Вирок від 24 червня 2026 р. у справі №755/1775/26 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/1775/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ "25" червня 2026 р.

Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження внесене в ЄРДР за №12025100040003334 від 18.10.2025 відносно обвинуваченого

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Київської області, Вишгородського району, с. Старі Петрівці, українця, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, -

за участю учасників кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6

представника потерпілого ОСОБА_7

захисників ОСОБА_8 ОСОБА_9

обвинуваченого ОСОБА_3

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 , орієнтовно з 2018 року будучи знайомим із ОСОБА_10 та займаючись діяльністю, пов`язаною з придбанням транспортних засобів на онлайн-аукціонах у Сполучених Штатах Америки та їх доставкою на територію України, у квітні 2025 року на прохання останнього погодився надати допомогу у придбанні автомобіля відповідно до визначених ним параметрів та побажань, у зв`язку з чим між ними склалися довірливі відносини.

У подальшому ОСОБА_3 підібрав для ОСОБА_10 автомобіль марки «Infiniti», моделі QX55, 2023 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , який останній погодився придбати з подальшою реєстрацією транспортного засобу на свою матір - ОСОБА_11 , оскільки грошові кошти на придбання автомобіля сплачувалися саме останньою.

У зв`язку з похилим віком ОСОБА_11 подальше спілкування щодо придбання, доставки та митного оформлення автомобіля здійснювалося ОСОБА_3 із її сином - ОСОБА_10 .

Так, 18 квітня 2025 року ОСОБА_3 прибув за місцем проживання ОСОБА_11 за адресою: АДРЕСА_2 , де отримав від останньої грошові кошти у сумі 585 000 гривень для придбання автомобіля марки «Infiniti», моделі QX55, про що надав письмову розписку.

У подальшому ОСОБА_3 повідомив ОСОБА_10 , що автомобіль марки «Infiniti», моделі QX55, 2023 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , прибув на територію України та перебуває на Львівській митниці, у зв`язку з чим виникла необхідність сплати митних платежів у сумі 174 000 гривень. 24 червня 2025 року ОСОБА_3 , перебуваючи за місцем проживання ОСОБА_11 , повторно отримав від останньої грошові кошти у сумі 174 000 гривень для сплати митних платежів за вказаний транспортний засіб, про що також надав письмову розписку.

У цей час у ОСОБА_3 виник злочинний умисел, спрямований на заволодіння грошовими коштами ОСОБА_11 шляхом зловживання її довірою та довірою ОСОБА_10 . Під приводом необхідності сплати митних платежів за автомобіль марки «Infiniti», моделі QX55, 2023 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , а також майбутнього митного оформлення транспортного засобу, ОСОБА_3 , достовірно знаючи про відсутність наміру та реальної можливості виконати взяті на себе зобов`язання, заволодів грошовими коштами потерпілої.

Діючи умисно, з корисливих мотивів, в умовах воєнного стану, введеного на території України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, ОСОБА_3 , з метою приховування факту несплати митних платежів, 25 червня 2025 року надіслав ОСОБА_10 через месенджер «Viber» файл, який містив платіжну інструкцію АТ КБ «ПриватБанк» щодо перерахування коштів за митне оформлення транспортного засобу.

Разом з тим, під час судового розгляду встановлено, що вказана платіжна інструкція не підтверджує факту сплати митних платежів за автомобіль марки «Infiniti», моделі QX55, 2023 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , а грошові кошти у сумі 174 000 гривень фактично не були перераховані на рахунок відповідного митного органу.

Таким чином, ОСОБА_3 , шляхом зловживання довірою, в умовах воєнного стану, заволодів грошовими коштами ОСОБА_11 у загальній сумі 174 000 гривень, чим завдав потерпілій значної матеріальної шкоди.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення у повному обсязі не визнав та надав суду пояснення, згідно з якими він дійсно був знайомий зі свідком ОСОБА_10 приблизно з 2018-2019 років, оскільки раніше займався діяльністю, пов`язаною з придбанням та доставкою транспортних засобів з-за кордону, і вже неодноразово допомагав ОСОБА_10 у придбанні автомобілів.

У 2025 році ОСОБА_10 звернувся до нього з проханням підібрати та придбати для нього автомобіль. За словами ОСОБА_3 , він разом із ОСОБА_10 обговорював різні варіанти транспортних засобів, після чого було підібрано автомобіль марки «Infiniti», моделі QX55, 2023 року випуску.

ОСОБА_10 перебуваючи в той час за кордоном попросив його звернутися до матері, ОСОБА_11 , яка мала передати грошові кошти для придбання автомобіля. Він - ОСОБА_3 приїхав до ОСОБА_11 за місцем її проживання, де отримав від неї грошові кошти у сумі близько 580 000 грн, які, за його словами, були призначені для придбання автомобіля, оплати аукціонного збору та логістики з території США до України.

Обвинувачений не заперечував факту отримання зазначених грошових коштів та підтвердив, що власноруч написав відповідну розписку, предявлену йому для огляду в судовому засіданні.

Після цього автомобіль було придбано на аукціоні у США, він прибув до Литви, а надалі мав бути доставлений на територію України. Логістикою займалася відповідна компанія-перевізник, а він надсилав ОСОБА_10 фотоматеріали щодо автомобіля та повідомляв про етапи його транспортування.

Пояснив, що під час транспортування автомобіля виникла необхідність придбання запчастин і проведення додаткових робіт, у зв`язку із чим він повідомляв про потребу додаткових витрат.

За його словами, частина коштів була витрачена на запчастини, зокрема на бампер, решітки, радіатор та інші комплектуючі, які нібито були придбані для автомобіля. Щодо грошових коштів у сумі 174 000 грн, обвинувачений пояснив, що зазначена сума була передана йому ОСОБА_11 для сплати митних платежів.

Він визнав факт отримання цих коштів, а також підтвердив, що писав розписку про їх отримання. При цьому він спочатку мав намір перерахувати кошти на рахунок митного органу через власну банківську картку, однак платіж не був проведений через блокування банківської картки та фінансові обмеження банку.

Після цього намагався здійснити переказ коштів, однак банк не пропустив операцію, після чого кошти залишилися на його рахунку.

Разом з тим будь-яких належних документальних підтверджень фактичного перебування вказаних коштів на рахунку, їх подальшого повернення потерпілій або реальної спроби сплати митних платежів обвинувачений суду не надав.

Окремо ОСОБА_3 пояснив обставини створення та направлення ОСОБА_10 платіжної квитанції щодо сплати митних платежів. Обвинувачений фактично підтвердив, що така квитанція не була реальною банківською платіжною інструкцією, а була ним відредагована. За його словами, він взяв наявну у нього квитанцію на іншу суму, за допомогою стороннього застосунку відредагував PDF-файл, змінив суму на 174 000 грн. та змінив прізвище, після чого надіслав цей файл ОСОБА_10 з метою «виграти час» для вирішення питання з банком та сплатою митних платежів.

При цьому обвинувачений зазначив, що усвідомлював, що надіслана ним квитанція фактично не підтверджувала здійснення відповідної оплати, однак пояснював свої дії бажанням уникнути конфлікту з ОСОБА_10 та не викликати до себе додаткових підозр.

Такі пояснення, на переконання суду, мають істотне значення для оцінки суб`єктивної сторони вчиненого, оскільки свідчать про усвідомлення обвинуваченим факту неналежного виконання взятих на себе зобов`язань та повідомлення потерпілій і свідку неправдивої інформації щодо стану митного оформлення автомобіля.

ОСОБА_3 також пояснив, що згодом ОСОБА_10 дізнався про те, що автомобіль не розмитнений, почав вимагати повернення грошових коштів, звертався до нього та повідомляв про намір звернутися до поліції. Обвинувачений підтвердив, що після цього між ним та ОСОБА_10 виник конфлікт, однак заперечував наявність умислу на заволодіння чужими грошовими коштами.

Разом з тим, відповідаючи на питання учасників судового провадження, ОСОБА_3 фактично визнав, що грошові кошти у сумі 174 000 грн. на митницю перераховані не були, транспортний засіб потерпілій переданий не був, а створена та надіслана ним квитанція була змінена ним самостійно та не відповідала фактичним обставинам проведення платежу.

Крім того, обвинувачений визнав, що не заперечує факт написання розписок власноруч, а також погодився з тим, що у частині 174 000 грн, які призначалися для розмитнення та запчастин, він готовий повернути потерпілій кошти.

Водночас із цивільним позовом у повному обсязі не погодився, зазначивши, що визнає його лише в частині 174 000 грн, а з іншими вимогами не згоден.

Суд оцінює наведені пояснення обвинуваченого критично в частині заперечення ним умислу на заволодіння грошовими коштами потерпілої, оскільки вони суперечать сукупності досліджених у судовому засіданні доказів та фактично спрямовані на зменшення обсягу кримінальної відповідальності.

Водночас суд бере до уваги ті пояснення обвинуваченого, в яких він підтвердив факт отримання коштів від потерпілої, написання розписок, неперерахування 174 000 грн. на рахунок митного органу, створення відредагованої платіжної квитанції та непередання транспортного засобу потерпілій, оскільки ці обставини узгоджуються з показаннями потерпілої, свідка та письмовими доказами, дослідженими судом.

Допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_11 пояснила, що навесні 2025 року вона разом зі своїм сином ОСОБА_10 вирішила придбати автомобіль для особистого користування.

За її словами, син повідомив, що знайшов особу, яка займається підбором та доставкою автомобілів із-за кордону, а саме ОСОБА_3 , якого він знав раніше та якому довіряв у зв`язку з попереднім позитивним досвідом співпраці. Потерпіла зазначила, що 18 квітня 2025 року ОСОБА_3 особисто прибув до неї додому та повідомив про необхідність передачі коштів для придбання автомобіля.

За вказівкою сина вона передала обвинуваченому грошові кошти у сумі 585 000 грн., після чого отримала від нього власноруч написану розписку про отримання зазначених коштів. Потерпіла наголосила, що до цього часу особисто обвинуваченого не знала та передала кошти виключно через довіру до свого сина та його запевнення щодо надійності ОСОБА_3 .

Надалі, як пояснила потерпіла, обвинувачений ще неодноразово звертався до неї з проханням передати додаткові кошти, посилаючись на необхідність придбання деталей для автомобіля, оплату логістики та проведення митного оформлення транспортного засобу.

Зокрема, вона повторно передала ОСОБА_3 45 375 грн, про отримання яких він також написав розписку.

Крім того, 24 червня 2025 року обвинувачений знову прибув до неї та повідомив, що для завершення процедури розмитнення автомобіля необхідно сплатити митні платежі. Довіряючи наданій ним інформації, потерпіла передала ОСОБА_3 ще 174 000 грн, на підтвердження чого також отримала від нього письмову розписку.

Всі кошти, які передавались обвинуваченому, були її особистими заощадженнями, які вона накопичувала протягом тривалого часу, а також коштами, які були відкладені для придбання автомобіля. Наголосила, що мала намір придбати автомобіль разом із сином, а оформлення транспортного засобу планувалося на її ім`я.

Після передачі останньої суми коштів син почав повідомляти її про виникнення проблем із отриманням автомобіля. Зокрема, ОСОБА_3 перестав виходити на зв`язок, не надавав документів на автомобіль та не пояснював причин затримки. Лише згодом їй стало відомо від сина, що транспортний засіб не був розмитнений, а надана обвинуваченим інформація не відповідала дійсності.

Потерпіла також зазначила, що ОСОБА_3 повідомляв про необхідність додаткових коштів на придбання деталей для автомобіля та інші витрати, однак жодних підтверджуючих документів щодо фактичного використання отриманих від неї коштів не надав. У ході допиту потерпіла підтвердила, що обвинувачений жодного разу особисто не повідомляв їй про готовність добровільно повернути отримані кошти.

Також потерпіла підтвердила, що автомобіль у подальшому був оформлений на неї, однак це відбулося вже після того, як її син власним коштом був змушений здійснити розмитнення транспортного засобу та вирішувати питання, які відповідно до домовленостей мав виконати обвинувачений.

Потерпіла ОСОБА_11 підтримала заявлений цивільний позов у повному обсязі, наполягаючи на стягненні з обвинуваченого завданої матеріальної шкоди, оскільки вважає, що передані нею кошти були отримані останнім під приводом виконання взятих на себе зобов`язань, які фактично виконані не були.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_10 пояснив, що з обвинуваченим ОСОБА_3 був знайомий з 2018 року та раніше неодноразово співпрацював з ним при придбанні автомобілів із-за кордону. За словами свідка, попередні домовленості між ними виконувалися належним чином, у зв`язку з чим він довіряв обвинуваченому та був переконаний у його добросовісності.

У 2025 році вирішив придбати автомобіль для своєї матері ОСОБА_11 . З цією метою він звернувся до ОСОБА_3 , який запропонував підібрати та доставити транспортний засіб із США. Після обговорення вартості автомобіля та супутніх витрат сторони досягли усної домовленості щодо придбання автомобіля марки Infiniti QX25. Зі слів свідка, на прохання обвинуваченого його мати передала останньому грошові кошти в сумі 585 000 грн для придбання автомобіля.

Надалі ОСОБА_3 повідомляв про необхідність додаткових витрат, пов`язаних із купівлею запчастин, логістикою та митним оформленням транспортного засобу, у зв`язку з чим були передані ще 45 375 грн для придбання деталей та 174 000 грн для здійснення розмитнення автомобіля. При цьому кожного разу обвинувачений підтверджував отримання коштів письмовими розписками.

Всі етапи придбання автомобіля, участь в аукціоні, організацію доставки та митного оформлення повністю контролював ОСОБА_3 , який запевняв його у належному виконанні взятих на себе зобов`язань. Сам свідок не брав участі в аукціоні та не здійснював жодних дій щодо придбання автомобіля, покладаючись виключно на інформацію, яку надавав обвинувачений.

За словами ОСОБА_10 , протягом тривалого часу ОСОБА_3 підтримував із ним зв`язок через телефонні дзвінки, месенджери «Viber» та «Telegram», повідомляючи про перебіг доставки автомобіля та необхідність додаткових платежів. Обвинувачений надсилав фотографії транспортного засобу, повідомляв про його перебування на різних етапах транспортування, а також інформував про потребу у сплаті митних платежів.

Свідок зазначив, що спочатку не мав жодних підстав сумніватися у правдивості повідомлень обвинуваченого, оскільки раніше співпраця між ними була успішною. Проте згодом його почали насторожувати постійні затримки з доставкою автомобіля та нові вимоги щодо передачі коштів. Зокрема, ОСОБА_3 повідомляв, що автомобіль уже перебуває в Литві та очікує митного оформлення, а згодом надсилав документи про нібито сплату митних платежів. Однак після перевірки свідок з`ясував, що надана квитанція містить неправдиві відомості та фактично є підробленою, оскільки у справжній квитанції за тим номером була сума платежу лише 500 грн. замість зазначених 174 000 грн.

ОСОБА_10 після цього почав самостійно з`ясовувати обставини розмитнення автомобіля та встановив, що транспортний засіб фактично не був розмитнений, а кошти, передані для цих цілей, не були використані за призначенням.

Крім того, обвинувачений почав уникати спілкування, перестав відповідати на дзвінки та повідомлення, а також не надавав жодних документів, які б підтверджували здійснення митного оформлення автомобіля. Після втрати зв`язку з обвинуваченим він неодноразово намагався особисто зустрітися з ним та з`ясувати обставини справи. Він звертався до ОСОБА_3 через месенджери та телефонні дзвінки, а також направляв до нього знайомих осіб.

Однак будь-яких зрозумілих пояснень щодо місцезнаходження коштів або причин невиконання домовленостей не отримав. Також свідок зазначив, що відповідно до домовленостей саме ОСОБА_3 повинен був забезпечити придбання автомобіля, його доставку до України, розмитнення та передачу транспортного засобу замовнику. Проте цих зобов`язань обвинувачений не виконав, унаслідок чого свідок був змушений самостійно вирішувати питання митного оформлення автомобіля та сплачувати відповідні платежі.

За словами ОСОБА_10 , для завершення митного оформлення автомобіля він власним коштом сплатив близько 171 000 грн митних платежів, після чого транспортний засіб був розмитнений та оформлений на його матір. При цьому кошти, раніше передані ОСОБА_3 для розмитнення, останнім повернуті не були. Свідок наголосив, що довірив обвинуваченому значні грошові кошти виключно через попередній позитивний досвід співпраці та відсутність будь-яких підстав сумніватися у його добросовісності. Лише після встановлення факту підроблення квитанції про оплату митних платежів та невиконання взятих на себе зобов`язань він усвідомив, що він та його матір стали жертвою обману.

На переконання свідка, дії ОСОБА_3 свідчили про умисне введення його в оману щодо фактичного використання отриманих коштів та виконання домовленостей щодо придбання, доставки та розмитнення автомобіля, унаслідок чого йому та його матері було завдано значної матеріальної шкоди.

Окрім показань обвинуваченого ОСОБА_3 потерпілої ОСОБА_11 та свідка ОСОБА_10 , судом були безпосередньо досліджені письмові докази, які в сукупності підтверджують винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

Крім наведених доказів, судом було досліджено письмові документи щодо придбання, транспортування та митного оформлення транспортного засобу марки Infiniti QX55, які перебували в матеріалах кримінального провадження.

Так, судом досліджено Buyer Receipt аукціону IAAI від 23.04.2025, відповідно до якого транспортний засіб Infiniti QX55 2023 року випуску, VIN НОМЕР_1 , був придбаний за ціною 10 910 доларів США.

У зазначеному документі покупцем вказано компанію «My Car LLC», яка використовувалась обвинуваченим під час організації придбання автомобіля для потерпілої. Також судом досліджено інвойс компанії G&G Auto Sales LLC від 18.04.2025, відповідно до якого вартість автомобіля Infiniti QX55 становила 10 910 доларів США, а вартість доставки - 1 600 доларів США, загальна сума витрат становила 12 510 доларів США.

Вказаний документ узгоджується з показаннями потерпілої щодо предмета домовленостей із обвинуваченим та підтверджує реальне існування транспортного засобу, який був предметом домовленостей сторін.

Крім того, судом досліджено митну декларацію та контрольні талони митного оформлення транспортного засобу, відповідно до яких автомобіль Infiniti QX55 був ввезений на митну територію України та проходив процедуру митного оформлення.

Зазначені документи містять відомості про транспортний засіб, його вартість, ідентифікаційний номер кузова, а також про здійснення митних процедур щодо нього. Також досліджено свідоцтво про право власності (Certificate of Title) штату Флорида щодо зазначеного транспортного засобу, яке підтверджує його існування, походження та перебування у цивільному обігу.

Судом також досліджено платіжний документ АБ «Укргазбанк» від 11.09.2025 щодо сплати митних платежів у сумі 170 800 грн, здійсненої потерпілою під час митного оформлення транспортного засобу. Зазначений документ має істотне значення для кримінального провадження, оскільки підтверджує необхідність повторної сплати митних платежів саме потерпілою, незважаючи на те, що раніше відповідні кошти були передані обвинуваченому для виконання таких дій.

Сукупність наведених документів підтверджує факт існування домовленостей між потерпілою та обвинуваченим щодо придбання та доставки транспортного засобу, передачі грошових коштів для цих цілей, а також подальшого виникнення необхідності повторної сплати потерпілою митних платежів через невиконання обвинуваченим взятих на себе зобов`язань.

Так, судом досліджено розписку від 18.04.2025 року, власноруч написану та підписану ОСОБА_3 , відповідно до якої останній отримав від ОСОБА_11 грошові кошти в сумі 585 000 гривень (еквівалент 14 200 доларів США) для придбання автомобіля марки Infiniti QX55 2023 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , з аукціону США та оформлення його на ім`я потерпілої.

Вказана розписка підтверджує факт передачі потерпілою значної суми коштів саме обвинуваченому, визначає мету передачі коштів та спростовує будь-які доводи про відсутність між сторонами відповідних домовленостей.

Також судом досліджено власноручний запис, виконаний ОСОБА_3 на вказаній розписці, відповідно до якого 16.05.2025 року він додатково отримав від потерпілої грошові кошти в сумі 45 375 гривень для закупівлі запасних частин до вищевказаного автомобіля.

Наведений доказ підтверджує, що після отримання основної суми обвинувачений продовжував повідомляти потерпілу про необхідність внесення додаткових коштів під приводом забезпечення придбання та доставки транспортного засобу.

Крім того, судом досліджено власноручний запис ОСОБА_3 від 24.06.2025 року, відповідно до якого він отримав від потерпілої грошові кошти в сумі 174 000 гривень (еквівалент 4 100 доларів США) для сплати митних платежів за зазначений автомобіль. Вказаний доказ підтверджує отримання обвинуваченим ще однієї значної суми коштів під приводом завершення процедури ввезення та митного оформлення автомобіля на території України.

Судом досліджено платіжну інструкцію, яку ОСОБА_3 надав потерпілій та свідку ОСОБА_10 як підтвердження сплати митних платежів у сумі 174 000 грн. Зазначений документ був використаний обвинуваченим для створення у потерпілої та свідка переконання про те, що отримані ним кошти використані за призначенням, а саме перераховані для митного оформлення автомобіля.

Разом з тим, протоколом огляду веб-сайту АТ КБ «ПриватБанк» встановлено, що після введення коду документа №9374-3530-0866-2949 автоматично завантажується платіжна інструкція №0.0.4284103156.1, відповідно до якої 01.04.2025 року фактично була здійснена оплата лише у розмірі 500 грн на рахунок Казначейства України.

При цьому отримувачем у документі зазначена Волинська митниця, а фактичним платником - інша особа, а не ОСОБА_3 чи ОСОБА_11 . Отже, зазначений протокол огляду спростовує достовірність наданої ОСОБА_3 платіжної інструкції як підтвердження сплати 174 000 грн за митне оформлення автомобіля. Навпаки, цей доказ підтверджує, що потерпілій та свідку було надано документ, який не відповідав фактичним обставинам проведення платежу та не підтверджував перерахування коштів у заявленому розмірі.

Судом досліджено відповідь Волинської митниці, з якої вбачається, що 01.04.2025 року на депозитний рахунок Волинської митниці за платіжним дорученням №@2PL581534 надійшли кошти передоплати у сумі 500 грн за описом платежу «передоплата (доплата) за митне оформлення».

Таким чином, цей офіційний документ державного органу підтверджує висновки, викладені у протоколі огляду веб-сайту АТ КБ «ПриватБанк», та спростовує твердження про фактичну сплату ОСОБА_3 митних платежів у сумі 174 000 грн.

Крім того, судом досліджено відповідь Львівської митниці, відповідно до якої кошти від громадянина ОСОБА_3 як попередня оплата за митне оформлення транспортного засобу не надходили. Натомість із зазначеної відповіді вбачається, що 11.09.2025 року від громадянки ОСОБА_11 надійшли кошти у сумі 170 800 грн за платіжною інструкцією №74136811 як попередня оплата за митне оформлення транспортного засобу «легковий автомобіль марки Infiniti QX55», ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .

Вказаний доказ є особливо важливим, оскільки прямо підтверджує, що митне оформлення автомобіля фактично було здійснено не за рахунок коштів, які раніше отримав ОСОБА_3 , а за рахунок коштів потерпілої, сплачених нею пізніше самостійно.

Це спростовує доводи обвинуваченого про те, що він використав отримані 174 000 грн за призначенням. Судом також досліджено відповідь АТ КБ «ПриватБанк», якою надано відомості про рух коштів за рахунками ОСОБА_3 за період з 01.04.2025 року по 27.06.2025 року на оптичному носії інформації. Вказаний документ підтверджує законність отримання банківської інформації та є джерелом відомостей щодо фінансових операцій обвинуваченого в період, який має значення для кримінального провадження.

Протоколом огляду CD-R диска, наданого АТ КБ «ПриватБанк», зафіксовано отримання доступу до файлів, що містять банківську інформацію щодо ОСОБА_3 . Зазначений протокол підтверджує належне процесуальне оформлення дослідження банківської інформації та допустимість відповідного доказу.

Судом досліджено протокол огляду мобільного телефону свідка ОСОБА_10 від 11.11.2025 року. З протоколу вбачається, що свідок добровільно надав для огляду мобільний телефон «Samsung Galaxy S22 Ultra», у якому було виявлено месенджер «Viber» та листування з абонентом, підписаним як « ОСОБА_12 ». У контактній інформації зазначеного абонента встановлено номер телефону НОМЕР_2 . У ході огляду виявлено, що вказане листування між ОСОБА_10 та абонентом «ОСОБА_12» починається з 05.10.2018 року. З його змісту вбачається, що ОСОБА_10 замовляв через ОСОБА_3 автомобілі з-за кордону, а останній повідомляв йому про вартість своїх послуг, послуг з перевезення та розмитнення транспортних засобів.

Це підтверджує наявність між ними тривалих довірчих відносин та пояснює, чому свідок і потерпіла довірили обвинуваченому значну суму коштів. Крім того, в галереї листування виявлено фотографії автомобіля у пошкодженому стані, фотографії деталей автомобіля, а також фотознімки розписок, написаних ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_11 про отримання від неї грошових коштів.

Ці відомості підтверджують, що ОСОБА_3 не лише отримував кошти, а й активно підтримував у потерпілої та свідка переконання, що займається придбанням, доставкою, ремонтом та митним оформленням автомобіля. Із протоколу огляду мобільного телефону також убачається, що починаючи із серпня 2025 року ОСОБА_10 неодноразово звертався до ОСОБА_3 із питаннями щодо місцезнаходження автомобіля, однак останній належної відповіді не надавав. Зазначена поведінка обвинуваченого свідчить про ухилення від виконання взятих на себе зобов`язань та приховування реального стану справ щодо автомобіля.

Судом також досліджено протокол огляду мобільного телефону ОСОБА_3 від 29.01.2026 року, проведений за участю підозрюваного та його захисника. З протоколу вбачається, що для огляду було надано мобільний телефон «iPhone 15 Pro», у якому використовувалась SIM-карта з абонентським номером НОМЕР_2 . Вказаний доказ має істотне значення, оскільки саме цей номер телефону був зафіксований у телефоні свідка ОСОБА_10 як номер абонента «ОСОБА_12», з яким велося листування щодо придбання автомобіля, передачі коштів, доставки, запчастин та митного оформлення.

Отже, протокол огляду телефону ОСОБА_3 підтверджує належність зазначеного номера саме обвинуваченому та спростовує будь-які сумніви щодо того, хто саме вів відповідне листування зі свідком. Під час огляду телефону ОСОБА_3 у месенджері «Viber» також виявлено листування з абонентом « ОСОБА_13 ».

Зі змісту листування встановлено, що ОСОБА_3 надавав ОСОБА_10 допомогу в пошуку автомобіля на іноземних інтернет-сайтах, зокрема транспортних засобів, які потребували ремонту після ДТП, а також пропонував здійснити придбання запасних частин до автомобіля.

Крім того, з тексту повідомлень установлено, що ОСОБА_3 повідомляв ОСОБА_10 про отримання грошових коштів, для чого приходив до ОСОБА_11 за адресою її проживання, де остання передала йому кошти готівкою. Факт отримання коштів ОСОБА_3 підтвердив шляхом написання розписки, фотозображення якої також було надіслано ОСОБА_10 .

Зазначений протокол огляду телефону ОСОБА_3 підтверджує, що обвинувачений особисто брав участь у комунікації зі свідком, повідомляв йому про хід придбання автомобіля, отримував кошти від потерпілої та надсилав підтвердження у вигляді фотознімків розписок.

Водночас цей доказ спростовує позицію про те, що між сторонами існували виключно цивільно-правові відносини без ознак обману, оскільки зі змісту листування вбачається активне створення обвинуваченим у потерпілої та свідка уявлення про реальне виконання взятих на себе зобов`язань.

Судом також враховано, що в листуванні містяться відомості про направлення ОСОБА_10 квитанції АТ КБ «ПриватБанк» щодо нібито оплати послуг з розмитнення автомобіля на суму 174 000 грн. Надалі зазначена квитанція була перевірена в офіційному сервісі ПриватБанку, і встановлено, що вона не підтверджує сплату заявленої суми. Це свідчить про надання ОСОБА_3 потерпілій та свідку неправдивої інформації щодо фактичного використання отриманих коштів.

Оцінюючи наведені докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вони є належними, допустимими, достовірними та взаємно узгодженими між собою. Вони підтверджують факт отримання ОСОБА_3 від ОСОБА_11 грошових коштів у значному розмірі, факт існування домовленості щодо придбання, доставки та митного оформлення автомобіля, факт надання обвинуваченим неправдивого підтвердження про сплату митних платежів, а також факт того, що митне оформлення автомобіля у подальшому було здійснене не ОСОБА_3 , а за рахунок додаткових коштів потерпілої.

Указані докази спростовують доводи сторони захисту про відсутність у діях ОСОБА_3 умислу на заволодіння грошовими коштами потерпілої. Навпаки, сукупність доказів свідчить про те, що обвинувачений, користуючись довірою ОСОБА_10 та потерпілої ОСОБА_11 , отримував від останньої кошти під конкретні цілі, однак у подальшому не використав їх за призначенням, надав неправдивий документ про сплату митних платежів та тривалий час не повідомляв правдиву інформацію щодо фактичного стану виконання взятих на себе зобов`язань.

Оцінюючи пояснення обвинуваченого ОСОБА_3 , суд враховує, що під час судового розгляду останній не заперечував факту отримання від потерпілої грошових коштів для придбання автомобіля та його митного оформлення.

Так, виступаючи у судових дебатах, ОСОБА_3 зазначив, що погоджується з обвинуваченням у частині обставин, викладених у матеріалах кримінального провадження, визнав факт отримання коштів та прямо вказав, що визнає свою вину щодо грошових коштів, переданих для сплати митних платежів у сумі 174 000 грн.

При цьому він пояснив, що не зміг виконати взяті на себе зобов`язання через обставини, які, на його думку, від нього не залежали, висловив жаль з приводу вчиненого, зазначив про намір повернути кошти потерпілій та просив суд не призначати суворого покарання.

Разом із тим суд критично оцінює доводи обвинуваченого про відсутність у нього умислу на заволодіння коштами потерпілої, оскільки такі твердження спростовуються дослідженими в судовому засіданні доказами.

Зокрема, з відповідей Волинської та Львівської митниць, а також із результатів перевірки наданої ОСОБА_3 платіжної інструкції встановлено, що кошти у сумі 174 000 грн, які були отримані ним для сплати митних платежів, фактично не були використані за заявленим призначенням.

Навпаки, досліджені докази свідчать, що для завершення митного оформлення транспортного засобу потерпіла була вимушена повторно сплачувати значні кошти самостійно.

Суд також враховує, що після отримання коштів обвинувачений надав потерпілій та свідку документ, який мав створити враження про здійснення митних платежів, хоча фактичні дані, отримані від банківської установи та митних органів, спростували достовірність зазначеної інформації. Таким чином, пояснення ОСОБА_3 в частині визнання факту отримання коштів, написання розписок та взаємовідносин із потерпілою узгоджуються з іншими доказами та приймаються судом до уваги.

Водночас його твердження про належне використання отриманих коштів та відсутність умислу на заволодіння ними спростовуються сукупністю належних, допустимих та достовірних доказів, досліджених під час судового розгляду.

Разом з тим, суд критично оцінює пояснення обвинуваченого в тій частині, в якій він намагався применшити свою роль у подіях та фактично перекласти відповідальність за виникнення збитків на обставини, що від нього не залежали.

Так, з одного боку обвинувачений у судовому засіданні визнав факт отримання від потерпілої грошових коштів та погодився із пред`явленим обвинуваченням у частині обману потерпілої, зазначивши, що визнає свою вину та шкодує про вчинене.

Водночас його твердження про відсутність умислу на заволодіння коштами спростовуються сукупністю досліджених судом доказів.

Зокрема, показаннями потерпілої, свідка ОСОБА_10 , письмовими доказами, листуванням у мобільному телефоні обвинуваченого, фотознімками розписки про отримання коштів, а також іншими матеріалами кримінального провадження підтверджено, що обвинувачений отримав від потерпілої значні грошові кошти під приводом придбання та митного оформлення транспортного засобу, однак взяті на себе зобов`язання належним чином не виконав.

При цьому суд враховує, що після отримання коштів обвинувачений тривалий час не надавав потерпілій достовірної інформації щодо фактичного стану виконання домовленостей, не забезпечив належного оформлення транспортного засобу та не повернув отримані грошові кошти.

Навпаки, потерпіла була змушена самостійно вирішувати питання щодо митного оформлення автомобіля та повторно здійснювати відповідні платежі. Наведені обставини у своїй сукупності свідчать про те, що дії обвинуваченого не були наслідком випадкового збігу обставин чи звичайного невиконання цивільно-правових зобов`язань, а були спрямовані на заволодіння грошовими коштами потерпілої шляхом обману, що повністю узгоджується з пред`явленим обвинуваченням.

Суд також не бере до уваги доводи сторони захисту про те, що між сторонами нібито існували виключно цивільно-правові відносини та що документи на автомобіль повинні були бути передані разом із транспортним засобом після його доставки на територію України. Зазначені твердження спростовуються сукупністю досліджених доказів.

Виступаючи у судових дебатах, захисник ОСОБА_8 просив суд виправдати ОСОБА_3 та визнати його невинуватим у пред`явленому обвинуваченні, посилаючись на відсутність у його діях складу кримінального правопорушення.

Захисник стверджував, що між сторонами фактично склалися цивільно-правові відносини щодо придбання та доставки транспортного засобу зі Сполучених Штатів Америки, а документи на автомобіль повинні були бути передані потерпілій після завершення всіх процедур доставки та митного оформлення транспортного засобу на території України.

Також захисник намагався поставити під сумнів належність окремих письмових доказів сторони обвинувачення та наполягав на відсутності доказів умисного заволодіння коштами потерпілої.

Разом із тим суд звертає увагу на те, що позиція сторони захисту не узгоджується із поясненнями самого обвинуваченого, наданими ним під час судового розгляду та судових дебатів. Так, обвинувачений ОСОБА_3 у своєму останньому слові та під час дебатів фактично визнав обставини, викладені в обвинувальному акті, зазначивши, що погоджується з обвинуваченням, яке міститься в матеріалах кримінального провадження, визнав факт отримання від потерпілої грошових коштів, підтвердив, що не зміг виконати взяті на себе зобов`язання, визнав свою вину у заволодінні коштами в сумі 174 000 грн та висловив готовність повернути потерпілій завдані збитки.

Крім того, обвинувачений прямо зазначив, що йому соромно за вчинене, просив суд не призначати суворе покарання, посилаючись на наявність малолітньої дитини, стан здоров`я та складне матеріальне становище.

Отже, на відміну від позиції захисника, який наполягав на повній відсутності складу злочину та невинуватості обвинуваченого, сам ОСОБА_3 фактично підтвердив фактичні обставини пред`явленого обвинувачення та визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Суд вважає таку суперечливість позицій сторони захисту додатковою обставиною, яка свідчить про необґрунтованість доводів захисника щодо повної невинуватості обвинуваченого.

Доводи захисту про відсутність складу злочину спростовуються не лише показаннями потерпілої та свідків, письмовими доказами, протоколами огляду, листуванням, документами щодо придбання та митного оформлення автомобіля, а й власними поясненнями самого обвинуваченого, який фактично визнав свою протиправну поведінку та підтвердив наявність заборгованості перед потерпілою.

За таких обставин суд відхиляє доводи сторони захисту про відсутність у діях ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення як безпідставні та такі, що повністю спростовуються сукупністю належних, допустимих, достовірних і взаємопов`язаних доказів, досліджених у судовому засіданні.

Оцінюючи досліджені у судовому засіданні докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення повністю доведена.

Показання потерпілої ОСОБА_11 є послідовними, логічними та узгоджуються як між собою, так і з іншими дослідженими доказами.

Потерпіла детально пояснила обставини передачі грошових коштів обвинуваченому, підстави такої передачі, а також обставини, за яких їй стало відомо про невиконання останнім взятих на себе зобов`язань.

Показання свідка ОСОБА_10 також є послідовними та узгоджуються із показаннями потерпілої, письмовими доказами та матеріалами огляду електронних носіїв інформації.

Підстав не довіряти показанням зазначених осіб судом не встановлено.

Достовірність їх показань підтверджується письмовими розписками, власноруч складеними ОСОБА_3 , протоколами огляду мобільних телефонів, матеріалами листування між учасниками подій, відповідями Волинської та Львівської митниць, відомостями АТ КБ «ПриватБанк», а також документами щодо придбання, транспортування та митного оформлення автомобіля марки Infiniti QX55. Особливе значення суд надає обставині надання обвинуваченим платіжної інструкції про нібито сплату митних платежів у сумі 174 000 грн.

Як встановлено під час судового розгляду, зазначена платіжна інструкція не відповідала фактичним обставинам проведення платежу, а перевіркою через офіційні джерела підтверджено, що відповідний платіж у заявленому розмірі не здійснювався.

Суд враховує, що після отримання від потерпілої грошових коштів обвинувачений продовжував повідомляти потерпілій та свідку неправдиві відомості щодо стану придбання, доставки та митного оформлення транспортного засобу, створюючи у них переконання про належне виконання взятих на себе зобов`язань. При цьому фактично кошти, передані для митного оформлення автомобіля, за цільовим призначенням використані не були, а для завершення митного оформлення потерпіла була змушена самостійно здійснювати додаткові платежі.

Суд критично оцінює доводи сторони захисту про наявність між сторонами виключно цивільно-правових відносин. Сам по собі факт існування домовленостей щодо придбання автомобіля не виключає кримінальної відповідальності у випадку, якщо особа ще на стадії виконання таких домовленостей шляхом обману або зловживання довірою заволодіває чужими коштами та надалі використовує неправдиву інформацію для приховування своїх дій.

Про наявність у діях ОСОБА_3 саме обману свідчить не лише факт отримання коштів, але й подальше надання потерпілій та свідку недостовірних відомостей щодо їх використання, створення та використання документа про сплату митних платежів, приховування фактичного стану виконання домовленостей та невиконання взятих на себе зобов`язань після отримання коштів.

За таких обставин суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 , діючи умисно, з корисливих мотивів, шляхом обману та зловживання довірою потерпілої ОСОБА_11 і свідка ОСОБА_10 , заволодів належними потерпілій грошовими коштами.

Дії ОСОБА_3 суд кваліфікує за ч. 3 ст. 190 КК України як заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою(шахрайство), вчинене в умовах воєнного стану, що завдало значної шкоди потерпілому.

У межах даного кримінального провадження потерпілою ОСОБА_11 заявлено цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, потерпіла зазначила, що внаслідок протиправних дій обвинуваченого їй було завдано майнової шкоди у розмірі 398 826 грн. 50 коп., яка складається з грошових коштів, якими заволодів обвинувачений шляхом зловживання довірою та які не були повернуті потерпілій.

Крім того, потерпіла просила стягнути з обвинуваченого моральну шкоду у розмірі 400 000 грн, посилаючись на те, що внаслідок вчиненого щодо неї кримінального правопорушення вона зазнала значних душевних переживань, тривалого психологічного напруження, була вимушена витрачати значний час та зусилля для відновлення своїх порушених прав, звертатися до правоохоронних органів та брати участь у кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження пред`явити цивільний позов до обвинуваченого.

Згідно зі ст.ст. 22, 23, 1166, 1167 ЦК України майнова та моральна шкода, завдана неправомірними діями особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала.

Судом встановлено, що саме внаслідок кримінально протиправних дій ОСОБА_3 потерпілій було завдано матеріальної шкоди.

Розмір такої шкоди підтверджується дослідженими судом доказами, зокрема розписками про отримання грошових коштів, показаннями потерпілої та свідка, письмовими документами щодо придбання та митного оформлення автомобіля, а також іншими матеріалами кримінального провадження.

З урахуванням встановлених судом фактичних обставин, доведеності вини ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення та наявності прямого причинного зв`язку між його діями і завданою шкодою, суд доходить висновку, що вимоги потерпілої про відшкодування матеріальної шкоди є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Разом з тим, вирішуючи питання щодо відшкодування моральної шкоди, суд враховує характер та обсяг душевних страждань потерпілої, тривалість негативних переживань, характер вчиненого кримінального правопорушення, вимоги розумності, виваженості та справедливості.

Суд бере до уваги, що потерпіла є особою похилого віку, тривалий час перебувала у стані невизначеності щодо долі належних їй грошових коштів, була позбавлена можливості вільно розпоряджатися ними та вимушена була вживати додаткових заходів для захисту своїх прав.

За таких обставин суд доходить висновку, що моральна шкода потерпілій дійсно була заподіяна та підлягає відшкодуванню.

Враховуючи конкретні обставини справи, характер вчиненого кримінального правопорушення, глибину моральних переживань потерпілої, а також засади розумності, виваженості та справедливості, суд вважає за можливе задовольнити цивільний позов потерпілої.

Судом також досліджено дані, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_3 . З наданих матеріалів убачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, має постійне місце проживання та реєстрації на території Київської області, має вищу освіту, раніше не судимий, на обліку в лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває.

Крім того, судом встановлено, що обвинувачений є батьком малолітньої дитини - ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження, дослідженим у судовому засіданні.

Разом із тим суд звертає увагу, що наявність сім`ї, малолітньої дитини та позитивні відомості про особу обвинуваченого самі по собі не спростовують встановлених судом обставин вчинення кримінального правопорушення та не можуть бути підставою для звільнення його від кримінальної відповідальності.

Суд також враховує, що обвинувачений тривалий час підтримував із потерпілою та свідком довірливі стосунки, які й стали підставою для передачі йому значних грошових коштів. Саме існування таких довірливих відносин дозволило обвинуваченому переконати потерпілу у необхідності передачі коштів та забезпечило можливість реалізації його злочинного умислу.

При цьому встановлені судом обставини свідчать про те, що після отримання коштів обвинувачений не виконав взяті на себе зобов`язання, не забезпечив використання отриманих коштів за цільовим призначенням та не повернув їх потерпілій, чим фактично позбавив останню можливості розпоряджатися належними їй коштами.

Суд також бере до уваги, що потерпіла є особою похилого віку, а тому заволодіння її коштами спричинило для неї істотні негативні наслідки як майнового, так і морального характеру. Особливу увагу суд звертає на поведінку обвинуваченого під час судового розгляду.

Так, на початку судового розгляду обвинувачений вини у пред`явленому обвинуваченні не визнавав, наполягав на відсутності у його діях складу кримінального правопорушення та фактично підтримував позицію сторони захисту про цивільно-правовий характер спірних правовідносин.

Водночас під час судових дебатів обвинувачений фактично підтвердив обставини отримання від потерпілої грошових коштів, не заперечував самого факту існування заборгованості перед потерпілою, висловлював готовність повернути кошти та просив суд врахувати його сімейний стан, наявність малолітньої дитини й не призначати суворого покарання.

Наведене свідчить про суперечливість позиції обвинуваченого, який одночасно заперечував вчинення кримінального правопорушення та фактично визнавав обставини, що становлять основу пред`явленого йому обвинувачення. Аналогічні суперечності судом встановлено й у позиції сторони захисту. Так, захисник у судових дебатах наполягав на невинуватості обвинуваченого, просив виправдати останнього та відмовити у задоволенні цивільного позову, посилаючись на відсутність доказів шахрайства та наявність між сторонами цивільно-правових відносин.

Разом із тим така позиція сторони захисту суперечить поясненням самого обвинуваченого, який не заперечував факту отримання коштів від потерпілої та фактично визнав існування майнових зобов`язань перед нею.

У зв`язку з цим суд критично оцінює доводи сторони захисту про повну відсутність вини обвинуваченого, оскільки вони спростовуються сукупністю досліджених судом доказів, показаннями потерпілої та свідка, письмовими доказами, а також поясненнями самого обвинуваченого, наданими під час судового розгляду.

Таким чином, аналіз усіх досліджених доказів у їх сукупності свідчить про доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення поза розумним сумнівом.

Вирішуючи питання про вид та міру покарання обвинуваченому, суд виходить із положень статей 50 та 65 КК України.

Відповідно до статті 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, та полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод такої особи.

Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим засудженим, так і іншими особами.

Згідно зі статтею 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

При вирішенні питання про покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, характер та спосіб реалізації злочинного умислу, розмір заподіяної шкоди, дані про особу обвинуваченого, його поведінку під час судового розгляду, а також ставлення до наслідків вчиненого.

Суд бере до уваги, що ОСОБА_3 вчинив тяжкий корисливий злочин проти власності, який був пов`язаний із заволодінням значною сумою грошових коштів потерпілої шляхом зловживання її довірою.

При цьому злочин не був випадковим чи ситуативним, а реалізовувався протягом тривалого часу, складався з декількох взаємопов`язаних епізодів отримання коштів від потерпілої та супроводжувався створенням у неї переконання щодо законності й обґрунтованості передачі таких коштів.

Суд також враховує, що потерпіла є особою похилого віку, яка внаслідок протиправних дій обвинуваченого зазнала значних матеріальних втрат та моральних переживань.

Водночас суд враховує дані про особу обвинуваченого, його сімейний стан, наявність малолітньої дитини на утриманні, відсутність відомостей про попередню судимість та інші обставини, що характеризують його особу.

Разом з тим наведені обставини не зменшують суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення та не спростовують висновків суду про винуватість обвинуваченого.

Обставин, які відповідно до статті 66 КК України пом`якшують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

Обставиною, що обтяжує покарання відповідно до статті 67 КК України, суд визнає вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку.

З урахуванням наведеного, особи обвинуваченого, характеру та ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретних обставин справи, наслідків, що настали для потерпілої, а також необхідності досягнення мети покарання, суд приходить до висновку про необхідність призначення ОСОБА_3 покарання у межах санкції частини третьої статті 190 КК України у виді позбавлення волі. На думку суду саме такий вид покарання сприятиме виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним інших злочинів.

Обставини, що характеризують особу обвинуваченого, були враховані судом при призначенні покарання відповідно до вимог статей 50 та 65 КК України, однак не є підставою для призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом.

Також суд не знаходить підстав для звільнення ОСОБА_3 від відбування покарання на підставі статті 75 КК України.

При цьому суд враховує, що обвинувачений вчинив тяжкий корисливий злочин в умовах воєнного стану, коли держава, суспільство та кожен громадянин України зазнають надзвичайно тяжких наслідків збройної агресії, а значна кількість людей втрачає майно, житло, заощадження та засоби до існування.

Саме в цей період обвинувачений, діючи з корисливих мотивів, заволодів грошовими коштами потерпілої, яка протягом тривалого часу накопичувала їх своєю працею. Такі дії свідчать про підвищений ступінь суспільної небезпечності вчиненого та виключають можливість висновку про виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання.

За таких обставин призначення покарання із застосуванням статей 69 або 75 КК України не відповідатиме вимогам статей 50 та 65 КК України, принципам справедливості та не забезпечить досягнення мети кримінального покарання.

Керуючись ст.ст. 23, 50, 65, 66, 67, ч. 3 ст. 190 КК України, ст.ст. 22, 23, 84, 91, 92, 94, 95, 124, 127-129, 368, 370, 373, 374 КПК України, ст.ст. 22, 23, 1166, 1167 ЦК України, суд, -

У Х В А Л И В :

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України та призначити йому покарання у виді 3 років позбавлення волі.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_11 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_11 матеріальну шкоду у розмірі 398 826 (триста дев`яносто вісім тисяч вісімсот двадцять шість) гривень 50 копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_11 моральну шкоду у розмірі 400 000 (чотириста тисяч) гривень 00 копійок.

Речовий доказ у кримінальному провадженні, а саме диск CD+R «Verbatim» 700 GB, 80 min, 52x, залишити в матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд міста Києва шляхом подачі апеляції протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя: