як правило, визначаються характером злочину, який готується.

Стороною обвинувачення не наведено жодних доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_10 утворено організовану групу, розроблено злочинний план, визначені обов`язки та такі розподілені між учасниками, зокрема ОСОБА_7 та ОСОБА_11 , і що такий план та обов`язки ними усвідомлювалися та виконувалися.

Водночас, навіть за умови створення організованої групи, сторона обвинувачення повинна довести суду не тільки формально участь конкретних осіб, що є обвинуваченими у організованій групи, а також довести конкретну ступінь участі кожного з співучасників. Тобто, кожен з учасників такої групи повинен вчиняти дії, які безпосередньо становлять об`єктивну сторону кримінального правопорушення або принаймні є готуванням до вчинення правопорушення.

Так, відповідно до ст. 30 КК України, організатор організованої групи чи злочинної організації підлягає кримінальній відповідальності за всі кримінальні правопорушення, вчинені організованою групою чи злочинною організацією, якщо вони охоплювалися його умислом.

Інші учасники організованої групи чи злочинної організації підлягають кримінальній відповідальності за кримінальні правопорушення, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у кримінальному правопорушенні кожен із них.

З обвинувального акту вбачається, що ОСОБА_10 утворив організовану групу, розробив злочинний план, визначив способи реалізації, керував підготовкою і вчиненням злочинів, одночасно будучи їх співвиконавцем. Розроблений план полягав у виготовленні та поданні до суду завідомо підроблених фіктивних позовних заяв про виконання неіснуючих договірних зобов`язань; надалі використовуючи корумповані зв`язки з посадовими особами Дрогобицького міськрайонного суду, організував подання фіктивних позовних заяв, забезпечив їх розгляд та ухвалення судом неправосудних рішень.

ОСОБА_7 , як учасник організованої групи, будучи обізнаним із всіма елементами розробленого ОСОБА_10 плану, виконував відведені обов`язки які полягали: у забезпечення пошуку та надання ОСОБА_10 копій офіційних документів фізичних осіб для подальшого виготовлення та підписання від їх імені фіктивних позовних заяв, мирових угод та інших документів цивільних справ; особистому підробленні у деяких підписів від імені сторін у цивільних справах; забезпечення явки осіб, які виступали фіктивними сторонами цільних справ та підписання ними відповідних заяв; сприяння ОСОБА_10 у здійсненні незаконної реєстрації в ОКП «ЛОР БТІ та ЕО» та реєстраційній службі права власності згідно завідомо неправосудних рішень судді ОСОБА_12 .

Належними та допустими доказами, з врахуванням принципу доведення вини «поза розумним сумнівом» не доведено вчинення ОСОБА_10 та ОСОБА_7 вищевказаних дій, а також те, що ОСОБА_7 взагалі було відомо розроблений ОСОБА_10 план, розподіл ролей між учасниками, якщо такий взагалі існував.

Стороною обвинувачення не надано жодних доказів, які б підтверджували, що на момент подання ОСОБА_10 або іншими особами відповідних позовних заяв до Дрогобицького міськрайонного суду та розгляду таких справ ОСОБА_7 було відомо про вчинення таких дій.

Свідок ОСОБА_12 не заперечив знайомства з ОСОБА_10 , однак, заперечив будь-які протиправні чи корупційні дії на користь останнього, що підтверджується і вироком Болехівського міського суду Івано-Франківської області. Судом не встановлений зв`язок між ОСОБА_32 , ОСОБА_30 та ОСОБА_33 , тобто, члени організованої групи не впливали на прийняття судом рішення, відтак, за наведених обставин справи такі дії не можуть складати об`єктивної сторони шахрайства.

Жоден з об`єктів нерухомого майна не був зареєстрований на ОСОБА_7 , ОСОБА_10 чи на їх родичів, близьких, знайомих. Всі об`єкти реєструвались на осіб, що були залучені ОСОБА_11 та були його родичами, друзями або знайомими.

Щодо обвинувачення ОСОБА_10 , ОСОБА_7 за ч.3 ст.209 КК України, то суд вважає що в діях останніх відсутній склад зазначеного кримінального правопорушення, оскільки стороною обвинувачення не доведено вчинення ОСОБА_7 та ОСОБА_10 заволодіння майном комунальної власності, вчиненого організованою групою, в особливо венликому розмірі.

Так, відповідно до ч.З. ст. 209 КК України, кримінальним правопорушенням визнається вчинення фінансової операції чи правочину з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів або іншого майна чи володіння ними прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, і так само набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна, одержанихвнаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів.

Оскільки, обвинувачені не одержували майна у власність чи у користування внаслідок вчинення суспільно небезпечного діяння, то відповідно і не могли вчиняти правочини з таким майном.

Щодо обвинувачення ОСОБА_10 за ч.3 ст.27 ч.2 ст.364 КК України та ОСОБА_7 за ч.5 ст. 27 та ч.2 ст. 364 КК України, зокрема, в організації ( ОСОБА_10 ) та пособництві ( ОСОБА_7 ) зловживання владою та службовим становищем, тобто, в умисному, з корисливих мотивів, в особистих інтересах та інтересах третіх осіб використанні службовою особою влади та службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки ( в редакції Закону України № 3207-V1 від 07.04.2011 Кримінального кодексу України).

На думку сторони обвинувачення, вчинення ОСОБА_7 та ОСОБА_10 вказаного кримінального правопорушення з об`єктивної сторони виявилось в тому, що ОСОБА_7 разом зі ОСОБА_11 забезпечували явку осіб, які виступали фіктивними сторонами цивільних справ та підписання ними відповідних заяв, сприяли ОСОБА_10 , як організатору злочину, у здійсненні незаконної реєстрації в ОКП «ЛОР БТІ та ЕО» та реєстраційній службі права власності відповідно до завідомо неправосудних рішень судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області ОСОБА_12 .

Однак, таке обвинувачення не містить конкретизації протиправних дій службової особи, зловживання нею владою та службовим становищем, з корисливих мотивів в особистих інтересах та в інтересах третіх осіб, всупереч інтересам служби, а також співучасті у вчиненні злочину ОСОБА_10 ( організатор), ОСОБА_7 ( пособник).

Відповідно до ч.3,5 ст. 27 КК України, організатором є особа, яка організувала вчинення злочину або керувала його підготовкою чи вчиненням; пособником є особа, яка порадами, вказівками, надання засобів чи знарядь або усунення перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками.

Об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України ( в редакції Закону України №32097-У1 від 07.04.2011 Кримінального кодексу України) має обов`язкові ознаки: діяння- використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, тобто, використання наданих особі повноважень не для виконання служдбових завдань, а в інший спосіб, який суперечив інтересам державної служби, органу влади чи установи; в особистих інтересах та в інтересах третіх осіб, що спричинило тяжкі наслідки , що заподіяли шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб;причинний зв`язок між таким використанням влади ( службового становища) і заподіяною шкодою. Склад злочину за ст.364 КК України матеріальний, тобто, злочин вважався закінченим лише з моменту настання тяжких наслідків.

Головним для складу злочину, передбаченого ст. 364 КК, є усвідомлене вчинення зловживання владою або службовим становищем. Якщо суб`єкт цього злочину вчинює певні діяння всупереч інтересам служби, і внаслідок цього інша фізична або юридична особа безпідставно незаконно отримує нематеріальні або матеріальні блага, то це є достатньою підставою для інкримінування особі складу злочину, передбаченого ст. 364 КК, якщо у вчиненому наявні всі інші ознаки цього складу.

Суд зазначає, що формулювання статті 364 КК має бланкетний характер, де зміст «інтересів служби» може бути встановлено лише з інших актів законодавства та положень, що визначають службові повноваження відповідної особи.

Обвинувачення не вказує, які саме правові норми і яка конкретна службова особа їх порушила при реєстрації права власності на нерухоме майно.

Стаття 7 Конвенції про захист прав людини вимагає, щоб з формулювання відповідних положень кримінального закону і, якщо потрібно, за допомоги їх судового тлумачення та юридичної поради, особа розуміла, яка дія або бездіяльність потягнуть кримінальну відповідальність і яке покарання буде призначене за цю дію та/або бездіяльність.

В контексті тлумачення положень статті 364 КК доречним є висновок Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) про те, що при використанні техніки «бланкетної» або «відсильної» норми для криміналізації дій або бездіяльності, положення, яке посилається, і положення, на яке здійснюється посилання, в сукупності мають дозволяти особі передбачити, яка поведінка потягне її кримінальну відповідальність. Найефективніший спосіб забезпечення ясності та передбачуваності полягає в тому, щоб посилання було недвозначним, і положення, яке посилається, встановлювало складові елементи правопорушення. Крім того, положення, на які здійснено посилання, не можуть розширювати ту сферу криміналізації, яка встановлена положенням, звідки робиться посилання.

Інша інтерпретація «інтересів служби» залишає невиправдано широкий простір для довільного тлумаченням цих інтересів виходячи з суб`єктивної уяви тих чи інших суб`єктів про їх дійсний зміст, і створює ситуацію, коли особа змушена гадати, під страхом покарання, чи заборонена її поведінка, та стає вразливою до надмірно широкого розсуду влади. Тому завдання суду полягає у тому, щоб інтерпретувати положення кримінального закону у такий спосіб, щоб максимально виключити його довільне або розширювальне застосування, оскільки неврахування судом законодавства, на підставі якого можна зробити висновок про «інтереси служби» або його необґрунтоване тлумачення та застосування в конкретній справі саме по собі може призвести до порушення статті 7 Конвенції.

Наведене відповідає висновкам зазначеним у постанові Верховного Суду колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 08 липня 2024 року (справа №761/32259/16-к; провадження № 51-7781км23).

У ситуації коли національний суд самостійно ініціює дослідження доказів обвинувачення або за результатами дослідження доказів притягує особу до відповідальності, уточнивши у судовому рішенні фабулу правопорушення, усунувши у такій спосіб певні розбіжності та неточності, які мали місце в обвинувальному акті, при наявності певної неповноти чи суперечностей, суд фактично перебирає на себе функції сторони обвинувачення, що становить порушення ч.1 ст.6 Конвенції у частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти неї обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується та сформулюється з уточненням).

Виходячи з наведеного, у даному випадку суд розглядає справу виключно щодо інкримінованого ОСОБА_7 та ОСОБА_10 кримінального правопорушення в межах формулювання обвинувачення і в межах своєї компетенції та повноважень може перевіряти виключно наявність чи відсутність у їх діях саме цього правопорушення.

Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони службового зловживання є мотив: а) корисливі мотиви; б) інші особисті інтереси; в) інтереси третіх осіб. Корисливі мотиви полягають у прагненні особи шляхом зловживання своїм службовим становищем одержати матеріальні блага для себе чи інших осіб, одержати або зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат, досягти іншої матеріальної вигоди. Інші особисті інтереси виявляються у прагненні шляхом використання службового становища здобути різноманітні вигоди нематеріального характеру (просунутися за службою, одержати нагороду, уникнути відповідальності за недоліки в роботі тощо). Особисті інтереси можуть бути обумовлені такими спонуканнями, як кар`єризм, протекціонізм, помста, заздрість, пихатість тощо. Інтереси третіх осіб можуть мати як матеріальний, так і нематеріальний характер і полягають, наприклад, у прагненні догодити начальству, надати переваги, пільги та привілеї або звільнити від обов`язків родичів, членів сім`ї, знайомих та інших осіб. Третіми особами, в інтересах яких особа зловживає своїм службовим становищем, можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

При кваліфікації діяння за ст. 364 КК достатньо встановити наявність у поведінці службової особи хоча б одного із зазначених мотивів. Можливе і поєднання різних мотивів при вчиненні цього злочину. Відсутність зазначених мотивів виключає кваліфікацію вчиненого за ст. 364 КК.

У даній справі, аналіз формулювання обвинувачення вказує на те, що переконливого та зрозумілого визначення того, яким саме конкретно інтересам служби суперечили дії обвинувачених, які не є службовими особами (при кваліфікації цього злочину службові особи взагалі не встановлені), не працювали ні у Львівській міській раді? ні у ОКП «ЛОР БТІ та ЕО» та реєстраційній службі. ОКП`ЛОР БТІ та ЕО», реєстраційна служба ЛМР не визнані потерпілими у справі, їх посадові особи не є підозрюваними чи обвинуваченими по ст.364 КК України по факту обставин, викладених у даному кримінальному провадженні.

Належних доказів, які поза розумним сумнівом засвідчують наявність у обвинувачених мотиву на вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, стороною обвинувачення в ході судового розгляду суду не надано.

Диспозиція ч.2 ст.364 КК відносить дане кримінальне правопорушення до правопорушень з матеріальним складом - обов`язкова наявність спричинення тяжких наслідків (матеріальної шкоди), доведення якої є обов`язком сторони обвинувачення.

В матеріалах справи не міститься жодного належного та допустимого доказу щодо рорзміру завданих тяжкеих наслідків. Вартість приміщень, які вибули з комунальної власності не оцінювалась; еконромічні експертизи не проводились.

Таким чином, суду не надано належних і допустимих доказів, які б стверджували вчинення обвинуваченими таких дій, зокрема, доказів, що саме останні забезпечували організацію реєстрації права власності та подавали відповідні документи державному реєстратору, який не підтвердив навіть знайомства з обвинуваченими.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні усіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення у цій справі виходить з наступного.

Суд звертає увагу на наступні особливості доказування у кримінальному процесі.

При вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами другою та четвертою статті 17 КПК, що передбачають, серед іншого, наступне:

«Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на користь такої особи».

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у його вчиненні.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати усі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити усю сукупність фактів, встановлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Оцінюючи доводи сторони обвинувачення та захисту, суд виходить із наступних міркувань та мотивів.

Насамперед, суд вважає за необхідне відзначити те, що кожній стороні кримінального провадження в ході судового розгляду забезпечено належні можливості в повній мірі реалізувати свої процесуальні права та довести обґрунтованість своєї позиції у змагальному процесі. Наведене, серед іншого, засвідчується тим, що в жодного з учасників провадження не було доповнень до з`ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження та перевірки їх доказами. Отже, кожній стороні провадження в процесі судового розгляду надано розумну можливість викласти обставини справи, включно з доказами, а також забезпечено умови, що не поставили її у істотно невигідне становище порівняно з її опонентом.

Суд наголошує на тому, що під час оцінки того, чи було провадження у цілому справедливим, слід враховувати якість доказів, а також встановити, чи не дають обставини, за яких вони були отримані, приводу сумніватися у їх достовірності й точності.

Визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина у кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Згідно ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Докази покладені в основу даного вироку представлені у суді з можливістю спростування, тобто у змагальному розгляді.

Як на докази винуватості обвинувачених прокурор покликається на показання свідків, письмові докази, висновки судових почеркознавчих експертиз, матеріали НСРД тощо, які безпосередньо досліджені в судовому засіданні.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_12 показав, що у період з 2011-2012 років працював на посаді судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області. Знайомий з обвинуваченим ОСОБА_10 , як з адвокатом,познайомився безпосередньо біля приміщення суду. ОСОБА_10 розповідав, що подає до суду цивільні позови про визнання права власності на нежитлові об`єкти, які знаходились у м.Львові. У який спосіб ОСОБА_10 подавав заяви в суд, не цікавився; справи потрапляли до різних суддів. По справах, які перебували в його провадженні позивачі ОСОБА_15 , ОСОБА_19 та ОСОБА_16 в судове засідання не з`являлись, але їх паспортні дані були у справі. В усному порядку ОСОБА_10 йому повідомив, що такі люди є і що вони повідомлені про час розгляду справи і обізнані із справою. Декілька разів вони зустрічались з ОСОБА_10 , спілкувались в телефонному режимі з приводу різних питань, конкретно вже не пригадує. Про те , що приміщення комунальні йому нічого не було відомо. Відносно нього було кримінальне провадження, під час якого він дізнався про ОСОБА_7 . Вироком Болехівського міського суду Івано-Франківської області його було визнано винним та засуджено за ухвалення неправосудних рішень.

Свідок ОСОБА_18 повідомив, що ОСОБА_7 він бачив 2 рази, в місті Дрогобичі ніколи не був, ніяких позовних заяв не підписував. ОСОБА_11 знав як односельчанина із ОСОБА_34 . ОСОБА_11 сказав, що потрібен його паспорт для певної справи. Про якісь незаконні дії останнього з даного приводу, у нього підозр не виникало. Паспорт був у гуртожитку у м.Дубляни. За паспортом в м.Дубляни з ним їздив ОСОБА_11 та ОСОБА_7 . Про участь ОСОБА_7 та ОСОБА_10 в оформленні документів на право власності йому нічого не відомо і ОСОБА_11 йому про це нічого не говорив.

Свідок ОСОБА_35 повідомила, що є адвокатом та знайома з ОСОБА_36 і ОСОБА_10 . Останній мав свою юридичну фірму, займався різними цивільними справами. Неодноразово звертався до неї за наданням консультацій щодо приміщень комунального майна, також щодо витребування майна, але це вже було під час розгляду цивільних справ за позовами прокуратури. Спілкувалися періодично десь 2-3 місяці. Документи вилучені при обшуку у ОСОБА_10 це ті, які він їй давав на вивчення. ОСОБА_7 теж надавав їй документи для вивчення та консультацій, які саме вона не пригадує.

Свідок ОСОБА_37 , показав, що з ОСОБА_7 познайомився приблизно в 2011 році і вони спілкувались приводу земельних питань, якими займався ОСОБА_7 . Останній був винен йому гроші і сказав, що немає як віддати, але є приміщення, яке можна відремонтувати і продати у АДРЕСА_6 . Свідок розумів, що власником майна є якась фізична особа, від імені якого діє ОСОБА_38 ОСОБА_11 дав йому ключі від приміщення, домовились, що укладуть договір купівлі- продажу вказаного приміщення за вартістю 40 тис.доларів, а різницю 10 чи 15 тис. доларів потрібно було віддати ОСОБА_7 . Свідку невідомо, хто та в який спосіб оформляв право власності на це приміщення. Однак, реалізувати це не вдалось; він повернув приміщення, а йому повернули частину коштів. Крім того, предметом обговорення було ще приміщення бані на вул.Мазепи у м.Львові, але це його не зацікавило.

Свідок ОСОБА_39 повідомив, що працював інженером-кошторисником і у 2012 році з ОСОБА_7 його познайомив спільний знайомий ОСОБА_27 . Спілкувалися декілька разів протягом 2012-2014 років з приводу продажу приміщення по АДРЕСА_6 та АДРЕСА_12 , т.я. ОСОБА_7 був винен ОСОБА_27 гроші, взамін пропонував приміщення, яке потребувало ремону. Свідок робив розрахунок вартості, однак таке довго не могли продати. Потім ОСОБА_7 та ОСОБА_27 консультувалися з ним з приводу приміщення по АДРЕСА_12 , але із техпаспортом, який він бачив було щось не так. Приміщення по АДРЕСА_6 ОСОБА_27 оформив на брата. ОСОБА_7 планував роботи якісь роботи в приміщення по АДРЕСА_12 , яке теж останній продавав. Обставини набуття права власності на ці приміщення і хто був фактичним власником йому невідомі.

Свідок ОСОБА_40 повідомила, що з ОСОБА_7 їх познайомив ОСОБА_41 , у зв`язку з оцінкою нерухомості. Вона у цей період займалася оцінкою майна та надавала консультативні послуги. ОСОБА_7 та ОСОБА_11 звертались до неї про оцінку об`єктів нерухомості за адресами: АДРЕСА_6 , АДРЕСА_19 та АДРЕСА_12 . На вказані приміщення надавались документи на право власності та технічна документація. Власниками цих приміщень були фізичні особи, однак, вона з ними не спілкувалась. ОСОБА_7 сказав їй, що ці люди є родичами. Від імені фізичних осіб заяви на проведення оцінки писав ОСОБА_7 ; хто з них здійснював оплату за проведення оцінки не пригадує. Ключі від приміщення по АДРЕСА_6 для проведення оцінки їй дав ОСОБА_27 . Під час проведення обшуку у неї було вилучено ноутбук, у якому знаходилась оцінка об`єктів, в тому числі і тих, які надавав ОСОБА_27 . Обставини набуття права власності вказаних об`єктів їй невідомі.

Свідок ОСОБА_42 повідомила, що у період 2011-2013 років працювала реєстратором у БТІ, здійснювала реєстрацію права власності на підставі рішень судів на об`єкти, по яких адресах не пригадує.

Свідок ОСОБА_42 , державний реєстратор, заперечила знайомство з ОСОБА_7 , ОСОБА_11 та ОСОБА_10 .

Свідок ОСОБА_43 повідомила, що з ОСОБА_7 знайома візуально. У Львівській міській раді працює з 2006 року, перебуває на посаді директора юридичного департаменту. У 2012 -2013 роках стало відомо про рішення Дрогобицького міськрайонного суду, за якими комунальне майно вибуло із власності територіальної громади міста Львова. Львівська міська рада та органи прокуратури на це відреагували шляхом пред`явлення позовів щодо витребування комунального майна з чужого незаконного володіння.

Свідок ОСОБА_44 , особа, яка придбала об`єкт нерухомого майна за адресою: м. Львів, вул.Збоїща, 3 повідомив, що з ОСОБА_45 та ОСОБА_10 не знайомий.

Свідок ОСОБА_46 , директор ЛКП «Навколо базару» повідомив, що з ОСОБА_7 та ОСОБА_10 не знайомий.

Свідок ОСОБА_47 , секретар Дрогобицького міськрайонного суду повідомила, що ОСОБА_7 та ОСОБА_10 не знає.

Отже, з аналізу показань допитаних в судовому засіданні свідків вбачається, що такі не підтвердили будь – яких обставин, які б вказували на те, що саме ОСОБА_7 та ОСОБА_10 вчинялись дії щодо незаконного заволодіння нерухомим майном, зокрема : забезпечення пошуку та надання ОСОБА_7 . ОСОБА_10 копій офіційних документів фізичних осіб для подальшого виготовлення та підписання від їх імені фіктивних позовних заяв, мирових угод та інших документів цивільних справ; підробляння підписів від імені сторін у цивільних справах; забезпечення ОСОБА_7 разом зі ОСОБА_11 явки осіб, які виступали фіктивними сторонами цільних справ та підписання ними відповідних заяв, а також сприяння ОСОБА_10 у здійсненні незаконної реєстрації в ОКП «ЛОР БТІ та ЕО» та організацію ОСОБА_10 незаконного заволодіння комунальним майном ЛМР.

Як на доказ винуватості ОСОБА_7 та ОСОБА_10 сторона обвинувачення покликається на дані протоколів допиту в якості свідка та підозрюваного ОСОБА_11 та свідка ОСОБА_10 наданих на стадії досудового слідства.

Відповідно до статті 95 КПК України, показання – це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих ім обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього провадження. Суд може обгрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих в порядку передбаченому статтею 225 цього Кодексу.

Суд не вправі обгрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору або посилатись на них.

Як убачається із процесуальних норм, свідок, підозрюваний є суб`єктами кримінального провадження і мають різний процесуальний статус та ці показання є різновидними залежно від особливостей процесуального положення джерела доказів, наявності чи відсутності процесуального інтересу та відношення до підозри і обвинувачення ( показання підозрюваного, свідка, потерпілого, експерта).

Відповідно до ст.65 КПК України, свідок як суб`єкт кримінального процесу - це фізична особа, стосовно якої є відомості, що вона володіє інформацією про обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Ця особа не повинна бути причетна до вчинення кримінального правопорушення.

Відтак, покликання прокурора на протоколи допитів в якості свідка ОСОБА_11 та ОСОБА_10 є незаконними, суперечать вимогам кримінального процесуального закону та є недопустимими доказами.

Відповідно до ст.85 КПК України, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні , та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Наступними доказами, на які покликається сторона обвинувачення, є висновки судових почеркознавчих експертиз, проведених Українським науково-дослідним існтитутом спеціальної техніки та судових експертиз СБУ.

Відповідно до ст.101 КПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблоені за їх результатами висновки, а також обгрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта.Висновок експерта є олдним із доказіва, який підлягає оцінці разом з іншими доказами, які суд рціеює відповідно до ст..94 КПК України.

Так, згідно із Висновком експерта №22 від 31.03.2014 р., (п.2) встановлено, що виконавцем рукописного напису наступного змісту: «08 серпня, який міститься в позовній заяві ОСОБА_18 до ОСОБА_15 про зобов`язання виконати умови договору від 8 серпня 2912 року у цивільній справі №1306/6653/2012, зареєстрованій згаданим судом 13 серпня 2012 року під № 12373, є не ОСОБА_14 , не ОСОБА_13 , не ОСОБА_17 , не ОСОБА_20 , не ОСОБА_19 , а інша особа. Згідно п.8 вказаного висновку, виконавцем рукописного напису наступного змісту: «Отримав 02.07.2012 ОСОБА_18 » що міститься в повідомленні ОСОБА_15 від 2 липня 2012 року про розірвання договору, адресованому ОСОБА_18 , є не ОСОБА_14 , не ОСОБА_13 , не ОСОБА_17 , не ОСОБА_20 , не ОСОБА_15 , не ОСОБА_19 , а інша особа;

згідно з Висновком експерта № 18 від 18.02.2014 р., (п.1), виконавцем підпису від імені ОСОБА_20 в позовній заяві (про виконання договірних зобов`язань) до ОСОБА_14 у цивільній справі № 1306/6830/2012 є не ОСОБА_20 , а інша особа; п. 2 – виконавцем підпису від імені ОСОБА_14 в зустрічній позовній заяві до ОСОБА_20 у цивільній справі № 1306/6830/2012 є не ОСОБА_14 , а інша особа; п.4 – виконавцем підпису від імені ОСОБА_14 у заяві про укладення мирової угоди з ОСОБА_14 у цивільній справі № 1306/6830/2012 є не Богачик, а інша особа; п.5 – виконавцем підпису від і мені ОСОБА_20 у заяві про укладення мирової угоди з ОСОБА_14 у цивільній справі №1306/6830/2012 є не ОСОБА_20 , а інша особа. П.7 – виконавцем підпису від імені ОСОБА_14 у мировій угода з ОСОБА_20 у цивільній справі №1306/6830/2012 є не ОСОБА_14 , а інша особа; п.8- виконавцем підпису від імені ОСОБА_20 у мировій угоді з ОСОБА_14 у цивільній справі №1306/6830/2012 є не ОСОБА_20 , а інша особа. Вказане також підтверджено висновком судово почеркознавчої експертизи № 124 від 02.09.2014 р.;

згідно Висновку експерта № 17 від 12.02.2014 р., (п.1) – виконавцем підпису від імені ОСОБА_18 в електографічній копії позовної заяви про зобов`язання виконати умови договору ОСОБА_13 є не ОСОБА_18 , а інша особа; п.п.3,5,6 виконавцем електрографічних зображень підписів ОСОБА_18 та ОСОБА_13 в електрографічній копії повідомлення про розірвання договору від 23.06.2012, у заяві про укладення мирової угоди, у мировій угоді є не ОСОБА_18 , не ОСОБА_13 , а інша особа. Вказане також підтверджено висновком судово- почеркознавчої експертизи № 135 від 29.10.2013 р.;

згідно з Висновком судово-почеркознавчої експертизи №121 від 02.09.2014 р., виконавцем підпису від імені ОСОБА_14 в заяві про державну реєстрацію прав на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_15 від 30.08.2012 р., в замовленнях на проведення технічної інвентаризації №№2 /10046, 2/25553, 3/940, 2/33039 є не ОСОБА_14 , а інша особа;

згідно Висновку експерта №120 від 03.09.2026 р. судово-технічної експертизи позовна заява, договір оренди з правом викупу, повідомлення про розірвання договору у цивільній справі, зустрічний позов, клопотання ОСОБА_18 та ОСОБА_15 , заява про укладення мирової угоди, мирова угода у цивільній справі № 1306/6653/2012 ймовірно виконані (роздруковані) за допомогою одного й того ж знакосинтезуючого (друкуючого) пристрою – лазерного принтера;

згідно Висновку судово-технічної експертизи №1 від 11.01.2014 р., позовна заява ОСОБА_18 про зобов`язання виконати умови договору до ОСОБА_13 , зареєстрована судом 28.11.2012 р. за № 17114, договір оренди з правом викупу, укладений 5 липня 2011 року між ОСОБА_18 та ОСОБА_13 , повідомлення ОСОБА_13 від 23.06.2012 р., адресоване ОСОБА_18 про розірвання договору є копіями документів, ймовірно виконаними за допомогою одного й того ж електрографічного копіювального пристрою. Бланки (друковані текстові частини) зустрічного позову ОСОБА_13 до ОСОБА_18 , адресованого суду, заяви ОСОБА_18 і ОСОБА_13 про укладення мирової угоди, адресованої суду, мирової угоди, укладеної між ОСОБА_18 і ОСОБА_13 , адресованої суду виготовлено (роздруковано) за допомогою одного і того ж знакосинтезуючого ( друкуючого) пристрою - принтера лазерного типу;

згідно Висновку судово-технічної експертизи № 2 від 11.01.2014 р., друковані текстові частини договору про надання послуг, укладеного 05.01.2011 р. між ОСОБА_14 і ОСОБА_17 , клопотання ОСОБА_14 від 12.12.2011 року, адресоване суду клопотання не застосовувати звукозапис під час судового розгляду цивільної справи, мирової угоди, укладеної між ОСОБА_14 і ОСОБА_17 12.12.2011 р. року виконано ( роздруковано) за допомогою одного й того ж знакосинтезуючого (друкуючого) пристрою.

Однак, означеними висновками судових почеркознавчих експертиз не підтверджується, що документи, які подавались до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської облаті підписувались особисто ОСОБА_7 , ОСОБА_17 чи ОСОБА_10 . Такі докази лише підтверджують, що особи, які виступали сторонами судового спору не підписували позовних заяв, інших документів, які подавались до суду, підписання цих документів іншими особами не доводить, що такі документи підписувались саме обвинуваченими.

Із Висновку експерта № 15 від 12.02.2014 р., (п.3) вбачається, що виконавцем підпису від імені ОСОБА_14 у зустрічному позові до ОСОБА_17 є не ОСОБА_14 , а інша особа; п. 4 висновку – виконавцем підпису від імені ОСОБА_14 в клопотанні від 12.12.2011 р. про заперечення щодо здійснення звукозапису під час слухання цивільної справи є не ОСОБА_14 , а інша особа. Виконавцем підпису від імені ОСОБА_14 в клопотанні від 12.12.2011 р. про заперечення щодо здійснення звукозапису під час слухання цивільної справи є не ОСОБА_11 , не ОСОБА_27 , не ОСОБА_10 , а ймовірно ОСОБА_7 . Вказане також підтверджено висновком судової почеркознавчої експертизи № 134 від 29.10.2014 р.;

Згідно з Висновком експерта №19 від 21.03.2014 р., (п.1), виконавцем підпису від імені ОСОБА_18 в позовній заяві про зобов`язання виконати умови договору до ОСОБА_15 від 08.08.2012 р. у цивільній справі № 1306/6653/2012 є не ОСОБА_18 , а інша особа; п.2 висновку – виконавцем рукописного запису «08 серпня» в позовній заяві про зобов`язання виконати умови договору до ОСОБА_15 від 08.08.2012 р. у цивільній справі № 1306/6653/2012 є не ОСОБА_11 , не ОСОБА_27 , не ОСОБА_10 , а ймовірно ОСОБА_7 ; п.3- виконавцем підпису від імені ОСОБА_18 у договорі оренди з правом викупу від 01.08.2011 р. у цивільній справі про зобов`язання виконати умови договору до ОСОБА_15 від 08.08.2012 р. у цивільній справі № 1306/66/53/2012 є не ОСОБА_18 , а інша особа; п.4 - виконавцем підпису від імені ОСОБА_15 ОСОБА_18 у договорі оренди з правом викупу від 01.08.2011 р. у цивільній справі про зобов`язання виконати умови договору до ОСОБА_15 від 08.08.2012 р. у цивільній справі № 1306/6653/2012 є не ОСОБА_15 , а інша особа; п.5 – виконавцем рукописного напису «01 серпня 11» у договорі оренди з правом викупу від 01.08.2011 р. у цивільній справі № 1306/6653/2012 є не ОСОБА_11 , не ОСОБА_27 , не ОСОБА_10 , а ймовірно є ОСОБА_7 ; п.6 – виконавцем підпису від імені ОСОБА_15 у повідомленні про розірвання договору від 02.07.2021 р. у цивільній справі № 1306/6653/2012 є не ОСОБА_15 , а інша особа; п.7- виконавцем підпису від імені ОСОБА_18 у повідомленні про розірвання договору від 02.07.2021 р. у цивільній справі № 1306/6653/2012 є не ОСОБА_15 , а інша особа; п.8 - виконавцем рукописного запису «отримав 02.07.2012 ОСОБА_18 » у повідомленні про розірвання договору від 02.07.2021 р. у цивільній справі № 1306/6653/2012 є не ОСОБА_11 , не ОСОБА_27 , не ОСОБА_10 , а ймовірно ОСОБА_7 ; п.12 – виконавцем підпису від імені ОСОБА_15 у заяві до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області щодо заперечення про фіксування судового засідання звукозаписувальним технічним засобом у цивільній справі № 1306/6653/2012 є не ОСОБА_15 , а інша особа; п.14 – виконавцем підпису від імені ОСОБА_18 у мировій угоді з ОСОБА_15 у цивільній справі № 1306/6653/2012 є не ОСОБА_18 , а інша особа. Вказане також підтверджено висновком судової почеркознавчої експертизи № 121 від 02.09.2014 р.

Наведені висновки судових експертів не мають категоричного характеру, викладені у формі ймовірних суджень та припущень, а тому самі по собі не можуть беззаперечно підтверджувати відповідні обставини справи та винуватість обвинувачених.

Зокрема, як зазначає експерт в висновку №15 від 12.02.2014 р., встановлені ознаки підписів у клопотанні від 12.11.2011 р. про заперечення здійснення звукозапису у справі №1306/6653/2012 збігаються, однак у своїй сукупності вони достатні тільки для ймовірного висновку про те, що виконавцем підпису від імені ОСОБА_14 ймовірно є ОСОБА_7 .. Виявити сукупність ознак, яка необхідна для категоричного вирішення питання, не виявилось для експерта можливим, в зв`язку з малою ідентифікаційною значущістю виявлених збіжних ознак, які можуть зустрітись у підписах різних осіб, а також виконання досліджуваного підпису від імені ОСОБА_14 .

У експертному висновку №19 від 21.03.2014 р. зазначається, що малий об`єм інформації в досліджуваному документі не дозволяє прослідкувати варіантність виконання літер і цифр, а також виділити достатній комплекс ознак, який необхідний для категоричного висновку про те, що виконавцем рукописних записів «08 серпня» в позовній заяві у справі №13066653/2012, «01 серпня 11» у договорі оренди з правом викупу від 01.08.2011 р. та « отримав 02.07.2012 року ОСОБА_18 » є саме ОСОБА_7 .

При цьому слід врахувати, що жодним із висновків експерта не підтверджується, що підпис безпосередньо на позовній заяві, клопотанні чи на будь-якому іншому документі щодо розгляду Дрогобицьким міськрайонним судом справ № 1306/9103/2012, № 1306/6830/2012, № 1306/3038/2012 належить ОСОБА_7 чи ОСОБА_10 .

Суд, оцінюючи вказані докази, виходить з норми ст. 62 Конституції України, яка констатує, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Судом також досліджено матеріали цивільних справ, які розглядались Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області № 1306/3038/2012 за позовом ОСОБА_19 до ОСОБА_16 про зобов`язання виконання умов договору; № 1306/9103/2012 за позовом ОСОБА_18 до ОСОБА_13 про зобов`язання виконанння умов договору; № 1306/6830/2012 за позовом ОСОБА_18 до ОСОБА_15 про зобов`язання виконати умови договору та зустрічним позовом ОСОБА_15 до ОСОБА_18 про зобов`язання вчинити певні дії та визнати право власності.

Однак, матеріали вказаних справ не вказують на причетність обвинувачених до вчинення злочину, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, а лише підтверджують, що такі справи дійсно перебували в провадженні суду.

Окрім того судом встановлено, що вироком Болехівського міського суду Івано -Франківської області від 31.03.2017 року ОСОБА_12 засуджений за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 375 КК України та ч.1 ст. 366 КК України. Вказаним вироком була виключена корупційна складова в протиправних діяннях обвинуваченого, зокрема, що член організованої групи ОСОБА_10 використовував свої зв`язки з обвинуваченим, який діяв в його інтересах. Як наслідок, вироком, який набрав законної сили дійсно встановлено, що судом виносились завідомо неправосудні рішення.

За наведених обставин, звернення до суду з позовами, навіть й за умови, що такі позови підписувались та подавались від імені фіктивних учасників іншими особами, не може становити склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 КК України

Із протоколу обшуку за місцем проживання ОСОБА_11 від 24.07.2013 р. за адресою: АДРЕСА_20 вбачається, що в останнього виявлено та вилучено копії документів, зокрема, позовну заяву про зобов`язання виконання умов договору між ОСОБА_18 та ОСОБА_14 , зустрічний позов ОСОБА_14 до ОСОБА_18 , поданий до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області, мирові угоди укладені між ОСОБА_18 та ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_17 , ухвали Дрогобицького міськрайонного суду про закриття провадження у справі в зв`язку з визнанням мирової угоди за позовом ОСОБА_18 та ОСОБА_15 , ОСОБА_18 до ОСОБА_13 , договір купівлі-продажу приміщення за адресою: АДРЕСА_6 , укладеного між ОСОБА_14 та ОСОБА_13 тощо.

На даний час, у зв`язку із смертю ОСОБА_11 неможливо встановити, з яких підстав ці копії документів перебували у нього, з якою метою він зберігав їх в квартирі.

Як пояснив суду обвинувачений ОСОБА_7 , ОСОБА_11 був директором приватного землевпорядного підприємства, яке займалось розробкою технічної земельної документації. Для здійснення діяльності замовники надавали йому різні документи, які він опрацьовував; можливо зберігав їх вдома.

Із протоколу обшуку від 28.01.2014 р. за місцем проживання ОСОБА_10 за адресою: АДРЕСА_21 , вбачається, що виявлено та вилучено копію ухвали Дрогобицького міськрайонного суду м.Львова від 04.12.2012 р. про визнання мирової угоди, укладеної у справі за позовом ОСОБА_18 до ОСОБА_13 про зобов`язання вчинити дії та визнати право власності, за якою ОСОБА_18 зобов`язується звільнити нежитлові приміщення за адресами, АДРЕСА_6 , АДРЕСА_22 , АДРЕСА_19 та АДРЕСА_17 , ухвалу Львівського апеляційного суду від 25.04.2023 р. про скасування ухвали Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 02.04.2012 р., якою визнано право власності на об`єкт нерухомості за адресою АДРЕСА_8 , ксерокопію паспорта ОСОБА_16 , копія листа прокуратури Галицького району м.Львова від 02.04.2013 р. на ім`я директора ОКП ЛОР «БТІ та ЕО», попередження Шевченківського районного суду м.Львова від 20.09.2013 р. №К-12 з приводу неявки в судове засідання ОСОБА_14 та ОСОБА_15 у цивільній справі за позовом заступника прокурора м.Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради до ОСОБА_14 та ОСОБА_15 .

Із протоколу обшуку від 28.01.2014 р. автомобіля марки «Судзукі Вітара» д.н.з. НОМЕР_1 , яким користувався ОСОБА_10 , вбачається, що в такому виявлено та вилучено копію ухвали Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13.09.2013 р., повістки про виклик ОСОБА_15 , витяг з ЄРДР у к/п №42013150030000134 від 04.11.2013 р., супровідні листи №№ 466/8324/139, 2/466/194/13 від 30.10.2013 р., ухвалу Львівського апеляційного суду від 25.04.2013 р. ( не підписану), ухвали Шевченківського районного суду від 30.10.2013 р., ухвалу Франківського районного суду м.Львова від 12.07.2013 р. (не підписана), повідомлення до Франківського районного суду м.Львова від адвоката ОСОБА_48 від 08.11.2013 р. в інтересах ОСОБА_16 ( не підписана).

Разом з тим, суд немає підстав вважати, що наявність у ОСОБА_10 копій різного роду документів, пов`язаних із розглядом судових справ однозначно підтверджує винуватість останнього у вчиненні інкримінованих злочинів. Як встановив суд, і про це зазначається в обвинувальному акті, ОСОБА_10 був фаховим і практикуючим юристом, відтак надавав правничу допомогу, що пояснює наявність в нього копій ухвал, матеріалів інвентаризаційних документів, тощо. Окрім того, вилучені документи стосуються не лише конкретних судових справ Дрогобицького міськрайонного суду, а й справ інших судів, які не стосуються предмету обвинувачення.

Із протоколу обшуку від 20.08.2013 р. в приміщенні ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» за адресою: м.Львів, вул.Липинского, 54 вбачається, що вилучено базу даних реєстрації звернень щодо реєстраційних послуг, в тому числі і за вищевказаними адресами.

Із протоколу обшуку за місцем реєстрації ОСОБА_42 за адресою: АДРЕСА_23 , вбачається, що виявлено інвентаризаційні та реєстраційні справи на об`єкти нерухомості.

Із протоколу обшуку від 23.01.2014 р. ОСОБА_40 за адресою агенції з нерухомості «Центр нерухомості» : АДРЕСА_24 , вбачається, що виявлено та вилучено звіти про незалежну оцінку об`єктів нерухомості за адресами: АДРЕСА_12 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_19 , АДРЕСА_12 , тощо.

Із протоколу обшуку від 23.01.2014 р. за місцем проживання ОСОБА_40 за адресою; АДРЕСА_25 , вбачається, що виявлено ноутбук на жорсткому диску якого знаходились файли з вмістом документів об`єктів нерухомості та фотознімками таких об`єктів.

Із протоколу обшуку від 23.01.2014 р. за місцем проживання ОСОБА_27 за адресою: АДРЕСА_26 , вбачається, що виявлено та вилучено технічну документацію, інвентаризаційну справу, копію договору купівлі-продажу, витяг з державного реєстру правочинів та інші документи на приміщення за адресою: м.Львів, вул.Мазепи, 46, тощо.

Проте, дані вказані у протоколах обшуку лише констатують факт вилучення документів у осіб, які в силу своєї професійної діяльності виготовляють на замовлення, відповідну оцінку об`єктів нерухомості, формують інвентаризаційні та реєстраційні справи, тощо.

Протоколом тимчасового доступу до речей та документів від 12.02.2014 р. та інформацією ПрАТ «Київстар» щодо телефонних з`єднань ОСОБА_7 ОСОБА_12 ОСОБА_27 , ОСОБА_40 , ОСОБА_10 , на яких зафіксовані неодноразові з`єднання між ними, однак такі не заперечуються ОСОБА_7 , це ствердили і свідки ОСОБА_27 , ОСОБА_40 , разом з тим, з означеної інформації ПрАТ «Київстар» вбачається, що комунікація між зазначеними особами стосувалась технічної документації, оцінки майна, огляду приміщень, тощо, що відноситься до роду професійної діяльності вказаних осіб.

Наданими протоколами тимчасового доступу до речей та документів від 13.03.2014 р., стверджується: факт вилучення у приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_22 за адресою: м.Львів, вул.Героїв УПА,73 у м.Львові договорів купівлі-продажу №4639 від 28.11.2012 р. об`єкта нерухомості за адресою: АДРЕСА_6 , №5220 від 28.12.2012 р. об`єкта нерухомості за адресою: АДРЕСА_6 , №4963 від 18.12.2012 р. об`єкта нерухомості за адресою : АДРЕСА_4 , №1934 від 22.05.2013 р. об`єкта нерухомості за адресою: АДРЕСА_19 , №4529 від 19.11.2012 р. об`єкта нерухомості за адресою АДРЕСА_12 , а також документи та додатки на підставі яких вони укладалися; у приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_49 за адресою: АДРЕСА_27 договір купівлі-продажу №497 від 24.04.2013 р. об`єкта нерухомості за адресою: АДРЕСА_6 , а також документи та додатки на основі яких він укладався.

Наведені докази згідно ст. 85 КПК України, є належними та допустимими, оскільки зібрані з дотриманням принципу належності в порядку встановленому цим Кодексом, тобто задля доведення до відома суду та інших учасників провадження інформації, даних та відомостей, які які стосуються предмета доказування.

Разом з тим, означені докази лише підтверджують існування певних фактичних обставин, встановлених під час досудового розслідування, які не заперечувалися сторонами кримінального провадження (правочини з об`єктами нерухомого майна; реєстрація нерухомого майна; оцінка об`єктів нерухомості; наявність цивільних справ, а також матеріалів та вироку відносно судді ОСОБА_12 ; технічна інвентаризація нерухомих об`єктів), однак, на думку суду такі не містять даних про вчинення інкримінованих злочинів саме ОСОБА_10 та ОСОБА_7 та не підтверджують винуватість обвинувачених поза розумним сумнівом.

Як на доказ винуватості ОСОБА_10 та ОСОБА_7 сторона обвинувачення покликається також на протоколи про результати проведення негласної слідчої( розшукової) дії - спостереження за особою від 17.09.2013 р. №14/2-2319 ОСОБА_27 та ОСОБА_7 , від 17.09.2013 р. № 14/2-2323, в ході якого зафіксовано зустріч ОСОБА_18 та ОСОБА_17 , від 17.09.2013 р. №14/2-2324, зафіксовано зустріч ОСОБА_18 , ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , від 17.09.2013 р. №14/2-2322, в ході якого зафіксовано зустріч ОСОБА_18 , ОСОБА_13 , ОСОБА_17 , від 17.09.2013 р. №14/2-2321, в ході якого зафіксовано зустріч ОСОБА_14 , ОСОБА_11 та ОСОБА_7 , від 17.09.2013 р. № 14/2 -2326, в ході якого зафіксовано зустріч ОСОБА_7 та ОСОБА_40 , від 17.09.2013 р. № 14/2-2318, в ході якого зафіксовано зустрічі ОСОБА_7 , ОСОБА_17 та ОСОБА_14 , від 17.09.2013 р. № 14/2-2524, в ході якого зафіксовано зустріч ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , ОСОБА_50 та ОСОБА_18 ; протоколи про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії – зняття інформації з транспортних телекомукаційних мереж від 05.08.2013 р. №14/2-1959, від 13.08.2013 р. №14/2-2002, від 21.08.2023 р. №14/2-2090, від 27.08.2013 р. №14/2-2130, від 02.10.2013 р. №14/2-2525/03.10.23, від 15.07.2013 р. №14/2-1719, від 22.07.2013 р. №14/2-1769, від 29.07.2013 р. № №14/2-1830, від 29.07.2013 р. №14/2-1831, від 02.10.2013 р. №14/2-2521, від 29.07.2013 р., №14/2-1829, від 22.10.2013 р. №14/2-2644/27.10.2013, від 22.10.2013р. № 14/2-2646/27.10.2013, від 22.10.2013 р. №14/2-2645/27.10.2013, від 22.07.2013 р. №14/2-1770, від 22.07.2013 р. №14/2-1779, від 27.08.2013 р. №14/2-2129, від 13.08.2013 р. №14/2-2003, від 03.08.2013 р. №14/2-1959, від 21.08.2013 р. №14/2-2089, від 17.09.2013 р. №14/2-2329, від 17.09.2013 р. №14/2-2328, від 02.10.2013 р. №14/2-2524, від 02.10.2013 р. №14/2-2522, від 27.08.2013 р. №104/2-2131, від 13.08.2013 р., № 14/2-2001, у яких зафіксовані розмови між обвинуваченими ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_17 , а також розмови зі свідками ОСОБА_51 , ОСОБА_27 .

Відповідно до ст. 87 КПК України, недопустимими, зокрема, є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав і свобод людини. Суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; отримання доказів внаслідок катування; порушення права особи на захист; отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитись від давання показань та відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права; порушення права на перехресний допит; отримання показань від свідка, який надалі буде визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.

Згідно із рішенням Конституційного Суду України від 20.10.2011 у справі № 1-31/2011, фактичні дані або будь-які інші докази, одержані в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою є недопустимими доказами.

Процесуальний закон не визначає чіткого переліку підстав для визнання доказу очевидно недопустимим, а клопотання про очевидну недопустимість може бути заявлено з будь-яких підстав порушення порядку отримання доказів, у тому числі у зв`язку з істотним порушенням прав і свобод людини. У свою чергу, єдиним критерієм, яким суд повинен керуватися при визнанні чи невизнанні доказу недопустимим на стадії судового розгляду, є критерій очевидності недопустимості, який полягає у відсутності сумніву в тому, що було порушено КПК України, і таке порушення може бути встановлено судом відразу під час огляду доказу та не потребує проведення додаткових дій, зокрема дослідження всіх доказів.

Допустимість доказів – це їх придатність для використання у кримінальному процесі за формальними ознаками, на відміну від вимоги щодо належності, тобто придатності для використання за змістом.

Допустимість доказів оцінюється за наступними ключовими критеріями:

- належне джерело доказів,

- належна процесуальна процедура одержання доказів (загальні вимоги щодо проведення слідчих (розшукових) дій (ст. 223 КПК), норми щодо умов і процесуального порядку проведення таких слідчих (розшукових) дій (ст. 224-232 КПК), вимоги, щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій (глава 21 КПК)),

- належне процесуальне оформлення ходу і результатів проведення слідчих (розшукових) і негласних (розшукових) дій (протокол; носій інформації, на якому за допомогою технічних засобі зафіксовані процесуальні дії; журнал судового засідання),

- належний суб`єкт, який має право проводити процесуальні дії з метою одержання доказів (ч.1 ст. 84 , п.6 ч.2 ст. 39 КПК України),

- належний порядок проведення процесуальної дії, яка використовується як засіб одержання доказів.

Вирішуючи питання про застосування норм ст. 87 КПК до наданих сторонами доказів, необхідно виходити з того, що ці положення можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи.

Суд, визнаючи доказ недопустимим, відповідно до ч.ч.2 або 3 ст. 87 КПК, має зазначити, який саме пункт цих положень став підставою для такого рішення. Якщо суд визнає доказ недопустимим із посиланням на ч. 1 ст.87 КПК, він має зазначити, наслідком порушення якого саме фундаментального права або свободи стало отримання цього доказу та хто саме зазнав такого порушення.

Обґрунтовуючи наявність такого порушення, суд має послатися на конкретні норми Конституції та/або міжнародних договорів, якими гарантуються ці права і свободи, і за потреби — на практику відповідних органів, уповноважених тлумачити ці норми.

Крім того, суд має обґрунтувати, чому він вважає порушення фундаментального права або свободи настільки істотним, щоб зумовити визнання доказу недопустимим.

Так, у постанові від 15.06.2021 у справі №204/6541/16-к ККС ВС зазначив, що не в усіх випадках порушення навіть фундаментальних прав і свобод особи під час кримінального провадження має прямий вплив на дотримання гарантій справедливого судового розгляду, зокрема й на допустимість доказів.

Вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманих у їх результаті відомостей, суд повинен насамперед з`ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.

Неможливість визнати доказ недопустимим лише на підставі формального порушення порядку його отримання без встановлення істотного порушення прав людини та без співставлення його з іншими доказами пов`язана з передбаченою в КПК процедурою вирішення цього питання саме у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті.

Докази, отримані внаслідок таких процесуальних порушень, які прямо та істотно порушують права і свободи людини, можна поділити на ті, що прямо передбачені КПК або встановлені судом, мають похідний характер від доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав і свобод людини, отримані внаслідок інших порушень прав і свобод людини, які будуть мати різний алгоритм перевірки на предмет допустимості в залежності від характеру допущеного порушення.

Вирішуючи на підставі ч.1 ст.87 КПК питання щодо допустимості доказу, який отриманий з істотним порушенням фундаментальних прав чи свобод людини, суд має обґрунтувати яке саме фундаментальне право чи свобода особи були порушені, в чому саме полягає істотність такого порушення в тій мірі, що обумовлює недопустимість доказу, та за відповідності ситуації переліку критеріїв, наведеним в ч.2 ст.87 КПК, послатись на конкретний пункт цієї норми.

При вирішенні питання щодо допустимості похідних доказів, суд має встановити не лише отримання первісного доказу з істотним порушенням фундаментальних прав і свобод людини та його використання в процедурах, що призвели до отримання похідного доказу, а також що останній здобутий саме завдяки тій інформації, яка міститься в первісному доказі, що визнаний недопустимим на підставі ч.1-3 ст.87 КПК. Визнання недопустимими первісних доказів за іншими правилами допустимості, передбаченими КПК, саме по собі не дає підстав для визнання недопустимими похідних доказів на підставі ч.1 ст.87 КПК.

Наведене узгоджується з правовою позицію, викладеною ККС ВС у постановах від 08 жовтня 2019 року у справі №639/8329/14-к та від 12 листопада 2019 року у справі №236/863/17.

У разі ж встановлення іншого порушення прав та свобод людини (крім істотних) суд в кожному конкретному випадку має перевірити, у тому числі, чи вплинуло таке порушення на загальну справедливість судового розгляду за критеріями Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), практики ЄСПЛ та національного законодавства.

Вирішуючи питання щодо допустимості доказів, які зумовлюють сумніви у достовірності отриманих фактичних даних, що неможливо усунути та отриманих з порушенням процесуального закону, суд в кожному конкретному випадку має встановити чи спричинило це порушення появу обґрунтованих сумнівів у достовірності фактичних даних, отриманих в результаті проведення процесуальної дії та чи можливо усунути такі сумніви за допомогою інших доказів чи додаткових процесуальних засобів доказування. У цьому випадку докази, отримані з порушеннями КПК, можуть бути використані судом як допустимі лише у разі, якщо ці порушення не є істотними, тобто не могли вплинути та не впливають на достовірність отриманих фактичних даних, або якщо порушення є суттєвими, такими, що породжують сумніви у достовірності доказів, проте такі сумніви можуть бути усунуті іншими зібраними допустимими доказами. У разі встановлення порушення, що породжує сумніви в достовірності отриманих фактичних даних, які неможливо усунути на основі інших доказів чи за допомогою проведення додаткових процесуальних дій, суд має визнати такий доказ недопустимим. Суд здійснює встановлення достовірності доказу шляхом дослідження та аналізу його змісту, перевірки та співставлення з іншими доказами на предмет об`єктивного взаємозв`язку та взаємоузгодження.

Надані стороною обвинувачення протоколи НСРД були досліджені судом безпосередньо у судовому засіданні, кожен з учасників провадження мав можливість висловити своє відношення до них, у тому числі щодо їх допустимості, належності чи змісту.

Суд дослідивши, означені протоколи НСРД і прийшов до наступного висновку.

Відповідно до статі 246 КПК України, негласні слідчі (розшукові) дії – це різновид слідчих ( розшукових) дій, регламентованих Кримінальним процесуальним кодексом України, мета яких спрямована на здобуття доказів, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню.

Результати негласних слідчих (розшукових) дій можуть мати значення доказів у кримінальному процесі при їх безпосередньому дослідженні в судовому провадженні.

До негласних слідчих ( розшукових) дій у криміенальнорму прорцесчу посеред іншого входять: аудіо-, відео контроль особи ( ст. 260 КПК України); спостереження за особою ( ст.269 КПК України); зняття інформації з електронних комунікаційних мереж (ст.263 КПК України), тощо.

Слід звернути увагу, що вказані слідчі ( розшукові) дії грунтуються на одному й тому ж методі пізнання і фіксування в кримінальному провадженні, зокрема, візуальному спостереженні та технічному документуванні.

У рішення про проведення негласної слідчої (розшукової) дії зазначається строк її проведення.

Порядок проведення вказаних НСРД та оформлення їх результатів передбачено статтею 252 КПК України, відповідно до якої фіксація ходу і результатів негласних слідчих (розшукових) дій повинна відповідати загальним правилам фіксації кримінального провадження, передбаченими цим Кодексом. За результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії складається протокол, до якого в разі необхідності долучаються додатки. Відомості про осіб, які проводили негласні слідчі (розшукові) дії або були залучені до їх проведення, у разі здійснення щодо них заходів безпеки можуть зазначатися із забезпеченням конфіденційності даних про таких осіб у порядку, визначеному законодавством. Проведення негласних слідчих (розшукових) дій може фіксуватися за допомогою технічних та інших засобів. Протоколи про проведення негласних слідчих (розшукових) дій з додатками не пізніше ніж через двадцять чотири години з моменту припинення зазначених негласних слідчих (розшукових) дій передаються прокурору. Прокурор вживає заходів щодо збереження отриманих під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій речей і документів, які планує використовувати у кримінальному провадженні.

Відповідно до ст. 260 КПК України, аудіо-, відеоконтроль особи є різновидом втручання у приватне спілкування, яке проводиться без її відома на підставі ухвали слідчого судді, якщо є достатні підстави вважати, що розмови цієї особи або інші звуки, рухи, дії, пов ’язані з її діяльністю або місцем перебування тощо, можуть містити відомості, які мають значення для досудового розслідування.

Відповідно до ст. 263 КПК України , зняття інформації з електронних комунікаційних мереж (комплекс технічних засобів електронних комунікацій та споруд, призначених для надання електронних комунікаційних послуг) є різновидом втручання у приватне спілкування, що проводиться без відома осіб, які використовують засоби електронних комунікацій (телекомунікацій) для передавання інформації, на підставі ухвали слідчого судді, якщо під час його проведення можливо встановити обставини, які мають значення для кримінального провадження. В ухвалі слідчого судді про дозвіл на втручання у приватне спілкування в цьому випадку додатково повинні бути зазначені ідентифікаційні ознаки, які дозволять унікально ідентифікувати абонента спостереження, електронну комунікаційну мережу, кінцеве термінальне обладнання, на якому може здійснюватися втручання у приватне спілкування.

Зняття інформації з електронних комунікаційних мереж полягає у проведенні з застосуванням відповідних технічних засобів спостереження, відбору та фіксації зміни інформації, яка передається особою та має значення для досудового розслідування, а така одержанні, перетворенні і фіксації різних видів сигналів, що передаються каналами зв`язку.

Відповідно до ст.265 КПК України, зміст інформації, що передається особами через електронні комунікаційні мережі, з яких здійснюється зняття інформації, зазначається у протоколі про проведення зазначених негласних слідчих (розшукових) дій. При виявленні в інформації відомостей, що мають значення для конкретного досудового розслідування, в протоколі відтворюється відповідна частина такої інформації, після чого прокурор вживає заходів для збереження знятої інформації.

Зміст інформації, одержаної внаслідок здійснення зняття відомостей з електроних інформаційних систем або їх частин, фіксується на відповідному носієві особою, яка здійснювала зняття у спосіб, що забезпечує обробку, збереження або переданя інформації.

Дослідження інформації, отриманої при застосуванні технічних засобів, у разі необхідності здійснюється за участю спеціаліста. Слідчий вивчає зміст отриманої інформації, про що складається протокол. При виявленні відомостей, що мають значення для досудового озслідування і судового розгляду, в протоколі відтворюється відповідна частина інформації, після чого прокурор вживає заходів для збереження отриманої інформації. Носії інформації, на яких зафіксовані відомості, отримані в результаті проведення зазначених негласних слідчих (розшукових) дій, повинні зберігатися у стані, придатному для їх дослідження до набрання законної сили вироком суду. Носії інформації, на яких зафіксовані відомості, отримані в результаті проведення зазначених негласних слідчих (розшукових) дій, можуть бути предметом дослідження відповідних спеціалістів або експертів у порядку, передбаченому цим Кодексом ( ст.266 КПК України).

Відповідно до Інструкції про організацію проведення негласних слідчих ( розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні, затвердженої МЮ України 16.11.2012 3114/1042/516/1199/936/1687/5, регламентовано порядок фіксації результатів негласних слідчих ( розшукових) дій та дослідження інформації.

Зокрема, згідно з п.4.7 до протоколу про хід і результати проведення НСРД долучаються додатки, якими можуть бути: стенограми, аудіо-, відеозаписи, носії комп`ютерної інформації та інешгі матеріали, які пояснюють зміст протоколу.

Згідно п.4.7.1 додатки дло протоколу мають бути належним чином виготовлені, упаковані з метою надійного збереження, а також засвідчені підписами осіб, які викорнували негласну слідчу ( розшукову) дію ( ст.105 КПК України).

Фіксація результатів негласної слідчої ( розшукової) дії повинна здійснюватись таким чином, шоб завжди була можливість експертним шляхом встановити достовірність цих результатів ( п.4.8).

Віповідно до ч.3 ст.246 КПК України, рішення про проведення негласних слідчих ( розшукових) дій приймає слідчий суддя за клопотанням прокурора або слідчого, погодженого прокурором.

Із аналізу означених процесуальних норм вбачається, що протокол негласної слідчої (розшукової) дії (НСРД) складається самостійно працівником органу досудового розслідування або органом, що здійснює оперативно – розшукову діяльність. Відомості (інформація), здобута в ході проведення НСРД у вказаний протокол, заноситься працівником самостійно. При цьому, у випадку проведення таких негласних слідчих розшукових дій, як зняття інформації з електронних комунікаційних мереж чи аудіо - відеоконтролю особи, первинно така інформація фіксується на відповідних електронних носіях, які, відповідно до вимог ст. 252, 265 та 266 КПК України, повинні бути невід`ємними додатками до протоколів НСРД і зберігатись в стані, придатному для дослідження до набрання вироком законної сили. Як наслідок, достовірність наведених даних повинна підтверджуватись інформацією на відповідних носіях. Саме такі носії є першоджерелами здобутої інформації, а протокол НСРД є вторинною фіксацією відповідної інформації на паперовому носії посадовою особою органу досудового розслідування або органу, що здійснює оперативно – розшукову діяльність, після прийняття такої інформації з відповідного електронного носія (першоджерела).

Стороною обвинувачення до матеріалів справи не надано процесуальні документи, які стали підставою для проведення вказаних слідчих (розшукових) дій та носіїв інформації, на яких вони відображені.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 жовтня 2019 року у справі № 40/6847/15-к прийшла до висновку, що для оцінки доказів, отриманих в результаті НСРД, необхідно дослідити процесуальні документи, які стали підставою для проведення НСРД. Процесуальні документи про дозвіл на проведення НСРД повинні бути взяті до уваги судом, який розглядає справу, оскільки без з`ясування їх змісту неможливо прийняти рішення про допустимість доказів, отриманих в результаті проведення НСРД.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року звернула увагу на те, що ці процесуальні рішення виступають правовою підставою проведення НСРД з огляду на їх функціональне призначення щодо підтвердження допустимості доказової інформації, отриманої за результатами проведення таких дій, і тому вони повинні перевірятися та враховуватися судом під час оцінки цих доказів. Процесуальні документи про надання дозволу на проведення НСРД не є самостійним доказом у кримінальному провадженні.

Відтак, суд повинен оцінити докази, отримані у результаті НСРД у комплексі із правовою підставою для проведення НСРД, в тому числі з відповідною ухвалою слідчого судді про дозвіл на проведення НСРД.

Процесуальні ж документи, які стали підставою для проведення НСРД, не є документом в розумінні частини другої статті 99 КПК України, оскільки не містять зафіксованих і зібраних оперативними підрозділами фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб або групи осіб. Процесуальні документи про дозвіл на проведення НСРД суд повинен досліджувати під час розгляду справи з метою оцінки допустимості доказів, отриманих в результаті НСРД.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 не підтвердив розмов, зафіксованих у протоколах НСРД та заперечує викладені в протоколі обставини. Захист також звернув увагу суду, що у інформації з протоколів НСРД, яка оголошувалась прокурором та досліджувалась судом на стадії дослідження доказів, вбачається значна кількість неточностей та суперечностей.

Так, наприклад, у протоколі про проведення негласної слідчої (розшукової) дії – зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 22 липня 2013 року р.№ 14/2-1770 (телефонного номеру НОМЕР_2 , який знаходиться у користуванні ОСОБА_7 ), а саме у розмові за 09.07.2013 року о 17:19:19 вказується, що ОСОБА_7 відповів на телефонний дзвінок № НОМЕР_3 - ОСОБА_27 . Однак, зміст розмови починається з фрази ОСОБА_27 «Так, Тарас». В подальшому ОСОБА_7 запитує у ОСОБА_27 : «Що ти, ОСОБА_52 , говорив за « ОСОБА_53 » з кимось?». Тобто за змістом наведеної розмови, не ОСОБА_27 дзвонив до ОСОБА_7 , а той відповідав на телефонний дзвінок, а навпаки.

Аналогічно, у цьому ж протоколі розмова за 10.07.2013 року о 08.41.41 вказується, що ОСОБА_7 відповів на телефонний дзвінок НОМЕР_4 - ОСОБА_40 , однак, стенограма розмови починається з фрази ОСОБА_7 «Не розбудив?», що підтверджує, що ОСОБА_7 дзвонив до ОСОБА_40 , а не відповідав на її дзвінок.

Захист вважає стенограму спотвореною, неточною, а також допускає, що розмови вирвані з контексту, є неповними та з перекрученим змістом, який не дозволяє обєктивно відтворити обставини справи.

Наведене свідчать про наявність істотних розбіжностей між змістом протоколів НСРД та фактичними обставинами, які з них випливають. Такі розбіжності ставлять під сумнів правильність відображення змісту розмов, які у таких зафіксовані та достовірність викладених у протоколах відомостей. За відсутності матеріалів первинної фіксації інформації (оригінальнимх носіїв інформації), суд позбавлений можливості перевірити правильність складання зазначених протоколів, усунути виявлені суперечності та встановити їх дійсний зміст під час судового розгляду.

Відповідно до вимог КПК України, обов`язок доведення винуватості особи покладається на сторону обвинувачення, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Суд не вправі усувати недоліки доказування сторони обвинувачення або грунтувати своїх висновки на припущеннях. За таких обставин, протоколи НСРД, на які посилається сторона обвинувачення, доводячи вину обвинувачених у вчиненні інкримінованих ним кримінальних правопорушень, не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку, оскільки їх зміст не підтверджений належними та допустимим доказами, а достовірність викладених у них відомостей викликає обґрунтовані сумніви та не спростовує позиції захисту.

За таких обставин суд доходить висновку, що вимоги ст. 290 КПК України стороною обвинувачення дотримані не були, що істотно обмежило можливість сторони захисту належним чином ознайомитися з доказами обвинувачення, перевірити їх достовірність та підготувавти свої доводи та заперечення, чим порушено фундаментальне право обвинуваченого на захист.

Таким чином, суд приходить до обґрунтованого висновку про визнання недопустимими доказів сторони обвинувачення, здобутих завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, зокрема: протоколи про результати проведення негласної слідчої ( розшукової) дії - спостереження за особою від 17.09.2013 р. №14/2-2319; від 17.09.2013 р. № 14/2-2323; від 17.09.2013 р. №14/2-2324; від 17.09.2013 р. №14/2-2322; від 17.09.2013 р. №14/2-2321; від 17.09.2013 р. № 14/2 -2326; від 17.09.2013 р. № 14/2-2318; від 17.09.2013 р. № 14/2-2524; протоколи про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії – зняття інформації з транспортних телекомукаційних мереж від 05.08.2013 р. №14/2-1959, від 13.08.2013 р. №14/2-2002, від 21.08.2023 р. №14/2-2090, від 27.08.2013 р. №14/2-2130, від 02.10.2013 р. №14/2-2525/03.10.23, від 15.07.2013 р. №14/2-1719, від 22.07.2013 р. №14/2-1769, від 29.07.2013 р. № №14/2-1830, від 29.07.2013 р. №14/2-1831, від 02.10.2013 р. №14/2-2521, від 29.07.2013 р., №14/2-1829, від 22.10.2013 р. №14/2-2644/27.10.2013, від 22.10.2013р. № 14/2-2646/27.10.2013, від 22.10.2013 р. №14/2-2645/27.10.2013, від 22.07.2013 р. №14/2-1770, від 22.07.2013 р. №14/2-1779, від 27.08.2013 р. №14/2-2129, від 13.08.2013 р. №14/2-2003, від 03.08.2013 р. №14/2-1959, від 21.08.2013 р. №14/2-2089, від 17.09.2013 р. №14/2-2329, від 17.09.2013 р. №14/2-2328, від 02.10.2013 р. №14/2-2524, від 02.10.2013 р. №14/2-2522, від 27.08.2013 р. №14/2-2131, від 13.08.2013 р., № 14/2-2001.

Заперечуючи доводи сторони захисту щодо недопустимості вказаних доказів, прокурор покликається на відповідь Львівського апеляційного суду від 26.05.2023 №284нт, наданої на запит Львівської обласної прокуратури, з якої вбачається, що у 2014 році процесуальні документи щодо надання дозволу на проведення НСРД у цій справи були знищені в зв`язку з масовими заворушеннями, захопленням адмінбудівель правоохоронних органів та з метою недопущення несанкціонованого витоку інформації. Акт на знищення документів і справ від 19.02.2014 №73-21 надано суду.

Судом не заперечується сам факт ухвалення Львівським апеляційним судом ухвал, які стали підставою для проведення НСРД , оскільки у наданій відповіді є покликання на відповідні дати, номери справ та вихідні дані документу.

Однак, за відсутності ухвал слідчого судді, розглядаючи обставини даного кримінального провадження, позицію сторони захисту, суд позбавлений об`єктивної можливості перевірити доводи обвинуваченого, який заперечує свою винуватість в інкримінованих правопорушеннях.

За чинними процесуальними нормами, ухвала слідчого судді про проведення НСРД не є доказом вчинення злочину, бо не містить фактичних даних, а слугує лише законною підставою для отримання таких доказів (аудіо записів, відео).

Відповідно до ст.248 КПК України ухвала слідчого судді про надання дозволу на проведення НСРД, повинна містити, окрім іншого, короткий виклад обставин кримінального правопорушення, правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті КК України, відомості про особу ( осіб), місце або річ щодо яких проводитиметься НСРД, вид негласної слідчої (розшукової) дії, на проведення якої надається дозвіл; обґрунтування неможливості отримати необхідні відомості іншим способом, а також строк дії ухвали.

Відповідно до ст.258 КПК України, ніхто не може зазнавати втручання у приватне життя без ухвали слідчого судді.

Аудіо-, відео контроль особи, зняття інформації з електронних комунікаційних мереж, обстеження житла чи іншого володіння особи повинно бути належдно обгрунтоване, детально мотивоване, оскільки такі дії суттєво обмежують конституційні права людини. Недотримання таких правових норм є підставою для визнання результатів НСРД недопустимими доказами.

Відсутність ухвал слідчого судді в матеріалах кримінального провадження унеможливлюють встановлення факту законності та обґрунтованості втручання у приватне спілкування обвинувачених, а також перевірки здійснення НСРД в межах конкретного кримінального провадження та у визначені слідчим суддею строки.

Сторона обвинувачення покликаєтьс на ч. 2 ст. 8 ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність», положення ч. 2 ст. 252 КПК України, в яких зазначено, що за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії складається протокол, до якого в разі необхідності долучаються додатки. І оскільки КПК не містить імперативної вимоги щодо обов`язкового долучення до протоколів НСРД, як додатку, аудіо- або відеозаписів зроблених за допомогою технічних засобів під час проведення НСРД. Відтак, прокурор вважає, що відсутність у даній справі дисків не є підставою для визнання доказу недопустимим.

Разом з тим, слід звернути увагу, що в даному випадку орган досудового розслідування вважав за доцільне долучити до протоколу про проведення НСРД додатки - магнітні носії інформації , що вбачається із змісту протоколів і не заперечується прокурором.

Як вбачається із матеріалів кримінального провадження слідчим означені додатки-магнітні носії інформації вкількості 24 шт. надсилались прокурору, однак, по факту такі відсутні в матеріалах справи і суду не надавались.

Окрім того, у матеріалах справи відсутні докази про те, що результати НСРД в повному обсязі були відкриті стороні захисту в порядку, визначеному статтею 290 КПК України, зокрема, процесуальні документи, які стали правовою підставою для проведення відповідних негласних слідчих (розшукових) дій, а також усіх матеріалів, отриманих за результатми їх проведення.

Відповідно до ч.12 ст.290 КПК України, якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться і них, як докази.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 ствердив, що при відкритті матеріалів йому не було відомо чи є додатки - магнітні носії інформації до протоколів НСРД, оскільки ні йому, ні захиснику такі для ознайомлення не надавались.

Покликання прокурора на протокол про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 24.06.2014, як на доказ надання стороні захисту

( ОСОБА_7 та захиснику ОСОБА_54 ) для ознайомлення усіх матеріалів кримінального провадження не підтверджує факту надання для ознайомлення саме додатки-магнітні носії інформації вкількості 24 шт.

Суд досліджуючи цю обставину, звернув увагу, що у сформованому томі кримінального провадження підшиті лише протоколи про проведення НСРД з відміткою про додатки, проте фактично будь-яких конвертів з дисками до кожного протоколу, як це зроблено з іншими процесуальними документами, не долучено. Інформації про тещо DVD- диски зберігаютьтся в окремому пакеті, який зберігається при кримінальній справі немає.

Як пояснив суду прокурор, на даний час встановити місце знаходження вказаних додатків не видається можливим, допускає їх втрату.

З метою повноти, всебічності та об`єктивності зясування усіх обставин кримінального провадження, суд пропонував стороні обвинувачення надати повторні копії аудіо- або відеозаписів, зроблених за допомогою технічних засобів під час проведення НСРД, оскільки такі повинні зберігатись на первинному джерелі інформації.

Однак, як пояснив суду прокурор, за спливом часу ( понад 10 років) змінились слідчі, оперативні працівники, відсутня можливість встановити місцезнаходження комп`ютерної техніки, на якій здійснювались відповідні записи, тому отримати повторні копії є неможливо.

Відповідно до ст. 94 КПК України, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Таким чином, досліджені судом докази містять істотні суперечності, а окремі з них визнані недопустимим або не можуть бути визнані достатньо надійними для підтвердження оставин обвинувачення. Після їх оцінки у сукупності, суд не отримав переконливих та узгоджених даних, які б давали підстави для висновку про винуватість обвинувачених поза розумним сумнівом.

За таких обставин, оцінивши надані стороною обвинувачення докази, суд приходить до переконання про недоведеність наявності в діях ОСОБА_7 складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст.190, ч.3 ст.209, ч.3 та ч. 5 ст.27 та ч.2 ст. 364 КК України (в редакції Закону України № 3207-V1 від 07.04.2011 Кримінального кодексу України) та ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст.190, ч.3 ст.209, ч.3 ст.27 та ч. 2 ст. 364 КК України (в редакції Закону України № 3207-V1 від 07.04.2011 Кримінального кодексу України).

Відтак, ОСОБА_7 та ОСОБА_10 належить визнати невинуватими та виправдати у пред`явленому їм обвинуваченні за вказаними статтями у звязку із недоведеністю вини. .

Кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 по ч.5 ст.27, ч.2 ст.375 КК України слід закрити у зв`язку із декриміналізацією злочину на підставі Закону України №3233-1Х від 13.07.2023.

Кримінальне прорвадження щодо ОСОБА_10 по ч.3 ст.27 ч.2 ст.375 КК України слід закрити у зв`язку із декриміналізацією злочину на підставі Закону України №3233-1Х від 13.07.2023.

Керуючись ст. ст. 370, 371, 373, 374 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_7 визнати невинуватим у вчиненні кримінальнихправопорушень, передбачених ч. 4 ст.190, ч.3 ст.209, ч.5 ст.27 та ч. 2 ст. 364 КК України ( в редакції Закону України № 3207-V1 від 07.04.2011 Кримінального кодексу України) та виправдати на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.

ОСОБА_10 визнати невинуватим у вчиненні кримінальнихправопорушень, передбачених ч. 4 ст.190, ч.3 ст.209, ч.3 ст.27 та ч. 2 ст. 364 КК України ( в редакції Закону України № 3207-V1 від 07.04.2011 Кримінального кодексу України) та виправдати на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.

Кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 по ч.5 ст.27, ч.2 ст.375 КК України слід закрити у зв`язку із декриміналізацією злочину на підставі Закону України №3233-1Х від 13.07.2023.

Кримінальне прорвадження щодо ОСОБА_10 по ч.3 ст.27 ч.2 ст.375 КК України слід закрити у зв`язку із декриміналізацією злочину на підставі Закону України №3233-1Х від 13.07.2023.

Вирок може бути оскаржений до Львівськогоапеляційного суду через Галицькийрайонний суд міста Львова протягом 30 днів з дня йогопроголошення.

Вирокнабираєзаконноїсилипіслязакінчення строку на подачу апеляційної скарги за відсутності такої скарги, а при оскарженні вироку - після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Обвинуваченим та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні, надіслати копію вироку не пізніше наступного дня після його ухвалення.

Вирок виготовлено в нарадчій кімнаті.

Головуючий суддя ОСОБА_1

Суддя ОСОБА_2

Суддя ОСОБА_3