Рішення від 24 червня 2026 р. у справі №520/9640/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2026 р. № 520/9640/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Харківської митниці як територіального органу (відокремлений підрозділ) Державної митної служби України визнання протиправним та скасування рішення

У С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Харківської митниці про коригування митної вартості товарів №UA807000/2026/000082/2 від 13 березня 2026 року.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що оскаржуване рішення Харківської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів є протиправним та підлягає скасуванню. Вказує, що позивачем надавалися всі необхідні документи для митного оформлення до митного органу.

Ухвалою судді від 27.04.2026 відкрито спрощене провадження в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання копії ухвали про відкриття спрощеного провадження у справі. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення протягом п`яти календарних днів з моменту отримання відповідних документів.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження доставлена сторонам по справі до електронного кабінету через систему «Електронний суд», що підтверджується довідками про доставку до електронного кабінету ЄСІТС.

Представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що рішення про коригування митної вартості №UA807000/2026/000082/2 від 13.03.2026 винесене на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений нормами МКУ та інших підзаконних нормативних актів, а також з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідних рішень, тому обставини для скасування рішення про коригування митної вартості відсутні.

Представник позивача надав до суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якій підтримав свою правову позицію, викладену у позовній заяві, у зв`язку з чим просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник позивача надав до суду клопотання про розподіл судових витрат, в якому просив, зокрема, стягнути з відповідача понесені судові витрати у розмірі 13478,03 грн, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн та судового збору у розмірі 3478,03 грн.

Представник відповідача надав до суду заперечення на клопотання, в якому просив клопотання про розподіл судових витрат залишити без задоволення.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд установив такі обставини.

Між Shijiazhuang В lat Industrial & Trading Co., Ltd., компанією, зареєстрованою в Китайській Народній Республіці, (Продавець) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (Покупець) 06.10.2025 був укладений Контракт купівлі-продажу №01 (а.с.13-15).

Відповідно до п.1.1 Контракту Продавець зобов`язується поставити позивачу продукцію, зазначену в рахунку-фактурі після 80% передоплати на розрахунковий рахунок, інші 20% повинні бути виплачені після отримання копії коносамента.

Відповідно до пункту 2.1 Контракту Продавець і Покупець погодили, зокрема, що ціни на продукцію, вказані в рахунку-фактурі, є невід`ємною частиною Контракту, є твердими й незмінними до закінчення терміну дії Контракту.

Згідно з п. 3.1 Контракту поставка продукції по дійсному Контракту здійснюється протягом 180 днів із дня попередньої оплати згідно з пунктом 1.1.

Пунктом 3.2 передбачено, що поставка здійснюється на умовах FOB м. Тяньцзінь, Китай (Інкотермс 2010).

Відповідно до п. 4.4 Контракту продукція, продана за Контрактом, вироблена на заводах і потужностях Продавця.

Згідно з п. 5.3 Контракту оплата за продукцію, що залишається за цим Контрактом, проводиться на умовах 80% передоплати, інші 20% повинні бути виплачені у строк 45 днів після отримання копії коносамента згідно з рахунком-фактурою.

Продавець на виконання Контракту 06.10.2025 виставив Покупцю до сплати Інвойс (Рахунок-фактуру) №ОС251006 на загальну суму 61751,84 долар США (а.с.16).

Позивач на виконання пункту 5.3 Контракту 22.10.2025 перерахував на користь Продавця грошові кошти у розмірі 51708,06 доларів США, що підтверджується платіжною інструкцією в іноземній валюті №1 від 22.10.2025 (а.с.17), 06.11.2025 - у розмірі 9695,26 доларів США, що підтверджується платіжною інструкцією в іноземній валюті №2 від 06.11.2025 (а.с.18), 30.12.2025 - у розмірі 348,52 доларів США, що підтверджується платіжною інструкцією в іноземній валюті №3 від 30.12.2025 (а.с.19).

Позивач 12.03.2026 подав до Харківської митниці як територіального органу (відокремленого підрозділу) Державної митної служби України додаткову Митну декларацію ІМ40ДЕ №26UA807200003439U6, у графах 31 якої позивачем був зазначений товар, придбаний у Продавця за Контрактом та Інвойсом (а.с.20-26).

Відповідно до граф 20, 22 та 42 Митної декларації загальна вартість Товару склала 61751,84 долар США, як це зазначено в Інвойсі, а його поставка відбувалася на умовах FOB м. Тяньцзінь, що підтверджується, зокрема, пунктом 3.2 Контракту та Інвойсом, у яких зазначені умови поставки Товару, а саме: FOB м. Тяньцзінь, Китайська Народна Республіка (а.с.20).

Також, позивач здійснив перевезення Товару з території Китайської Народної Республіки до місця ввезення на митну територію України та поніс пов`язані з ним витрати, розмір яких склав 210668,87 грн. без ПДВ, що підтверджується рахунком на оплату №81007 від 04.03.2026 (а.с.33), довідкою про транспортні витрати №15007 від 04.03.2026 (а.с.34), заявкою про надання транспортно-експедиторських послуг №01 від 12.12.2025 (а.с.44), квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки від 06.03.2026 (а.с.45) та актом надання послуг №81007 від 06.03.2026 (а.с.46).

Таким чином, митна вартість Товару в гривневому еквіваленті станом на 12.03.2026 склала 2926366,57 грн. (61 751,84 долар США х 43,9776 + 210 668,87 грн).

Позивач при поданні Митної декларації надав відповідачу, зокрема, копії таких документів: Контракт (а.с.13-15), Інвойс (а.с.16), Платіжні інструкції (а.с.17-19), Договір про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів №2403-Т/1/25 від 12.12.2025 (а.с.27-31), Коносамент №UTRUST25120307 від 13.12.2025 (а.с.32), Рахунок на оплату №81007 від 04.03.2026 (а.с.33), Довідку про транспортні витрати №15007 від 04.03.2026 (а.с.34), Сертифікат про походження товару №26С1300С0795/00005 від 29.01.2026 (а.с.37), Специфікацію №01 від 07.10.2025 до Контракту (а.с.38), Прайс-лист №ОС251006 від 06.10.2025 (а.с.40).

Відповідач 12.03.2026 надіслав позивачу Запит (повідомлення) щодо надання додаткових документів для підтвердження митної вартості товару за митною декларацією (а.с.41).

Позивач у відповідь на запит надав відповідачу лист №1303/26-01 від 13.03.2026, яким надав відповідні пояснення та копії документів (а.с.42-43, 44-46).

Відповідач 13.03.2026 прийняв рішення про коригування митної вартості товарів №UА807000/2026/000082/2 (а.с.48-51).

Також, відповідачем 13.03.2026 було винесено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА807200/2026/000127 (а.с.52-53)

Позивач для випуску Товару у вільний обіг, керуючись положеннями частини сьомої статті 55 МК України та не погоджуючись із рішенням, 13.03.2026 подав повторно відповідачу додаткову Митну декларацію ІМ40ДЕ №26UА807200003561U4 та відповідно до рішення сплатив грошову заставу для забезпечення сплати митних платежів (фінансову гарантію) у розмірі 347803,14 грн (а.с.54-61).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

За змістом частини 1 статті 246 Митного кодексу України (у редакції від 04.01.2026) метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Відповідно до частини 1 статті 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Частиною 6 статті 264 Митного кодексу України визначено, що митна декларація приймається для митного оформлення, якщо вона подана за встановленою формою, підписана особою, яка її подала, і перевіркою цієї декларації встановлено, що вона містить всі необхідні відомості і до неї додано всі документи, визначені цим Кодексом. Факт прийняття митної декларації засвідчується посадовою особою митного органу, яка її прийняла, шляхом проставлення на ній відбитка відповідного митного забезпечення та інших відміток (номера декларації, дати та часу її прийняття тощо), у тому числі з використанням інформаційних технологій.

Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, відповідно до статті 49 Митного кодексу України є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

За змістом частини 1 статті 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно з частинами 1-3 статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант на письмову вимогу митного органу зобов`язаний протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Відповідно до ч. 5, 6 статті 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Декларант за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товару.

Згідно з положеннями статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Отже, митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості лише за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, які зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта.

Ненадання витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 05.03.2019 по справі №815/143/17, від 09.04.2019 по справі №825/1575/17.

У постанові від 19.02.2019 у справі №805/2713/16-а Верховний Суд зазначив, що спрацювання системи управління ризиками є лише рекомендацією посадовій особі органу доходів і зборів більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції, та не може бути безумовною підставою для відмови в оформленні товару за самостійно заявленою декларантом митною вартістю товарів. Різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах також не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками.

Судом установлено, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товару контролюючий орган указав:

- подані декларантом основні документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості, у тому числі ціни, що була фактично сплачена чи підлягала сплаті;

- невідповідність обраного декларантом методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у ст.58 МКУ в частині достовірності відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості, у тому числі ціни, що була фактично сплачена чи підлягала сплаті;

- наявні рішення про визначення митної вартості за подібними товарами по даному підприємству;

- декларантом не надано каталоги, загальні справжні прейскуранти (прайс-листи) від виробника товару;

- наданий прайс-лист охоплює лише товари, зазначені в рахунку-фактурі, що свідчить про можливість індивідуального ціноутворення для конкретного покупця, а не про загальнодоступну ринкову ціну та є по суті офертою для конкретного покупця, тобто виданий продавцем безпосередньо Shijiazhuang Blat Industrial & Trading Со. Ltd та не відображає "дійсну вартість" у розумінні ст. VII Генеральної угоди про тарифи й торгівлю 1994 року;

- у наданих до митного оформлення платіжних інструкціях в іноземній валюті або банківських металах від 22.10.2025 №1, від 06.11.2025 №2 та від 30.12.2025 №3 відсутній підпис відповідальної особи (платника), що є порушенням вимог постанови Правління НБУ №216 від 28.07.2008 (у редакції постанови НБУ від 25.08.2022 №189);

- до митного оформлення не надано договір про морське перевезення згідно з коносаментом UTRUST25129307 з Utrust Logistics Limited;

- відомості стосовно такої складової митної вартості як транспортування не підтвердженні документально, не визначені кількістю та достовірно, що суперечить положенням п. 2 ч. 2 ст. 52, ч. 2, 9, 10 та 21 ст. 58 МКУ;

- декларантом не заповнена графа 20 ДМВ, що суперечить вимогам наказу МІНФІНУ від 24.05.2012 №599;

- у зв`язку з неможливістю надати декларантом всі витребувані додаткові документи, передбачені п. 3 ст.53 МКУ та вимогою надати рішення про визначення митної вартості.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 МК України перевірка документів та відомостей, які відповідно до статті 335 цього Кодексу подаються митним органам під час переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, здійснюється візуально, із застосуванням інформаційних технологій (шляхом проведення формато-логічного контролю, контролю співставлення, контролю із застосуванням системи управління ризиками) та в інші способи, передбачені цим Кодексом.

Згідно з вимогами п. 2 ч. 2 ст. 52 МК України декларант, який заявляє митну вартість товару, зобов`язаний подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. Митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, відповідно до ч. 5 ст. 54 МК України, має право упевнюватися в достовірності або точності будь - якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості та у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

З матеріалів справи вбачається, що позивач надав розширений пакет документів для підтвердження правильності та достовірності визначення ним митної вартості задекларованих товарів.

Що стосується посилання відповідача на те, що наявні рішення про визначення митної вартості за подібним товаром по даному підприємству, суд зазначає, що сама по собі різниця між вартістю товару, задекларованого особою, та вартістю подібних (аналогічних) товарів, що розмитнювались цією ж чи іншими особами у попередніх періодах, не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів.

У постанові від 04.11.2021 у справі № 120/2634/19-а Верховний Суд навів ряд причин, з яких показники автоматизованої інформаційної системи не є безумовним джерелом інформації для визначення митної вартості товару, оскільки в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень з питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв`язку з чим така інформаційна база не містить всіх об`єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню.

Отже, суд не приймає вказані доводи відповідача до уваги.

Щодо таких підстав для винесення оскаржуваного рішення як: 1) декларантом не надано каталоги, загальні справжні прейскуранти (прайс-листи) від виробника товару; 2) наданий прайс-лист охоплює лише товари, зазначені в рахунку-фактурі, що свідчить про можливість індивідуального ціноутворення для конкретного покупця, а не про загальнодоступну ринкову ціну та є по суті офертою для конкретного покупця, тобто виданий продавцем безпосередньо Shijiazhuang Blat Industrial & Trading Со. Ltd та не відображає "дійсну вартість" у розумінні ст. VII Генеральної угоди про тарифи й торгівлю 1994 року, суд зазначає, що такі документи як каталоги, специфікації, прейскуранти, прайс-листи продукції складаються виробником товару у процесі здійснення його господарської діяльності та не є технічними, товаросупровідними документами або документами, що засвідчують якість товару. Обов`язкової вимоги щодо отримання від суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності - виробника товару вказаної вище документації чинним законодавством, що регулює порядок виконання зовнішньоекономічних операцій, не передбачено.

Таким чином, відомості, наведені у вказаних документах виробника товару, не мають імперативного характеру, а, отже, у разі їх наявності можуть прийматися митними органами лише до уваги як додаткове джерело інформації (постанова ВС від 27.01.2022 року у справі №810/3667/15).

Верховним Судом у постанові від 08.12.2022 року у справі № 420/2792/19 зроблено висновок, що прейскурант (прайс-лист) - це довідник цін (тарифів) на товари та/або види послуг, який адресований невизначеному колу покупців. При цьому, прайс-лист є документом довільної форми й чинне законодавство не встановлює вимог до форми та змісту прайс-листів, які можуть оформлюватись не лише виробником товару, а й продавцем у довільній формі на власний розсуд; наявність же чи відсутність у прайс-листі певних відомостей (реквізитів), зокрема, інформації щодо умов поставки, лише сама по собі не може свідчити про заниження митної вартості товарів.

Отже, прайс-листи є документами довільної форми, чинне законодавство не встановлює вимог до змісту та форми прайс-листів, а тому посилання відповідача на недоліки наданих позивачем прайс-листів на підставі здійснення дослідження загальносвітової практики не є належним обґрунтуванням коригування митної вартості, жодним нормативним джерелом з боку відповідача не підтверджено та ґрунтується виключно на його суб`єктивних припущеннях.

У постанові від 02.06.2022 у справі №460/2674/20 Верховний Суд дійшов наступних висновків: « 60. Щодо доводів митниці про те, що долучений декларантом документ прейскурант (прайс-лист) виробника товарів складений не для широкого осіб та не містить терміну дії, у зв`язку з чим витребував додаткові документи, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив, з огляду на наступне: термін дії прайс листа не є обов`язковим реквізитом такого виду документу, а тому може у ньому не зазначатися; продавець самостійно визначає ціни для своїх контрагентів, що є однією з базових основ забезпечення свободи підприємницької діяльності.

61. Разом з тим, суд касаційної інстанції звертає увагу на постанову від 23 жовтня 2020 року у справі № 810/690/17 де Верховний Суд вказує, що прайс-лист: по-перше, не є основним документом відповідно до частини другої статті 53 Митного кодексу України, який підтверджує митну вартість товарів, по-друге, прайс-лист - це довідник цін (тарифів) на товари та/або види послуг, який адресований невизначеному колу покупців, по-третє, жодний нормативний акт, зокрема міжнародний, не встановлює вимоги до форми та змісту прайс-листів. Тобто прайс-лист є документом довільної форми, а тому митний орган не може посилатися на неповноту чи обмеженість його відомостей як на підставу для коригування митної вартості товару».

Таким чином, можна зробити висновок, що прайс-лист є додатковим (не підтверджуючим митну вартість) документом довільної форми, а тому митний орган не може посилатися на неповноту чи обмеженість його відомостей, як на підставу для коригування митної вартості товару.

При цьому, за доводами позивача, викладеними у позовній заяві, наданий до митного оформлення спірного товару прайс-лист був достатнім для підтвердження митної вартості частини товару за митною декларацією, у той час як він викликав необ`єктивні сумніви у відповідача при підтвердженні заявленої позивачем митної вартості іншої частини товару за цією ж митною декларацією. Позивач указує, що станом на день підписання листа в нього були відсутні будь-які каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) щодо спірного товару, крім специфікації та прайс-листа, які були надані разом із митною декларацією (а.с.5 звор.).

Отже, твердження відповідача про «недоліки» прайс-листа до митної декларації є необґрунтованими та не підтвердженими жодними нормативно-правовими документами чи встановленими чинним законодавством нормами.

Щодо доводів митного органу про те, що у наданих до митного оформлення платіжних інструкціях в іноземній валюті або банківських металах від 22.10.2025 №1, від 06.11.2025 №2 та від 30.12.2025 №3 відсутній підпис відповідальної особи (платника), що є порушенням вимог постанови Правління НБУ №216 від 28.07.2008 (у редакції постанови НБУ від 25.08.2022 №189), суд зазначає таке.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 41 Закону України "Про платіжні послуги" (у редакції від 26.12.2025) ініціювання платіжної операції здійснюється шляхом надання ініціатором платіжної інструкції надавачу платіжних послуг, в якому відкрито його рахунок.

Як визначає 6 Положення про виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів, затвердженого постановою Правління національного банку України 28 липня 2008 року №216 (у редакції від 28.12.2023) ініціатор має право оформити платіжну інструкцію в іноземній валюті або банківських металах в електронній або паперовій формі. Форма та порядок надання платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах визначаються умовами договору про надання платіжних послуг між користувачем і надавачем платіжної послуги.

Згідно з ч. 14 Розділу ІІ Положення про виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів, затвердженого постановою Правління національного банку України 28 липня 2008 року №216 платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах, оформлена ініціатором в електронній або паперовій формі, повинна містити такі обов`язкові реквізити, серед яких: підпис(и) [власноручний(і)/електронний(і)] відповідальної(их) особи(іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має (ють) право розпоряджатися рахунком, або код автентифікації.

Отже, вимоги Положення №216 передбачають, що відсутність власноручного підпису на електронній платіжній інструкції не є достатньою підставою для визнання її неналежним документом, оскільки законодавство допускає оформлення та подання таких інструкцій в електронній формі та не спростовує факту здійснення платежу.

Наявність в платіжних інструкціях відомостей про суму коштів, яка перерахована за товар, дає можливість в повній мірі встановити факт оплати товару, оскільки загальна сума вказаних платіжних інструкцій, що становить 61751,84 долар США, також підтверджується відповідними документами, наданими до митного органу, зокрема, але не виключно, інвойсом (а.с.16).

Окрім того, графа призначення платежу у відповідних платіжних інструкціях містить інформацію про номер та дату Контракту, що, з урахуванням відомостей, зазначених в інших документах, наданих позивачем до митного органу, давало можливість ідентифікувати платежі з партією спірного товару.

Суд звертає увагу, що платіжні інструкції від 22.10.2025 №1, від 06.11.2025 №2 та від 30.12.2025 №3 у лівому нижньому куті містять інформацію, що сальдо рахунку дозволяє провести платіж, підписи та печатка звірені, отже відповідна фінансова операція є проведеною (а.с.17-19).

Також у матеріалах справи міститься довідка Акціонерного товариства "Сенс Банк" №11925-83.15/2026 від 19.03.2026, з якої вбачається, що за Контрактом купівлі-продажу №01 від 06.10.2025 по здійсненим валютним операціям від 22.10.2025 на суму 51708,06 доларів США, від 06.11.2025 на суму 9695,25 доларів США та від 30.12.2025 на суму 348,52 доларів США завершений валютний нагляд на підставі реєстру по МД №26UA807200003561U4 від 13.03.2026 на суму 61751,84 доларів США (а.с.62).

Таким чином, суд не приймає до уваги зазначені доводи відповідача.

Також, відповідач у відзиві на позовну заяву вказав, що під час митного оформлення декларації спрацювали ризики згенеровані АСАУР щодо можливого заниження митної вартості товарів.

Суд зазначає, що застосування Митницею з причини спрацювання модуля АСАУР ціни за відомостями спеціалізованої бази даних Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби України суд уважає необґрунтованим, оскільки самі по собі відомості згаданої системи не містять жодних параметрів, об`єктивно необхідних для судження про схожість, подібність, аналогічність чи ідентичність товарів. Потрібні для такого судження характеристики товару можуть бути з`ясовані лише у спосіб порівняння змісту поданих до митного оформлення документів з документами про властивості раніше імпортованого товару.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 09.11.2022 у справі № 520/10381/2020.

Щодо ненадання декларантом усіх витребуваних додаткових документів, передбачених частиною 3 ст. 53 МКУ, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 6 ст. 53 Митного кодексу України декларант за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товару.

У той же час, витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитися у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Таким чином, аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

У спірному випадку суд не вбачає ознак недостовірності задекларованої вартості.

Також, як установлено судом з матеріалів справи, то декларантом надано до контролюючого органу необхідні документи, а відповідачем, у свою чергу, не наведено обґрунтованих підстав для витребування у позивача додаткових документів та подальшого прийняття рішення про коригування митної вартості товарів.

Відповідно до правової позиції Верховного суду (постанова від 02.07.2020 у справі №803/916/17) контроль правильності обчислення декларантом митної вартості здійснюють митні органи у визначений законом спосіб у разі наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей "Декларант не зобов`язаний (звільнений від обов`язку) доводити правильність заявленої ніш митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено контролюючим органом. Водночас, неподання декларантом документів, перелічених у частині другій статті 53 МК України, саме собою не тягне для нього негативних правових наслідків та не може тягнути за собою відмову у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та, як наслідок, коригування митної вартості товарів з тих підстав, коли контролюючий орган вважає, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість. За таких обставин, Суд вважає обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що позивачем подано до митниці належний та достатній пакет документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості товару за основним методом, відповідачем не підтверджено належними доводами та доказами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар, правильність визначення митної вартості позивачем за основним методом відповідачем не спростована, наявність належних підстав для коригування митної вартості відповідачем не доведена".

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, ураховуючи викладене, суд зазначає, що відповідачем не надано до суду належних та достатніх доказів правомірності винесеного рішення про коригування митної вартості.

Так, як установлено судом, відповідачем під час винесення спірного рішення, не було наведено належних обґрунтувань щодо наявності сумніву в числових значеннях або недостовірності наданих документів, що могло б бути підставою для запиту додаткових документів. При цьому, такий запит повинен містити як обґрунтування причин запиту, так і конкретизацію того, які саме складові митної вартості не підтверджені або викликали сумніви, в чому саме полягають розбіжності, чи впливають вони на митну вартість, які додаткові документи можуть спростувати ці сумніви.

У відзиві на позов суд не встановив указаних доводів та обставин.

Суд також ураховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів позивача), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, оскаржуване рішення є необґрунтованим та прийнятим без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

З огляду на викладене, рішення про коригування митної вартості товарів №UA807000/2026/000082/2 від 13.03.2026, прийняте Харківською митницею Держмитслужби України, є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Що стосується вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн, суд зазначає таке.

Позивачем на підтвердження витрат з оплати правової допомоги, понесених ним при розгляді позовної заяви в суді, подано копії таких документів: договору про надання правничої допомоги №117/12032026 від 12.03.2026, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордеру на представництво інтересів Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 адвокатом Божко А.В., виданого адвокатом, що здійснює адвокатську діяльність індивідуально, рахунку №2/117/12032026 від 07.04.2026, платіжної інструкції №@2PL701825 та акту про надання адвокатських послуг №2 від 01.06.2026 до Договору про надання правничої допомоги №117/12032026 від 12.03.2026.

Представником відповідача були подані заперечення щодо вимог про стягнення витрат на правничу допомогу.

У зв`язку з наведеними обставинами, суд зауважує, що відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

При цьому, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду щодо вирішення питань з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа №815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа №640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа №280/2635/20).

Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі №200/9888/19-а Верховний Суд виклав висновок щодо застосування статей 134, 139 КАС України в контексті ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що відповідно до частини шостої статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до КАС України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.

Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19, від 30 червня 2022 року у справі №640/1175/20, від 11серпня 2022 року у справі №300/2050/19.

З урахуванням викладеного, суд зазначає таке.

Так, дослідивши договір про надання правничої допомоги №117/12032026 від 12.03.2026, судом установлено, що за даним договором представник позивача приймає на себе зобов`язання про надання правової допомоги Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 , зокрема, з питання скасування рішень про коригування митної вартості.

Згідно з рахунком №2/117/12032026 від 07.04.2026 ФОП ОСОБА_1 зобов`язується сплатити 10000,00 грн за надання правничої допомоги щодо представництва його інтересів при оскарженні ним до суду рішення Харківської митниці та в ході розгляду відповідної адміністративної справи судом першої інстанції.

Відповідно до платіжної інструкції від 08.04.2025 №@2PL701825 ФОП ОСОБА_1 сплатив 10000,00 грн за надання правничої допомоги адвокатом Божко А.В.

Між адвокатом Божко А.В. та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено акт про надання адвокатських послуг №2 від 01.06.2026 до Договору про надання правничої допомоги №117/12032026 від 12.03.2026, пунктом 1 якого передбачено, що Адвокат надав вчасно та повністю адвокатські послуги, передбачені Договором, а Клієнт сплатив гонорар у розмірі 10000,00 грн.

Вивчивши подані представником позивача докази, суд установив, що спір у даній справі не є складним як за обсягом доказів, так і за природою суджень суб`єкта владних повноважень, котрі були покладені в основу оскаржуваних рішень; причина виникнення спору, предмет спору, обсяг предмету доказування об`єктивно не вимагали вжиття значних зусиль для з`ясування справжніх обставин фактичної дійсності, вивчення змісту належних норм права, спростування мотивів суб`єкта владних повноважень.

Справа слухалась в порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін. Представником позивача було подано до суду позовну заяву та під час судового розгляду представником позивача було подано відповідь на відзив. Інших дій не вчинялося.

Так, у відповіді на відзив, яка викладена на трьох сторінках, представник позивача фактично лише висловив незгоду з доводами відповідача та підтвердив позицію, викладену у позові, а подане клопотання про розподіл судових витрат стосується виключно питання компенсації витрат на правничу допомогу.

Відтак, суд доходить до переконання про те, що обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт на 10000,00 грн є неспівмірним з обставинами даного конкретного спору та у даному конкретному випадку справедливим і співмірним відшкодуванням витрат заявника на професійну правничу допомогу буде сума у розмірі - 6000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Харківської митниці як територіального органу (відокремлений підрозділ) Державної митної служби України (вул. Миколаївська, буд. 16Б, м. Харків, 61005, ЄДРПОУ 44017626) визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA807000/2026/000082/2 від 13.03.2026, прийняте Харківською митницею Державної митної служби України.

Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Харківської митниці Державної митної служби України сплачений судовий збір у розмірі 3478,03 (три тисячі чотириста сімдесят вісім гривень три копійки) та суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн (шість тисяч гривень).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Дмитро ВОЛОШИН