Рішення від 13 травня 2026 р. у справі №521/19353/25 — Хаджибейський районний суд міста Одеси

14.05.26

Справа 521/19353/25

Номер провадження № 2/521/1443/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2026 року м. Одеса

Хаджибейський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого - судді Роїк Д.Я.,

за участю секретаря судового засідання Каліній П.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одеса в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить стягнути на його користь суму боргу за договором позики, відповідно до боргової розписки від 05.08.2024 року в розмірі 17000 ЄВРО. В обґрунтування позову посилається на те, що у серпні 2024 року він позичив ОСОБА_2 17000 євро, а відповідач отримав від неї вказані суми та зобов`язався повернути їх до 05 лютого 2026 року. Одержавши позику, відповідач не виконує належним чином свої зобов`язання за договором, тим самим порушує його умови. ОСОБА_1 намагався вирішити спір у позасудовому порядку, однак ОСОБА_2 продовжує ухилятися від виконання своїх зобов`язань, тому позивач змушений звернутися до суду з вказаним позовом.

Ухвалою суду від 21.11.2025 року закрито підготовче засідання та справа призначена до розгляду по суті.

Позивач в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву, в якій просить розглянути справу без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач, який належним чином повідомлений про дату, місце та час судового розгляду, в судове засідання не з`явився, відомостей про поважність причин неявки суду не повідомив. Заяви та клопотання від відповідача до суду не надійшли. Відзив на позовну заяву до суду також не надав.

Зважаючи на вказане, суд, згідно положень ст. 280 ЦПК України, ухвалює рішення при заочному розгляді справи у відсутності відповідача на підставі наявних у справі даних та доказів.

Дослідивши матеріали справи, суд виснував наступне:

З матеріалів справи вбачається, що 05.08.2024 року ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 суму в такому розмірі та валюті: 17000 євро, а останній отримав від нього вказані суми та зобов`язався повернути їх до 05.02.2025 року, про що склав розписку.

З моменту подання позову та станом на момент розгляду справи відповідач не відреагував на вимогу про повернення коштів, кошти не повернув.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 2 ст. 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

У постанові КЦС ВС від 20.09.2023 у справі № 483/1220/21 вказано, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. За своїми правовими характеристиками договір позики є реальним, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Частиною третьою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов`язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора (частини перша, четверта статті 545 ЦК України).

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Зобов`язання, в свою чергу, згідно з вимогами ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Але в порушення приведених умов договору позики, укладеного між сторонами по справі, вимог ст.ст. 525, 526, 629, 1046, 1047, 1049 ЦК України, одержана відповідачем позика по спливу встановленого строку її повернення позичальником не повернута.

Неналежне виконання відповідачем договірних зобов`язань змусило позивача звернутися за захистом своїх майнових прав до суду.

Наявність та розмір заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 у розмірі та валюті: 17000 євро, витікає з умов, укладеного між сторонами по справі договором позики, підтверджується наявними у матеріалах справи документами та не спростовано відповідачем.

З огляду на те, що ОСОБА_2 не повернув борг у 17000 євро, суд доходить до висновку про те, що відповідач істотно порушив норми чинного законодавства та умови розписки від 05.08.2024 року, не виконавши взяті на себе зобов`язання щодо повернення боргу, внаслідок чого, у останнього виникла заборгованість.

Жодних доказів про те, що позичені кошти були повернуті відповідачем у матеріалах справи немає, про такі не вказано та клопотань про витребування таких не заявлено.

Варто наголосити, що на підтвердження наявності боргу позивачем надана письмова розписка, що підтверджує укладення між позивачем, як позикодавцем, та відповідачем, як позичальником, договору позики, умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення до указаної дати та дати отримання коштів.

Наявність оригіналу боргової розписки у кредитора - позивача по справі свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

З огляду на викладене, суд вважає за правомірне позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором позики у вказаному розмірі задовольнити.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Окрім того, статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Суд зазначає, що заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Натомість з копії розписки вбачається, що сума переданих грошових коштів зазначена не лише в іноземних валютах, а і в гривнях.

За таких обстави, сума стягнення грошових коштів підлягає у іноземній валюті та у гривнях.

Вказаний правовий висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 № 373/2054/16-ц.

З урахуванням наведеного, позов підлягає задоволенню.

Щодо відшкодування судових витрат, заявлених позивачем, то слід зазначити наступне.

За змістом статті 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі, вимога позивача про стягнення суми сплаченого судового збору підлягає задоволенню.

Враховуючи те, що позивачу було відстрочено сплату судового збору по справі до ухвалення судового рішення, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь держави судовий судовий збір у сумі 16640,00грн.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 76-81, 83, 141, 223, 258, 259, 263-268, 280-282 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, зареєстрований АДРЕСА_2 ) заборгованість за договором позики відповідно до боргової розписки від 05 серпня 2024 року в сумі 17000 ( сімнадцять тисяч) ЄВРО.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь держави судовий збір у сумі 16640 ( шістнадцять тисяч шістсот сорок) гривень 00 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивачем рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст судового рішення складено та підписано суддею 25.05.2026 року.

Суддя