Постанова від 11 червня 2026 р. у справі №632/2191/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 632/2191/25 Головуючий суддя І інстанції Босняк М. М.

Провадження № 33/818/609/26 Суддя доповідач Шабельніков С.К.

Категорія: Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2026 року м. Харків

Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К.,

за участю секретаря - Вакули Н.С.,

захисника - Івахненка Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в режимі відеоконференції справу за апеляційною скаргою захисника Івахненка Ю.О. на постанову судді Златопільського районного суду Харківської області від 05 грудня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП, -

в с т а н о в и в:

Цією постановою, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення – штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в розмірі, 605 гривень 60 копійок.

Постановою встановлено, що о 21- годині 28 хв 08 листопада 2025 року ОСОБА_1 керував транспортним засобом Volkswagen Golf, д.н. НОМЕР_1 , по вулиці Суворова у с.Олексіївка Лозівського району Харківської області у стані алкогольного сп`яніння, чим порушив п. 2.9(а) ПДР.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, захисник Івахненко Ю.О. подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції, а провадження у справі закрити.

Свої апеляційні вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не з`ясував всі обставини, які мають значення для правильного розгляду справи та порушив вимоги норм матеріального та процесуального права. Зокрема, на думку апелянта, працівниками поліції було порушено процедуру огляду водія військовослужбовця, оскільки огляд стосовно ОСОБА_1 проводився на загальних підставах без дотримання вимог ст. 266-1 КУпАП, а також без відсторонення водія від керування транспортними засобами у зв`язку із позитивним результатом проведеного огляду. Крім того, захисник вважає, що відомості відеозапису у цій справі не можна брати до уваги, оскільки він не був безперервним, а також деякі його фрагменти знімались за допомогою сторонніх застосунків та, на його думку, не можуть вважатися доказом факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом у цій справі. Разом з тим, сторона захисту вважає за можливе не позбавляти особу, яка притягається до адміністративної відповідальності права керування транспортними засобами.

В судовому засідання під час апеляційного розгляду приймав участь захисник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, який повідомив, що ОСОБА_1 не зміг з`явитися з поважних причин, оскільки перебуває на військовій службі, а позиція захисту є узгодженою. В обґрунтування своїх апеляційних доводів захисник надавав аналогічні зазначеним в апеляційній скарзі пояснення.

Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні.

Як вбачається з матеріалів справи, суд дотримався всіх вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винності ОСОБА_1 у порушенні, передбаченого п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху.

Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апеляційним судом не встановлено об`єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду першої інстанції щодо винуватості особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.

Натомість, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, підтверджуються наявними у справі доказами, а саме: відомостями протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 839559 від 08.11.2025, в якому зазначено факт керування ОСОБА_1 21- годині 28 хв 08 листопада 2025 року транспортним засобом Volkswagen Golf, д.н. НОМЕР_1 , по вулиці Суворова у с.Олексіївка Лозівського району Харківської області у стані алкогольного сп`яніння, чим порушив п. 2.9(а) ПДР.

Зокрема, в протоколі про адміністративне правопорушення серії ААД№839559 від 08.11.2025 року, в графі «пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, по суті порушення» зазначено «відмовляюсь» та власний підпис особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, що свідчить про те, що ОСОБА_1 було ознайомлено із змістом вказаного протоколу, який скористався своїм правом, передбаченим ст. 63 Конституції України (а.с.2).

Відомостями акту огляду на стан сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, а також доданої до нього роздруківки результатів проведеного огляду встановлено, що ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп`яніння, 1.24 проміле ( а.с. 3,5).

Відповідно до відомостей направлення на огляд водія транспортного засобу, медичний огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння у зв`язку із згодо. Водія з результатом огляду проведеного на місці зупинки за допомогою засобів вимірювальної техніки.

Відомостями копії постанови ББА№109445 від 08.11.2025 встановлено, ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП за керування транспортним засобом Volkswagen Golf, д.н. НОМЕР_1 , по вулиці Суворова у с.Олексіївка Лозівського району Харківської області 21- годині 28 хв 08 листопада 2025 рокубез пристібання пасків безпеки.

Відомостями довідки РСЦ ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях водія ОСОБА_2 , а також копією посвідчення водія особи, яка притягається до адміністративної відповідальності встановлено, що ОСОБА_1 отримував посвідчення водія НОМЕР_2 , а тому не виконання правил дорожнього руху особою, яка притягається до адміністративної відповідальності в частині дотримання обов`язків водія є свідомими та умисними діями ОСОБА_1 .

З пояснень поліцейського, який склав протокол про адміністративне правопорушення у цій справі ОСОБА_3 вбачається, що він у складі екіпажу згідно внутрішнього наказу керівника УПП в Харківській області здійснювали відпрацювання Лозівського району Харківської області з метою забезпечення безпеки дорожнього руху. Під час патрулювання вказаного району, ним було зупинено транспортний засіб під керування ОСОБА_1 . Під час здійснення процесуальних дій, пов`язаних із забезпеченням безпеки дорожнього руху, у водія було виявлено ознаки алкогольного сп`яніння. Водій пройшов огляд на стан сп`яніння на місці зупинення транспортного засобу. Від подальшого керування ОСОБА_1 був відсторонений шляхом попередження.

Відомостями відеозапису фіксації обставин правопорушення, доданого до протоколу встановлено, що працівники поліції в темний час доби зупинили транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 , особу якого було встановлено на місці зупинки транспортного засобу за посвідченням водія. При цьому водій повідомив працівників поліції про його статус військовослужбовця, а також зазначав про наявність наградної зброї. Під час виконання процесуальних дій, пов`язаних із забезпеченням дорожнього руху, працівниками поліції у водія ОСОБА_1 було встановлено ознаки алкогольного сп`яніння, зокрема запах алкоголю з порожнини рота. Водій виконав законну вимогу поліцейського та пройшов огляд на стан сп`яніння за допомогою спеціальних технічних засобів. Результат проведеного огляду, з яким ОСОБА_1 погодився склав 1,24 проміле. Особі, яка притягається до адміністративної відповідальності було роз`яснено права, передбачені ст. 63 Конституції України, та ст. 268 КУпАП.

При цьому, апеляційний суд встановив, що протокол про адміністративне правопорушення та інші процесуальні документи складені уповноваженою державою особою. Проте ОСОБА_1 та його захисник не скористалися процесуальною можливістю та не зверталися із скаргами на їх дії до безпосереднього керівництва цих осіб з метою ініціювання службової перевірки або притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, якими були складені відповідні процесуальні документи у цій справі (ст. 267 КУпАП), зокрема протокол про адміністративне правопорушення, та інші. Також стороною захисту не надано відомостей про звернення до суду в порядку, передбаченому ст. 5, 20, 286 КАС України щодо оскарження дій або бездіяльності відповідних посадових осіб – працівників поліції. Цих відомостей не надано суду і під час апеляційного розгляду.

Отже, враховуючи, що сторона захисту не скористалась своїм правом та не надала до суду доказів на підтвердження версії щодо незаконності дій працівників поліції під час проведення ними дій та складання матеріалів про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 . Разом з цим, матеріали справи не містять відповідних відомостей, які свідчать про невинуватість особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відомості, які зафіксовані в письмових доказах, що долучені до матеріалів справи, відповідають дійсності, що вочевидь унеможливлює врахування апеляційним судом апеляційних доводів захисника в цій частині.

Доводи апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять відомостей керування ОСОБА_1 є безпідставними, необґрунтованими та спростовуються відомостями відеозапису.

З відомостей відеозапису вбачається, що працівники поліції за допомогою проблискових маячків зупинили транспортний засіб, який під керуванням ОСОБА_1 , рухався дорогою загального користування в темний час доби. Суд звертає увагу на те, що під час проведення процесуальних дій впродовж усього відеозапису відсутня будь-яка інша особа, яка б зазначала, що саме вона керувала автомобілем або могла керувати ним. Натомість у транспортному засобі до якого негайно після зупинення автомобілю підійшли працівники поліції на водійському сидінні знаходився саме ОСОБА_1 , що беззаперечно свідчить про те, що саме він керував цим транспортним засобом.

Таким чином, зазначені відомості, дають підстави стверджувати, що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом за вказаних у протоколі обставин.

Стосовно доводів апеляційної скарги стосовно того, що відомості відеозапису у цій справі не можна брати до уваги суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Приписами ст. 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Крім того, слід звернути увагу учасників судового розгляду на особливість правового статусу доказів у провадженні по справах про адміністративні правопорушення. Статус доказів, перелік джерел, правила їх допустимості визначаються виключно національним законом. Конвенційне право та його тлумачення ЄСПЛ залишає правила допустимості доказів на розсуд держав, з поправкою на вимогу загальної справедливості судового провадження, а також природи правопорушення.

Національний припис закону ст. 251 КУпАП встановлює абсолютний характер джерел та змісту доказової інформації по справі «будь-які фактичні дані» та не містить критеріїв недопустимості доказів.

Враховуючи викладене, а також правові висновки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.01.2025 року у справі № 335/6977/22 протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб`єкту владних повноважень. На патрульного поліцейського під час складення протоколу про адміністративне правопорушення покладено відмінну функцію ніж та, яку має виконати суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. До повноважень патрульного поліцейського не належить встановлення та остаточна оцінка всіх обставини, які зафіксовані у протоколі, не надано повноважень проводити експертизу чи залучати спеціалістів, які володіють достатніми професійними знаннями для встановлення специфічних обставин. Фактично на уповноважену особу підрозділу поліції покладена обмежена функція, а саме збирання та фіксація доказів стосовно обставин події, що відбулася.

Оцінку доказів патрульний поліцейський повинен здійснити такою мірою, як це потрібно для визначення ймовірної особи, дії якої містять ознаки складу адміністративного правопорушення, а також в межах тих обставин, яких вимагає обстановка, що склалася. Висновки поліцейського є вірогідними та не мають для суду заздалегідь визначеного значення. Дії особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, ймовірно місять ознаки адміністративного правопорушення, але остаточні висновки, зокрема й про дійсно винну у правопорушенні особу, має зробити виключно суд.

Разом з тим, стандарт доказування «поза розумним сумнівом» активно використовується Європейським судом з прав людини. У справі «Ушаков проти України» (рішення від 18 червня 2015 року, заява № 10705\12) ЄСПЛ визначає: «Суд, при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою». Стандарт доказування «поза розумним сумнівом» не виключає будь-який сумнів взагалі, оскільки завжди можна припустити можливість існування навіть дуже маловірогідних обставин чи їх збігів. Проте, цей стандарт доказування означає, що особу необхідно виправдати не при наявності будь-якої «тіні» сумнівів, а при наявності лише «розумного сумніву». При цьому розумним є сумнів, який має під собою причину та здоровий глузд і випливає зі справедливого та розумного розгляду всіх доказів у справі або з відсутності доказів у справі. Цей сумнів не є ні смутним, ні гіпотетичним чи уявним або надуманим. А саме таким, який ґрунтується на конкретних обставинах або інших вагомих причинах, які б змусили розумну людину вагатися вдатися до певних дій у питаннях, що мають значення для неї.

З відомостей відеозапису вбачається, що транспортний засіб ОСОБА_1 , було зупинено працівниками поліції в темний час доби. Водій погодився пройти огляд на місці зупинки транспортного засобу. Результат проведеного огляду, з яким погодився ОСОБА_1 склав 1,24 проміле.

Тобто відомості відеозапису відтворюють усі процесуально визначальні факти для правильного розгляду цієї справи, а також узгоджуються з рештою доказів які є наявними в матеріалах цієї справи та у своїй сукупності надають підстав стверджувати про доведеність у діях ОСОБА_1 вини у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги в цій частині належить вважати суб`єктивним, необгрунтованими та вважати їх, як обраний спосіб захисту ОСОБА_1 .

Щодо доводів апеляційних скарг про те, що огляд ОСОБА_1 як водія-військовослужбовця має проводитись співробітниками ВСП відповідно до вимог ст. 266-1 КУпАП, що, на думку апелянта, обумовлює скасування постанови суду першої інстанції належить зазначити наступне.

Відповідно до приписів ч.1, 2 ст. 266-1 КУпАП військовозобов`язані та резервісти під час проходження зборів, а також військовослужбовці Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Огляд військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, виконують обов`язки військової служби або перебувають на території військових частин, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або командиром (начальником) військової частини (установи, організації, підприємства, закладу, підрозділу), іншого утвореного відповідно до законів України військового формування, а також правоохоронного органу спеціального призначення, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.

Аналіз положень ст.266-1 КУпАП свідчить про те, що даною нормою права не визначається порядок огляду військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, які керують транспортним засобом.

Тобто, положення ст.266-1КУпАП стосуються лише військовослужбовців за вчинення військових адміністративних правопорушень, передбачених главою 13-Б КУпАП або під час виконання водіями-військовослужбовцями невідкладних бойових завдань, пов`язаних із врятуванням життя або забезпеченням боєздатності підрозділу чи термінового реагування на зміну бойової обстановки, яка об`єктивно загрожує проведенню бойових дій.

Таким чином, для військовослужбовців, які керують транспортним засобом застосовується порядок проходження огляду, передбачений ст. 266 КУпАП, які проводять працівники Національної поліції.

Згідно приписів ч. 1 ст. 15 КУпАП за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, санітарних норм, правил полювання, рибальства та охорони рибних запасів, митних правил, вчинення правопорушень, пов`язаних з корупцією, вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування у разі винесення термінового заборонного припису, порушення тиші в громадських місцях, неправомірне використання державного майна, незаконне зберігання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, невжиття заходів щодо окремої ухвали суду, ухилення від виконання законних вимог прокурора, порушення законодавства про державну таємницю, порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію, військовослужбовці несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» одним із завдань Служби правопорядку є забезпечення безпеки дорожнього руху військових транспортних засобів, контроль за рухом транспортних засобів і перевезенням вантажів Збройних Сил України.

Вимогами п. 2 ч.2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що водії військових транспортних засобів зобов`язані виконувати передбачені законом вимоги поліцейського або посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, що даються в межах їх компетенції, передбаченої чинним законодавством, Правилами дорожнього руху та іншими нормативними актами.

Належить зазначити, що в розумінні логічного застосування правових норм, щодо яких законодавець на момент вчинення правопорушення ще не вніс відповідних змін, які відповідали б суспільним інтересам та певним обставинам (подолання часової прогалини у законодавстві) суд вважає належним не обмежуватись категорією «водій військового транспортного засобу» та застосовувати під час розгляду цієї справи цю категорію в значенні «водій військового транспортного засобу, який виконує бойове завдання або службовий обов`язок з використанням цивільного автомобіля».

В такому разі водій має підтвердити зазначене відповідними документами. Навіть і тоді, зазначене не обумовлює не виконанням водієм військового транспортного засобу вимог, передбачених ч.2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» щодо виконання законних вимог поліцейського.

З відомостей доданого до протоколу відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 , повідомив про те, що він є військовослужбовцем. Разом з тим, у цій справі суд апеляційної інстанції враховує, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності про виконання невідкладного бойового завдання, пов`язаного з врятуванням життя або виконання іншого невідкладного завдання, працівників поліції не повідомляла. Не містять цих відомостей і матеріали справи. Натомість, з відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 за своїм станом здоров`я, на день оскаржуваної події, на думку суду апеляційної інстанції взагалі за станом здоров`я не міг виконувати невідкладних бойових завдань на лінії безпосереднього зіткнення, оскільки сам не міг довго знаходитись в положенні стоячи, що окрім відомостей відеозапису також підтверджується наданими суду апеляційної інстанції медичними висновками.

За таких обставин доводи апеляційної скарги в цій частині належить вважати безпідставними та необґрунтованими.

Щодо доводів апеляційної скарги про можливість залишити ОСОБА_1 посвідчення водія належить зазначити наступне.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 65 ЗУ «Про правотворчу діяльність» суд для подолання правової прогалини може застосовувати у випадках, передбачених законом, зокрема, аналогію закону - шляхом застосування до неврегульованих суспільних відносин положень закону, який регулює подібні суспільні відносини;

Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Тобто санкція цієї статті є безальтернативною.

Вимогами ч. 4 ст. 30 КУпАП встановлено, що позбавлення права керування засобами транспорту не може застосовуватись до осіб, які користуються цими засобами в зв`язку з інвалідністю, за винятком випадків керування в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також у разі невиконання вимоги поліцейського про зупинку транспортного засобу, залишення на порушення вимог встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, учасниками якої вони є, ухилення від огляду на наявність алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Крім того, відповідно до вимог Примітки до ст. 22 КУпАП не звільняються від адміністративної відповідальності особи за вчинення ними правопорушення відповідальність за яке, передбачена, зокрема ст. 130 цього Кодексу.

Таким чином, правовим аналізом зазначених норм, встановлено, що чинний КУпАП чітко регулює правовідносини, пов`язані із накладенням адміністративного стягнення за правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП, що унеможливлює застосування аналогії закону у цій частині.

При цьому, дана категорія правопорушень вчиняється водіями тільки навмисно, вчинене відносить до грубого порушення, а водій не може не розуміти загрози для оточуючих внаслідок власної поведінки, зокрема і для осіб, яким надає допомогу з огляду на свої службові обов`язки.

У даному конкретному випадку, з огляду на положення ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, у рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи користується автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізує своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Вчинення діянь, які кваліфікуються в національному законодавстві за ст.130 КУпАП, є найбільш тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху.

Тяжкість стягнення обумовлена саме високим ступенем суспільної шкоди, яка завдається такими діяннями.

Таким чином, визнаючи особу винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, суди позбавлені процесуальної можливості призначити інше покарання, ніж передбачене санкцією, або ж перейти до іншого виду стягнення чи звільнити від стягнення, оскільки Законом України встановлена пряма заборона застосування пом`якшення стягнення чи звільнення від стягнення.

При цьому нормами цього Кодексу не передбачено можливості накладення адміністративного стягнення нижче від найнижчої межі, визначеної в санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, а також можливості накладення іншого виду стягнень, передбаченого КУпАП. Фактичне посилання сторони захисту щодо можливості застосування аналогії закону, а саме ст. 69 КК України, при накладенні адміністративного стягнення за ст. 130 суперечать правовим нормам чинного законодавства, оскільки правові приписи закону про кримінальну відповідальність, відповідно до ч.4 ст.3 КК України, розповсюджують свою дію виключно на кримінальні правопорушення. Застосування правових норм, визначених КК України в інших галузях права суворо заборонено.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає, що предмет справ про адміністративну відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП стосується порушення правил дорожнього руху, що не карається позбавленням волі та належить до категорій правопорушень до яких не застосовуються з усією суворістю кримінально-правові гарантії статті 6 Конвенції, що констатовано рішенням ЄСПЛ (п. 42 справи Фігурка проти України).

Крім того, застосування аналогії при накладенні адміністративного стягнення свідчить про порушення принципу законності, на якому ґрунтуються норми КУпАП, а також принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права.

З огляду на викладене, а також відповідно до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем ЗСУ, у зв`язку з чим право керування потрібно йому для керування військовим автотранспортом, а позбавлення права керування транспортними засобами може впливати на якість роботи підрозділу, не можуть слугувати підставою для задоволення апеляційних вимог з урахуванням встановленої законодавцем безальтернативної санкції, характеру вчиненого діяння та суспільної небезпеки правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП.

Апеляційний суд також бере до уваги, що ОСОБА_1 , як водій, керуючи джерелом підвищеної небезпеки з ознаками алкогольного сп`яніння, усвідомлював, що це заборонено законом та становить небезпеку для оточуючих.

Отже, накладене судом першої інстанції адміністративного стягнення стосовно ОСОБА_1 у виді штрафу з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік, не лише відповідає санкції ч.1 ст.130 КУпАП, вимогам ст.ст.33, 34 КУпАП щодо загальних правил накладення стягнення, а також є співрозмірним скоєному адміністративному правопорушенню.

Таким чином, суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості звільнити ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинення ним адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП, а також не позбавляти його посвідчення водія, що надає право на керування транспортними засобами.

Оцінюючи відомості всіх доказів у справі як окремо, так і в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що вони узгоджуються між собою та беззаперечно свідчать про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, а саме: керування транспортного засобу у стані алкогольного сп`яніння.

Так, згідно з вимогами п. 1.3 ПДР учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих правил, а також бути взаємно ввічливими.

Пунктом 2.9 «а» ПДР встановлено, що водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції;

Пунктом 1. 9 ПДР встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.

Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.

Отже, доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не містять їх і матеріали справи. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу та в суді першої інстанції, які обумовлюють необхідність скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху та притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП до відповідальності, а тому доводи апеляційної скарги на незаконність та необґрунтованість постанови суду першої інстанції є безпідставними.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.

Керуючись ст. 294 КУпАП, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу захисника Івахненка Ю.О. - залишити без задоволення.

Постанову судді Златопільського районного суду Харківської області від 05 грудня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП, - залишити без змін.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя С.К. Шабельніков