Постанова від 23 червня 2026 р. у справі №347/1119/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 347/1119/25

Провадження № 22-ц/4808/1151/26

Головуючий у 1 інстанції ДРАЧ Д. С.

Суддя-доповідач Мальцева Є.Є.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мальцевої Є.Є.

суддів: Баркова В.М.,Василишин Л.В.,

секретар Гудяк Х.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Бандури Володимира Олексійовича на ухвалу Косівського районного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2026 року, постановлену судом у складі головуючого судді Драч Д.С. у м. Косів, у справі за заявою ОСОБА_2 про встановлення способу і порядку виконання рішення суду (розстрочку),

у с т а н о в и в:

23 березня 2026 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про встановлення способу і порядку виконання рішення суду (розстрочку), мотивуючи свої вимоги тим, що рішенням Косівського районного суду від 5 листопада 2025 року у справі №347/1119/25 з нього на користь ОСОБА_1 було стягнуто матеріальну шкоду у розмірі 12 052 грн., моральну шкоду у розмірі 70 000 грн.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року у справі №347/1119/25 змінено рішення суду першої інстанції та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 13 088,74 грн, моральну шкоду у розмірі 100 000 грн та судовий збір у розмірі 2 827,86 грн. Загальна сума стягнення становить 115 916,60 грн.

Заявник вказував, що визнає свій обов`язок щодо виконання судового рішення, однак на даний момент його фінансовий стан не дозволяє виплатити всю суму одноразово через об`єктивні обставини, що робить виконання рішення надзвичайно обтяжливим. Попри скрутне матеріальне становище, він виявляє повну готовність до виконання судового рішення у добровільному порядку. На підтвердження своїх намірів, ним вже було здійснено перший платіж на користь стягувача у розмірі 5 000 грн, також направлено лист від 14.03.2026р, яким повідомлено стягувача про початок добровільної сплати ним частини боргу. Добровільна сплата частини боргу свідчить про сумлінність заявника та його реальне бажання погасити заборгованість за умови встановлення посильного для нього графіка виплат на 24 місяці.

Необхідності розстрочки виконання рішення суду на 24 місяці обґрунтовував тим, що фінансовий стан його як фізичної особи-підприємця 2-ї групи характеризується стабільним, але обмеженим доходом. Згідно з доданою до заяви довідкою за формою ОК-5 (індивідуальні відомості про застраховану особу) сума доходу заявника, з якого сплачено страхові внески за останні 12 місяців, становить 8 000 грн. на місяць. Це підтверджує, що фактичний чистий прибуток після сплати всіх обов`язкових платежів (ЄСВ, єдиний податок) та витрат на ведення підприємницької діяльності (кошти на пальне та ремонт автобуса) є мінімальним. Стягнення повної суми боргу 115 916,60 грн за один раз призведе до неможливості забезпечення його базових життєвих потреб та потреб його родини. Після сплати щомісячного платежу за пропонованим графіком по4 830 грн у його розпорядженні залишатиметься сума, що лише забезпечує базові потреби (харчування, ліки, комунальні послуги).

Зазначене підтверджує, що фактичний чистий прибуток заявника після сплати всіх обов`язкових платежів (ЄСВ, єдиний податок) та витрат на ведення господарської діяльності (оренда, закупівля товару) є мінімальним. Крім того, вказував, що на його утриманні перебувають двоє неповнолітніх дітей, які потребують утримання. Одноразове стягнення боргу позбавить його родину засобів до існування.

До того ж скрутний матеріальний стан заявника підтверджується наявністю заборгованості за житлово-комунальні послуги та відключення йому газопостачання. Зокрема, рішенням Косівського районного суду по справі № 347/1187/25 на заявника накладено стягнення заборгованості за послуги з розподілу природного газу. Наявність кількох примусових стягнень одночасно робить фізично неможливим виконання рішення суду у цій справі в повному обсязі без надання розстрочки на 24 місяці.

Заявник вважав, що розстрочка є єдиним реальним способом забезпечити повне виконання рішення.

Заявник посилається на те, що відповідно до ст. 435 ЦПК України суд має право розстрочити виконання рішення за наявності обставин, що ускладнюють його виконання. Запропонований термін у 24 місяці дозволить йому стабільно виплачувати борг, не порушуючи його прав на гідний рівень життя.

Косівський районний суд Івано-Франківської області рішенням від 24 квітня 2026 року заяву ОСОБА_2 про встановлення способу і порядку виконання рішення суду (розстрочку) задовольнив частково.

Розстрочив виконання постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року у справі № 347/1119/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди на 12 місяців з дня ухвалення вказаного рішення суду з наступним графіком: З 1-го по 12-й місяць по 9659 гривень 72 копійки щомісячно.

Не погоджуючись із такою ухвалою, представник ОСОБА_1 – адвокат Бандура В.О. звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, вважає оскаржену ухвалу незаконною, необґрунтованою та такою, що постановлена із істотним порушенням норм процесуального права.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції розглянув заяву ОСОБА_2 про розстрочення виконання рішення за відсутності представника ОСОБА_1 , який не був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання. Вказує, що про заяву ОСОБА_2 дізнався від довірительки в квітні 2026 року, оскільки вона отримала повістку про призначення судового засідання 24 квітня 2026 року. Зазначає, що 27 квітня 2026 року через Електронний суд направив заяву про ознайомлення з матеріалами справи, однак доступ до справи було надано 27 квітня 2026 року о 22 год 00 хв, після судового засідання та винесеної у ньому ухвали.

Таким чином на момент розгляду заяви ОСОБА_1 фактично було позбавлено судом першої інстанції можливості подати заперечення на заяву про розстрочення виконання рішення, надати докази та пояснення, звернути увагу суду на подання касаційної скарги, висловити позицію щодо відсутності виняткових підстав для розстрочки, реалізувати інші процесуальні права, гарантовані ЦПК України.

До того ж на момент розгляду заяви про розстрочення виконання рішення представником ОСОБА_1 подана касаційна скарга на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року. Однак суд першої інстанції не врахував зазначену обставину під час вирішення питання щодо порядку виконання судового рішення, хоча був належним чином про це повідомлений, оскільки має доступ до електронного суду.

Викладені заявником обставини не підтверджують існування виняткових або ж вагомих підстав для розстрочення виконання рішення суду. Посилання боржника на складний матеріальний стан, наявність дітей на утриманні, інші боргові зобов`язання, невисокий рівень доходу не є безумовними підставами для розстрочення виконання рішення суду. Суд першої інстанції фактично поклав в основу ухвали лише пояснення боржника та формально оцінив подані ним документи, не перевіривши реальний майновий стан заявника, наявність рухомого чи нерухомого майна, можливість виконання рішення частинами у коротший строк або інші джерела доходу. Крім того, судом не враховано ступінь вини боржника у виникненні спору, хоча стаття 435 ЦПК України прямо передбачає необхідність врахування такої обставини.

Оскарженою ухвалою суд фактично надав перевагу інтересам боржника та не врахував права та інтереси стягувача. Судом не взято до уваги, що рішення у даній справі стосується відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а тривале невиконання рішення суду порушує права потерпілої сторони. Розстрочення виконання рішення ще на 12 місяців фактично створює додаткові перешкоди для реального виконання судового рішення та порушує принцип обов`язковості судового рішення, передбачений статтею 18 ЦПК України. При цьому суд не аргументував у винесеному ним рішенні переваг інтересів боржника перед інтересами стягувача.

Враховуючи викладене, вважає, що суд першої інстанції під час розгляду заяви про встановлення способу і порядку виконання рішення суду (розстрочку) допустив істотні порушення норм процесуального права, оскільки розглянув справу без належного повідомлення представника стягувача, не врахував факт подання касаційної скарги, не забезпечив принцип змагальності сторін та рівності учасників процесу, а також не встановив наявності виняткових обставин, які б об`єктивно унеможливлювали виконання судового рішення.

Просить скасувати ухвалу Косівського районного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2026 року та відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_2 про розстрочення виконання рішення суду.

Відзив на апеляційну скаргу не поданий, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції

Заявник ОСОБА_2 , стягував ОСОБА_1 до апеляційного суду не явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ОСОБА_1 – адвоката Бандури В.О., вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, вимоги та доводи апеляційної скарги апеляційний суд дійшов таких висновків.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд встановив, що на підставі рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 5 листопада 2025 року у справі №347/1119/25 з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 було стягнуто матеріальну шкоду у розмірі 12 052 грн., моральну шкоду у розмірі 70 000 грн.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року у справі №347/1119/25 змінено рішення суду першої інстанції та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 13 088,74 грн, моральну шкоду у розмірі 100 000 грн та судовий збір у розмірі 2 827,86 грн. Загальна сума стягнення становить 115 916,60 грн.

Отже, вказане рішення набрало законної сили 24.02.2026 року.

Виконання зазначеного рішення суду заявник просив розстрочити, обґрунтовуючи скрутним матеріальним становищем. Заявником було здійснено перший платіж на користь стягувача у сумі 5000 грн., на підтвердження чого додано квитанцію від 14.03.2026 р. № 162 (т.2 а.с. 22-24).

На утриманні заявника перебувають двоє неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.2 а.с. 12-14).

Рішенням Косівського районного суду від 05.02.2026 року по справі № 347/1187/25 із заявника стягнуто заборгованість за послуги з розподілу природного газу в сумі 5683,12 грн., інфляційні втрати та 3% річних в сумі 738,15 грн., 2422,40 грн. судового збору(т.2 а.с. 16-21).

Частково задовольняючи заяву, суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_2 підтвердив наявність обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення суду у зв`язку із його матеріальним становищем. Суд прийняв до уваги, що заявник рішення суду не оскаржував, має намір виконати його та сплатити заборгованість з розстрочення виконання рішення суду, однак задовольнив заяву частково, розстрочивши виконання рішення суду на один рік, а не на 24 місяці, як просив ОСОБА_2 ..

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або змини судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України).

Частиною другою статті 435 ЦПК України визначено, що заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Оскільки матеріали справи не містять підтвердження повідомлення ОСОБА_1 та її представника про час та місце судового засідання з розгляду його заяви про розстрочення виконання рішення суду в порядку передбаченому ст. 128 ЦПК України, про що в своїй апеляційній скарзі вказує представник позивачки, а таке повідомлення є обов`язковим, апеляційний суд вважає, що оскаржену ухвалу необхідно скасувати.

Вирішуючи питання по суті, колегія суддів керується наступним.

Відповідно до ч. 1, 2, 5, 7 ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена.

Розстрочка - спосіб виконання зобов`язання, при якому виконання проводиться не одночасно і в повному обсязі, а частинами і в строки, встановлені наперед.

Згідно з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року в справі № 796/43/2018, підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Право сторони звернутися із заявою про розстрочку виконання рішення суду передбачене також статтею 33 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якою сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо).

Системний аналіз зазначених норм законодавства свідчить, що закон не передбачає конкретного переліку обставин, які є підставою для розстрочення виконання рішення суду, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду можливість у кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи.

Підставою для застосування статей 435 ЦПК України і 33 Закону України «Про виконавче провадження» є виняткові обставини, які перешкоджають належному виконанню рішення суду, ускладнюють його виконання або роблять неможливим.

Вирішуючи питання щодо можливості відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини. Матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами.

Як вказано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 червня 2021 року, справа № 9901/598/19 (провадження № 11-440заі20), обов`язковою умовою для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є доведення заявником факту існування обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення та/або роблять його неможливим.

У відповідності до пункту 10 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» № 14 від 26 грудня 2003 року, який було враховано Верховним Судом в постанові від 12 листопада 2018 року в справі № 2-101/99 (провадження № 61-44406 ск 18), при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що, відповідно до статті 373 ЦПК та статті 121 ГПК їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім`ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Таким чином, виходячи із структурного аналізу ст. 435 ЦПК України, перебіг річного строку для розстрочки або відстрочки виконання судового рішення розпочинається з дня ухвалення рішення, ухвали, постанови, про розстрочку або відстрочку виконання якого судом постановляється відповідна ухвала.

Частково задовольняючи заяву відповідача про розстрочення виконання судового рішення на 12 (дванадцять) місяців з дня ухвалення вказаного рішення суду з наступним графіком: з 1-го по 12-й місяць — по 9659 гривень 72 копійки щомісячно, суд першої інстанції виходив із того, що на утриманні заявника перебувають двоє неповнолітніх дітей, крім того, рішенням Косівського районного суду від 05.02.2026 року по справі № 347/1187/25 із заявника стягнуто заборгованість за послуги з розподілу природного газу в сумі 5683,12 грн., інфляційні втрати та 3% річних в сумі 738,15 грн., 2422,40 грн. судового збору. Наявність кількох примусових стягнень одночасно робить фізично неможливим виконання рішення суду у цій справі в повному обсязі без надання розстрочки.

На думку суду першої інстанції вказані обставини сімейного та майнового становища відповідача в сукупності свідчать про неможливість виконання ним судового рішення шляхом сплати одноразового платежу, при цьому розстрочення виконання рішення суду не матиме суттєвого негативного впливу на права та інтереси стягувача.

Однак з такими висновками апеляційний суд не може погодитися, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

За приписами ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 по справі «Шмалько проти України» (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина «судового розгляду».

У рішенні від 17 травня 2005 року по справі «Чіжов проти України» (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до змісту рішення від 20 липня 2004 року Європейського суду з прав людини «Шмалько проти України» право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що право на доступ до суду включає право на своєчасне виконання рішення (рішення у справі «Трихліб проти України», заява №58312/00, пп.25-32, від 20 вересня 2005 року, у справі «Іммобіліаре Саффі проти Італії», заява №22774/93, ЄСПЛ 1999-V, п.66).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру...», а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежить, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.

Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 435 ЦПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Оцінюючи доводи заяв про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, суди повинні враховувати, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилятися від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний стан боржника, але й його наміри, що свідчать про бажання виконати рішення.

Разом із тим судом першої інстанції не перевірено на підставі всіх наявних в матеріалах справи доказів наявності виняткових обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Вирішуючи питання щодо можливості відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд повинен ураховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини. Матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами (правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 796/43/2018, від 19 червня 2019 року у справі № 2-55/10).

В обґрунтування заяви про розстрочення виконання рішення відповідач посилався на те, що на його утриманні перебуває двоє неповнолітніх дітей, дохід, який він отримує є обмеженим, а сума стягнення є значною та не може бути сплачена одним платежем. Крім того, зазначив, що застосування заходів примусового виконання рішення може призвести до погіршення матеріального становища його сім`ї.

Однак колегія суддів зауважує, що наявність на утриманні дітей саме по собі не свідчить про існування виняткових обставин, які істотно ускладнюють або роблять неможливим виконання судового рішення.

Варто врахувати і той факт, що відповідач, крім довідки про дохід, не надав достатніх доказів свого реального майнового стану (наявності рухомого та нерухомого майна, банківських вкладів, виписок за банківськими рахунками), стану здоров`я, складу родини і доходу всієї родини, що дало б змогу суду оцінити його доводи щодо неможливості виконання рішення суду.

Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з клопотанням про розстрочення виконання рішення, суд повинен встановлювати наявність у такої особи реального доходу, рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, депозитів, активів у фінансових установах. Незадовільний матеріальний стан також підтверджується документами про відсутність доходів членів сім`ї, відсутність чи наявність виплат соціальної допомоги, тощо.

Колегія суддів звертає увагу, що складне матеріальне становище не підтверджене належними та допустимими доказами, а тому твердження заявника, викладені ним в заяві, не свідчать ні про винятковість, ні про поважність причин невиконання рішення суду, і не можуть бути підставою для розстрочення виконання рішення суду.

Отже, посилаючись на свій незадовільний матеріальний стан, заявник не надав доказів про відсутність у нього рухомого чи нерухомого майна. До заяви про розстрочення виконання судового рішення не надав жодних доказів відсутності у нього грошових коштів на банківських рахунках або про відсутність таких рахунків, тобто не довів суду реальної неможливості виконання ним судового рішення.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що заявник не довів виняткових обставин, які б перешкоджали належному виконанню боржником рішення суду, ускладнювали б його виконання або робили виконання неможливим.

Відповідно до пункту 4 частини 1, пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушенням норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

З огляду на встановлене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції розглянув заяву про розстрочення виконання рішення за відсутності належним чином повідомленого стягувача, внаслідок чого не дослідив усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Прийнявши та оцінивши подані разом з апеляційною скаргою докази у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено наявності виняткових обставин, які б істотно ускладнювали або робили неможливим виконання рішення суду та могли бути підставою для його розстрочення в розумінні статті 435 ЦПК України.

За таких обставин ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви про розстрочення виконання рішення суду.

Керуючись ст.ст.141,376,381,382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Бандури Володимира Олексійовича задовольнити.

Ухвалу Косівського районного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2026 року скасувати.

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_2 про встановлення способу і порядку виконання рішення суду (розстрочку).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 25 червня 2026 року.

Судді Є.Є. Мальцева

В.М. Барков

Л.В. Василишин