Рішення від 24 червня 2026 р. у справі №460/10794/25 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

25 червня 2026 року м. РівнеСправа №460/10794/25

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом:

ОСОБА_1

доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі – ГУ ПФУ в Рівненській області, відповідач), у якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 04.06.2025 № 104350010674 щодо відмови позивачу у призначені пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» починаючи з моменту звернення, а саме з 28.05.2025;

зобов`язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» шляхом зарахування періодів навчання з 28.08.1989 по 24.06.1996 починаючи з моменту звернення, а саме з 28.05.2025.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, проживає в населеному пункті, який відноситься до зони посиленого радіологічного контролю (4 категорія). 28.05.2025 позивач звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення йому пенсії із зменшенням пенсійного віку на 5 років відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Проте органом Пенсійного фонду відмовлено в призначенні пенсії з підстав відсутності необхідної кількості років проживання у зоні посиленого радіологічного контролю, визначених ч. 2 ст. 55 вищевказаного Закону (4 роки), а також відсутності необхідної кількості страхового стажу (27 років). Позивач вважає, що з отриманням статусу потерпілого від наслідків Чорнобильської катастрофи, який підтверджується відповідним посвідченням категорії 4, він набув право на отримання пенсії із зменшенням пенсійного віку у відповідності до ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали Чорнобильської катастрофи”. Крім того, зазначив, що він надав органу Пенсійного фонду диплом та військовий квиток, трудову книжку, де вказані періоди навчання та періоди проходження військової служби. За наведених обставин, вважає, що відповідач протиправно відмовив в призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, внаслідок чого порушив гарантоване державою право на пенсійне забезпечення.

Ухвалою від 27.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлено строк для подання відповідачем відзиву.

Відповідач подав відзив, у якому заперечив проти позовних вимог. Зазначив, що відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років. При цьому початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у визначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи у цей період. Початкова величина до позивача не застосовується, оскільки доказів, що підтверджують постійне проживання або постійну роботу з 26.04.1986 по 31.07.1986 в зоні посиленого радіологічного контролю матеріали справи не містять. Згідно з довідкою № 1054 від 05.05.2025 виконавчого комітету Вишгородської міської ради Київської області, позивач зареєстрований в м. Вишгороді Київської області з 25.12.1974 по 22.06.1988, з 06.01.1990 по даний час, що відноситься до зони посиленого радіологічного контролю. Однак, згідно з даними військового квитка НОМЕР_1 позивач проходив військову службу з 29.06.1988 по 24.08.1989, що неможливо зарахувати до періоду постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки неможливо встановити належність до території радіоактивного забруднення. Для правильного врегулювання спору існує необхідність у витребуванні у позивача письмових доказів щодо дислокації військової частини, де позивач проходив військову службу. Окрім того, згідно з записами диплому НОМЕР_2 позивач з 01.09.1987 по 24.06.1996 навчався в Київському державному технічному університеті будівництва і архітектури, що не відноситься до зони посиленого радіологічного контролю. За наданими документами про підтвердження факту проживання особи в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993, період становить 2 роки 11 місяців 26 днів. Крім того, для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 5 років (у разі підтвердження права на відповідне зниження) необхідний страховий стаж повинен становити не менше 27 років. Страховий стаж позивача становить 23 роки 2 місяці 11 днів. За доданими документами до страхового стажу не зарахований період навчання з 01.09.1988 по 24.06.1996 згідно диплома серії НОМЕР_2 від 29.06.1996, оскільки він перетинається з військовою службою та роботою, тому потребує уточнюючої довідки про його періоди та форму; періоди роботи з 05.08.2004 по 15.08.2006, з 01.08.2008 по 01.07.2009 та з 01.03.2018 по 02.07.2018 згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_3 зараховані до страхового стажу не повністю, а згідно інформації про сплачені страхові внески, що відображаються в індивідуальних відомостях про застраховану особу (Форма ОК-5). Відповідач зауважив, що в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування довідки форми ОК- 5 на ім`я ОСОБА_1 вбачається що за період з 05.08.2004 по 15.08.2006, з 01.08.2008 по 01.07.2009 та з 01.03.2018 по 02.07.2018 відсутні будь які дані про сплату страхових внесків. Відповідач вважає, що при прийнятті спірного рішення діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

З`ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив та врахував таке.

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Київ.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_4 , виданого 10.06.1994 Київською обласною державною адміністрацією, ОСОБА_1 є громадянином, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 4).

За змістом довідки від 05.05.2025 №1054, виданої виконавчим комітетом Вишгородської міської ради, позивач був зареєстрованим та постійно проживав в м. Вишгород Вишгородського району Київської області у періоди з 25.12.1974 по 22.06.1988.

Згідно з відомостями з реєстру територіальної громади про місце проживання особи станом на 05.05.2025, сформованими Вишгородською міською радою за №1055 від 05.05.2025, ОСОБА_1 зареєстрований та постійно проживає в м. Вишгород Вишгородського району Київської області з 06.01.1990 по теперішній час.

28.05.2025 позивач звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 5 років відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Вказану заяву відповідно до вимог п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846, після реєстрації та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності передано для розгляду ГУ ПФУ в Рівненській області.

Рішенням ГУ ПФУ в Рівненській області від 04.06.2025 №104350010674 відмовлено у призначенні позивачу пенсії з підстав відсутності необхідного страхового стажу та не підтвердженням факту проживання/роботи у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 – 4 роки. Зазначено, що пенсійний вік заявника 55 років 0 місяців 29 днів. Необхідний страховий стаж, визначений статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням статті 26 Закону України „Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” становить 27 років. Страховий стаж заявника становить 23 роки 2 місяці 11 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не зарахований період навчання з 01.09.1988 по 24.06.1996 згідно диплома серії НОМЕР_2 від 29.06.1996, оскільки він перетинається з військовою службою та роботою, тому потребує уточнюючої довідки про його періоди та форму; періоди роботи з 05.08.2004 по 15.08.2006, з 01.08.2008 по 01.07.2009 та з 01.03.2018 по 02.07.2018 згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_5 зараховані до страхового стажу не повністю, а згідно інформації про сплачені страхові внески, що відображаються в індивідуальних відомостях про застраховану особу (Форма ОК-5). Період постійного проживання (постійної роботи) у зоні посиленого радіоактивного контролю станом на 01.01.1993 становить 2 роки 11 місяців 26 днів. Період постійного проживання (постійної роботи) у зоні посиленого радіоактивного контролю станом на 31.12.2014 становить 22 роки. Не враховано до періодів проживання в зоні посиленого радіоактивного контролю: період проходження військової строкової служби з 29.06.1988 по 24.08.1989 та період навчання, оскільки відповідно до оновленого Порядку 22-1 подання та оформлення документів для призначення пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" абзацом 6 підпункту 7 обумовлено, що документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують періоди постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення. Додатковий коментар: відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зі зниженням пенсійного віку на 5 років через відсутність постійного проживання та роботи в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 - 4 роки та відсутність необхідного страхового стажу 27 років.

Вважаючи таке рішення органу Пенсійного фонду протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі – Закон №796-XII).

Відповідно до абз. 4 п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років – на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

В примітці до п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII зазначено, що початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року (ч. 2 ст. 55 Закону №796-XII).

Таким чином, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони посиленого радіологічного контролю з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше 4 років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. При цьому постійне проживання такої особи або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 2 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні 3 повні роки проживання або роботи на такій території, але не більше 5 років. Тобто, максимальна величина зменшення пенсійного віку для особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії не може перевищувати 5 років.

Оцінюючи обґрунтованість тверджень позивача щодо наявності у нього права на призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, суд враховує, що згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі – Порядок №22-1), документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи:

для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;

для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування;

для осіб, які евакуйовані із зони відчуження у 1986 році, додаються документи, видані Житомирською або Київською облдержадміністраціями;

посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”).

Для підтвердження інформації про місце проживання особа може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України “Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні” (п. 2.22 розділу ІІ Порядку №22-1).

Статтею 65 Закону №796-ХІІ визначено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України (ч. 1). Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій (ч. 4).

Позивачем до позовної заяви додано посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 4) серії НОМЕР_4 , видане 10.06.1994 Київською обласною державною адміністрацією, відповідно до якого пред`явник посвідчення має право на пільги і компенсації, встановлені Законом №796-ХІІ.

Пунктом 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551, а також частиною третьою статті 65 Закону №796-ХІІ чітко визначено, що саме посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС” або “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи” є єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.10.2019 у справі №212/12245/13-а.

Відтак, надаючи особі посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС” або “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи” держава визнає за нею право на пільги, встановленні чинним законодавством для власників такого посвідчення.

Велика Палата Верховна Суду у постанові від 27.03.2019 у справі №569/7589/17 зазначила, що: “…право на пенсію відповідно до Закону № 796-XII мають лише ті особи, які отримали посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і (або) потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Враховуючи досліджені у справі докази, суд дійшов висновку, що видача позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 4) надає позивачу право користуватися пільгою на зниження пенсійного віку при призначенні пенсії за віком, передбаченою ст. 55 Закону №796-XII, за умови проживання станом на 01.01.1993 на території зони посиленого радіологічного контролю не менше чотирьох років (абз. 6 п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII).

Разом з тим, вищевказане посвідчення не підтверджує факт проживання позивача на території зони посиленого радіологічного контролю не менше чотирьох років, оскільки відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 15 Закону №796-ХІІ підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

Тобто, факт проживання особи на території зони посиленого радіологічного контролю засвідчує довідка органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.

Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 у справі №569/7589/17, від 10.04.2019 у справі №162/760/17 та постановах Верховного Суду від 06.05.2020 у справі №381/3359/17, від 26.07.2023 у справі №460/2589/20.

Таким чином, наявність у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 4) від 10.06.1994 серії НОМЕР_4 дає йому право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, в тому числі й на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до абз. 6 п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII, за умови підтвердження факту постійного проживання, постійного працевлаштування чи постійного навчання у зоні посиленого радіологічного контролю не менше 4 років з моменту аварії на ЧАЕС та станом на 01.01.1993.

Аналізуючи положення абзацу 2 підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 Верховний Суд, зокрема, у постанові від 07.07.2025 у справі № 460/658/24 виснував, що підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи). Наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абзацу п`ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII. Відтак, вагомим у цьому випадку є встановлення факту фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою на цій території.

Суд встановив, що згідно з довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 05.05.2025 №1054, виданою виконавчим комітетом Вишгородської міської ради, та відомостями з реєстру територіальної громади Вишгородської міської ради від 05.05.2025 №1055, позивач був зареєстрований в м. Вишгород Вишгородського району Київської області з 25.12.1974 по 22.06.1988; зареєстрований з 06.01.1990 по теперішній час.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 м. Вишгород Вишгородського району Київської області відноситься до 4 зони посиленого радіологічного контролю.

Пунктом 2 розділу І Закону України від 28.12.2014 №76-VIII у статтю 2 Закону України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 27.02.1991 №791а-ХІІ внесено зміни, якими абзац 5 частини другої статті 2 цього закону виключено. Зазначені зміни набрали законної сили з 01.01.2015.

Отже, з 01.01.2015 зона посиленого радіоекологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 27.02.1991 №791а-ХІІ.

Як встановлено судом, у спірному рішення відповідачем про не враховано до періодів проживання позивача в зоні посиленого радіоактивного контролю період проходження військової строкової служби з 29.06.1988 по 24.08.1989 та період навчання.

Перевіряючи обґрунтованість таких висновків, суд враховує таке.

Період проходження позивачем військової служби з 29.06.1988 по 24.08.1989 підтверджується військовим квитком від 24.06.1988 серії НОМЕР_1 , а також записами № 3, 4 в трудовій книжці НОМЕР_3 .

Суд звертає увагу на те, що означений період проходження військової служби з 29.06.1988 по 24.08.1989 не охоплюється ні довідкою про реєстрацію місця проживання від 05.05.2025 №1054, ні відомостями з реєстру територіальної громади від 05.05.2025 №1055, які підтверджують період проживання позивача на радіоактивно забрудненій території з 25.12.1974 по 22.06.1988; з 06.01.1990 по теперішній час.

Щодо періоду навчання (в рішенні відповідача не конкретизований).

Суд встановив, що відповідно до диплому серії НОМЕР_2 від 29.06.1996, ОСОБА_1 закінчив Київський державний технічний університет будівництва і архітектури за спеціальністю Підйомно-транспортні, будівельні, дорожні машини і обладнання. Рішенням державної екзаменаційної комісії від 24.06.1996 присвоєно кваліфікацію інженер-механік.

Згідно з додатком ЛД до диплому № НОМЕР_6 від 28.06.1996 Київського державного інженерно-будівельного інституту, ОСОБА_1 за час навчання з 1988 року по 1996 рік виконав учбовий план із спеціальності 15.04 "Підйомно-транспортні будівельні та дорожні машини і обладнання" із спеціалізації "Будівельні машини і обладнання".

Згідно із записами № 2-5 трудової книжки серії НОМЕР_3 позивач 22.08.1987 зарахований на денне навчання в Київський державний інженерно-будівельний інститут на факультет «Автоматизація будівельного виробництва»; 29.06.1988 призваний до лав радянської армії; 24.08.1989 звільнений в запас з лав радянської армії; 28.08.1989 поновлений в Київському державному інженерно-будівельному інституті на денному відділенні на факультет «Автоматизація будівельного виробництва». Відрахований за власним бажанням. Наступний запис про працевлаштування № 6 - від 01.05.1992.

Будь-які інші документально підтверджені відомості щодо періоду та форми навчання позивача у вищому навчальному закладі в матеріалах судової справи відсутні.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 навчався в Київському державному інженерно-будівельному інституті на денній формі навчання у період з 22.08.1987 по 29.06.1988 (до призву на строкову військову службу); після звільнення з військової служби (24.08.1989) поновився на навчанні в Київському державному інженерно-будівельному інституті з 28.08.1989 та був відрахований за власним бажанням; закінчив Київський державний технічний університет будівництва і архітектури 28.06.1996.

Згідно з записами трудової книжки, позивач працював (після поновлення та відрахування з вищого навчального закладу та до отримання диплома у зв`язку із закінченням навчання) починаючи з 01.05.1992.

Враховуючи близьку відстань (20 км) між містом Київ, де знаходиться навчальний заклад, та містом Вишгород Вишгородського району Київської області, де позивач був зареєстрований згідно з довідкою органу місцевого самоврядування, слід дійти висновку про можливість проживання позивача на радіоактивно забрудненій території з 22.08.1987 по 29.06.1988 (до призову на строкову військову службу). Отже такий період не врахований відповідачем до періоду проживання позивача в зоні посиленого радіоекологічного контролю безпідставно.

Оскільки позивач був поновлений з 28.08.1989 на денній формі навчання у вищому навчальному закладі, однак згідно з тим же записом в трудовій книжці був відрахований (без зазначення дати), а в подальшому працював (до отримання диплому), слід дійти висновку, що позивач не продовжував навчання на денній формі навчання. Тому суд вважає, що матеріалами справи не підтверджується проживання позивача на радіоактивно забрудненій території з 28.08.1989 до 06.01.1990, а саме до часу реєстрації місця проживання в м. Вишгород Київської області. А відтак такий період повинен бути врахований відповідно до витягу з реєстру територіальної громади № 1055 від 05.05.2025 починаючи з 06.01.1990 по теперішній час.

Встановлені обставини у своїй сукупності дають суду підстави вважати доведеним належними й допустимими доказами факт фізичного перебування позивача в м. Вишгород Вишгородського району Київської області у періоди з 26.04.1986 по 22.06.1988 (2 роки 1 місяць 28 днів); з 06.01.1990 по 31.12.2014 (24 роки 11 місяців 26 днів), що в сукупності становить 27 років 1 місяць 24 дні, з яких 4 роки 6 місяців 25 днів проживання в зоні посиленого радіоактивного контролю – станом на 01.01.1993, та дає позивачу право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку додатково на 1 рік за повні 3 роки проживання в такій зоні, але не більше 5 років.

Водночас, проживання позивача на території 4 зони посиленого радіоактивного контролю у період з 26.04.1986 по 31.07.1986 (незалежно від часу проживання в цей період) дає позивачу право на зменшення пенсійного віку на 2 роки (початкова величина) при призначенні пенсії за віком.

Відтак, матеріалами судової справи спростовано твердження відповідача про те, що позивач проживав у зоні посиленого радіологічного контролю 2 роки 11 місяців 26 днів, а також про відсутність підтверджуючих документів про постійне проживання або постійну роботу позивача з 26.04.1986 по 31.07.1986 в зоні посиленого радіологічного контролю.

Враховуючи наявність у позивача посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також довідки та відомостей з реєстру територіальної громади органу місцевого самоврядування, які у своїй сукупності підтверджують факт проживання позивача з 26.04.1986 по 31.12.2014 на території зони посиленого радіологічного контролю (категорія 4) понад 27 років, суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку на 5 років відповідно до ст. 55 Закону №796-ХІІ (2 роки – початкова величина; 3 роки додатково за повних 9 років проживання в зоні посиленого радіологічного контролю).

Отже, в досліджуваній ситуації за наданими органу Пенсійного фонду документами у позивача наявне право для зниження пенсійного віку при призначенні йому пенсії за віком.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на підставі його заяви від 28.05.2025 з підстав відсутності у нього необхідного періоду проживання (роботи) в зоні посиленого радіологічного контролю.

Відтак, порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Рівненській області від 04.06.2025 № 104350010674 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.

Вирішуючи спір в частині зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, суд виходить з таких міркувань.

Частиною третьою статті 55 №796-XII визначено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-ІV (далі – Закон №1058-ІV) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

При цьому, частиною першою статті 55 Закону №796-ХІІ обумовлено, що особам, з числа постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-ІV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії (абз. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №1058-ІV).

Враховуючи вимоги Законів №796-XII та №1058-ІV, право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 5 років позивач набуває в 55 років та за наявності страхового стажу (на момент досягнення 55-го віку) 27 років.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день звернення до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії (28.05.2025) він досяг віку 55 років 1 місяць та згідно зі спірним рішенням від 04.06.2025 № 104350010674 страховий стаж позивача становить 23 роки 2 місяці 11 днів.

При цьому, спірним рішенням відповідача до страхового стажу не зараховані період навчання з 01.09.1988 по 24.06.1996 згідно диплому серії НОМЕР_2 від 29.06.1996, оскільки він перетинається з військовою службою та роботою, тому потребує уточнюючої довідки про його періоди та форму; періоди роботи з 05.08.2004 по 15.08.2006, з 01.08.2008 по 01.07.2009 та з 01.03.2018 по 02.07.2018 згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_5 зараховані до страхового стажу не повністю, а згідно інформації про сплачені страхові внески, що відображаються в індивідуальних відомостях про застраховану особу (Форма ОК-5).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону №1058-IV).

Відповідно до ч.1 ст.56 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 №1788-XII (далі – Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно зі ст. 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV врегульовано Порядком надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1).

Підпунктом 2 пункту 2.1 Порядку 22-1 визначено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі – Порядок №637).

Згідно з п.1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Зі змісту спірного рішення суд встановив, що до страхового стажу позивача не були зараховані також періоди роботи з 05.08.2004 по 15.08.2006, з 01.08.2008 по 01.07.2009 та з 01.03.2018 по 02.07.2018.

Трудова книжка серії НОМЕР_3 містить записи про трудову діяльності позивача: на посаді директора ТОВ «Мед-сервіс» у період з 05.08.2004 по 15.08.2006 (записи №16 та №17); на посаді виконроба Приватного підприємства «Якість» у період з 01.08.2008 по 01.07.2009 (записи №20 та №21); на посаді начальника дільниці ТОВ «Союзпромстрой» у період з 01.03.2018 по 02.07.2018 (записи №35 та №36).

При цьому, будь-яких виправлень чи неточностей такі записи не містять.

Таким чином, записи трудової книжки в повній мірі підтверджують зайнятість позивача в періоди з 05.08.2004 по 15.08.2006, з 01.08.2008 по 01.07.2009 та з 01.03.2018 по 02.07.2018.

Як зазначає відповідач, підставою для не зарахування вказаних періодів трудової діяльності позивача до його страхового стажу є відсутність у реєстрі застрахованих осіб відомостей про сплату страхових внесків за позивача як застраховану особу страхувальником.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-ІV страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Згідно з абз. 2 ч. 3 ст. 24 Закону № 1058-IV якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною першою статті 15 Закону №1058-IV визначено, що платниками страхових внесків до солідарної системи є, зокрема, страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону.

Відповідно до п. 1 ст. 14 Закону №1058-IV страхувальниками відповідно до цього Закону є, зокрема, роботодавці.

Згідно з ч. 2 ст. 20 Закону №1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

За приписами ч.6 ст.20 Закону №1058-IV страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (ч.12 ст.20 Закону №1058-IV).

Відповідно до положень ст.106 Закону №1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).

Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Частиною першою статті 4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Отже, обов`язок щодо сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника - роботодавця, оскільки він здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи - працівника.

Застрахована особа не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства за страховими внесками не може бути підставою для незарахування до страхового стажу такої особи періодів її роботи.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 20.03.2019 у справі № 688/947/17, від 30.09.2019 у справі № 414/736/17 та від 23.07.2019 у справі № 617/927/17.

Таким чином, усі місяці роботи, в тому числі, за які підприємство-страхувальник нарахувало застрахованій особі-працівнику заробітну плату та нараховувало відповідні страхові внески з неї, повинні зараховуватися до страхового стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатило фактично підприємство-страхувальник ці страхові внески чи ні або незалежно від того, чи обліковуються вказані страхові внески відповідачем у реєстрі застрахованих осіб.

Відповідно до п. 1 ст. 12-1 Закону №2464-VI Пенсійний фонд України формує та веде реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У частині другій статті 20 Закону №2464-VI зазначено, що персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.

У відзиві відповідач не заперечує нарахування та виплату позивачу заробітної плати ТОВ «Мед-сервіс» у період з 05.08.2004 по 15.08.2006, Приватним підприємством «Якість» у період з 01.08.2008 по 01.07.2009, ТОВ «Союзпромстрой» у період з 01.03.2018 по 02.07.2018, на яку, в свою чергу, нараховувалися (повинні були нараховуватися) страхові внески.

Ба більше, вказані періоди роботи позивача в ТОВ «Мед-сервіс», в Приватному підприємстві «Якість» та в ТОВ «Союзпромстрой» відображені в трудовій книжці НОМЕР_3 , яка в силу приписів чинного законодавства України є основним документом, що підтверджує стаж роботи.

Таким чином, матеріалами справи встановлено, що внаслідок невиконання роботодавцями обов`язку зі сплати страхових внесків позивач фактично позбавлений соціальної захищеності та страхового стажу за час роботи з 05.08.2004 по 15.08.2006, з 01.08.2008 по 01.07.2009, з 01.03.2018 по 02.07.2018.

Суд зазначає, що позивач не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення таких періодів роботи до страхового стажу за невиконання роботодавцями та страхувальниками своїх обов`язків щодо сплати відповідних страхових внесків, адже згідно із Законом №1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе саме такий страхувальник (роботодавець).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що несплата ТОВ «Мед-сервіс», Приватним підприємством «Якість» та ТОВ «Союзпромстрой» за позивача страхових внесків не є підставою для незарахування позивачу вищевказаних періодів до страхового стажу. Відтак, періоди роботи позивача з 05.08.2004 по 15.08.2006 (2 роки 0 місяців 11 днів), з 01.08.2008 по 01.07.2009 (11 місяців 1 день), з 01.03.2018 по 02.07.2018 (4 місяці 2 дні) мали бути зараховані до його страхового стажу. Незарахування відповідачем до страхового стажу позивача вказаних періодів порушує його право на соціальний захист, гарантоване Конституцією України та Законом №1058-IV.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу позивача періодів його трудової діяльності з 05.08.2004 по 15.08.2006, з 01.08.2008 по 01.07.2009, з 01.03.2018 по 02.07.2018.

Відтак, порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 04.06.2025 № 104350010674 в частині незарахування до трудового стажу позивача вказаних періодів роботи та зобов`язання відповідача зарахувати вищевказані періоди роботи позивача до його страхового стажу.

Щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду навчання, суд зазначає таке.

Згідно з п. 8 Порядку №637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

Як встановлено судом та детально описано вище по тексту судового рішення, записами трудової книжки (№2) підтверджується навчання позивача на денній формі навчання у вищому навчальному закладі в період з 22.08.1987 по 29.06.1988.

Проте, вказаний період не є спірним в межах цієї судової справи.

Водночас, запис №5 трудової книжки серії НОМЕР_3 містить відомості про його відрахування за власним бажанням, а записи №6 - №11 свідчать про трудову діяльність позивача у періоди з 01.05.1992 по 02.01.1994 та з 01.04.1994 по 30.10.1998, що ставить під сумнів навчання позивача на денній формі навчання у період з 28.08.1989 по 28.06.1996.

Іншої документально підтвердженої інформації щодо періоду навчання позивача у вищому навчальному закладі, форми навчання, - матеріали справи не містять.

За встановлених обставин суд погоджується з доводами відповідача про неможливість зарахування періоду навчання в Київському державному інженерно-будівельному інституті з 28.08.1989 по 28.06.1996 та потребує уточнення, оскільки диплом та додаток до диплома не містять інформації щодо форми навчання після поновлення позивача у вищому навчальному закладі.

Разом з тим, суд зауважує, що частиною третьою статті 44 Закону №1058-IV передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Таким чином, законодавець не тільки наділив відповідача правом на перевірку відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, а й зобов`язав витребовувати в установленому законодавством порядку відомості, необхідні для здійснення покладених на Головне управління Фонду завдань та сприяти особам, що звернулись за призначенням пенсії, в одержанні відсутніх у них документів для призначення пенсії.

Всупереч наведеному, відповідачем не надано суду доказів здійснення ним своїх повноважень в частині отримання додаткових документів/надання заявнику допомоги в їх отриманні, які були б достатніми для зарахування спірних періодів навчання до страхового стажу позивача.

Крім того, орган Пенсійного фонду, відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу вказаного періоду з підстав відсутності уточнюючих довідок на його підтвердження, жодних дій по самостійному отриманню додаткових документів та перевірки достовірності поданих документів не вчиняв.

Верховним Судом у постановах від 21.11.2018 у справі №672/914/16-а та від 11.07.2019 у справі №127/1849/17 викладено висновки, що перевірка достовірності виданих документів покладається на Пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі або відсутність можливості їх перевірити самі по собі не можуть бути підставою для відмови у призначенні чи перерахунку пенсії.

Статтею 5 КАС України визначені способи захисту порушених прав, свобод та інтересів, та зазначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п. 4 та п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно з ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Вирішуючи питання відновлення порушеного права позивача, суд зазначає, що загальний страховий стаж позивача з урахуванням періодів його трудової діяльності з 05.08.2004 по 15.08.2006, з 01.08.2008 по 01.07.2009 та з 01.03.2018 по 02.07.2018 складає 26 років 5 місяців 25 днів, що є недостатнім для призначення позивачу пенсії за віком із зниженням пенсійного віку на 5 років за його заявою від 28.05.2025.

Разом з тим, суд враховує, що відповідачем при вирішенні питання зарахування позивачу до страхового стажу періоду навчання з 28.08.1989 по 28.06.1996 (6 років 10 місяців 1 день) жодних дій по самостійному отриманню додаткових документів та перевірки достовірності поданих документів не вчиняв, а зарахування чи не зарахування цього періоду впливає на право позивача на призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку на 5 років за його заявою від 28.05.2025.

Враховуючи викладене, належним та ефективним у даному випадку способом відновлення порушеного права позивача буде зобов`язання органу Пенсійного фонду розглянути заяву позивача від 28.05.2025 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, реалізувавши наявні повноваження щодо самостійного отримання додаткових документів та перевірки достовірності поданих документів.

Отже, позовні вимоги про зобов`язання відповідача призначити і виплачувати позивачу пенсію за віком задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуючи наведене у сукупності, суд доходить висновку, що відповідач не виконав процесуального обов`язку доказування та не підтвердив правомірності своєї поведінки в межах спірних правовідносин. Натомість доводи позивача знайшли часткове підтвердження під час судового розгляду. Зважаючи на викладене, позов слід задовольнити частково.

Враховуючи результати судового розгляду справи, відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України суд присуджує документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору на користь позивача пропорційно до розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 04.06.2025 № 104350010674 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на підставі ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 05.08.2004 по 15.08.2006, з 01.08.2008 по 01.07.2009 та з 01.03.2018 по 02.07.2018.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.05.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, вжити визначених чинним законодавством заходів щодо отримання додаткових документів та перевірки достовірності поданих документів, та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 484,48 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_7 )

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м. Рівне, Рівненська обл., 33028. ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)

Повний текст рішення складений 25 червня 2026 року.

Суддя Н.О. Дорошенко