Рішення від 24 червня 2026 р. у справі №520/9747/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2026 р. № 520/9747/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн грн. (один мільйон гривень) відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. грн. (один мільйон гривень) на підставі абзацу 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він є діючим військовослужбовцем, який у віці 20 років уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб солдатського складу з Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_2 . Враховуючи, що станом на 13 лютого 2025 року (дата набрання чинності Постановою № 153) позивач проходив військову службу та брав участь в антитерористичній операції, заходах із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі та стримуванні збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, на його переконання, він має право на виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 000 000 (один мільйон) грн. 00 коп., відповідно до абзацу 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів від 11 лютого 2025 №153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі від час воєнного стану”. Натомість, відповідачем протиправно, на думку позивача, відмовлено йому у здійсненні нарахування та виплати зазначеної винагороди, що зумовило звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою суду від 24.04.2026 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення протягом п`яти календарних днів з моменту отримання відповідних документів.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження доставлена представнику позивача та відповідачу до їх електронних кабінетів через систему "Електронний суд", що підтверджується довідками про доставку до електронного кабінету ЄСІТС.

Відповідач своїм правом на надання відзиву не скористався, відповідні документи у встановлений судом строк до канцелярії суду не надходили.

Частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом установлено наступне.

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, діючим військовослужбовцем, що проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 (далі - відповідач). Факт проходження військової служби підтверджується наявною в матеріалах справи копією військового квитка позивача серії НОМЕР_4 , що містить відповідні записи.

Так, 05.07.2019 позивач прийнятий на військову службу до Військової частини НОМЕР_2 , на посаду водія-електрика, на підставі наказу від 05.07.2019 №148.

21.08.2019 між позивачем та Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_2 укладено контракт про проходження військової служби строком на три роки, копія якого також наявна в матеріалах справи.

У подальшому, 02.09.2019, на підставі наказу №192, позивач переведений на посаду оператора.

23.12.2022 згідно наказу №342, переведений на посаду механіка-електрика-водія.

Наказом від 19.05.2023 №141 призначений командиром відділення.

На момент виникнення даних спірних правовідносин позивач проходить дійсну військову службу у військовій частині НОМЕР_2 на посаді головного сержанта (наказ від 27.05.2024 №152).

17.03.2026 позивач звернувся на адресу відповідача із рапортом щодо здійснення підготовки пакету необхідних документів та подальшого вирішення питання нарахування та виплати позивачеві одноразової грошової винагороди в сумі 1 000 000, 00 грн., згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі від час воєнного стану”.

Листом від 01.04.2026 №26/1/2176 відповідач повідомив про відсутність підстав для здійснення нарахування та виплати зазначеної винагороди, з огляду на те, що контракт про проходження військової служби був укладений до введення Указом Президента України від 24.02.2022 №64 правового режиму воєнного стану.

Окрім того, позивач наголошує, що 31.03.2026 його представник звернувся на адресу відповідача із адвокатським запитом щодо надання довідки про безпосередню участь позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, за формою згідно Додатку 6 до Порядку (в редакції постанови КМУ від 22.08.2023 року № 887) із зазначенням періодів такої участі та видати довідку за формою (Додаток 1), зокрема з місць попередньої служби, про безпосередню участь вказаних військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин.

Натомість відповіді на вищевказаний запит на момент звернення позивача до суду з даним позовом отримано не було.

Вважаючи відмову відповідача щодо виплати грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 протиправною, а своє право на належний соціальний захист порушеним, позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як передбачено частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

За приписами статті 65 Основного Закону України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України від 25.03.1992 №2232-ХІІ “Про військовий обов`язок і військову службу” (далі - Закон 2232-ХІІ).

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку (частина 3 статті 1 Закону №2232-ХІІ).

Згідно з частиною 2 статті 2 Закону №2232-ХІІ, проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України – у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону №2232-ХІІ).

Військовослужбовці, які проходять кадрову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни, які перебувають на військовому обліку та мають вищу, фахову передвищу, професійну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили базову військову службу, військовозобов`язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку і вирішили вступити на військову службу за контрактом, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з дотриманням умов, передбачених статтею 20 цього Закону (частина 1 статті 19 Закону №2232-ХІІ).

Так, положеннями частини 1 статті 20 Закону, серед іншого встановлено, що на військову службу за контрактом приймаються громадяни, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установленим вимогам проходження військової служби: особи рядового складу з числа військовослужбовців базової військової служби, які пройшли базову загальновійськову підготовку, проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, резервісти, військовозобов`язані, які не мають військових звань сержантського, старшинського і офіцерського складу, особи віком від 18 років, які мають вищу, фахову передвищу, професійну, повну або базову загальну середню освіту, та не досягли граничного віку перебування на військовій службі та/або пройшли базову загальновійськову підготовку - на військову службу за контрактом осіб рядового складу.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану”, постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

У подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та триває на дату розгляду даної справи.

Статтею 23 Закону №2232-ХІІ врегульовано строки проходження військової служби в мирний час, під час дії особливого періоду та під час дії воєнного стану.

Так, згідно частини 3 статті 23, для осіб, які приймаються на військову службу за контрактом в особливий період та призначаються на посади, крім осіб, зазначених в абзаці другому цієї частини, строки військової служби в календарному обчисленні встановлюються відповідно до частини другої цієї статті (для осіб рядового складу - 3 роки).

Між тим, пунктом 2 частини 8 статті 23 визначено, що для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки:

- на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону;

- до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України;

- на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

18 березня 2014 року відповідно до Указу Президента України № 303/2014 “Про часткову мобілізацію”, затвердженого встановленим порядком, в Україні розпочався особливий період, та оголошено часткову мобілізацію.

Вищий адміністративний Суд у постанові від 16.02.2015 по справі №800/582/14 виснував правову позицію щодо тлумачення терміну "особливий період". Зокрема, поняття особливого періоду наведене у частині першій статті 1 Закону № 3543-ХІІ, за правилами якої особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Таким чином, особливий період пов`язується, зокрема, із проведенням мобілізації.

Виходячи з аналізу норм і положень чинного законодавства у сфері виконання військового обов`язку та проходження військової служби, висновується що позивачем 21.08.2019 було укладено контракт про проходження військової служби під час дії особливого періоду строком на три роки (тобто, до 21.08.2022), який було автоматично продовжено на підставі пункту 2 частини 8 статті 23 Закону №2232-ХІІ, понад встановлені строки – у зв`язку з введенням 24.02.2022 правового режиму воєнного стану.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11 лютого 2025 року №153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану” (далі Постанова № 153) та затверджено “Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану” (далі Порядок реалізації експериментального проекту).

Порядком релізації експериментального проекту визначено, що метою прийняття Постанови №153 є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього.

Мотивом визначених заходів є саме залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом, що реалізується шляхом створення додаткових фінансових стимулів та забезпечення відповідного матеріального підґрунтя для підвищення престижу служби. При цьому, йдеться про застосування механізмів, спрямованих на формування належної мотивації для потенційних військовослужбовців у віці до 25 років.

Згідно з пунктом 3 Постанови №153, учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.

Громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень (абзац 2 пункту 4 постанови №153).

У подальшому Міністром оборони України видано Доручення №999/уд від 20.02.2025 (далі - Доручення №999/уд) відповідно до якого передбачено виплату одноразової грошової допомоги після укладення контракту на проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах рядового складу, затвердженого постановою №153, у розмірі один мільйон гривень, яка виплачується трьома частинами (далі - Допомога); одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - Винагорода) у розмірі один мільйон гривень - виплата здійснюється один раз за весь період проходження військової служби та не підлягає поділу на частини.

Суд зауважує, що Дорученням № 999/уд визначено право на Винагороду, яке мають виключно особи рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які до набрання чинності постановою №153 (до 13.02.2025) у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на 13.02.2025.

Підтвердження участі військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій здійснюється на підставі щонайменше одного документа з кожної з наступних груп: а) бойовий наказ (бойове розпорядження); б) журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно- вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення; в) рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових в районах ведення воєнних (бойових) дій.

Військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на 13.02.2025, Винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від одного мільйону гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).

Цим же дорученням, зобов`язано командування видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України проводити заходи внутрішнього контролю шляхом здійснення попередніх перевірок законності нарахування Винагороди та Допомоги.

Таким чином, вказаним дорученням встановлено, що документи, оформлені військовою частиною для здійснення виплат, передбачених постановою №153, попередньо, тобто до моменту видання наказу для здійснення виплати та фактичної виплати Винагороди та Допомоги, перевіряються шляхом здійснення перевірок законності нарахування Винагороди Допомоги командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України.

Отже, для виплати особі (військовослужбовцю) одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах передбаченої абзацем 2 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі від час воєнного стану» необхідна сукупна наявність наступних ознак, а саме:

1. Особа (військовослужбовець) у віці від 18 до 25 років повинна проходити військову службу за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, зокрема Національній гвардії України;

2. Особа (військовослужбовець) проходить військову службу, прийнятий (за контрактом) або призваний (за мобілізацією або призовом) на військову службу до або під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX;

3. Особа (військовослужбовець) брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора;

4. Сукупний строк участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій станом на дату набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153, тобто станом 13 лютого 2025 року, повинен становити: не менше шести місяців для виплати одноразової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі один мільйон гривень; менше шести місяців - для виплати одноразової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від одного мільйона гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі.

Так, з урахуванням співставлення та аналізу доказів, наявних у матеріалах справи у відповідності до норм чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, судом установлено, що позивач станом на 24.02.2022, дату введення режиму воєнного стану, вже перебував на військовій службі в лавах Військової частини НОМЕР_5 , а не був прийнятий на військову службу в період воєнного стану, тобто не підпадає під вимогу п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №153. Отже суд не знаходить підстав для визнання неправомірності дій, вчинених відповідачем по відношенню до позивача.

Що стосується тверджень позивача про наявність у нього необхідної довідки, яка визначає необхідну тривалість періодів, протягом яких він брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України”, згідно Додатку 6 до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №883, та довідку згідно Додатку 1 – про безпосередню участь у бойових діях в районі ведення бойових дій, та які він не може надати разом із позовною заявою, суд зазначає наступне.

Як вже зазначалось судом вище, відповідно до пункту 4 постанови №153, громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень.

Застосовуючи положення наведених норм права до підтверджених матеріалами справи обставин спірних правовідносин, суд висновує, що у контексті застосування п.4 постанови КМУ від 11.02.2025р. №153 слід розмежовувати правову категорію - "безпосередня участь у бойових діях" від правової категорії - "безпосередня участь у забезпеченні здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України".

Саме особиста та безпосередня участь конкретного військовослужбовця у веденні бойових дій в районах ведення бойових дій створює підстави для набуття права на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у порядку постанови КМУ від 11.02.2025 №153.

Натомість, особиста та безпосередня участь військовослужбовця у забезпеченні здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України не створює підстав для набуття права на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у порядку постанови КМУ від 11.02.2025 №153.

Доводи позивача про тривалий час його безпосередньої участі у бойових діях, а саме у сукупності більше 6 місяців з дня введення воєнного стану та загальної мобілізації (початку повномасштабного вторгнення) наявними в матеріалах справи доказами не підтверджено.

Згідно частини 1 статті 78 КАС України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Пунктами 3, 4 Постанови №153 для отримання такої одноразової грошової допомоги визначені певні критерії.

Перевірка та встановлення факту відповідності цих критеріям належить до дискреційних повноважень відповідача, а контроль за їхнім дотриманням здійснюється Міністерством оборони України.

У ході судового розгляду позивачем не доведено відповідності всім визначеним критеріям, які дають підстави для отримання спірної винагороди.

Натомість, судом встановлено та не заперечується сторонами, що контракт про проходження військової служби позивачем укладено до настання правового режиму воєнного стану, згідно Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022.

Посилання представника позивача на застосування суб`єктом владних повноважень дискримінаційних заходів, у порушення вимог Закону України №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон №2011-ХІІ) як акту вищої юридичної сили, що гарантує права військовослужбовців та встановлює єдину систему соціального захисту, суд не приймає до уваги з огляду на таке.

Соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом (стаття 1 Закону №2011-ХІІ).

Нормами статті 9 Закону №20111-ХІІ врегульовано, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відтак, знецінення повноважень центрального органу виконавчої влади в частині реалізації права військовослужбовців на належне грошове забезпечення шляхом застосування позиції про визначення пріоритетності акту вищої юридичної сили, не є достатнім та належним доказом у справі, який нівелює виконання сторонами вищезазначених у мотивувальній частині рішення норм чинного законодавства, якими передбачено підстави для здійснення нарахування спірної виплати.

При цьому вказаний закон не встановлює та не передбачає ані умов, ані підстав такої одноразової допомоги.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів позивача), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Так, усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу в судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Отже, суд дійшов висновку про залишення позовних вимог без задоволення.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_5 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Дмитро ВОЛОШИН