Вирок від 24 червня 2026 р. у справі №638/21649/25 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Справа № 638/21649/25

Провадження №1-кп/638/1155/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2026 року Шевченківський районний суд м. Харкова у складі колегії суддів:

головуючої ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретарів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6

захисниці- адвокатки ОСОБА_7 ,

розглянувши у порядку спеціального судового провадження (in absentia) у судовому засіданні в залі суду в м. Харкові матеріали обвинувального акту у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62024170020007314 від 12 вересня 2024 року за обвинуваченням ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ізюм Харківської області, українця, громадянина України, з вищою освітою, з 24 жовтня 2017 року по 03 червня 2022 року обіймав посаду начальника Ізюмського районного відділення Управління поліції охорони в Харківській області, має спеціальне звання «капітан поліції», зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_1 , раніше не судимого у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 111, ч.7 ст. 111-1 КК України,-

В С Т А Н О В И Л А :

Положеннями Основного Закону України, яким є Конституція України передбачено, що Україна є суверенною та незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною та недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаагськими конвенціями 1907 року, IV Женевськими конвенціями 1949 року, а також усупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, Договору про дружбу, співробітництво та партнерство між Україною та Російською Федерацією 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами, є окупацією частини території суверенної держави та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Однак, діючи в порушення норм міжнародного гуманітарного права, президент Російської Федерації, а також інші невстановлені на даний час досудовим розслідуванням представники влади РФ, всупереч вимогам п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципів Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимог ч. 4 ст. 2 Статуту ООН та Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (XXV) від 21.12.1965 № 2131 (XX), від 14.12.1974 № 3314 (XXIX), підготували та розв`язали агресивну війну та військовий конфлікт підрозділів ЗС РФ на території України.

24 лютого 2022 року, виконуючи вищевказаний злочинний наказ президента РФ військовослужбовці Збройних Сил РФ, шляхом збройної агресії, незаконно переткнувши державний кордон України, вторглися на територію Автономної Республіки Крим, Харківської, Донецької, Луганської, Херсонської, Миколаївської, Сумської, Чернігівської, інших областей та вчинили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, що мають важливе народногосподарське або оборонне значення, та вчинили окупацію частин зазначеної території, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України з порушенням порядку, встановленого Конституцією України, яка триває до теперішнього часу та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану», затвердженого Верховною Радою України 24.02.2022 (№ 2102-ІХ), у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки та оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України, із 05:30 години 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому було продовжено відповідними Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», який діє на теперішній час.

Після незаконного вторгнення на територію України та окупації частини території України, зокрема м. Ізюм та Ізюмського району Харківської області, представниками збройних сил та інших державних органів РФ взято під контроль будівлі і споруди, що забезпечують діяльність органів державної влади України з метою перешкоджання їх нормальній роботі, а також створено незаконні органи влади, окупаційні адміністрації та встановлено окупаційний режим, для підтримки якого, зокрема, представниками окупаційних органів влади на території м. Ізюм Ізюмського району Харківської області незаконно створено правоохоронний орган, функціональним призначенням якого було виконання функцій поліції за законодавством РФ, проте єдиної практики у найменуванні вказаного органу не було, а, зокрема, використовувалися назви – «народна міліція»; «Ізюмське районне управління поліції»; «Ізюмський відділ поліції»; «Управління внутрішніх справ тимчасової цивільної адміністрації Харківської області» тощо.

Згідно з наказом начальника ВКЗ Управління поліції охорони Харківської області № 755 о/с від 24.10.2017 старшого лейтенанта поліції ОСОБА_8 призначено на посаду начальника Ізюмського районного відділення Управління поліції охорони в Харківській області.

Відповідно до Наказу від 03.06.2022 № 158 о/с Національної поліції України Управління поліції охорони в Харківській області капітана поліції ОСОБА_8 - начальника Ізюмського районного відділення Управління поліції охорони в Харківській області звільнено зі служби.

Відповідно до приписів ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» до правоохоронних органів, зокрема, віднесені і органи Національної поліції.

ОСОБА_8 , вступаючи до лав Національної поліції України, присягнув вірно служити Українському народу, дотримуватися норм Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь Держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки.

У статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» зазначено, що поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Поліцейському заборонено виконувати злочинні чи явно незаконні розпорядження та накази. Службова, політична, економічна або інша доцільність не можуть бути підставою для порушення поліцейським Конституції та законів України.

Приписи ч. 4 ст. 8 Закону України «Про Національну поліцію» передбачають, що під час дії воєнного стану поліція діє згідно із призначенням та специфікою діяльності з урахуванням тих обмежень прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, що визначаються відповідно до Конституції України та Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

При цьому, відповідно до приписів ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський зобов`язаний неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського.

У частині 2 статті 42 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості.

ОСОБА_8 , обіймаючи посаду начальника Ізюмського районного відділу Управління поліції охорони в Харківській області, перебуваючи у місті Ізюм Харківської області, з метою безпосереднього надання допомоги РФ у проведенні підривної діяльності проти України, діючи умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвий досвід для усвідомлення фактів військової агресії РФ проти України, з власної ініціативи добровільно здійснив перехід на бік ворога в період збройного конфлікту в умовах воєнного стану та безпосередньо надав допомогу РФ у проведенні підривної діяльності проти України, тобто вчинив державну зраду, а також вчинив колабораційну діяльності, а саме, будучи громадянином України, добровільно зайняв посаду в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території, за наступних обставин.

Так, після повномасштабного вторгнення збройних сил РФ на територію України, з початку березня 2022 року частково, а з 07.04.2022 у повній окупації м. Ізюма Харківської області, збройні сили країни агресора – РФ безпосередньо здійснили силове захоплення та взяття під контроль будівель і споруд на території міста Ізюм Харківської області, що забезпечують діяльність органів державної влади, в тому числі й Ізюмського районного відділу управління поліції охорони в Харківській області розташованого за адресою: Харківська область, м. Ізюм, пров. Георгіївський, 2, з метою перешкоджання їх нормальній діяльності та з метою створення окупаційної влади, зокрема, незаконного правоохоронного органу, вирішивши залучити до співпраці, зокрема, діючих працівників зазначеного районного управління поліції, у тому числі ОСОБА_8 .

У квітні 2022 року, більш точної дати та місця в ході судового розгляду встановити не виявилось можливим, ОСОБА_8 , будучи працівником правоохоронного органу України – начальником Ізюмського районного відділення Управління поліції охорони в Харківській області, добровільно погодився на пропозицію невстановлених представників збройних сил РФ щодо співпраці з останніми та надання допомоги у підривній діяльності проти України, і надав свою добровільну згоду на виконання незаконних завдань, поставлених представниками силових структур РФ, з метою створення та становлення окупаційної влади, зокрема, незаконного правоохоронного органу, що виконував функції поліції, шляхом зайняття посади у цьому органі.

Так, на початку червня 2022 року, ОСОБА_8 , будучи працівником правоохоронного органу – поліцейським Національної поліції України, обіймаючи посаду начальника Ізюмського районного відділення Управління поліції охорони в Харківській області, реалізуючи свій єдиний злочинний умисел на вчинення державної зради в період збройного конфлікту в умовах воєнного стану та колабораційної діяльності, всупереч нормам Конституції та законодавчих актів України, діючи умисно та протиправно, добровільно, за власним бажанням, не маючи на те відповідних встановлених законодавством повноважень, не здійснив виїзд з міста Ізюм Харківської області на підконтрольну Україні територію, натомість вступив у злочинну змову з невстановленими представниками РФ, які здійснили окупацію вказаного населеного пункту, з метою співпраці з останніми та надання допомоги у підривній діяльності проти України, і надав свою добровільну згоду на виконання незаконних завдань, поставлених представниками силових структур РФ, з метою створення та становлення окупаційної влади, зокрема, незаконного правоохоронного органу, добровільно зайнявши посаду «начальник пункта полиции (дислокация пгт. Боровая) Управления внутренних дел Военно-гражданской администрации Харьковской области» та отримуючи за це винагороду у вигляді заробітної плати окупаційної адміністрації, здійснював їх незаконні протиправні вказівки, при цьому, забезпечував схиляння співробітників Національної поліції до співпраці з окупаційною адміністрацією, вилучав табельну зброю співробітникам Національної поліції; застосовував заходи фізичного впливу до затриманих осіб; фактично проводив слідчі дії, спрямовані на отримання інформації про осіб, які вступили до складу ТрО ЗС України, місць зберігання зброї та з інших питань; організовував роботу підрозділу незаконного органу окупаційної адміністрації, що дислокувався у смт. Борова Ізюмського району Харківської області.

Так, у квітні 2022 року, перебуваючи на тимчасово окупованій території м. Ізюм Харківської області, ОСОБА_8 , користуючись повноваженнями начальника Ізюмського районного відділення Управління поліції охорони в Харківській області, проте, діючи, при цьому, на шкоду суверенітету, територіальній цілісності та обороноздатності України, у телефонному режимі, дізнався від підпорядкованого йому поліцейського-водія Ізюмського районного відділення Управління поліції охорони в Харківській області ОСОБА_9 , який виїхав на підконтрольну Україні територію з м. Ізюм Харківської області, що останній заховав табельну зброю у ванній кімнаті квартири АДРЕСА_2 . У подальшому, 09.08.2022, у супроводі російських військових, ОСОБА_8 прибув за вищевказаною адресою, де проживали ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , та здійснив вилучення табельної зброї – автомату, що був закріплений за ОСОБА_12 , про що залишив записку останньому.

12.07.2022 до приміщення незаконно створеного органу, що виконував функції поліції, розташованого за адресою: Харківська область, м. Ізюм, вул. Соборна, 50 російськими військовими був доставлений ОСОБА_13 , якого затримано за порушення умов встановленої окупаційною владою комендантської години та поміщено в ІТТ, який являв собою підвальне приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , чергування у якому та охорону затриманих здійснював колишній інспектор ВРПП Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області, матеріали відносно якого виділені в окреме провадження. Користуючись повноваженнями представників незаконного правоохоронного органу, ОСОБА_8 та особа, відносно якої матеріали виділені в окреме провадження, застосовували до ОСОБА_13 заходи фізичного впливу, спричиняючи фізичний біль, вимагаючи брати участь у так званих «примусових відпрацюваннях», що полягали у примусовому та безоплатному залученні громадян до виконання робіт з очищення міста Ізюм від наслідків бойових дій. ОСОБА_13 , не маючи можливості протидіяти незаконним вимогам ОСОБА_8 та ОСОБА_14 , був змушений у період з 12.07.2022 по 19.07.2022 виконувати вищевказані роботи, утримуючись при цьому, у приміщенні ізолятору тимчасового тримання.

Приблизно 15-16 липня 2022 року близько 14 год. 00 хв., ОСОБА_8 , разом з особою, відносно якої матеріали виділені в окреме провадження, та колишнім працівником Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області, прибули на службовому автомобілі із символікою поліції РФ за місцем проживання ОСОБА_15 , за адресою: АДРЕСА_4 , який проживав за вказаною адресою без документів, що посвідчують особу, а також перебував під адміністративним наглядом після відбуття покарання, про що було достовірно відомо особі, відносно якої матеріали виділені в окреме провадження, внаслідок виконання ним службових обов`язків інспектора відділу реагування патрульної поліції Ізюмського районного управління поліції ГУНП в Харківській області, які доставили його до приміщення незаконно створеного органу, що виконував функції поліції, розташованого за адресою: Харківська область, м. Ізюм, вул. Соборна, 50.

Також, у період з 25.07.2022 по 06-07.08.2022 ОСОБА_16 , будучи затриманим військовими РФ за проукраїнську позицію та утримуючись у ізоляторі тимчасового тримання за адресою: Харківська область, м. Ізюм, пров. Георгіївський, 2 та залученим до «примусових неоплачуваних відпрацювань», перебував постійно у підвальному приміщенні. При цьому, ОСОБА_8 , виконуючи функції працівника незаконного правоохоронного органу, проводив допити ОСОБА_16 з приводу осіб, які вступили до складу ТрО ЗС України, місць зберігання зброї та з інших питань.

Крім того, на початку серпня 2022 року ОСОБА_8 , користуючись повноваженнями представника незаконного правоохоронного органу, що виконував функції поліції, у супроводі російських військових, прибув за місцем проживання поліцейського 3 відділення 3 взводу 1 роти батальйону конвойної служби ГУНП в Харківській області ОСОБА_17 за адресою: АДРЕСА_5 , з метою вилучення табельної зброї останнього та схилення його до співпраці з окупаційною адміністрацією. Дізнавшись, що вказана зброя була вилучена представниками окупаційних військ 16.03.2022, ОСОБА_8 намагався отримати у ОСОБА_17 відомості про «позивні» військових, яким він передав зброю, повідомивши при цьому, що він сам дізнавався аналогічні відомості, коли передавав зброю окупаційним військам. В подальшому, ОСОБА_8 намагався схилити ОСОБА_17 до співпраці з окупаційною адміністрацією у незаконному правоохоронному органі, що виконував функції поліції, приводячи для цього власний приклад.

Підтвердивши свою лояльність та відданість окупаційній владі, а також здатність виконувати функції поліцейського за законодавством РФ, наказом начальника управління внутрішніх справ тимчасової цивільної адміністрації ОСОБА_18 «О назначении на должность», ОСОБА_8 було призначено на посаду «начальник Пункта полиции (дислокация пгт. Боровая) Управления внутренних дел Военно-гражданской администрации Харьковской области».

Користуючись вищевказаними повноваженнями та керуючись законодавством РФ, ОСОБА_8 організовував роботу зазначеного підрозділу незаконного правоохоронного органу та його взаємодію з іншими ланками окупаційної адміністрації, що функціонувала на території Ізюмського району Харківської області. Зокрема, 07.09.2022 ОСОБА_8 забезпечив направлення так званих матеріалів «КУУП» за номерами: 8, 35, 43, 18, 93, 96, 97, 147, 151, 160, 168, 169 до «военного коменданта военной комендатуры» для прийняття рішення згідно норм КПК РФ.

Таким чином, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення – злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, а саме у державній зраді, тобто діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, вчинений в умовах воєнного стану.

Крім того на початку квітня 2022 року, більш точно дата і місце в судового розгляду не встановлені, ОСОБА_8 , будучи працівником правоохоронного органу України – поліцейським Національної поліції України, обіймаючи посаду начальника Ізюмського районного відділення Управління поліції охорони в Харківській області, добровільно погодився на пропозицію невстановлених представників збройних сил РФ щодо співпраці з останніми та надання допомоги у підривній діяльності проти України, і надав свою добровільну згоду на виконання незаконних завдань, поставлених представниками силових структур РФ, з метою створення та становлення окупаційної влади, зокрема, незаконного правоохоронного органу, що виконував функції поліції, шляхом зайняття посади у цьому органі.

ОСОБА_8 , реалізуючи свій єдиний злочинний умисел на вчинення державної зради в період збройного конфлікту в умовах воєнного стану та колабораційної діяльності, всупереч нормам Конституції та законодавчих актів України, діючи умисно та протиправно, добровільно, за власним бажанням, не маючи на те відповідних встановлених законодавством повноважень, усупереч вказівці керівництва районного управління поліції та ГУНП в Харківській області щодо необхідності здійснення виїзду поліцейських з тимчасово окупованої території та заборони здійснення функціональних обов`язків поліцейськими на тимчасово окупованій території, не здійснив виїзд з м. Ізюм Харківської області на підконтрольну Україні територію.

Разом з тим, ОСОБА_8 вступив у злочинну змову з невстановленими представниками РФ, які здійснили окупацію вказаного населеного пункту, з метою співпраці з останніми та надання допомоги у підривній діяльності проти України, і надав свою добровільну згоду на виконання незаконних завдань, поставлених представниками силових структур РФ, з метою створення та становлення окупаційної влади, зокрема незаконного правоохоронного органу, добровільно зайнявши посаду дільничного Ізюмського відділу поліції та отримуючи за це винагороду у вигляді заробітної плати від окупаційної адміністрації.

Тобто, своїми умисними протиправними діями громадянин України ОСОБА_8 , порушуючи вимоги ст. ст. 17, 19, 65 Конституції України, якими передбачено обов`язок громадян України щодо захисту Вітчизни, суверенітету, незалежності й територіальної цілісності України та зобов`язання діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, вступивши у злочинну змову з невстановленими представниками окупаційної влади РФ, а саме на підставі наказу начальника управління внутрішніх справ тимчасової цивільної адміністрації ОСОБА_18 «О назначении на должность» зайняв посаду «начальника пункта полиции (дислокация пгт. Боровая) Управления внутренних дел Военно-гражданской администрации Харьковской области», чим створив умови для функціонування зазначеного незаконного правоохоронного органу, тим самим забезпечив становлення і зміцнення окупаційної влади РФ на тимчасово окупованій території м. Ізюм Харківської області.

Таким чином, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення – злочину, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, а саме: колабораційна діяльність, тобто у добровільному зайнятті громадянином України посади в незаконних правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території.

Судовий розгляд кримінального провадження здійснено за відсутності обвинуваченого ОСОБА_8 (in absentia), обвинувачений показань суду не надавав, жодних клопотань та/або заяв від нього на адресу суду не надходило.

Дане кримінальне провадження здійснювалось за обов`язковою участю захисника, який був забезпечений державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Луганській та Харківській областях: адвокатки ОСОБА_7 (доручення № 005-270008050 від 14 серпня 2024 року), яка була захисником на стадії досудового розслідування,та під час судового розгляду і обізнана з матеріалами кримінального провадження від початку здійснення спеціального досудового розслідування.

Відповідно до ухвали суду від 16 березня 2026 вказане кримінальне провадження призначено до судового розгляду та постановлено здійснювати спеціальне судове провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 111, ч.7 ст. 111-1 КК України.

При цьому повістки про виклик обвинуваченому ОСОБА_8 , а також інформацію про процесуальні документи надсилались та публікувались відповідно до вимогст. 323 КПК України шляхом опублікування повістки про виклик на офіційному сайті Шевченківського районного суду міста Харкова і в газеті «Урядовий кур`єр», а також шляхом опублікування на офіційному сайті Офісу Генерального прокурора, однак у судові засідання обвинувачений не з`являвся.

Аналіз наявних у матеріалах справи численних документів на підтвердження завчасних належних викликів ОСОБА_8 до слідчого (прокурора) та суду, направлених йому повідомлень з приводу його прав та обов`язків, оголошеної підозри, висунутого обвинувачення та руху спеціального судового провадження свідчить про те, що він мав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження, він отримав чи мав би отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред`явлене обвинувачення, мав можливість бути обізнаним із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя.

Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачений мав право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленою мовою, яку він розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати захисника; в) бути судженим в його присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного захисника безоплатно.

Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов`язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантуєтьсястаттею 6 Європейської Конвенції з прав людинита ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Натомість, ОСОБА_8 , скористався своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України та з боку останньої.

Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (справа «Колоцца проти Італії» від 12.02.1985, «Шомоді проти Італії» від 18.05.2004 та ін.), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов`язаний обґрунтувати чи були здійсненні всі можливі, передбачені законом заходи, щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.

Таким чином, суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_8 , який у свою чергу повинен був знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед судом та захищати себе безпосередньо в суді, а так само свідчить про його наміри на ухилення від кримінальної відповідальності.

Відповідно до ч. 4 ст. 349 КПК України, допит обвинуваченого у судовому засіданні не здійснювався.

Адвокатка ОСОБА_7 у судовому засіданні зазначила, що не мала можливості зв`язатися з обвинуваченим ОСОБА_8 і з`ясувати в нього правову позицію щодо пред`явленого обвинувачення. Захисник обвинуваченого ОСОБА_8 здійснювала активні дії, спрямовані на захист обвинуваченого: приймала участь у допиті свідків та дослідженні письмових доказів, виступала у дебатах, доводила невинуватість ОСОБА_8 .

Враховуючи наведене, з урахуванням здійснення у даному кримінальному провадженні спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження, суд вважає, що під час досудового розслідування та судового розгляду вжито достатніх заходів щодо дотримання прав підозрюваного та обвинуваченого ОСОБА_8 на захист та доступ до правосуддя.

При цьому суд зауважує, що всі наведені вжиті заходи вказують на те, що обвинувачений ОСОБА_8 був поінформований належним чином про дати слухання справи, а також дотримані його права на належне представництво у суді.

Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого, як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.

Відповідно ч. 5 ст. 374 КПК України в разі ухвалення вироку за наслідками кримінального провадження, у якому здійснювалося спеціальне досудове розслідування або спеціальне судове провадження (in absentia), суд окремо обґрунтовує, чи були здійснені стороною обвинувачення всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав підозрюваного чи обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя з урахуванням встановлених законом особливостей такого провадження.

Так, згідно положень ст. 297-1 КПК України спеціальне досудове розслідування (in absentia) здійснюється стосовно одного чи декількох підозрюваних згідно із загальними правилами досудового розслідування, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень Глави 241 цього Кодексу на підставі ухвали слідчого судді у кримінальному провадженні щодо виділеної категорії злочинів, в тому числі й злочинів, передбачених ст. 111, 111-1 КК України, стосовно підозрюваного, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук.

Зі змісту ст. 297-4 КПК України вбачається, що за наслідками розгляду клопотання сторони обвинувачення про здійснення спеціального досудового розслідування слідчий суддя задовольняє таке клопотання, якщо прокурор, слідчий доведе, що підозрюваний переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук, та/або уповноваженим органом прийнято рішення про передачу підозрюваного для обміну як військовополоненого та такий обмін відбувся. Крім того, під час вирішення цього питання слідчий суддя враховує наявність достатніх доказів для підозри особи щодо якої подано клопотання у вчиненні кримінального правопорушення.

Згідно ст. 281 цього Кодексу в разі, якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме або він виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України чи за межами України та не з`являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови його належного повідомлення про такий виклик, слідчий, прокурор оголошує розшук такого підозрюваного. До оголошення підозрюваного в розшук слідчий, прокурор зобов`язаний вжити заходів щодо встановлення його місцезнаходження.

Відповідно до положень ч. 8 ст. 135 КПК України повістка про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, у випадку обґрунтованої неможливості вручення їй такої повістки згідно з частинами першою, другою, четвертою - сьомою цієї статті, публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора. Особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, вважається такою, яка належним чином повідомлена про виклик, з моменту опублікування повістки про її виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.

Суд, провівши судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, виходить з наступного в своїх висновках.

Колегією суддів визнано загальновідомим і таким, що не потребує доказуванню в межах даного провадження, що 24.02.2022 о 05 год. 00 хв. президент РФ оголосив своє рішення про початок спеціальної військової операції в Україні та збройними силами РФ здійснено широкомасштабне вторгнення на територію суверенної держави Україна.

Судова колегія вважає, що незважаючи на не визнання ОСОБА_8 своєї вини, його винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення-злочину доведена доказами і ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному з`ясуванні всіх обставин справи в їх сукупності.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_19 повідомила, що вона разом з ОСОБА_8 працювала у створеній народній міліції. Вона була секретарем, приймала документи, а ОСОБА_8 очолював відділ охорони адміністративної будівлі, в його підпорядкуванні були охоронці. Він з липня 2022 року займав вказану посаду, у його підпорядкуванні були чотири охоронці. Під час роботи він був одягнений у цивільному одязі, форми на ньому свідок не бачила. Свідок повідомила, що його з серпня 2022 року перевели до смт. Борова. Після переведення до смт. Борової до народної міліції вона його не бачила. Коли працював в Ізюмі він отримував продовольчі пайки від росіян. Після деокупації Ізюму вона не бачила його, його подальшу долю не знає. Коли працював в ізюмі в міліції, то був підпорядкований безпосередньо керівникові міліції ОСОБА_20 . Скарг на нього не надходило. Міліція була створена з числа громадян України, які мешкали в Ізюмі. Народ на території Ізюму потребував охорони та захисту. На роботу його приймали росіяни, вони були у формі зі зброєю.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_16 повідомив, що за фахом він зварювальник. Окупація Ізюму почалася у березні 2022 року. Була створена народна міліція, серед осіб, які були у приміщенні були росіяни військові та військові ЛНР. ОСОБА_8 свідок знав раніше, той працював в охороні при поліції. Коли до свідка з`явилися додому з метою з`ясування де знаходяться особи, які могли нести загрозу для російських воєнних, йому почали погрожувати, проводили обшуки, погрожували, що відберуть дітей на так звані «піонерські табори». Під вказаним тиском свідок був змушений працювати зварювальником у росіян. У подальшому це не влаштувало, та його затримали та кинули на яму, повідомили йому, що він зрадник і не так себе поводить, причиною цього стало те, що свідок допомагав сусідам евакуйовуватися з м. Ізюму до безпечних місць. Там з ним проводив допит ОСОБА_8 , допитував він його три рази. Цікавився можливо свідок знає де захована зброя, де військові з територіальної оборони. Під час допитів ОСОБА_8 себе офіційно не називав, проте свідок добре знав хто перед ним. Також під час допиту були присутні люди в військовій формі. У подальшому свідку відомо, що працівники народної міліції почали отримувати заробітну плату близько ста двадцяти тисяч російських рублів, їм видали форму. Коли його допитував ОСОБА_8 у нього була палка, зброї він в нього не бачив. Крім того свідок бачив, як ОСОБА_8 надавав вказівки іншим працівникам міліції кого треба бити, проте сам нікого не бив. Коли відбувалась деокупація дали два дні, щоб той хто бажає покинув м. Ізюм разом з росіянами.

Від допиту решти свідків прокурор відмовився.

Сторона захисту не наполягала на допиті інших свідків.

Вина ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому злочину підтверджується наступними, дослідженими в судовому засіданні, доказами:

Протокол обшуку від 05.10.2022 приміщення СПД №1 Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області

Протокол огляду документів від 06.10.2022 вилучених в ході обушку 05.10.2022 в приміщенні СПД №1 Ізюмського РУП ШУНП в Харківській області. Серед яких супровідні листи російською мовою за підписом ОСОБА_8 , пояснення ОСОБА_21 від 08.09.2022 на ім`я начальника Борівського ПП № 2 ОСОБА_8 , рапорти на ім`я ОСОБА_8 російською мовою дільничних інспекторів, заяви ОСОБА_22 від 08.09.2022 на ім`я ОСОБА_8 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , пояснення ОСОБА_25 , ОСОБА_26 російською мовою на ім`я ОСОБА_8 .

Судової колегією досліджено «Приказ начальника УВД ВГА в Харьковской области ОСОБА_27 «О назначении на должность». У вказаному документі міститься інформація щодо призначення ОСОБА_8 на посаду.

При цьому судовою колегією зазначається, що вищезазначені письмові докази складались ОСОБА_8 російською мовою, більшість на виготовлених типографських бланках, з використанням у своєї діяльності та посиланням на законодавство країни-агресора РФ, а саме положення КК РФ та КПК РФ.

Крім того, зазначені письмові докази містять анкетні дані ОСОБА_8 , які в повній мірі ідентифікують його особу, посилання на його посаду в окупаційній поліції, адресовані на ім`я керівництва окупаційної поліції, мають власноручно виконані ОСОБА_8 тексти та підписи, автентичність яких підтверджено відповідними висновком судово-почеркознавчих експертиз.

Протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками свідку ОСОБА_13 від 07.08.2024, де свідок ОСОБА_13 повідомив, що бачив особу на фото 2 особисто. Відповідно до довідки до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками на фотознімку № 2 зображений ОСОБА_8 , особи на інших фотознімках відношення до кримінального провадження не мають;

Пред`явлення особи для впізнання проведено з дотриманням положень статей 223, 228 КПК України, а протокол, складений за результатами проведення вказаної слідчої дії, відповідає положенням статей 104, 231 КПК України та є належним, допустимим та достовірним доказом у кримінальному провадженні, який сумніву в суду не викликає.

Протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками свідку ОСОБА_19 від 07.08.2024 де свідок ОСОБА_19 повідомила, що бачила особу на фото 2 особисто. Відповідно до довідки до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками на фотознімку № 2 зображений ОСОБА_8 , особи на інших фотознімках відношення до кримінального провадження не мають;

Пред`явлення особи для впізнання проведено з дотриманням положень статей 223, 228 КПК України, а протокол, складений за результатами проведення вказаної слідчої дії, відповідає положенням статей 104, 231 КПК України та є належним, допустимим та достовірним доказом у кримінальному провадженні, який сумніву в суду не викликає.

Протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками свідку ОСОБА_28 від 07.08.2024 де свідок ОСОБА_28 повідомила, що бачила особу на фото 2 особисто. Відповідно до довідки до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками на фотознімку № 2 зображений ОСОБА_8 , особи на інших фотознімках відношення до кримінального провадження не мають;

Пред`явлення особи для впізнання проведено з дотриманням положень статей 223, 228 КПК України, а протокол, складений за результатами проведення вказаної слідчої дії, відповідає положенням статей 104, 231 КПК України та є належним, допустимим та достовірним доказом у кримінальному провадженні, який сумніву в суду не викликає.

Протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками свідку ОСОБА_11 від 17.02.2023 де свідок ОСОБА_11 повідомила, що бачив особу на фото 2 особисто. Відповідно до довідки до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками на фотознімку № 2 зображений ОСОБА_8 , особи на інших фотознімках відношення до кримінального провадження не мають;

Пред`явлення особи для впізнання проведено з дотриманням положень статей 223, 228 КПК України, а протокол, складений за результатами проведення вказаної слідчої дії, відповідає положенням статей 104, 231 КПК України та є належним, допустимим та достовірним доказом у кримінальному провадженні, який сумніву в суду не викликає.

Протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками свідку ОСОБА_10 від 17.02.2023 де свідок ОСОБА_10 повідомив, що бачив особу на фото 2 особисто. Відповідно до довідки до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками на фотознімку № 2 зображений ОСОБА_8 , особи на інших фотознімках відношення до кримінального провадження не мають;

Пред`явлення особи для впізнання проведено з дотриманням положень статей 223, 228 КПК України, а протокол, складений за результатами проведення вказаної слідчої дії, відповідає положенням статей 104, 231 КПК України та є належним, допустимим та достовірним доказом у кримінальному провадженні, який сумніву в суду не викликає.

Протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками свідку ОСОБА_16 від 07.08.2024 де свідок ОСОБА_16 повідомив, що бачив особу на фото 2 особисто. Відповідно до довідки до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками на фотознімку № 2 зображений ОСОБА_8 , особи на інших фотознімках відношення до кримінального провадження не мають;

Пред`явлення особи для впізнання проведено з дотриманням положень статей 223, 228 КПК України, а протокол, складений за результатами проведення вказаної слідчої дії, відповідає положенням статей 104, 231 КПК України та є належним, допустимим та достовірним доказом у кримінальному провадженні, який сумніву в суду не викликає.

Висновком судової почеркознавчої експертизи № СЕ-19/121-25/26247-ПЧ від 28.10.2025. Відповідно до висновків якої: встановити ким ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 або іншою особою виконані короткі рукописні записи: «ДИМА, Я ЗАБРАЛ П и МАГ» в нижній частині аркушу паперу у клітинку не виявилось можливим. 2. Підпис від імені ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в нижній частині аркушу паперу у клітинку - виконаний ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Висновком судової почеркознавчої експертизи № СЕ-19/121-25/26246-ПЧ від 31.10.2025. Відповідно до висновків якої: 1. Підпис від імені ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в супровідному листу з реквізитами «исх №20 07.09.2022» виконаний ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 2. Підпис від імені ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в супровідному листу з реквізитами «исх №21 07.09.2022» ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .3. Підпис від імені ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в супровідному листу з реквізитами «исх № 22 07.09.2022» виконаний ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 4. Підпис від імені ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в супровідному листу з реквізитами «исх № 23 07.09.2022» виконаний ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 5. Підпис від імені ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в супровідному листу з реквізитами «исх № 24 07.09.2022» виконаний ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 6. Підпис від імені ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в супровідному листу з реквізитами «исх № 26 07.09.2022» виконаний ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Висновком судової почеркознавчої експертизи № СЕ-19/121-25/26245-ПЧ від 24.10.2025. Відповідно до висновків якої: 1. Підпис від імені ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 виконаний в супровідному листу з реквізитами «исх №11 07.09.2022» виконаний ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 2. Підпис від імені ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в супровідному листу з реквізитами «исх №12 07.09.2022» виконаний ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 3. Підпис від імені ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в супровідному листу з реквізитами «исх № 14 07.09.2022» виконаний ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 4. Підпис від імені ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в супровідному листу з реквізитами «исх № 15 07.09.2022» виконаний ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 5. Підпис від імені ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в супровідному листу з реквізитами «исх № 16 07.09.2022» Калачовим ОСОБА_29 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Судова колегія приходить до висновку, що вищезазначені експертні дослідження були проведені щодо наданих органом досудового розслідування письмових доказів, отриманих відповідно до приписів КПК України, та які судовою колегією, відповідно до приписів ст. 85, 86 КПК України, визнані належними та допустимими доказами.

При цьому судовою колегією зазначається та враховується, що відповідно до приписів до ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, що судовою колегією під час ухвалення судового рішення встановлено не було.

Судовою колегією, під час судового розгляду кримінального провадження, не встановлена недопустимість досліджених у судовому засіданні доказів, а також процесуальних порушень приписав КПК України.

Колегія суддів приймає до уваги надані стороною обвинувачення такі документи: витяг з ЄРДР, постанови про створення слідчих груп, про визначення групи прокурорів у кримінальному провадженні, про об`єднання матеріалів досудового розслідування, про виділення матеріалів досудового розслідування, повідомлення про кримінальне правопорушення, супровідні листи про направлення документів, при цьому суд встановив, що вказані документи лише засвідчують відповідність окремих проведених слідчих та процесуальних дій вимогам закону, тому за своїм змістом вказані документи не містять ознак доказів, що мають значення для встановлення винуватості обвинуваченого.

Таким чином, ступінь вини ОСОБА_8 у вчиненні вищезазначеного протиправного діяння, в повній мірі встановлена аналізом вище приведених доказів, які є послідовними та в повній мірі узгоджуються між собою, у зв`язку з чим у судової колегії відсутні підстави для сумнівів в їх об`єктивності, правдивості та відвертості.

Сукупність наведених та досліджених у судовому засіданні доказів, свідчать про те, що дії ОСОБА_8 за ст. 111 ч. 2 КК України кваліфіковані вірно, так як він своїми умисними діями вчинив державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України : перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, вчинене в умовах воєнного стану та за ч.7 ст. 111-1 КК України колабораційну діяльність, що виразилась у добровільному зайнятті громадянином України посади в незаконних правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території.

Колегія суддів зазначає, що об`єктом кримінальних правопорушень, передбачених ст. 111-1 КК України, є основи національної безпеки України. Суб`єктивна сторона кримінальних правопорушень характеризується прямим або непрямим умислом. Суб`єктом злочину, передбаченого ст. 111-1 КК України може бути лише громадянин України.

За ч. 7 ст. 111-1 КК України встановлена відповідальність за: добровільне зайняття посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території; добровільну участь в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території; добровільну участь в збройних формуваннях держави-агресора; надання таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

У ч. 7 ст. 111-1 КК України, законодавець встановлює ознаку добровільності щодо зайняття громадянином України посади або участі у незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях чи надання їм допомоги, тобто, у складі кримінального правопорушення за ч. 7 ст. 111-1 КК України важливе значення має саме добровільність, в цей же час, якщо особа здійснювала відповідні дії не добровільно, а під примусом (байдуже яким), то слід вважати, що склад даного кримінального правопорушення відсутній.

Суд визнає загальновідомим і таким, що не потребує доказуванню в межах даного провадження, що тимчасова окупація з боку РФ частини території України розпочалася зі збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 24 лютого 2022 року, що встановлено національними нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для застосування на території України.

Як суд вказав вище загальновідомим та таким, що не потребує окремого доказування є факт того, що територія м. Ізюм Ізюмського району Харківської області була окупована військовими підрозділами держави-агресора з березня 2022 року з встановленням контролю над життєдіяльністю вказаного населеного пункту та звільнена силами оборони України на початку вересня 2022 року.

Встановлюючи приналежність того чи іншого органу до правоохоронного, слід виходити з того, що такі органи повинні здійснювати правоохоронну функцію, яка є основною для них. Під правоохоронною функцією доцільно розуміти комплексний окремий і самостійний напрям її діяльності, в рамках якого уповноваженими суб`єктами здійснюється загальна охорона права та правопорядку, забезпечуються права і свободи людини і громадянина.

Допитані у судовому засіданні свідки підтвердили факт того, що з березня 2022 року територія м. Ізюм Харківської області була окупована збройними формування країни-агресора РФ з подальшим утвердженням на її території окупаційної влади та створенням за її безпосереднім наказом незаконних органів, у тому числі «народної міліції». Отже факт створення незаконного правоохоронного органу на території тимчасово окупованого державою агресором м. Ізюм Харківської області навіть за відсутності офіційних документів про створення підтверджується зібраними у ході досудового розслідування та безпосередньо дослідженими у судовому засіданні письмовими доказами та показаннями свідків, наданими у судовому засіданні.

Свідки сторони обвинувачення зазначили, що саме ОСОБА_8 займав посаду у створеній народній міліції. Проводив допити, працював з документами, мав у підпорядкуванні інших осіб, які виконували його розпорядження.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_8 достеменно знаючи про повномасштабне вторгнення РФ на територію Харківської області, та зокрема щодо бойових дій поблизу м. Ізюм, мав можливість завчасно евакуюватись до окупації, а сприймаючи той факт, що ОСОБА_8 має посвідчення працівника поліції, він мав розуміти про небезпеку перебування під окупацією, та що в разі окупації, до нього можуть бути застосовані заходи фізичного та морального тиску, у тому рахунку і ув`язнення.

Перевіривши доводи сторін у межах встановлених фактичних обставин кримінального провадження на підставі досліджених письмових доказів та показів допитаних судом свідків, колегія суддів приходить до висновку про те, що ОСОБА_8 добровільно займав посаду в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території, отримував оплату російськими рублями та продуктовими пайками за роботу.

Збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин, а також вчинення кримінального правопорушення під впливом погрози, тиску чи примусу, враховуючи що вказане кримінальне правопорушення скоєно під час окупації населеного пункту, у якому проживав обвинувачений, належними та допустимими доказами не підтверджено.

Захисник- адвокату ОСОБА_7 у судових дебатах просила виправдати обвинувачено з причин недоведеності вини обвинуваченого ОСОБА_30 та відсутсності складу кримінальних правопорушень.

Відповідно до ч. 1 ст. 373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Фізичний чи психічний примус і крайня необхідність є обставинами, які за певних умов виключають кримінальну протиправність діянь, передбачених ст. 111, 111-1 КК, відповідно до статей 39 і 40 КК України.

Суду не надано доказів, що ОСОБА_8 виконував покладені окупаційною владою обов`язки, перебуваючи у трудових відносинах з незаконним правоохоронним органом, під безпосереднім впливом:

а) фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками (йдеться про катування – в розумінні ст. 127 КК, тобто спричинення сильного фізичного болю, побої, мучення тощо з певною метою);

б) фізичного примусу, внаслідок якого вона могла керувати своїми діями, а також психічного примусу, за сукупності таких умов: такі дії цієї особи були необхідними для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожувала їй чи охоронюваним законом правам її або інших осіб, або суспільним інтересам чи інтересам держави, цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами та при цьому не було спричинено більш значної шкоди, ніж відвернена шкода (або, хоча шкода була і більш значною, але внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, особа не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці). Шкала видів шкоди відсутня, але є один виняток – шкода життю людини завжди є більш значною, ніж шкода, не пов`язана з посяганням на життя людини; при цьому життя однієї людини не може цінуватися вище, ніж життя іншої.

Таким чином, ступінь вини ОСОБА_8 у вчиненні вищезазначених протиправних діяннь, в повній мірі встановлена аналізом вище приведених доказів, які є послідовними та в повній мірі узгоджуються між собою, у зв`язку з чим у судової колегії відсутні підстави для сумнівів в їх об`єктивності, правдивості та відвертості.

При визначенні ОСОБА_8 виду та розміру покарання судова колегія враховує суспільну небезпечність та тяжкість вчинених кримінальних правопорушень-злочинів, які відповідно до приписів ст. 12 КК України, відносяться до категорії особливо тяжких злочинів, данні про особу обвинуваченого, який на час вчинення інкримінованого злочину перебував на службі у Національної поліції України, та мав спеціальне звання «капітан поліції», за час проходження служби у ГУПН в Х\О характеризується з задовільної сторони, раніше судимим не був, має постійне місце мешкання, за яким характеризується з позитивної сторони, на диспансерному обліку в ОДН та МПНД не перебуває.

Обставин, які відповідно до приписів ст. 66 КК України, пом`якшують покарання ОСОБА_8 судовою колегією не встановлено.

Обставин, які відповідно до приписів ст. 67 КК України, обтяжують покарання ОСОБА_8 судовою колегією не встановлено.

Відповідно до приписів ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

При цьому судова колегія враховує відсутність обставин, які б відповідно до приписів ст. 66 КК України, пом`якшували покарання ОСОБА_8 , а також відсутність обставин, які б відповідно до приписів ст. 67 КК України, обтяжували покарання ОСОБА_8 , фактичні обставини вчинення злочинів, ставлення останнього до скоєного та його наступну поведінку, а тому не вбачає підстав для застосування у відношенні обвинуваченого ОСОБА_8 приписів ст. 69 КК України.

Таким чином, враховуючи приписи ст. 50 КК України, згідно яких покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, приймаючи до уваги дані, які характеризують особу ОСОБА_8 , обставин вчинення вказаних кримінальних правопорушень-особливо тяжких злочинів, передбачених ч.2 ст. 111, ч.7 ст. 111-1 КК України та ставлення до скоєного, судова колегія вважає, що виправлення та перевиховання ОСОБА_8 можливо лише в умовах ізоляції його від суспільства, з призначенням йому міри покарання, у межах санкцій ст. 111 ч. 2, ч.7 ст. 111-1 КК України, а саме у виді позбавлення волі на відповідний, визначений санкціями статей зазначеного кримінального закону, строк.

Судова колегія вважає, що таке покарання відповідатиме гуманності й справедливості, та не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечуватиме співрозмірність діяння та кари, відповідатиме таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.

При призначенні покарання, у відповідності до санкцій ст. 111 ч. 2 КК України, передбачено застосування обов`язкового додаткового покарання у виді конфіскацією майна.

Судова колегія вважає необхідним у відношенні обвинуваченого ОСОБА_8 застосувати додаткове покарання у виді конфіскації всього належного йому майна.

Приписами ст. 54 КК України передбачено, що засуджено за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

При таких обставинах судова колегія вважає за необхідне стосовно ОСОБА_8 застосувати приписи ст. 54 КК України, позбавивши його спеціального звання «капітан поліції».

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 374 КПК України у резолютивній частині вироку зазначається рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про попереднє ув`язнення» попереднє ув`язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.

Оскільки суд призначає покарання у виді позбавлення волі та для забезпечення кримінального провадження щодо виконання вироку, відповідно до вимог ч. 4 ст. 374 КПК України, суд вважає за необхідне продовжити дію запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_31 до набрання вироком законної сили. При застосуванні обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні від 04 червня 2015 року (остаточне 04 вересня 2015 року) у справі «Руслан Яковенко проти України», в якому суд зазначив, що підсудний вважається таким, що перебуває під вартою «після засудження компетентним судом» у розумінні підпункту «а» пункту 1 статті 5 Конвенції, з моменту оголошення вироку судом першої інстанції, навіть якщо він ще не набрав законної сили і його можна оскаржити та національне законодавство України чітко передбачає, що суд, який постановляє вирок, повинен вирішити, який запобіжний захід застосовуватиметься до засудженого до набрання вироком законної сили (п. 46, п. 62).

Запобіжний захід у цьому кримінальному провадженні обвинуваченому обирався у вигляді тримання під вартою, однак обвинувачений ОСОБА_8 не був затриманий та доставлений до слідчого судді для розгляду питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у зв`язку з чим строк відбування покарання слід рахувати із моменту затримання обвинуваченого у порядку виконання цього вироку.

Цивільний позов по кримінальному провадженню не заявлений.

Судова колегія вважає, що дані документально підтверджені процесуальні витрати на залучення експертів, відповідно до вимог ст. 124 КПК України, підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_8 на користь держави за проведення судових експертиз № СЕ-19/121-25/26247-ПЧ від 28.10.2025 у сумі 8914,00 ( вісім тисяч дев`ятсот чотирнадцять гривень), за проведення судових експертиз № СЕ-19/121-25/26246-ПЧ від 31.10.2025 у сумі 8914,00 ( вісім тисяч дев`ятсот чотирнадцять гривень), за проведення судових експертиз № СЕ-19/121-25/26245-ПЧ від 24.10.2025 у сумі 8914,00 ( вісім тисяч дев`ятсот чотирнадцять гривень).

Речові докази відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. 373, 374 КПК України судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

ОСОБА_8 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 111 КК України та призначити йому покарання, на підставі цього закону у виді 15 (п`ятнадцяти) років позбавлення волі, з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.

ОСОБА_8 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.7 ст. 111-1 КК України та призначити йому покарання, на підставі цього закону у виді 12 (дванадцяти) років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах, в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування чи органах, що надають публічні послуги строком на 15 (п`ятнадцять) років з конфіскацією майна, яке є його особистою власністю.

На підставі ч.1 ст.70 КК України шляхом поглинанням менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_8 призначити покарання у вигляді 15 (п`ятнадцяти) років позбавлення волі, з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю, з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах, в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування чи органах, що надають публічні послуги строком на 15 (п`ятнадцять) років з відбуттям покарання в кримінально-виконавчій установі закритого типу.

Строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_8 рахувати з моменту фактичного затримання.

На підставі приписів ст. 54 КК України позбавити засудженого ОСОБА_8 спеціальне звання «капітан поліції».

Запобіжний захід ОСОБА_8 , обраний на стадії досудового розслідування, у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили залишити без змін.

Речові докази відсутні.

Стягнути з ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 суму витрат за проведення судових експертиз № СЕ-19/121-25/26247-ПЧ від 28.10.2025 у сумі 8914,00 ( вісім тисяч дев`ятсот чотирнадцять гривень), за проведення судових експертиз № СЕ-19/121-25/26246-ПЧ від 31.10.2025 у сумі 8914,00 ( вісім тисяч дев`ятсот чотирнадцять гривень), за проведення судових експертиз № СЕ-19/121-25/26245-ПЧ від 24.10.2025 у сумі 8914,00 ( вісім тисяч дев`ятсот чотирнадцять гривень) на користь держави.

На вирок можуть бути подані учасниками судового провадження апеляційні скарги до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Згідно з ч. 3 ст. 400 КПК України, якщо апеляційну скаргу подано обвинуваченим, щодо якого судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження, суд поновлює строк за умови надання обвинуваченим підтвердження наявності поважних причин, передбачених ст. 138 КПК України, та надсилає апеляційну скаргу разом із матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції з дотриманням правил, передбачених ст. 399 КПК України.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а в разі подання апеляційної скарги - після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, якщо вирок суду не скасований.

Копію вироку вручити прокурору та захиснику обвинуваченого, якому вручались всі процесуальні рішення у цьому провадженні.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Інформацію про ухвалений вирок опублікувати в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження - в газеті «Урядовий кур`єр» та на офіційному веб-сайті Шевченківського районного суду міста Харкова.

Вирок постановлено в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Повний текст вироку складено 25 червня 2026 року.

Головуюча суддя ОСОБА_32

Судді : ОСОБА_33

ОСОБА_34