Рішення від 24 червня 2026 р. у справі №440/15115/25 — Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/15115/25

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Удовіченка С.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без участі сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 в якій просить:

Визнати протиправною бездіяльність керівництва військової частини НОМЕР_1 , яка полягала у не розгляді рапорту ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зобов`язати керівництво військової частини НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з урахуванням висновків суду у справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в серпні 2025 року звернувся до відповідача з письмовим рапортом з проханням звільнити його з військової служби за сімейними обставинами, а саме: відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Позивач є єдиною особою, яка може здійснювати постійний догляд за своїм батьком – ОСОБА_2 , якому встановлено I групу інвалідності, та який згідно з рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 06.03.2025 №146/25/352/Р потребує постійного стороннього догляду. Таким чином, позивач має необхідність у здійсненні догляду, останній має потребу, бажання і законне право звільнитися з військової служби (на підставі абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу"). Однак, відповідач протиправно відмовив у звільненні.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

20.11.2025 до Полтавського окружного адміністративного суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_1 в якому представник відповідача прохає відмовити у задоволення позовних вимог, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість. Вказує, що особисто солдат ОСОБА_1 до командування військової частини НОМЕР_1 з рапортом на звільнення з військової служби під час дії воєнного стану на підставі абзацу 13 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не звертався, оскільки вказаний рапорт було подано разом із заявою адвоката. Проте, навіть якщо є можливість вважати, що особисто солдат ОСОБА_1 звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 з рапортом на звільнення з військової служби, таке звільнення на підставі абзацу 13 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» є неможливим, оскільки необхідною умовою у даному випадку є відсутність інших членів сім`ї першого ступеня споріднення; самим позивачем підтверджено, що здійснювати постійний сторонній догляд за своїми батьками: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 має можливість ОСОБА_4 .

Додатково вказував, що розмір заявлених витрат на правничу допомогу є неспівмірним із виконаною роботою та необґрунтованим, оскільки ця справа є справою незначної складності.

Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що додатково підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_3 .

Як вказує позивач, в серпні 2025 року, в порядку передбаченому Статутом внутрішньої служби Збройних сил України, ОСОБА_1 звернувся до свого безпосереднього командира з відповідним рапортом про звільнення з військової служби, на підставі пункту «г» частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військовослужбовці можуть бути звільнені з військової служби під час дії воєнного стану у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, але йому відмовили в усній формі.

В подальшому, 01.09.2025 представником ОСОБА_1 – адвокатом Колодяжним Я.В. подана заява командиру Військової частини НОМЕР_1 щодо вирішення питання звільнення з військової служби на підставі пункту «г» частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проходить військову службу за контрактом на посаді стрільця-снайпера 1 штурмового відділення 1 штурмового взводу 1 штурмової роти Військової частини НОМЕР_1 .

У додатках до заяви вказано оригінал рапорту про звільнення ОСОБА_1 , а також додані копії документів, якими обґрунтовані порушені у рапорті питання.

Листом від 25.09.2025 №16754 Військова частина НОМЕР_1 повідомила, що як вбачається з пакету документів, наданих до військової частини НОМЕР_1 , посередництво у питанні подання рапорту на звільнення з військової служби військовослужбовця ОСОБА_5 з боку адвоката ОСОБА_6 не відповідає вимогам ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Системний аналіз норм законів «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та «Про військовий обов`язок і військову службу» не дає підстав вважати, що рапорт на звільнення з лав Збройних сил України може бути поданий іншою, окрім військовослужбовця, особою, що відповідає вимогам наказу МОУ № 170 від 10.04.2009 року (зі змінами). Окрім цього, відповідно до пакету документів, передбачених наказом МОУ № 170 від 10.04.2009 року (зі змінами), відсутній один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків). У зв`язку з викладеним, з метою оперативного вирішення питання про звільнення з лав Збройних сил України, було запропоновано ОСОБА_7 особисто подати повний пакет документів, які є підставою, в розумінні ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», для звільнення з військової служби.

Вважаючи протиправною відмову відповідача у звільненні його з військової служби, позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 № 548-XIV затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі Статут), який визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.

Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями (частина четверта вступу Статуту).

Військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами (ст. 9 Статуту).

Відповідно до статті 14 Статуту із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі- Положення у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначає порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі.

Громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом (пункт 2 Положення).

Згідно з пунктами 5-7 Положення громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.

Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Відповідно до пункту 12 Положення встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.

Пунктом 233 Положення визначено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.

Відповідно до абзаців першого та другого підпункту 2 пункту 225 Положення звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється: під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

З матеріалів справи вбачається, що позивач має військове звання «солдат».

Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.

Організацію і порядок обліку військовослужбовців та працівників (далі - особовий склад), зокрема, в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти (далі - військовий навчальний заклад), установах та організаціях Збройних Сил України (далі - Збройні Сили); завдання і види обліку, призначення облікових документів, порядок їх складання і ведення; обов`язки посадових осіб, відповідальних за організацію і ведення обліку особового складу; порядок обліку загальних (безповоротних та тимчасових) втрат особового складу; порядок видання, обліку, зберігання, розсилки наказів по особовому складу та витягів із них визначає Інструкція з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затверджена наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 № 280 (далі Інструкція № 280).

Відповідно до пункту 5 розділу І зазначеної Інструкції № 280 командири (керівники) зобов`язані забезпечити належну організацію обліку особового складу в підпорядкованих органах військового управління та органі управління Держспецтрансслужби, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях, у тому числі у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, в управліннях, відділах, службах, відділеннях та групах персоналу (далі - служба персоналу), Кадровому центрі Збройних Сил України (далі - Кадровий центр Збройних Сил) та кадрових центрах видів Збройних Сил (далі - кадровий центр), на кораблях (суднах) та в підрозділах військових частин, створювати для посадових осіб, які ведуть облік особового складу, усі умови для своєчасного, якісного і повного виконання ними вимог цієї Інструкції.

Організація обліку особового складу покладається, в тому числі, у підрозділах військових частин - на командирів цих підрозділів.

Згідно з пунктами 1, 2 розділу Х Інструкції № 280 накази по особовому складу є основними документами, які встановлюють, змінюють або припиняють правові відносини військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу. Вони видаються посадовими особами, яким Положенням надано право присвоєння, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення (поновлення) контракту та військової служби тощо на підставі відповідних документів, установлених Міноборони.

Наказами по особовому складу оформлюються такі зміни в службовому становищі військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу, зокрема, призов (прийняття) на військову службу; звільнення, призупинення, поновлення та продовження військовослужбовцю військової служби.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153 визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі Інструкція № 170, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

08.08.2024 набрав чинності Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затверджений Наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 № 531 (далі по тексту - Порядок №531), який визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту (пункт 1 розділу І).

Пунктом 2 розділу І Порядку №531 встановлено, що з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання, - до наступного прямого командира (начальника).

Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Порядку №531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації.

Пунктами 2-5 розділу ІІІ Порядку №531 передбачено, що командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.

Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку.

Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.

Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).

Вимоги до оформлення резолюції (рішення) до рапорту військовослужбовця встановлені Додатком 1 до Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України:

ПОГОДЖЕНО або НЕ ПОГОДЖЕНО (зазначається правова підстава та обґрунтування)

посада безпосереднього командира (начальника)

військове звання підпис Ім`я ПРІЗВИЩЕ

(для рапорту, поданого в паперовій формі)

ПОГОДЖЕНО або НЕ ПОГОДЖЕНО (зазначається правова підстава та обґрунтування)

посада прямого командира (начальника)

військове звання підпис Ім`я ПРІЗВИЩЕ

(для рапорту, поданого в паперовій формі)

ПОГОДЖЕНО або НЕ ПОГОДЖЕНО (зазначається правова підстава та обґрунтування)

посада прямого командира (начальника)

військове звання підпис Ім`я ПРІЗВИЩЕ

(для рапорту, поданого в паперовій формі).

Пунктом 7 розділу ІІІ Порядку №531 встановлено заборону: 1) встановлювати будь-які інші вимоги щодо форми та змісту паперового рапорту, що не передбачені цим Порядком, у тому числі стосовно: подання рапортів з окремих питань виключно написаними власноруч або друкованим способом; недотримання вимог щодо розміру полів, відступів, шрифтів, кольору чорнила чи друку, розміру та якості паперу тощо, які не передбачені цим Порядком; наявності граматичних, синтаксичних чи інших помилок, які не впливають на суть рапорту; 2) відмовляти у розгляді рапорту у разі відсутності доданих документів або інформації, які є або повинні бути в наявності у розпорядженні командира (начальника), створюються/формуються/видаються самим підрозділом та/або можуть бути витребувані підрозділом в іншого підрозділу та/або відповідного закладу охорони здоров`я тощо; 3) вимагати від військовослужбовця попереднього усного погодження паперового або електронного рапорту із безпосереднім або прямим командиром (начальником) перед його фактичним поданням відповідно до положень цього Порядку; 4) відмовляти у прийнятті (реєстрації) власноруч написаних рапортів військовослужбовців.

Згідно з пунктами 8, 9 розділу ІІІ Порядку №531 початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства. Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу. У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.

Розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється: 1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин; 2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.

Таким чином, командири (начальники) здійснюють розгляд паперового рапорту військовослужбовця у встановлений Порядком №531 строк та надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції, яка повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку, при цьому відмова у задоволенні рапорту повинна бути вмотивованою.

Адвокатом Колодяжним Ярославом Володимировичем в інтересах ОСОБА_1 , як вказано в позовні заяві, 01.09.2025 подано до Військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби у зв`язку з сімейними обставинами.

Як вбачається з матеріалів справи, адвокатом було подано саме заяву щодо вирішення питання звільнення з військової служби позивача, у додатках до якої вказано оригінал рапорту про звільнення ОСОБА_1 , що підтверджується описом документів, направлених разом із заявою, та копією накладної Укрпошти №4160801310755.

Військовою частиною НОМЕР_1 адвокату ОСОБА_8 надана відповідь від 25.09.2025 №16754 в якій вказано, що як вбачається з пакету документів, наданих до військової частини НОМЕР_1 , посередництво у питанні подання рапорту на звільнення з військової служби військовослужбовця ОСОБА_5 з боку адвоката ОСОБА_6 не відповідає вимогам статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Системний аналіз норм законів «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та «Про військовий обов`язок і військову службу» не дає підстав вважати, що рапорт на звільнення з лав Збройних сил України може бути поданий іншою, окрім військовослужбовця, особою, що відповідає вимогам наказу МОУ № 170 від 10.04.2009 року (зі змінами). Окрім цього, відповідно до пакету документів, передбачених наказом МОУ № 170 від 10.04.2009 року (зі змінами), відсутній один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків). У зв`язку з викладеним, з метою оперативного вирішення питання про звільнення з лав Збройних сил України, було запропоновано ОСОБА_7 особисто подати повний пакет документів, які є підставою, в розумінні статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», для звільнення з військової служби.

Тобто, відповідачем не дотримано процедуру реєстрації та оформлення резолюції на паперовому рапорті позивача, а отже не вирішено питання про задоволення або відмову у задоволенні рапорту останньої про звільнення з військової служби з вмотивованою конкретизацією підстав для винесення відповідного рішення.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби, визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п`ята статті 5 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

В свою чергу, частиною дванадцятою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначено перелік сімейних обставин та інших поважних причин, за наявності яких військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби.

Зокрема, пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", що під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Отже, для звільнення з військової служби за наведеною обставиною, військовослужбовець має документально підтвердити сукупну наявність наступних обставин:

- наявність в одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) статусу особи з інвалідністю І чи ІІ групи;

- необхідність здійснювати постійний догляд за такою особою;

- відсутність в особи з інвалідністю І чи ІІ групи інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати постійний догляд за нею (тобто, інші особи, крім військовослужбовця, які можуть здійснювати постійний догляд особи з інвалідністю І чи ІІ групи, відсутні), або інші члени сім`ї особи з інвалідністю І чи ІІ групи першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду.

Позивач обґрунтовує наявність підстав для звільнення з військової служби необхідністю здійснення постійного догляду за своєю матір`ю, яка є інвалідом ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду, а також вказує на відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть надати такий догляд.

Як вбачається з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 06.03.2025 №146/25/352/Р ОСОБА_2 встановлено I групу інвалідності підгрупи Б, а також вказано, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду.

Відповідно до акту обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати догляд (утримання) №1 від 06.08.2025, у графі родинний зв`язок між військовослужбовцем, який здійснює/здійснюватиме постійний догляд, та особою, за якою здійснюється/здійснюватиметься постійний догляд:

Перша ступінь споріднення: військовослужбовець ОСОБА_1 являється сином ОСОБА_2 .

Друга ступінь споріднення: відсутня.

Також судом встановлено, що ОСОБА_2 має ще одного сина ОСОБА_4 та дружину ОСОБА_3 , якій відповідно до довідки МСЕК серії АВ №0030703 встановлена I група інвалідності підгрупи Б, яка також потребує стороннього догляду, що здійснює її син ОСОБА_4 (підтверджено актом про встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 26.05.2025).

З аналізу вищевикладеного слідує, що хоча ОСОБА_2 має окрім ОСОБА_1 інших членів сім`ї першого ступеня споріднення, однак останні за причин наведених вище не можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 .

Таким чином, суд приходить до висновку, що єдиною особою, яка може здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , як особою з I-Б групою інвалідності та потребує такого догляду є ОСОБА_1 .

Верховний Суд в постанові від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24 виснував: "Таким чином відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи" означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж “юридичної наявності” інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2122-IX.

В контексті Закону № 2232-XII поняття "відсутність" охоплює не лише фізичну відсутність особи, а й її нездатність виконувати обов`язки з догляду через об`єктивні обставини (перебування в полоні, відбування покарання, здійснення військової служби тощо). Військова служба є такою обставиною, що унеможливлює фактичне здійснення догляду, оскільки військовослужбовці, з огляду на службові обов`язки, не можуть вільно розпоряджатися своїм місцеперебуванням, часом та виконувати функції, несумісні з проходженням військової служби.

На переконання суду, позивач надав відповідачу достатні докази для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за батьком з інвалідністю I-Б групи та відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення його батька, які б могли здійснювати такий догляд.

Отже, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України від 05.07.2012 №5076-VI «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Суд також має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.

Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

На підтвердження наявності підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвокату Колодяжному Я.В. в сумі 20 000 грн позивачем надано до суду такі документи: копія ордеру серії АІ №2042110 (а.с.11) та копія договору-доручення №26042503 про надання правової допомоги від 26.04.2025 (а.с.47 зворот – 48).

Суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України виходить із наступного:

- дана справа відноситься до незначної складності;

- розгляд справи проведено без участі сторін за правилами спрощеного позовного провадження.

Дослідивши надані документи на підтвердження обґрунтованості розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу, суд приходить до висновку, що розмір витрат у заявленому розмірі 20 000 грн не є співмірним із складністю справи та фактично витраченим часом на виконання адвокатом робіт (наданих послуг) за наведеним у акті наданих послуг.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що обґрунтованим, об`єктивним і таким, що підпадає під критерій розумності, є визначення вартості послуг адвоката у сумі 5000 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 3, 6-10, 77, 139, 229, 241-245, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність керівництва військової частини НОМЕР_1 , яка полягала у не розгляді рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Зобов`язати керівництво військової частини НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.О. Удовіченко