Рішення від 24 червня 2026 р. у справі №420/15536/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/15536/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Лебедєвої Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 за підпунктом «г» п. 3 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком, який являється інвалідом ІІ групи та у відповідності до висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного стороннього догляду;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 у відповідності до положень ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком ОСОБА_2 , який являється інвалідом ІІ групи та у відповідності до висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного стороннього догляду.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходить військову службу з 01.12.2022 року у військовій частині НОМЕР_1 на посаді навідника третьої роти охорони в званні старший солдат. 11.04.2025 року ОСОБА_1 у встановленому чинним законодавством порядку подано рапорт на звільнення з військової служби з підстав визначених підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII, а саме у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своїм батьком ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю II групи. Дата та номер реєстрації рапорту ОСОБА_1 повідомлені не були. 14.04.2025 року за допомогою месенджера на телефон позивач отримав фото листа (вих. №490 від 14.04.2025 року) військової частини НОМЕР_1 про результат розгляду рапорту. Крім того, 22.04.2025 року військовій частині НОМЕР_1 через Міністерство Оборони України засобами електронного зв`язку представником позивача адвокатом Нечипорук Н.Ю. було направлено адвокатський запит №АЗ-2204/2025 щодо повідомлення про результат розгляду рапорту ОСОБА_1 05.05.2025 року представником позивача адвокатом Нечипорук Н.Ю. було одержано відповідь (супровідний вих.№521 від 25.04.2025 року) на адвокатський запит №АЗ-2204/2025 щодо повідомлення про результат розгляду рапорту ОСОБА_1 з копією відповіді на рапорт (вих. №490 від 14.04.2025 року). Згідно наданої відповіді за наслідками розгляду рапорту позивача військова частина НОМЕР_1 не вбачає підстав про подальше клопотання до вищестоящого командування про звільнення позивача з військової служби, чим фактично відмовила в задоволенні рапорту. Позивач не погоджується з діями військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своїм батьком ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю II групи, а тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою суду від 26.05.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, позивачу надано час для усунення недоліків шляхом надання до суду заяви про поновлення строків звернення до суду з доказами поважності причин пропуску строку звернення до суду, з визначенням обставин, які були б об`єктивно непереборними та не залежали від його волевиявлення, були б пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення у справі процесуальних дій.

04.06.2025 року до Одеського окружного адміністративного суду від позивача надійшла заява про поновлення процесуального строку, в якій, зокрема, вказано, що в позовні заяві помилково було зазначено « 14 квітня 2025 року» як дату одержання повідомлення з фотографією листа військової частини НОМЕР_1 за вихідним номером 490 про результат розгляду рапорту, оскільки таке повідомлення фактично було одержано 25.04.2025 року за допомогою додатку-месенджера «Signal», що підтверджується фотографією екрану з телефону позивача. Саме у зв`язку з цим перебіг строку звернення до суду з даним позовом позивач обраховував з 25.04.2025 року.

Враховуючи наведені представником позивача обставини та надані на їх підтвердження докази, суд уважав, що позивачем строк звернення до суду не пропущено.

Ухвалою від 06.06.2025 року Одеський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 420/15536/25 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 262 КАС України.

25.06.2025 року до Одеського окружного адміністративного суду від військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву. Відповідно до відзиву відповідач проти задоволення позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що згідно підпункту 2 пункту 225 “Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України” затвердженому Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється: під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них. Відповідач є окремим батальйоном, який не наділений повноваженнями видавати накази про звільнення. Повноваження частини обмежуються: реєстрацією рапорту; аналізом повноти поданого пакету документів; наданням (або відмовою в наданні) подання на звільнення до командування. Отже, позовна вимога про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 звільнити військовослужбовця є юридично некоректною, оскільки виходить за межі її компетенції.

Також відповідач вказує, що позивач не надав повного пакету документів, визначеного Інструкцією до Положення № 1153/2008 (Наказ МОУ № 170). Зокрема, були відсутні: Акт обстеження сімейного стану, затверджений ТЦК та СП; Документи, що підтверджують відсутність інших членів сім`ї I–II ступеня споріднення, які можуть здійснювати догляд; Офіційний висновок ЛКК/МСЕК із формулюванням "потребує постійного стороннього догляду". Надане позивачем заключення ЛКК №1297 не відповідає цим вимогам — воно лише містить медичні рекомендації щодо лікування, а не встановлює потребу саме в постійному догляді. Відповідно до п. 233 Положення №1153/2008, саме на військовослужбовцеві лежить обов`язок надати повний пакет документів, що підтверджують наявність підстав для звільнення. За відсутності обов`язкових документів рапорт не може бути задоволений. Військова частина діяла у межах своїх повноважень, своєчасно надала відповідь та зазначила конкретні підстави відмови. Жодних ознак бездіяльності не вбачається.

28.06.2025 року до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій вона заперечує проти доводів відповідача та наполягає на задоволенні позовних вимог. Представник позивача вказує, що позивачем подано рапорт із урахуванням необхідності подальшого руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання (по команді) та проставлення відповідних резолюцій, та з дотриманням вимог абз. 2, 13 п. 14.10 Розділу ХІV Інструкції №170 від 10 квітня 2009 року. На момент отримання відповіді щодо розгляду рапорту позивача, а також на момент звернення до суду позивач, перебуваючи в зоні бойових дій, та як випливає з матеріалів справи не володів інформацією про підпорядкування військової частини НОМЕР_1 та про те ким мало бути прийняте остаточне рішення по суті рапорту. Крім того, відповідач також не надав жодного пояснення та обґрунтування, щодо підпорядкування іншій військовій частині та про те, кому належить прийняття остаточного рішення по суті рапорту позивача. А такі протиправні дії відповідача, на думку представника позивача, лише свідчать про навмисне штучне створення підстав для відмови в задоволенні рапорту позивача.

Стосовно доводів відповідача про ненадання з рапортом акту обстеження сімейного стану, затверджений ТЦК та СП, представник позивача вказує, що 02.10.2024 року набрав чинності Наказ Міністерства оборони України від 23.07.2024 № 495 "Про затвердження Змін до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України". Відповідно до п. 14 вказаних змін було доповнено та змінено додаток 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (затвердженого наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170), тобто перелік документів для звільнення з військової служби. Одним із необхідних документів для звільнення з військової служби за сімейними обставинами зазначено акт обстеження сімейного стану військовослужбовця, затверджений керівником ТЦК та СП, з інформацією про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати догляд за особами, що його потребують. Районні ТЦК та СП наділені повноваженнями перевіряти сімейний стан військовослужбовця за зверненням командира військової частини або за заявою родичів (за наявності підстав). Це передбачено абзацом 16 пункту 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (затвердженого постановою КМУ від 23.12.2022 №154). Підпунктом 2 пункту 7 Розділу ІІІ Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 531 від 6 серпня 2024 року, забороняється відмовляти у розгляді рапорту у разі відсутності доданих документів або інформації, які є або повинні бути в наявності у розпорядженні командира (начальника), створюються/формуються/видаються самим підрозділом та/або можуть бути витребувані підрозділом в іншого підрозділу та/або відповідного закладу охорони здоров`я тощо. Крім того, 06.05.2025 року батьком позивача ОСОБА_2 , було спрямовано заяву до ІНФОРМАЦІЯ_1 про створення комісію для перевірки сімейного стану родичів військовослужбовця та складання акту обстеження сімейного стану. Згідно отриманої відповіді вих. №6195 від 27.05.2025 року, територіальним центром комплектування та соціальної підтримки повідомлено про те, що перевірка сімейного стану родичів військовослужбовця та складання акту обстеження сімейного стану здійснюється в межах територіальної відповідальності ТЦК та СП виключно за запитом командира відповідної військової частини. Отже, із цього слідує, що питання щодо отримання акту обстеження сімейного стану військовослужбовця, із зазначенням інформації про наявність або відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати догляд за особою, лежить в площині дій які має вчиняти командир (командування) військової частини при розгляді рапорту військовослужбовця щодо його звільнення з військової служби за сімейними обставинами. Втім, враховуючи вище викладене відповідачем не вживалися заходи щодо перевірки наявності підстав для звільнення позивача з військової служби у спосіб направлення запиту до керівника ТЦК та СП за місцем проживання сім`ї військовослужбовця щодо проведення перевірки та складання акту обстеження. Таким чином, твердження відповідача відносно вимоги до позивача, щодо відсутності в поданих документах вищевказаного акту обстеження сімейного стану військовослужбовця, є безпідставними та необґрунтованим.

Щодо твердженням відповідача стосовно відсутності з поданим рапортом документів згідно яких можливо встановити повний перелік осіб інших членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення, представник позивача зазначає, що до рапорту 11.04.2025 року в підтвердження відсутності інших осіб, що можуть здійснювати догляд за його батьком, як особою з інвалідністю ІІ групи, а також позивачем надано, зокрема: копію довідки Овідіопольської селищної ради Одеської області Одеського району №104 від 13.03.2025 року про підвердження фактичного місця проживання ОСОБА_1 , яка підтверджує спільне проживання однією сім`єю за однією адресою позивача разом з батьком ОСОБА_2 та матір`ю ОСОБА_3 ; нотаріально засвідчену копію заяви батька позивача, якою він засвідчив про відсутність інших осіб першого та другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд ним; копії паспорту матері позивача ОСОБА_3 та РНОКПП, а також нотаріально засвідчену копія висновку ЛКК Овідіопольської лікарні №29 від 28.03.2025 року про необхідність постійного догляду ОСОБА_3 , згідно з яким мати позивача ОСОБА_3 за станом здоров`я хвора та також потребує постійного стороннього догляду, а отже не може здійснювати постійний догляд за своїм чоловіком ОСОБА_2 , який являється батьком позивача. Чинним законодавством не визначеного чіткого та достатнього переліку документів, якими може підтверджуватись відсутність чи наявність членів сім`ї першого чи другого ступеня спорідненості, представник позивача вважає, що в даному випадку наданими документами позивач підтвердив, що окрім нього, інших членів сім`ї, які спільно проживають та могли б здійснювати постійний догляд за його батьком ОСОБА_2 немає. За таких обставин представник позивача вважає, що відповідач помилково дійшов висновку, що позивачем не надано документів згідно яких можливо встановити повний перелік осіб інших членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення у його батька ОСОБА_2 .

Стосовно посилання відповідача на відсутність в поданих до рапорту документах висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я із зазначенням потреби в постійному догляді, представник позивача вказує, що з метою підтвердження статусу інваліда ІІ групи у батька позивача ОСОБА_2 , а також необхідності здійснення постійного догляду за ним, до рапорту 11.04.2025 року позивачем було надано зокрема: нотаріально засвідчена копія довідки до акта огляду МСЕК серія 12 ААД № 363907, виданої Київською міжрайонною МСЕК від 13.11.2024 року, відповідно до якої батьку позивача ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності по загальному захворюванню безтерміново; нотаріально засвідчена копія висновку форми 080-4/о від 14.01.2025 року про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, який видано лікарсько-консультативною комісією Овідіопольської лікарні; нотаріально засвідчена копія пенсійного посвідчення ОСОБА_2 № НОМЕР_2 ; копія висновку ЛКК Овідіопольської лікарні №1297 від 22.11.2024 року про необхідність постійного догляду ОСОБА_2 згідно з яким батько позивача ОСОБА_2 за станом здоров`я хворий та потребує постійного медикаментозного лікування та постійного стороннього догляду. Наданий позивачем висновок форми 080-4/о від 14.01.2025 року про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, який видано лікарсько-консультативною комісією Овідіопольської лікарні, відповідає встановленій формі та містить всі необхідні реквізити, визначені Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09 березня 2021 року № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я». Таким чином, посилання відповідача на те, що відсутній висновок медикосоціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я із зазначенням потреби в постійному догляді не відповідає дійсності, оскільки такий висновок лікарсько-консультативної комісії Овідіопольської лікарні за формою 080-4/о від 14.01.2025 року, а також висновок ЛКК Овідіопольської лікарні №1297 від 22.11.2024 року, надано позивачем з рапортом, що підтверджується переліком доданих до рапорту документів. Зі змісту наданих до рапорту вище перелічених документів випливає, що батько позивача ОСОБА_2 має ІІ групу інвалідності та потребує сторонньої допомоги та догляду, що вимагається абзацом 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Враховуючи викладені вище викладені обставини позивач вважає, що вказані висновки ЛЛК є належними доказом на підтвердження наявності у позивача підстав для звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII.

З огляду на викладене, представник позивача вважає, що відповідач не врахував всі фактичні обставини справи та вдався до «надмірного формалізму» через занадто формальне ставлення до передбачених законом вимог.

07.07.2025 року до суду від військової частини НОМЕР_1 надійшли заперечення на відповідь на відзив, в який відповідач вказує, що висновок ЛКК є документом встановленої та затвердженої форми, інструкції до заповнення, з визначеними формулюваннями, що можуть бути зазначені в висновку. Надані позивачем заключення ЛКК №1297, №29 не є висновком ЛКК встановленої та затвердженої форми, та не може встановлювати потребу в постійному догляді. Таким чином позивач маніпулює назвами додатків, що додаються, зазначаючи що це “висновок ЛКК”, а ому на думку відповідача, позивач надає документи, підмінюючи їх назву за необхідну саме для ухилення від проходження військової служби.

Щодо отриманої позивачем відповіді вих. №6195 від 27.05.2025 року, територіальним центром комплектування та соціальної підтримки повідомлено про те, що перевірка сімейного стану родичів військовослужбовця та складання акту обстеження сімейного стану здійснюється в межах територіальної відповідальності ТЦК та СП виключно за запитом командира відповідної військової частини. Відповідно до пункту 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (затвердженого постановою КМУ від 23.12.2022 №154), районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, перевіряють за зверненням командира військової частини або за заявою родичів (за наявності підстав) сімейний стан військовослужбовця. Відповідно територіальний центр комплектування та соціальної підтримки діяв в межах свого Положення так як відсутні підстави для звільнення та складанню акту обстеження сімейного стану, без якого неможливо встановити повного переліку осіб першого другого ступеня споріднення. Військова частина діяла у межах своїх повноважень, своєчасно надала відповідь та зазначила конкретні підстави відмови. Жодних ознак бездіяльності, на думку відповідача, не вбачається.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач – ОСОБА_1 з 06.03.2022 року проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується записом у військовому квитку НОМЕР_3 .

11.04.2025 року позивач подав рапорт командиру третьої роти охорони військової частини НОМЕР_1 про звільнення його з військової служби з підстав визначених підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII, а саме у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своїм батьком ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю II групи.

В рапорті від 11.04.2025 року в якості підтверджуючих документів, які подаються разом з рапортом, зазначено: копії паспорту та РНОКПП ОСОБА_1 ; копії паспорту та РНОКПП ОСОБА_2 ; нотаріально засвідчена копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_4 ; нотаріально засвідчена копія довідки до акта огляду МСЕК серія 12 ААД № 363907, виданої Київською міжрайонною МСЕК від 13.11.2024 року; нотаріально засвідчена копія висновку форми 080-4/о від 14.01.2025 року; нотаріально засвідчена копія пенсійного посвідчення ОСОБА_2 № НОМЕР_2 ; копія висновку ЛКК Овідіопольської лікарні №1297 від 22.11.2024 року про необхідність постійного догляду ОСОБА_2 ; витяг з реєстру територіальної громади №2024/011019271 від 12.09.2024 року; копія довідки Овідіопольської селищної ради Одеської області Одеського району №104 від 13.03.2025 року про підвердження фактичного місця проживання ОСОБА_1 ; нотаріально засвідчена копія заяви ОСОБА_2 про відсутність інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд; копії паспорту ОСОБА_3 та РНОКПП; нотаріально засвідчена копія висновку ЛКК Овідіопольської лікарні №29 від 28.03.2025 року про необхідність постійного догляду ОСОБА_3 .

Військова частина НОМЕР_1 за наслідком розгляду рапорту позивача, листом від 14.04.2025 року № 490, повідомила:

«Щодо зазначених підстав спираючись на які Ви бажаєте звільнитися з військової служби зазначимо про наступні недоліки в отриманих документах що Ви додаєте разом з рапортом, а саме:

відсутні документи згідно яких можливо встановити повний перелік осіб інших членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення;

відсутній висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я із зазначенням потреби в постійному догляді;

акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

З зазначеного вище переліку невідповідності наданих документів, з вимогами діючих правових норм, у військовій частині НОМЕР_1 немає підстав про клопотання до вищестоящого командування, про звільнення Вас з військової служби.».

Уважаючи дії відповідача щодо відмови у звільненні з військової служби протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Частина перша статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII (далі - Закону №2232-XII) визначає, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону №2232-XII проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

Одним з різновидів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період (абзац третій частини шостої статті 2 Закону №2232-XII).

Як передбачено частиною чотирнадцятою статті 2 Закону №2232-XII, виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з абзацом тринадцятим частини першої статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

17.03.2014 після оприлюднення Указу Президента України № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» в Україні розпочав діяти особливий період.

Крім того, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ.

У подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та триває на час розгляду цієї справи.

Підстави для звільнення військовослужбовців із військової служби, в тому числі і особливості звільнення з військової служби під час дії особливого періоду, визначені у частині четвертій статті 26 Закону №2232-XII.

Так, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Згідно з абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) такою поважною причиною є необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Відповідно до підпункту 26 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону №2232-XII, подаються, серед іншого:

документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме:

у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я:

документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами);

один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;

висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді.

Ураховуючи, що підставою для звільнення з військової служби позивач у своєму рапорті зазначив саме необхідністю здійснення постійного догляду за своїм батьком, який є особою з інвалідністю II групи, тобто підстави передбачені, абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону про військову службу, для правильного вирішення цього спору необхідно з`ясувати:

по-перше, чи звертався позивач з рапортом про звільнення з військової служби та чи додав до рапорту визначені документи;

по-друге, чи підтверджують подані документи наявність особи, яка потребує постійного догляду, тобто один із батьків військовослужбовця або батьків його дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи;

по-третє, чи підтверджують подані документи відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які можуть здійснювати такий догляд.

Судом встановлено, що 11.04.2025 року позивач подав рапорт командиру третьої роти охорони військової частини НОМЕР_1 про звільнення його з військової служби з підстав визначених підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII, а саме у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своїм батьком ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю II групи.

В рапорті від 11.04.2025 року в якості підтверджуючих документів, які подаються разом з рапортом, зазначено: копії паспорту та РНОКПП ОСОБА_1 ; копії паспорту та РНОКПП ОСОБА_2 ; нотаріально засвідчена копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_4 ; нотаріально засвідчена копія довідки до акта огляду МСЕК серія 12 ААД № 363907, виданої Київською міжрайонною МСЕК від 13.11.2024 року; нотаріально засвідчена копія висновку форми 080-4/о від 14.01.2025 року; нотаріально засвідчена копія пенсійного посвідчення ОСОБА_2 № НОМЕР_2 ; копія висновку ЛКК Овідіопольської лікарні №1297 від 22.11.2024 року про необхідність постійного догляду ОСОБА_2 ; витяг з реєстру територіальної громади №2024/011019271 від 12.09.2024 року; копія довідки Овідіопольської селищної ради Одеської області Одеського району №104 від 13.03.2025 року про підвердження фактичного місця проживання ОСОБА_1 ; нотаріально засвідчена копія заяви ОСОБА_2 про відсутність інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд; копії паспорту ОСОБА_3 та РНОКПП; нотаріально засвідчена копія висновку ЛКК Овідіопольської лікарні №29 від 28.03.2025 року про необхідність постійного догляду ОСОБА_3 .

Так, відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 , ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи безстроково, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серія 12 ААД № 363907, виданої Київською міжрайонною МСЕК від 13.11.2024 року.

Військова частина НОМЕР_1 за наслідком розгляду рапорту позивача, листом від 14.04.2025 року № 490, повідомила:

«Щодо зазначених підстав спираючись на які Ви бажаєте звільнитися з військової служби зазначимо про наступні недоліки в отриманих документах що Ви додаєте разом з рапортом, а саме:

відсутні документи згідно яких можливо встановити повний перелік осіб інших членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення;

відсутній висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я із зазначенням потреби в постійному догляді;

акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

З зазначеного вище переліку невідповідності наданих документів, з вимогами діючих правових норм, у військовій частині НОМЕР_1 немає підстав про клопотання до вищестоящого командування, про звільнення Вас з військової служби.».

Стосовно доводів відповідача про відсутність висновку медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я із зазначенням потреби в постійному догляді, суд зазначає наступне.

Як убачається з матеріалів справи, разом з рапортом від 11.04.2025 року про звільнення з військової служби з підстав визначених підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII позивач надавав висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 14.01.2025 року за формою № 080-4/о, відповідно до якого ОСОБА_2 (батько позивача) рекомендовано соціальні послуги догляду вдома, та заключення ЛКК Овідіопольської лікарні № 1297 від 22.11.2024 року, згідно якого ОСОБА_2 потребує постійної сторонньої допомоги.

Визначення терміну "медичний висновок" наведено у п.3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України "Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я" від 18 вересня 2020 року №2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров`я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.

У пункті 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05 жовтня 2020 року №705, термін "медичний висновок" вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров`я у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.

Відповідно п.3 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року №337, термін "медичний висновок" визначено як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров`я у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв`язку погіршення стану здоров`я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров`я виконувати роботу.

Отже, медичний висновок - це документ, який містить відомості про стан здоров`я особи та видається з питань, пов`язаних із таким станом здоров`я.

Суб`єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров`я.

Відповідно п.п.19, 24 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317 (далі - Положення №1317), чинного до 01 січня 2025 року, комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.

Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.

Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги. Видача особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, виписки з акта огляду комісії на руки забороняється.

Отже, лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).

Відповідно до пункту 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення № 1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають: ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків; потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв; потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування; ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування; причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім`ї померлого; медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.

В пункті 26 Положення №1317 зазначено, що особі, яка визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров`я особи з інвалідністю та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.

За змістом абзац 16 пункту 27 Положення №1317 підставою для встановлення II групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.

Критеріями встановлення II групи інвалідності є ступінь втрати здоров`я, що спричиняє обмеження у вираженому II ступені однієї чи декількох категорій життєдіяльності особи, серед іншого є обмеження самообслуговування II ступеня - здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб; обмеження здатності до самостійного пересування II ступеня - здатність до самостійного пересування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб; обмеження здатності до орієнтації II ступеня - здатність до орієнтації в часі і просторі за допомогою інших осіб; обмеження здатності до спілкування II ступеня - здатність до спілкування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб; обмеження здатності контролювати свою поведінку II ступеня - здатність частково чи повністю контролювати свою поведінку тільки за допомогою сторонніх осіб (абзаци 17-19, 22-24 пункту 27 Положення №1317).

У наведеному переліку прав та обов`язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.

Поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», адже перше вказує на те, ким надається догляд, а друге - коли надається такий догляд. При цьому, «постійний догляд» - це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження - постійно.

Водночас, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.04.2008 № 189, при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункт 1 розділу III).

За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб`єкта господарювання, що були виявлені за результатом перевірки уповноваженими лікарями, перелік яких затверджується правлінням Пенсійного фонду України, обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб`єкта господарювання).

Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв`язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»; висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі».

Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о «Медична карта амбулаторного хворого №__», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.02.2012 № 110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за № 661/20974 (надалі також Інструкція №407).

Відповідно до пунктів 4, 7 Інструкції № 407 висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 859. У пункті 4 Висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома; отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.

Пунктом 11 Інструкції № 407 визначено, що особам, яким встановлено інвалідність безстроково, висновок видається безстроково. Особам, яким інвалідність встановлена на певний строк, висновок видається на строк не більше ніж до завершення строку встановлення їм інвалідності, але не менше ніж на 12 місяців. Іншим категоріям осіб висновок видається на 12 місяців з дати видачі.

У контексті спірних правовідносин слід зазначити, що постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 №1338 «Про деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» затверджено «Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи». На підставі цієї постанови втратила чинність Постанова Кабінету Міністрів України №1317.

Пунктом 40 Положення №1338 визначено, що за результатами проведення оцінювання експертна команда приймає рішення щодо встановлення чи невстановлення (або визначення) відповідно до законодавства: визначають потребу у постійному догляді.

При цьому функції ЛКК з набранням чинності Положенням №1338 в частині надання висновків не змінились.

Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положеннями № 1317, №1338, є підстави для висновку, що вона визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді (постійному догляді) або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності. Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров`я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то на переконання суду, такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров`я, які мають право приймати, зокрема висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг.

Зокрема про право ЛКК видавати відповідні висновки щодо потреби в сторонньому догляді викладено у постановах Верховного Суду від 21.02.2024 у справі №120/1909/23 та від 13.06.2024 у справі №520/21316/23.

Зміст висновку за формою №080-4/о та його складові елементи загалом найбільшою мірою відповідають суті документа, передбаченого пунктом 5 Додатку 19 Інструкції №170, проте мають істотні відмінності зокрема щодо суб`єкта його складання (лікарська комісія, а не лікарсько-консультативна комісія), цільового призначення (використовується для отримання компенсації фізичною особою, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі), а також через відсутність у ньому відомостей про потребу особи в постійному догляді.

Відсутність уніфікованого зразка висновку про потребу в постійному догляді та повноважень лікарсько-консультативної комісії для його прийняття свідчить про наявність прогалини та неузгодженості нормативно-правового регулювання, що спричиняє правову невизначеність у реалізації права особи на звільнення з військової служби за відповідною підставою.

Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 20 листопада 2025 року в справі № 560/17590/24.

Так у вказаному судовому рішенні у справі № 560/17590/24 Верховний Суд, крім іншого, дійшов висновку про необхідність надання належної правової оцінки копії довідки ЛКК, яка додавалася до рапорту, встановлення, чи містить ця довідка висновок про потребу постійного догляду, на підставі яких даних вона була видана, а також чи може довідка ЛКК вважатися документом, передбаченим пунктом 5 Переліку документів для звільнення військовослужбовця, який підтверджує наявність у позивача підстав для звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Як зазначалось вище, підставою для звільнення є саме необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи.

Суд зазначає, що відповідно до висновку про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 14.01.2025 року, за формою № 080-4/о батько позивача ОСОБА_2 потребує отримання соціальної послуги з догляду вдома.

Потребу у постійному сторонньому догляді визначають лікувально-консультативні комісії на підставі первинної облікової документації № 027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», що ведеться лікуючими лікарями, а тому військові частини не мають ставити під сумнів достовірність таких висновків, у тому числі з питань належності суб`єкта, до повноважень якого віднесено видача відповідних медичних документів (висновків, довідок, тощо).

Також суд зазначає, що згідно з пунктом 1 Порядку, затвердженого Постановою КМУ № 1040 (зі змінами), компенсація призначається особам, які надають соціальні послуги громадянам, що не можуть самостійно пересуватися або самообслуговуватися та потребують стороннього догляду. Отже фактично вказаний висновок №080-4/о підтверджує, що особа не може самостійно пересуватися/обслуговуватися, що є медичним визначенням потреби у постійному сторонньому догляді, особи, якій виданий такий висновок.

За вказаних обставин суд вважає, що факт видачі лікарсько-консультативною комісією висновку за формою №080-4/о, затвердженою наказом МОЗ України від 09.03.2021 за №407, є офіційним підтвердженням наявності у особи порушень функцій організму, внаслідок яких батько позивача, як особа, якій встановлено ІІ групу інвалідності не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребує стороннього догляду, позаяк зазначена форма є уніфікованою первинною обліковою медичною документацією, зміст якої вже за своєю правовою природою передбачає встановлення саме такої потреби, а тому не потребує додаткового або дублюючого формулювання щодо наявності постійного догляду.

Водночас суд враховує, що відповідач, відмовляючи у задоволенні рапорту позивача, фактично звів оцінку наданих медичних документів виключно до формальної відсутності прямої вказівки про «постійний догляд», не надавши належної оцінки сукупності поданих доказів, зокрема висновку за формою №080-4/о, який містить висновок про потребу у соціальній послузі з догляду.

Ігнорування відповідачем змісту зазначених медичних документів та зведення оцінки стану здоров`я особи виключно до формальної відсутності окремого словосполучення «постійний догляд» свідчить про надмірно формальний підхід до вирішення питання, яке безпосередньо стосується реалізації гарантованого законом права позивача на звільнення з військової служби за сімейними обставинами.

Суд підкреслює, що формальне тлумачення наданих медичних документів без урахування їх змісту, мети та сукупності встановлених обставин є неприпустимим, оскільки воно фактично зводить реалізацію конституційного права позивача на звільнення з військової служби за сімейними обставинами до надмірного та необґрунтованого формалізму, що суперечить принципам верховенства права, правової визначеності та обов`язку держави забезпечувати ефективний захист прав особи.

Суд зазначає, що обов`язок військової частини полягає не у формальному запереченні змісту медичних висновків, а у всебічному, добросовісному та об`єктивному їх аналізі в контексті реальної життєвої ситуації позивача, адже саме така поведінка суб`єкта владних повноважень відповідає стандарту належного урядування та принципу пропорційності.

Відмова у звільненні за наявності підтверджених медичних підстав та документально встановленої потреби у сторонньому догляді фактично нівелює зміст гарантій, передбачених законом, і перетворює право на звільнення з поважних сімейних причин на декларативну норму, позбавлену реального змісту.

Щодо доводів відповідача про ненадання позивачем до рапорту про звільнення документів згідно яких можливо встановити повний перелік осіб інших членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення та акту обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки, суд зауважує наступне.

02 жовтня 2024 року набрав чинності Наказ Міністерства оборони України від 23.07.2024 № 495 «Про затвердження Змін до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України».

Відповідно до п. 14 вказаних змін було доповнено та змінено додаток 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (затверджене наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170), тобто змінено перелік документів для звільнення з військової служби.

Як зазначено судом вище, підпункту 26 пункту 5 Додатку 19 Інструкції №170 визначено перелік документів, що подаються при поданні до звільнення з військової служби у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, зокрема, подається один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Отже, відповідно до підпункту 26 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції № 170, одним із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення чи другого ступеня споріднення є акт перевірки сімейного стану військовослужбовця.

Районні ТЦК та СП наділені повноваженнями перевіряти сімейний стан військовослужбовця за зверненням командира військової части або за заявою родичів (за наявності підстав). Це передбачено абзацом 16 пункту 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (затверджене постановою КМУ від 23.12.2022 № 154).

Варто зауважити, що вказана норма не містить обмеження щодо виду служби, яку проходить військовослужбовець. Відповідно ТЦК та СП можуть проводити перевірку сімейного стану військовослужбовців, які проходять військову службу як за контрактом, так і за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Отже, із цього слідує, що питання щодо отримання акту обстеження сімейного стану військовослужбовця, зі зазначенням інформації про наявність або відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати догляд за особою, лежить в площині дій, які має вчиняти командир (командування) військової частини при розгляді рапорту військовослужбовця щодо його звільнення з військової служби за сімейними обставинами.

Підпунктом 2 пункту 7 Розділу ІІІ Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 531 від 6 серпня 2024 року, забороняється відмовляти у розгляді рапорту у разі відсутності доданих документів або інформації, які є або повинні бути в наявності у розпорядженні командира (начальника), створюються/формуються/видаються самим підрозділом та/або можуть бути витребувані підрозділом в іншого підрозділу та/або відповідного закладу охорони здоров`я тощо

Втім відповідачем не надано жодних доказів про те, що ним вживалися заходи щодо перевірки наявності підстав для звільнення позивача з військової служби у спосіб направлення запиту до керівника ТЦК та СП за місцем проживання сім`ї військовослужбовця щодо проведення перевірки та складання акту обстеження.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що розгляд рапорту позивача здійснено відповідачем без з`ясування та перевірки усіх обставин, необхідних для прийняття законного рішення.

Щодо способу захисту порушеного права позивача, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Відповідно до положень статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Суд приймаючи рішення, не перебирає на себе повноважень суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення спірного питання за встановлених судом обставин.

Отже зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, але завжди з урахуванням фактичних обставин справи.

Тобто в кожній конкретній справі суд, констатуючи незаконність рішення суб`єкта владних повноважень, повинен впевнитись у тому, що за встановлених обставин справи не існує законних перешкод для прийняття рішення на користь заявника.

Наведене також підтверджується положеннями ч. 4 ст. 245 КАС України, за змістом яких суд може зобов`язати відповідача-суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише в тому разі, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом. Інакше суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач неправильно оцінив долучені до рапорту позивача документи та передчасно дійшов висновку, що позивачем не надано підтвердження факту наявності або відсутності інших членів сім`ї, які можуть здійснювати догляд за його хворим батьком.

Отже дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 11.04.2025 року про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII не відповідають критеріям, визначеним у статті 2 КАС України, а тому є протиправними.

Враховуючи те, що в межах судового розгляду суд не може пересвідчитись у виконанні як позивачем, так і відповідачем усіх визначених законом умов, необхідних для прийняття такого рішення, суд вважає, що належним способом захисту буде зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача від 11.04.2025 року про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії”). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії”). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З урахуванням наведеного, дослідивши встановлені спірні обставини справи, надані сторонами до справи документи у сукупності із нормами чинного законодавства у сфері регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність своєї поведінки у спірних правовідносинах в частині не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену ч. 4 ст. 10-1 Закону №2011-XII , за 2021 рік із розрахунку 7 календарних днів пропорційно фактичному часу виконання обов`язків військової служби на посаді, передбаченій Додатком 4 до Постанови № 702.

Відтак, позовні вимоги ОСОБА_4 підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивач був звільнений від сплати судового збору, відповідно, підстави для розподілу судових витрат в порядку, передбаченому ст. 139 КАС України, відсутні.

Керуючись статтями 2, 9, 72, 76, 77, 78, 80, 120, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ), код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 11.04.2025 року про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 11.04.2025 року про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В задоволення решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 25.06.2026 року.

Суддя Г. В. Лебедєва